Я мало що знала про іспанського диктатора Франка, тому вирішила почитати. Після прочитання книги знаю про нього і як про людину, і як про політика, більше, але, Боже ж мій, як це було нудно читати! Мабуть, не читав автор свого часу книг про Леніна, повчився б, як зробити цукерочку)

Франко, той, що не наш, з іншим наголосом, був дуже непересічним політиком. Він зміг правити Іспанією майже 40 років. Саме правити, як некоронований король, який своєю милістю дозволив потім повернутися і королівській родині.

"Усі ці явища відбувалися і продовжують відбуватися, оскільки привиди минулого можна заклинати та виганяти, але ніколи не вдається позбутися їх остаточно чи вдавати, ніби їх ніколи не існувало. Це стара істина, яку висловив мудрий історик такого рівня, як лорд Актон, понад століття тому: «якщо минуле було гальмом і тягарем, то знання минулого буде найпевнішим і найнадійнішим способом звільнитися від нього»"

Так ось: прийти до влади у 30-х, підтримувати фашистські режими, робити чистки невдоволених, залишитися на троні після війни і позбутися посади лише у 1975 у зв'язку зі смертю - взірець не інтелектуала, а хитрого, розумного політика з військовим минулим. Він був палким націоналістом та прибічником церкви. Його мрія - велика Іспанія з її величчю, церквою, інквізицією та наверненням невірних на християнство. На щастя, у 30-40 роки в Іспанії просто не було коштів на будь-які військові авантюри. Лише на подолання громадянської війни, спричиненої підтримкою радянського союзу. Тому на одного активного гравця на шахівниці війни було менше.

Дуже одіозна особистість - борець з масонством та комунізмом, що б це для нього не означало.

Але у реальному житті він не був естетом чи гурманом. Їв усе, що дають, а найбільшою розвагою був перегляд футбольних матчів по телевізору, що, опосередковано, і призвело до його смерті.

Кому б я порадила читати цю книгу? Ну, хіба що історикам, а краще - тим історикам, що спеціалізуються на вивченні саме цього періоду в цій країні, бо дуже нудно. Хоча вони, я так думаю, і так усе знають.

Книга, проста і не вичурна, але яку я радо рекомендуватиму усім, особливо дамам не зовсім юним, для покращення настрою і нагадування, що ЖИТТЯ існує! Воно тут і зараз, а іншого ми просто не матимемо.

Отже, південь Франції, Середземне море, літній вайб і весілля. Молоді, яким вже далеко за 50, збираються знову одружитися, як і багато років тому. Вони кохали одне одного завжди, просто не змогли це правильно висловити та зрозуміти одне одного. А ось зараз навчилися.

Їхню радість приїдуть розділити їхні друзі та рідні, навіть ті, хто не ладнає, але виявляється, що другий шанс дається не лише закоханим, але й просто гарним людям, які не змогли порозумітися.

Господині цієї вілли, вілли Сезам, теж мають таємниці минулого, але понад усе хочуть зробити це свято неперевершеним!

"Ребекка зітхнула. У ї житті було надто багато "якби", щоб думати про них. Це просте слово з чотирьох літер - "якби" - могло миттєво перетворити її думки на хаос. Сьогодні не час для "якби". Сьогодні вона думала лише про Фрею та Маркусв."

Відпочинок вийшов на славу і спричинив приємні зміни у житті кожного присутнього, бо ця вілла, як і однойменна печера зі скарбами з арабської казки, таки дає шанс. Другий шанс на щастя.

Раджу як чудову книгу для відпочинку без напруження, але попереджає, що книга спонукає якщо і не поїхати на Лазурний берег, то принаймні помріяти під сонячними променями під келих розе.

Друга книга з циклу про поліціянтку Джейн Ріццолі. І я чудово розумію, чому з'являються додаткові наклади та поціновувачі чекають на вихід нових книг циклу. Чи буду я купувати увесь цикл? Як самоціль - точно ні, але при нагоді почитаю з великим задоволенням.

Отже, Джейн минулого літа перенесла страшне випробування - зустріч зі вбивцею, яка ледь не стала для неї фатальною. Але тепер за цей рік вона стає сильнішою: з кожним днем, з кожною справою, бо вирішила доказати собі та іншим, що вона - міцний горішок, який не по зубах жодному чоловіку- колезі. Вона впряглася та тягне, без відпусток, лікарняних чи розваг. Аж доки стара справа не нагадує про себе, бо Хірург знаходить собі послідовників і спільників, за запахом, за емоціями, за кров'ю.

"Кошмари наздоганяють, — подумала вона. — Ти вважаєш себе захищеною, достатньо сильною і відстороненою, щоб жити з кошмарами. Ти вмієш грати роль і дурити всіх. Але ці обличчя лишаються з тобою. Очі мертвих".

Але Джейн Ріццолі, як я вже сказала, стала сильнішою і тепер протистоїть ворогам ще з більшим завзяттям.

А ще, на щастя, вона згадала, що є жінкою і дозволила собі бути... ні, не слабкою, тендітною. І це так приємно!

Рекомендую поціновувачам жорстких детективів. Будете задоволені.

Це історичний роман про долю Пелагеї Яківни Литвинової-Бартош, викладачки, етнографині, багатодітної матери, жінки.

Дуже приємно було читати, зустрічаючи своїх давніх знайомих - міста Глухів, Шостка, Кролевець. Розумієш, яка природа оточувала родину, які казки, пісні, звичаї оточували їх. Тішишся, що у Полінькі було щасливе дитинство.

"Чоловік відчув дотик такої теплої, м'якої і рідної долоньки, й душа наповнилася теплом і ніжністю. Він завжди мріяв мати сина, але Бог послав двох красунь-донечок, і зараз, дивлячись у великі карі очі-намистинки Поліньки, він не шкодував. Полінька виправдовувала всі його сподівання і росла розумною і допитливою дитиною."

А далі усе пішло не так. Тому читати про подружнє життя було неприємно, розуміти логіку тих людей, що сприяли цьому дивному шлюбові теж. Та і сама героїня подекуди дивувала своїм ставленням до подій. А от романтичній лінії я повірила.Хочу вірити у краще)

А ось що мене найбільше напружує у подібних книгах - це діалоги. Вони часто виглядають дуже штучними. Не розмовляють так люди!!! Просто моя порада авторам: пояснення ситуації не обов'язково робити через діалог, для цього і існує авторська мова. А то таке враження, що інколи герої несповна розуму. А це ж не зовсім так)

Але я дуже рада, що прочитала цю книгу, бо інакше, боюся, я б не дізналася про долю Пелагеї, Поліньки, жінки, що зібралася і вишивала своє життя так, як вважала за потрібне.

Рекомендую тим, хто, як і я, хотів би знати "своїх героїв", розуміти їхні обставини, мотиви та, можливо, доторкнутися до струн їхньої тендітної душі.

Найскандальніша книга моєї весни, якщо і не усього життя😄 Завдяки їй я:
1) дізналася про ще один вид сексуального збочення, що може призвести до смерті;
2) розширила пасивний словниковий запас нецензурної лексики;
3) не зрозуміла, для чого та за що мені усе це😄

Книга складається з трьох історій. Усі вони пов'язані з коханням і наркотиками. Вибухова суміш) Навіть до вибуху мозку, хоча у другій та третій історіях у деяких героїв мозку взагалі немає. Втопили у алкоголі та закидали пігулками. А перша історія, в принципі, цікава. Жахлива, але цікава.

Історія про знамениту письменницю, її оточення ( дивне-предивне) та чоловіків, які хитрістю та силою плекають свої злочинні назили та занурюють у світ розпусти "правильних" людей.

"— Усе добре, — запевнив він їх. — Усе гаразд.
Санітари й собі так само запевнили Перкі, сказавши, що напад був несильний. Та від їхнього заспокоєння легше йому не стало, тільки настрій зіпсувався. Залишалося лише сподіватися, що вони помилилися й лікар дасть гіршу оцінку.
Рясний піт стікав по ньому, а він перебирав у голові варіанти: «Найкращий сценарій: їй кінець, і я підроблю заповіт. Непоганий: вона виживе й швидко допише останній роман»."

І так, скандальних цитат я не вибирала, якщо захочете, прочитаєте самі. А потім, з приходом другої і третьої історії розпочався треш. І я добровільно в таке вчитуаатися відмовляюся. Я не психіатр, мені за це гроші не платять і мені це не цікаво. Від слова - зовсім. Але навіть без глибокого занурювання у прочитане, мене аж нудило від цього дійства жорстокості та безумства.

На цьому все. Зірочки за талант автора, не за зміст

І так, я це зробила. Перші 50 оповідань прочитані. Враження неоднозначні, бо навіть для мене це забагато)

Отже, це перша книга, оповідання у якій дуже різнопланові: фантастика (космічні, марсіанські тощо), Ірландія, горор, містика, стара Америка. Але усі вони пов'язані з літом.

Мені найбільше до душі були розповіді про простих людей, їхні думки, мрії, сподівання. На щастя, вони з'являлися, коли руки, чи радше сказати - очі, опускалися (тобто заплющувалися) і рятували становище.

"Цим ти нічого не зарадиш,- провадив містер Бентлі, помалу попиваючи чай. - Хоч би що ти робила, аби лишитися колишньою, ти однаково будеш тільки такою, яка ти є тепер, сьогодні. Час має гіпнотичний вплив".

Усі ці розповіді подаються перемішано, що мені не дуже подобається, велика кількість з них відверто песимістичні. А це точно не моя стихія)

Наступну книгу (ще 50 оповідань) читатиму по 5 в день, паралельно з іншими книжками, може, краще піде. Тим більше, що і сторінок там значно менше)

Якби ці історії були переважно добрими, можна було б рекомендувати читати по одній на ніч, якраз би на літо вистачило. А так, навіть не знаю. Хоча деякі з них просто суперові!

Чи маєте ви улюбленого письменника? Я не маю. Як можна вибрати одного в цьому океані письменства?

А ось улюблені жанри маю. Це,звичайно, легкий детектив і фентезі, теж не важке)

А враховуючи, що ця авторка пише саме такі твори, то питання, як то кажуть, зайві.

Дівчина приходить до тями посеред бальної зали у такому ж вбранні. І вона нічого не пам'ятає: хто вона, де вона, що тут відбулося. Додайте до цього, що на вулиці зима і йде сильний сніг.

"А що як я ніколи не поверну собі пам’яті, не довідаюся, хто я така чи навіть як мене звуть? Якщо я залишуся тут назавжди, в цьому спорожнілому місті, бо — і це була її найстрашніша думка, яку вона не могла осягнути, — бо зникли не лише люди з міста, але й з усього світу? Раптом я остання жива істота на Землі? Або якщо те Щось Таємниче, яке усіх спіткало, зараз повернеться по мене?"

На щастя, вона зустріла свого друга, який нагадав, що її звати Ніна, хоча він і сам не пам'ятає подій, що тут відбулися.

Підлітки починають виживати, а нам авторка розповідає, що спричинило амнезію. Звичайно, без позаземного розуму не обійшлося, ангели і бестії попрацювали на славу. Та і Обраний виявився теж ще тим хлопом.

Цікавий роман з відкритою кінцівкою, цикл можна продовжувати, так що, можливо, далі буде, хоча поки ще немає)

Рекомендую поціновувачам її улюблених жанрів. А ще як перепочинок від "серйозної" літератури, бо оповідання Бредбері самі себе не дочитають)

Ви теж так можете? Зморилася від однієї книги, відклали, прочитали іншу?

Цикли почали мене переслідувати. Хоча цей я почала, як виявилося, з другої книги, але, що було в першій, зрозуміла, тому купувати її не буду, а ось закінчення циклу прочитаю, щоб дізнатися, чим усе завершилося.

Гарне підліткове фентезі: з магією, потворами, псевдоангелами, вбивствами, комуністами, привидами і духами.

Дія відбувається у 50-ті роки у Польщі, купа підлітків отримали певні здібності від Обраного і тепер намагаються жити так, щоб їх не вирахували.

Головна героїня - Яніна (Ніна) не може владнати зі своїм магічним даром, але розумом, на щастя, користуватися навчилася.

Що ж, її таки виявили польські спецслужби і, як і багатьох дітей та підлітків, доправили до інституту. Але заклад розташований у лісі, де відбувалися дивні події, вбивства і смерті. Хоча, чого відбувалися, вони тривають і зараз. Та і сам інститут не для слабкодухих. Там би вижити.

"Може, він і справді був винен і саме це є рішенням загадки? Дівчина не хотіла вірити, що її ровесник міг зробити щось настільки потворне, але… як казала її мати, світ паскудна штука, а остання війна показала, що в ньому відбуваються справді страшні речі. Діти, молодші за Ніну, вбивали й самі гинули, і всім до цього було байдуже."

Життя у романі показано не красивою картинкою, інколи навіть стає моторошно. Але це ж фентезі, тому сприймається легше.

Що мене напружило - наявність у 1953 році комп'ютера. Думаю, що це була ЕОМ, хоча розміри її мають бути нічогенькими)

Спочатку ця книга читалася схоже на попередню, ті ж сумніви героїні: зможу - не зможу, готова- не готова, боягузка - не боягузка. А потім як почалося!!!

Дивна компанія з п'яти людей: дві рідні сестри, кузина, хлопець однієї (найактивнішої) сестри та хлопець відсутньої третьої сестри, потрапили на відпочинок на острів у першокласний відпочинковий комплекс. Хоча, враховуючи усі підводні та наводні течії їх міжособистісних стосунків, відпочинок може вийти специфічним. Хоча, чого може? Таким він і став.

На щастя, на острів прибула Еллін зі своїм напарником і вони взялися за справу.

"Досі вона бачила острів на фото, проте наживо все зовсім інакше. Є в ньому щось лихе, первісне, невблаганне. І хоч Еллін намагається зосередитися на Вілловому творінні, головна тут усе одно природа, і саме вона притягує погляд: гущавина лісу, навислі кручі, птахи, що ховаються в кронах дерев, та скеля.
Скеля Смерті".

Є ще нюанс, на цьому місці хвилі убивств відбуваються вже не вперше, тому наша геройка вимушена паралельно дорозслідувати і попередні випадки.

Трупів через це не поменшало, але врешті убивцю вона вирахувала.

А ось полювання на неї точно не скінчено. Тому чекаємо на наступну частину.

Читається як справжній детектив - швидко, легко і дуже хочеться дізнатися розв'язку. Тому щиро рекомендую.

А якщо ви спитаєте, де ж тут ретрит, то відповім, що він у думках Еллін запланований на наступну частину під час подорожі з братом. Такий собі ретрит. Думаю, що дуже медитативний буде) Це друга причина чекати на третю частину книги.

А ще одна - мені сподобався напарник Еллін. Цікаво, чи його не зроблять у майбутньому йолопом чи психопатом? Бо дуже ж він приємний)

Перший том читала минулого року, другий - цьогоріч. У кожному по 50 оповідань. Знову таки, вважаю, що це забагато)

Читається нелегко, адже кожне оповідання, фантастичне воно чи містичне, має свою ідею, завуальовані думки та ідеї, спонукає на роздуми. Прочитати, як легке чтиво, у мене не вийшло, а ось поміркувати - є над чим.

"Я бував тут задовго до того, як ви народилися. Я ходив тут, коли все це було звичайними луками. Зривався вітер - і ними бігли хвилі. Понад тридцять років я спостерігав, як усе тут зростало, аж доки не перетворилося на цілий світ. Я жив цим. Добре жив. Тепер цей світ для мене справжній."

Автор чітко виступає за розумний політичний лад у світі, є захисником людяності та гідності. У збірці переважають дещо песимістичні настрої, на те вона і ніч, а мені хочеться прочитати його "денні оповідання". А ви читали?

Вважаю, що читати треба дозовано. Для поціновувачів класики.

Це мені покарання за нестриманість! Я прочитала другу книгу цієї романтичної історії, навіть уночі читала, і що? А нічо! Це ще не кінець!!! Чого мене не попередили, що це не кінець?! Я тепер ще більше заплуталася: хто помер, хто живий, і хто з ким одружився) І, взагалі, я на Санту Барбару не підписувалася!!!

У другій книзі мене вибішували майже усі герої. Ну, головні так однозначно. Вони поводилися, як йолопи. Ображалися, сперечалися, надумували, гальмували, безперестанку розмовляли, балакали, патякали.

Я розумію, що на військовій базі усі, як павуки у банці, але ж, Боже, як це нудно. Хоча авторка про все це знає з власного досвіду, тому, переконана, що описано дуже правдиво. А ці постійні пиятики!!!. І додайте сюди ж посттравматичні синдроми і факт, що одружуються військові раніше, ніж їм американське законодавство дозволяє вживати алкоголь. Коротше кажучи, такоє...

"— Каро, у армії трапляється чимало лайна, це правда. І якщо ти почнеш шукати його, то неодмінно знайдеш. Але загалом життя там легше. Чіткий розпорядок, щодня гаряче харчування. Я волів би, щоб ти думала лише про хороше і не зациклювалася на поганому.
Схоже, це і були наші нові стосунки".
Усе, Залізла на німецькі сайти і зрозуміла, що третя книга уже є.

Вимагаю закінчення. Інакше, для чого мені оце усе?

Хоча, нехай це буде моя найбільша проблема.

У мене дома дві книги, назви яких пов'язані з зірками. А мені хотілося щось інше. Знайшла. І що ж - незакінчена романтична історія. Супер)

Отже, вона - 20-річна дівчина, що працює масажисткою, має брата-близнюка, купу комплексів та проблеми спілкування з батьком-військовим, мачухою.

Він - темношкірий військовослужбовець, її ж віку, шукач правди і гарний друг.

Проблема - вони кохають одне одного, але не разом через батька, брата і дурню.

І це не спойлер, те, що вони не разом, написано на початку історії, а потім ми читаємо, як так сталося.

Читається легко і швидко, хоча в тексті є одруківки. Легкість мені сподобалася, історія теж, але постійно ловила себе на думці, що якісь ці герої дорослі, часто розмірковують і поводяться не як 20-річні. Хоча, може, є і такі, просто я такою не була)

"- Мабуть, так, — нарешті промовив він. — Я просто хочу бути гарною людиною. Я знаю чимало людей — і наближених до церкви, і ні. І серед них є однаково погані й хороші. Є стільки всього, чого ми ще не здатні осягнути... Я радше зосередився б на тому, як зробити світ кращим, аніж думати, як ми тут опинилися. Принаймні поки що, — він говорив так упевнено."

Отже, тепер буду читати продовження. Радує принаймні те, що мені не треба чекати для цього рік)

Моя подорож Норвегією триває. Але цього разу це підліткова література. Чудова літня книга, якраз для канікул.

Звичайна середня школа, останній день перед канікулами, опитування, хто де буде проводити літо, більшість - за кордоном. Але не усім щастить.

" - Я купила невеличку хатинку. У лісі над озером. Там, можна сказати, мій маленький резорт. Там я житиму все літо, буду лише читати книжки та їсти щось смачненьке. Теж буде гарно, правда? 
Ніхто не відповідає, лише двоє кивають, хтось наче фиркає. Ніби канікулярні плани Віґдіс смердять. Кому б то хотілося сидіти біля озера в лісі й читати книжки?"

І ні, це плани не головної героїні, а вчительки. А Іна взагалі нікуди не поїде, хоча бреше, що поїде на Південь. А маленька брехня породжує велику. На щастя, є друзі. Але їх треба цінувати. І вона цього вчиться.

Читається дуже легко, чудово розумієш героїв як дорослих, так і підлітків. Тим більше, що і сам у житті не можеш дозволити багатьох речей, тому і створюєш свій Південь. Бо головне - не де, а з ким.

Дуже раджу дітям 10-12 років, а також вічно юним дорослим.

Згадала старі часи. Коли читаєш детектив і поки не дізнаєшся, хто убивця і чому, не підеш ні їсти, ні спати, і навіть до вбиральні - з книжкою)

Читання цієї книги схоже на хюґе: нічого грандіозного, яскравого і блискучого, але так гармонійно, затишно і до ладу. Ви або любите, або шукаєте інше. Я - люблю. Дуже.

Слідчий Вільям Вістінг розпочав роботу над цією справою ще до виникнення самої справи: із запиту громадянки не лише іншої країни, але й іншого континенту, з приводу зникнення колежанки по сайту, де користувачі на громадських засадах розслідували вбивство дівчини, що мало місце на іспанському узбережжі. Вона натякнула, що на щось натрапила, і зникла.

Поступово до розслідування долучилися інші люди, навіть донька Вістінга, бо вона теж займається розслідуванням в мережі. І взагалі сучасний світ стає більш віртуальним, хоча для того, щоб усе розплутати, довелося розвіртуалізуватися.

"Без інтернету я навіть пенсії своєї не бачу. Вони ж перестали надсилати виписки. І змушений платити комісію за своїми рахунками, які приходять поштою, бо не маю онлайн-банкінгу. Доки куплю газету, уже й новини застаріли. А коли розказують щось цікаве в телевізорі, , кажуть, що більше можна дізнатися в інтернеті - на сайті чи у фейсбуці. Усе ж тепер відбувається саме там".

З додаткових плюсів - цікаво дізнаватися про правоохоронну і життєву систему в Норвегії та інших країнах, розуміти, що володіння мовами - це сувора необхідність в об'єднаній Європі.

З мінусів - трохи помилок і віддруківок, але не критично.

А найбільший мінус - де мені тепер брати попередні романи і скільки чекати на продовження? Бо я вже чекаю!!!

Щиро рекомендую поціновувачам жанру або просто спокійних, але цікавих книг.

Давно я не отримувала такого естетичного задоволення. Я і раніше відчувала, що книга мені сподобається, адже так люблю такі історії: історії втрат, змін, але нездоланного кохання! І сам текст, і дотик сторінок, і приємний для моїх очей шрифт, і колір - усе, як я люблю. Тішуся!

Розповідь плине у двох часових просторах: Перша і Друга Світові війни. Грецькі боги, зібравшись 1942 разом за доволі пікантних обставин, слухають історії про справжнє кохання, що народилося під час Першої великої війни. Жорстокої, болючої, незавершеної. Війни, що відновилася через пару десятиліть через диктатури тиранів, що прагнули влади.

А страждають завжди невинні, мільйони смертей, поранень, шрамів як зовнішніх, так і внутрішніх. І люди, що вижили, мусили віддавати своїх дітей на цю чергову бійню.

"Зробити світ безпечним для людей, які розв'язують п'єси, готуючись до прослуховування в консерваторію,- здається, єдина вагома причина вести цю війну. Якщо не стане музики, не стане мистецтва, і краса зів'яне, що ж ми тоді матимемо?"

Правдива щемка історія про кохання кількох пар, не завжди з щасливим кінцем. Тут є і біль, страх, горе, людські екскременти, невігластво, смерті, але, водночас, і наповнення музикою, коханням, дружбою, що змушує сердитися, співпереживати, плакати. Так, вона така. І як добре, що інколи ми можемо розраховувати на милість богів)
Щиро рекомендую. Оце для мене і є жіночий роман. Справжня романтика.

Я купила цю книгу, бо нічого не знала про сучасну словенську літературу. А тут ще й детектив! Майже відпочинок! Ага, відпочила) Ось чого я проігнорувала попередження, що цей твір у стилі нуар? Мабуть, коли дивишся на змагання стрибунів з трампліну та веселих глядачів цієї країни, не можеш уявити, що буде аж настільки нуарно.

Отже, починається усе стандартно: Новий рік, святкування на дачі біля Бохинського озера, старший інспектор поліції з рідкісним для словенців ім'ям Тарас став свідком страшної знахідки - трупа молодої жінки, до того ж без одягу та голови.

Через кілька днів, його групі, попередньо посиленій молодою спеціалісткою з психології та комп'ютерних технологій, передали цю справу на розслідування. Версій і можливостей безліч: комерційні стосунки, мафія, золота молодь, любовний трикутник тощо.

"Якщо ти хороший криміналіст, то ним і залишишся, якщо поганий - неодмінно підеш угору. А якщо ти казна-який криміналіст, то обов'язково станеш начальником і будеш думати, що це сталося за небачені таланти і заслуги."

Тарас був найкращим спеціалістом, а ще чоловіком за 40, що вів спортивний спосіб життя. Такий, начебто, адекватний. Щас! Тут не було жодної особи, чия поведінка не викликала б запитання.

А ще у романі не було жодної щасливої людини. Вони геть усі страждали на психологічні чи фізичні вади. Суцільний цирк диковинок, прости Господи.

Можливо, для мене був просто перебір випивки та інтиму? І це ще й після прочитання Кундери. Не робіть такого, якщо у вас "тонка душевна організація", бо здаватиметься, що увесь світ божевільня сексуально збочених людей.

А детектив як детектив. Класний.

Тому рекомендую, але й попереджаю.

Класика - як яблуко мудрості, яку треба гризти (тобто - читати), щоб зрозуміти подальший розвиток літератури та вплив творчості кожного письменника на цілісну картину. Ну, то й що, що тобі не цікаво? Їж! Тобто - читай)

Ні, усе не так песимістично, хоча для мене близько до цього. Просто цю книгу треба читати частинами: почитав, відпочив, ще трохи почитав. Бо зібрання малої прози на 450 сторінках, та ще й одного автора, та ще й тематики повторюються. Коротше, важкувато. А частинами - буде норм, звичайно, якщо ви поціновувач містики та жахів.

Отже, оповідання можна умовно розбити на кілька частин: побутові, про жахи морських глибин чи підземних країв, наслідки наукових досліджень, релігійні вірування. Кожна тема по-своєму цікава, але формат книги мав би бути в рази меншим, щоб не розсіювалася увага читача.

"Потім він довго і пильно вдивлявся у чоловіка на підлозі, зауважуючи його кремезність та аристократичні риси, які поступили лише зараз коли мерзенність життя покинула його."

Слова "жахливий" і "мерзенний" зустрічатиме багато разів, бо про це і книга)

Повторюю, що це класика, тому хоч ознайомитися та й варто. А у мене попереду є ще два томи. Буду читати частинами, тому цей дощ надовго.

Не дивлячись на назву, легким читання не було. Ні, я розумію, що постмодернізм і не має бути таким. Але ж, Боже ж мій, яких тільки тарганів немає у людських головах, які тільки вчинки вони не викаблучують. Але ж: за що це усе мені?😄

Чому легкість? Тому що усе у житті немає повторів. Важко лише Сізіфу, який має постійно пхати камінюку вгору, а так - einmal ist keinmal (один раз - жодного разу), тобто не беріть дурного в голову.

Я б не брала, але ж теми у творі підняті нелегкі. Повстання чехів 1968, любовні стосунки на тлі цих подій та еміграції, подорожі та поїздки, доля малих народів, Батьківщина чи глобалізація, мистецтво, наука, сенс життя. Герої дуже непересічні, їх стосунки такі ж, сприйняття світу і дійсності може суттєво відрізнятися від загальноприйнятих. Єдине, що цих людей об'єднує - це любов або прагнення її.

"Найліпші дні її життя припали на ту пору, коли вона фотографувала російських вояків на вулицях Праги й наражалася на небезпеку. Тоді телесеріал її марень урвався, й уночі вона спала спокійно. Росіяни принесли їй на своїх панцерниках гармонію. Тепер, коли свято добігло кінця, вона знову почала боятися своїх ночей і хотіла втекти від них. Зрозуміла, що бувають обставини, коли можна почуватися сильною і задоволеною життям, тож хотіла виїхати за кордон, сподіваючись знайти їх там."

Але де б ми не були, куди б не мандрували або поверталися, своїх тарганів ми забираємо з собою. І це так сумно.

Отже, чергова книга на шляху до активної старості. Ця компанія не молодих, але суперактивних людей мені пасує, бо вони, на відміну від членкинь Марлівського кримінального клубу, п'ють не скотч, а вино. А це ж мій напій) Хоча займаються ці дві жінки та два чоловіки, залучаючи своїх знайомих і друзів, тим самим - розкривають злочини, а інколи і запобігають їм

Отже, це друга книга про членів "Клубу вбивств по четвергах" і ця мені сподобалася більше. Бо тут будуть колишні чоловіки - аґенти М-15, діючі аґенти М-15 і М-16 (у чому відмінність я не зрозуміла), звичайно ж поліція, мафія, торгівці наркотиками, підлітки - злочинці і гарні люди, зовні схожі на злочинців, викрадені діаманти та кілька трупів. А головним у цьому вінегреті для мене був чудовий гумор, який домінував над усім.

А наші невгамовні майже і уже 80-річні пенсіонери дивували своїм завзяттям і кмітливістю.

А ще я зрозуміла чітко: за правилами не грає ніхто, різняться лише цілі.

"- От бачите, - каже Жоржина. - Я не хочу переступати через правила. Мене це не захоплює. А вас захоплює, так?
- Так, погоджується Елізабет.
- А мене ні. Я через це тривожуся. І вся моя робота - постійне переступання через правила".

Єдиним недоліком для мене у цій книзі, як і у багатьох подібних, є недостатня динамічність розвитку подій, але, коли вам за 80, можливо, це і нормальний темп)

Тому зважайте, якщо хочете, на цей недолік, але у цілому рекомендую поціновувачам класичних детективів з гарним гумором (отримала майже естетичну насолоду).

Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як черговий доторк до інтеліґентності, що не лише передається генетично, але й шліфується власним життя.

Не знаю, що можна ще додати до мого першого абзацу, адже книга - це набір думок, роздумів, переказ подій. Ви або налаштуєтеся на цей настрій, або ні. Мені дуже і дуже підійшло.

"Ці надзвичайно складні люди — антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій — потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська".

Я дуже рада, що маю дівочу пам'ять і чесно не могла на 100% (навіть для себе) ствердити, що не читала "Теплі історії з корицею" раніше, а тому, щоб не муляло, прочитала цю книгу, про яку дізналася випадково. Так що зорі склалися, або, як казав батько автора, пощастило.

Безумовно рекомендую.
Особливо поціновувачам малої філософської прози та галицької культури.

Радіація - це мовчазний вбивця у прямому і переносному значенні слова. Це те, що змінює зовнішні та внутрішні оболонки людей, перетворюючи їх на мутантів. Фізичних або духовних. Радіація - це безмежний жах у руках некомпетентних людей.

Ти можеш жити собі спокійно, заможно, відчувати лише певне незадоволення від життя, прагнутимеш неможливого, діставатимеш свою дружину, мріючи про кохання її сестри, будеш незадоволеним своєю творчістю (бо ти ще й скульптор), аж раптом одного дня на твоїй роботі станеться аварія.

"— Та він тут іще надовго затримається й муситиме пройти перевірку. Не можна недооцінювати заходи безпеки, коли маєш справу з радіацією. Дуже-дуже обережним треба бути.
— Радіація? — Барні тупо глипнув на нього, тоді на будівлю відділу досліджень. — То нещасний випадок був пов’язаний з радіацією?"

І усе. Ти не винен, твоя дружина не винна, ваша майбутня дитина не винна, людина, що тебе заразила, не винна. Не винні, але для оточуючих - винні. Саме ви. І почалися кола пекла, які, мабуть, закінчаться лише зі смертю.

Книга вийшла друком майже за 20 років до Чорнобиля. Шкода, що її не читали ті, хто мав би знати наслідки радіаційного зараження. А скільки таких міні-реакторів використовується і зараз у виробництвах, побуті. Стає просто страшно! А тут ще й гойдалки на ЗАЕС! Схаменіться!

Книга, що примушує замислитися, але відбирає надію, стверджуючи, що життя ніколи не буде справедливим. Песимістична книга. Хоча, боюся, що просто реалістична. Що і страшно.

Це третя книга авторки, яку я прочитала. І усі вони дуже різні. Ця історія для мене найбільш сумнівна, бо, на моє переконання, вона для підлітків. Усі ці вибухи гормонів, нервові розлади через непорозуміння, закоханості та сексуальна ідентифікація - специфікація іншої вікової групи) То ж я прочитала, зрозуміла посил і розповідаю.

Меріт - 17-річна підлітка має нетрадиційну родину. В їхньому будинку, що раніше слугував церквою, проживають: вона, її сестра, брат, батько з новою дружиною та їхнім сином і мама. Повний набір комплексів, хвороб, збочень і непорозумінь. І Меріт здається, що вона для цих усіх людей не існує, вони без проблем могли би жити і без неї. Аж раптом вона закохується.

"Не можу згадати жодної миті у своєму житті, коли хтось дивився на мене так, як дивиться зараз цей хлопець. Ніби я його зачаровую".

І треба ж, він теж починає жити з ними, а ще й додається зведений брат мачухи. То ж веселощів стає більше, родинні секрети поступово стають явними і усім цим людям довелося почати розмовляти. Алілуя! Виявляється, треба розмовляти і деякі важкі образи можуть виявитися дрібними непорозуміннями. А ще треба вчасно звертатися до лікарів)

Тож рекомендую підліткам. Ну, або ж вам дуже хочеться це прочитати)

Дуже красива обкладинка, нюдово-яскрава, така, як я люблю. Сама книга щедро прикрашена ілюстраціями, наповнена поясненнями. Сторінки мають приємний кремовий відтінок. Текст написаний просто і легко. Одна проблема - тема не моя) На жаль.

Свого часу я прочитала (промучила) "Роксолану" Загребельного, "Яничари" та купу інших історичних романів. Мабуть наситилася) І не маю більше бажання читати про складну долю полонянок у гаремі. Тим більше, наші героїні, якщо про них написані романи, переборюють свої слабкості та стають сильними Валіде. І тут колесо історії починає обертатися знову.

"- Не плач, не плач, маленька, - жінка заходилася заспокоювати дівчинку. -Ну ж бо, годі! Годі! - її теплі долоні ніжно торкнулися мокрих дитячих щік. - Усі ми тут пережили те саме. Заспокойся й намагаюсь якнайшвидше пристосуватися до нового життя "

І наша Надійка (красива дівчинка-полончанка) вижила, призвичаїлася і стала Обраною. А потім, не питаючи її згоди, доля запропонувала безліч випробувань, які загрожували смертю і самій Надії, і близьким їй людям . Вистояла, витримала, перемогла

Але битва тут ніколи не закінчується, плести інтриги та розробляти стратегії, спираючись на ситуативних союзників, треба буде увесь час.

Чи готова вона? Побачимо. Бо попереду ще дві частини)

Читаю і пропоную тим, хто любить таку тематику, бо виконання дійсно на висоті.

Ми маємо таку багатошарову культурну спадщину, що можемо відкривати і відкривати нові, а інколи неправомірно відкинуті імена. А цей автор народився у Львові, у своїх творах описував людей, що мешкали на цій землі. То чому ж він не наш? Наш, австрійсько-німецький українець, ім'я якого "в сує" ми часто згадуємо)

Твір класичної літератури, який вперше (так стверджують) описав одну з особливостей людської сексуальності. Як на мене, і психіки також. Бо усе починається з голови. Але якщо твоя нервова система має низький поріг чутливості до болю, то навряд чи цей вид сексуальних розваг стане твоїм улюбленим. На щастя)

"— Чом би й ні, якщо я Вас ще більше за це обожнюватиму? По-справжньому любити можна тільки те, що вище за нас, – жінку, яка підкорює нас своєю красою, темпераментом, духом, силою волі, яка сама стає нашою тиранкою.
— Тобто те, що інших відштовхує, Вас притягує?"

То ж, хто вони? Він - Северин, вона - Ванда. Він прагне болю, вона, як молода вдова, після деяких вагань вирішує йому допомогти. То ж вони живуть, подорожують, спілкуються, виконуючи свої дивні ролі.

Але ж, чим більше влада, тим вона більше оволодіває, тому фінал для мене не дивний. Це тобі не долоньками по дупці хлопати)

А до чого тут хутро? Виявляється, до всього)))

Точно не буду відраджувати, якщо і вам цікаво. Читається легко, інколи навіть весело (можливо, це у мене така дивна психіка). То ж, чому б і не прочитати?

Ще одна класна книга, яку можу рекомендувати майже усім, ну, хіба що крім високоінтелектуальних особистостей, яких нічим вже не здивуєш, і які самі можуть розповісти про усе і всіх. А я не така, то мені сподобалося.

Отже, книга про видатних письменників 20 століття і їхні рецепти, як писати художні твори. Не те, щоб я збиралася щось писати, боронь Боже, я краще почитаю, але пригадати те, що ти знаєш, пересвідчитися, що правильно зрозумів посил творів, що читав, а ще й зрозуміти, які романи маєш прочитати , це дуже корисно.

"Як бачимо, партія буде цікавою та несхожою на жодну іншу. Герцогиня з трьома Пророками, Полковник, Суперпішак та Кентавр — усе це більше нагадує Лігу Справедливості чи інші команди комікс-персонажів, ніж шахову гру. Проте ми знаємо, що в літературі всі шахівниці насправді запозичені в Люїса Керола, а тому будь-якої миті можна провалитися в нору чи потрапити на безумне чаювання. Свої правила тут усе ж є і якраз про них піде мова".

Як ви зрозуміли, мова йде про шістьох письменників і одну письменницю, стисло дається біографія та події у житті, що вплинули на творчість. Написано легко, доступно, згідно з правилом - пиши так, щоб тебе розуміли.

Щиро рекомендую цю книгу про книги та творчість.

І, чесно кажучи, одного з наведених авторів я не читала, тож буду виправляти ситуацію.

Скільки б я не читала книг, але "спокійні детективи" - це моє) Дуже моє) Хоч під морозиво, хоч під чай з цукерками, хоч і просто під аромат квітів.

"Завернувши зі стежки у сквер з гойдалками й гірками, Джудит угледіла зграйку голубів, які ліниво дзьобали щось на землі. " Бісові пернаті", - подумала вона, розганяючи велосипед; з широкою усмішкою, яка розквітала в неї на обличчі, Джудит помчала просто на них . На повному ходу в'їхавши у зграю, вона з криком: " Голуби, АНУ ГЕТЬ!" розігнала птахів, які з туркотом злетіли в повітря ."

Якщо ви думаєте, що мова піде про якусь бешкетну підлітку, то ви дуже помиляєтеся. Цій дівчинці 77 років і вона вирішила розібратися зі вбивством свого сусіди. Але виявилося, що вбивство не одне, тому, розплутуючи клубок, вона заприязнилася ще з двома неординарними жіночками, які стануть її подругами, та буде співпрацювати з працівницею поліції.

Так що у спокійному англійському містечку Марлові з'явиться свій кримінальний клуб і я думаю, що ця справа виявиться першою, але точно не останньою. Ці жінки, подолавши кожна свою фобію, засяяли, наче справжні зірки, зірки розслідувань.

Тому з нетерпінням чекаю на продовження!
Тим більше, читаючи про таких активних дам, відчуваєш, що межа старості лише у наших головах і здоров'ї.

Рекомендую поціновувачам цього жанру, якщо ж ви любите "гарячіше", можливо, буде нуднувато.

Часто бачила, що цю книгу у відгуках позиціонують як книжку з літнім настроєм. Але ж, людоньки, події почалися на різдвяно-новорічні свята! І там були ялинки! Хоч і на Гаваях (острів Мауї, що б це не означало). Тому читати її можна як літню, так і новорічну романтичну книгу!

"Коли ми організовано пішли назад по проходу, він знову простягнув мені руку, але цього разу
був ще більш напружений, ніби я була вкрита слизом і він боявся забруднити костюм.
Помітивши це, я спеціально нахилилася ближче, а потім подумки послала його до біса, розходячись у різні боки наприкінці проходу."

Ось так почувалася старша дружка на весіллі власної сестри-близнючки. Весілля старші свідки пережили, нікого не вбили, але потім, через раптове харчове отруєння ці двоє полетіли на Гаваї на чужий медовий місяць, бо він був виграний у лотерею і змінити дати було неможливо. Не втрачати ж можливість!

І отак усе закрутилося: брехня майбутньому начальнику, колишня дівчина псевдонареченого, ненависть з любов'ю, родина, сміливість, зрада, образи, геппі-енд.

Усе описала, вам залишилося лише прочитати за бажанням книгу, щоб зрозуміти, про що я) А мені стало цікаво, як це, мабуть, неймовірно - потрапити серед зими у літній рай.

Рекомендує як легке літнє читання, але не без моралі та гумору.

І ще одне: цю книгу написали дві неймовірно симпатичні авторки, що працюють під псевдонімом. Так що жіноча мудрість тут подвійна) Знали?

Якщо я раніше нарікала на простоту книг, забудьте! ЦЮ простою не назвеш, хіба що ви знавець латини, християнства з усіма течіями та лжепророками, як у своєму холодильнику орієнтуєтеся у людських фобіях та пороках і палкий прихильник влади, тортурів і смерті. Я - аж ніяк. Але я її прочитала. Отаке воно 14 століття на території сучасної Італії.

Якби я раніше не вивчала релігієзнавство і не мала бодай якогось поняття щодо різниці між течіями в римо-католицькій церкві, я б у житті не дочитала цієї книги, або просто здуріла б.

Тепер я у жодному разі більше не вступатиму у розмови чи, не дай Боже, диспути щодо віри і релігії, бо зрозуміла, що кожний, навіть якщо він і спеціаліст у питанні віри, усе трактуватиме по-своєму. І ще я учергове пересвілчилася - фанатизм дорівнює божевіллю, що спричиняє страшні злочини, а отже - жахливі гріхи.

Про що ж книга? Крім того, що я описала вище? Якщо стисло - це історія про двох ченців, які розслідували вбивства у одному абатстві. Мова йшла про значення книг, мудрості та віри з усіма її релігійними, суспільними та політичними тонкощами.

Історія страшна, але цитату, наперекір усьому, запропоную красиву, щоб не лякати вас завчасно, раптом, ви теж захочете прочитати цей знаменитий твір.

"Звісно, тут можна говорити й про магію, - погодився Вільям. - Але бувають два різновиди магії. Іноді магія є ділом диявола, який прагне занапастити людину способами, про які не вільно навіть згадувати. Але буває й магія, яка є ділом Божим, бо показує Божу мудрість через мудрість людську і слугує для того, щоб змінювати природу, а однією з цілей її є продовжити життя людини."

Мені, в принципі, сподобалося. Якщо і вас таке цікавить - ласкаво прошу)

Моя вам порада: не читайте історії про вікторіанську Англію у похмурі дні. Половину книги я читала два дні без сонця, а другу - за кілька сонячних годин. Щоправда і події у книзі цьому сприяли.

Отже, недільний обід в приватній школі. І раптом сім учениць бачать, як по черзі вмирають їхня директорка та її брат. І що вони зробили? Викликали поліцію? Аж ніяк. Вони так не хотіли повертатися до своїх похмурих домівок, що вирішили приховати цю подію і залишитися порядкувати у школі самостійно.

Але, як ви розумієте, легко не було, бо приховати відсутність двох людей важко, а ще є вбивця, то ж дівчатам треба розібратися, хто винен. Тим більше, кожна з них обдарована певними якостями, що об'єднавшися, становлять велику силу.

'"Їй байдуже, що вони кажуть. Вона ніколи, ніколи, ніколи не стане однією з тих пустоголових дівчат, які пожертвували своїм розумом, поклавши його на вівтар поклоніння хлопцям".

Тож, зважаючи на прочитане, детективом я цей твір назвати не можу, радше підлітковим романом. Зважаючи, що і вбивцю, і статуси інших героїв я відгадала швидко, я не розуміла, чого усе так затягнуто. Ну, нічого, друга половина пішла веселіше.

А сама поліграфія просо ВАУ: приємний колір сторінок, якість переплетення. Ось це я точно люблю!

А ще, зважаючи, що багато дівчат скаржаться на теги в інсті, вирішила для себе ускладнити завдання у марафонах і тепер кожна книга буде віднесена виключно на один (раніше - два) тематичний (зараз, наприклад, літній) марафон. І плутанини не буде.

Рекомендую як легке чтиво у сонячну погоду. Або роман для підліток.

Усе, це вже прочитаний цикл. Хоча, за бажання, його можна продовжити. Втім, я ні на що не натякаю, лише констатую факт.

Третя книга більша що обсягом за попередні, але й у ній більше подій та роздумів.

Наші головні вирішують врятувати людство і для цього навіть об'єднуються, нехай і ситуативно, з деякими колишніми ворогами. Але ж у Всесвіті є безліч "героїв", які б хотіли використати силу Місяця, то ж вона мимоволі стає центром протистояння

"-Як так сталося, що світ тримається на твоїх тендітних плечах?
-Не уявляю.
-Просто спирайся на мене, якщо закінчилися сили та треба перепочити, - повторивши її слова, він простяг руку, і Адель готова була розплакатися. - Я буду поруч"

Так, вони і були поруч, а ще Він - не менший звитяжник, ніж Вона, тому пригод на їхні дупи збільшувалося і збільшувалося. Хоча і інші друзі від них не відставали. То ж читати було цікавенько.

Сенси з прочитаного:- ти можеш знати причини, але не наслідки;
- начхати Всесвіту на твої бажання;
- втрат не омине ніхто.

Книга має гарну поліграфію та малюнки. Приємно

Вважаю, що ця книга гарний середнячок, який можна із задоволенням почитати .

Якщо ви зараз знаходитеся у такому ж дебільному психологічному стані, коли просто вже не розумієш, що робити, то рекомендую прочитати цю книгу. Тоді точно зозумієш, що переймаєшся зайвим, а ось своїй дупці приділяєш дуже мало уваги, а небезпека може прийти саме звідти, і не ілюзорна.

Цей нон-фікшн читається дуже легко, інколи навіть усміхаєшся, а інколи стає невимовно страшно. Чому? Від усвідомлення реалій.

Ми усі знаємо, що в нашій медичній системі, як щоправда, і в освітній, не усе гаразд. Навіть коли ти фанат своєї справи, але є молодим спеціалістом, мусиш вигризати, пробивати своє місце під сонцем серед мастодонтів, які працюють за давно завченій методі та не збираються змінюватися. А ось тебе, молодого та завзятого, із задоволенням підставлять. На щастя, авторка, на відміну від мене, витримала, і досягла своєї мети - стала хірургом-проктологом.

Мушу сказати, що ніколи не розуміла, як можна не вдосконалюватися, бо життя ж змінюється, маєш удосконалюватися і ти. А тут така делікатна ділянка.

Я сама колись наважилася на операцію, але мені після неї було так боляче, що на другу частину я просто не пішла. Прочитавши цю книгу, зрозуміла, що мені ще пощастило. На щастя, моя проблема була невелика, а ось не усім моїм близьким людям так щастило, тому їх я тепер відвідую на цвинтарі. Ісусе зовсім не жарти. Це смуток і біль.

"Мати змогу тримати власні гази й какашки при собі та випускати їх тоді, коли вважаєш за потрібне, — це велика благодать. Правда, розумієш це винятково тоді, коли проблеми починаються. Дуже страждає соціалізація, психологічно перенести такі трабли — це тобі не поле перейти."

Тому, не гайте часу, а читайте цю книгу, щоб запобігти найгіршому та, можливо, влучною порадою врятувати чиєсь життя. Хоча і тут, як ми зрозуміємо, усе в руках випадку. Але ж лише інколи.

То ж дуже рекомендую. Не шукайте проблем на свою дупу, краще любіть її!

А ви плачете, читаючи книжки? Ні, не постійно, а коли зачіпають струни вашої душі? Я - інколи, найчастіше, мабуть, коли зморена. І ця книга теж викликала сльози. Легкі.

Ранкове сяйво - це квітка родини берізкових. Так, саме та, яку ми вириваємо на городі. Але вона, якщо подумати, може бути символом краси і стійкості

Романтично-детективна історія. Відбувається влітку в Сіетлі, куди молода жінка, втративши найдорожче, переїздить з Нью-Йорка, щоб мешкати у плавучому будинку на озері. І тут вона усіма своїми силами намагається повернути себе до життя, паралельно розплутуючи стару історію зі зниклою попередньою мешканкою свого будиночку.

Читачі ж можуть дізнатися історію зниклої Пенні самотужки, бо вона нам її розповідає сама.

"- Уявімо, що ти могла б попливти куди завгодно . Куди у такому разі вирушила б?
Я замислююся на мить, тоді всміхаюся і відповідаю:
- На острів Каталіна.
Моя відповідь смішить чоловіка.
-Чому саме Каталіна?- питає він.
Я допиваю вино і він знову наповнює мій келих
-Бо це звучить дуже романтично".

Увесь цей роман звучить дуже романтично. А ви любите такі історії? Відпочиваєте, читаючи твори цієї авторки?

Рекомендую поціновувачам романтичних історій, де героїня обов'язково отримає шанс на щастя.

Така дивна класична дитяча книга. Фентезійна. З'явилася на світ у 1975 році у Австрії. Порушує багато соціально-психологічних питань. Для мене незрозуміло, як я про неї не чула раніше. Вірніше, щось чула, але не читала. А дарма.

Отже, жила собі пані Бартолотті, жила не як усі. Ткала килими, одягала яскравий одяг, фарбувалася, курила сигари. І ще мала непереборне бажання скуповувати усілякий непотріб за знижкою заповнивши бланки.

І одного разу листоноша приніс їй важенький пакуночок з бляшанкою. Виявилося, що нібито вона давно замовила собі дитину. І ось нарешті ця слухняна, правдива дитина до неї прибула. Гола, у 7 років. У свідоцтві про народження стояли дані її та колишнього чоловіка. А ще був лист:

"Дорогі батьки!
От і здійснилося ваше палке бажання. Ми, виробничники, зичимо Вам великого щастя й великої втіхи від вашого нащадка.
Хай він завжди дає вам радість і справджує ті сподівання, які ви покладали на нього й на нашу фірму.
Наша фірма зробила все, щоб забезпечити вас радісним, ласкавим і здібним нащадком.
Тепер зробіть те, що залежить від вас!"

І почалося! Виявляється, що бути дуже вихованим - це великий ризик стати вигнанцем у світі дітей і заробити купу проблем. То ж Конрад їх і отримав, він щоразу у спілкуванні мусив робити нелегкий вибір. Але виявляється, що такий вибір мають робити і усі інші.

Як знайти золоту середину? Звідки береться дитяча нетерпимість? Що мають робити батьки?

Цікава книга зі складними питаннями.

Рекомендую для родинного читання і, можливо, обговорення.

Як зазначила одна дівчина, усі букблогери цю книгу прочитали давно. Я теж її отримала за виграш у зимовому марафоні. Але постійно не було нагоди. А ось тепер вийшло. І так приємно було згадати зиму влітку. Хоча книга точно не святкова.

Елін, детективка поліції у відпустці, разом зі своїм хлопцем, їде у готель класу люкс, розташований у швейцарських Альпах. Відсвяткувати заручини брата, з яким у неї, м'яко кажучи, напружені стосунки через безліч причин родом з дитинства Та і готель не завжди був готелем, а раніше функціонував як протисухотний санаторій.

"Та що ж з нею не так? Ця поїздка мали бути відпусткою, шансом відпочити й розслабитися. Схоже, що її мозку не вистачає роботи: він занадто активний, але не може знайти собі застосування."

Хотіла роботу? Отримуй! Через природні катаклізми вона мусила самостійно розслідувати ряд зникнень, шантаж і смерті. А ще й, до того ж, розібратися з власними дитячими травмами і сьогоденними любовними стосунками.

Власне кажучи, повний набір. Емоції зашкалюють.

Взагалі, мені сподобалося. Окремі зауваження виникли лише після прочитання, а не під час нього. Тоді хотілося лише дізнатися, що ж там насправді відбувається. Тепер чекаю на продовження. Може, я саме через це не поспішала?

А якість і краса самої книги, як і завжди у цього видавництва, на висоті.

Що ж, цю книгу я дочитала, звільнивши місце для наступних. Книжково-літня книга, що дає шанс на пробачення, зміни та розуміння. Заклик жити справжнім життям, смакуючи його, водночас пам'ятаючи тих, хто вже не з нами.

Парижанин месьє Одинак (хоча наскільки я пам'ятаю, прізвище не перекладають) є книжковим парамедиком. Він, як справжній фахівець, підбирає саме ті книжки, які можуть допомогти тій чи іншій людині. І цим він займається вже понад 20 років. Хоча собі допомогти не може. Чи не хоче?

І одного разу усе змінюється. Стресова ситуація спонукала його здійснити мандрівку на південь Франції, у своє минуле задля майбутнього. І не тільки свого.

"Тут земля постійно тисне на людей. Вона безжально підступає все ближче. Колючки. Скелі. Запах. Тато каже, що Прованс створив людей із дерев, блискучих скель і джерел та й назвав їх французами. Вони дерев’яні й гнучкі, кам’яні й міцні. Вони говорять із глибин своєї натури й закипають швидко, немов горщик з водою на розпеченій плиті."

Приємна книга. Хоча багато мотивів та вчинків героїв мені не до кінця зрозумілі (а подекуди здавалися просто егоїзмом), але ж я і не мешканка Франції чи Італії з їхніми звичками та менталітетом.

Але точно можу стверджувати, що роман щедро наповнений розумними думками, які спонукають нас замислитися і ЖИТИ. Тим паче, у кінці можна ознайомитися з рецептами прованської кухні. І, якщо у вас є ті продукти та бажання, - створити власний Прованс.

І, до речі, щодо книжкових ліків. Коли мені важко, я читаю дитячі книги. Або легкі детективи. А ви?

Рекомендую людям, що обожнюють книжки і щасливі розв'язки. Якщо ж ви зараз критично налаштовані, то, мабуть, зачекайте. Є нюанси)

Ви помічали, як часто не співпадають книга і фільм, знятий за її мотивами? Особливо, якщо це класичний твір, а фільм сучасний. Так і має бути, адже життя змінюється, як і наше світосприйняття. Але чудова інтерпретація можлива лише за умови якісної бази. Я так думаю.

Переконана, що багато хто з нас дивився ту чи іншу екранізацію про лікаря, який розумів мову тварин. Тому і не дивно, що мені захотілося прочитати цю класичну дитячу книгу. Щоправда їх цілий цикл, і читають ці історії люди вже понад століття. Я поки що не готова, просто хотіла мати уявлення про стиль.

"Коли корабель відчалив, тих, хто залишився на березі, Чі-Чі, Полінезію і крокодила, охопив страшенний сум. Бо ніколи в житті не зустрічали вони нікого, кого б вони любили так, як Лікаря Джона Дуліттла з Паддлбі-на-Болоті."

Чудова дитяча книга. Десь для 6-10 років. Особливо, якщо діти люблять читати про тварин і подорожі. Також історія вчить і тому, що хоч гроші і не головне, краще, коли вони є)

То ж з великим задоволенням рекомендує дітям.

То ж як, є бажання?

А ще я у черговий раз зрозуміла, що багато речей, які мені в дитинстві подобалися, були лише переспівами (якщо поетично) або репліками (якщо по суті). І з лікарем Айболитєм також.

Розпочинала читати цю книгу, прочитавши два поспіль негативні відгуки. Не зупинило. Мені було цікаво. Такої історії я ще не читала. Так, можуть бути питання до певних нелогічних моментів, але я їх маю часто)

Книга про близнюків, їхній зв'язок, взаємодію. Про падіння нравів і божевільні стани, спричинені приналежністю до аристократії. Про любов, дружбу, підтримку простих людей. Про книги і письменників.

"Таки є магія у словах. Якщо ними маніпулюють вправні та досвідчені руки,, ви перетворюєтеся на їхнього заручника. Слова обплітають вас, наче павутиння, а коли ви настільки заворожуєтеся ними, що вже не в змозі повурухнутися, вони проходять крізь вашу шкіру, проникають у кров, паралізують думки, а потім беруть їх у полон. Потрапивши у ваше тіло, вони роблять своє чаклунство".

Працівниця сімейної книжкової лавки, що є одночасно і дослідницею біографій, отримує запрошення від відомої письменниці написати її життєпис. Але авторка ніколи не казала журналістам правди, натомість розповідала чудові історії.

Дівчина погоджується, і перед нами поступово розмотується клубок пов'язаних між собою доль, але зберігався він, як мені уявляється у скрині Пандори. Одночасно цікаве, нетривіальне, жахливе, огидне життя родини. І де тут місце для Віди Вінтер, що зачарувала своїми книгами усю країну? І про що ж 13 казка, досі не опублікована?

І для мене сильно спрацював контраст: огида до найменшого бруду, навіть від старих книжок (мати головної героїні) і суцільний бруд, у якому жив батько письменниці.

Якщо ж ви хочете дізнатися про цю історію, але не хочете пірнати в усі ці божевільні прояви та нечистоти, пропоную подивитися однойменний художній фільм. Там згладжені певні нелогічності книги, але канва, у цілому, збереглася. Я дивилася оригінал з українськими субтитрами. Мені сподобалося.

Мені подобається, але не впевнена, що імпонуватиме усім.

Друга книга циклу. І враження не настільки вау, як було раніше, бо мені не вистачає подій і цікавинок. Але, можливо, це виключно моя проблема, бо я не люблю затягнутих історій і грубих книжок

Щоб не спойлерити, лише трохи привідкрию вам події роману і героїв, щоб ви мали уявлення про що ж цей світ. Отже, Адель - головна героїня, що вийшла з низів, стала Інкарнатом Місяця, чим тісно пов'язана з Ісаєю (Інкарнат Землі), який ненавидить усіх цих інших Інкарнатів, що вважають себе Богами, бо, бачте, безсмертні та всесильні. Є ще два альфасамци - Малахія (Сонце) та Лука (темрява), що однаково амбіційні та жорстокі і наплювати їм на смертних з висоти свого Олімпу. У цих красенів є прибічники та послідовники, які допомагають їм вирішити, хто ж з тих суперменів більший супермен. А взагалі цих представників сонячної системи на Землі є два покоління: перше - це планети (більш сильні), друге - зірки та супутники (їх велика кількість).

"Якщо полічити кількість супутників у Сонячній системі, то їх кількість буде разюча. Страшно уявити, що станеться, коли всі ці небесні тіла відправлять на Землю своїх Інкарнатів - жорстоких владних істот з надприродними здібностями."

Отже, усю другу книгу ці навіжені боги намагаються підкорити Адель, сюди ж допхаються і відьми, а також битися між собою та знущатися з людей.

В історії є трагічні моменти, але їх би прописати сильніше, бо мені, як я вже зазначила, не вистачило експресії.

Тому піду читати третю книгу, бо історію краще розумієш завершеною.

Усе почалося з того, що цю книгу прочитала людина, яка якось підхопила нечитуна. А тут взяла і прочитала. І я зрозуміла, що треба брати і собі, тим більше, що усі три книги циклу видані, можна не хвилюватися, що не дізнаєшся фіналу. А ще - авторка-то наша)

Живеш ти так собі, майже у дупі (бо це містечко на краю королівства саме таке і за виглядом, і за ароматом), намагаєшся, як та жаба, сильно бити лапками, щоб з молока збити масло і не потонути, та ще й з братом, а тут виявляється, що ти не аби яке цабе. Хоча до того моменту ти кілька разів була на межі смерті, вимушена вдавати з себе хлопця, щоб дізнатися, що ж насправді відбувається на землі.

"Вона сердилася на себе, що не може стримати пережитого і що надто слабка, щоб удавати, наче нічого не сталося. Сердилася на повсюдну Тишу. На чудовиськ, які шастали в ній та вишукували нових жертв. Сердилася на тих п’ятьох хлопців, які знайшли її у провулку й мало не до смерті залякали. Сердилася, що не може перестати сердитись."

І що? Дізнатися вдалося, легше не стало, бо виявиться, що ця смертоносна Тиша з демонами є своєрідним подарунком коханій людині. Ось уміють же деякі чоловіки подарунки вибирати)

А ще за тебе тепер змагаються, як за трофей, і не відомо, що робити, бо людську душу втратити легко, а повернути неможливо. Шалений калейдоскоп божественних проявів)))

Мені сподобався опис цього світу, легкість читання, натяки на подальший розвиток романтичної лінії. Тому рекомендую поціновувачам легкого фентезі. А я піду читати продовження.

Мала два прикрих випадки, коли видавництва не закінчували цикли. Не дай Боже, що і цього разу будуть проблеми!!! Бо я хочу знати, що ж там далі і чим усе закінчиться. Отже, я вас попередила.

Не чекайте від книги новаторського сюжету. Нічого такого тут немає. Натомість є якісне фентезі з приємним гумором, цікавими героями і однією любовною сценою.

- "Постійне капання в дощову погоду і сварлива жінка - одне на одного схожі", - продовжив він, неприродно глипаючи на мене й чекаючи, коли я повторю вірш. Досі бісився через нашу давнішу суперечку.
- І дощ, і чоловік - ще той геморой".

Лу, злодійка і відьма вимушена вийти заміж за мисливця на відьом і хоче залишитися при цьому живою. Для чого? Щоб уникнути ще більшої небезпеки і врятувати невинні душі. Не дивлячись на своє соціальне становище, ці молодята не такі прості, як здаються, до того ж мають гарних друзів. Інколи несподіваних.

У романі протидіють Церква і Магія, Любов і Ненависть, хоча і тут не усе так схематично, бо світ і життя набагато складніше та кольоровіше.

Дуже легкий стиль, якщо хочеться трохи розваги і приємних емоцій - рекомендую.

Я люблю слухати музику танґо, люблю дивитися, як майстерно взаємодіють пари у танці, але ніколи не замислювалася, що вплив музики може бути аж настільки КОСМІЧНИМ.

Багатошаровий, містичний, історичний, науково-популярний. Одночасно, нестримно веселий та невимовно сумний. Роман, що примушує плакати, але, водночас, дарує надію, не дивлячись ні на що. Твір, що пояснить європейцям та і певного штибу українцям, чому так зване "братерство" - це не лише брехливе гасло, але і зневага до тисяч закатованих і вбитих.

Історія життя, дружби, вірності чотирьох молодих львів'ян (німця, українця, поляка та іудея), батьки яких загинули за Україну.

"...але ми не могли з тим змиритися, що батьки наші не вдалися до підступу, аби врятувати своє життя, не погодилися перейти на бік червоних, хоч і не насправдки, лише тимчасово, щоб за першої нагоди втекти й приєднатися до повстанців Холодного Яру, і мстити за поразку, а потім вернутися зі славою додому, адже кордони тоді не оберігаличя так пильно."

Паралельно з картиною довоєнного, воєнного Львова розгортається і сучасний світ, де молодий професор вивчає давно забуту мову та досліджує зразки її літератури.

#пані_читає і рекомендує, але попереджаю про наявність не надто цнотливих і жорстоких сцен, подій і епізодів. Не дитяче чтиво.

То ж цей гештальт я закрила. Важко, але потрібно.

Ви пам'ятаєте, що я обіцяла писати лише правду про свої враження від прочитаних книг. То ж мені дуже шкода, але ця книга авторки, на відміну від інших її книжок, здалася мені дещо нелогічною та схематичною.

Розповідь про життєві проблеми і негаразди, перемоги, дружбу і любов кількох подружок-підліток. І наче проблеми розглядаються серйозні, але для мене в оповіді було стільки нелогічностей, що це не дозволило отримати позитивне враження від прочитаного. Мабуть, я задоросла і критично налаштована дама. Але що вже є, те є.

"Знаєте, бувало, мені також хотілося померти, — спокійно розповідала Кет. — Не для того, щоб десь там бути разом з Олегом, я ж і в цьому житті збиралася з ним розійтися. Здавалося, це вирішить усі проблеми, — дів­чина опустила очі й стала обривати задирки на пальцях. — А потім я подумала, що життя — це не проблема. І що я не Бог, щоб його забирати. Що в світі стільки всього цікавого, чого я ще не бачила, не пробувала, не смакувала. Що моя смерть не вирішить жодної проблеми."

Тому залишаю цей твір для підлітків, цікаві саме їхні враження.

Ні, я не стала палкою прихильницею цієї книги, але й жодного розчарування. Читалося легко, хоч інколи, як на мене, я б скоротила опис подій чи пояснення. Дивне відчуття, ніби читаєш книги Джейн Остін з вкрапленнями "Коханця леді Чаттерлей".

Я читала роман в електронній версії, але не могла не зробити це фото, бо обкладинка дуже доречна.

Отже, це історія про довге та насичене життя Алми Віттекер, вундеркінда, дочки, сестри, жінки, біологині. Її розум тренували з перших днів, і знання, як насінини, потрапили у гарний ґрунт і дозволили виростити чудові плоди.

Але не Алмою єдиною. Ми уважно спостерігаємо за розвитком життя її батька та матері, сестри, друзів. Вони усі непересічні особистості, кожна з яких наочно демонструє можливості людини і природу речей.
"Вони не мусять бути красиві. Краса заважає точності".
Вірогідно, краса і заважає точності, а, можливо, і підкреслює.

Позначка 18+ тут не зайва.

Але яка цікава жінка, яка нетривіальна історія! Запам'ятається.

Четверта книга з циклу. Як і обіцяв нам головний герой - британський поліцейський в Індії, він вирішив позбутися своєї пагубної звички (опіум), доки вона не позбулася його. Мужик сказав - мужик виконав)

І треба ж такому статися, що у цій ретритній подорожі він зустрічається з привидами минулого - свідками та учасниками вбивств початку 20 століття, коли капітан Віндґем був ще юним поліцейським Лондона. Тоді не вдалося поставити крапку в розслідуванні. А зараз? Чи ці зустрічі спричинять нові смерті? Тим більше, що до цього містечка навіть птахи прилітають, щоб закінчити життя самогубством. Символізм? Чи просто незбагненні таємниці природи?

І залишається ще ж питання, чи дає життя другий шанс? Бо індуїзм другого шансу не дає.

"Це вам не англіканська церква, Віндґеме, з її любов'ю до прощення. Це практичний, реалістичний індуїзм. Раз ускочиш у халепу - тобі допоможуть. Схибиш ще раз - розбирайся сам."

Рекомендую поціновувачам таємниць і прихильникам справедливості. А я чекатиму на продовження.

За цю книгу автор отримав Пулітцерівську премію. Книга дуже сильна. Про війну. Її жахіття та надії. Шкода, що ті люди, що започатковують війни, не читають такі книги. Замість того, щоб допомагати людству, вони повертають нас на ці кола пекла. Знову і знову. І хіба незрозуміло, з якого б боку протистояння ти не перебував, або загинеш, або зазнаєш травми. Інакше просто не буває.

Історія довжиною понад півстоліття. Вона - сліпа французька дівчина, що хоче відчувати світ. Він - бідний німецький сирота, що прагне досягти наукових висот. Натомість вони обидва отримують війну, поламані долі своїх друзів та знайомих, поневіряння, інколи відчай.

Вони зустрілися наприкінці війни, щоб врятувати одне одного. Нехай це не завжди виходить фізично, інколи можна врятувати лише душу.

"Життя — воно там, за заводами, за воротами. Там, десь далеко, люди намагаються розв’язати питання великої ваги. Він уявляє себе високим інженером у білому халаті, що крокує по лабораторії: парують казанки, гримить обладнання, на стінах висять складні схеми. Він несе ліхтар по гвинтових сходах в освітлену зорями обсерваторію й дивиться в окуляр великого телескопа, спрямованого в темряву."

Читалося важко, бо війна не може подобатися. Шкода було усіх: німецького хлопця, що збожеволів через знущання, людей, чиї долі були паламані, а життя відібрані, надії та мрії, що так і залишилися мріями.

Для чого ж читати такі книги, якщо зараз і так неймовірно важко? Щоб не втратити це світло. Світло, що має світити у тобі, незримо освітлюючи шлях надії, шлях до миру.

Давно я так довгенько не читала книжку. Це свідчить про те, що ромком - не зовсім мій жанр. Хоча книга, не враховуючи окремих моментів, мені сподобалася. Але перечитувати точно не буду)

Думаю, ви усі приблизно знаєте сюжет: зустрілися два письменника (він і вона), що переживали і письменницьку, і особистісну кризи. І уклали парі: він напише романтичну історія, а вона - "серйозну" книгу, і хто це зробить раніше - той переміг, а переможений буде всіляко просувати книгу суперника.

"Мені хотілося передати це відчуття Ґасу. Я хотіла, щоб завтра він прокинувся із сверблячкою щось написати. Довести, як важко написати ромком,- одна річ, і я була впевнена, що Ґас це побачить, але змусити його зрозуміти, ЩО мені подобається в цьому жанрі, що його читання та написання майже такі ж трудомісткі і трансформаційні, як закохатися насправді,- це вже зовсім інший виклик".

І понеслося. Треба зазначити, що ці автори разом навчалися і стосунки у них були ще тоді неоднозначні)

Що мені сподобалося: цікаві головні та другорядні персонажі, широкий спектр проблем, описаних у романі, гумор, поради про написання книг. А ось ці дивні любовні сцени здалися мені дещо штучними. Але це виключно моя думка. Просто я так і не зрозуміла, яку роль вони відіграють. І ще мене піддіставали ці постійні блювотні рефлекси. Якось з ними перебір.

Щодо рекомендацій - не впевнена, але, якщо ви любите "любовні" романи (знаю, що тавтологія), думаю, вам сподобається. А якщо не любите - просто читайте, бо в історії є ще багато чого цікавого.

Яскрава книга! Як зовні, так і змістовно. Якщо спочатку я якось вайлувато розчитувалася, то потім дуже хотілося дізнатися, чим же усе закінчиться.

Чисто жіночий роман: для жінок і про жінок. Описуються дві часові паралелі: 18 століття, коли лондонська аптекарка робила отрути виключно для споживання чоловіками, і наш час, коли молода американська жінка, тікаючи від життєвих негараздів, потрапила до Лондону. Прогулюючись, вона приєдналася до шукачів скарбів - і знайшла старовинну аптечну пляшечку. Що в ній: отрута чи еліксир? Смерть чи щастя? Пропоную дізнатися, прочитавши цю захопливу історію.

"Мій океан відчаю обмілів. Я знову могла дихати і вже уявляла собі майбутнє - майбутнє з Фредеріком.
Я не знала, що лишень за кілька місяців по тому, як закохалася в нього, я відмірятиму смертельну дозу щурячої отрути, щоб його вбити".

Якщо ви вважаєте, що усі проблеми жінок через чоловіків, то мені здається, що насправді від нашого ставлення до них. Ми можемо усе, і навіть більше. Головне, займатися тим, що тобі справді подобається і не викликає докорів сумління чи розчарування.

Якщо у вас тендітна нервова система, НЕ читайте цієї книги! Якщо ви антивакцинатор і палкий поціновувач БАДів НЕ читайте цієї книги! Якщо ви бачите біополя і ведетеся на миттєве комп'ютерне дослідження, яке відразу повідомить вам усі проблеми... Ну, далі за текстом. Коротше кажучи, книгу я прочитала і офігіла, скільки грошей я викинула в нікуди, і які усе-таки резерви нашого організму, що дозволяють нам вижити, не дивлячись на лікування.

У цій книзі розповідається про багато медичних і навколо медичних проблем: дослідження, фуфломіцини, неефективні ліки, непотрібні маніпуляції тощо

До деяких висновків я дійшла і сама раніше, а про певні речі я мушу подумати. Головний висновок - найкраща профілактика і лікування простих хвороб - це збалансоване харчування і помірні фізичні навантаження. І начебто ми усі це знаємо, але ... Завжди є якесь АЛЕ.

Я оце почала відвідувати кінезіотерапію, подивимося, які будуть результати) І проти масажів, на відміну від тейпів, автор теж нічого проти не має)

"Коли людина дуже хоче в щось повірити, вона вірить. Не вдаючись до здорового глузду, мозок (особливо розумний) знайде тисячу виправдань для найдурнішої дурні. Навіть талановитий науковець, на жаль, може бути повним йолопом."

Зважаючи на усе прочитане, мрію лише, щоб у нас були розвинені медичні заклади з професійними (іце не про наявність диплому) лікарями, тоді і шарлатанів точно поменшає.

Я думаю, що про красу цієї книжки ви вже начулися. Вона дійсно ТАКА. Поліграфія, що заворожує, очі не заморюються, приємно навіть на дотик. Тепер, коли житиму на пенсію, буду дуже прискіпливо обирати книги, які купуватиму. Вони мають бути саме такими.

Скажу відразу, що зміст книги не став для мене якимось відкриттям. Так, не знакова книга, але ж було цікаво! І розумію, чого за нею створили серіал.

Головна героїня Ханна - для мене дійсно геройка. Вийти заміж на чоловіка з дорослою дочкою - це ще те випробування, особливо, коли ті двоє дуже люблять одне одного, а для підлітки ти стаєш лише третім зайвим.

Ще веселіше стало, коли зник чоловік і у записці попросив захистити ЇЇ. І Ханна, дійсно, зробить усе, щоь захистити дівчину.

Звідки беруться такі альтруїстичні люди, мені не відомо, але, мабуть, вони таки є.

"Я нічого не відповіла, але насправді й не повірила йому. Я хотіла, щоб він робив більше для того, аби ми з Бейлі зблизилися, хоча сама не знала, що саме. Якщо він не збирається цього робити, мені хотілося, щоб він принаймні помічав мої зусилля."

А ще я не розумію, чого боятися клоунів, але тут така фобія зустрічається.

Тому рекомендую, але із застереженням, щоб не чекали чогось надзвичайного. Якісна і цікава книга. Крапка.

З'явилося світло, то ж можу знову писати відгук. І у прочитаній книзі воно теж зникало. Через негоду, а не через усе це. На щастя, у нас обійшлося, а в книзі - ні.

Отже, чудовий готель взимку, до якого на вихідні приїздять кілька людей. У кожного в минулому своя темна історія, яку вони дуже намагаються забути, хтось більш вдало, хтось менш. Але раптом зникає світло, їх засипає снігом і вони залишаються на одинці з собою. А, може, не самі? Можливо, тут є ще хтось?

"А може, цей невідомий дійсно існує й убиває їх задля розваги.
І якщо він убиває задля розваги, просто тому, що може, тому що хоче, — вони всі у небезпеці."

І так, вбивства будуть, таємниці будуть, і хто знає, чи існує межа, коли людина перетворюється на вбивцю. А, може, вбивці усі вони?

Трилер. Не надто кривавий, але такий, що спонукає до роздумів.

Не те, щоб я у захваті, але може бути. Читається легко і швидко.