Агатангел Кримський. Андрій Лаговський

Твоє життя, Андрію, мов туман,
Роман цей в душу, наче крик, вкриває.
Автобіографічний в нас роман,
Що у модернізмі місце має.

Кримський сміло табу розриває,
Про сексуальність мовить без страху.
Ідентичність шукаєш, душу зриває,
В консервативних нормах спіткає.

Інтелектуал, письменник, професор,
Роздуми свої глибокі веде,
Про почуття, бажання і все це,
Що на його шляху лиш горе несе.

Гомосексуальність – ноша твоя,
Ти прагнеш правду сказати усім.
Бути собою – мрія твоя,
Навіть коли світ навколо зітканий в дим.

Протиставляєшся стереотипам старим,
Шукаєш кохання і правди малим.
Самотність і біль – то твій білий хрест,
У пошуках світла, свій шлях ти знайдеш.

Цей роман – розповідь про боротьбу і міць,
Про те, як душа може квітнути через біль.
Андрій Лаговський – це свідчення правди,
Що бути собою – то найбільше щастя.

Кохання чоловіка до чоловіка, вегетаріанство, медитації, майндфулнес та практики просвітлення.

Цього точно не очікуєш від української літератури початку ХХ століття. Але ж на те він і #неканонічнийканон

Я зовсім нічого не знала ні про Агатангела Кримського, ні про його роман «Андрій Лаговський». І, мабуть, без пояснення Віри Агеєвої багато чого б у ньому не зауважила і пропустила.

Історія Андрія Лаговського нагадала мені мого улюбленого Мартіна Ідена. Це теж роман про ідеали, кохання, розчарування, фальшиві цілі, лицемірство і дитячу наївність. Проте наш Лаговський «міцний горішок», і попри все, він знаходить себе і своє.

Загалом таке прекрасне відчуття - відкривати й перевідкривати для себе українську літературу, бачити, яка вона всебічна, інтелектуальна, не прісна й не штучна, актуальна й жива навіть після 100 років.

«Андрій Лаговський» Агатангела Кримського – це одна з найкращих книг, які я читала останнім часом💭

Дуже люблю серію "Неканонічний канон" від Віхоли, тому маю в планах назбирати всі частини. І якщо ви теж хочете ближче познайомитися із українською класикою – тоді книга «Андрій Лаговський» ідеально для цього підходить.

Варто зазначити, що це перший український інтелектуальний роман, який сильно вплинув на усталені ієрархії патріархальних цінностей традиційного суспільства на початку ХХ століття.

Наш головний герой, Андрій Лаговський, став для мене образом зраненої й невпевненої людини, яка є надто залежною від традицій та думки оточуючих. Протягом всього роману ми можемо побачити, як він сумнівається щодо своїх рішень, багато рефлексує, страждає через це, але у фіналі усе-таки повертається до рідного й знайомого.

Роман цікавий ще й тим, що саме в ньому Агатангел Кримський вперше зважився говорити про табуйовані та неприйнятні теми того часу. Також хочеться звернути увагу й на передмову від Віри Агеєвої – чудовий аналіз книги та цікава інформація про автора.

• — Я не розумію насамперед, яка мета вашого самокопирсання, — тихо перебив Лаговський саркастичну й нервову Шмідтову сповідь: — І не радив би вам завдаватися марними питаннями про те, чи ви геній, чи не геній. Може, другі люди й захотять розібрати, хто ви, та нащо вам самому це знати? Будьте тим, чим ви можете бути, до чого ви здатні, до чого вас тягне ваша природа, і не питайтеся, чи у вас виходить із вашої любої для вас праці щось геніальне, чи не геніальне.

• Ви не забувайте, що всяка праця, хоч і егоїстична, дає людині великий душевний спокій і вдоволення, дає вона велику насолоду й забуття.

• А я, бачте, тільки взагалі хотіла порадити вам, щоб ви не переборщували, ідеалізуючи тих людей, котрі вам сподобаються… бо з надмірної ідеалізації виходить тільки надмірне розчарування, а це вже річ, яка не завжди легко й безболюче минається для людської душі.