Фанатка. Біполярна історія

Мій відгук буде, мабуть, найкоротший з усіх. Бо книга викликала в мене змішані почуття. Це якийсь солодкий біль, котрий ти не хочеш відчувати/читати, та попри те, вчитуєшся в кожне слово і не можеш зупинитись.

«Страх летить із тебе й кричить, і ти кричиш, і серце кричить, мов кажан. Але потім ти розумієш, що серце нікуди не дінеться з грудей. Що це мʼячик на резинці. І ти його вхоплюєш. І розумієш, що нічого з тобою не станеться».

Із мозком Анни не все гаразд. Таке трапляється.

Дівчина має біполярний розлад. В її житті дві фази - манія або депресія. І, якщо не лікуватись, головній героїні важкувато з собою справлятись 🍃

А ще є Владислав та його лекції з історії мистецтва. Нам стає відомо, що чоловік намагається боротись за садибу Мурашки, яку хочуть знести.

Владислав вірить, що дуже важливо зберігати памʼятки історичних постатей 🥲

Раптом, випадок поєднує цих людей для порятунку будинку. Кожен з них робить все можливе задля цього.

Чи вийде у героїв таки врятувати ту садибу?

▫️«Розумієте, картини — це сонячні годинники, за якими можна звіряти час епохи, це дзеркала того, що з нами відбувається. За ставленням до мистецтва можна визначити, наскільки ми відбулися як суспільство»

Почну з того, що мова авторки настільки мʼяка і приємна, що навіть якісь тяжкі теми неймовірно легко читати…

Повільна, без особливої динаміки історія. Проте, поступово, ти проникаєшся героями та їх почуттями ✨

Тут більше про прийняття себе та своїх демонів. А також про те, що дуже важливо цінувати і зберігати історичні культурні памʼятки 📝

Варто зауважити, що місцями мені були незрозумілі та заплутані певні моменти в сюжеті, а в кінці не вистачило трохи більше деталізації подій 🤔

Мені сподобалась ця книга своєю свіжістю, незамиленим, свіжим сюжетом. У ній мало банальних кліше, але багато тривожності, невизначеності й суперечливості.

Головні герої живі, хоча й мають дуже складні проблеми. За ними хочеться спостерігати. Попри певну приреченість, які ніби їх огортає, все ж книга залишає світле враження й надію на майбутнє.
А ще тут багато Києва, знайомих місць і вулиць.

Авторка експериментує з порівняннями. І якщо на початку вони трохи вибиваються із тексту, то під кінець дуже гармонійно вписуються в нього.

Також цікавою особливістю було згадування імені дівчини. Її звати Анна, але залежно від того, з ким вона спілкується чи чиїми вустами називається, її імʼя змінюється відповідно. У романі вона й Анька, і Анюта, і Ася.
Здається, в цьому є певний символізм, як і в її любові до мистецтва.