Служниця

Міллі Келловей втомилася жити в автівці та харчуватися сандвічами, тому радо погодилася працювати служницею у Вінчестерів. Відтепер у неї буде власна кімната, пристойна зарплатня і з’явиться шанс нарешті змінити життя. У Міллі є таємниця, яку вона ретельно приховує. Але жінка навіть не підозрює, чого не розголошують її роботодавці. Щодня Міллі наводить лад у будинку, готує смачну їжу, пере, але стосунки з украй знервованою Ніною Вінчестер напружені. 

Згодом Міллі дізнається про неї дещо, від чого в жилах стигне кров. Невже ця жінка здатна на таке? І як Ендрю Вінчестер, цей просто ідеальний чоловік, вживається зі справжньою психопаткою? Коли Міллі збагне, що втрапила в пастку, буде вже запізно. 

Цитати з книги "Служниця":

"Він і гадки не має, що це тільки початок"

"З іншого боку, багато чоловіків — ідіоти"

"Він майже ідеальний. І я ненавиджу його до глибини душі"

"Я міг би кричати і волати скільки завгодно, але ніхто б не почув"

"Я не можу довіряти нікому, крім себе"

Уявіть, що ви живете в машині (ні, не в будиночку-на-колесах, а у звичайному «ніссані»), миєтеся на заправках і харчуєтеся сендвічами, бо їх не треба готувати. 

Уявіть, що ви тільки-но вийшли з тюрми на умовно-дострокове звільнення, де провели десять років, хоча вам нема ще навіть 30. 

Уявіть, що вас наймають служницею з проживанням у будинок, де є все, починаючи з більярдної та закінчуючи домашнім кінотеатром. 

А тепер уявіть, як сильно ви станете триматися за цю посаду, навіть якщо господиня й донька поводяться як міські божевільні. У прямому значенні: викидають із холодильника й розмазують продукти на підлозі, звинувачують у спробі вбити, адже мають алергію на арахісову пасту, водночас тримаючи величезну банку цієї самої пасти в шафці, або риються у ваших речах, шукаючи чогось, що ви нібито вкрали. 

А якщо додати, що хазяїн будинку здається тут єдиним нормальним, кому доводиться терпіти своїх звар'ювалих жінку й доньку, таким турботливим і ніжним, то як довго ви станете противитися самій Природі, що штовхає вас у його обійми? 

Здається, все просто, так? Але потерпіть. Це лише половина історії. Адже справжній трилер, який за рівнем жорстокості й збочення нагадує «Мою найдорожчу», починається тільки з другої частини книги... 

Це було дуже швидке й досить шокове чтиво, яке геть не подібне до згаданого на обкладинці «Намиста», а от «Приховані малюнки» Джейсона Рекулака та «Поворот ключа» Рут Веа пригадувалися аж бігом. 

Кажуть, там уже знайшли погано відредаговані речення, але повірте, ви будете настільки захоплені сюжетом, що навіть не помітите, де воно там щось було. 

Щира рекомендація всім фанатам жанру!