Мені б такий Харків точно не сподобався
Події цього детективу відбуваються у недалекому майбутньому, яке кардинально змінилося після апокаліпсису. Автор поступово введе читача у розуміння світу, у якому мусять жити його герої. Жити, чи скоріше виживати. У деяких моментах мені хотілося більше деталей про облаштування цього світу.
Мова йде про журналістку Ліну, яка отримує від свого шефа завдання - знайти Влада. Його шукає мама, директорка сміттєвого заводу, а також напарник, повія і вуличний художник. Розповідаючи про Влада, кожен з них розповідає насправді про себе, і це історія трагічних життів.
2040 рік у Харкові чи 2014 у Горлівці - спробуй тут скажи однозначно, де важче? І яких демонів з минулого героям доведеться зустріти героям...
Автор щедро відсипав трагедій і Ліні, залишивши їй лише прагнення довести справу до кінця. Традиційно для своєї професії героїня готова вислухати кожного, але чи зможе це привести її до правди, адже ці крихти інформації зовсім не складаються докупи.
Читаючи цю книжку, неможливо не думати про екологічність рішень, які ми приймаємо - від кожного з нас у власному домі до глобального бізнесу. Чи є у людства шанс уникнути такого майбутнього?
І чи є у героїв шанси вижити?
Мені не часто траплялися книжки про Україну у майбутньому, особливо постапокаліптичному, і я радію, що у нас з'явилася така книжка.
З актуальною проблематикою і похмурим настроєм.
Речі в смітниках — це людське минуле, те, чого вони хочуть позбутися. А минуле може багато чого розказати про майбутнє.
Це дуже дивна книга з огляду ідеї та її втілення, зараз поясню чому я саме так її сприйняла.
Автор позиціонує книгу як харківський детектив у часи постапокаліпсису, але з усього, що тут перераховано, на 100 відсотків не виконано нічого, все наче є, але не дотягує.
Постапокаліптичний Харків є, але хочеться більше про нього і сам світ, яким він став; детектив наче теж є, але ідея саме детективу потонула в історіях дотичних людей...
Зараз поясню що маю на увазі. Уявіть, ви шукаєте зниклу людину і приходите до того, хто з нею тісно спілкувався, принаймні так про це говорять, але після питання "Чи знаєш ти цю людину і коли її востаннє бачив?" Отримуєте розлогу відповідь, але зовсім про інше, про життя опитуваного, і десь там в кінці два речення про того, кого шукаємо...
Безумовно, історії персонажів цікаві, їх було захопливо читати, вони мають соціальний підтекст і збурюють незручні питання, але вони не вплетені в сюжет так, щоб це не виглядало окремо.
Тому крута ідея про пошуки зниклого хлопця Влада, якого всі шукають зі своїх причин для мене виявилась не до кінця реалізованою, так і ідея історій різних людей про життя і його трабли теж до кінця не реалізована, бо кожна історія, то окремий клаптик. Врешті книга виглядає як печворк, але від людини, яка робила це наче вперше, бо окремо всі клаптики класні, але разом якось негармонійно.
Що сподобалось?
🗞 окремі історії різних людей, це реально було цікаво
🗞 атмосфера постапокаліптичної безвиході (було круто, але мало, хотілось більше)
🗞 яскраві персонажі (моментами вони аж гротескні, але при цьому цікаві)
🗞 ідея з пошуком Влада
🗞 стиль написання (текст досить легко та швидко читався, попри те, що були розділи з суржиком та затинанням)
Врешті, книга заслуговує на увагу читача, бо в ній можна знайти круті моменти, але не можу сказати, що сподобається всім або, що це мастрід.
Для мене ця історія стане дивним досвідом, але я не проти, що він зі мною стався 😊
📌Речі в смітниках - це людське минуле, те, чого вони хочуть позбутися. А минуле може багато чого розказати про майбутнє.©️
Як тільки я взялася за читання, то була в захваті! Ось, нарешті! Книга, яка не відпускає, яка шокує і про яку хочеться розповідати всім при нагоді і без неї! Та десь після 100 сторінки мій запал спав.
Отже, маємо 2040 рік, світ (чи тільки Харків?) пережив апокаліпсис у 2025-му. Більше ніяких технологій, мобільного зв'язку, інтернету та й електрику дають пару годин на добу. Місто лишилося відрізаним від решти світу, його поглинули темрява, сміття та щури. Автор майстерно передав атмосферу апокаліпсису, дуже реалістично пояснив причини і наслідки, а от сам світ зовсім не пояснив. На мою думку тут багато нестиковок, нелогічного та порушеної хронології. Чим займаються люди? Чи є якесь виробництво? Звідки береться молоко в магазинах, якщо всі тварини вимерли? Екологічні прокладки, серйозно? Взуття, яке мандрує окремо від власника. Усі книжки лишилися з доапокаліпсних часів, але героїня працює журналісткою. То газети таки друкують? А гроші? І чому це долари? У цьому місті люди безкарно зникають щодня, або їх загризають щури, та головна героїня Ліна все ж береться розслідувати зникнення сміттяра Влада.
Спілкуючись із 4 свідками, дівчина мала б збирати відомості про зниклого, а натомість вислуховує приватні історії кожного. Мама, напарник, повія, вуличний художник... Хотілося б, щоб їхні розповіді склалися в єдину картину, а вони виглядають як пазли з різних наборів. Сама Ліна не розкрита. Так, вона еко-активістка, яка продукує мінімум сміття, але як вона до цього прийшла?
ЛГБТ-лінію злито. Замість емпатії персонаж викликає лише обурення і злість.
Давно вже жодна книга не викликала у мене такого шквалу емоцій! Автору гарно вдається зображувати внутрішній світ героїв і грати почуттями читача. От тільки всі ці розповіді виглядали б органічніше як збірка оповідань, а як єдиний твір вони сируваті. Тим не менш, я б хотіла прочитати інші твори письменника.
P.S. Їжачка шкода
