? "Сучасна людина виробила в собі звичку не мати свого кутка. Вона розірвала пуповину, що зв'язувала її з материнським лоном місця. Відмовилась од почуття спільноти з землею. Зреклася свідомості своєї...читати далі →
Дочитала книгу «Без ґрунту. Оповідання» В. Домонтовича, і можу сказати, що такі історії не читаються за один вечір. Незважаючи на те, що у книзі всього 330 сторінок, головні теми творів доволі складні...читати далі →
Нарешті я добрався до літератури, яку в мої роки не вивчали в школі. Але чому саме Домонтович? По-перше, я був вражений його надзвичайною, кінематографічною біографією. По-друге, мені дуже сподобався ...читати далі →
Спочатку читалося важкувато, а потім віднайшла потрібний ритм. Роман точно не залишає байдужим. Піднімає чимало важливих питань. Для мене наскрізною темою пройшло оце відчуття якоїсь приреченості,...читати далі →
Перш за все, мені неймовірно подобається тенденція додавати передмову (чи післямову) сучасних українських авторів до класичних творів. Це підсвічує моменти, на які людина з не найбагатшим читацьким до...читати далі →
Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.
Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння.
Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя – Варязької церкви.
Домонтович змальовує атмосферу тотального державного страху, вдягання масок, що часом приростають до облич, та інтелектуальної втечі від страшної реальності.
НацкешбекНацкешбекНацкешбек
Котолог
