🔥 Залетіло буквально за ніч 👀
400+ сторінок як вода у сухий пісок, тому чесно — #Дафа_радить
"Огида — це все, що відчувала Майя під час цього імпровізованого інтерв'ю. Наче вона досі балансувала на хитких дошках над отвором давно не чищеного вуличного туалету. Огида до Костянтина, який щиро вважав себе невінно оббріханою жертвою. До Рити, яка правила епізод, не замислюючись про наслідки. До їхньої цільової аудиторії, яка ладна закривати очі на жахливі речі, що кояться по сусідству, [...]. До себе самої, бо стільки років заробляла на життя саме тим, що потурала смакам цієї аудиторії".
💎 Майя — журналістка на телебаченні, яка працює у проекті, що робить журналістські розслідування старих "висяків" або справ, де явно відчувається помилка слідства. Вона впевнена (а начальник щоденно це повторює), що всі вони роблять чесне шляхетне діло, адже декого, завдяки їх сюжетам та розслідуванням, таки довелося врятувати від тюрми за несправедливими помилковими обвинуваченнями. Майя робить свою роботу, буквально горить нею.
💎 Ну то й що, що інколи доводиться вдаватися до нечесних прийомів? Провокувати, трішки підштовхувати до потрібних кадру емоцій? Таких, аби середньостатистична домогосподарка не перемкнула канал. Це ж все одно на праве діло!
💎 Десь підкрутити, десь потримати паузу, десь поставити поруч кадр, який повністю змінить враження від попереднього. На праве діло ж!
💎 Аж поки Майї не випадає розслідувати зникнення її напарниці Рити, під час якого нарешті й постає питання "так а що ж робити далі? як жити з аудиторією, яку ти сама підгодувала на споживання виключно специфічного контенту? де межа між брехнею по спасіння та самим спасінням?"
💎 Чудовий, добротно прописаний, дуже комфортний (такий, що відповідає жанру "детектив") роман, про який навіть і не скажеш, що це дебют. Але, власне, авторка не новачок у сторітелінгу, насправді. Роки праці журналісткою, сценарісткою та випусковою редакторкою явно пальцем не розчавиш, тому й книга вийшла дуже на рівні.
💎 Сюжетні повороти — не прям карколомні, але брови здіймати будете, емоційні гойдалки "хто ж винен?", трішки мелодрами у любовній лінії, кілька здорових прикладів того, як варто поводитися із токсичними партнерами (на моменті, коли Майя заблокувала контакти Лева, я майже аплодувала). Сетінг закулісся створення телевізійних шоу взагалі безцінний.
💎 А подружка Поля, занурена у книжкову бульбашку, та оператор Кирило, який мріяв про свій власний магазин коміксів — мої найулюбленіші персонажі. Навіть не знаю, чому, ага 😂
Це дійсно гарна добротна жанрова проза, якої в нас все ще преступно мало. Але чудово, що таки з'являється. Візьміть авторку "на олівець", їй варто випускати по 2-3 таких романи на рік.
«Щоб ожити по-справжньому, треба спочатку типу померти» — саме так пояснюється назва книги в останньому розділі, але про все за порядком.
Я вкрай рідко пишу негативні відгуки на книги, але цей буде саме таким. Чомусь очікувала набагато більшого від цього детектива, бо і жанр люблю, і назва заінтригувала, однак майже з самого початку вся історія видалась мені надто картонною, вчинки більшості персонажів дивними і нелогічними, а діалоги штучними. Ну не повірила я героям і не полюбився мені ніхто. Можливо саме тому спостерігати за розвитком подій було не так цікаво.
У центрі сюжету телешоу «Всупереч строку давності», у якому журналісти беруться за розслідування давно нерозкритих злочинів, аби допомогти людям. «Наша мета — відновити справедливість», — сказав на першій зустрічі бос головній героїні Майї. Уже на цьому моменті запахло лицемірством, бо ж разом із цією жагою до справедливості вся знімальна група активно працює над створенням гарної картинки, викривленням відзнятого матеріалу задля високих рейтингів, провокуванням героїв історій на сильні емоції тощо. Тож я чомусь особливо сильно обурилась, коли Майя пообіцяла родині однієї давно зниклої дівчини віднайти її. Непрофесійно, неправдоподібно, егоїстично. Не уявляю навіть, як людина, багато років пропрацювавши в таких реаліті-шоу і знаючи все, що відбувається за лаштунками, може справді вірити, що займається благою справою — розкриттям злочинів.
Але головні події починають розгортатись уже після зникнення напарниці Рити. Саме тоді Майя береться за це розслідування, ризикуючи втратити свою роботу й інколи навіть своє життя. Такий порив Майї розкрити цю справу мені видався не до кінця зрозумілим, бо дівчата ніколи й не були подругами. Та й усім іншим відверто байдуже, що там сталось із Ритою, пояснюючи все її ексцентричним характером, навіть поліція наче й не робить нічого. Складається враження, що Майя просто хоче побути детективом, бо це прикольно.
Втім, розгадка історії була для мене несподіваною, навіть уважний читач вгадати злодія ну ніяк не зможе, тому просто дочитайте до кінця. Загалом не шкодую витрачений час, бо читати було доволі легко, але в мій топ рекомендацій цей детектив не потрапив.
«Вона гадки не мала, як пояснити, що після першої сотні проведених інтерв'ю ти починаєш помічати деякі закономірності в історіях героїв. Після другої сотні закономірності перетворюються на патерни, чіткі схеми, якими рухається доля більшості людей, майже без найменших відхилень. А після п'ятої сотні якась частина тебе просто знає».
Майя живе роботою. Журналістка популярної кримінальної телепрограми, вона вкладає всю себе в створення кожного епізоду. Майя вірить, що її зусилля варті кожної безсонної ночі, пропущеного свята, вихідного раз на місяць. Адже вона допомагає тим, хто втратив останню надію відновити справедливість, розібратися в заплутаних (подеколи вже «холодних») справах, віднайти втрачених.
Раптове зникнення напарниці Рити приголомшує Майю, в її голові вже промайнули сотні можливих сценаріїв подальшого розвитку подій. Різко все стало занадто реальним і особистим. Колеги звикли до ексцентричного характеру Рити, тому її можлива втеча особливо нікого не здивувала. Запальна дівчина просто вирішила в чергове змінити життя, не попередивши нікого. Така собі новина.
Майя вирішує докопатися до істини та розпочинає власне розслідування, яке кардинально змінить життя дівчини. Та чи на краще?
Майя складна героїня. Вона тривожна особистість, а вимогливий шеф з надміру емоційно і фізично виснажливою роботою, лише підживлюють її страхи та невпевненість у собі. Їй майже тридцять, а всі думки дівчини зациклені на роботі, певною мірою це лякає. В такі моменті задумуєшся про власні життєві вибори. Страшно одного ранку прокинутися і зрозуміти, що без своєї роботи ти навіть сам не знаєш, хто ти і чого насправді прагнеш від життя.
Майя безумно харизматична та цікава головна героїня, але мої симпатії все-таки на стороні Аскольда. Коли вперше згадався в сюжеті тату-майстер, ще й музикант метал групи, я вже з острахом очікувала на типово шаблонного неформала. За всіма канонами він мав багато пити, нецензурно висловлюватися, бути агресором/аб'юзером і взагалі ще тією падлюкою. Ніколи я ще так не раділа, що помилилася з першими враженнями!
Я безмежно вдячна авторці за адекватне представлення неформалів, без цих штампів «якщо слухаєш метал, то точно поклоняєшся Сатані». Для мене самої як металістки, це було дуже неочікувано, приємно і важливо.
Цікава детективна історія, з неквапливою оповіддю, пронизана похмурою атмосферою і темними сірими буднями. Продумані зачіпки, які з першого погляду здаються нелогічними і незв'язаними, поступово складають єдину цілісну картину. Авторка поєднала основне розслідування зникнення Рити зі справами ток-шоу, сплітаючи окремі сюжетні лінії — це було нереально круто!
Музична складова підкорила моє серце! Справжня металева тусовка, в якій розуміють істинну цінність старих чорних футболок (бо ж то може бути мерч, випущений ще десятиліття тому!), ностальгія від концерту в легендарному «Бінго», таємничі славнозвісні шведи (мої персональні здогадки коливаються між Amon Amarth та At The Gates), з якими грав гурт Аскольда!
🎥 Кінематографічна оповідь, сповнена детальних візуальних і звукових образів.
🖊 Можливість зазирнути за лаштунки створення телешоу.
🎥 Реалістичні живі герої, багатогранні, цікаві, складні.
🖊 Глибоко прописаний внутрішній конфлікт персонажів.
🎥 Приголомшливий фінал, який розкриє прихований сенс назви.
«І думаю там малось на увазі те, що якщо ти розвалюєшся, то ніяка жива вода не допоможе. Вона приведе до тями ненадовго, але нормально існувати в такому стані не вийде. Тому, щоб ожити по-справжньому, треба спочатку типу померти. Метафорично, звісно».
