улюблена термопляшка! настільки зручний об'єм🤌🏼 користувалась всю зиму і дотепер:)

Ця книга здавалась мені абсолютно очевидною, але потім як завжди в своєму стилі авторка перевернула все з ніг на голову. Маленькі деталі, дивні моменти, відчуття, що щось не так… і ти вже не можеш зупинитись. Читається легко, затягує швидко, а фінал — саме той, після якого хочеться сказати: «ЩО?!»

Взагалі, почала читати, було цікаво. Так типу контролюєш ситуацію, там все так поступово гарно розгортається. Відчуття, що їдеш собі на тому Роамері по рівнинах Марсу, на повному приводі, ну класно. Повний контроль. А потім в середині книги вже і не помітив, як несешся з гори в прірву, сидячи в деревʼяній тачці по камʼянистому схилу. І от несешся, несешся, а вона все розганяється і вже починає тріщати, друзки відлітають… підпригуєш на кожному камінчику, молишся, щоб з неї не вилетіти.. і о диво, ти вже наче в метрах 50-ти бачиш кінець, десь там, прямо в тебе на очах прірва перетворюється в пологий схил, залишилось зовсім небагато… і от до цього місця залишається метрів 20 вже і ти як є, разом з тією тачкою впечатуєшся в бетонну стіну. От якось так відчувається книга. Мені подобається, рекомендую 👍🏼

І так, книга цікава, але аж такого вау ефекту як від двох попередніх не було. Можливо_ я сама винна, бо очікувала чогось такого феєрично-фантастичного як було у минулих книгах... Не знаю. Посталю цій книзі 9/10.

Приємне фентезі. Легенько читається і тримає цікавість (принаймні у мене😊). Хочу ще щось почитати від автора!

🔖 «Надії немає. І якщо обирати - померти зараз чи пізніше, я обираю пізніше. Моя коронна фраза, чи не так? Пізніше зроблю. Навіщо змінювати звичку свого життя? Пізніше помру» ♊ Жанр - детективний трилер (з елементами психологічного роману) 🍁 Атмосфера - початок саме Гелловін 👻, потім початок листопада (але підійде і на будь-який період) 🌿🌿🌿 Найновіша з перекладених 📚Джексон 😏 І одна з найкращих для мене 🔥 Трилер, який триматиме у напрузі від першої до останньої сторінки 👏 📝 Двадцятисемирічна Джет відрізняється від всіх у своїй заможній родині - вона любить жити у тіні, не підкорятися правилам і відкладати життя «на потім»… Але, одна трагедія перекреслюю всі її потім назавжди 🫣 Убивця залишає її на межі життя та смерті 😣 Зворотний відлік розпочато… і Джет зилишилося тільки єдине - розкрити власне вбивство 😳 ❓Тиждень життя - багато чи мало, коли ти на межі неминучого? Кому взагалі можна довіряти, коли навіть найближчі люди стають підозрюваними? І який фінал чекає нас? 📖 «На півдорозі між живими й неживими, вона вже трохи розмита» 📖 «Смерть у мові скрізь - вона просто не помічала її, поки не опинилася однією ногою в могилі» 📖 «Я ще не мертва… Принаймні не достоту» 📖 «Гадаю, сенс життя в тому, щоб знайти свою людину - свою єдину людину» 📖 «Це був найгірший тиждень у моєму житті… Але також найкращий тиждень у моєму житті, бо провів його з тобою» 📖 «Дім - там, де ти, Біллі» Ох, Біллі… таких хлопців не буває просто ❤️‍🩹 Захопливо, цікаво, інтригуюче 😏 Вбивцю здогадався на половині книги 🙂‍↔️ 💯 рекомендасьйон 😏 Це точно мій автор 😍 Чекаю переклад наступних книг 👌

Книга зацікавила сюжетом, бо не зустрічала в нашій літературі звернення до такої теми - життя людей в будинку похилого віку. Мені ближче європейська концепція, де люди похилого віку переселяються в такі будинки, щоб не бути тягарем для своїх рідних. Але ж там і рівень життя інший і будинки інші, а про наші будинки і їхніх мешканців (яких ти не обираєш) мало що відомо. Тож ця книга для мене особисто стала своєрідним відкриттям, бо до її прочитання взагалі не задумувалась про цю сторону життя. З початком війни невістка з дітьми виїздить за кордон, син волонтерить, тож старенькій матері не залишається нічого, як погодитись на пропозицію сина тимчасово переїхати в будинок для літніх людей, де за нею буде відповідний догляд. Основне тут – тимчасово. Вона свято у це вірить і дуже на це сподівається. В будинку різні люди – зі своїми характерами, складними долями, і. головне, зраненими душами, бо всі б вони воліли доживати життя не тут, незважаючи, що будинок платний і за ними гарний догляд. На відміну від французьких старих, про яких розповідає доглядальниця після приїзду з Парижу по обміну досвідом наші люди похилого віку будинок сприймають як свою непотрібність нікому, як відмову дітей чи рідних від них. А це усіх гризе зсередини – коли тебе «здали». Життя людей в будинку, їхнє притирання, їхні долі, їхня туга за сім’єю і потрібністю цій сім’ї – все це описано неймовірно чуттєво і глибоко. Книга залишає трохи терпкуватий післясмак, навіть незважаючи на відносно позитивний фінал.

Цю книгу я сприйняла рівно – вона мені ні сподобалась, ні не сподобалась. Ніби цікава зав’язка, сам сюжет, але закінчення, як у всіх книг Кузнєцової – без закінчення. Описується рендомний шматок життя з відкритим закінченям – ти не отримуєш жодної відповіді щодо подальшої долі героїв і це дратує і знімає усе захоплення, якщо воно було, від попередньої розповіді. Головна героїня, яка після повномасштабного вторгнення приїздить з-за кордону в село в хату батька, знайомиться з сусідом, збирає різні історії про відьм та обряди, стає свідком і учасником перипетій життя сусіда та його сім’ї, на всяк випадок переспала з ним, а потім збирає речі і кудись їде – ось і увесь сюжет. По ходу прочитання цікаво, бо є і гумор, і сарказм, а по закінченню – ну, ніяк… А «ніяк» розчаровує.