Майстер корабля. Байгород

Юрій Яновський – це ім’я, яке викликає у мене бурю емоцій і незабутніх вражень. Його «Майстер корабля» та «Байгород» залишили глибокий слід у моєму серці та свідомості, розкривши переді мною цілий світ неймовірних історій та образів.

«Майстер корабля» – це справжня одіссея, яка переносить читача у світ мрій та пригод. Яновський майстерно створює атмосферу, де кожна хвиля, кожен подих вітру відчуваються настільки реалістично, що ти сам починаєш відчувати себе частиною цієї великої пригоди. Герої, з їхніми пристрастями та мріями, змушують задуматися про важливість слідування своєму покликанню, попри всі труднощі та небезпеки. Я була вражена глибиною філософських роздумів та поетичністю мови Яновського, яка зачаровує та змушує перечитувати кожну сторінку знову і знову.

«Байгород» – це зовсім інша, але не менш захоплива історія. Вона про місто, яке стає живим персонажем, дихаючи та розповідаючи свою історію через долі його мешканців. Кожне речення – це новий шар цього загадкового і чарівного світу, де реальність переплітається з міфами та легендами. Яновський знову демонструє свій талант створювати багатогранні образи та ситуації, які викликають гаму емоцій – від радості та захоплення до смутку і співчуття. «Байгород» змушує задуматися про вічні цінності та пошук свого місця у світі, про важливість збереження своєї культурної спадщини та духовних коренів.

Цю книгу, я рекомендую кожному, хто хоче пережити справжню літературну подорож і відчути всю палітру людських емоцій. Вона залишає незабутній слід у душі та нагадує, що література – це мистецтво, яке здатне змінювати світогляд і надихати на нові звершення.

Як же я люблю цю серію української класики! От нещодавно дочитала ще одну книгу, а саме «Майстер корабля. Байгород» Юрія Яновського💭

Якщо у романі «Майстер корабля» відчувалися нотки мистецтва, романтики й творчості, то у повісті «Байгород» акцент робився на згадках про героїчних захисників й битву проти отаманських загонів. Такі дві різні історії, і в той же час, написані одним талановитим українським письменником.

Для мене цікавим стало ще й те, що у романі «Майстер корабля» герої автора є впізнаваними прототипами тогочасних діячів мистецтва. А частина подій з даного роману перегукується із мемуарами й щоденниками реальних учасників подій з книги. Також дуже сподобалося, як автор розповідав нам про кінематограф й кораблебудування. І робив він це у більш технічній й повчальній манері, що виглядало дуже цікаво.

Ще хочеться сказати дещо, щодо повісті «Байгород». Вона чудово поєднує у собі роздуми про високе кохання та історію славетного народного повстання, яке відбулося ще у 1918 р. у Єлисаветграді. Незважаючи на те, що вона доволі маленька, читати її дуже цікаво.

• Мені нема чого ховати того, що було. Старість не може казати неправди. Нащо вона їй задалася? Кого їй треба задобрити або перед ким замовчати? Вже видно край дороги і неминучість. Проживши життя, можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі.

• Все мені близьке, і повірте мені, що я не стану витрачати дорогоцінної крихти часу на зайве. Я пʼю останні роки, як краплі старого незабутнього вина, не знаючи, коли йому вийде край.

• Перед морем завше себе почуваєш ніби винуватим за те, що мало живеш. За те, що малий такий. За гнів і хвилювання.

• Треба засвоїти раз і назавжди, що стоячи на місці, людина рухається назад.

• Чому боїмося ми радості зустрічі? Чому часто ми не робимо того, за чим жалкуватимемо все життя?

Я вперше читала книгу з серії "Неканонічний канон" і знайомство з нею дуже вдале, як і з автором.

"Майстер корабля" — це роман, майже автобіографічний, попри деякі містифікації.
Він поданий, як мемуари То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно), який сидячи біля вогню розповідає свою заплутану історію.
Чому заплутану?
Тому що автор часто змішує спогади, перемикається з сучасності на далекі "подвиги минулого" і з такої рідної Одеси, де все пропахло морською сіллю, на далеку Італію.

Це історія про життя, творчість, дружбу, суперництво у творчості і за жінку, історія кохання, болю, пристрасті та врешті, корабля 😉

Автор майстерно стрибає в часі та про просторі і веде читача заплутаними шляхами своїх думок.

Головні персонажі мають своїх прототипів з реального життя, як ви вже зрозуміли, головний герой це і є сам Яновський, його друг і суперник режисер Сев — Довженко, а чарівна Тайах — балерина Іта Пензо.

Мені сподобалась мова автора і його стиль, шкода, що в школі ми не читали його творчість, але зараз діти вже читають.

Другим текстом в книзі є повість "Байгород". Мені вона читалася важче, через описи війни і загалом настрій.
Насправді мова автора тут теж прекрасна і сама історія 💔 Але було важче.
Цей твір публікувався на сторінках літературно-художнього журналу "ВАПЛІТЕ", але радянська цензура його виключила.

Але, знаєте, попри зачеплені важкі теми, якісь нюанси, відчувається, що автор любив життя і відчував його філософію.

"Життя — запашна долина, широка й далека, що лежить від сходу й до заходу. Перед кінцем захочеш оглянути його — розгульне й солодке, зідхаючи, оглянешся на свою молодість, і лежатиме вона перед тобою у всій красі."
(с) Байгород