А я очікувала всього лише веселу історію про підлітків влітку у бабусі в селі. А що отримала?

А отримала чуттєву, цікаву, веселу та сумну водночас, книгу плану добра і любові, наповнену пригод підлітків у селі. А ще вона про дорослішання, про перше кохання, дискотеки, перший алкоголь.

А наші герої прості підлітки, Іринка та її компанія, її брати: Толік, Діма та Коля. І називала вона їх компанію просто Толіки. Літо вони проводили в селі і саме там відбувалося багато цікавих історій, важливих подій, як добрих, веселих так і сумних.

Читаючи книгу я ностальгувала за дитинством, хоча нічого подібного в мене не було. Але вона на стільки тепла, чуттєва, що неможливо не проникнутися. Я переживала за героїв, коли життя вносило свої корективи.

А братерська любов, особливо турбота Толіка, викликала замилування і гріла душу. Кращих відносин певно не можна знайти. Вони завжди готові підтримати і допомогти, кожна розлука робила зустрічі щасливими.

Сміялася і сумувала, переживала коли комусь було боляче, а життя часто давало привід для болю.

Але роки ідуть, вони дорослішають, але село назавжди в їх серці, вони завжди туди повертаються, зустрічаються там, згадують дитинство.

Це всього третій детектив Скандинавії, а мені вже здається, що вони в чомусь та й подібні між собою, ці скандинавські детективи. Досить легкий і розмірений початок, що розтягується не на один десяток сторінок і десь лише на середині починаєш розуміти що тут відбувається, а історія набирає обертів і тоді вже стрімголов мчиться, відкриваючи на шляху все нові деталі і правду, на яку ви не очікували.

О так, читаючи цю книгу, я до останнього не знала хто вбивця і це було круто, бо відкриття прилетіло як грім на голову і це автор зробив на останніх сторінках книги.

Тож було цікаво разом із героями книги шукати правду про дівчину, котра зникла 30 років тому на острові Відей, коли працювала на вельми шановну сім'ю. Але ж ви знаєте, шановані і багаті люди, котрі знаходяться біля певних важелів і прагнуть до ще більшого, завжди мають свої причуди і таємниці.

Але коли в справі замішані лише такі люди, то здається, що до тієї правди не докопатися, бо це все як неприступна стіна. Але всюди можна знайти того, у кого є хоч крапля совісті. Саме це і стало ключовим у розслідуванні журналіста Валя, який не прагнув сенсації, а лише правди. Але чи можна вийти сухим із води, коли її каламутять такі великі люди?

Я не розповім вам сюжету, бо буде не цікаво. Але скажу що вас чекає багато брудних секретів про багатіїв, жорстока реальність, правда що зруйнувала життя не одній людині, а ще смілива дівчина, котра будь-що готова докопатися до правди, навіть якщо прийдеться копатися в старій могилі в пошуках останків жертви, і все заради брата. А можливо, вас як і мене, дратуватимуть усі ті люди своєю поведінкою, манерою говорити. Ох мене це бісило і від того книга ставала куди цікавішою.

Хоча я прочитала мало детективів, та хочу сказати, є люди які вміють зробити нудну справу дійсно цікавою.

"Я мала здогадатись, що коли Гітлер звернувся до нашого народу по радіо, говорячи, що в нього немає планів захопити нашу країну і що нам нічого боятись, то це означало, що його солдати вже пакують парашути і нам є чого боятись."

Як ви вже зрозуміли, ця книга не могла мені не сподобатися. Хоча, зовсім не через одну цитати, а тому що це цікава, сильна, досить динамічна, емоційна книга. З нею моє серце билося 130 ударів на хвилину, а бувало інколи забувала дихати. Вчинки і дії гг Ханеке інколи були на межі здорового глузду, здається вона б уже давно втрапила в найгіршу небезпеку, якби в ті моменти нікого не було поряд, щоб зупинити, не пустити, відвернути.

Тема другої світової, голокосту завжди є болючою, непростою, глибокою. І байдуже, що герої книги вигадані автором, адже самі події, час, місця, були реальними. Як от наявність ясел поряд із пунктом Схаубург у Амстердамі і те що робили там учасники руху опору, не може не викликати захоплення і жаху водночас. Ці люди ішли на ризик аби порятувати немовлят, а винахідливості не було меж.

Також авторка розповідає про фотографів того часу, що робили фото непомітно для ворога. І звісно ж про тих, хто переховував євреїв у сховках в будинку.

Це було важке життя в часи коли ворог вирішив захопити і знищити. І так, нам це відгукується в певній мірі. Небезпечне існування, страх що кожен день може стати останнім, але попри все ці люди були сильними і навчилися жити, боротися, виборювати, рятувати.

Ця книга з тріскотом пройдеться по вашій нервовій системі, її герої дратуватимуть, її буде важко розуміти і сприймати, але це є та історія, що є невід'ємною частиною українського народу.

В ній життя дівчинки, дівчини, жінки Дзвінки з дитячих років і до сьогодні. Вона знає як то бути україномовною там, де всі говорять російською, тож раз по раз доведеться пояснювати що в Одеській області говорять українською і вона не москалька. Але перед цим буде дитинство, бідне, непросте, практично без мами, а з бабусею в селі.

Ця книга це крик душі, крик української жінки, котра знає яким буває життя простої людини і як важко б'ють людські стереотипи. Вона добре знає кого саме стосується мовна дискримінація, відчула це на своїй шкірі.

В цій книзі герої розмовляють не літературною, а своєю мовою, до якої звикли з дитинства, тому вас чекають слова притаманні регіонам України, же буватиме Дзвінка, що робить книгу ближчою до свого читача.

Ми бачимо яким було те життя, в часи СРСР та на початку становлення країни і можемо краще зрозуміти тих, хто також мав такий життєвий досвід. Хоча зрозуміти це не означає бути згідним із тим баченням світу.

Для мене ця книга була екскурсом в те життя, яке мені не відчути і я тому рада, насправді. Вона показала ті часи із середини, очима простої дівчини та жінки, що пережила те все і той досвід був не надто приємним. Важке та непросте життя дівчини із бідної сім'ї.

Коли я бралася за читання книги, я досить скептично віднеслася до неї, до її назви. Психологія і я, то речі не зовсім сумісні. Я думала зараз отримаю нудятину де авторка розповідатиме як нам жити, що робити, куди іти, кого послати. Але все виявилося зовсім не таким. Та я забула що читаю нонфік.

Я наче читала художню історію однієї жінки, що мала свої певні проблеми, через що вирішила допомагати іншим боротися з їхніми психологічними проблемами, бо знає як то важко.

Авторка ділиться історіями пацієнтів, котрим вона допомагала, котрі запам'яталися неординарними історіями, проблемам. Звісно імена і навіть деякі події були змінені, щоб ніхто не впізнав конкретних людей.

Тож історія набула художніх красок і реального життя.

Основна тема цієї книги, що більшість проблем є накопиченими поколіннями однієї сім'ї, котрі несвідомо передаються від батьків до дітей, і навіть від дідів.

Історії?, що розповідає авторка вражають. Адже я б ніколи не подумала що все на стільки глибоко може бути закопано. Сни, тривоги, поведінка людини може бути зумовлена тим, що відбувалося із батьками. Дорослі надто часто перекладають свої проблеми на дітей, руйнуючи життя своєму чаду, а ті в свою чергу передають те все далі, поки хтось та й не оговтається та пропрацює усі проблеми з фахівцем.

Мені дуже сподобалося що тут не було розумних слів, висловів, повчань, лише історії людей, з чим вони прийшли і чого досягли.

Було цікаво споглядати за тим, що викопувалося на поверхню, які проблеми рідних та травми дитинства стали причиною тривожності, страху, нічним жахіттям, страхом мати дітей, будувати сім'ю тощо.

Ця книга не полікує, але може направити, розповісти про можливі проблеми і можливо комусь стане дзвіночком, що пора б уже шось робити з тим всім..