Друга книга з серії "Пам'ять про минуле Землі". Ця читалася трохи легше, але не через те, що я стала більш науково підкована, просто ця книга не так наукова, як етично-філософська. А ця тема мені близька.

Про що? Людство готується до зустрічі з більш розвиненим супротивником. І це пов'язано не лише з силою його війська, моральними якостями, але й з технологіями. Землю оточують софони — надпотужні комп'ютери, що не лише слідкують за землянами, але й перешкоджають розвитку їхніх технологій. А ще мешканці Трисоляриса мають своїх прибічників — землян, які готові знищити цивілізацію.

До головної битви залишається 400 років і ООН прийняла новий проєкт - "Обернені до стіни", це четверо людей, які мають великі можливості, але мусять придумати, як подолати ворога. Але на кожного Оберненого є свій Руйнівник. А людство не є ідеальним соціумом ні зараз, ні через 400 років.

"— Ти почуваєшся ніяково, бо вступив у війну на боці приречених на поразку. Ба більше, ти заздриш останньому поколінню, на чию долю випаде безпосередня участь у космічних битвах. Молодості притаманне прагнення загинути в бою. Те покоління битиметься до останнього подиху та знайде вічний спочинок у просторах космосу разом із величними кораблями. Але витратити власне життя лише на підготовку до безнадійної від початку війни тобі надто важко."

Мало хто з людей вірить у перемогу в битві судного дня, але руки опускати не можна.

Автор талановито тримав нитки розповіді у своїх руках, переплітав сюжетні лінії, давав героям відпочити. Кожен залишився вірним собі, а прагнення людини вижити за будь-яку ціну неодноразово спричинить дуже складні моральні ситуації. Вам буде про що прочитати і про що поміркувати. Раджу.

Це книга вабить не лише зовнішньою красою, а вона дійсно яскрава. Насамперед завдяки ілюстраціям, кольоровому зрізу та вдало підібраній кольоровій гамі. Але для мене найяскравішим скарбом цієї історії є гумор. Він такий вишукано-іронічний, філологічний, сатирично-науковий! Читаєш і хочеться розбирати на фрази, смакувати ідіоми та насолоджуватися.

Про що? Про не наш Світ. У цьому світі є невеличкий острів, на якому постійно живуть люди (бо їм просто заборонено виїздити), серед яких і Тресс. Але так сталося, що вона потоваришувала з сином герцога, який аж ніяк не пишається своїм становищем і не ладнає з батьком. Аж доки одного разу герцог вирішив одружити сина з принцесою. Але вийшло так, що відправив його до відьми.

Так, у тому світі є відьма, відьмак, не зовсім люди, моря без води (натомість із місячних спор, що мають небезпечні функції), пірати, король та магія. То ж наша Тресс, вирішивши врятувати коханого, зустрінеться з усім цим. Думаю, що вам буде цікаво)

"Але іронія таки цікавезна річ. Вона існує лише тоді, коли ми цілеспрямовано її шукаємо, бо очікування є необхідною умовою її появи. Іронія існує лише тоді, коли ви звертаєте на неї увагу. Ми створюємо її з нічого, коли знаходимо. Та, на відміну від інших наших творінь — мистецьких, до прикладу, — іронія ховає в собі трагедію.
Іронія — це про повне обернення. Вибудова чогось, а тоді розпад.
Бездоганний зразок іронії — річ прекрасна.
Тож дивіться. Насолоджуйтесь."

І так, я теж пропоную вам нею насолодитися)

Пані мала відпочити, тому читала детектив. Але це не простий детектив, а детектив у детективі. І прочитався напрочуд легко, не дивлячись на обсяг сторінок. І сприяли цьому, звичайно, незвичний сюжет та зручний шрифт (без зайвих рисочок), за що окремо дякую видавництву.

Про що? Редакторка маленького видавництва вирішила прочитати черговий твір їхнього автора, з яким, щоправда, має не дуже гарні стосунки. Дія відбувається у 50-ті в Англії. Історія написана у стилі класичного детектива, головним героєм є приватний сищик. І ми також читаємо цей детектив

Аж раптом, коли мають розкритися винні, бракує сторінок. Закінчення відсутнє. І Сьюзен зусібіч продумує розгадку, але в неї поки що нічого не виходить. Але, можливо, вийде у реальному житті, бо автора цього детективу теж знаходять мертвим. Але чи це справді самогубство, чи Алан Конвей був вбитий? Але за що? Який з його гріхів міг би призвести до трагедії?

Проте, якщо вас не дуже зацікавить ця неприємна особа, то можете потренувати свій розум на розгадці класичного детектива. Можливо ви з'ясуєте винних раніше за Атіколаса Пунда? І так, оце таке ім'я)

"Ти читаєш, і читаєш, і читаєш, і відчуваєш, як сторінки ковзають між пальцями, коли раптом у правій руці лишається менше, ніж у лівій; і тоді тобі хочеться пригальмувати, але ти однаково кидаєшся до фіналу, бо несила чекати на розв'язку"

Знайомо? Отож! Тому сміливо рекомендую поціновувачам класичних детективів для відпочинку та розради.

Не питайте, чого я, вивчивши курс української літератури в інституті, вирішила, що така яскрава та красива книга має складатися зі світлих і святкових творів. Хто зна. Я, мабуть, подумала, що знайдені нові твори та нові імена. Так і є. Знайдені. Але українська великодня класика — це насамперед про знедолених, ображених, нещасних. Про сподівання... Не дарма ж ще у 20-му столітті актуальним залишалося гасло "Христос воскрес. Воскресне Україна". Тому — будьте готові до сліз.

Про що? Про події, що відбувалися на Великдень з різними людьми. Розчулитися ви зможете вже читаючи передмову, вона написана дуже натхненно. А потім ідуть оповідання, поезії, вірші, новели... Хочу наголосити, що тут дуже гарно прослідковується розвиток української літератури. Бо, не дивлячись на нібито схожість сюжетів, ми бачимо зростання художнього рівня, удосконалення літературної майстерності, удосконалення засобів, прийомів, образів. Це дуже пізнавальне читання. Але не радісне.

"Крізь весняні шуми рік і лісів, крізь гамір торговиці світової, крізь невгаваючий рев ненажерливості людської і злоби — чую тебе, свята та велика молитва нашого безталанного народу
Помилуй нас!" (Богдан Лепкий)

То ж, читаючи збірку, ви доторкнетеся та зможете поспівчувати горю різного штибу — сиротам-дітям, сиротам-батькам, переселенцям, селянам, містянам, шахтарям, ув'язненим, тваринам... Список можу продовжувати. Але інколи ви зможете перевести подих, читаючи дитячі спогади письменників про святкування Великодня, стати ближчими до вегетаріанства (пам'ятаю, як я вперше ще у 90-ті прочитала цей твір Коцюбинського!), порозмірковувати про кохання завдяки Олені Пчілці та Валер'яну Підмогильному.

Але провідною темою залишається людське горе, здається ці твори волають до нас: "Допомагай! Пам'ятай! Дій!" В Україні Великдень — це не про свято, це про боротьбу.

Книга-відпочинок. П'ята книга про цю божевільну, але люблячу, родину, і це той варіант, коли знаєш, що усе буде добре.

Про що? Про історію кохання, про силу характерів, про долю. Коли сер Філліп після однорічного листування запросив до себе 28-річну "стару діву"Елоїзу Бріджертон, він не уявляв, до чого це призведе. Тим більше, що вона приїхала таємно, без попередження та нагляду.

"Він зітхнув й обм’як у кріслі. Йому потрібна дружина. Підійде практично будь-яка. Байдуже, яка вона буде із себе. Байдуже, чи буде заможною. Байдуже, чи вмітиме рахувати, чи володітиме французькою, чи їздитиме верхи.
Вона просто має бути щасливою.
Хіба він так багато хоче від дружини? Усмішка — бодай раз на день. А може, ще й звук її сміху?"

У Елоїзи було це все, але вона ще чогось прагнула спілкування. А от з цим у сера Філліпа не дуже й виходило. А ось у його дітей виходило значно краще, проте у специфічний спосіб, бо вони спочатку просто не хотіли бачити нікого поруч з батьком. І це мало наслідки...Особливо, коли приїхали чотири брати дівчини. Але обійшлося без убивства, лише у більшості на ранок дуже боліли голови. І не тільки.

Отже, книга легка, передбачувана, з легким гумором, якраз те, що потрібно для відпочинку. Якщо вам це потрібно - сміливо читайте)