Опис такий гарний, тендітний, багато цікавих слів, які зараз не почуєш. І прекрасно те, що так писав не корінний українець, але тут він це розуміє, не прославляє нікого, багато роздумів, багато чого відгукується в собі.

Андрій Лаговський - чутливий чоловік, який хотів мати сімейне тепло і щоб його любили. Це історія і про українців, і про пошук духовності. Це історія про примирення з собою, своєю родиною, друзями. Це роман про знаходження балансу між самотою і буттям серед інших. Мені дуже подобається як Андрій сказав своєму товаришу Володимиру: «Будьте тим, чим ви можете бути, до чого ви здатні, до чого вас тягне ваша природа, і не питайтеся, чи у вас виходить із вашої любої для вас праці щось геніальне, чи не геніальне».

Доробок цього автора незаслужено недооцінений. Це був найкращий знавець східних мов і культур. Людина з нелегкою долею (а хто зі справжніх українських інтеліґентів мав іншу?) Людина, що працювала попри усі смертельні хвороби. Науковець, якого убили. Про що? Цю збірку малої (хоча і не вельми малої в канонічному розумінні) прози я би розділила на три розділи: про життя українців кінця 19 століття (не лише селян, але й панів - псевдо демократів), спогади та роздуми автора, інколи з містичними елементами, а також з життя східних православних народів, їхні зв'язки з російською імперією. Перша частина навіювала на мене суцільний сум, бо життя простих людей було дійсно жахливим: злидні, утиски та ще й між собою непримиренна ворожнеча. Сумно-пресумно, навіть трагічно. Натомість дуже мені подобалися роздуми про українську мову, культуру та місце в національному самоусвідомленні інтеліґенції. Найбільше запам'яталося оповідання "В вагоні", бо, по-перше, автор у своїх нарисах згадував місця, які ми свого часу відвідували, і усі назви були мені близькі, але й, по-друге, одним з героїв (попутником) виявився свідомий українець із Сум) Бальзам на душу. "Авжеж ми самі! Бо коли б ми — інтелігенти більше дбали про вкраїнську мову в своїх гуртках, та коли б не говорили між собою без потреби по-московському, то й чужі люди всі більше б були шанували нашу мову, і цензура не важилася б такі утиски нам робити, яких вона не робить жадній іншій народності в Росії." Третя, східна частина оповідань, мене навіть здивувала, бо я, чесно кажучи, ніколи не замислювалася про нюанси життя та освіти православних арабів. А це виявилося дуже цікавим і пізнавальним. Попереджаю, що книга читається не швидко, інколи важко, але безумовно заслуговує на нашу увагу. Рекомендую.

Довго не наважувалася братися за цю книжку, тому що відштовхувала велика кількість негативних відгуків. Думала, що й мені здасться історія надто нудною, ба ні. Дійсно сподобалось. Іноді було враження, ніби історію писали не більше ста років тому, а вчора – ну дуже по-сучасному. Класні жарти, цікава взаємодія між героями. Чула, що Кримському закидають не розкриття теми гомосексуалізму. Я б не сказала, що про це так голосно можна заявляти. Це не квір-роман і до цього варто бути готовим: нам не подають відкриті стосунки між головним героєм і одним чи навіть кількома Шмідтами, їхнє кохання знаходимо між рядками (а от чи є це кохання взагалі та в кого додумуйте вже самі), це ж початок 20 століття. «Андрія Лаговського» точно треба прочитати для загального розвитку, це дійсно не той самий "тривіальний, прісний" текст, з яким більшість асоціюють українську літературу. (Не в образу нашим класикам титанам письменства)

Про Агатангела Кримського раніше нічого не чула. З біографії дізналася, що він був науковцем та вченим. З художньої літератури залишилися у спадок вірші, оповідання, нариси та єдиний роман "Андрій Лаговський", якого прочитала на книжковий клуб. Складно оцінювати такі твори, бо вони залишають за собою суперечливі відчуття та емоції. З одного боку, приємно приголомшує мова твору. Крім поетичності української мови, в романі величезна кількість цитат іншими мовами. Через інтелектуальні розмови автор передає власну вченість та начитаність. Ще цей роман вважається першим українським про нетрадиційну орієнтацію. Я нічого такого не помітила, але стосунки описані справді сміливо як на ті часи. З іншого боку, цей роман здебільшого викликав негативні емоції своїм сюжетом. Починаючи з розділу "Туапсе" твір неабияк тригерить описом російського колоніального імперіалізму через опис сім'ї звичайних егоїстичних росіян (фі!) Шмідтів, які приїхали на літо в Туапсе, і як завжди, вважають, що всі їм щось винні. З ними приїхав і Андрій Лаговський, нервовий, але талановитий український професор, який надміру ідеалізує Шмідтів і багато емоційно рефлексує щодо себе та своїх стосунків, що сильно дратує. Ця ідилія не могла бути вічно, і Лаговський вкінці-кінців свариться з Шмідтами та повертається до професури в московському університеті (фу!). Фінал роману мене сильно розчарував! Мені хотілося побачити Андрія Лаговського, який повністю припиняє стосунки з Шмідтами, та повертається в Україну назавжди, розпочавши нову практичну діяльність. На жаль, цей роман не про це, і добре, що часи сильно змінилися!

Одна з найкращих книг та найбільше моє відкриття. Атмосфера наповнює, справді змушує задуматись над усіма своїми переживаннями та переконаннями. Чи я там, де маю бути? Чи моє це місце? Чи саме ті люди мене оточують? Ким мені бути та що я хочу від життя? Він живий, справжній, недосконалий, проте це і робить його унікальним. Спостерігати за його стосунками складно і водночас дуже захопливо. Замало буде слів для того, щоб описати відчуття, які переживаєш під час подій у творі. Така література відверто захоплює і ще раз дає зрозуміти, що українське мистецтво неповторне, містичне та глибинне.

Твоє життя, Андрію, мов туман, Роман цей в душу, наче крик, вкриває. Автобіографічний в нас роман, Що у модернізмі місце має. Кримський сміло табу розриває, Про сексуальність мовить без страху. Ідентичність шукаєш, душу зриває, В консервативних нормах спіткає. Інтелектуал, письменник, професор, Роздуми свої глибокі веде, Про почуття, бажання і все це, Що на його шляху лиш горе несе. Гомосексуальність – ноша твоя, Ти прагнеш правду сказати усім. Бути собою – мрія твоя, Навіть коли світ навколо зітканий в дим. Протиставляєшся стереотипам старим, Шукаєш кохання і правди малим. Самотність і біль – то твій білий хрест, У пошуках світла, свій шлях ти знайдеш. Цей роман – розповідь про боротьбу і міць, Про те, як душа може квітнути через біль. Андрій Лаговський – це свідчення правди, Що бути собою – то найбільше щастя.

«Андрій Лаговський» Агатангела Кримського – це одна з найкращих книг, які я читала останнім часом? Дуже люблю серію "Неканонічний канон" від Віхоли, тому маю в планах назбирати всі частини. І якщо ви теж хочете ближче познайомитися із українською класикою – тоді книга «Андрій Лаговський» ідеально для цього підходить. Варто зазначити, що це перший український інтелектуальний роман, який сильно вплинув на усталені ієрархії патріархальних цінностей традиційного суспільства на початку ХХ століття. Наш головний герой, Андрій Лаговський, став для мене образом зраненої й невпевненої людини, яка є надто залежною від традицій та думки оточуючих. Протягом всього роману ми можемо побачити, як він сумнівається щодо своїх рішень, багато рефлексує, страждає через це, але у фіналі усе-таки повертається до рідного й знайомого. Роман цікавий ще й тим, що саме в ньому Агатангел Кримський вперше зважився говорити про табуйовані та неприйнятні теми того часу. Також хочеться звернути увагу й на передмову від Віри Агеєвої – чудовий аналіз книги та цікава інформація про автора. • — Я не розумію насамперед, яка мета вашого самокопирсання, — тихо перебив Лаговський саркастичну й нервову Шмідтову сповідь: — І не радив би вам завдаватися марними питаннями про те, чи ви геній, чи не геній. Може, другі люди й захотять розібрати, хто ви, та нащо вам самому це знати? Будьте тим, чим ви можете бути, до чого ви здатні, до чого вас тягне ваша природа, і не питайтеся, чи у вас виходить із вашої любої для вас праці щось геніальне, чи не геніальне. • Ви не забувайте, що всяка праця, хоч і егоїстична, дає людині великий душевний спокій і вдоволення, дає вона велику насолоду й забуття. • А я, бачте, тільки взагалі хотіла порадити вам, щоб ви не переборщували, ідеалізуючи тих людей, котрі вам сподобаються… бо з надмірної ідеалізації виходить тільки надмірне розчарування, а це вже річ, яка не завжди легко й безболюче минається для людської душі.