Пригодницько-романтичний роман української авторки. Трохи наївний, але цікавий. Якщо ви хочете відпочити, то це саме те)

Про що? Про дорослішання юного англійського джентльмена, про подолання перешкод, про сімейні цінності та вищу справедливість.

Отже, Міллард Неш після смерті батька почав піклуватися про добробут родини. І хоч він дуже любить свою сестру і племінницю, але не довіряє зятю, який уперто пропонує продати землі, який батько юнака придбав останніми. То ж Міллард, не довго думаючи, поїхав (інкогніто) дізнатися, у чому ж там суть. І саме там, при таємничих обставинах, він зустрів ЇЇ. І закохався. До того ж, взаємно. Тому далі молоді люди будуть звірятися одне одному, боротися за своє щастя та планувати ... Весілля

Скажу чесно, мова героїв мене інколи смішила, бо я не уявляю, щоб хтось так розмовляв. Пропоную усміхнутися і вам:

"— Наказуйте, королево мого серця. Звеліть, і я виконаю все точно, як ви скажете, лише не просіть відступитись од вас, або, ще гірше, забути вас. Ви ще не відповіли у церкві своєму нареченому: «Так». Поки ще не втратили назавжди волю й щастя… наше щастя!"

Але читати було цікаво, крім того, щось мені підказує, що "далі буде ..."

Про що? Про успішну стратегію досягнення цілей завдяки зв'язкам і допомозі ваших друзів. Для автора, що сам досяг високого матеріального та духовного достатку, це не порожні слова. Для нього усі цікаві люди — це потенційні друзі, тому він постійно спілкується, знайомиться, налагоджує зв'язки, виступає ментором, допомагає іншим та приймає допомогу. Усе його життя підпорядковане поставленій меті. Але він розповідає не лише про себе, але й про інших видатних людей, що навчили його цим прийомам.

"Для мене головна перевага кар’єри, в основі якої лежать надійні стосунки з іншими, полягає у тому, що це зовсім не кар’єра. Це спосіб життя. Декілька років тому я почав усвідомлювати, що побудова кола зв’язків — це особливе світобачення. Дотримуючись такого погляду, я зрозумів, що немає потреби розділяти професійну та особисту сфери мого життя. До мене прийшло усвідомлення, що успіх у цих двох світах визначається людьми, які вас оточують, та вашим ставленням до них."

Особливо цікаво мені було читати про Далай-ламу, ситуація з Тибетом схожа на українську. Учергове пересвідчилася, що підхід Дональда Трампа до політики є бізнесовим, тому не варто нічому дивуватися, можна лише прийняти ситуацію і змінюватися та діяти самим. Кожна людина і країна є творцем своєї долі, треба уміти вибирати друзів, що ведуть тебе уперед, а союзників держави - ще ретельніше.

В цілому стиль цієї книги мене не здивував, типовий американський успішний успіх, але він мені зайшов, бо хочеться пам'ятати, що не усе вирішує випадок, буває і мирне життя, де ти можеш і мусиш діяти.

Тому при читанні не сприймайте усе критично (так, воно інколи смішить), налаштуйтеся виловлювати мушлі з перлинами з морського дна, а сміття там вистачає)

Давно не було детективних трилерів. Виправляюся) Хоча, магії не сталося... І всьому винна хвора спина?

Про що? Сюжет дійсно закручений: в маленькому містечку таємничо зникла дівчина. І, зважаючи, що хотілося розпочати слідство відразу, поліція заангажувала свого колишнього колегу, а нині приватного детектива Френка Рата. І він старанно розпочав слідство, не дивлячись на біль (і ось цей біль переслідуватиме вас усенький роман, нагадуючи про ваші болі) та власний негативний сімейний досвід. Виявилось, що це не окремий випадок, зниклих дівчат набагато більше, і вони усі кардинально різні.

"Утім, мало бути щось між ними, одна-єдина риса, яка неминуче їх виділяла, хоч би хто їх вкрав. Їх схопили. Рат відчував це. Але йому потрібен був мотив".

Роман вразить вас своїми непередбачуваними (хоч інколи і передбачуваними) сюжетними поворотами та розв'язками, головне — прорватися через певні нагромадження детальних описів. Це чисто моя думка, але хотілося б менше зайвого. А так — норм. Крові вистачатиме.

Друга частина циклу і знову нічого критичного, що б не писали деякі критики. Так, у мене виникали пару разів питання щодо логічності. Але, по-перше, вони у мене часто виникають, а, по-друге, в цілому текст продуманий і послідовний. І ні, я не розумію, чому саме цей твір вибрали для критики, бо я точно читала набагато слабкіші)

Про що? Про подальший розвиток головної героїні як Богині, про реальну історію давніх подій, про кохання, про помсту та маніпулювання.

Вкотре нам пояснюють, що не треба вірити чуткам. Вірити можна лише тому, що бачив на власні очі, але й тоді можна помилитися. Тому, хоч усі навколо вважали Морану (вона і Зоряна) вбивцею, виникало певне запитання: якщо вона суцільне зло, звідки в дівчині стільки розуміння та потреби справедливості? Вона пробачає своїх мимовільних ворогів і палає ненавистю лише до головної злочинниці - Іванни. І та відповідає їй взаємністю.

"Десь усередині мене таїлася сила, якої боявся чи не весь світ, але наразі я не відчувала себе сильною. Більше ні".

Але, хоч Зоряна і думала негарно про Свята, правда знову виявилася несподіваною. Їхнє кохання пережило складні часи, але сила його подолає усі перешкоди. Тому поціновувачам романтики - дуже рекомендую)

І хоч в цілому твір написаний цікаво і послідовно, я так і не зрозуміла, на яку темряву натякав Свят і як наша богиня Весни перетворилася на богиню Смерті. Сподіваюся, третя книга усе пояснить)

Собаки, коти чи ... люди? Автор поважає усіх.

Про що? Це вибіркові спогади автора, який написав роман, що став класикою (див. попередній відгук). Спогади начебто клубочуться навколо цього твору, але, як на мене, це просто найяскравіші події з життя людини поважного віку. Адже і роман, написаний півсторіччя тому, також належить до визначних пам'ятних подій.

Стиль викладення повільний, як темп прогулянки немолодої людини з такими ж собаками. Але це дозволяє відчути усі нюанси. Я встигла зрозуміти прості радості подружнього життя, а також розчаруватися, що усе це несерйозно. Здивуватися історії зрілого кохання, а потім поспівчувати. Познайомитися з цікавими людьми, що оточували і допомагали письменнику, яких так не вистачило головному герою його роману ...

І повернімося до питання: коти, собаки чи люди? Автор усе-таки вибрав собак) Але кожен вибір має свою рацію...

"А ще я віддаю перевагу собакам, бо, народжені раніше за людину, вони намагаються попередити нас про щось відоме лише їм, коли дивляться своїми уважними, вологими очима. Але про що вони хочуть нас попередити?"