Складно й тяжко усвідомлювати, що усе це коїться зараз. Потрібно, щоб ці історії залишалися, як у цій збірці, а не відходили у забуття, це є наша історія, дякую автору за книгу.
Це дуже важка і відверта збірка оповідань. Їх не виходить читати підряд не тому, що нецікаво. А тому, що боляче. Впізнавані події, впізнавані місця. Але читати цю книжку треба.
Збиралась якось довго з думками, щоб написати щось про цю книжку. Але не можу. Читала її з перервою, не, тому що не цікаво, просто щоб вивезти все це. Читається вона на одному подиху взагалі. Ніякого ...читати далі →
Після 24- го — це збірка оповідань про війну: місцями — дуже тяжка до сліз і розпачу, а місцями все ж залишає надію. Війна без прикрашання, війна очима цивільних і тих, хто ще нещодавно були цивільни...читати далі →
Ця збірка далася мені нелегко. Дуже. Я ревіла, глибоко дихала, заспокоювала стукіт серця. Розуміла, що не можу, але мушу. Тому змогла. Змогла, бо про нас. Змогла, бо свій. Про що? Кожне оповідання, а...читати далі →
Цю книжку Владислав Івченко написав приблизно за пів року до того, як бути мобілізованим. Написав так, що в читачів, яким не конче знати, щó було спершу – мобілізація чи книжка «Після 24-го», – може с...читати далі →
"тут теж були гори, тільки здебільшого під землею, бо на поверхні не вижити" двадцять четверте, війна, двохсоті, мобілізація, окопи, полон, тривога, укриття, сховище, вибух, ракети, руйнування. ці с...читати далі →
«Я вибачаюся, але війна почалась».
З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Нацкешбек
Котолог
