Олександр
Котик
28.10.2023
Новий відгук
Мабуть, найгірша пʼєса серед читаних у цій серії від Анети
Серед діючих особ маємо Андреа і Бориса. Вони коханці. Борис зраджує дружину вже доволі давно. Андреа чоловіка не має.
Починається все з того, що вони приїздять до ресторану, і зустрічають там знайомих Бориса: подругу дружини Франсуазу, її чоловіка Еріка і його мати Івонну. Ну от і виходить так, що усі ці люди сідають за один столик, пʼють і розмовляють. А Івонна завжди губить свою сумочку і шукає її.
Закінчується, фактично, нічим. Хоча нічого нема і між початком і кінцем.
Та й таке, не зрозуміло нащо таке взагалі читати.
Серед діючих особ маємо Андреа і Бориса. Вони коханці. Борис зраджує дружину вже доволі давно. Андреа чоловіка не має.
Починається все з того, що вони приїздять до ресторану, і зустрічають там знайомих Бориса: подругу дружини Франсуазу, її чоловіка Еріка і його мати Івонну. Ну от і виходить так, що усі ці люди сідають за один столик, пʼють і розмовляють. А Івонна завжди губить свою сумочку і шукає її.
Закінчується, фактично, нічим. Хоча нічого нема і між початком і кінцем.
Та й таке, не зрозуміло нащо таке взагалі читати.
26.10.2023
Новий відгук
Минуло майже 4 роки як вбивцебот хакнув свою програму контролю. Він міг би стати безжальною смертоносною машиною, але зазнав величезної і жахливої невдачі. Чому? Бо ці роки були витрачені на поглинання серіалів, фільмів, музики та книжок.
Чому? Ну бо нудно ж. Робота нудна, контракти не цікаві, та й сам вбивцебот не має ні найменшого бажання робити більше, ніж від нього потрібно.
Отак і з новим контрактом, звичайна собі охорона команди дослідників на новій планеті. Ну зовсім нудота. Як тут не забити і не почати дивитися чергову серію улюбленого серіалу.
Ну але менше з тим, так би книжка була зовсім не цікавою і скоріш за все взагалі не існувала б. Тож відбуваються деяке гівно.
Сюжет роману не є чимось особливим і цікавим, я б навіть сказав би що він дуже навіть посередній і прохідний, тут скоріше вам сподобається сама особо вбивцебота, його думки, його небажання знаходитися біля людей, як він ніяковіє при спілкуванні, ось усе це.
Забавно, але нічого більше. Продовження з задоволенням читатиму, і надіюся автор нам таки розповість як вбивцебот став тим, ким він зараз є.
Чому? Ну бо нудно ж. Робота нудна, контракти не цікаві, та й сам вбивцебот не має ні найменшого бажання робити більше, ніж від нього потрібно.
Отак і з новим контрактом, звичайна собі охорона команди дослідників на новій планеті. Ну зовсім нудота. Як тут не забити і не почати дивитися чергову серію улюбленого серіалу.
Ну але менше з тим, так би книжка була зовсім не цікавою і скоріш за все взагалі не існувала б. Тож відбуваються деяке гівно.
Сюжет роману не є чимось особливим і цікавим, я б навіть сказав би що він дуже навіть посередній і прохідний, тут скоріше вам сподобається сама особо вбивцебота, його думки, його небажання знаходитися біля людей, як він ніяковіє при спілкуванні, ось усе це.
Забавно, але нічого більше. Продовження з задоволенням читатиму, і надіюся автор нам таки розповість як вбивцебот став тим, ким він зараз є.
22.10.2023
Новий відгук
Господи, таке розчарування.
Френк живе собі на острові, будує дамби, підриває, робить огорожі з головами тварин, розважається як може.
Френк їздить до міста напиватися і тусити в барі з другом.
Френк знову обходить периметр острова і перевіряє свої стовпи з головами.
Френк радиться з осиною фабрикою.
Чому так?
Нащо він все це робить?
Так, я теж чекав відповіді, але для автора опис рутини цікавіший ніж пояснення чого все це відбувається, тож забудьте. Краще смакуйте чудові описи вбивств рідних Френка і бійку з кролем, це єдине вартісне в цьому паршивенькому романі.
Френк живе собі на острові, будує дамби, підриває, робить огорожі з головами тварин, розважається як може.
Френк їздить до міста напиватися і тусити в барі з другом.
Френк знову обходить периметр острова і перевіряє свої стовпи з головами.
Френк радиться з осиною фабрикою.
Чому так?
Нащо він все це робить?
Так, я теж чекав відповіді, але для автора опис рутини цікавіший ніж пояснення чого все це відбувається, тож забудьте. Краще смакуйте чудові описи вбивств рідних Френка і бійку з кролем, це єдине вартісне в цьому паршивенькому романі.
14.10.2023
Новий відгук
Почну, мабуть з головної проблеми роману — занадто багато різновидів фейрі й інших істот. Ну от прям надто багато. Деякі з них вже відомі по іншим творам і фольклору, деякі практично невідомі посередньому читачу.
Наступне, що мені не сподобалося — таймскіпи. Завод — школа — універ. Тільки ми познайомилися з життям Джейн, щойно дізналися про її друзів/ворогів/знайомих, щойно почали звикати до оповіді — автор вирішує закінчити з цим і скіпнути деякий час життя Джейн. І знову незнайомі створіння, знову нові друзі/вороги/знайомі. Це все сприймається не як один цілісний роман, а як умовна трилогія, де такий шлях був би цілком виправданий і зрозумілий.
Загалом роман хороший, впевнений що багато рівнів пропустив, але перечитувати не буду, бо ж, здаєте, черга читання сама себе не прочитає. Але залюбки прочитаю Драконів Вавилону та Мати залізного дракона, як тільки Жупанський то все видасть.
*spoiler alert*
Сама наявність у оповіді Хлопчика-тіні разом із кінцівкою роману змушує задуматися про те, а чи реальним взагалі був весь цей світ, чи, власне, це було тільки марення Джейн.
Наступне, що мені не сподобалося — таймскіпи. Завод — школа — універ. Тільки ми познайомилися з життям Джейн, щойно дізналися про її друзів/ворогів/знайомих, щойно почали звикати до оповіді — автор вирішує закінчити з цим і скіпнути деякий час життя Джейн. І знову незнайомі створіння, знову нові друзі/вороги/знайомі. Це все сприймається не як один цілісний роман, а як умовна трилогія, де такий шлях був би цілком виправданий і зрозумілий.
Загалом роман хороший, впевнений що багато рівнів пропустив, але перечитувати не буду, бо ж, здаєте, черга читання сама себе не прочитає. Але залюбки прочитаю Драконів Вавилону та Мати залізного дракона, як тільки Жупанський то все видасть.
*spoiler alert*
Сама наявність у оповіді Хлопчика-тіні разом із кінцівкою роману змушує задуматися про те, а чи реальним взагалі був весь цей світ, чи, власне, це було тільки марення Джейн.
12.10.2023
Новий відгук
Здається я все-таки не люблю детективи.
І Голдфінгер не став винятком, все дуже передбачувано та банально. Бонд якийсь абсолютно не виразний, і досить дивно читати про те, як його мучать душевні муки після крайнього вбивства. Адже він агент секретної служби, де ще й із правом на вбивство, і це абсолютно нормальна частина його роботи. Але ні, ми наполегливо страждатимемо. Вбивати та страждати. І ще раз. А потім горілки, та більше. І бажано з мартіні. Якщо напиватися – то красиво.
Вже не знаю, чому цей роман вважається найкращою книгою Флемінга, але, якщо це правда - ясно, до Бонду більше ні ногою. Це один із тих випадків, коли, напевно, краще вже фільм подивитися - там, як мінімум, чудовий Шон Коннері.
І Голдфінгер не став винятком, все дуже передбачувано та банально. Бонд якийсь абсолютно не виразний, і досить дивно читати про те, як його мучать душевні муки після крайнього вбивства. Адже він агент секретної служби, де ще й із правом на вбивство, і це абсолютно нормальна частина його роботи. Але ні, ми наполегливо страждатимемо. Вбивати та страждати. І ще раз. А потім горілки, та більше. І бажано з мартіні. Якщо напиватися – то красиво.
Вже не знаю, чому цей роман вважається найкращою книгою Флемінга, але, якщо це правда - ясно, до Бонду більше ні ногою. Це один із тих випадків, коли, напевно, краще вже фільм подивитися - там, як мінімум, чудовий Шон Коннері.
Новий відгук
Вкотре переконуюсь, що Гейман прекрасний. Ну просто страшенно прекрасний.
Так вже склалося, що спочатку я подивився фільм і читаючи роман уявляв героїв, такими, якими вже бачив. І ось тепер, закінчивши читати новелізацію, хочу знову переглянути фільм, знову поринути у чудовий світ Нижнього Лондону, з усіма його персонажами. Хороші, погані – не важливо, Нижній Лондон такий, і не варто його міняти.
Трохи знижує враження трохи невиразна і зім'ята кінцівка, розправа з Ангелом та містерами Крупом та Вандемаром, але на загальне враження це мало впливає.
У результаті маємо відкриту кінцівку та малоймовірну можливість продовження.
Ах да. Тим, кому книга сподобалася – раджу почитати М'євіля. "King Rat" та "Un Lun Dun". Він має свій варіант Нижнього Лондона, можливо, що виник на основі Нижнього Лондона Геймана. Надіюся, ці роману таки будуть колись перекладені, так
Так вже склалося, що спочатку я подивився фільм і читаючи роман уявляв героїв, такими, якими вже бачив. І ось тепер, закінчивши читати новелізацію, хочу знову переглянути фільм, знову поринути у чудовий світ Нижнього Лондону, з усіма його персонажами. Хороші, погані – не важливо, Нижній Лондон такий, і не варто його міняти.
Трохи знижує враження трохи невиразна і зім'ята кінцівка, розправа з Ангелом та містерами Крупом та Вандемаром, але на загальне враження це мало впливає.
У результаті маємо відкриту кінцівку та малоймовірну можливість продовження.
Ах да. Тим, кому книга сподобалася – раджу почитати М'євіля. "King Rat" та "Un Lun Dun". Він має свій варіант Нижнього Лондона, можливо, що виник на основі Нижнього Лондона Геймана. Надіюся, ці роману таки будуть колись перекладені, так
Новий відгук
Ну нарешті. Добив. Дочитав. Разом із цим прийшло розуміння, що сатира – це, мабуть, не моє.
Швейк – офіційний ідіот, з довідкою. Примудряється вплутуватися в найрізноманітніші неприємності. Ну от просто на рівному місці. І так само примудряється виходити з неприємностей. Навіть не зрозуміло, як це в нього так гладко виходить. Мабуть, ідіотам щастить.
До того ж, у ході всіх пригод Швейк не припиняє молоти будь-яку нісенітницю. На початку вона навіть цікава. Але! Господи! Як же це набридає. Цей нескінченний словесний потік, ці нескінченні історії абсолютно не пов'язані з твором. І вже на 2-й частині роману замислюєшся, а чи треба воно тобі взагалі, а чи не кинути, до біса, цього Швейка. Зникає інтерес до цих численних відступів, що абсолютно не добре. Читаєш на автоматі і не звертаєш на них жодної уваги.
Ось така погана ситуація вимальовується. Запитайте мене, про що книга? А я вам і відповім, що чорт його знає, начебто про бравого воїна Швейка, і про його пригоди. Ось і все мабуть, і виділити особливо нема чого.
Швейк – офіційний ідіот, з довідкою. Примудряється вплутуватися в найрізноманітніші неприємності. Ну от просто на рівному місці. І так само примудряється виходити з неприємностей. Навіть не зрозуміло, як це в нього так гладко виходить. Мабуть, ідіотам щастить.
До того ж, у ході всіх пригод Швейк не припиняє молоти будь-яку нісенітницю. На початку вона навіть цікава. Але! Господи! Як же це набридає. Цей нескінченний словесний потік, ці нескінченні історії абсолютно не пов'язані з твором. І вже на 2-й частині роману замислюєшся, а чи треба воно тобі взагалі, а чи не кинути, до біса, цього Швейка. Зникає інтерес до цих численних відступів, що абсолютно не добре. Читаєш на автоматі і не звертаєш на них жодної уваги.
Ось така погана ситуація вимальовується. Запитайте мене, про що книга? А я вам і відповім, що чорт його знає, начебто про бравого воїна Швейка, і про його пригоди. Ось і все мабуть, і виділити особливо нема чого.
Новий відгук
Читаючи книгу, виникають двоякі враження.
Перша половина, до моменту коли Бастіан потрапляє у Фантазію - це дуже круто, все чарівно, мило, і казково. Тішить практично все, а коли Бастіан в історії впізнає себе - розчулює.
Але, у другій половині книги він таки потрапляє у Фантазію. І ось тут все стає дуже погано та нудно. Милий на початку історії Бастіан стає дурним, самозакоханим, та й взагалі неадекватним. Всі ці пригоди з метою стати імператором дуже скупі і, по суті, однакові. Відкинути все це, залишивши початок книги - вийшла б шикарна історія, що заслуговує на найвищі оцінки, але на жаль.
Перша половина, до моменту коли Бастіан потрапляє у Фантазію - це дуже круто, все чарівно, мило, і казково. Тішить практично все, а коли Бастіан в історії впізнає себе - розчулює.
Але, у другій половині книги він таки потрапляє у Фантазію. І ось тут все стає дуже погано та нудно. Милий на початку історії Бастіан стає дурним, самозакоханим, та й взагалі неадекватним. Всі ці пригоди з метою стати імператором дуже скупі і, по суті, однакові. Відкинути все це, залишивши початок книги - вийшла б шикарна історія, що заслуговує на найвищі оцінки, але на жаль.
Новий відгук
Кажуть, "Кульбабове вино" - культова книга, культовий роман. Кажуть, Бредбері - культовий автор, його належить любити і поважати, а романи пестити і плекати і т.д. і т.п. Але не склалося в мене з ним. За великим рахунком, не подобається мені, як він пише, не подобаються його теми. Так, деякі частини начебто і здаються непоганими, але здебільшого все це псевдофілосовська нісенітниця, притягнута за вуха. Однак, можу відзначити, так би мовити, глави роману - про Ельміра Брауна і місіс Гудвотер, і про те, як мати з Томом пішли на пошуки брата. Оце було добре, чудовий гумор, і жахливі переживання. За це Бредбері можна й похвалити.
Загалом, прочитавши, мабуть, найвідоміші твори, склалася не стільки негативна думка, скільки розчарування та впевненість у тому, що автор дуже переоцінений.
Загалом, прочитавши, мабуть, найвідоміші твори, склалася не стільки негативна думка, скільки розчарування та впевненість у тому, що автор дуже переоцінений.
Новий відгук
Ну ось. Черговий роман із тих, що треба читати років десь у 16-17. У такому віці все це сприймається куди інакше (чорт, навіть "Алхімік" мені на той час здався шикарною книгою).
Але на жаль, мені не 17. І зараз все це сприймається куди інакше – все якось банально, чи що. Ремарк нам говорить про побиті істини - вбивства, голод - це все ясно і без згадок, куди ж без цього. Яка війна без убивств? Яка війна без проблем у доставці продовольства?
Усіх торкається до глибини душі моменту зі смертю коней. Але, що тут такого? Коні на той час – поширений гужовий транспорт, природно вони гинуть на війні. Це ніби зараз плакали і журилися про підірвані автомобілі.
Загалом, зовсім не вражає.
Але ні, я не кажу, що роман поганий, ні в якому разі. Просто до мене він потрапив надто пізно.
PS: найкращий момент книги – коли Пауль вперше вбиває людину.
Але на жаль, мені не 17. І зараз все це сприймається куди інакше – все якось банально, чи що. Ремарк нам говорить про побиті істини - вбивства, голод - це все ясно і без згадок, куди ж без цього. Яка війна без убивств? Яка війна без проблем у доставці продовольства?
Усіх торкається до глибини душі моменту зі смертю коней. Але, що тут такого? Коні на той час – поширений гужовий транспорт, природно вони гинуть на війні. Це ніби зараз плакали і журилися про підірвані автомобілі.
Загалом, зовсім не вражає.
Але ні, я не кажу, що роман поганий, ні в якому разі. Просто до мене він потрапив надто пізно.
PS: найкращий момент книги – коли Пауль вперше вбиває людину.
Новий відгук
Цей роман був якимось нескінченним, він все не закінчувався і не закінчувався.
Так от, що ми тут маємо? А маємо ми тут (анти?)воєнну сатиру. Причому, щоби бути в курсі подій, треба як мінімум побути в армії. Без того воно ніби все й зрозуміло, а ніби й не дуже насправді. Щоб розуміти військово-канцелярську машину, її треба пройти самому. Мабуть. А може, все ж, ні, а то просто я такий.
Вражає дикий бюрократизм і ідіотизм військових, бажання вислужитися перед вищими чинами. На цьому, мабуть, і будується весь сюжет – збільшення кількості бойових вильотів, скасування марш-параду (яких ніколи й не було) та нескінченна кількість інших абсурдних наказів та ситуацій.
Загалом книга справляє дуже дивне враження. Не можна сказати що вона мені не сподобалася - присутня купа цікавих моментів, до того ж якщо зважити на час виходу книги, думаєш "ого-го, та як її взагалі могли випустити в такий час". Не можна сказати що вона мені сподобалася - відсотків 80 книги були дуже нудні, і читалося тільки тому, що потрібно дочитати.
Так от, що ми тут маємо? А маємо ми тут (анти?)воєнну сатиру. Причому, щоби бути в курсі подій, треба як мінімум побути в армії. Без того воно ніби все й зрозуміло, а ніби й не дуже насправді. Щоб розуміти військово-канцелярську машину, її треба пройти самому. Мабуть. А може, все ж, ні, а то просто я такий.
Вражає дикий бюрократизм і ідіотизм військових, бажання вислужитися перед вищими чинами. На цьому, мабуть, і будується весь сюжет – збільшення кількості бойових вильотів, скасування марш-параду (яких ніколи й не було) та нескінченна кількість інших абсурдних наказів та ситуацій.
Загалом книга справляє дуже дивне враження. Не можна сказати що вона мені не сподобалася - присутня купа цікавих моментів, до того ж якщо зважити на час виходу книги, думаєш "ого-го, та як її взагалі могли випустити в такий час". Не можна сказати що вона мені сподобалася - відсотків 80 книги були дуже нудні, і читалося тільки тому, що потрібно дочитати.
Новий відгук
Власне, після Вокзалу я чекав появи Нового Кробюзона з його інтригами, похмурістю, але отримав саму лиш Армаду. Так, там вистачає своїх інтриг, своєї історії, власної атмосфери. Але от похмурості якось не вистачає.
Але, гортаючи сторінку за сторінкою, розумієш, що не просто так все, Армада це не якийсь там Кробюзон, це щось абсолютно нове.
Але, гортаючи сторінку за сторінкою, розумієш, що не просто так все, Армада це не якийсь там Кробюзон, це щось абсолютно нове.
Новий відгук
Дивний роман вийшов, сумбурний якийсь. От ніби дописувалося усе в паніці і з єдиною метою - поскоріше вже то закінчити. Деякі сюжетні лінії повністю закинуто, деякі взагалі не мають сенсу.
Про маску взагалі забули, як тільки виявили хто під нею був. І до чого взагалі воно було?
Єдиний плюс роману - Хаос. Його багато. Його дуже не вистачало у попередніх частинах. І взагалі дивно, що отакі от подробиці зʼявляються тільки у самому кінці циклу. Ніби про те зовсім забули, а потім такі "ой, треба ж про хаос написати".
Про маску взагалі забули, як тільки виявили хто під нею був. І до чого взагалі воно було?
Єдиний плюс роману - Хаос. Його багато. Його дуже не вистачало у попередніх частинах. І взагалі дивно, що отакі от подробиці зʼявляються тільки у самому кінці циклу. Ніби про те зовсім забули, а потім такі "ой, треба ж про хаос написати".
Новий відгук
Це вже довбана наркоманія почалася.
Подорож Мерліна між тінями, де до нього нікого не було - це вже шось новеньке.
Але знову як роялі в кущах виникають якісь нові магічні предмети. Звідкіля? Ніби ж грейсвандір був єдиним подібним мечем, але що це? Правильно, дітки, новий меч!
Ото ще й канібалізм не забудьте, як так?
Але от битва була шикарна. Так, вона було очікуваною, але у наступному романі, а не зараз. Ото й думай тепер що буде далі і чекай адекватного закінчення.
Подорож Мерліна між тінями, де до нього нікого не було - це вже шось новеньке.
Але знову як роялі в кущах виникають якісь нові магічні предмети. Звідкіля? Ніби ж грейсвандір був єдиним подібним мечем, але що це? Правильно, дітки, новий меч!
Ото ще й канібалізм не забудьте, як так?
Але от битва була шикарна. Так, вона було очікуваною, але у наступному романі, а не зараз. Ото й думай тепер що буде далі і чекай адекватного закінчення.
Новий відгук
Нє, ну шо це таке? Скільки можна? Знов нові родичі?
На перший погляд Мерлін став більше довіряти людям, родині, радиться з ними якоюсь дією. Чи варто йому довіряти родині? Ну, ми знаємо що ні.
Стало надто багато логруса, Мерлін без нього як без рук, ні на що не здатний.
Та й бійки стали якимись ніякими - ні тобі синців, поранень, відхідняків з компресиком на лобі. Все через кляту магію, занадто багато її стало, мабуть мода прийшла.
На перший погляд Мерлін став більше довіряти людям, родині, радиться з ними якоюсь дією. Чи варто йому довіряти родині? Ну, ми знаємо що ні.
Стало надто багато логруса, Мерлін без нього як без рук, ні на що не здатний.
Та й бійки стали якимись ніякими - ні тобі синців, поранень, відхідняків з компресиком на лобі. Все через кляту магію, занадто багато її стало, мабуть мода прийшла.
Новий відгук
Зустрічайте нову серію бразильського серіальчику!
Так, саме такі асоціації починають виникати.
Сам роман ніби трошки кращий за попередника, але якось вже надто багато неспівпадінь почало зустрічатися.
Дивно бачити нових дружин Оберона, бо, здається, генеалогічне древо вже було описано у подробицях; дивно бачити Мерліна таким всемогутнім, бо дивно що йому вдалося всотати в себе усі можливості і Амберу і Хаосу; дивно бочити нові можливості Козирів, ну, типу, звідки взагалі Мерлін про них дізнався?
Так, саме такі асоціації починають виникати.
Сам роман ніби трошки кращий за попередника, але якось вже надто багато неспівпадінь почало зустрічатися.
Дивно бачити нових дружин Оберона, бо, здається, генеалогічне древо вже було описано у подробицях; дивно бачити Мерліна таким всемогутнім, бо дивно що йому вдалося всотати в себе усі можливості і Амберу і Хаосу; дивно бочити нові можливості Козирів, ну, типу, звідки взагалі Мерлін про них дізнався?
Новий відгук
Цей роман вже трохи протух. От принюхайтеся, відчуваєте нотки вторинності?
Не хочеться їм жити нормально і спокійно, Мерлін створює нову проблему, і ця проблема знову не з простих. Звісно, звісно то все робилося не спеціально, але чого можна ще очікувати, коли ти дав своєму витвору можливість самонавчання?
Не хочеться їм жити нормально і спокійно, Мерлін створює нову проблему, і ця проблема знову не з простих. Звісно, звісно то все робилося не спеціально, але чого можна ще очікувати, коли ти дав своєму витвору можливість самонавчання?
11.10.2023
Новий відгук
А от вже цей роман було прочинатно майже на одному диханні.
Події? Да які там події? Ви чого? 70-80% роману займає подорож Корвіна до Дворів Хаосу. Уся ця частина книги — повна єрунда. Надто довго, надто затягнуто. Ні, цікавість, звісно, не пропадає, але ця подорож була занадто довгою і занадто нічого за неї не відбулося.
Чогось мене збентежили тварини, що розмовляють. Ні, ну я розумію що близкість хаосу створює деякі проблеми, але... Шлях. Ну, якось не дуже віриться що Корвін зміг зробити те, що не зміг Оберон. Не віриться і все тут.
Події? Да які там події? Ви чого? 70-80% роману займає подорож Корвіна до Дворів Хаосу. Уся ця частина книги — повна єрунда. Надто довго, надто затягнуто. Ні, цікавість, звісно, не пропадає, але ця подорож була занадто довгою і занадто нічого за неї не відбулося.
Чогось мене збентежили тварини, що розмовляють. Ні, ну я розумію що близкість хаосу створює деякі проблеми, але... Шлях. Ну, якось не дуже віриться що Корвін зміг зробити те, що не зміг Оберон. Не віриться і все тут.
Новий відгук
Назва роману — один дуже великий спойлер. Це стало зрозуміло ще на самому початку, одразу коли ця рука й зʼявилася.
Багато чого прояснюється: Дворкін, Оберон, їх звʼязок один з одним, Камень... Камень! Трішки нових подробить про шлях.
Але от навіщо оця коротка викладка попередніх романів на початку? До чого? Заради обʼєму?
А ще вода. Багато водиці. Знову ті самі описи природи, все те саме і нічого нового.
Багато чого прояснюється: Дворкін, Оберон, їх звʼязок один з одним, Камень... Камень! Трішки нових подробить про шлях.
Але от навіщо оця коротка викладка попередніх романів на початку? До чого? Заради обʼєму?
А ще вода. Багато водиці. Знову ті самі описи природи, все те саме і нічого нового.
Новий відгук
Третій роман мені здався більш цікавим, аніж попередній, але є одне але.
Про що роман? Та от якось і ні про що. Він є такою собі звʼязуючою частиною, без нього цілком можна було обійтися, але треба було ж якось повʼязати другу і четверту частину між собою. Мабуть.
Звісно, є й плюси - якась нова інформація про королівську родину, їх відносини один з одним і все таке інше. Трохи прояснюється ситуація з престолонаслідуванням. Все ще не ясно хто така Дара, все ще неясний Тир на Ногʼтх і що там взагалі відбулося.
Про що роман? Та от якось і ні про що. Він є такою собі звʼязуючою частиною, без нього цілком можна було обійтися, але треба було ж якось повʼязати другу і четверту частину між собою. Мабуть.
Звісно, є й плюси - якась нова інформація про королівську родину, їх відносини один з одним і все таке інше. Трохи прояснюється ситуація з престолонаслідуванням. Все ще не ясно хто така Дара, все ще неясний Тир на Ногʼтх і що там взагалі відбулося.
Новий відгук
У порівнянні з першим романом, тут вже все не настільки добре.
Погані, надто довгі описи, які тільки дратують. От ніби й купа пригод, ніби й купа переживань, шалена динаміка, але все це не викликає жодних емоцій, читаєш собі з покерфейсом, типу, ну, окей.
З іншої сторони самого Корвіна ми пізнаємо трохи краще, і ближче до завершення роману він вже не здається таким гівнюком. Хоча далі побачимо.
Загалом, не виключено, що роман є якоюсь завʼязкою до наступних у циклі, але сам по собі він ну дуже посередній.
Погані, надто довгі описи, які тільки дратують. От ніби й купа пригод, ніби й купа переживань, шалена динаміка, але все це не викликає жодних емоцій, читаєш собі з покерфейсом, типу, ну, окей.
З іншої сторони самого Корвіна ми пізнаємо трохи краще, і ближче до завершення роману він вже не здається таким гівнюком. Хоча далі побачимо.
Загалом, не виключено, що роман є якоюсь завʼязкою до наступних у циклі, але сам по собі він ну дуже посередній.
Новий відгук
Це було прекрасно. Чудовий роман, знайомство зі світом Амберу і його Тінями, з Корвіном та його родиною. Це було захоплююче й цікаво.
Оповідь ведеться від першої особи, і в мене навіть не виникло думок що це, взагалі-то, протагоніст. Скоріш таки ні, він такий же, як й уся його родина - брат мені не брат, якшо ти заважаєш мені прийти на трон.
Трохи бісить що наш гг майже всесильний, але ну шо ж, це нормально, така вже родина.
Оповідь ведеться від першої особи, і в мене навіть не виникло думок що це, взагалі-то, протагоніст. Скоріш таки ні, він такий же, як й уся його родина - брат мені не брат, якшо ти заважаєш мені прийти на трон.
Трохи бісить що наш гг майже всесильний, але ну шо ж, це нормально, така вже родина.
10.10.2023
Новий відгук
Як і перший том, другий теж не йде, ну шо за діла такі.
Спочатку були враження ніби або автор навчився краще і гарніше висловлювати думки, або майстерність перекладача значно зросла, але потім все якось пішло поїхало і взагалі не виходило зосереджуватися на подіях, ніби читаєш, читаєш, а потім такий собі - ой, а шо я читаю, як я до цього дійшов, що взагалі відбувається спасітіпамагіті де коні де наїзники і хто кого має осідлати через лоа
Ну та й таке, мона ліза чекає
Спочатку були враження ніби або автор навчився краще і гарніше висловлювати думки, або майстерність перекладача значно зросла, але потім все якось пішло поїхало і взагалі не виходило зосереджуватися на подіях, ніби читаєш, читаєш, а потім такий собі - ой, а шо я читаю, як я до цього дійшов, що взагалі відбувається спасітіпамагіті де коні де наїзники і хто кого має осідлати через лоа
Ну та й таке, мона ліза чекає
Новий відгук
Ітак, другий том. Багато хто, ледь не кожен, казали, що він кращий, що один художник на увесь том то є перемога, що з сюжетом стало трошки краще, що Will Production росте і множиться. Брешуть. Все ще лайно. Творчість на хвилі гайпу все ще не працює і не призводить до гарного і якісного продукту.
Новий відгук
Гарні п'єси, цікавий автор.
Книжконюх гарно грає на темі життя після смерті, а Дарвін прекрасний у розкритті теми створення людства.
Раджу.
Книжконюх гарно грає на темі життя після смерті, а Дарвін прекрасний у розкритті теми створення людства.
Раджу.
Новий відгук
Мабуть я таки чогось не розумію.
Ну ладно там Євангеліє від Марка ще на оповідання схоже, і, загалом, непогане, але ж все інше ну взагалі ніяке, до того ж дико нудне
Ну ладно там Євангеліє від Марка ще на оповідання схоже, і, загалом, непогане, але ж все інше ну взагалі ніяке, до того ж дико нудне
Новий відгук
Вчергове переконався що мені дуже не подобається малюнок міньйоли.
Про сюжет нічого говорити, всі й так його знають. Скажу тільки що він доволі різаний і якось не дуже тримається купи.
Та й таке, в принципі, знав на що йшов
Про сюжет нічого говорити, всі й так його знають. Скажу тільки що він доволі різаний і якось не дуже тримається купи.
Та й таке, в принципі, знав на що йшов
Новий відгук
О, Читачу! Перед тобою історія про Клауса, звичайного мужика, якого вило вигнано з поселення через державну зраду. Який жив собі спокійнісінько серед криги і снігів з вовчицею. Який бажав тільки щастя діточкам і подарунків їм на йоль. До якого завітали духи криги і снігу і ніспослали йому силу воістину велику і безмежну.
Відтепер він Клаус. Санта Клаус. Відтепер він бореться з несправедливим правлінням коварного государя-батюшки, бореться із самим дияволом. Тільки заради невинних дітлахів. Хоча й заради жінки також, як же ж без неї.
Намальовано гарно, але сама історія... meh, така собі. Памʼятаєте Ецио Аудиторе? Так от уявіть його серед снігів. І додайте вовчицю. І здатність робити іграшки. That's all. Читати, звісно, можна, але взагалі не обовʼязково.
Відтепер він Клаус. Санта Клаус. Відтепер він бореться з несправедливим правлінням коварного государя-батюшки, бореться із самим дияволом. Тільки заради невинних дітлахів. Хоча й заради жінки також, як же ж без неї.
Намальовано гарно, але сама історія... meh, така собі. Памʼятаєте Ецио Аудиторе? Так от уявіть його серед снігів. І додайте вовчицю. І здатність робити іграшки. That's all. Читати, звісно, можна, але взагалі не обовʼязково.
Новий відгук
Дивний твір, ніби й більш менш сучасний, але такий застарілий, ніби й не в середині 80-х написаний, а десь так років на 40-50 раніше.
А ще я б його назвав дуже лінивою фантастикою, коли ніби й пишеш про майбутнє, про пригоди на іншій планеті, а усю флору і фауну береш з землі, і навіть назв тварин і рослин не міняєш.
Взагалі виникає дуже багато питань - чого у Адама і Єви не було з собою ніяких інструментів? Чого в них не було корабля? Їх привезли з орбіти і просто лишили, типу, ви тут порозглядайте, а ми повернемося? Ну тупо ж, дичина якась. Чому на планету спустились геолог і психолог? Ну камон, як таке можливо? Чому вони спустилися без скафандрів, а тупо у спортивних костюмах? Що за нехтування мінімальними нормами безпеки?
Питань багато, а відповідей нема, враження, ніби читаєш не твір вже сформованого письменника з 20-літнім досвідом, а якогось початківця.
Ну але попри все читається легко і, в принципі, доволі цікаво. Хоча недоліків дуже багато
А ще я б його назвав дуже лінивою фантастикою, коли ніби й пишеш про майбутнє, про пригоди на іншій планеті, а усю флору і фауну береш з землі, і навіть назв тварин і рослин не міняєш.
Взагалі виникає дуже багато питань - чого у Адама і Єви не було з собою ніяких інструментів? Чого в них не було корабля? Їх привезли з орбіти і просто лишили, типу, ви тут порозглядайте, а ми повернемося? Ну тупо ж, дичина якась. Чому на планету спустились геолог і психолог? Ну камон, як таке можливо? Чому вони спустилися без скафандрів, а тупо у спортивних костюмах? Що за нехтування мінімальними нормами безпеки?
Питань багато, а відповідей нема, враження, ніби читаєш не твір вже сформованого письменника з 20-літнім досвідом, а якогось початківця.
Ну але попри все читається легко і, в принципі, доволі цікаво. Хоча недоліків дуже багато
Новий відгук
Дивний роман все ж. Починається доволі жваво і цікаво, і смішно, доречі, теж. Майже сліпий Маель не думаючи охрестив пінґвінів, а бозі з тим розбиратися. Отак і йде оповідь про пінґвінців крізь часи з моменту походження їх, через давні часи, середні віки, відродження, нові часи та зовсім трішки через майбутні.
І хотілось би сказати що і авторська мова змінюється з плином часу, але мені то тільки здалося - так, у описі походження та давніх часах ми маємо таку церковнобіблейську мову, що якось неочікувано навіть; далі вона трохи видозмінюється і стає більш нормальною, чи що. Але це і все, далі нічого.
А насправді може і ні, бо з настанням нових часів настають політичні протистояння, і це вкрай нудно читати, простігосподі. Чи це таки авторська мова теж вкотре змінилася?
На майбутньому автор взагалі вирішив не дуже розгортувати свою уяву, бо ж знаєте, події мають властивість повторюватися.
І хотілось би сказати що і авторська мова змінюється з плином часу, але мені то тільки здалося - так, у описі походження та давніх часах ми маємо таку церковнобіблейську мову, що якось неочікувано навіть; далі вона трохи видозмінюється і стає більш нормальною, чи що. Але це і все, далі нічого.
А насправді може і ні, бо з настанням нових часів настають політичні протистояння, і це вкрай нудно читати, простігосподі. Чи це таки авторська мова теж вкотре змінилася?
На майбутньому автор взагалі вирішив не дуже розгортувати свою уяву, бо ж знаєте, події мають властивість повторюватися.
Новий відгук
Нагадайте мені, будьте ласкаві, про шо я взагалі думав, починаючи читати Берровза?
Це було надто неочікувано. Неочікувано нечитабельно. Ніби й не перший раз дядьку читаю, та й ніби нормально й адекватно було раніше.
Мабуть, уся годнота починається вже в епілозі/статті, де описується вплив наркотиків на організм і методика лікування від залежності. От це було цікаво, дійсно цікаво. А не оця от вся дичина шо була в романі
Це було надто неочікувано. Неочікувано нечитабельно. Ніби й не перший раз дядьку читаю, та й ніби нормально й адекватно було раніше.
Мабуть, уся годнота починається вже в епілозі/статті, де описується вплив наркотиків на організм і методика лікування від залежності. От це було цікаво, дійсно цікаво. А не оця от вся дичина шо була в романі
Новий відгук
Як досвід читання естонської літератури - так.
Найкраще оповідання збірки - «Бурштинове сяйво», але «Працівники з мізками» та «Патріот» теж доволі непогані. Інше ж - ну доволі таке собі, або посередньо, або нудно й не цікаво.
Але це тільки моє враження, раджу таки ознайомитися зі збіркою, бо все ж не думаю що колись у найближчому часі вийде ознайомитися з естонською фантастичною літературою
Найкраще оповідання збірки - «Бурштинове сяйво», але «Працівники з мізками» та «Патріот» теж доволі непогані. Інше ж - ну доволі таке собі, або посередньо, або нудно й не цікаво.
Але це тільки моє враження, раджу таки ознайомитися зі збіркою, бо все ж не думаю що колись у найближчому часі вийде ознайомитися з естонською фантастичною літературою
Новий відгук
Не знаю, чи то це особливість цієї маньхви, чи то вона в принципі уся така, але мені подеколи було важко розібратися у послідовності тексту.
З хорошого - гарно показано звичаї та вірування, про це завжди цікаво читати. Але, власне, це єдине цікаве у цій роботі (про малюнок нічого не кажу, він теж гарний), сам сюжет доволі слабенький і про нього навіть не хочеться згадувати.
З хорошого - гарно показано звичаї та вірування, про це завжди цікаво читати. Але, власне, це єдине цікаве у цій роботі (про малюнок нічого не кажу, він теж гарний), сам сюжет доволі слабенький і про нього навіть не хочеться згадувати.
Новий відгук
Здається, Мілтон норм так протролив релігію взагалі і Бога особисто.
Бог тут виглядає такою собі дитинкою, котра одиноко грає зі своїми іграшками - отут я вас створив, а отут ви скуштуєте яблучко, і за це вам буде а-та-та, я вже і кару вам вигадав, і шоб вам сумно у світі не було - майбуття вам покажу. Будете знати ото як правила мої порушувати. Ой вибачте, все ж за моїм планом пішло, гаразд, самі там розберетеся порушили чи тільки трішечки.
Люцифера ж навіть трохи шкода, за що йому всі ті нещастя, ніби нормальний архангел навіть.
Адам та Єва - тупі людиська, здатні тільки хвалу господу возносити і квіточки у саду підтримувати. Хоча що це я, вони ж такими і задумувалися.
Цікаво, чи аукнулося Мілтону у свої часи те, як він усе це інтерпретував, чи все ж таки прокатило?
Бог тут виглядає такою собі дитинкою, котра одиноко грає зі своїми іграшками - отут я вас створив, а отут ви скуштуєте яблучко, і за це вам буде а-та-та, я вже і кару вам вигадав, і шоб вам сумно у світі не було - майбуття вам покажу. Будете знати ото як правила мої порушувати. Ой вибачте, все ж за моїм планом пішло, гаразд, самі там розберетеся порушили чи тільки трішечки.
Люцифера ж навіть трохи шкода, за що йому всі ті нещастя, ніби нормальний архангел навіть.
Адам та Єва - тупі людиська, здатні тільки хвалу господу возносити і квіточки у саду підтримувати. Хоча що це я, вони ж такими і задумувалися.
Цікаво, чи аукнулося Мілтону у свої часи те, як він усе це інтерпретував, чи все ж таки прокатило?
Новий відгук
Загалом цілком можна скіпати цю працю, хоч місцями трапляються і цікаві речі.
Але пройдемося по розділам книжки:
1. Татуювання за давніх часів - цікаво тільки про те, як більш розвинуті народності сприймали більш дикунські народності, штибу "дивись, у них малюнки на тілі, капець вони страшні"
2. Географічні експедиції, 18 століття - ясна річ люди відкривають нові землі, люди знайомляться з аборигенами з малюнками на тілі. Загалом самі загальні речі, можливо через брак інформації. Власне мені було цікаво лише про японські татуювання.
3. Вистави татуйованих - власне з назви розділу можна здогадатися що річ буде йти про усіляких циркових уродців та подібних народець. Хтось привозить аборигенів на показ простим людям, хтось робить вигляд що був у полоні і показує татуювання, зроблені насильницьким образом. Звісно, за гроші. Теж не дуже цікавий розділ.
4. Кримінальна антропологія - отут вже стає цікавіше, автор нам розказує про те, як до 19 століття татуювання були ознакою повій, злочинців, та знову ж таки тих, хто виставляє їх напоказ з метою заробляння грошей.
5. Мода серед еліт - власне так, знаряддя нанесення татуювань стають кращими, через те татуювання стають гарнішими і те призводить до того, що еліточка починає себе татуювати, і татуювання самі по собі починають ставати прикрасою тіла, а не якимось символом.
6. Новий погляд - теж доволі цікава глава, розповідає як на початку 20 століття на татуювання звертають увагу молодіжні субкультури, пачуко, байкери, хіппі, панки, скінхеди.
7. Мистецтво страждання - доволі неоднозначна частина, яка охоплює час від 1960-х років. Чого неоднозначна? Бо тут погляд на татуювання зосереджується на лгбт тематиці і фемінізмі, і все. Інколи складається враження, що це, власне, взагалі не про татуювання книжка. А ще для авторки існує тільки стиль - олдскул. І це єдиний правильний стиль татуювання.
Але пройдемося по розділам книжки:
1. Татуювання за давніх часів - цікаво тільки про те, як більш розвинуті народності сприймали більш дикунські народності, штибу "дивись, у них малюнки на тілі, капець вони страшні"
2. Географічні експедиції, 18 століття - ясна річ люди відкривають нові землі, люди знайомляться з аборигенами з малюнками на тілі. Загалом самі загальні речі, можливо через брак інформації. Власне мені було цікаво лише про японські татуювання.
3. Вистави татуйованих - власне з назви розділу можна здогадатися що річ буде йти про усіляких циркових уродців та подібних народець. Хтось привозить аборигенів на показ простим людям, хтось робить вигляд що був у полоні і показує татуювання, зроблені насильницьким образом. Звісно, за гроші. Теж не дуже цікавий розділ.
4. Кримінальна антропологія - отут вже стає цікавіше, автор нам розказує про те, як до 19 століття татуювання були ознакою повій, злочинців, та знову ж таки тих, хто виставляє їх напоказ з метою заробляння грошей.
5. Мода серед еліт - власне так, знаряддя нанесення татуювань стають кращими, через те татуювання стають гарнішими і те призводить до того, що еліточка починає себе татуювати, і татуювання самі по собі починають ставати прикрасою тіла, а не якимось символом.
6. Новий погляд - теж доволі цікава глава, розповідає як на початку 20 століття на татуювання звертають увагу молодіжні субкультури, пачуко, байкери, хіппі, панки, скінхеди.
7. Мистецтво страждання - доволі неоднозначна частина, яка охоплює час від 1960-х років. Чого неоднозначна? Бо тут погляд на татуювання зосереджується на лгбт тематиці і фемінізмі, і все. Інколи складається враження, що це, власне, взагалі не про татуювання книжка. А ще для авторки існує тільки стиль - олдскул. І це єдиний правильний стиль татуювання.
Новий відгук
Раптово вельми кльова манґа, ага.
Так от, існує деякий світ, у якому наявна магія. Тож, звісно, тут існують і чарівники, і звісно ж, існують ті, хто мріє стати чарівником, як от наша головна героїня Коко (упс, до того, як почав читати, був впевнений що це хлопчик). Так от, Коко з раннього дитинства мріяла стати чарівницею, відтоді, як гроші на цукерки витратила на книжку з гарними малюнками про магію і ручку, що була комплектом.
Але Коко дорослішала, розуміючи, що ну от не можна раптово стати чарівником, що тут потрібно народитися з цією здатністю. А вона не така, що ж тут вже поробиш.
Але одного разу, до селища, де живе Коко з матір'ю, навідується чарівник. Так, нам спочатку того не кажуть, але ж, камон, то ж зрозуміло із його вигляду, хоча б. Так от, стаються декотрі події, і оцей чарівник змушений узяти Коко у свої учениці. Отак і розпочинається навчання нашої Коко у Ательє чарівника.
Маю надію видання подальших томів не затягнеться та Наша Ідея дожене онгоїнг
Так от, існує деякий світ, у якому наявна магія. Тож, звісно, тут існують і чарівники, і звісно ж, існують ті, хто мріє стати чарівником, як от наша головна героїня Коко (упс, до того, як почав читати, був впевнений що це хлопчик). Так от, Коко з раннього дитинства мріяла стати чарівницею, відтоді, як гроші на цукерки витратила на книжку з гарними малюнками про магію і ручку, що була комплектом.
Але Коко дорослішала, розуміючи, що ну от не можна раптово стати чарівником, що тут потрібно народитися з цією здатністю. А вона не така, що ж тут вже поробиш.
Але одного разу, до селища, де живе Коко з матір'ю, навідується чарівник. Так, нам спочатку того не кажуть, але ж, камон, то ж зрозуміло із його вигляду, хоча б. Так от, стаються декотрі події, і оцей чарівник змушений узяти Коко у свої учениці. Отак і розпочинається навчання нашої Коко у Ательє чарівника.
Маю надію видання подальших томів не затягнеться та Наша Ідея дожене онгоїнг
Новий відгук
Прочитавши перший сингл ще колись отоді на старті, він мені не те щоб дуже зайшов, навіть здався вельми слабким. Але побачивши Корєшкова на одному з фестів у Києві, послухавши що він говорить, моє ставлення дуже змінилося. Я почав ледь не усім радити поглянути у бік Овець, почитати, але сам до осього моменту продовження не чіпав.
Але це мало колись статися, тож наважився, прочитав, поки їхав на роботу, і перше, про що подумав - оце й усе?? Оце оцього я чекав пару років?
Якось все просто, очікувано, сюжет такий швидкий, шо ти не встигаєш зрозуміти якогось зв'язку з минулою сторінкою. Так, він намагається бути про серйозні речі, але якось дуже чогось не вистачає, якоїсь повноти розкриття персонажів, чи шо. Взагалі, нагадує чимось ті ж "Хроніки Аптауна", але там їм вдалося зробити все набагато, набагато гірше, хоча проблема та ж сама - замалий об'єм, погане розкриття, не дуже ясна мотивація.
Другий том, мабуть таки, все ж візьму, коли він буде, але сингли вже ні, то нехай без мене.
Але це мало колись статися, тож наважився, прочитав, поки їхав на роботу, і перше, про що подумав - оце й усе?? Оце оцього я чекав пару років?
Якось все просто, очікувано, сюжет такий швидкий, шо ти не встигаєш зрозуміти якогось зв'язку з минулою сторінкою. Так, він намагається бути про серйозні речі, але якось дуже чогось не вистачає, якоїсь повноти розкриття персонажів, чи шо. Взагалі, нагадує чимось ті ж "Хроніки Аптауна", але там їм вдалося зробити все набагато, набагато гірше, хоча проблема та ж сама - замалий об'єм, погане розкриття, не дуже ясна мотивація.
Другий том, мабуть таки, все ж візьму, коли він буде, але сингли вже ні, то нехай без мене.
Новий відгук
Доволі непогана річ, насправді. Якби не одне але: 900 сторінок тексту (ну добре, трохи менше, якщо не рахувати допи), і все шоби шо? Правильно, шоби довго довго розкачуватися, потім ще трішки розкачатися, і далі переходити в режим очікування другого тому.
Так, перший том - це навіть не зав'язка циклу, це немов би тільки тизер якийсь. Будьте готові до цього, і думайте чи потрібно вам зараз читати цей тизер чи все ж почекати наступного тому (томів?).
Але все ж, роман таки хороший, добротний, трішки водянистий, але то вже дрібниці
Так, перший том - це навіть не зав'язка циклу, це немов би тільки тизер якийсь. Будьте готові до цього, і думайте чи потрібно вам зараз читати цей тизер чи все ж почекати наступного тому (томів?).
Але все ж, роман таки хороший, добротний, трішки водянистий, але то вже дрібниці
Полиць поки немає