Христина Морозова

В Ані біполярний розлад її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав. 
Владислав — блискучий лектор, арткритик. Має лабрадора й страждає від алкогольної залежності.
Їх зводить доля і спільна ціль. Вони мають допомогти одне одному знайти світло життя.

Враження від книги дуже теплі й світлі. Це історія про двох людей в яких є свої проблеми. Написано дуже легко, і не хочеться зупинятися. Історія несе гумор, світло і натхнення. Окремо відзначу - риб і Дніпро, та жовту валізу і парасольку😂 Це було дуже позитивно✨😂

"Вона хотіла врятувати всіх їжаків міста! Почати варити мило і кинути. Навчитися готувати яйце пашот і так і не навчитися, але перебити цілу батарею яєць. Зацікавитися зображеннями Жанни дʼАрк на картинах. І НІКОЛИ НІЗАЩО НЕ ЗУПИНЯТИСЯ, НІЗАЩО!" Це найкраще що я чула❤️‍🔥

Плюси ➕

☀️Тепла і світла історія
☀️Не хочеться зупинятися
☀️Незвичні, колоритні герої
☀️Легко читається
☀️Багато гумору і натхнення
☀️Розкриті важливі теми, такі як: рак, біполярний розлад, збереження культурної спадщини, лікування і боротьба за життя.

З мінусів для мене, було декілька речей:

🔸Мені дуже не подобається коли імена фамільярно схиляють (Анька, Аська і т.д.) розумію що це для колориту та атмосфери. Але це різало око.
🔸Почуття між героями залишилися для мене не такими розкритими як я очікувала.
🔸Деякі дії героїв мені залишися незрозумілими. Хоча я розумію, що біполярний розлад саме це і передбачає.

Скоріш за все, я очікувала більшого трешу😅

Книга має свої недоліки, але точно не полишає після прочитання☀️

Жадан таки недарма, як на мій скромний смак, написав передмову до книги!

Отож, є два головні герої:
Анна і її біполярка.
Влад та його залежність від алкоголю+тяжка хвороба (Виходить навіть чотири). Міні спойлер це онко. Герої стають одне для одного рятівниками, в хорошому сенсі.

Христина (авторка) знайшла хороші сплетення по сюжету, цікаві. Знаєте, як хороша і водночас проста страва. Наче й інгредієнти зрозумілі, але приготувати треба вміти, щоб не спаскудити.

Приємна стилістика авторки, є цікаві думки і звороти. І попри нелегку сюжетну задумку, вона без драми і плачу показала багато важливих моментів. Там буде опис прийняття трагедії, але він от прям красивий і глибокий.

Власне раджу до прочитання. Якщо готові до тем, звісно.

У Анни біполярний розлад. Її життя метається від манії до депресії, і так по колу. Дівчина тижнями може не виходити з дому, а потім зірватися і поїхати за кордон без квитка і плану що далі.
Аня всією душею любить мистецтво, а особливо того, хто в ньому розбирається якнайкраще - Влада.

Доля зводить їх обох під одним дахом, даючи змогу допомогти один одному. Ця дружба дала їм більше , ніж можна було. Це той випадок, коли дві душі мали глибоку необхідність бути поряд.

Авторка досить детально описує сам біполярний розлад. Як важко планувати своє життя таким людям без відповідних медикаментів і як важливо мати поряд підтримку і прийняття.

Мені сподобалась книга. Незважаючи на досить не прості події - читається легко і невимушено.
Я дійсно переживала за Анну і Влада, мені хотілось щоб вони віднайшли спокій у боротьбі зі своїми внутрішніми демонами.

Історія захопила ще з самого початку і тримала мене на гачку точно до середини. Написана легко, описує психічний розлад, що є пізнавальним та важливим для розуміння. До речі, саме це було для мене найцікавішим у книзі.

Деякі моменти у поведінці головних героїв мене дивували чи дратували своєю нелогічністю. Оце сталкерство, несподіване проживання разом.
Хоча чого можна очікувати від людей із порушеннями?

Потім мені стало місцями нудно, особливо коли почалася тематика про садибу, хоча я розумію важливість підняття проблематики збереження історичних пам’яток і як деякі члени суспільства прагнуть їх знищити через свої фінансові інтереси.

Знімаю капелюха перед активістами, які намагаються робити добрі справи і часто це все на голому ентузіазмі.

І взагалі мені здається, що книгу сміливо можна було назвати Фанатики, тому що практично всі персонажі мали свої слабкі місця і фанатичні вподобання: до інших людей, тварин, справи, будівлі, мистецтва, речей, минулого і т. д.

Цікаво було дізнатися, чому Анна так прикипіла до Влада і взагалі звідки вона про нього дізналася.

Найбільше сподобалася саме Анюта своєю трішки манією рятівниці і роллю матері Терези.

Георгій теж у цьому плані схожий на ГГ, турботливий і надійний.

І Дядя, такий слизький, але більш-менш позитивний тип.

Трохи серце не зупинилося через песиків. Тішуся, що постраждав безповоротно тільки 1.

Не сподобався Влад. Егоїстичний типу інтелігент на підпитку, який думав тільки про себе і свої захоплення. Дивно, що він взагалі прив’язався до свого ще й врятованого лабрадора.
Майже увесь час чоловік мене дратував. Як він міг потягти Анну на стрілку із забудовниками?

А от її і було шкода ще з самого дитинства і увесь час хотілося, щоб вона взяла себе в руки і налаштувала своє життя, бо вона гідна кращого. Вона добра і духовно чиста. Вразила своєю жертовністю. І навіть попри свій діагноз була досить кмітливою і пробивною.
Тільки не сподобався момент із грошима фонду.

Фінал трішки здивував і розчарував.
Не знаю, як на мою думку було б краще, але по факту там такого накрутили.
Ну і кінцівка відкрита, бо ми точно не знаємо, чим все закінчилося для кожного.

Звісно, що є над чим подумати. Тема невідворотності смерті і вибору завжди актуальна.
Також потрібно бути обізнаними із різними психічними розладами і адекватно на них реагувати.

Та бути уважними зі своїми дітьми, щоб їм було вдосталь емоційних моментів та уваги батьків. Ну і не пропустити момент і вчасно звернутися за допомогою до спеціалістів.

+ за реалістичний бекграунд і історичні деталі.

Сподобалося назви розділів, бо вони без спойлерів, але при цьому гарно передають зміст.
Особливо зацікавив останій, це ніби натяк на нове життя чи переродження. І нарешті дзвінок мамі.

Глибока, складна і сенсова книга, написана простими до сприйняття словами.

Це історія дивних стосунків людей, одному з яких вже нічого втрачати, а інша навчилась раз-по-раз втрачати все. Історія, у яку мазками і деталями вплетено набагато більше, ніж хворобливе захоплення.

Я, очікуючи прочитати любовну історію, отримала книгу про спротив.
Спротив Ані бути табуйованою і відчувати себе неправильною.
Боротьбу Влада з алкогольною залежністю і роллю жертви, яку навʼязує суспільство при його діагнозі.
Боротьбу з людською байдужістю, зі знищенням памʼяті, з корумпованістю верхівок.

Мені дуже сподобалась проблематика книги.
Те, як зображена тема «батьки-діти», як мати Анни повністю відкидає одну дочку через діагноз, і повністю покладає всі сподівання на іншу «нормальну» дитину.
Як це епізодично зображено, щоб читач сам дійшов до висновків. І відчув.
Сподобалась ідея садиби. Бо це навіть звучить абсурдно- центр туристичного і архітектурного Києва, а памʼятка культури буквально гниє в самому серці столиці. І всім байдуже.
Дуже потужний символ.
Сподобалась тема хвороби. Аніної і Владиславової. Авторка дійсно легко пише про важке.
Сподобалось, як двоє небайдужих запалили сотні сердець. Після таких моментів хочеться вірити у волонтерські засади і цінувати їх працю ще більше.
Крім основних морально-етичних арок, тут ще ж епізодичні моменти проблематики інклюзивності, корупції, людських стосунків.

Я повірила у цю історію.
Цю книгу дуже круто обговорювати в клубі, бо символів і ідей у ній море.
По силі вражень це найкраща книга за місяць.

А щодо фіналу - я все ж виберу думати, що наркоз - теж маленька смерть.

Неймовірна книга!! Весь час ніби переживала історію з героями🫣 Вау!! Моя щира рекомендація❤️

«Страх летить із тебе й кричить, і ти кричиш, і серце кричить, мов кажан. Але потім ти розумієш, що серце нікуди не дінеться з грудей. Що це мʼячик на резинці. І ти його вхоплюєш. І розумієш, що нічого з тобою не станеться».

Із мозком Анни не все гаразд. Таке трапляється.

Дівчина має біполярний розлад. В її житті дві фази - манія або депресія. І, якщо не лікуватись, головній героїні важкувато з собою справлятись 🍃

А ще є Владислав та його лекції з історії мистецтва. Нам стає відомо, що чоловік намагається боротись за садибу Мурашки, яку хочуть знести.

Владислав вірить, що дуже важливо зберігати памʼятки історичних постатей 🥲

Раптом, випадок поєднує цих людей для порятунку будинку. Кожен з них робить все можливе задля цього.

Чи вийде у героїв таки врятувати ту садибу?

▫️«Розумієте, картини — це сонячні годинники, за якими можна звіряти час епохи, це дзеркала того, що з нами відбувається. За ставленням до мистецтва можна визначити, наскільки ми відбулися як суспільство»

Почну з того, що мова авторки настільки мʼяка і приємна, що навіть якісь тяжкі теми неймовірно легко читати…

Повільна, без особливої динаміки історія. Проте, поступово, ти проникаєшся героями та їх почуттями ✨

Тут більше про прийняття себе та своїх демонів. А також про те, що дуже важливо цінувати і зберігати історичні культурні памʼятки 📝

Варто зауважити, що місцями мені були незрозумілі та заплутані певні моменти в сюжеті, а в кінці не вистачило трохи більше деталізації подій 🤔

Мій відгук буде, мабуть, найкоротший з усіх. Бо книга викликала в мене змішані почуття. Це якийсь солодкий біль, котрий ти не хочеш відчувати/читати, та попри те, вчитуєшся в кожне слово і не можеш зупинитись.

Мені сподобалась ця книга своєю свіжістю, незамиленим, свіжим сюжетом. У ній мало банальних кліше, але багато тривожності, невизначеності й суперечливості.

Головні герої живі, хоча й мають дуже складні проблеми. За ними хочеться спостерігати. Попри певну приреченість, які ніби їх огортає, все ж книга залишає світле враження й надію на майбутнє.
А ще тут багато Києва, знайомих місць і вулиць.

Авторка експериментує з порівняннями. І якщо на початку вони трохи вибиваються із тексту, то під кінець дуже гармонійно вписуються в нього.

Також цікавою особливістю було згадування імені дівчини. Її звати Анна, але залежно від того, з ким вона спілкується чи чиїми вустами називається, її імʼя змінюється відповідно. У романі вона й Анька, і Анюта, і Ася.
Здається, в цьому є певний символізм, як і в її любові до мистецтва.

Кожен із героїв цієї книжки має трішки дивацтв і, можливо, якраз через це книга мені видалась трохи дивною. Але в хорошому сенсі слова. Історія непогана й цікава, хоча можна було здогадатися, як усе закінчиться.
⠀
У центрі книги - Аня, яка має біполярний розлад. У неї то манія, то депресія. І їй треба уживатися з цими станами. А також - Влад, відомий у Києві арткритик. А в нього була алкогольна залежність. І тепер він страждає фізично, бо вона призвела до хвороби.
⠀
У книзі багато роздумів про смерть, а останній розділ - практично весь про це. Не дивно, адже обидва герої стоять за один крок до неї. Хтось переступить поріг, хтось - ні. А може й обоє це зроблять.
⠀
Книга сумна. Авторка показує боротьбу людей із своїми чудовиськами, хтось виграє, хтось програє, хтось бере реванш, а хтось здається. Це також книга про залежності, не тільки від алкоголю, як у Влада, але також і від людей, як-от у Ані.
⠀
Якщо спочатку незрозуміло, що й до чого, то потім у книзі зʼявляється садиба Мурашка, навколо якої все крутиться. Бо над збереженням її й обʼєднуються Влад і Аня. Ця тема, до речі, відгукнулась мені, бо в мене в місті свого часу теж була дуже актуальна тема, повʼязана з памʼяткою архітектури, яку хотіли знести й збудувати там багатоповерхівку. Актуально як ніколи.
⠀
Щодо стилю хотіла відмітити два моменти, які, як на мене притаманні тексту:
1) Насиченість великою кількістю порівнянь;
2) Наявність повторів або однорічних членів речення для увиразнення та акцентування.
⠀
Читати книгу було легко та приємно, тому стиль мені сподобався.
⠀
Я б не сказала, що сюжет динамічний, але розвивається і тримає інтригу. Однак, що мені не сподобалось, то це те, що історія ніби написана фрагментарно: ось ми бачимо одну подію, а ось вже іншу, потім ще одну.
⠀
Загалом мені сподобалось, але не на всі сто відсотків, все ж таки в цій книзі не вистачило мені атмосфери, або я не встигла проникнутися долею героїв.

Книга мені сподобалась, вона не звична. Було цікаво більше дізнатися про біполярний розлад і, як люди живуть з ним.

Текст дуже легко і цікаво написаний. Авторка допомогла нам прожити всі етапи разом з героями. В мене таке враження наче я також була там, в книзі, разом з героями і допомагала їм «жити їхнє життя».

Книга сильно вплинула на мій емоційний стан, відчуваю себе спустошеною 🥲 але це круто, коли книга викликає такі емоції.

Щодо сюжету, то деякі події мені були не зовсім зрозумілі, хотілося щоб було більше уточнення.

І кінець здався мені, якимось сумбурним.
Більше схоже на відкритий кінець, де читач може сам придумати свій фінал.

Книгу рекомендую прочитати, це було незвично і дуже цікаво.