Для мене це була книга-рефлексія, книга-спогади. Як такого розвитку сюжету — немає, а більшість історії базується на тому, що головна героїня міркує про своє минуле, шкільне життя, кохання.
⠀
Це книга про Лілю, яка одного разу в школі знайомиться з Анною. Вони починають товаришувати й стають кращими подругами. Ліля часто проводить час удома в Анни, вони разом дивляться серіалами, говорять, фантазують. Зрештою Ліля розуміє, що вона кохає Анну. Та не все так просто.
⠀
У книзі переплітаються різні часові проміжки, особливо в другій частині. То ми читаємо про шкільне життя Лілі та Анни, то вже про її доросле життя. Все це міксується і в результаті складається в одну історію кохання. Але якщо ви хочете почитати щось із щасливим фіналом, то це не воно. Щодо фіналу ще — він мені здався трішки сумбурним та зашвидким.
⠀
Ця книга порушує важливі теми: дорослішання, прийняття себе, вміння рефлексувати, дружби.
⠀
До речі, події відбуваються у Харкові й авторка описує деякі місця. Мені сподобалось, що книга описує наші, українські реалії життя підлітків, тож багато чого може відгукнутися.
⠀
У головній ролі — тут Ліля, саме від її обличчя все описано, її роздуми читаємо. Але також важливою героїнею в книзі є Анна і, на жаль, про неї ми знаємо тільки з того, що каже Ліля. Мені хотілось би, аби ця героїня ще була розкрита й з інших боків — з погляду інших героїв або її якихось дій чи вчинків, адже так маємо оцінку тільки Лілі, яка була моментами сліпо закохана в Анну, а моментами ображена, тож не обʼєктивна.
⠀
Загалом це хороша книга, гарно написана. Прочитати її можна лише за кілька годин — невеликий формат і стиль подачі цьому сприяють. Але мене книга не захопила на всі сто відсотків через те, що я люблю все ж таки більш сюжетні книжки, де більше подій, а не лише рефлексії й спогади.
⠀

Я вже читала кілька книг Рут Веа до цього, поки що мій фаворит — «Одне за одним».
⠀
Ця книга — цікава й хороша теж, але і не стала улюбленою. Хоча мені важко обʼєктивно зараз оцінювати книгу в порівняні з іншими творами авторки, бо їх читала давно, і в памʼяті зараз тільки якісь елементи сюжету. Тому читала, не особливо порівнюючи, і просто отримувала задоволення.
⠀
Це книжка про вбивство в Оксворді. Тут ще є атмосферна карта на форзаці, якою і я послуговувалась під час читання. Отож історія вся подається з погляду однієї зі студенток-першокурсниць Пеламського коледжу Оксфорду — Ганни. Її сусідку Емілі вбили 10 років тому. Вбивцю засудили, а згодом він помер у вʼязниці. Весь цей час він заперечував свою вину й тепер Ганна, чиї свідчення стали головними в цій справі, сумнівається, а чи не помилилась вона, чи бачила те, що бачила? Ганна все більше сумнівається в своїх свідченнях, а ще й преса дістає, тож вона починає копатися в цьому знову. І хто знає, до чого це призведе.
⠀
Історія розповідається у двох часових проміжках: теперішньому та минулому. Тож історія сприймаєтеся, як пазлик, який треба скласти. Дещо в минулому стає ключиком для розуміння подій у теперішньому, інше — пояснює те, що було в минулому. Читати історію так було цікаво, адже ми лише поступово дізнаємось про героїв і більше можемо розуміти їхні мотиви.
⠀
Я вбивцю вгадала не зразу, але ближче до кінця, коли все стало і так очевидно, теж зрозуміла. Попри це, кінцівка була емоційною, напруженою та інтригуючою, моментом — я навіть дуже засмутилась за Ганну.
⠀
У цій книзі також класна атмосфера навчання в коледжі. Тут навіть були деякі відсилочки до «Гаррі Поттера». Один із викладачів навіть робив з кращими студентами щось типу закритих вечорів, нікого не нагадує?
⠀
Книга мені сподобалась. Дякую @knyharnia_ye за книгу 🥰

Книга, яку водночас дуже легко і дуже непросто читати.
Легко — бо вона чудово написана, Малка Левін хороша оповідачка.
Непросто — бо вона про важкі випробування — про Голокост, про сімʼю, яка змогла вижити й стала голосом.
⠀
«Материнську відвагу» я прочитала за день. Це книга, яку варто читати всім. Малка Левін народилась в Україні в місті тоді ще Людмир. Тож події відбуваються на території наших земель. Там не було таборів, але були масові розстріли, під час яких вбили дуже багато євреїв. Серед них могла бути й родина Малки Левін.
⠀
Деякий час родина жила в гетто, а згодом тривалий час переховувалась у ямі: і взимку, і без денного сонця, в чотирьох у маленькому просторі, куди їм кидали печену картоплю, і то якщо пощастить.
⠀
Авторка розповідає про пережитий досвід своєї мами Рівки. Чоловіка вбили майже відразу, як прийшли німці. Як і багатьох інших її родичів. Тож жінка мусила всередині переживати втрату чоловіка, але дбати про трьох маленьких дітей та робити все, аби вони вижили.
⠀
Це книга, яка змусить сумувати й плакати; після якої буде тільки одне запитання: чому? Як автора книжки не знайшла відповідь на це запитання, так і я його не маю. Я вже не першу книгу про Голокост читаю, але і досі неймовірно захоплююсь людьми, які змогли пережити всі ці жахіття і, попри все, віднайти в собі сили жити й рухатися далі.
⠀
Автор книжки «Східно-Західна вулиця» Філіп Сендс сказав про ці мемуари так: «Ніщо так не вражає, як розповідь про пережитий досвід з перших вуст». Цілком розділяю його думку.
⠀
Однозначно раджу читати цю книгу, якщо ви готові до цього морально. Адже тема справді непроста і читати ці спогади неймовірно боляче.

Спочатку я була трішки скептично налаштована до книжки і навіть не дуже вірила в те, що вона мені сподобається. Але я не встигла сторінки перегортати, так мене захопила історія.
⠀
У цій книзі маємо дві лінії:
🔸про Яну, яка навчається в університеті, вивчає японську та теорію літератури. Вона живе у Празі. Одного разу Яна починає цікавиться письменником Кавашіто, а про нього дуже мало відомо. Він написав книгу «Розділення». А щось таке сталось із Яною, хоча вона про це не знає…
🔸…і тут виникає друга лінія — про 17-річну Яну, яка застрягла у Шібуї і не може покинути цей район Токіо. І все це якось повʼязано з письменником Кавашіто.
⠀
Тобто маємо ще й іншу лінію — це історія цього письменника. Яна проводить дослідження про його життя і творчість, у книзі є навіть цілі уривки з «книги» автора, які, по суті, є ще однією історією. Тобто маємо історію в історії. І деколи ось ця лінія про Кавашіто була навіть дуже цікава, я з нетерпінням чекала, коли знову будуть уривки з його книги.
⠀
Мені ще сподобався стиль книжки і її вайб. Було відчуття, ніби я читаю щось таке японське, хоча авторка — із Праги, проте вона сама вивчала японістику й тривалий час уже живе в Японії, тож дуже добре розбирається в тих речах, про які пише. Їй вдалось чудово передати атмосферу Японії і закласти в книгу багато японських символів, сенсів.
⠀
У книзі авторка використовує в мовленні Яни багато сучасних слів, і це мало вигляд, ніби справжнє спілкування і справжні думки людини, а не літературного героя. Текст легкий у сприйнятті. А ще тут короткі розділи й за рахунок цього досягається динаміка.
⠀
Мені сподобалась книжка і те, як авторка змогла в ній все поєднати: містичне з реальним, історію в історії, літературні дослідження, переклад та японістику.

Трилер мене тримав у напрузі від початку й до кінця. Вже з перших сторінок був інтерес та інтрига принаймні навколо однієї з персонажок, а далі — таємницями обростали й всі інші.
⠀
Це підлітковий трилер з елементами детективу. Шестеро друзів їдуть на відпочинок, для цього вони взяли будинок на колесах. Проте дорогою їхня компанія потрапляє в незрозуміле місце, де немає звʼязку, не працюють і карти. На вулиці — суцільна ніч, навколо хащі. Та найгірше — в темряві на них полює червона цятка, яка вже пробила їм колеса й бензобак, щоб не втекли. А тепер цілиться і в них.
⠀
Події розгортаються у маленькому просторі й в обмеженому часі. Все відбувається тільки в будиночку на колесах із 00:00 до 06:00 ранку. Мені сподобалось, як авторка змогла все описати й передати атмосферу напруги і тривожності, а головне — як вона поступово зростала. Спочатку все здавалось контрольованим та згодом — напруження між героями зростало, а секрети виходили назовні. Мені сподобалось читати про такий обмежений простір, коли герої могли послуговуватися тільки тим, що мають всередині й не могли вийти назовні, де них чекав снайпер. Це ще більше загострювало атмосферу.
⠀
Оповідь ведеться від третього обличчя, але переважно фокус тримається на Ред. Тож більшість подій ми сприймаємо з її погляду. Про неї найбільше й дізнаємось. Є тут ще один герой — Олівер, який мене ну просто дуже сильно бісив протягом всієї історії. Та мені сподобалось, як авторка описала взаємодію між усіма.
⠀
Я майже відразу, як почались всі трешові події, здогадалась, що й до чого. Для цього авторка залишила для читачів підказки — які можна помітити, якщо бути уважним. Попри це, читати було дуже цікаво. Я справді не могла відірватися. Історія мене цілком захопила. Я прочитала її за два вечора.
⠀
Ця книга більш динамічна і напружена, ніж попередня. Але вони не повʼязані між собою. Обидві сподобались мені на одному рівні.
⠀