Це одна з найжорстокіших і найдивніших книг, що я коли-небудь читала. І хоча я у захваті, радити можу дуже далеко не всім, бо для більшості читачів вона буде за межею.
Історія психопата звичайного, що чудово пристосовується до середовища, але живе подвійним життям - і в тому другому житті робить такі речі, що важко уявити навіть після років перегляду трукрайму.
Але ця історія значно більше, ніж опис надлюдських звірств.
Це надзвичайно глибокий псхологічний твір, фокусом якого є анатомія психопатичної свідомості. Автор майстерно передав образ мислення, обмеженність світогляду і маніакальний стан та психотип героя.
Вже мабуть всі написали про надмірні згадки брендів у книзі, і мене це спочатку теж дратувало та відволікало, та щойно трохи втягуєшся, стає зрозуміло, що це неймовірно вдалий і доречний прийом, без якого складно було б так влучно передати хід думок персонажа.
Сама оповідь має дуже дивну і цікаву структуру, уривчасту і циклічну, таку, що поступово набирає обертів. Інтенсивність зростає до піку, а тоді раптом сходить нанівець.
Раптові вибухи надмірної аргесії, що відбуваються тоді, коли менш за все на них чекаєш. Ліричні відступи з абстрактними роздумами про музику. Поступово вимальовується чіткий паттерн, який вже можна простежити.
Це чудовий психологічний портрет психопата, якщо ви наважитись таке читати.
І головна цінність книги у тому, що на відміну від багатьох творів масової культури, які романтизують образ психопатів, ця книга показує його справжнім - химерним, потворним і ані краплі не привабливим незважаючи на блискучу щовнішню обгортку, від якою чорна безодня.
І ще книга лишає купу питань - починаючи з того, що деякі деталі біографії героя так і не будуть розкриті, та завершуючи головним - де проходить межа реальності?
Я розумію, чого такій великій кількості читачів книга не заходить, але на мою думку це - шедевр. Поруч наразі можу поставити хіба «Дофін Сатани» Ульяненка, але там посил трохи інший, хоча в близький. Ну і зовсім різні художні засоби - в цьому плані «Американському психопату» аналоговнєт.
Це офігенний варіант для хардкорного книжкового клубу, бо дійсно є, що обговорити.
У мене книга однозначно йде в топи року і загальні топи читання, але повторюсь - рекомендую не всім, бо жорстокість тут зашкалює.
