Ілюстрації, переклад, обкладинка - це доза естетично-книжкового задоволення для книголюба.

Давненько я прагнула познайомитися з історією Ліри та її деймона Пантелеймона. Є чудова екранізація з Ніколь Кідман та новий серіал, який підняв цю історію на нову хвилю популярності. Але я затятий книголюб і спершу люблю читати, а тоді переглядати екранізації.

Ліра - дівчинка з доброю вдачею та прагненням до пригод. Дізнається від свого дядька Азріеля про таємничий Пил, який він хоче досліджувати на Півночі. Навколо цього явища починають закручуватися усі сюжетні нитки. Що таке той Пил? Звідки він?

Пулман майстре слова. Він не тільки створив альтернативний світ, але й героїв. Я дещо вдумливо читала, щоб зрозуміти не тільки магічну механіку, а ще й політичний устрій. Не дарма цей цикл є знаковим для цього жанру літератури.

Тим хто не знайомий з автором та його книгами, рекомендую таки познайомитися! Тим більше, коли є такі класні переклади та видання 😉

Одна з найдивніших книг, які я читала.

Спочатку ми знайомимося з Рут на Нелом, які живуть в дивному дитячому будинку сімейного типу. Батько релігійний фанатик, Мама колишня наркоманка, а інші діти з найдивніших сімей, які тільки можна уявити. У Рут і Нел теж дивні відносини - вони сестри, хоч Рут це дівчинка, а Нел - хлопчик. А ще Нел вміє розмовляти з померлими, ніби... чи точно... Я не впевнена... Наступної миті ми переносимось у майбутнє. Кора - племінниця Рут. В неї теж дуже дивна доля. Одного дня Рут приходить до Кори і нічого не кажучи забирає у мандрівку. Довгу, виснажливу, дивну мандрівку.

Релігійні фанатики, люди без надії, секти, секс, спіритичні сеанси, переслідування, давні таємниці і довгі прогулянки - ось такий коктейль змогла замутити Саманта Гант.

Книга не дала відповіді на всі запитання. Можливо авторка так і задумувала? А кінцівка здивувала, хоч підсвідомо я, напевно, здогадувалась.

Виявилось, що містером Сплітфутом звуть диявола. Чули про таке? І кожен розділ виділяється печаткою копита 👀

Дивно, надто дивно для мене...

40 років... Лякає вас такий вік?

Деякі мої подруги почали перейматися своїм віком ще у 20, типу «третій десяток розміняла» 😀 Хах! Деякі ледь не зі сльозами зустрічали свої 30... Я підходжу до цього по філософські - це природний рух речей і молодшою я ніяк не стану. Мене більше цікавить як я сама себе відчуваю і що я можу зробити сьогодні для себе майбутньої.

Книга Памели Дракермен «Дорослих не буває» від @yakabooua зацікавила мене своєю інтригуючою назвою. Мені стало цікаво, що ж очікує на мене за позначкою 40, адже до неї менше 10 років 😱

Авторка розглядає різні сфери та аспекти свого життя після того, як їй виповнилося 40:
👉🏻 як виховувати дітей;
👉🏻 як вдягатися;
👉🏻 як бути мудрою;
👉🏻 як займатися сексом;
👉🏻 як залишитися у шлюбі і т. д.
З гумором та гірчинкою реального життя-буття.

Так само як і авторка, на порозі своїх 33 років, я не відчуваю себе достатньо дорослою. І вона заспокоює мене тим, що цього відчуття не буде і в 40 😂 Після 40 так само роблять дурниці і поступають не мудро. І в 40 є місце для пустощів, експериментів, нових починань. Навіть в 40 можна відчувати розгубленість та невпевненість.

Звісно деякі правила гри під назвою «Життя» дещо зміняться, бо «вже не можна» (як в тій рекламі). А як на мене, то вже після 40 можна все 😂

Книга, яка робить боляче...
Книга, яка вплутує тебе в свою павутину...
Книга, яку я нікому не пораджу...

Не планувала я читати «Моя темна Ванесса», але коли побачили її в @nevdoma.cafe, вирішила що це знак. Знала, що буде це не розважальне чтиво і все одно була шокована, обурена... 🌪 тут має бути ураган із почуттів та думок, які викликала ця книга.

«Лоліту» я прочитала ще в 14 років. Казав тоді тато, що здається зарано мені читати такі книги, але я зовсім не асоціювала себе з Лолітою. Мені були дивні її учинки. А ще я усвідомлювала, що переросла вік німфетки і оте все не про мене. А Гумберт був просто психом і маніяком. Було б цікаво тепер перечитати і оцінити тепер цей твір.

Тепер я прочитала історію Ванесси - сучасної Лоліти. Зламаної жінки, яка ніби і розуміє в який момент щось пішло не так, але не може справитись з тим. Вона як муха, яка заплуталась в сітях павука, тобто свого вчителя-ґвалтівника. Авторка яскраво змалювала і сексуальні сцени, і психологічні. Як майстерно той м@дак (пардон, не можу називати його вчителем) маніпулював нею, а вона кричала мовчки.

Я ніби побувала в голові Ванесси. Це лабіринт жахів. Авторка легко пише, але це не робить читання легким. Буде боляче. Згадуються давно забуті моменти, коли хтось домагався мене, робив непристойні пропозиції. Але я змогла сказати «Ні», а Ванесса змовчала...

Якщо ти наважишся читати цю книгу - це твій вибір. Вона чудово підійде для дискусійного клубу, бо поговорити там є про що. І було б добре розділити переживання з кимось.

В мене росте донька і це моторошно. Мені страшно, що в якийсь момент не зможу вберегти, пояснити, допомогти. Тому вже починаю вести розмови на тему сексуальної освіти, адже це не тільки про секс, а й про особисті межі, про вміння сказати «Ні» у потрібний момент.

Жила була Офелія. Не Шекспірівська.
Офелія має дар і не один - вона вміє проходити через дзеркала і читає минуле предметів, до яких торкається. Досить інтровертна панянка на перший погляд.

Живе Офелія в доводі дивному світі - Земля розкололась і на тих уламках вижили люди. От вони і побудували нові світи - кожен на своєму уламку або ковчезі як вони їх називають. На кожному своя ієрархія. Але іноді їм доводиться одружуватися з жителями інших ковчегів для підтримки зовнішньої політики і збереження роду.

І от нашу дівчину хочуть видати заміж за такою домовленістю. Її успішно відправляють до нареченого на його холоднючий ковчег. Де окрім холодної погоди вона отримує ще й доволі холодний прийом. Тут починається саме цікаве, бо іі втягують у інтриги, боротьбу за владу. Вона мусить у цьому всьому розібратися, ну а читач разом з нею.

Найперше що має зробити потенційний читач - це зовсім не вірити напису на книзі про те, що це поєднання Гаррі Поттера зі стімпанком. ВИКИНЬТЕ ЦЕ З ГОЛОВИ! Не шукайте тут ніяких ознак ГП - це тільки заважатиме насолодитися читанням. Бо завищені очікування завжди підступні.

Щодо вражень. Загалом мені сподобалось. Мені цікаво було досліджувати новий світ Дабос і разом з Офелією розплутувати інтриги. По законам жанру, частково вона поводила себе як теля, але й не страждалааа як це робила Фейра. Якби вона поводила себе більш нахально, я б швидше за все, ще більше їй не повірила. На її місці я б теж обрала таку тактику, бо зі своїм уставом в чужий монастир не полізеш. Сподіваюсь що в наступних частинах авторка розкриє світ ще більше - його будову, як працю магія там, можливо про сусідні ковчеги і дасть можливість героїні проявити себе.

Єдине, що мене справді дратувало - це повтори. Не знаю чи це так в оригіналі, чи це переклад, але читачеві постійно нагадують про якісь дрібниці: «вона порвала рукавичку на мізинці», «її мізинець виглядав з рукавички, яку вона порвала», «ненароком вона торкнулася предмета, бо ж вона порвала рукавичку» 😒 Я запам’ятала. Навіщо це мені повторювати стільки разів?! І таки моментів в книзі достатньо.

Кому?
Всім хто любить відкривати нові фентезійні світи.

Що я взяла для себе?
Декілька годин задоволення