Загалом, це непогана книга про дофамін, дофамінову залежність, вплив шкідливих звичок на життя і про біль, які вони приносять. Проте я очікувала більше теоритичної інформації, а отримала купу історій про пацієнтів.

Безумовно, дуже важливо наводити реальні приклади, і це мені на початку дуже подобалося. Я читала уважно, співчувала кожній людині, яка опинилася у дофаміновій залежності та боролася з собою. Але потім цих історій стало так багато, що я їх не читала, а просто пропускала, шукаючи очима теорію.

Книга дала цікаву та корисну інформацію, але я не знайшла для себе того, чого шукала. Я хотіла більше дізнатися про дофамінову яму, як вибратися з неї, як замінити одні дофамінові рецептори на інші. Але, на жаль, нічого з цього я не отримала.

Загалом я можу порадити книгу для загального розвитку та кращого розуміння себе та дофамінову залежність. Але не варто очікувати від цієї книги багато, бо, за моїми приблизними підрахунками, 70% тексту — історії пацієнтів авторки.

Я цю книгу люблю і ненавиджу одночасно. Вона розбурхала в мені ті емоції, про які я вже давно забула або про які я навіть не здогадувалася.

Передмова. Ми з сімʼєю щоліта їздили в Крим на море. Востаннє були у 2011 чи 2012 році. Й «у дитинстві мені не спадало на думку, що треба запамʼятати це так, щоб завжди за потреби можна було викликати в уяві, бо вже годі буде побачити це й відчути наживо». Ця цитата з книги настільки точно описує мій ностальгічний біль, що своїми словами я б краще й не сказала.

Головна героїня долає величезний шлях від точки А до точки Б. Вона шукає і знаходить свою самоідентичність, незважаючи на кров, що тече в жилах, і виховання. Вона знаходить сили протистояти суспільству та захищати тих, хто цього потребує. Вона вдається до шалених ідей і чітко слідує своїм ідеалам.

Протягом читання я рефлексувала свою самоідентичність разом із героїнею. Мені пощастило народитися в україномовній націоналістичній сімʼї, але це не захистило мене від зросійщення і того, що я досконало знаю мову ворога.

Як і головна героїня, я пережила втрату Криму, спогадів, минулого, сімʼї, частини себе. Так, я там не жила, а була лише туристкою, але ж це моя земля! Мій Крим! Моє Чорне море! І все це в мене забрали.

Книга важка та однозначно варта уваги. Її має прочитати кожна українка та кожен українець. Вона відкриває очі на багато важливих речей: депортацію кримських татар, відношення до них після повернення на рідні землі, які вже були заселені росіянами, на питання важливості мови, культури, літератури, оточення, ідей.

Єдиний момент, який мені не сподобався, — любовні моменти головної героїні🥲

Я щиро раджу прочитати цю книгу всім без винятку, бо вона прекрасна, болюча та важлива!

Це книга-сповідь автора про перше кохання, яке лишило величезний слід і рану на серці. Кожна сторінка, кожне речення, кожне слово просякнуте болем і забороненим коханням. Коханням, яке випалювало все на своєму шляху, в тому числі самих закоханих.

Мені боліло всі три розділи, але кінцівка розтрощила мене вщент. Я ще ніколи не ридала над книгами. Один раз лише пустила сльозу, але щоб ридати — ніколи.

Так важко читати цю книгу й усвідомлювати, що вона автобіографічна, що всі ці персонажі та події були насправжи. І вже котрий день я мучуся питанням: «А що, якби…?». Але цього вже ніхто й ніколи не дізнається.

Тут не лише про самосприйняття, а й острах перед суспільством, страх піти наперекір і просто показати себе справжнього. Тут про те, як суспільство ламає людей, які цього не заслуговують. Тут про те, як важливо лишатися собою, бо придушення свого "я" ні до чого путнього не доведе.

Я не знаю, що ще сказати, бо в мене немає слів, лише емоції. Емоції болю, страждань, невизначеності, переживань — як це було й у самого автора. Ця книга на 200 сторінок у розмірі покетбук зробила мені так боляче, як ніяка інша. Останню сторінку я перечитувала разів 10, плачучи все більше й більше, роблячи собі все болючіше й болючіше. Думаю, автор робив і робить так само. Бо це просто неймовірно чуттєво та боляче одночасно💔

Дуже раджу книгу до прочитання любителькам/-ям квір-романів і скляних сюжетів. Ваші серця будуть розбиті.

Алекс і Генрі — мої котусики, пиріжечки та любимі чоловіки❤️

Я так люблю цю книгу за тепло та солодкий смак тексту та їхніх стосунків. А ще за те, що книга підіймає безліч важливих питань, як-от усвідомлення своєї сексуальності та ідентичності. Книга про те, як важко жити публічним людям і намагатися відповідати очікуванням суспільства.

Дуже сподобалася остання глава від обличчя Генрі та ми мали змогу дізнатися, що з цими персонажами сталося далі. Також окремий лайк авторці за підняття теми психологічного здоровʼя. Хоч це було і побіжно, але це все одно було! І це дуже й дуже важливо💔

Наразі це мій найулюбленіший ромком, хоча він глибше, ніж просто романтична комедія🥹

Я страшенно люблю цю книгу!
Одна й найулюбленіших книг і книжкових героїнь.

Евелін Гʼюґо — сіра персонажка, справжня людина, яка багато чого зробила в своєму житті, в тому числі суперечливі та неприємні вчинки. Вона пройшла багато, але вона вистояла.
Дуже сподобалася любовна лінія між Евелін і Силією. Дві прекрасні та сильні жінки. Проте вони теж справжні люди, які конфліктують, мають різні думки та не завжди знаходять спільну мову. Так, кожна з них вчиняла негарно, егоїстично, по-своєму, нехтуючи почуттями партнерки. Але від цього я люблю їх ще більше, бо вони реалістичні!
Саме з цієї книги я закохалася у книги Тейлор Дженкінс Рід і тепер купую їх усі відразу🥰

У центрі сюжету четверо дітей відомого співака — Міка Ріви. Двоє доньок і двох синів — вони успішні, унікальні особистості, які живуть в тіні відомого прізвища. Вони будують життя попри все, що сталося на їхньому шляху. А сталося достобіса багато. І майже всьому причиною є їхній батько. Книга розповідає про минуле: як Мік познайомився з майбутньою дружиною, їхній шлюб, народження дітей і не численні проблеми. А також про теперішнє: діти виросли, стали незалежними особистостями, незважаючи на всі складнощі, які довелося пройти. Але одна ніч переверне їхнє життя з голови на ноги.

Тейлор Дженкінс Рід — майстриня слова. Вона занурює у сюжет, і складається враження, ніби ти дивишся фільм, а не читаєш книгу — так легко та атмосферно написано.

Книга підіймає багато важливих проблем. Зокрема, шлюб, зради, виховання дітей, відносини батьки-діти, алкоголізм, патріархальне суспільство, стереотипи, а також силу прощення і чи всі на нього заслуговують. Як пробачити іншим і собі.

Атмосфера 80-х, Малібу, океан, серфінг — цей вайб полонив моє серденько❤️‍🔥

Книга чіпляла мене, безліч разів викликала пощипування в очах. Мені було важко та боляче читати про те, що пройшли ці четверо. Про те, з якої ями вони вибралися. Я постійно дивувалася дитячій силі та сестринсько-братській любові, яка є всеосяжною, чистою, наївною і безкорисною. Я дивувалася, наскільки егоїстичними можуть бути люди та ставити власні інтереси, часто безглузді, вище за життя рідних. Я злилася, сумувала, раділа, хвилювалася.

Мені дуже сподобалася книга. На мою думку, вона анітрохи не слабша за «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо». Вони на одному, високому рівні.

Дуже раджу цю книгу любителям Америки 80-х і проблематики батьків і дітей. Вам точно сподобається🫶🏻

Книга, яка виявилася не тією, за яку я її сприймала 😂

Я очікувала зовсім іншого. Думала, що це буде такий собі детектив, у якому зникла аптекарка-вбивця і її шукають чи то поліцейські, щоб заарештувати за діяльність, чи то жінки, які прагнуть купити отруту та вбити своїх чоловіків, із нотами містики чи фентезі.

Це дорослий жіночий роман, який має складний сюжет і складних персонажів. Тут немає місця світлим почуттям, відчутті безпеки та щастя. Тут холодна болюча правда, зради, біль, домагання, смертельні хвороби та безкінечне розчарування. Вайб «усе погано, але буде ще гірше».

Три головні героїні: аптекарка-вбивця в кінці 18-то століття, 41 рік, її нова знайома, 12 років, і жінка з нашого часу, 34 роки. Всі персонажки розповідають про своє життя, проблеми, перипетії, злети та падіння. Усі три жінки постраждали від дій чоловіків і намагаються віднайти своє я і своє місце під сонцем. Кожна з них обирає свій шлях і наприкінці книги так чи інакше отримує бажане.

Мені було важко, а місцями ну дуже важко читати. Хотіла легку історію, а отримала багатошаровий глибокий сюжет із тригерними, але важливими темами.

Книга вчить чути себе, ставити свої бажання, почуття, цілі та мрії на перше місце, а не чоловіків чи примарне щасливе майбутнє, не жертвувати собою і не довіряти сліпій любові.

Проте книга має дуже дивну структуру. Враження, ніби перші 200 сторінок — це завʼязка, а наступні 200 — розвʼязка. Дуже повільно йшла мені перша частина книги, ледь не ввела в нечитун, а другу я проковтнула за один вечір і не пожалкувала. Картина стала цілісною, персонажки більш-менш щасливими, а я — у змішаних почуттях.