Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса

Мені б такий Харків точно не сподобався
Події цього детективу відбуваються у недалекому майбутньому, яке кардинально змінилося після апокаліпсису. Автор поступово введе читача у розуміння світу, у якому мусять жити його герої. Жити, чи скоріше виживати. У деяких моментах мені хотілося більше деталей про облаштування цього світу.

Мова йде про журналістку Ліну, яка отримує від свого шефа завдання - знайти Влада. Його шукає мама, директорка сміттєвого заводу, а також напарник, повія і вуличний художник. Розповідаючи про Влада, кожен з них розповідає насправді про себе, і це історія трагічних життів.

2040 рік у Харкові чи 2014 у Горлівці - спробуй тут скажи однозначно, де важче? І яких демонів з минулого героям доведеться зустріти героям...

Автор щедро відсипав трагедій і Ліні, залишивши їй лише прагнення довести справу до кінця. Традиційно для своєї професії героїня готова вислухати кожного, але чи зможе це привести її до правди, адже ці крихти інформації зовсім не складаються докупи.

Читаючи цю книжку, неможливо не думати про екологічність рішень, які ми приймаємо - від кожного з нас у власному домі до глобального бізнесу. Чи є у людства шанс уникнути такого майбутнього?
І чи є у героїв шанси вижити?

Мені не часто траплялися книжки про Україну у майбутньому, особливо постапокаліптичному, і я радію, що у нас з'явилася така книжка.
З актуальною проблематикою і похмурим настроєм.

Випадково взяла цю книжку до рук у книгарні - заінтригував "харківський детектив у часи постапокаліпсиса" - прочитала перші 2 сторінки і відразу ж захотіла купити. Зараз лише на 100й сторінці, але вже безперечно готова рекомендувати її до прочитання. Читається на одному диханні, дуже круто написано.

Під час читання в мене було більше запитань, ніж відповідей. Та в кінці я все ж отримала відповіді, водночас все одно не покидає відчуття, що це не все, я пропустила щось важливе.
⠀
Події відбуваються у 2040 році. Автор зображує Харків після екологічної катастрофи, яка сталась у 2025 році. Життя докорінно змінилось: більше немає світла, натомість іде пиловий дощ, енергетики не вистачає, нафти майже немає; замість милих тварин - повсюди щури. Бр-р-р… у такому світі живе головна героїня - журналістка Ліна. Саме їй доручили провести розслідування та знайти сміттяра Влада.
⠀
У своїх пошуках вона опитує чотирьох людей: матір, колегу, повію та художника. Про Влада вони майже нічого не розказують, натомість виливають Ліні свої історії життя (навіщо?). Тим часом журналістку не покидає відчуття, що за нею стежать, а сам Влад взагалі здається химерним і вигаданим.
⠀
Мені сподобалось, що всі події відбуваються у постапокаліптичному Харкові. Автор атмосферно змалював усе, що відбувається навколо. Хоч я насправді не повірила, що все це може відбутися вже у 2025 році. Я не відчула наукового підґрунтя в цьому всьому, аргументації, чому так сталось. Тут же постапокаліптика більше слугує цікавим та незвичайним фоном, щоб ще більше заінтригувати й додати гнітючої атмосфери.
⠀
Щодо самої детективної лінії - вона мені здалась незвичайною. Звісно, опитування свідків - стандартний метод отримання інформації, але в цьому випадку він не давав Ліні ніякої інформації. Історії життя Алевтини, Гліба, Віри та художника - могли стати сюжетом для окремих книг.
⠀
Один із героїв весь час говорив суржиком, тому цей розділ було читати важко. Загалом стиль сподобався. Історія насичена, класні описи, читалось легко.
⠀
У цілому маємо класний задум, цікаву подачу (історії кожного опитаного подано не як діалоги чи інтервʼю, а винесені в окремі розділи), але не дуже пропрацьований світ.