Якщо ви любите шпигунські романи – вам сюди – легкий сюжет в красивому оформленні. Треба віддати належне Любці – вміє він описати тло роману, природу, краєвиди, велич міста, його родзинки – і цій історії Стамбул, Босфор неймовірно яскраво описано. Я ніби стояла на березі Босфору, бачила захід сонця над його водами, побувала на екскурсії визначними пам’ятками Османської доби. А от сам сюжет – ну таке, на любителя. Я не люблю шпигунські романи, таємні агенти під прикриттям, їх супер завдання і супер виконання – не моє. А особливо, де беруть піжонистого і самозакоханого письменника і дають завдання «фас на знищення». Я б із задоволенням прочитала той історичний роман, який презентує в Стамбулі ГГ-письменник в цьому романі)) Але тут цікаво потролили авторів, не знаю наскільки тут багато від самого автора, але самозакоханість, нарцисизм і амурчик в додачу – письменницький набір) Жіночки, які просто падають в ноги гуру слова, коханки на кожному кроці, амурні пригоди, скакання від міста до країни і назад, з ліжка в ліжко, коли він писати встигає! А і ще подяка дружині, що сидить з дітьми вдома і не заважає творити і витворяти)) Легеньке чтиво на два вечори (коли б не відступи і колонтитули - сторінок на 200), де гарні описи Туреччини на фоні розпіареного автора-таємного агента)

Хто може так приклеїти до книги, щоб прочитати її за день? Правильно – Каррізі! Неймовірно ж круто він пише. І ця серія з гіпнозистом П’єтром Джербером дуже мені імпонує. Таємниче зникнення мами і дитини, безхатьків-імігрантів, до яких всім байдуже, допоки, через 8 місяців не знайшовся хлопчик – посеред лісу, живий, здоровий, доглянутий, але як зомбі і він мовчить, зовсім не говорить. Тому П’єтро за допомогою гіпнозу намагається дізнатись, що ж сталось, де він був, де його матір. І тут починається гра з психологом – голосом дитини з ним розмовляє хтось інший – хтось небезпечний, розумний і з незрозумілими намірами і мотивами, хтось хто дуже хоче розповісти свою історію, про свій біль, про несправедливість щодо дитини. Змагання двох психологів, двох сильних гіпнозистів. Як тут круто розкрита вразливість нашого розуму, як легко можна керувати нашою свідомістю, змусити робити речі, про які ти не пам’ятаєш. І як це страшно. Дійсно, ніколи не знаєш, що «на умі» в психолога до якого ти звертаєшся, що йому завадить погратись з вашим розумом, етичні норми? – ну не завжди. А якщо цей психолог має купу своїх травм і хоче нарешті розповісти свою історію – готуйтеся до цікавого ребусу, розгадати який треба П’єтру. Боротьба двох розумів, інтелектів з екскурсом в минуле, що має свої скелети у шафі. І ось друга ночі, перегортаєш останню сторінку, а розгадки немає, а сюжет закручено так, що негайно треба розпочати частину третю – з чим себе й вітаю сьогодні)) Словом, Каррізі – раджу, серія класна, нестандартні злочини і їх розв’язання, ігри розуму та наслідки травмованої психіки дітей. А ще цікаво – хто ж допоможе психіці самому П’єтру..

Тайвань, бідова родина, де п'ять разів поспіль народжуються дівчатка (це просто горе для родини), за це невістку люто ненавидить свекруха і робить її життя нестерпним, відповідно матір заганяє злість на дочках. А коли народилось двійко синів - дівчатка стали 'рабинями' при цих малолітніх 'царьках'. Дикі традиції і правила поведінки, що руйнували життя і долі з покоління в покоління. Батьки, які не розуміють своїх дітей, діти, що мріють про одне - поїхати подалі з дому, затюкані дівчата, що не можуть за себе постояти, життя в постійних таємницях. Одна родина, а які різні діти, яка тут заздрість, ненависть, стіна мовчання, що породжує все нові і нові проблеми. П'ять нещасних жінок, яких хотілося пожаліти і дати ту частинку любові, що мала дати мати. Два сини, що розчарували свою матір, а одного вона кляла і виганяла з дому, якого вона поховала за життя. Син-гей, ганьба і виродок в родині, скільки ж він зазнав болю від матері, від оточення, дитина, кинута на заклання, без захисту і любові. Батько.. він ніби і є, але його роль така пуста і другорядна, його не чути, він забитий роботою і заробітком, м'який і безхарактерний, якого кидали на гроші друзі, принижувала дружина, а дітям він міг дати одну пораду «їдь і не повертайся». Дуже мені зайшла структура книги – кожний розділ від іншого героя, його бачення ситуації, його внутрішній світ, почуття та сприйняття оточення. Оповідач себе не називає, тому треба уважно читати і тримати деталі життя цієї родини в пам’яті. А з урахуванням, що жіночі імена ну дуже подібні – квест ще той. Книга просякнута сумом, безвихіддю, болем, примиренням з долею. Тут зібрані люди, що самовільно поставили себе в рамки «виживаю, не живу», які нічого не змінюють, терплять аб’юз, тяжку працю, поминання іншими і не вміють навіть поговорити про наболіле. Знаєте чим гарні такі книги? - прочитала, озирнулась і зрозуміла, що не дивлячись ні на що, у мене все добре і це зроблено моїми силами.

Було, є і буде – війна – це завжди можливість збагачення і наживи для окремих індивідів. Тут історія саме про це – і не важливо, яка кінцева мета – особиста нажива, «спортивний» інтерес, відродження держави чи спонсорування революції. Тиловий Харків, перша світова гримить на всю Європу, а в місті вибухнула новина – повернувся Артист, і ні не з концертом, з гастролями 😉. Авантюрний, нахабний грабіжник, що водить за ніс кращих з кращих стражів порядку, якого ремесло вплутує як не в одну халепу, то в іншу. Але не така цікава для мене постать Артиста, як його брата, Прохора, – «тихоня»-математик, добросовісний вчитель, що свято вірить у свою невинність і чисті руки – ну допомагає він планами грабунків брату, але ж сам не грабує, ну бере відсоток вкраденого, але ж нікого не вбито, совість чиста). Та бумеранг життя ще раз довів – за все зло, рано чи пізно прийде сплата. І до Прохора вона прийшла у вигляді анархістів та варшавських злодіїв та борців за вільну Польщу. І яким би генієм стратегій не був Прохор, завжди є вплив випадку, що перевертає бездоганний план грабунку догори дригом. І ніби все передбачено, але… але криваві гроші не приносять щастя. Зухвале пограбування – страшна плата. Світ грабіжників, криміналу та лихварів, продажних банкірів та зрад, авантюр та небезпек, де щохвилини може постукати «бабай» і взяти тебе на «мушку». Життя з очима на потилиці – треба гарно подумати чи вартує воно того.

Не знайдете ви тут гарних описів міст, натомість автор познайомить вас зі світом, про який ми так мало знаємо (і це дуже добре). Світ волоцюг, що перебиваються від копійки до копійки, світ голоду, постійного пошуку притулку/їжі/роботи, світ холоду і голоду. А ще після опису кухні в готелях, де працює герой, – починаєш косо дивитись на ресторани. Тяжка, каторжна праця, жахливі умови, робочий день по 15 і більше годин – люди працювали в пекельних умовах за копійки і були цьому вдячні. Але наш герой ще той авантюрист – змінити одну роботу на ще гіршу, і результаті, опинитись на вулиці без гроша. Блукати нічліжками Парижа, з детальними описами всіх «приємностей» проживання в таких місцях. Та й Лондон не порадував кращим – знову ж біднота, знову тимчасові прихистки, колоритні постаті з якими знайомиться автор, історія їхнього життя, світогляд, філософія та причини їх злиденності. Але я не побачила прагнення працювати чи шукати роботу – переночували в нічліжці, отримали чай з хлібом і день валандають містом, бо залишатись на день в нічліжках не можна, жебракувати на одному місці – арешт, тому вони постійну курсують містом, переміщуючись між тимчасовими прихистками. Ведуть бесіди, де і скільки зроблять, але до діла не доходить. Тут є цікава філософія бідності, але зводиться до банального – поки не піднімеш свій духес і не почнеш працювати – нічого не отримаєш. Якщо цікавить детальний опис іншого боку життя богемного Парижа та Лондона – вам сюди.

Роман – наука як не треба жити. Герой, після історії якого, хотілось вимити руки і рота – не знаю, як у вас, а у мене від початку відраза до нього не минала, і я просто в захваті була від фіналу. Отож, нещасна дитина, Алоїс Покора, народився у родині, де у батька кукуха дивно відспівує, погляди на життя дивують навіть тарганів, а дружина щороку народжує по дитині. Бо чого, бо у нього так проявляється злість на світ, що він заселяє його своїми нащадками. Один з них отримав «щасливий» квиток – вирватись з цього дитбудинку, вчитись, жити в місті і мати забезпечене майбутнє справжнього німця. Все б нічого, коли б вони не були поляками) І хлопчик вчиться, зазнає знущань, бо бідний, бо поляк, бо німецька з акцентом, бо малий і т.д. і т.п. І єдина зірочка в цьому безрадісному житті – Аґнес – дочка власника житла, де він жив. Баришня з явними задатками домінанти у всьому)) Тому помучила вона цього недополяка, хоч і не довго, бо війна, він доброволець, бо Аґнес хоче бачити офіцера, жахи і смерті, небезпека і поранення. І прокидається Алоїз, а війна закінчилась, Німеччина програла і як жити далі. А далі і найцікавіше – як же гарно розкрито особу людини, яка сама не знає хто він і що хоче. Людина, що біжить за натовпом, що пливе за течією і виконує накази, сказані голосно і в його адресу. Людина, що не має власної життєвої позиції, що не має власного коріння, бо хоче бути німцем, який сьогодні комуніст, завтра істинно вірний арієць, а післязавтра – борець за вільну Польщу. Отак він і живе, все його не влаштовує, ніде йому немає місця – безхребетна людина-пристосуванець, що не цінує те, що має, людей, які його люблять, живе надуманими мріями і гірко плаче, коли реальність лупить його як товарняк на повній швидкості. Книгу раджу, вчить як не треба жити, бо наслідки такого існування сумні. А з мінусів книги – маса неперекладеного тексту з німецької та польської – я розумію, що це для створення протиріч в житті героя і його пошуків себе в цьому «вінегреті», але коли це не перекладено взагалі – цікавість до тексту мене залишила. А ще я не люблю бездіалогові книги – для мене вони втрачають емоційність, що і сталось з цією(

Чесно, я не люблю ці затягнуті серійні детективи – часто вони шаблонно написані, а відірваність частин взагалі вбиває сенс всієї серії. Тут шаблон зберігається – детективка з родзинкою, новенький помічник, що вливається в зграю поліціянтів і конфліктує з керівницею, загадкова і заплутана справа і купа підозрюваних. Але, тут є родзинка побільше за велику детективку – тут все крутиться навколо страшного, злочинного експерименту над дітьми! Ось цей аспект тримає увагу і напругу. Сам експеримент і його наслідки – вся сіль трилеру, а все саме розслідування перевертає з ніг на голову. Вбивства, що не зовсім вбивства, відсутність мотиву і схожості в методах злочину, і все це загорнуте в закинуте, оточене лісами, містечко, де попри маніяка, люди закриті, мовчазні і стоять один за одного горою, прикриваючи і ховаючи справжнє обличчя цієї «дружньої» спільноти. Спільнота брехунів, спільнота «сліпців», що закривають очі на злочини проти найслабших – дітей! Діти, маючи родини, формують свою сім’ю з травмованих, ображених, скривджених дітей, саме підтримка один одного дає їм сенс і сили жити у своїх родинах. Інертність дорослих, які закривають очі на знущання над дітьми, одного дня породжує вбивцю. Вперше мені було шкода вбивцю, адже його злочини не є породженням злого розуму чи садизму, книга, де немає поганця, книга переповнена травмованими дітьми, травмованими дорослими, де детективка має стільки особистих проблем, що важко уявити ефективність її роботи, але вона – це приклад, як можна приборкати своїх демонів силою волі. Сильна тітка! Цікавий незвичний сюжет.

Нічого не зрозуміло, наче книга-пролог. Світобудова геть погано прописана, персонажі не розкриті. Всі проти всіх, а збіса воно так не ясно.