Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти

Книга-дорослішання, книга-зростання. Книга, яку варто було б читати не в 32, а в 16.
Тільки дочитавши, усвідомлюєш, як мало було цього в твоїй шкільній програмі з української літератури - оцих прикладів трансформації, яка відбувається у свідомості дівчинки-підлітка, коли вона стає студенткою, а потім зовісм дорослою. Роздуми про дружбу, любов, політику, побудову світу і його очікувань від тебе та твоїх - від світу. І все це ще й в атмосфері Чернівців минулого століття.

Найбільше мене вразила точність метафор, якими авторка описує емоції, сильні, непереборні інколи відчуття. Настільки тонко і влучно! На певних уривках так і хочеться вигукнути "Вона знає!".

Мені було цікаво дізнатися трохи більше про Буковину, і про часи її окупації румунами. Про те яке відношення у румунів було до української мови і загалом до українців на прикладі навчання головної героїні у гімназії. Ну і трошки побутових штук, які мені теж були цікаві.
А ось що мені не сподобалося, головна героїня підлітка і в неї ну дуже підліткові емоції, через які мій здоровий дорослий скептицизм просто не міг прорватися. Бо емоцій було забагато, якщо любов то звісно драматична і на все життя, якщо завинила перед мамою, то одразу мама ніколи не буде більше розмовляти з дочкою. Ну і таких моментів було дуже забагато. І загалом це нормально, але особисто я така дивилася і думала, тобі лише 14 років, знайшла через що перейматися, усі ці дитячі проблеми вони такі мінливі)

Книга, що назавжди залишиться в моєму серденьку. Прочитала за рекомендацією вчительки української літератури й шкодую тільки про те, що не зробила цього раніше.

Початок трилогії ніжний і чутливий. На наших очах росте маленька Дарка, у життя якої поступово вривається багато різних людей. Так прийшло й перше кохання – Данко, син директорки сільської школи. Почалось це кохання на вакаціях, а потім Дарка повезла його з собою в Чернівці, на навчання в українську приватну жіночу гімназію. Я до останньої сторінки щиро вболівала за щастя цієї дівчинки, але якби ж усе було так просто.

У ті часи Буковина була окупована Румунією, тому навчання дітей проходило за жорсткими правилами. Саме вчитель румунської мови Мігалаке стає таким собі втіленням всього історичного тла: спочатку він видається неймовірно гарним і добрим, а потім уся краса спадає і це зачудування змінюється на страх.

Опинившись далеко від свого дому, дівчата з Веренчанки заново шукають себе. Зʼявляються нові друзі і вороги, викриваються нові невідомі грані характеру на фоні непередбачуваних ситуацій. Дарка починає усвідомлювати своє місце в цьому житті, примикає до таємного кола тих, хто не хоче коритись румунам і зрумунщеним працівникам ґімназії. Ці безстрашні діти (бо ж знають, що за це будуть вигнані з навчання) виступають проти дорослих і розуміють ніби більше за них. Заради однієї великої мети вони йдуть на різні жертви: хтось зрікається свого кохання, когось арештовують, хтось отримує незадовільний сертифікат (який сором для батьків!).

Події, що розгортаються на сторінках книги, можна порівняти до того, що зараз відбувається на окупованих росією територіях. Як вивчають там історію України? Чи змушують дітей любити російську мову і розмовляти виключно нею? І як карають тих, хто відважується протистояти окупантам? Ці думки розривають серце.

У книзі йдеться про дорослі речі в дитячих розмовах, про доленосні події і рішення в житті простих людей. Читаєш і надихаєшся відвагою персонажів, переймаєшся цією безмежною любовʼю до України. Чи хотіла б перечитати? Безумовно. Знайомство з творчістю Іриною Вільде тільки почалось.

Сервус!