Скільки таланту і скільки горя!
Ця книжка дуже березнева, дуже до 8 березня - вона про таку силу, наполегливість і любов до своєї праці.
Раніше я читала про Білокур у книжці Володимира Яворівського, але однозначно скажу, що сприйняття зовсім інше. Чи це залежить від епохи, бо "Автопортрет з уяви" написаний ще у радянські часи, чи від того, що авторка - жінка, але різниця є.
А про Оксану Петрусенко я не чула взагалі, до свого сорому.
Книжка розповідає про обох мисткинь - художницю і співачку - по черзі. І як уже відомо з назви, їхні долі перетнулися, але як саме - читайте самі.
Долі обидвох жінок викликають співчуття, в характери - повагу. Катерина, з своєю неймовірною любов'ю до природи, до живих квітів, з творчою уявою - і забороною на малювання. Заборона на освіту, важка фізична праця, постійні докори від батьків, насмішки односельців. Скільки людей зламалися б від такого, відмовилися від свого покликання? Скільки обміняли талант на спокій, родину. Хочеться написати, що на сімейне щастя, але хіба була б щасливою та людина, що відмовилася від свого дару? Є над чим подумати.
Її картини показували у Парижі, а вона не мала чим палити піч. І не мала чим малювати!
Оксана змалку важко працювала, втратила батька, але мала талант і благословення матері. Постійно вдосконалювала свій голос, і постійно стикалася з викликами: чоловіки, які не терпіли, що жінка більш успішна, заздрісники, політика. І навіть загадкова історія її смерті викликає багато питань.
Додайте до цих всіх перешкод ще й часи, коли жили обидві жінки: перша світова війна, Голодомор, репресії, Друга світова війна.
І зберегти у цьому вирі свій талант - то велика сила.
Перша моя біографія, яка написана ліричною прозою. Ця книга точно не залишить вас байдужими. ⠀
⠀
Скажу чесно я нічого не знала про цих жінок Катерина Білокур - видатна художниця самоучка, яка душу вклала в свої квіткові композиції.⠀
Оксана Петрусенко - український соловейко, яка поширювала нашу мову і культуру на теренах УРСР.⠀
⠀
Читаючи книгу, я паралельно шукала інформацію в інтернеті, бо була глибоко шокована ставлення до талановитих жінок тай в цілому до жіночого населення в період 1900 - 1960 років. Вважалася нащо жінкам школа, наука, писемність, культура, живопис, музика можна продовжувати безкінечно. Жінки місце на кухні, щоб ткала, прала, працювала на полі і виховувала дітей.⠀
⠀
Долі цих жінок переплелись в житті і в книзі, відома вже на той час співачка Оксана намагається допомогти і прославити живопис Катерини. І їй таки це вдалося.⠀
⠀
Часто сльози навертаються на очі від людської злоби і несправедливості, від поневірянь і болю, які випали цим двом сильним жінкам.⠀
⠀
Велика подяка авторці за чарівну мову і стиль писання, завдяки милозвучності і простоті - ця книга торкається струн душі. А як же гарно описуються тут квіти, які малює Катерина. Яка краса навколо, а важкі життєві обставини затьмарюють той великий талант…⠀
⠀
Багато роздумів в голові після прочитання... Цінуймо те, що зараз маємо у вільному доступі в житті, бо багато жінок боролись за це в минулому.⠀
На обкладинці одна з відомих картин Катерини Білокур «Квіти за тином».⠀
Я на правду вражена зображенням квіткових композицій - бо вони ніби живі і мають душу.
📖 "Я чую тебе" Олени Волинської – книга, під квітково-ольфакторною обкладинкою котрої вмістився цілий Всесвіт двох жінок – Катерини Білокур та Оксани Петрусенко. Мальви попід вербовим тином, окраєць по-вангогівськи блакитного неба, вохристі силуети лілій, тендітні приземкуваті вальси настурцій, дикі троянди. Квіти Катрусі співають, пісні Ксенії – малюють у серцях образи. Так переплітаються воєдино два творчі шляхи, встелені колючим терням і гострими уламками пережитого!
✒️Село, де шелестить достигле колосся пшениці. Катря, яка творить тонким пезлем із ворсинок коров'ячого покриву оберемки фантастичних рослин. Долає відстань у 30-ть кілометрів пішки, аби змалювати тендітні дзвоники кришталевих, дзвінких конвалій. І в кожній барві струменить її серце, котрим вона бачить цей світ:
🖇"Ось тільки чорний колір стомлював дівчину. Їй хотілося барв, на які така багата природа. Спостерігаючи, як мати фарбувала полотно соком із бузини, калини, цибулі, різнотрав'ям, Катерина спробувала самостійно робити фарби. Синю – із кореня гірчака, жовту – з кореня кінського щавлю, вишневу – із золотянки, а з ожини й чорниці – фіолетову, зі звіробою – жовту й оранжеву".
✒️Божий Дар дівчини бореться із нерозумінням батьків, загуслим повітрям провінції, осудом "ото дивачка". А дивачкою у той час "коронували" всіх, хто виходив за межі рівнобедренного трикутника "Вчасне заміжжя – кухня – діти". І все ж Катерина малює: декорації для театру Микити, для себе. Хай навіть попри бажання найрідніших і водночас ментально чужих спопелити її мікрокосмос, витрясти з підрамників найцінніше, змести цупкою мітлою усе, що виходить за межі їх "щасливої" жіночої долі.
📖А десь там Оксана Петрусенко. Її сопрано сатином лягає у серця всіх, хто бодай одначе почув її голос. Дорога до себе, до музики – теж випробування для юної Ксені:
🖇"Ксенія спробувала повернутися до розмови про співи, але Марія лише скрушно хитала головою:
– Ну чому ти така вперта, Ксеню? Ти занадто захопилася тією своєю сценою. Хіба артист – це професія для бідняка?
– Чому це я не можу захоплюватися тим, що люблю? – кинула у відповідь донька.
– Бо таке життя не для простих людей.
"Тоді і я стану непростою", – прошепотіла Ксенія, вкотре переконуючись у правильності свого рішення. Трупа Глазуненка завершувала гастролі в Севастополі й планувала їхати в інші міста. Вони кликали її з собою. Ксенія погодилася".
✒️Гастролі, вистави, сольні партії. Щемким вкрапленням помережані згадки про Херсон:
🖇"У свої лічені хвилини Оксана блукала шумним метушливим Херсоном. Згадуючи колишню роботу, часто приходила до причалів морського порту та спостерігала за ошвартованими суднами, з яких вантажники виносили тугі мішки з таврійським зерном; і за хвилями, на яких гойдалося розніжене вечірнє сонце".
✒️Шлях до успіху Оксани Петрусенко, псевдонім котрій нав'язливо дав майбутній чоловік Петро, обтяжений несприйняттям того, кого кохала. Насильством, синцями на зап'ястях і одначе зачиненими дверима у золоту клітку.
✒️Як же перетнулися долі двох канонічних жінок – читайте. Бо ця історія варта того, аби пропустити її крізь серце. Вона п'янка як яблунево-грушевий сидр, солодка як сливи сорту "Ренклоди" й квіткова, мов букет рожево-вершкових півоній!
