Не перша книга авторки, але знову товстунець. Любить вона грубенькі історії. Тому і цього разу, спочатку читалося з зацікавленням, а потім стало нуднувато. Але, менше з тим, дочитала)

Про що? Про те, що ідеальних пар не існує. Про те, що люди увібрали в себе як чесноти, так і вади. І закоханість - це не про вибір ідеального партнера, це про почуття. Неконтрольовані. Ну, і як би не було передбачувано, бо це усе-таки детектив, про смерть молодої жінки.

Отже, в день весілля на мальовничому острові молода знаходить свою дружку мертвою у воді. Розпочинається розслідування. І з'ясовується, що мотивів убити цю дівчину предостатньо. Бо вона не відрізнялася доброчесністю, але була блогеркою і любила показувати показушне життя.

"Швидко стає зрозуміло, що Мерріт нічого не знає про вино, навіть елементарного. Не знає, що каберне совіньйон походить із Бордо, а піно нуар і шардоне — з Бургундії. Не має уявлення, що таке теруар. Не чула ні про піно фран, ні про долину Луари. Ну що це за інфлюенсерка — тобто людина, яка впливає на культуру, — коли не знає базових понять винного словника? Що ж вона п’є, коли ходить в ресторани?"

І так, повлазила вона всюди достатньо, але і взагалі, мотивів повбивати одне одного у цьому світському товаристві було більш ніж достатньо. Бо тут перемішалися усі людські пристрасті. То ж читати є про що.

Коли я вперше, і до тепер, на жаль, єдиноразово, потрапила до Чернівців, мене потрясла архітектура. Ні, не румунська, та хіба що здивувала своєю схожістю з будинками культури у сільській місцевості, саме австрійська. А уявіть, як там було красиво раніше, хоча б тоді, коли відбувалася дія прочитаного мною ретродетектива. Хоча, переконана, завжди були нюанси...

Про що? Про подальші пригоди головних героїв циклу. Але цього разу вони розділилися. Тарас Адамович разом з Горенком поїхали до Черновців розслідувати давню справу сумнозвісної злочинної організації, паралельно розбираючись з новітніми вбивствами. А у Києві слідчий Яків Менчиць розслідує справу взлому сейфу у банку. Сейфу, який мав бути недоторканим. Поруч з ним "товчуться" і сестри Томашевич, і двоє молодих людей, а ще його кохана Барбара, яка теж перевтілилася в іншу жінку.

"- Суспільні договори бережуть рівновагу цього світу.
- Як, наприклад, договір вважати, що сейф неможливо відкрити,- сміється Бася з-за ширми і додає:- Бережуть, доки хтось не наважиться кинути їм виклик."

То ж, виклики кинуті, справи переплетені, герої мають душевні неспокої, тому фінал був для мене досить неочікуваним, хоча, усе ж до цього йшло)

А ще, читаючи цю історію, будьте готові до краси архітектурної, кулінарної та мистецької.

У мене дивні стосунки зі святими. Бо я, по-перше, часто не розумію сенс залучення до сонму, деякі святі вчинки для мене просто незбагненні, а, по-друге, мені важко змиритися з розбиранням святої людини на шматочки та прикладанням до її мощей. І так, я розумію про присвячення себе Богу, намолені місця та благочинні вчинки. Тому і вважаю молитву найкращою допомогою. Хоча це лише моя думка, без претензій на істину.

Про що? Класик шведської літератури розповів нам про шлях, який пройшла знатна дама, особа королівської крові, від розуміння своєї грішності до повного служіння Богові. Її дивні вчинки, звернення до пап Римських, королів, простих людей. Навернення своїх дітей у суто релігійне життя, пророцтва та місію.

"Люди при зустрічі чужі, а з роками відчуженість лише збільшується, і, коли люди розлучаються, вони майже не знають одне одного. Твій хутір забере ворог або кредитори; твоє тіло стане тліном; твій муж, твої діти й твої друзі розійдуться власними шляхами. Нічого тобі не належить. Ніщо не твоє, окрім полум’я, що палає у твоєму серці, окрім твоєї любові до них усіх. Якщо це можна в тебе забрати, тоді так, тоді можеш тужити.
— Ніколи цього в мене не забрати, бо любов безмежна."

Майбутня свята померла у 70 років, досягши величі свого земного святенницького життя та зробивши великий внесок у розбудову церкви та духовності.

Сама книга, поруч з розповіддю, вразила мене своїм дуже якісним текстом і вишуканим лексичним різноманіттям. Це просто окремий вид насолоди!

Скільки позитивних відгуків я прочитала про цю книгу, як мені хотілося її прочитати після "Славетного життя..." І я зрозуміла: якщо книги мене дуже цікавлять, то і Життя прочиталося майже на одному подиху, а ось комп'ютерні ігри - аж ніяк не моє. Максимум, на який я спроможна, -Мухи та Зума😄 Але, не дивлячись на далеку тему, книга однаково не відпускала, бо тут були ще й люди та їхні карколомні стосунки (національності, прошарки, наркотики, театр, музика, культура - усе змішувалося, як у калейдоскопі).

Про що? Про заснування компанії з розробки відеоігор. відносини між засновниками, причини певних дій і що з того сталося. Отже, Сем, перебуваючи у лікарні, де медики намагалися зберегти його ногу, що постраждала в автотрощі, познайомився з Сейді, яка була в тій же лікарні через онкозахворювання сестри. Діти зблизилися на фоні спілкування та відеоігор, але через певні непорозуміння посварилися. Відновили стосунки знову вони вже через кілька років, коли навчалися у вишах, і до них долучився сусіда Сема по квартирі, який взяв над останнім "шефство". Зустрілися, щоб створювати ігрові шедеври.

"Ми всі проживаємо принаймні половину життя, подумала вона. Є життя, що ти його проживаєш, яке складається зі зроблених тобою виборів. А є інше життя, яке складається з тих речей, яких ти не обираєш. Іноді це друге життя здається таким самим відчутним, як і те, яке ти проживаєш. Іноді здається, наче ідеш по Браттл-стріт, і без попередження можеш ковзнути в інше життя, як Аліса, що впала у кролячу нору, яка вела у Дивокрай. Ти можеш опинитися в іншій версії себе, в іншому місці. Але там не буде так дивно, як у Дивокраї, зовсім не буде так."

Але цю книгу описати просто не вийде, бо її сюжетна структура настільки стрибаюча, події то забігають наперед, то повертаються назад, але почуття! Почуття просто неосяжні. Я інколи навіть щелепу підіймала, щоб повернути на місце. Цей світ такий далекий від мого (хоча Сем за книгою лише на рік молодший за мене), що треба було б навіть прочитати, щоб просто ознайомитися з тим дивокраєм.

Остання книга з циклу, яку я прочитала і на чиїх сторінках гостро постає питання любові. Любові різної, інколи "правильної", інколи - ні. Але з першого погляду їх важко розрізнити, тим більше, коли усі брешуть. Добре, майже усі.

Відразу поясню, що назва - це рядок з пісні. Чому конвалії? Бо наречена їх любила і вони оточували її в останні дні життя.

"Ось так цієї разючої миті постала велика загадка, яка занепокоїть, схвилює Скуґу дужче, ніж усе, що траплялося за кількасот літню історію міста. Загадка, в якій замість весілля буде два похорони. Загадка, що вділить найславетнішому синові міста, кримінальному комісарові Крістеру Війку першу сивину."

Отже, тут немає Пак, бо головний герой циклу - комісар. Він приїхав додому до матері і втрапив на ряд трагічних обставин: наречена зайшла у крамницю і не вийшла, а господиня стверджує, що тої не було, друг дівчини каже, що не бачив її, але дані свідчать про зворотнє. Усі кажуть, що знали Аннелі, але насправді велику таємницю її серця не розкрито. І лише одна людина знала про все і використовувала у власних інтересах. На щастя, серед усіх, хто випливає на комісара купи брехні, була і одна, що говорила правду. І це та, у яку закохався наш герой)

Знову таки рекомендую. Тут достатньо психологізму та людських характерів. І, не дивлячись, що твір виданий 1957,твін точно залишається актуальним.