Які дивні бувають випадки... Я не особливий фанат музики, то ж про героя книги раніше не чула, а якщо і чула, то не замислювалася. А ось тепер прочитала книгу спогадів про нього його дочки і постійно розмірковую про їхнє життя. Хто він був? Пофігіст? Бунтар? Просто єврейський хлопець, що так і не подорослішав? Геній? Радше, усе загалом. Знаю точно, що йому неймовірно пощастило з дочкою.

Про що? Про окремі сторінки життя Ізраїля Гудмана Янга (Іззі Янга), американо-шведського музиканта, що займався фольком і до останніх днів жив у світі живої музики.

Отже, це саме він організовував марші протесту проти війни у В'єтнамі, повставав на захист знедолених народів, а паралельно міг не мати вдома їжі, то ж дочка вимушена була красти їм якісь продукти. Це він міг допомогти кар'єрі видатних музикантів, але вчасно не оформити власну пенсію та мати через це борги. Це він міг пишатися своїми любовними пригодами та позашлюбними дітьми, але любити лише свою доньку. Принаймні, вона в це вірить. Бо її власна любов дуже сильна. Іззі перетворився у її свідомості у симбіоз батька і дитини, тому його втрачання, а зрештою і втрата, стали найбільшим випробуванням її життя

"- У батьковій крамниці грали Джоан Баез, Джоні Мітчелл, Боб Ділан, Еммілу Гарріс, Піт Сіґер, Міссісіпі Джон Герт, Патті Сміт, і... е-е-е... багато інших музикантів і поетів.
Помітила, як почала затинатися.
— Вона була немов... Мекка для шанувальників фолкмузики в Ґринвіч-Віллидж."

А ще книга здивувала мене своїм надмірним натуралізмом. Я можу лише припустити, що сцена спільного відвідування клозету показана для переконливості найтіснішого зв'язку між рідними людьми, але мені це не здалося доречним. Втім, це не мої мемуари, я лише читач. Бо взагалі було цікаво. Зовсім інше життя, але з іншого боку - дуже схоже з нашим.

Це класичний детектив плюс знакова історія кохання. Кохання, вибудованого на брехні та злочині, тому фінал можна було передбачити заздалегідь.

Про що? Френк Чемберс - волоцюга, яких ще пошукати, потрапив на заправку - кафе, побачив ЇЇ і залишився. Вона, Кора, свого часу вийшла заміж, але тепер зрозуміла, що це не те, чого вона прагнула. І усе б нічого, якби ці двоє не закохалися
Мандрівник та дівчина, що обожнює життєвий комфорт. Хіба вони можуть бути разом?

"А ти мене розумієш. Ти маєш одну чесноту. З тобою не треба прикидатися. А ще ти чистий. І зовсім не масний. Френку, ти хоч розумієш, що це означає? Ти не масний."

Так, він не масний, а ще йому подобався чоловік Кори. Та все ж вона йому подобалася значно більше.

Історія дуже захоплива, чітко показує трансформацію стосунків пари та висвітлює людські глупоти. Чи був у цих двох інший вибір? Звісно, був, але тоді б ця історія не стала екранізовпною класикою та культreadом. І ми продовжуємо її читати, розуміти, співчувати.

Цю книгу можу рекомендувати на пункт маратону про сильні емоції. Вона така НЕ проста! У мене було враження, що мене з кожною сторінкою засмоктувало усе більше і більше. І нарешті на поверхні залишилася лише голова. І то через зусилля волі. І винна у цій твані не природа, це усе наші, людські екскременти, які люди часто продукують з ім'ям Бога на вустах.

Про що? Про єврейство, про вбивства, про родинні травми, про життя.

Скільки поколінь відчувають на собі наслідки вбивств? Коли вбивають тебе, за те, що є тим, ким ти є? Твої діти намагатимуться відокремитися від своєї нації, переїдуть аж на інший континент, але однаково не відчуватимуть себе у безпеці.

І навіть, якщо тебе забудуть, ти повернешся, повернешся через тих нащадків, які сильніше відчуватимуть емоції. Свої і твої. І ти нагадуватимеш про себе нічними жахіттями, привидами, марами ...

"Прошу святих, Господа і Марію, дати мені спокій. Я не достойна нічого, і в першу чергу не достойна їх. Я не хочу бути святою. Я єврейка, несправжня єврейка, чию ідентичність іще приховують, єврейка, у якої відітнули її саму і яка носить протез католицизму; я не що інше, як просто налякана дитина."

Страшна дійсність. І я навіть не знаю, що страшніше: смерть у концтаборі чи беззмістовне животіння в американській глибинці...

Історія, від якої нудить, вивертає і тригерить, бо ми теж маємо свої трагедії, які не можна забувати, щоб вони не поверталися знову.

Мабуть, я вчиталася) Якщо перший том, та і другий теж, йшли зі скрипом, то четвертий пішов, як з олійкою. Я вже знайома була з основними героями прадавнього зла, то ж насолоджувалася майстерністю автора придумувати нові жахіття у житті пересічних людей.

Про що? У збірку входять як зовсім невеличкі за обсягом, а одного разу навіть і не страшне, оповідання, так і більш значні твори. Цього разу батько горору, додав і інші спіралі жаху ("Пожирач привидів", "Глухий, німий та сліпий" і насамперед "Локон Медузи"), то ж є що почитати.

"Отже, замість того, щоб писати вірші, про що мріяв здавна, я занурився у відчай. Невимовна туга опанувала мною. І нарешті я збагнув страшну правду, про яку ніхто ніколи не наважився обмовитися, таємницю таємниць, те, що це місто з каменю і різких звуків не може зберегти в собі риси старого Нью-Йорка, як Лондон — старого Лондона, а Париж — старого Парижа, що фактично воно мертве, позбавлене ознак життя, а його розпростерте тіло невміло забальзамоване та наповнене дивними істотами, котрі нічого спільного з ним не мають, як і було насправді."

Цікавим доповненням видавництва є додані у кінці історій світлини та стислі біографічні дані осіб, які допомагали письменнику творити його горор. Як же мені подобаються ці атмосферні фото)

У житті завжди є місце для подвигу та допомоги, і для цього не треба хотіти "двіжу" та розпочинати війни. Природа все зробить за людей.

Про що? Про велич природи, силу людського духу, необхідність допомоги одне одному та ... Від ненависті до любові)

Отже, Франческа могла би усе своє життя байдикувати, натомість працює пожежницею та допомагає людям у скрутному становищі. І ось одного літнього дня стався сильний землетрус і вона разом зі своїми собаками швидко попрямувала на допомогу, щоб врятувати, кого ще можна, та витягти, кого вже ні.

І поруч з нею опинилися не лише професіонали, але й молодь, що вчилася брати на себе відповідальність. Бо так треба.

"— Знаєш, дорогенька моя, чому я навчився за всі роки служби? Сміливість — це не постійна чеснота, яка завжди при тобі, лежить у кишені. І її не купиш. Щоразу доводиться шукати її в глибині своєї душі."

І таких людей навколо багато, людей з душею. Навіть, якщо за мулом життєвих нашарувань її не видно. Але поступово, шар за шаром, вона очищається, щоб працювати ще краще, без зайвої ваги зневіри.

Мені дуже сподобалася книга, вона написана простою мовою, ти ніби слухаєш подругу, що розповідає свою життєву історію. А головне в ній, що вона щедро наповнена вірою у людей, та про те, що поки ми живі, усе можна змінити на краще.