Осина фабрика

Господи, таке розчарування.
Френк живе собі на острові, будує дамби, підриває, робить огорожі з головами тварин, розважається як може.
Френк їздить до міста напиватися і тусити в барі з другом.
Френк знову обходить периметр острова і перевіряє свої стовпи з головами.
Френк радиться з осиною фабрикою.
Чому так?
Нащо він все це робить?
Так, я теж чекав відповіді, але для автора опис рутини цікавіший ніж пояснення чого все це відбувається, тож забудьте. Краще смакуйте чудові описи вбивств рідних Френка і бійку з кролем, це єдине вартісне в цьому паршивенькому романі.

Осина фабрика:роман / І.Бенкс - 240 сторінок

Події відбуваються на шотландському острові, у відокремленому приватному будинку. Саму історію розповідає головний герой Френк - дотепний та жорстокий підліток, вбивця. Який має свої ритуали (які чимось близькі до язичництва) та живе з дивним батьком. Обидва з тривогою чекають на брата/сина Еріка, який втік із психіатричної лікарні і прямує додому на острів. Переживають мовчки, поодинці.

Автор підкидає дуже багато деталей. Розповідає про дитинство Френка, трохи про його матір і навіть моторошні таємниці смерті двох його братів та сестри. Але всі ці розрізнені та часом навіть гидкі шматочки пазла не складаються в єдину картинку до останніх сторінок. Всю книгу я думала: “Хлопче, що ж с тобою сталося. Що за секрети ти ще маєш?

Кінцівка абсурдна і в той же час така логічна, вибиває землю с під ніг. Породжує ще більше питань, ніж відповідей. Не хочу руйнувати інтригу, то не буду спойлерити.

Багато людей у відгуках пишуть, що вона схожа на “Американського психопата”. Можливо, так здається тому, що певні описи викликають відчуття здивування, відчуження і огиди. Але мені більше згадується «Володар мух» Вільяма Голдінга, бо вже в першому розділі фігурує острів і тотеми: «Жертовні Стовпи».

Я вважаю, що це роман - чудовий приклад постмодернізму, має гарні метафори та глибокий психологізм. Автор віртуозно володіє словом, не впадає ні в ускладненість, ні в надмірну спрощеність. Його стиль повністю відповідає своєму часу 1984 р.

Забираю у Кінга премію.
Мій приз за найогиднішого головного героя переходить до Ієна Бенкса!
⠀
Я думала, що мерзеннішого за Містера Мерседеса не знайти, але Френкі його перевершив.
⠀
Цей хлопець на самому початку розповідає, що вбив рідного брата і двоюрідних брата й сестру.
Через дитячу образу, щоб не заважав, просто знічев‘я. Кого як.
В нього ще й явний обсесивно-компульсивний розлад!
⠀
Чого ж у психушці сидить його брат, а не Френкі, який забавляється знущаннями із живих істот, вбивствами, створенням тотемів із залишків тіл?
Саме бажання розібратись, чому він це робив, змушує читати далі попри огидні (серйозно, я не перебільшую) подробиці.
Але при цьому книга дуже магнетична. Бездушна й іронічна.
Неможливо радити таке, але це одна з книг, яку ніколи не зможу забути.