Недуга

Це була любов. Або недуга...

Класичний роман Плужника піднімає вічну тему пристрасті, закоханості і кохання. Як зрозуміти, чим є почуття, що народжується у тобі? Ти її любиш, бо це вона, чи любив би іншу на її місці? Чи готовність відмовитися від усього заради кохання - ознака справжньої любові? Чи це уже недуга?

Написаний у радянські часи роман має і відбиток того часу у дилемі головного героя. Чи може комуніст любити буржуйку, адже у них кардинально різні погляди на світ? Це і мучить Івана Семеновича.

Одного вечора у театрі він побачив Її - співачку Ірину Завадську, і згадав, що був знайомий з нею в юності. Неймовірно красива талановита жінка з купою залицяльників, та Іван Семенович не може викинути її з голови. Що цікаво, почуття власної дружини його не так хвилюють, як намагання розібратися в стосунках з Іриною.

Роман знову київський, змальовує інтелігенцію і богему. Подій тут буде не надто, більше психологізму.
Ранній радянський час, герої руйнують устрої і вірять у щасливе суспільство майбутнього. Зіткнення буржуазії і натхненних комуністів відбувається у філософських диспутах, і ніхто не згадує репресії, які відбувалися від перших днів радянської влади. Зрештою, роман ж про любов. Чи про любовну недугу - це уже вирішувати вам!

Книга занурює в життя київської інтелігенції 1920-х років. Читалося доволі приємно і швидко. Хоча мені далеко не завжди була зрозумілою поведінка Івана Семеновича, на мою думку, він егоїстичний, слабкий чоловік, який мало, що не знає, чого хоче, а ще - дозволяє собою маніпулювати і відкрито насміхатися над собою.

Іван Семенович Орловець неприємний не тому, що він злий, а скоріше тому, що він дуже якийсь безглуздий, наче мала дитина. Плужник описує такого одноманітного "інтелігента", будівника українського майбутнього, Івана Семеновича, який все не може розібратись в своїй недузі, якщо можна так назвати ту невдалу інтрижку з молодою актрисою, Іриною Едуардівною. Сто вісімдесят сторінок Іван Семенович плачеться й плачеться на свій нещасний стан, сто вісімдесят сторінок його великорозумні невтомні друзі гуртом не можуть встановити діагноз Іванові Семеновичу (та й не дуже хочуть, вони тільки граються в таких собі досвідчених лікарів-коханців, що бачили-перебачили таких ситуацій)... І тільки в останніх рядках до героя приходить прозріння.

«Недуга» Євгена Плужника – це моя перша прочитана книга з серії «Неканонічний канон» від видавництва Віхола. Це історія, у якій поєднується філософія, психологія та роздуми про кохання й пристрасть.

Дуже подобається думка, яку написала Ольга Полюхович у ключі до розуміння тексту:

💭 Такі ненормальні сюжети й руйнування особистих зв'язків, неможливість знайти порозуміння навіть серед найближчих людей і є недугою часу. Тож тема хвороби у романі Плужника – це передовсім ненормальність та божевілля життя у Києві.

Хочу зазначити, що події у книзі відбуваються у 20-х роках ХХ століття. Головний герой – директор заводу Іван Семенович Орловець. У житті відбуваються зміни, які змушують його зануритися в роздуми про власне існування, шлюб, пристрасть та дружбу.

Декілька цікавих думок з книги:

• Друже мій, для цього треба вміти жити; розумієте — вміти. Треба вчитися жити! О, наука жити! Яка це складна, прекрасна й, на жаль, невідома наука! Люди зважили зорі, перемогли всі стихії, навчились будувати хмарочоси й убивати один одного, але жити… жити вони не вміють! Не вміють!

• Та й не знаю я, що тепер легше й частіше роблять: сходяться чи розлучаються… У всякому разі дуже часто життя своє марнують, добиваючись того, від чого, свого нарешті дійшовши, відмовляються розчаровано.

• Та хіба ж тільки від твоєї волі залежить твоє особисте життя, хіба це тільки твоя будова? Ні, кожен, кого ти хоч раз підпустив до себе, покладе в цю будову свою цеглину, а коли захоче назад узяти — то, може, й уся будова захитається; в кожному разі план порушиться, архітектура не та буде… Це — як мереживо: і один візерунок, та ниточок багато; смикни одну — все заплутається…

• Кохання – це шукання і вибір; пристрасть – це стихія і випадок. В коханні кожен з нас вибирає когось з-поміж тих, до кого він може палати пристрастю.

• Щастя… – думав мляво Іван Семенович, коли, відбувши наради, повертався ввечері з міста. – У кожного воно своє, але ніхто не розуміє, в чім саме… Та й думають про нього, тільки втративши…

🎧 Day One – Hans Zimmer