Схованка. Книга 2

Ця історія мені сподобалась більше за попередню. Цікавий сюжет, цікавіші герої, тут більше розкриваються герої. Кай в саме серденько, він найкращій для мене із всього циклу. Стриманий, саркастичний, харизматичний, привабливий, скритний…ой можна безкінечно про нього говорити, Бенкс сподобалась, хоча моментами підбішувала її сліпа відданість і любов брату, якому було байдуже на неї. Вона увірвалась в тихе і приховане життя Кая віхрем, і зруйнувала його спокій, і як же йому це подобається. Я відчула між ними шалену хімію, справжні почуття, і кохання. Сподобалось, що ця книга була побудована не тільки на сексуальних сценах, тут вони є, і як на мене більш гарячіші і чуттєві у порівнянні з першою книгою. Ця історія про глибші стосунки, та справжні почуття. ❤️

Ну і звичайно Деймон, я досі не змогла полюбити цього героя, але я більше зрозуміла його почуття, наприкінці книги в деякому моменті мені навіть було боляче за нього, але…Вимикач вже чекає на мене, сподіваюсь моя думка про нього зміниться.

Серія «Диявольська ніч» Пенелопи Дуглас — це амбітне дослідження людської природи, загорнуте в оболонку темної романтики.

Через долі «Чотирьох Вершників» — Майкла, Кая, Деймона та Вілла — авторка запрошує читача до діалогу про свободу, ідентичність і ціну моральних компромісів.

Кожна книга — це не лише історія пристрасті чи помсти, а й філософська притча про те, як людина визначає себе в хаосі власних бажань і суспільних кайданів.

Проте, попри глибину, серія не завжди уникає пасток надмірної драми та кліше.

«Зіпсований» відкриває цикл, ставлячи Майкла та Еріку перед питанням: чи може свобода народитися з руйнування?

Їхня боротьба за владу над собою та іншими — це рефлексія про те, як далеко ми готові зайти, щоб вирватися з ролей, нав’язаних суспільством.

«Схованка» з Каєм і Банкс заглиблюється в тему пам’яті як в’язниці, досліджуючи, чи можливо віднайти себе, коли минуле тримає в зашморгу. «Вимикач» із Деймоном і Вінтер — найсміливіший експеримент, що кидає виклик поняттю моралі: чи може любов виправдати злочини? «Конклав» додає інтриги, розкриваючи тіні за лаштунками, а «Сутінки» з Віллом і Еморі завершують серію, пропонуючи роздуми про спокуту: чи здатна людина, що зламала себе, відбудувати новий початок?

Сетинг — канадійське містечко з його моторошною «Диявольською ніччю» — стає алегорією внутрішнього світу героїв.
Темні провулки, занедбані склади й розкішні маєтки відображають дуальність їхніх душ: прагнення до світла й потяг до пітьми.

Дуглас майстерно використовує еротику як метафору вразливості, де фізична близькість оголює психологічні рани.

Проте ця сила іноді обертається слабкістю: надмір відвертих сцен, особливо в «Вимикачі», ризикує затінити глибші теми, перетворюючи складні емоції на мелодраматичний спектакль.

Філософська цінність серії — у її здатності провокувати запитання без остаточних відповідей.

Хто такі Вершники — бунтарі чи тирани?

Чи є їхня свобода справжньою, чи лише ілюзією, створеною їхньою владою? Дуглас змушує читача балансувати між співчуттям і осудом, особливо в історії Деймона, чия темрява одночасно відштовхує й притягує. Інтрига тримається на таємницях, що розкриваються поступово, як шари цибулі, хоча подекуди передбачуваність сюжетних ходів — як-от неминучі романтичні розв’язки — дещо послаблює напругу.

Критика серії лежить у її амбівалентності.
З одного боку, Дуглас сміливо досліджує моральні сірі зони, але з іншого — іноді жертвує глибиною заради драматичного ефекту.

Деякі конфлікти, особливо в «Схованці», здаються штучно роздутими, а повторювані мотиви помсти й прощення втрачають свіжість до «Сутінок».

Попри це, серія залишається потужним текстом для роздумів про те, як ми визначаємо добро й зло в собі.

«Диявольська ніч» — це не просто розвага, а виклик: зазирнути в себе й запитати, що робить нас людьми. Вона змусила мене переосмислити поняття свободи й ціну вибору, хоча й залишила бажання більшої стриманості в емоційних піках.

Ці книги заслуговують місце в моїй бібліотеці, щоб повертатися до них як до філософських трактатів, прошитих пристрастю.

Пенелопа Дуглас заслуговує похвали за сміливість, але могла б бути менш поблажливою до кліше.

Яким було моє розчарування, коли я починала її читати і думала, що ось нарешті буде 5/5, але ні 🫠

Кай Морі - нереальний, як подобався з першої частини, так все і залишилося. Але інші герої -🫣 скільки ж травмованих людей на один квадратний метр 😂

Сама історія мені здалася затягнутою, пів книги ми кудись їдемо, ходимо, тільки питань в моїй голові ставало більше.

Ця частина більш повільна, більш психологічна, звичайно, буду читати інші частини (поки чекають свого часу)