Після 24-го

RDT оцінка
9.6
7
Ваша оцінка
відгуків
7
295 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
295 грн
1
Про товар
Код товару
105103
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Кількість сторінок
360
Формат (мм)
200 x 130
Вага
0.31
ISBN
9786177960880
Опис

«Я вибачаюся, але війна почалась».

З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене».

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Враження читачів
RDT оцінка
9.6
7
Ваша оцінка
відгуків
7
10
07.11.2023
Складно й тяжко усвідомлювати, що усе це коїться зараз. Потрібно, щоб ці історії залишалися, як у цій збірці, а не відходили у забуття, це є наша історія, дякую автору за книгу.
10
01.11.2023
Це дуже важка і відверта збірка оповідань. Їх не виходить читати підряд не тому, що нецікаво. А тому, що боляче. Впізнавані події, впізнавані місця. Але читати цю книжку треба.
9
11.04.2025
Збиралась якось довго з думками, щоб написати щось про цю книжку.
Але не можу.
Читала її з перервою, не, тому що не цікаво, просто щоб вивезти все це.
Читається вона на одному подиху взагалі.
Ніякого дисонансу з купою нецензурної лайки в тексті у мене не виникло.
Там інакше бути не могло, це було б не настільки правдиво.

Книжка бере за живе.
Тому що це наша реальність.
Після 24 лютого.
І як би ми не хотіли говорити про те, що ці події є художніми у більшій мірі, скажу що це не так.
ЗНАЮ, що це не так.
Бо таких історій, які описані тут, у кожного може назбиратись мільйони.
Мільйони тонн суму, болю, сліз, страждань, несправедливості, нерозуміння, неприйняття.

Справедливість.
Весь час, читаючи ці розповіді, я питала себе «чому?»
Чому люди такі?
Що ними керує і чи керує щось взагалі?
Чому так несправедливо?
Чому є ті, хто йдуть по трупах, попри всі норми і закони людські?
Чому так неекологічно між собою ми живемо?
Де кінець того болю?

Я проживала весь спектр емоцій в кожній розповіді.
Сумно.
Життєво.
Боляче.
Несправедливо.