Під час першого знайомства з "Майстром корабля" я не зрозуміла приблизно нічого і не змогла належно оцінити цей твір. Але друге прочитання принесло справжнє задоволення. Накопичені знання про епоху та її авторів, зокрема про самого Юрія Яновського, стали ключем до розуміння цих текстів. Особливо допомогла вступна стаття Віри Агеєвої, яка задала правильний напрям для сприйняття.
Трошки збентежило сусідство "Майстра корабля" із "Байгородом" у межах одного видання. Вони дуже різні за атмосферою: перший – легкий, грайливий, закоханий у море та кінематограф, а другий – темний, жорсткий, сповнений революційного хаосу. Здавалося б, "Байгород" краще пасував би до "Чотирьох шабель", але хто я така, щоб сперечатись із поважною літературознавицею Вірою Агеєвою? І я її дуже люблю саме за глибокі коментарі, що відкривають очі на деталі та спонукають до власних роздумів та пошуків. Також ціную лаконічне оформлення: "Віхола" створює справді естетичну колекцію класики.

Читаючи "Майстра корабля", я ловила себе на думці, що відчуваю стиль Гемінґвея: чоловіча дружба, сини, пілот, кораблі, особлива жінка, палке кохання, терпке вино... але все це відбувається не на островах в океані на іншому боці планети, а тут, в Одесі! Відчуття сонця, легкості, мистецької пристрасті. Тепер, знаючи більше, я побачила камео Семенка, впізнала у режисерові Довженка і по-справжньому насолодилася грою тексту. "Майстер корабля" – це гімн молодості, творчості, авантюрі, написаний так жваво й невимушено, що часом важко повірити, що перед тобою книга 1928 року.
"Байгород" – зовсім інший. Від легкості й пустотливості Одеси не лишилося й сліду. Події відбуваються у Байгороді (нині – Кропивницький), захопленому анархістами. Тривожна, хаотична атмосфера, боротьба за владу, втома і відчай. Тут немає романтики, немає місця для гри – лише жорстка реальність громадянської війни. "Байгород" – це не лише літературний експеримент, а й рефлексія над часом та подіями, учасником яких був сам Яновський.

Підсумовуючи, я рада, що повернулася до Яновського вдруге. "Майстер корабля" та "Байгород" демонструють два абсолютно різні обличчя автора, що лише підтверджує його талант і майстерність. Це читання, що вимагає підготовки, але винагороджує сповна.

Кінцівка книжки «Чарлі і шоколадна фабрика» стає початком нової історії. Як зрозуміло з назви, у «Чарлі та скляному ліфті» головні герої вирушають у подорож тим самим ліфтом Віллі Вонки, який, схоже, вміє все: літати у всі сторони, набирати швидкість, немов ракета, і навіть вирушати в космос.
До речі, пасажири в ліфті не обов’язково мають стояти чи сидіти — бабусі й дідусі Чарлі, наприклад, не вилазять зі свого ліжка!

І ось, поки всі насолоджуються польотом (або панікують), ліфт зненацька вилітає аж на орбіту Землі! Там родина потрапляє в незвичайні пригоди і стикається з космічними істотами. Дякуючи дотепності Чарлі та трохи божевільним ідеям Вонки, вони знову перемагають! Що цікаво — у книзі знову акцент робиться на персональних якостях героїв, адже саме доброта і відвага Чарлі стають головною рушійною силою сюжету.

Віллі Вонка залишається тим самим дивакуватим генієм, якого всі люблять. Він вигадує щось настільки химерне, що це або стає фантастичним проривом, або… створює величезну проблему. Але йому це байдуже — адже світ для нього, - не набір правил, а нескінченне поле для експериментів!

Дал знову чудово змішує фантастичні елементи з повсякденними проблемами, і це робить його книги ідеальними не лише для дітей, а й для дорослих, які хочуть подивитися на світ очима дитини і згадати про важливість справжніх цінностей.

Інтерес до цієї книжки давно жив у мені через любов до екранізації Тіма Бартона, що стала справжньою класикою. Прочитавши «ВДВ», «Матильду» та «Відьом», я вже мала певне уявлення про стиль Роальда Дала. І хоча екранізація дійсно доповнює сюжет історією Віллі Вонки, саме книжка є першоджерелом шарму і глибини, яких так не вистачає в багатьох сучасних дитячих книгах.

Книга починається з того, як бідний хлопчик Чарлі отримує шанс потрапити на знамениту шоколадну фабрику Віллі Вонки разом з кількома іншими дітьми. Це — шанс, на який вони всі чекали, але далеко не всі справді його заслуговують.
Серед усіх противних дітисьок, що отримують шанс потрапити на фабрику Вонки, лише Чарлі справляє хороше враження. Усі діти втілюють крайнощі людських пороків: егоїзм, заздрість, жадібність. І хоч вони отримують різні «нагороди» за свої погані вчинки, мораль тут чітка і проста: не все, що блищить, є золотом. А чесність і порядність, хоч і не завжди помітні в натовпі, врешті-решт приводять до справжньої винагороди.

Залишатися собою, незважаючи на обставини — ось головний урок, який можна винести з цієї історії.
Роальд Дал здатен через казкову форму говорити про життєві істини, що завжди актуальні, незалежно від часу.

«Фантастичний містер Лис» – одна з найулюбленіших моїх книжок Роальда Дала. Я дуже рада, що «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видали стільки книжок цього культового автора. Саме ця історія стала для мене особливою завдяки екранізації – вона зробила її ще яскравішою та живішою.

У книжці розповідається про хитрого містера Лиса, який разом із родиною живе під землею. Щоночі він краде їжу в трьох злих фермерів. Одного дня вони вирішують його знищити й починають розкопувати його нору. Та містер Лис не здається – він риє ще глибше, щоб урятувати себе, свою родину й друзів.

Ця історія дотепна, захоплива й дуже тепла. Містер Лис – справжній лідер: розумний, кмітливий і турботливий. А ще ця книга вчить, що навіть у найскладніших ситуаціях можна знайти вихід, якщо діяти разом.

Я дуже люблю цю історію й довго чекала моменту, коли зможу познайомити доньку з Енн. І тепер, із цим ілюстрованим виданням від видавництва "Ранок", зробити це буде справжнім задоволенням!

Це саме та Енн, яку я уявляла. У новому виданні вона оживає на сторінках завдяки неймовірним ілюстраціям, які передають її щирість, мрійливість і ту саму іскру, що змушує її встрявати у всі можливі (і неможливі) халепи.

З того, що я чула про "Енн із Зелених Дахів", у мене склалося враження, що це сентиментальна й трохи солодка історія. Так воно й виявилося – у найкращому сенсі цих слів 😉

Я не змогла не перейнятися долею маленької сироти, схожої на руде кошеня – ніжної, допитливої, але здатної випустити кігтики, якщо хтось спробує її скривдити. Як можна не полюбити дівчинку, яка пережила стільки прикрощів, але не втратила віри в красу світу?

Її жага до нового й любов до фантазії роблять історію легкою, дотепною й по-справжньому теплою. Читаючи першу книгу циклу, я отримала величезне задоволення. Тепер лишається сподіватися, що й решта серії не забариться!