Опис такий гарний, тендітний, багато цікавих слів, які зараз не почуєш. І прекрасно те, що так писав не корінний українець, але тут він це розуміє, не прославляє нікого, багато роздумів, багато чого відгукується в собі.
Анонім
Андрій Лаговський - чутливий чоловік, який хотів мати сімейне тепло і щоб його любили.
Це історія і про українців, і про пошук духовності.
Це історія про примирення з собою, своєю родиною, друзями. Це роман про знаходження балансу між самотою і буттям серед інших.
Мені дуже подобається як Андрій сказав своєму товаришу Володимиру: «Будьте тим, чим ви можете бути, до чого ви здатні, до чого вас тягне ваша природа, і не питайтеся, чи у вас виходить із вашої любої для вас праці щось геніальне, чи не геніальне».
Анонім
Доробок цього автора незаслужено недооцінений. Це був найкращий знавець східних мов і культур. Людина з нелегкою долею (а хто зі справжніх українських інтеліґентів мав іншу?) Людина, що працювала попри усі смертельні хвороби. Науковець, якого убили.
Про що? Цю збірку малої (хоча і не вельми малої в канонічному розумінні) прози я би розділила на три розділи: про життя українців кінця 19 століття (не лише селян, але й панів - псевдо демократів), спогади та роздуми автора, інколи з містичними елементами, а також з життя східних православних народів, їхні зв'язки з російською імперією.
Перша частина навіювала на мене суцільний сум, бо життя простих людей було дійсно жахливим: злидні, утиски та ще й між собою непримиренна ворожнеча. Сумно-пресумно, навіть трагічно.
Натомість дуже мені подобалися роздуми про українську мову, культуру та місце в національному самоусвідомленні інтеліґенції. Найбільше запам'яталося оповідання "В вагоні", бо, по-перше, автор у своїх нарисах згадував місця, які ми свого часу відвідували, і усі назви були мені близькі, але й, по-друге, одним з героїв (попутником) виявився свідомий українець із Сум) Бальзам на душу.
"Авжеж ми самі! Бо коли б ми — інтелігенти більше дбали про вкраїнську мову в своїх гуртках, та коли б не говорили між собою без потреби по-московському, то й чужі люди всі більше б були шанували нашу мову, і цензура не важилася б такі утиски нам робити, яких вона не робить жадній іншій народності в Росії."
Третя, східна частина оповідань, мене навіть здивувала, бо я, чесно кажучи, ніколи не замислювалася про нюанси життя та освіти православних арабів. А це виявилося дуже цікавим і пізнавальним.
Попереджаю, що книга читається не швидко, інколи важко, але безумовно заслуговує на нашу увагу. Рекомендую.
Анонім
Котолог
