Слово про будинок «Слово»

Коли я читала "Траєкторії доль", дуже гарну біографію Миколи Куліша, мені запам'яталася і зачепила сцена новорічного святкування. Вона така радісна, яскрава, душевна. Жива.

У харківському будинку "Слово", так само як у київському "Роліті", жили люди. Так, письменники та інші митці, але насамперед - люди. Друзі, сусіди. Вони заходили один до одного на каву чи келишок, дарували свої книжки. Гостилися, сперечалися про політику, веселилися і пліткували.

Саме про це життя тих, хто потім став Розстріляним Відродженням, і розповів у книзі Володимир Куліш - син драматурга Миколи Куліша. Цікаві факти з життя тих, кого ми знаємо з підручників літератури: хто з ким жив, дружив і сварився. Про дітей і собак. Про полювання і скандали.

Хто був привітним з сусідами? Хто ексцентричний? Хто зверхньо дивився і навіть не вітався?

Це розповідь через роки чоловіка, який на той час був ще підлітком. Не все він пам'ятав через роки, щось у пам'яті не затрималося. З одними сусідами стосунки у родини Кулішів були ближчими, і він про них розповідає більше. Про інших - менше.

Але скільки б ти разів не читав про зламані долі і забрані життя письменників Розстріляного Відродження, кожен раз вражає цей страхітливий злочин радянської влади.
Добре, що маємо можливість зараз дізнатися про них більше.

Книга, яку треба читати і перечитувати, щоб завжди пам'ятати, що письменники та поети - це в першу чергу ЛЮДИ. Зі своїми мріями, радощами, горестями, чудинками і родзинками.

І цих людей було злочинно винищено за їхню мову, за їхню позицію, за їхню українськість.

Радію, що вона у мене є. Прочитала сама, розповіла сину про людей, які були і яких не стало, колись він доросте і прочитає сам і, маю надію, буде пам'ятати їх не як якусь суху нудню зі школи, а як особистостей.

Слово про будинок Слово — це своєрідний щоденник спогадів Володимира Куліша, сина відомого письменника і драматурга Миколи Куліша, про його жителів.
З однієї сторони, це просто коротка характеристика кожного жителя будинку Слова, спогади маленького хлопчика про своїх творчих сусідів. Але це ж не Вікіпедія, де народився-творив-помер, а якраз опис, оснований на особистих враженнях. Це дає змогу побачити постатей, про яких зазвичай читаєш у підручниках, саме як людей, зі своїми тараканами в голові, характерами, позитивними та негативними рисами. Про когось тексту більше, про когось менше, але майже про кожного в кінці зустрічається фраза розстріляний / засланий. 💔
Оригінального тексту тут сторінок на 100 максимум (в книги їх загалом 168), багато фотографій, окремий розділ про моду того часу.
І все це цікаво, але при читанні десь на підсвідомому рівні у голові проскакує зрадливе та це ж було. Бо я прочитала цю книгу лише зараз, а Будинок Слово: Нескінченний роман подивилась минулого року.