Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса

«Ось їхній світ - співи, танці навколо баків, браслети зі щурячих хвостів. Новий світ для них звичний через те, що ці діти не можуть порівнювати»

«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його»

Харків. 2040 рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного екологічною катастрофою. Все місто вкрите чорними хмарами, всюди бігають щури, а люди просто намагаються вижити.
Журналістка Ліна отримує завдання - знайти зниклого хлопця на імʼя Влад. Його шукають одразу чотири людини: матір, напарник по роботі, повія та художник. Спілкуючись з ними, Ліна все менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, проте жодна з історій не складається у загальний пазл. Відчуття, ніби вони всі говорять про Влада як про різну людину. З часом співрозмовники Ліни починають зникати. Що сталося з Владом у дійсності? Він взагалі існував чи розслідування не має сенсу?

Ця книга вразила мене, враховуючи те, що я не мала ніяких очікувань щодо неї. Автор так майстерно описував цей моторошний світ, що кожна прочитана сторінка викликала відчуття цієї темної атмосфери постапокаліпсиса. Кожна історія, розказана співрозмовниками Ліни повільно проникала у саме серце, змушуючи мене на деяких моментах пускати сльози (що для мене вже показник хорошої книги, яка зачепила щось всередині). З розвитком сюжету, я все думала, чим ця історія закінчиться, що ж таки відбувалося з Владом, куди він зник та з якої причини, чому жодна людина не могла нічого значимого розказати про хлопця. І тільки останні сторінки врешті решт розкривають правду.

«Просто людині потрібна людина»

Про цю книгу мають більше говорити і це однозначно 10/10

Проковтнула книгу за один день! Це взагалі не мій улюблений стиль, але було не відірватись. Книга легко читається і тримає інтерес. Хочеться читати ще і ще, щоб нарешті зрозуміти, чим же там все закінчилось!

Мені б такий Харків точно не сподобався
Події цього детективу відбуваються у недалекому майбутньому, яке кардинально змінилося після апокаліпсису. Автор поступово введе читача у розуміння світу, у якому мусять жити його герої. Жити, чи скоріше виживати. У деяких моментах мені хотілося більше деталей про облаштування цього світу.

Мова йде про журналістку Ліну, яка отримує від свого шефа завдання - знайти Влада. Його шукає мама, директорка сміттєвого заводу, а також напарник, повія і вуличний художник. Розповідаючи про Влада, кожен з них розповідає насправді про себе, і це історія трагічних життів.

2040 рік у Харкові чи 2014 у Горлівці - спробуй тут скажи однозначно, де важче? І яких демонів з минулого героям доведеться зустріти героям...

Автор щедро відсипав трагедій і Ліні, залишивши їй лише прагнення довести справу до кінця. Традиційно для своєї професії героїня готова вислухати кожного, але чи зможе це привести її до правди, адже ці крихти інформації зовсім не складаються докупи.

Читаючи цю книжку, неможливо не думати про екологічність рішень, які ми приймаємо - від кожного з нас у власному домі до глобального бізнесу. Чи є у людства шанс уникнути такого майбутнього?
І чи є у героїв шанси вижити?

Мені не часто траплялися книжки про Україну у майбутньому, особливо постапокаліптичному, і я радію, що у нас з'явилася така книжка.
З актуальною проблематикою і похмурим настроєм.