“Сестри Річинські” - це класична сімейна сага.
Неперевершений роман, написаний Іриною Вільде.
Чому його варто читати?
1. В романі яскраво відображений устрій в першій половині 20століття. Починаючи від опису побуту до прав жінок. Про їх настрій, думки, світогляд.
2. Історія кожної сестри, а їх - п’ять, ілюструє 5 різних особистих шляхів. Кожна із сестер має свою бачення щастя та успіху, за яким слідує.
3. І. Вільде створила яскравих героїнь, часом вони дратують, часом їх хочеться щиро пожаліти. Проте вони “живі”, ти віриш у їх слова та дії.
4. В українській літературі достатньо романів та оповідань про село. Міських романів, а тим більше, де головні героїні жінки не так багато.
Незважаючи на чималий об’єм роману, читається достатньо швидко та захопливо.
Перший том роману Ірини Вільде "Сестри Річинські" захоплює з перших сторінок, занурюючи читача в складну та багатогранну реальність західноукраїнської Галичини першої половини 20 ст. Ця частина могла б називатися "Бронко Завадка і трошки сестри Річинські". Безсумнівно, я розумію історичний контекст, в якому він був написаний, і той факт, що в умовах того часу, коли твір побачив світ, він не міг не бути певною мірою пристосованим до вимог соціалістичного реалізму. Але навіть з урахуванням цього, мені важко змиритися з тим, що в центрі історії, яка повинна була б зосереджуватися на головних героїнях, фактично опиняється чоловічий персонаж — Бронко Завадка.
Можливо, це пов'язано з тим, що роман написаний на зламі епох, і тому більшою мірою розповідає про трансформацію суспільства, а не про особисті долі. Така картина цілком відповідає історичному контексту: Перша світова війна, польська окупація, буремні зміни в українському суспільстві. Тому мені здається, що цей роман більше нагадує широкоформатний пейзаж епохи, ніж класичну сімейну сагу.
Життя родини Річинських, що змушена зіткнутися з реальністю після раптової смерті батька та голови родини — священника Аркадія Річинського, стає центральною темою першого тому. Відчуття нестабільності, викликане смертю батька, який виявився банкрутом, привносить глибоке випробування для матері Олени і п'яти дочок, які не були підготовлені до суворого реального життя. Тепер їм доведеться навчитись виживати, вперше зіткнувшись із ситуацією, коли гроші та соціальний статус більше не гарантують їм безтурботного існування.
Про попередні покоління родини Річинських ми дізнаємося вкрай мало, лише стільки, щоб не виникло відчуття порожнечі в їхньому родоводі. А от дитинство сестер — ще більшою мірою залишається загадкою. Що саме сформувало їх такими, як вони є на момент описаних подій? Це питання залишається відкритим, і навіть не маючи чіткої відповіді, я не можу не захоплюватися тим, як Вільде вміло й майстерно тримає інтригу, занурюючи нас у життя героїнь через їхні відносини з іншими персонажами та через їхні переживання в контексті буремної епохи. Можливо, це і є основною метою першої частини — створити полотно, яке поступово дозволить нам розкрити деталі у наступних томах.
Тим не менш, Вільде пише майстерно. Кожен розділ, кожна сцена, попри зовнішню лінійність сюжету, захоплюють і не відпускають. Персонажі роману надзвичайно багатогранні і неоднозначні, вони є продуктами своєї епохи, на яких впливають події, що відбуваються навколо них. Роман безумовно заслуговує на увагу, хоча особисто мені хочеться побачити більше розвитку образів сестер Річинських у наступних томах.
Катерина, перша донька у сімʼї, не обдарована красою, але має гострий розум. Однак, це не допомагає їй уникати дурних вчинків. Про Софію нічого сказати не можу, її мало згадували у творі.
Ольга сподобалась мені більше за Катерину: трошки наївна, але порядна, вона хоче знайти роботу та бути незалежною. Неля сподобалась ще більше: її доля не щадить, та і вона не обирає легких шляхів.
Слава - моя улюблена сестра, вона знає чого хоче, добивається свого, дуже мила дівчина та має чудову історію кохання, яка під кінець тому не виглядає настільки райдужно. З головних дійових осіб залишаться Теофіл, Суліман, Бронко, який є найадекватнішим з них, але не без нюансів
Читала книжку дуже дозовано, від 30 до 120 сторінок на день. На початку було дуже важко, багато діалектів, дивної побудови речень у діалогах, багато персонажів/персонажок, було важко зрозуміти, що до чого. Головний мінус цієї книги для мене в тому, що занадто багато часу було приділено стороннім людям. Навіть на похороні, коли я хотіла побачити згуртованість сімʼї в період горя або навпаки, нам показували діалоги якихось людей, не зрозуміло для чого
У другій половині книги мені почало дуже
подобатись, набагато легше сприймався текст,
стало більше сестер, та й читати було цікавіше. До кінця книжки нам розкрили характери майже всіх персонажок/персонажів, окрім Софії, що дивно, як по мені, обсяг книги дозволяв це зробити. Також мені дуже сподобалась атмосфера роману, опис будинків та речей. Прекрасно показаний оунівський рух та молодих людей, які боряться за свої права
