Ще один чудовий зразок драматичного твору, який я з великою цікавістю прочитала і, безумовно, хотіла би побачити на сцені.

Про що? Драма хорватської письменниці опискє знакові події в житті чотирьох поколінь однієї загребської сім'ї:
1945 - закінчення війни, руйнування старої Хорватії, що чинила злочини на боці Німеччини. Представники старих правлячих класів та нові комуністичні засади, партизани та мобілізовані. Але гуманність не зникла.

1990 рік - початок розпаду Югославії, політичні течії, підготовка до воєнного протистояння. Час, коли політика руйнувала родинні та дружні зв'язки. Час докорінних змін

2011 - рік вступу до Євросоюзу, брутальне вирішення побутових проблем, криза соціальних норм та міжособистісних стосунків. І начебто у порівнянні з попередніми кризами ця не мала бути настільки знаковою, але критична маса накопичилася

Окремим персонажем драми є будинок. Спочатку він належав родині Амрушів, які свого часу вигнали служницю Моніку разом з новонародженою дитиною. Потім ця дівчинка перетворилася у жінку, пішла у партизани та отримала можливість вибрати собі житло. І вона вибрала саме це. Разом ще з двома родинами.

Втім, Кароліна Амруш, донька колишнього господаря, що почала жити з ними, постійно повторювала, що цей Будинок по праву належить їм, то ж через два покоління після заселення ця думка трансформувалася в дію.

А ще ми зануримося в інші соціально-побутові проблеми, що переживала ця родина разом з усією країною протягом цих майже 70 років: виїзди за кордон, політичне протистояння, побутове насилля, несправедливість життя, друзі-вороги, війни.

"Я не шкодую. Я можу дивитися на себе у дзеркало. Я не як деякі, що мусять боятися, щоб хтось не згадав, якими вони були. Ті, що люблять казати, що під час війни важать інші правила. Ні, не важать. Просто люди звикають до такого аморального часу, і він стає для них нормальним. І вони не беруть до уваги, що одного дня все мине і що вони тоді будуть змушені пояснювати. Звідки в них спливла ця кровожерна, егоїстична суть і чому вони їй дозволили так розгулятися."

Твір, що примушує думати. Щиро рекомендую.

Маленькими кроками до великих результатів. Саме так можна стисло переказати зміст цього нонфікшина. Але ж вам хочеться трохи розлогішого опису? Тому — поїхали.

Про що? Розпочнімо з назви. Атомний — це не про радіацію, це про розмір. Усе складається з атомів, то ж навіть наші найменші (атомні) кроки мають призвести до бажаних результатів.

А ще автор вважає, що головне не мета, а спосіб досягнення. Навіть кілька хвилин, але щодня, допоможуть нам досягти бажаного. І це стосується усіх сфер життя. Необхідно запровадити в життя велику кількість позитивних звичок, щоб не витрачати час на задіяння свідомих зусиль для рутинних справ, бо їх можна та й треба застосовувати для вирішення нових проблем.

Усі процеси автор описує покроково, повертається до раніше викладеного матеріалу, то ж, якщо ви дійсно маєте на меті досягти великих результатів малими кроками, ця книга буде вельми корисною.

"Я описую цю форму як "Чотири закони поведінкової зміни", і вона забезпечує нас простим набором правил для створення корисних звичок й усунення поганих. Ви можете уявити кожен закон своєрідним важелем, який підважує людську поведінку. Коли важелі розташовані правильно, формування корисних звичок відбувається без зусиль".

Висновок: гарна мотиваційна книга, що дозволяє осмислити свою поведінку. Тому — рекомендую.

Дві цікаві п'єси. Історії, що вимагають невеликий час для прочитання, але довгий — для роздумів. Нетривіальні сюжети, історичні постаті. Тут життєва правда переплітається з авторською уявою, створюючи психологічні твори, що зачіпають. Ось саме за це я і люблю драматургію. Щиро рекомендую.

Про що? У книзі ми ознайомлюємося з двома п'єсами — перша про колишню акторку шведського походження Ґрету Ґарбо, другу — про короля Сонце Людовика XIV.

Отже, Ґрета має багато психологічних проблем, пов'язаних зі скрутою у дитинстві, закінченням кар'єри, що співпало зі втратою коханого. І ось вже багато років вона не може цього позбутися. Але її вірний друг і помічник знайшов для неї молоду психіатриню, яка може допомогти. Дівчина має амбіції та переконання, але і вони будуть піддані випробуванням.

"Всі люди грають ролі, всі ідентифікуються з якоюсь роллю, яка їм найбільше відповідає, завдяки якій життя стає більш прийнятною рутиною."

І так, кожен грає ролі. І вам буде дуже цікаво дізнатися, які ж ролі вибрали для себе герої.

У другій п'єсі дія відбувається вночі, коли Мольєр, король та його блазень пиячать та теревенять. І такий, начебто, милий король поступово постає в усій своїй нестримності, Мольєр — у внутрішньому конфлікті, а блазень ... Це справжній урок життя, який треба зрозуміти і засвоїти.

На перший погляд, це зовсім різні п'єси, але водночас їх об'єднує тема самотності та вибору. Саме ти вибираєш друзів, які безпосередньо впливають на твоє життя. То ж будь обережним! Розплющуй очі та уважно подивися, хто саме тебе оточує, чи саме цих людей ти потребуєш?

Що є ідеальне суспільство? Суспільство без воєн? Насилля? Коли будь-якого бунтаря убезпечують превентивними заходами? Можливо, але все знову не так однозначно. Та чи взагалі існує та однозначність? І в цій книзі ви можете про це прочитати. Український автор. Але ось тут - однозначно треба читати.

Про що? Іска - ідеальна служниця-андроїд, що забезпечує усі потреби головного героя. Він є художником, то ж зображує свою музу в різних варіаціях. А ще вони вечорами грають у відеоігри з дуже реалістичними сюжетами. І у навичках убивання Ісці знову немає рівних.

Але одного дня щось пішло не так, у нашого героя з'явилися думки: про державний устрій, про те, хто керує суспільством, чому усі його знайомі люди лише займаються мистецтвом і яка ж історія є правдивою.

"Стіни захиталися в мене перед очима: такого не чекав. Я вкотре відчув себе жалюгідним та нікчемним пішаком, який бореться на велетенській шаховій дошці за своє життя і, сподіваючись на примарний шанс пройти у ферзі, не здатен осягнути зухвалого плану гросмейстера, котрий давно прирік його на смерть заради перемоги."

Виявилося, що усе не є тим, чим здається, і наш герой був вимушений спізнати це на власній шкурі.

Книга точно варта вашої уваги. Мені сподобався опис та деталізація тогочасного утопічного суспільства, я повірила автору про поводження людей зі слугами, про життя поза системою. Звичайно, оповідь можна поглиблювати, але то має бути вибір автора. Єдине питання у мене залишилося щодо фіналу: він мені здався нелогічним і необґрунтованим. Занадто примітивне рішення з боку розумних істот. Але, можливо, ви маєте іншу думку?

Прочитала легко. Але інколи дивувалася: як люди, що ще не навчилися коректно розмовляти, прям не можуть стримати свої сексуальні пориви та ще й в людних місцях) Але про все по порядку.

Про що? Про віднаходження себе, про справжню дружбу, про булінг, про пристрасть, про родину.

Раєн і Міша з дитинства були друзями по переписці, розповідали одне одному секрети, давали поради. Кожен з них мав у голові уявний образ друга, бо вони не бачилися, не зважаючи на те, що жили в сусідніх містечках.

За ці сім років Раєн з гидкого каченяти перетворилася в ...яструбицю, бо дуже хотіла мати багато друзів і бути популярною, хоч це і завдавало болю її все ж лебединому серцю.

Міша став лідером музичного гурту і прагнув справедливості.

І ось одного разу вони зустрілися, хоча Раєн і не знала про це. І ця зустріч мала фатальні наслідки для Міші, тому переписка тривала, але листи надходили лише в один бік. Але ось до школи дівчини прийшов Мейсен, і Раєн відчула нестримний потяг. І це було навзаєм. Ці двоє знущалися одне з одного і одночасно не могли встояти перед спокусою і робили це з таким завзяттям та карколомністю, яку важко підозрювати у такому юному віці)

Але то таке, мабуть, буває. Історія також підіймає і важливі соціальні питання: самотності у житті (як серед дітей, так і дорослих), вседозволеності, булінгу, необхідності вміти боротися за себе та за більш слабких. Авторка підкреслює, що разом можна подолати несправедливість, але треба не бути байдужим!

То ж книга, в цілому, мені сподобалася, хоча я однаково не розумію таку кількість нецензурних слів, які легко можна обіграти не менш цікавими лексемами.