"Забудуться деталі, якісь декорації, навіть чиїсь імена... Не забудуться трепет, радість, розчарування, біль і любов..."
Після прочитання цієї книги, мені конче захотілося поїхати в рідне село, увірватися до свої кімнати, відчинити шафу, дістати таку продовгувату коробку для взуття кольору беж, в якій зберігаються всі мої "найтрепетніші скарби"(листівки, запрошення, грамоти, дипломи, листи написані від руки і купу всіляких дрібниць), і читати/перечитувати/переглядати, згадуючи таке важливе і таке далеке
Це була настільки моя історія, моя книга, що на її сторінках я навіть тихцем уявляла себе поруч з Катею, хоча маю 35+ (та хто вірить у вік)
Авторка дуже "ліґантно", з притаманним її стилем, самоіронією і тОнким почуттям гумору відкриває перед читачем завісу своїх найпотаємніших/найчуттєвіших моментів, спочатку будучи старшокласницею-випускницею, потім студенткою, і в останній частині книги (то я собі так її розділила) вже будучи матір'ю і живучи за кордоном
Для мене читати цю книгу - було ніби зустрітися з подругою у затишній кав'ярні і говорити про все на світі
Це ніби відвідати терапевтичну групу, де зачіпаються найтонші струни твоєї душі
Це ніби наодинці їхати на далеку відстань за кермом у своєму власному авто і згадувати моменти, які тільки за таких обставинах виринають з пам'яті (тут ще ставимо плюсик до атмосферки, якщо лунає музика ваших спогадів, та, від якої відразу мурахи по шкірі)
Словом, дякую авторці за чудову можливість ще раз згадати і нагадати про істину, яка не кожній, на жаль, відкривається: попри все і всупереч усьому обирати СЕБЕ
І дякую долі, що в моєму житті трапився "Андрій", є "Еліот", і добре, що був той, що стався між цими двома)
Це для мене перша книга Каті Бльостки, до цього з авторкою і її блогом була не знайома, випадково побачила новинку у книгарні, подивилась інтерв’ю і вирішила спробувати. І цей експеримент однозначно вдався!❤️
Перші 140 сторінок повернули мене в мої підліткові роки: друзі, школа, перше кохання; я з провінційного містечка і описаний досуг в місцевому клубі або парку мені знайомий. Написано легко, іронічно, з матюками, що мене аніскільки не бентежило.😁
Далі усмішка ностальгії стирається, бо піднімається тема, яку в нашому суспільстві максимально замовчують та не обговорюють. Можливо, ви і так знаєте про що я, але спойлерити не буду. Важкий і відвертий досвід, яким ділиться Катя. За це повага і подяка!💔
У наступній частині авторка описує своє подружнє життя, перші помилки. Від опису весілля я знов голосила на весь дім.😂 Перше материнство, але у процесі відсилає до першої книги, яка зосереджується на цьому питанні.
Ну і фіналить життям сьогодні, поради і досвід, якими вона ділиться з читачем.
Імпонує стиль написання, боюсь, що «а йобтвоюмать з…», «легінь», «убьор» та інші слова тимчасово затримаються в моїй мові.😂
«Не хочу рівно, хочу, як у кіно».
Цю книгу я б порекомендувала кожній, щоб та не забувала про ту маленьку 16-річну дівчинку і вибирала завжди її.
Разом з письменницею ти немов сам опиняєшся в тому далекому 2005 році і починаєш пригадувати... Про випускний клас, перше кохання, дискотеки.
Особливо ностальгія за студентськими роками. Читаючи книгу, пригадуєш і своє. Дівчат, з якими жила у гуртожитку, з якими і зараз підтримуєш стосунки. Пригадуєш, як до ночі писали під лампою конспекти, бо Наталія Вікторівна говорила "ночі довгі")
Це книга як нагадування, які б не були ситуації, а їх було не мало, не варто себе Карпати "так тобі і треба ". Та ні! Приносити себе у жертву, страждати? А жити коли? Звісно, життя у кожного різне, але важливо обирати себе.
Як лише класно сказано про сприйняття себе! Не важливо, яка вага, які ноги, груди, зморшки. Навчитись себе любити, сприймати себе це велике досягнення. На мою думку, авторка своїм життєвим прикладом, особистими історіями, хотіла показати, що незважаючи ні на що обирайте бути щасливою.
Ця книга надихає жити як тобі хочеться, не слухати думку інших чи переживати через них. А просто вчитись слухати себе. Бути не зручною, а просто живою, справжньою і берегти себе. Дякую за чудову книгу.
