Німецький письменник Себастіан Фітцек отримав юридичну освіту, але вирішив присвятити себе літературі (що не може не радувати). Його романи перекладено 25 мовами, а загальний тираж книг складає понад 12 млн примірників.

Ідея "Пасажир №23" виникла у Себастіана після того, як він дізнався про численні випадки зникнення людей на круїзних лайнерах, що залишилися нерозкритими. Він досліджує цю тему і створює кримінальний трилер з елементами психологічного хорору. Він пише чітко і лаконічно, з акцентом на швидкий розвиток подій та постійну напругу. Книга вперше опублікована у 2014 р і займала перше місце в у списках світових бестселерів.

"...Немає нічого більш оманливого, ніж видимість безпеки..."

Головний герой - Мартін Шварц, поліцейський психолог, втратив дружину та сина під час їх подорожі на круїзному лайнері “Султан морів”. Він не бачить сенсу жити далі, самознищуючи себе на роботі… Через 5 років він отримує шанс спростувати версію про самогубство, повернувшись на корабель . Невже знайдена зникла дівчинка з іграшкою та ім’ям його сина на вустах - це не очевидний доказ, що все було не так, як офіційно відобразили тоді в документах?

Основні теми роману:
- Травма та втрата
- Таємниці та розгадки
- Вина та спокута: Не лише Мартін відчуває провину та намагається спокутувати її в свій власний спосіб.
- Ізоляція та самотність/ Людська психіка та межі здорового глузду
- Соціальні нерівності та експлуатація
- Моральна двозначність та корупція.
- Безпека та контроль

Наприкінці вас очікує сюрприз… І пазл складеться…

До речі та бабця, якій 78+5 років мені нагадала іншу бабульку з “Острів Дума” С. Кінга… Я чомусь очікувала, що вона теж буде в червоних конверсах.

Коли ми говоримо про класику американського горору, то неможливо не згадати Ширлі Джексон і "The Haunting of Hill House" (1959 р). Авторка знала, як пробиратися крізь лабіринти жаху і виводити на світло, навіть якщо це світло холодне і жорстоке.

"... Будинок на пагорбі, не розсудливий, стояв сам проти своїх пагорбів, тримаючи темряву всередині; він стояв так протягом вісімдесяти років і може простояти ще вісімдесят…"

Книга розповідає про експедицію до загадкового будинку, організовану доктором Джоном Монтагю, який досліджує паранормальні явища. Він запрошує з собою кількох людей, серед яких Елеонор Ванс, молода жінка з важким життям; Теодора - художниця; та Люк Сандерсон - спадкоємець маєтку. Протягом їх перебування там, вони стикаються з незрозумілими подіями, які випробовують психіку та доводять до межі божевілля. Елеонор поступово втрачає зв'язок з реальністю, а її внутрішні страхи і невпевненість стають ще більш виразними через вплив будинку.

Від книги не варто очікувати екшену або якихось глибоких описів жорстокостей. Сюжет розкривається повільно і наприкінці лишає набагато більше питань ніж відповідей. Роман вимагає певного настрою і зовсім не любить поспіху… Для мене ця книга чимось схожа на "Падіння будинку Ашерів" Едгара Аллана По. Обидва твори зосереджені на темах ізоляції, психологічного занепаду та впливу будинку на його мешканців. Вони досліджують, як місце може стати каталізатором для розкриття найглибших страхів і слабкостей людей.

Як на мене “Привиди дому на пагорбі” - класичний представник готичного горор-роману середини минулого сторіччя. Я не розділяю захоплення деяких читачів, але і не вважаю, що змарнувала час, читаючи цей твір.

Вночі пролунав телефонний дзвінок… На тому кінці повідомляють, що її донька впала з моста і знаходиться в лікарні в тяжкому стані. Сердце замерло від жаху. Чи це можливо? Хіба вона не у себе в кімнаті зараз? Саме з цього починається розповідь про Олівію. З ночі, яка ділить життя її матері - Ебігейл на “до і після”. Ніч, яка перегортає все догори дригом. Ніч, після якої її донечка Олівія вже не має майбутнього… Лише 30 тижнів існування - час, який потрібен, щоб дитина (?!) змогла сформуватися і народитися… І час, який потрібен Ебігейл, щоб знайти винного.

Ще одна книга, яка заволоділа моїм розумом та серцем. З самого початку я зрозуміла, що не можу відірватися. “Ніч, коли Олівія впала” не дозволяє розслабитися, не відпускає до останнього речення і певний час після прочитання. Авторка досить швидко зуміла втягнути мене в світ, де кожен персонаж має свої темні секрети та приховані мотиви. Кожна сторінка відкриває новий прошарок загадок та несподіваних поворотів. Кожен поворот сюжету змушує переживати миті радості і трагедії, відчуваючи силу любові і болю в кожному слові.

Книга доторкається до важливих тем життя, таких як довіра, біль, втрата, відданість і надія. Змушує задуматися про вразливість життя і невідомі повороти долі, що можуть статися в будь-який момент, навіть коли здається, що все під контролем. Розуміючи майстерність Крістіни Макдональд, я з нетерпінням чекаю на її наступні твори. Впевнена, що вони будуть так само захоплюючими та емоційно заворожуючими…

Я - “дитина Чорнобиля” і дуже добре пам’ятаю квітень 1986 року, коли наша сусідка (дружина військового) по секрету розповіла причину, чому так терміново виїжджає з дітьми з Києва та і взагалі України. Як мама плакала, затуляючи вікна ковдрами та миючи підлогу багато разів на день, забороняючи виходити нам з сестрою на вулицю… А по радіо розповідали, що скоро Парад на честь 1 травня в центрі міста і ні слова про катастрофу… Пам’ятаю, як ми ще років з 5 після цього боялися потрапити під дощ, бо боялися радіаційних опадів…

З того часу минуло вже майже 40 років… Я прочитала безліч літератури і досліджень на цю тему, бачила безліч наслідків цієї події (сама маю певні проблеми зі здоров’ям через це). Тож сьогодні хочу поділитися саме цією книгою. Бо вважаю її однією з найгрунтовніших і водночас простих викладень інформації на тему радіації та АЕС.
“Чорнобильська зона відчуження не повинна бути Діснейлендом, а туризм має бути освітнім та осмисленим - нести розуміння, що там відбулося, чому так сталося, вчити робити висновки. Розглядати Чорнобильську зону відчуження як гру “Сталкер” - не можна. Це музей пам’яті. Заповідник, місце наукових досліджень і “лабораторія просто неба”. Вона унікальна (с) … надруковано на обкладинці

Це справжнє відкриття для тих, хто зацікавлений у подіях навколо Чорнобильської катастрофи. Книга дарує зовсім новий погляд на зону відчуження ЧАЕС та події 1986 року, занурюючи нас у світ наукових досліджень та стежок сталкерів. Автори охоче діляться складною реальністю професійного життя в Чорнобильській зоні та думками важливих фігур наукової спільноти. Тут можна дізнатися про історію дослідження та використання атомної енергії, причини трагедій і катастроф, а також шляхи подолання їх наслідків. Мова викладення настільки проста, що підійде широкому колу аудиторії і різному віку, буде однаково зрозуміла і цікава як школярам, так і дорослим.
Доречі взимку 2022 р планувалася передача рукопису до видавництва. Але 24 лютого і вторгнення недосусідів внесло свої зміни в удь-які плани жителів України... Книга все ж була випущена вже в 2023 році, але з новими розділами "Чорнобиль окупаційний" та "Запорізька АЕС, або "реактори не вибухають"".

Алекс Майклідіс народився і виріс в Англії, завжди мав великий інтерес до літератури та мистецтва загалом. Після отримання ступеня з англійської мови та літератури в Оксфордському університеті, Майклідіс почав свою кар'єру як письменник, працюючи над різними жанрами, але найбільше відомий як автор детективних романів. Його найбільш відомий роман "Мовчазна пацієнтка" (The Silent Patient) здобув величезну популярність та отримав численні літературні нагороди. Але як на мене його “Діви” також варті читацької уваги.

Загублений ключ, загадкові сліди і хитрий вбивця — це лише вершина айсберга в романі "Діви" від Алекса Майклідіса. Ця книга переносить у прекрасне місто Кембрідж, де, здається, кожен студент чи викладач має свою таємницю. Маріана Андрос, психотерапевтка, опиняється в центрі подій, коли студенти університету починають загадково зникати. Її гостре розуміння людської психології та вміння розгадувати суспільні пазли стають ключем до розкриття цих темних таємниць. Під час розслідування вона зустрічається з групою молодих жінок, які називають себе "дівами", і розуміє, що їх ролі в цій історії можуть бути далеко не такими, як здається.

Майклідіс уміло відтворює атмосферу старих англійських детективів, де кожен персонаж може бути підозрюваним, а кожна деталь може мати значення. Він вміло плете павутину загадок та секретів, роблячи читача залежним від кожного слова та обертання сюжету. "Діви" — це відмінна сучасна інтерпретація класичного детективного жанру, що здатна захопити як поціновувачів старих добрих загадок, так і нове покоління любителів напружених трилерів. Але я б не була собою, якби не додала б в цю бочку меду трохи дьогтю. В деяких моментах ця книга здається дещо затягнутою…

Читали? Обговоримо?

Стівен Чбоскі — американський письменник, режисер і сценарист. Народився і виріс в Пітсбург США, виховувався в дусі католицизму. У 1999 році вийшов його дебютний роман "The Perks of Being a Wallflower", який став своєрідним культовим твором для підлітків.А в 2019 випускає “Уявний друг”, який відразу потрапляє в десятку бестселерів за версією «Нью-Йорк Таймс» і тримається там достатньо довго.


Головний герой - 7-ми річний Крістофер, змушений знову змінити місце проживання і школу через певні обставини.Спочатку він був звичайним, але трохи самотнім хлопчиком, поки одного разу не заблукав у Лісі Місії і не зник на 6 днів. Після його щасливого повернення він більше не відчуває себе самотнім, оскільки тепер має друга - Хорошого чоловіка, який допомагає йому, а також може чути чужі думки та історії. Крістофер тепер розрізняє та не плутає цифри та букви, і тепер йому необхідно побудувати будиночок на дереві, щоб врятувати світ від зловісної сили.

У певний момент роману важливо засвоїти одну з його основних ідей: "Проковтни свій страх і не дозволяй йому керувати собою”. Книга змушує задуматися про те, як жити з цим страхом і як його подолати. Автор в своєму вишуканому і моторошному стилі доводить, що навіть безмежно боячись, можливо змінити все.

Цей роман має глибоке релігійне підґрунтя. Показна святість мешканців місту прикриває пиху, дурість, жадібність і жорстокість, які в певний момент вже неможливо приховати. А ще роман також заснований на багатьох реальних проблемах сучасності, таких як алкоголізм, сімейне насилля, зникнення дітей, булінг у школі, безгрошів'я та божевілля.

До речі, до певного моменту мені здавалося, що автор “Уявного друга” Стівен Кінг - Зло, яке повертається в місто через 50 років, хлопчик, що здатний перемогти його… Також С. Чбоскі, як і Кінг вражає своєю емоційною глибиною та внутрішньою справжністю, вміло передаючи почуття, думки та переживання своїх персонажів.
Хочеться написати ще багато, але в той самий момент - як не заспойлерити? Отже… Я в захваті. Ця книга не відпускає і не забувається через хвилину після перегортання останньої сторінки! Читали? Плануєте? З задоволенням обговорю (до речі ідея роману виношувалася автором 15 років і спочатку планувалася, як “ маленька історія про привидів на 150-200 сторінок”).

Цитата: "Є два типи людей, здатних бачити те, чого насправді немає. Ти знаєш, хто вони, Кейт? Фантазери і психопати"

“The Dark half” був опублікований в 1989 році і за даними Publishers Weekly тираж цієї книги перебільшив всі інші книги майстра в 1980 х (1,5 млн), а за 4 роки з’явилася комп’ютерна гра і екранізація режисером Джордж Ромеро.

Письменник Тед Бомонт, відомий своїми психологічними трилерами, виявляється у центрі страшної історії, коли його власна творча відмінність, що виявляється через псевдонім (Джордж Старк), вривається на світло, буквально стаючи реальним. Відчайдушна боротьба з цим "іншим я" приводить до шокуючих подій, які зачіпають не лише письменника.

Книга досліджує теми самоідентифікації, подвійної особистості і природи злості, розглядає психологічні аспекти душевних травм, амбіцій та сили волі, що впливають на поведінку та розвиток персонажів. Крім того, розкриває тему влади та її зловживання, а також відображає соціальні проблеми, пов'язані зі стигматизацією та прийняттям в суспільстві.
Звісно ж Кінг не міг не поєднати своєрідним чином цей роман зі своїми іншими творами. Наприклад, шериф Алан Пенгборн з’являється в його наступній його книзі “Необхідні речі”, а смерть його попередника (Джорджа Баннермана) описана в “Куджо”.

Я читала цю книгу двічі і з паузою майже в 25 років. І вона звісно ж зайняла окреме місце в моєму серці. Раджу "Темна половина" читати тим, хто цікавиться психологічними трилерами та хоче поглибитися в складність людської психіки і тим, хто цікавиться темами подвійного життя, внутрішньої боротьби та моральними дилемами. Також вона буде цікава шанувальникам творчості Стівена Кінга та тим, хто цінує його неповторний стиль письма.

Цікавий факт: саме особистий досвід Кінга став основою книги. В молоді роки він писав під псевдонімом Річард Бахман і був “розкритий”. Він влаштував своєрідний "похоронний обряд", уявно вбивши свій псевдонім, як пізніше в його романі і зробив Тед. А також автор боровся зі своєю залежністю від алкоголю та наркотиків. Він публічно визнав цю проблему і офіційно заявив про свою тривалу абстиненцію, починаючи з 1988 року. Такі визнання були важливими для Кінга, і він навіть розмістив анонс у кінці книги "Темна половина", де зазначив про своє позбавлення від алкоголізму (в українському перекладі її немає).

Вікторія Шваб (V.Е. Schwab) народилася в 1987 році в Наваррі, США. Авторка різноманітних жанрів, включаючи фентезі, наукову фантастику, жахи та молодіжну літературу. Її роботи часто отримують високі оцінки від провідних літературних видань (The New York Times, Publishers Weekly, Kirkus Reviews та Goodreads), а також від інших авторів та критиків. Наприклад, у своєму твіттері Стівен Кінг висловив захоплення її "Темний академік". Він також назвав її "кращою книгою фантастики та фентезі" у своєму щорічному огляді 2015 року для видання Entertainment Weekly.

Сама В. Шваб зазначала, що написання “Місто привидів” було особливим викликом. Вона ставила перед собою завдання створити історію, яка була б одночасно цікавою для підлітків та дорослих. В своїх соцмережах писала, що ідея книги виникла під час її подорожі до Шотландії. Вона була вражена атмосферою міста Единбурга та його багатою історією, де кожний куток міста має свою власну легенду або міф. Шваб відчувала, що це місце може стати чудовим тлом для історії про магію та привидів.

Отже, маємо підлітка Кессіді - дівчинку , яка одного разу трохи не загинула. Її врятував гарненький хлопчисько Джейкоб - дух, який перебуває в міжсвітній зоні, але він може взаємодіяти з Кассіді, оскільки вона тепер має здатність бачити привидів. Батьки Кесс починають знімати нове телешоу про паранормальні явища, тож сім’я вирушає в подорож до Шотландії . Там вона зустрічає дівчинку з такими ж здібностями. А Единбург - місто привидів, яке набагато небезпечніше, ніж можна уявити на початку…

“Місто привидів” - одна з найбільш випадкових моїх покупок зими 2023-2024. Я досі не знаю відповіді чому саме я вирішила її придбати. Але зараз, мабуть, це вже зовсім неважливо. Бо ця книга дійсно якась особлива. Вона ніби перезавантажила мене. Не змінила, залишивши глибокий слід, а подарувала відчуття якоїсь паузи та спокою. Я вважаю, що авторка віртуозно справилася з задачею написати одночасно небезпечний, але зовсім не жахливий твір. Це чудова книга для людей, які хочуть трохи містики, але без перевантаження моторошними подробицями, філософськими роздумами та психологічними травмами. Поки не планую читати продовження, але не зарікаюся…

Загалом, маю позитивне враження від книги, підкреслюю її унікальність та привабливість для читачів, які шукають містику без перебільшення.

Бувають книги, прочитавши які, хочеться поділитися з усім світом і одночасно мовчати, зберігаючи відлуння від неї десь глибоко всередині себе. Це саме той випадок… Ю Несбьо - це один з моїх найулюбленіших авторів сьогодення, який відкрив для мене Всесвіт скандинавських нуарів і детективів. Колись я напишу більше саме про нього і інші його твори (збірка “Ревнивець” досі очікує відгук…), але саме зараз час “Королівства”...

Одного дня в маленьке містечко норвезької глибинки з далекої Канади повертається Карл Опгард. Повертається до свого старшого брата Роя в будинок батьків, привозячи з собою красуню дружину і ідею будівництва грандіозного готеля, що має перетворити цю місцину на мекку регіонального туризму…
Коли я читала цю книгу, то в якісь моменти мені здавалося, що всі ці таємниці накривають мене з головою, як лавина, що сходить з гір… Ю Несбьо методично, крок за кроком і ніби без зайвих емоцій вивертає величезні брилі емоційного і фізичного болю героїв. Автору непотрібно описувати в фарбах ті події, що розгорталися в цій місцині. Його прості слова занурюють в драму життя кожного герою роману. І це одна з небагатьох книг, коли кінцівка ніби логічна і повинна бути очікуваною, але все одно в голові лунає крик “Як, як так могло статися”?

Мабуть, це перший мій такий емоційний відгук… Можливо, колись я зберуся з думками і перепишу його… Але наразі нехай буде так…

В анотації було зазначено, що книга в списках бестселерів The New York Times. Її рекомендували Washington Post і The USA. В анотації обіцяли захоплюючий трилер, але чи варто вірити цим обіцянкам?

Ешлі Одрейн - канадська письменниця, яка вивчала мистецтво та комунікації в університеті Queen's у Кінгстоні і творче письмо в Університеті Колумбії. До свого літературного дебюту працювала в сфері реклами та медіа. Але проблеми зі здоров’ям молодшої дитини змусили її покинути офісну роботу і згодом зануритись в письменство. Її дебютний роман (про який ми і поговоримо нижче) був опублікований в Канаді в 2021 році і пізніше надрукований в 39 країнах світу, в т.ч в Україні видавництвом КСД.
Історія розгортається навколо сім'ї, де Блайт вагітна своєю першою дитиною. Вона відчуває певний тиск свого чоловіка, який очікує, що вона стане ідеальною матір'ю. Цього хоче головна героїня, бо сама вона мала досить важке дитинство. Коли народжується Вайолет, світ Блайт рушиться, всі очікування були марними. Все не так просто, як здається на перший погляд. Це післяродова депресія? Блайт просто все здається? Але з кожним новим етапом зростання Вайолет з'являються нові та глибші розколи в сімейних стосунках. Чи спроможна Блайт виростити свою доньку і зберегти шлюб, особливо після того, як та проявляє таку агресивну та деструктивну поведінку?

Розкриття історії відбувається трьома сюжетними лініями - історіями трьох поколінь жінок. Книга досліджує теми спадковості, впливу минулого на сімейні зв'язки та внутрішніх демонів материнства. Заставляє задуматися, агресія дитини- це генетично успадковане, наслідок виховання, індивідуальне відхилення дитини чи все взяте разом? Завдяки вправній мові та здатності авторки відтворити внутрішній світ героїні, "The Push" залишає слід, викликаючи роздуми навколо найглибших аспектів сімейного життя і бажання обговорити книгу. Оригінальна назва "The Push" краще відображає суть роману, і на мою думку, він вартий уваги не як трилер, а як майстерно написана драма.

Елена Ферранте - це псевдонім італійської письменниці, яка стала відомою завдяки своїм романам із серії "Геніальний друг" (Neapolitan Novels) і завдяки якому була визнана однією з 100 найвпливовіших людей за версією журналу Time. Реальне ім'я та біографічні деталі Ферранте залишаються невідомими, вона погоджується на небагато інтерв’ю та дає їх лише з допомогою ел.пошти. У 2016 році журналіст Клаудіо Гатті заявив, що римська перекладачка Аніта Раджа, можливо, і є Ферранте, а у 2017 році дослідження, яке провели в Університеті Падуї, засвідчило, що фактичним автором книг є Доменіко Старноне, чоловік Раджі. Але обидва заперечують свою причетність до Ферранте...
Після певної творчої паузи в 2019 р “Брехливе життя дорослих” друкують італійською і за декілька місяців відбувається одночасний реліз у 30 країнах різними мовами.В анотації сюжет описано таємниче: "У Неаполі на початку 1990-х 12-річна Джованна чує, як її батько Андреа зневажливо порівнює її зовнішність із зовнішністю своєї таємничої сестри Вітторії. Джованна вирушає на пошуки Вітторії, щоб з’ясувати всі сімейні таємниці". Книга миттєво потрапила до списку бестселерів The New York Times, посівши там друге місце.

Отже головна героїня - Джованна зростала щасливою дитиною, вважала своїх батьків ідеальними, а їхній шлюб — найкращим прикладом сімейного щастя. Однак одного дня все перевертається догори дригом. Виявляється, що вона нічого не знає про свого батька і його минуле (та і поточне життя). Це спочатку розхитує, а потім докорінно змінює її. І всі ці зміни – зовнішні та внутрішні – починають відбуватися з головною героїнею одночасно. Гормональні бурі, переживання власної некрасивості, інтерес до сексу, крихкість і вразливість, які ретельно приховуються за зухвалістю – все описано дуже правдиво, десь навіть із безсоромною відвертістю.
Цей роман досліджує теми ідентичності, сімейних зв'язків, шукання себе та боротьби зі своїми внутрішніми демонами. Він пронизаний внутрішнім монологом головної героїні, яка намагається зрозуміти світ дорослих та своє місце в ньому. Маючи доньку-підлітка, під час читання я намагалася зрозуміти поведінку її батьків, але декілька раз виникало бажання сказати їм - “Поверніться до дитини обличчям, а не спиною…”

Чи варто її читати? Чому б ні? Якщо вас цікавить історія сім’ї, внутрішні конфлікти та пошук істини, “Брехливе життя дорослих” може бути захоплюючим читанням. Але можливо я не мала настрою або це трохи “не мій жанр” худ.літератури, бо особисто мене ця книга не вразила.

Тереза Вейр - американська письменниця почала свій літературний шлях досить давно - ще в 1980 х роках минулого століття і стала відома як авторка романтичних романів. З часом вона почала писати і в інших жанрах (в тому числі трилерри) і для цього обрала псевдонім Енн Фрейзер. Літературознавці про цей бік її творчості писали, що вона “створює абсолютно магнетичний переконаний саспенс”. Це те, що мені потрібно подумала я і замовила “Знайди мене”. Батьком саспенсу вважається Альфред Гічкок, який був майстром створювати атмосферу тривожної невизначеності, напруженого очікування і очікування чогось жахливого (suspense (англ) - невизначеність, неспокій) і, звісно ж, я очікувала щось подібне від цієї книги.

Отже, Бенджамін Фішер, також відомий, як “Вбивця з Інленд Емпаєр” після 30-ти років, проведених в в’язниці, нарешті погодився вказати місця, де були поховані його жертви. Він зустрічається з молодим детективом Деніелом Еллісом і висуває лише одну вимогу - “я хочу, щоб поруч зі мною була моя донька”… ЇЇ маленьку він використовував в якості приманки і тепер висуває вимогу, що лише за її присутності зробить це. Та маленька дівчинка (Ренні) виросла, стала фахівцем з профілювання від ФБР, але залишила свою службу через тіні минулого та посттравматичний стрес, переїхала в пустелю і займається гончарством. Чи захоче вона допомогти? Можливо вона була не лише інструментом свого батька, але і надихала його? Не спішіть з висновками, все заплутано більше, ніж здається з першого погляду!

Енн Фрезер намагається розкрити психологію головної героїні, персональний конфлікт якої з минулим створює певну інтригу звісно. Вона виводить на грань моральних та етичних дилем, змушуючи думати про те, наскільки далеко можна зайти заради приховування правди.

Особисто мені не вистачає глибини або якоїсь “родзинки”. За мить, після того, як я перегорнула останню сторінку книги, я вже думала, геть про щось інше. “Знайди мене” не зачепила, не лишила будь-який “післясмак” після себе. В цілому - непогана книга, але “на один раз”, на один вечір…

Уривок з інтерв’ю: “... Чому детектив? Я загалом сама є великою фанаткою цього літературного жанру, мої улюблені автори, що у ньому творять – Ю Несбьо, Франк Тільє…насправді для письменника він дуже складний для написання в технічному плані: тут на початку все виглядає, наче розібраний пазл, і автор має з різних деталей і шматків сюжету скласти все це в єдине ціле. При цьому, зробити це так, щоб весь час тримати інтригу, і щоб наприкінці читач відчув задоволення і подив від кульмінації…”

!!! Задоволення, подив, захват і стійкий післясмак - це те що залишається після прочитання цієї книги!!! Скажу чесно, придбала я її випадково. чекала вона своєї черги декілька місяців і минулого тижня я взяла до рук лише тому, що у мене попросили її почитати, а я не хотіла її давати нечитаною… І це був вибух!
Михайлина - кримінальна психологиня, що постраждала від рук маніяка, який понівечив її обличчя і душу, тікає від світу, закриваючись в своїй квартирі і відмовляючись від будь-якого спілкування. Після року усамітнення вона повертається до роботи зі своїм напарником Мирославом, беручись за справу вбивства молодої дівчини, лице якої вщент порізане.

У "Не плач, моя красуне" майстерно втілена технічна вправність “оповідача”, що забезпечує неабиякий напружений стан протягом всього сюжету. Сплетеність інтриг та загадкових подій веде по коридорах кримінального лабіринту, в якому кожен поворот має величезне значення. Історія від різних осіб, що спостерігаються через призму різних перспектив, робить кожен епізод інтригуючим та багатогранним, викликаючи цікавість і бажання дізнатися більше. Розкриття внутрішнього світу героїв, віддзеркалення їх внутрішніх конфліктів, створює враження живих і реальних людей. Такий підхід до розкриття характерів, створення інтригуючого сюжету та відтворення історії через різні голоси робить книгу не лише кримінальним трилером, але й захоплюючим літературним дослідженням, яке залишить вас враженими і вдячними за чудовий читацький досвід.

Я в захваті!

Ісландія, літо 1956 року. П’ятнадцятирічна Лаура працює хатньою помічницею у однієї сімейної пари на віддаленому острові Відей поблизу Рейк’явіка. Спокійний плескіт хвиль переплітається з жаром серпневого сонця, але в один день цей спокійний острів стає свідком її безслідного таємничого зникнення…

Тридцять років минуло з того часу, і коли місто Рейк'явік святкує своє 200-річчя, журналіст Валь Робертссон вирішив розпочати своє власне розслідування справи зникнення дівчини. Копирсаючись в минулому, він виявляє, що це таємниця, яку хтось уперто хоче залишити нерозгаданою. І коли практично знаходить відповідь, він розуміє, що істина вартує життя і опиняється під колесами автобуса. Тепер сестра загиблого розпочинає власну маніакальну Одиссею, щоб розкрити всі темні сторони цієї загадкової історії.

Редактори Amazon і The New York Times Book Review вважають це найкращим детективом, трилером і саспенс минулого 2023 року. Світом вже поширилося більше 4х млн примірників. В рецензіях пишуть, що книга - це повна синергія ісландської атмосфери, загадковості та небезпеки. Один з авторів (Рагнар) не лише відомий ісландський письменник-журналіст, але і юрист, викладач, а його соавторка (Катрін) — ісландська письменниця, політикиня, прем'єр-міністерка Ісландії з 2017 року. Обидва співзасновники Рейк’явікського міжнародного фестивалю кримінальної літератури Iceland Noir. Хіба лише цього було недостатньо для того, щоб “Рейк'явік” потрапив до моїх рук?

Тут в центрі сюжет, а не насилля чи екшн. “Рейк’явік” відзначається певним спокоєм і розміреністю. Навіть у найнапруженіших моментах автори лишають відчуття якогось спокою, віддавши перевагу виразним мовним засобам та глибокому аналізу персональних конфліктів. Завдяки цьому виникає не лише певне емоційне занурення, але й інтелектуальне захоплення.

Я люблю скандинавську літературу. Вона вабить мене певним нуаром, оригінальністю, витонченістю сюжетів та глибокою характеристикою персонажів. Але ісландські автори не схожі на норвезьких, шведських чи фінських. Якщо хочете дізнатися чим, то ця книга дійсно непоганий початок такого “дослідження”.

Мексиканська готика. Маєток мороку - Сільвія Морено-Гарсія - 302с.

“Цікаво та атмосферно настільки, що здається, наче якась надприродна сила змушує нас гортати сторінки цієї мексиканської містики” (The Washington Post)
Така анотація, або номінація на премію Брема Стокера, порівняння роману с творами Лавкрафта, редагування авторкою різних відомих антологій, дуже гарна обкладинка або навіть все разом так захопили мене, що я все частіше поверталися думками до цієї книги і хотіла її придбати і прочитати.

Маєток мороку – не шедевр, але досить потужна історія з готичними, містичними та навіть міфологічними нотками. В романі досить потужно піднімається тема батьків і дітей, обраності, нерівності і навіть теорій антропології. Атмосфера в романі справді готична, письменниця чудово впоралась. Є і похмурий особняк на горі, і дивна сімейка з таємницями, яка живе в цьому будинку, і смілива головна героїня, яка наосліп потрапляє в павутиння кошмару, але потім відважно з ним бореться, захищаючи себе та близьких. Є трохи натяків на еротику, сексизм і багато посилань на казки, в тому числі оригінальних Братів Грімм. Але тут майже немає Мексики - лише імена і географічні назви. Багатсько літературних кліше і очікуваний фінал.

Ромео: роман - Еліз Тайтл - 632с.

Події відбуваються в Америці в сучасному часі з флешбеками/спогадами минулого. Авторка майстерно описує жахливі вбивства - ніби повз і без подробиць (як буває в трилерах), але читач розуміє, що це більше слідування принципу “менше знаєш, міцніше спиш”. Ніби вона оберігає нас від “зайвого стигнення крові в серці”. Величезною червоною лінією проходить через всю книгу тема сексу, сексуальних уподобань, бдсм й інцесту - з подробицями, але без зайвих описів “прутнів і розкішниць”.
Особисто мені здається, що Еліз Тайтл проявила віртуозність в приховуванні реального вбивці. Але трохи заплуталася в історії родини і дитинства головної героїні, бо якби не це, то книга могла бути б меншою сторінок на 100-150, мабуть.

Чи раджу я читати цю книгу? Так! Можливо, мене тригернула назва (бо в моєму житті теж колись був Ромео). Можливо, я начиталась схвальних відгуків різних букблогерів. І саме тому мала дещо завищені очікування від роману і тому була дещо розчарована. Але книга дійсно досить цікава. Не викликає бажання відкласти, а навпаки хочеться скоріше дізнатися, що ж там далі.

Осина фабрика:роман / І.Бенкс - 240 сторінок

Події відбуваються на шотландському острові, у відокремленому приватному будинку. Саму історію розповідає головний герой Френк - дотепний та жорстокий підліток, вбивця. Який має свої ритуали (які чимось близькі до язичництва) та живе з дивним батьком. Обидва з тривогою чекають на брата/сина Еріка, який втік із психіатричної лікарні і прямує додому на острів. Переживають мовчки, поодинці.

Автор підкидає дуже багато деталей. Розповідає про дитинство Френка, трохи про його матір і навіть моторошні таємниці смерті двох його братів та сестри. Але всі ці розрізнені та часом навіть гидкі шматочки пазла не складаються в єдину картинку до останніх сторінок. Всю книгу я думала: “Хлопче, що ж с тобою сталося. Що за секрети ти ще маєш?

Кінцівка абсурдна і в той же час така логічна, вибиває землю с під ніг. Породжує ще більше питань, ніж відповідей. Не хочу руйнувати інтригу, то не буду спойлерити.

Багато людей у відгуках пишуть, що вона схожа на “Американського психопата”. Можливо, так здається тому, що певні описи викликають відчуття здивування, відчуження і огиди. Але мені більше згадується «Володар мух» Вільяма Голдінга, бо вже в першому розділі фігурує острів і тотеми: «Жертовні Стовпи».

Я вважаю, що це роман - чудовий приклад постмодернізму, має гарні метафори та глибокий психологізм. Автор віртуозно володіє словом, не впадає ні в ускладненість, ні в надмірну спрощеність. Його стиль повністю відповідає своєму часу 1984 р.

Чотири сезони: збірка/Стівен Кінг - 704 сторінки

Я безмежно люблю цю збірку багато років. До видання входить 4 повісті: "Рита Геворт і втеча з Шоушенку”, "Здібний учень", "Тіло" та "Метод дихання". Ці повісті різні, не пов’язані між собою і не в жанрі “жахи”. Але, звісно, Кінг вміє забратися глибоко до вас у мозок і посмикати саме ті ниточки, від яких холодок пробіжить по спині...

Втеча з Шоушенку: це історія про незламну волю, сталевий характер, надії і шалену цілеспрямованість. Коли жодні життєві обставини не збивають з обраного шляху. Повість написана ніби від першої особи, через призму бачення світу головним героєм. Коли я читала її вперше в 1996 р, то мені чомусь нагадало це стиль Кена Кізі (“Політ над гніздом кукушки”). Свого часу за цим сюжетом був знятий досить непоганий і відомий багатьом фільм.

Здібний учень: Кінг дуже яскраве тут розкриває тему, що найстрашніші монстри - це люди. Не можна довіряти навіть, здавалося б, дуже хорошому, дуже старанному хлопчику (ідеальному - на думку батьків і оточення). Історія тримає із перших сторінок! Школяр, який розпізнав у своєму сусіді нацистського злочинця та починає його шантажувати. Але йому потрібні зовсім не гроші, а історії. Старий німець, у якого руки по лікоть у крові, який навіть вже жалкував ніби про своє минуле, але так і не зміг зрештою його відпустити…Також існує фільм, але я його не бачила і не наважилася подивитися, бо я дуже люблю цю повість… (а ви знали, що «Учень диявола» зі збірки Кінга «Скарбничка Сатани» - це урізаний журнальний варіант цієї повісті?)

Тіло: Це про дитинство, про дружбу, про силу волі та прагнення до мрії. Ніби репетиція до “Воно” і десь трохи нагадує “Ловець снів”. Історія про хлопчаків, які зібралися, щоб подивитися на труп. Мета - цей труп - далека, і їм доведеться пройти багато кілометрів, щоб дістатися до нього. Досить суперечлива історія і чомусь багатьом вона здається нудною або незавершеною… І я з такими висновками якось ну зовсім не згодна.

Метод дихання: Ця повість за своїм жанром не схожа на попередні. Якщо перші три – це про те, що треба боятися живих, а не мертвих. То в цій присутня частинка магічного реалізму. Існує певний таємничий клуб, де розповідають історії. Головна заповідь якого – «Секрет в оповіданні, а не в тому, хто розповідає цю історію».

Історія Лізі: роман/Стівен Кінг - 624 сторінки

“Не читай її! Вона не варта бути прочитаною!“, “Я починала і покинула після перших 100 сторінок!“, ”Це не той Кінг, якого я знаю і люблю!” - це і багато подібного потім чула від букблогерів і бачила на різних книжкових форумах. Що таке міг утнути улюблений автор, щоб викликати такі відгуки?

Якщо чесно, я неймовірно здивована, як цьому роману Кінга вдалося прослизнути повз мою увагу.

2 роки минуло після смерті її чоловіка, відомого письменника С. Лендона. І лише зараз вона знаходить в собі сили впорядкувати його “творчий спадок”, і лише тому, що інші літературознавці докучають їй з цим питанням. Майже 3 сотні сторінок автор затягує читача в омут спогадів, історій минулого, щоб потім стався вибух… Той момент ,коли неможливо зупинитися і хочеться скоріше дізнатися, що там далі.

Хочу сказати, що це класичний Кінг. Який неймовірно описує сімейні відносини (між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, між дітьми), мислення вдови і психопата-переслідувача, огортаючи це все містичним павутинням.

До речі, це майже автобіографічний роман. Якось письменник потрапив до лікарні з двосторонньою пневмонією і після того, як виписався, виявив, що дружина Табіта влаштувала глобальне прибирання в його кабінеті. Книги та рукописи були в коробках на підлозі, і Кінг швидко уявив собі, що відбуватиметься після його смерті

Мабуть, це один з найвідоміших творів майстра.

Відповідно до основної сюжетної лінії, семеро друзів із міста Деррі в штаті Мейн борються з почварою, що вбиває дітей і здатна втілюватись у будь-яку фізичну форму (найбільш відома форма - це #КлоунПеннівайз). На сторінках переплетені одразу минуле (у дитинстві) і вже доросле життя головних героїв.

Цьогоріч читала цей роман вже втретє - вперше в 13 років, потім в 29. Вперше на це мені знадобилося майже 2 місяці, вдруге - майже місяць, і втретє - всього декілька тижнів. І кожного разу ця книга мала різний післясмак, кожного разу відкривалася там, де минулого разу я не побачила/не відчула нічого незвичайного.

Можливо, з віком (чи правильніше казати - досвідом) маєш можливість побачити те приховане, що раніше здавалося просто “фоном”, починаєш бачити, що за цими “простими” описами буденного лежить набагато більше страшного і глобального… Саме зараз ця книга для мене була зовсім не про монстрів і зовсім не про містику чи жах (хоча, звісно, і цього там вистачає). Це про вплив травм дитинства на доросле життя, взаємовідносини, психологію маленького містечка, владу пам’яті і силу об’єднання (це набагато більше ніж дружба).

Просто кілька цитат, що я пропустила раніше:
- Голос, який оповідає історію, набагато важливіший за саму історію.
- Їжа - це, можливо, життя, але джерело сили - не їжа, а віра. І хто, як не дитина, здатна повірити беззастережно? Але є проблема – діти ростуть.
- Їдь і продовжуй посміхатися. Злови на радіо рок-н-рол і йди по життю з усією мужністю, яку можеш зібрати, і з усією вірою, яку зможеш зберегти. Тримайся, сміливіше, не відступай. Все інше – темрява.
- Коли тебе тримають за яйця рідні, вони добре знають, як тиснути.
- На їхньому місці я не дивився б фільм жахів. Я б сидів вдома і дивився в дзеркало.

Тут усі брешуть (Someone We Know)/Шарі Лапена - 320с.

Ласкаво просимо до Стенгоупа! Безпечний район. Пристойні сусіди. Рай для родин із дітьми. Рай, у якому кожен ховає за дизайнерськими гардинами власне пекло (с)
Ви таке любите? А якщо дізнаєтеся, що там зникла 9-ти річна дівчинка Ейворі і декілька днів ніхто не може знайти ні її, ні хоча б якихось свідчень і доказів, що з нею могло статися? Цей ворожий акт викликав в серцях спільноти неспокій та страх, нагадуючи про те, що ідеальність – всього лише крихкий обман. Тепер ті, хто колись тісно об'єднані довірою, занурені в атмосферу підозрілості, а їх зламані відносини стають психологічним полем битви, де розцвітають болючі квіти невизначеності та розчарувань. Невже винен батько? А, можливо, хлопець з будинку навпроти?

Мені імпонує, що Шарі Лапена майстерно володіє прийомом розповіді від першої особи, дозволяючи глибше відчути та зрозуміти кожного героя її книг. Вона вдало використовує внутрішні монологи, розкриваючи таємниці та суперечності, які ховаються у душах її героїв. Тобто не просто слідкуєш за подіями, але й бачиш їх очима. Цей підхід дозволяє створити багатогранні, реалістичні образи, надаючи можливість глибше відчути кожен відтінок внутрішнього світу емоцій персонажів.

Так, я раджу читати “Тут усі брешуть”!!! Не спішіть розчаровуватися, коли десь після 70% прочитання книги розкривається таємниця Ейворі і її викрадача, бо попереду ще багато відкриттів і подій, які не залишать вас байдужими!

Небажаний гість (The Unwanted Guest)/Шарі Лапена - 320с.

Починається все з того, що дві подруги, адвокат, старе подружжя, коханці, одинока письменниця і молода пара приїхали на декілька днів в невеликий готель на засніженому гірському курорті. Все було чудово поки зранку біля сходів не знаходять мертву красуню Дану, жахлива снігова хуртовина стає причиною зникнення електроенергії і дорога назад стає неможлива. Отже всі вони замкнені там на декілька днів без можливості навіть сповістити поліцію. А вже ввечері у власному номері знаходять ще одну мертву гостю і за нею гинуть ще декілька героїв… У всіх присутніх є мотиви та можливість це зробити. Хто вбивця - один з гостей, власник готелю, хтось невідомий, що заблукав, а може, вбивця був не один? Все це розкривається лише на останніх сторінках, як в класичних детективах.

До речі, Шарі Лапена до початку кар'єри в літературі працювала викладачем англійської мови та юридичним консультантом. І я не можу не відмітити, що ці аспекти попередньої кар'єри вплинули на її книги. Як викладач англійської вона чутлива до мовної точності, неймовірно уважна до вибору слів, структури речень та загального тексту. Як юридичний консультант вона вправно використовує аналітичні та логічні навички в побудові структури сюжету та розгортання інтриги. А фаховий юридичний досвід надає реалістичність в аспектах, пов'язаних із дослідженням правопорушень або психологією персонажів (сприйняття та аналіз людської поведінки та мотивації).

Мені ця книга дуже сподобалася і я раджу її прочитати, не дивлячись на те, що вона нагадала мені "І не лишилося жодного" (And Then There Were None) Агати Крісті, і останні 50% книги я не могла заглушити в моїй голові ту кляту пісеньку з однойменного фільму…

Нещаслива родина (Not a Happy Family)/Шарі Лапена - 358с.

Роман канадської письменниці побачив світ в 2021 і був виданий в Україні вже в 2023 році видавництвом КСД. Книга має позитивні відгуки за свій захоплюючий сюжет та неочікувані повороти у багатьох критиків і читачів, чим і зацікавила і мене.

Тут не буде складних слів, глибоких психологічних портретів героїв чи величезних філософських роздумів. Однак авторка вдало вплітає події сюжету, які, здається, навіть класичні для жанру детективу, тримаючи у напруженні та очікуванні розв'язання головоломок аж до останнього рядка останньої сторінки. Це справжня емоційна атракція у світі таємниць та несподіваних поворотів, що торкається теми складних сімейних відносин (абьюз, жорстокість, знущання), психопатії, зради і наслідків виховання.

Отже у Великодню ніч після родинної вечері в будинку Мертон відбулося подвійне вбивство - батько-тиран Фред жорстоко зарізаний, а його тиха дружина Шейла задушена, деякі коштовності викрадені. Їх тіла знаходить покоївка Ірен, яка в стані шоку (чи може навмисно) знищує значну частину доказів.
Подружжя мало 3 дітей, які повинні були успадкувати мільйони доларів в разі смерті батьків - Кетрін, Ден і Дженні. Всі вони мають мотиви для вбивства і брешуть поліції і один одному, де саме були в ніч вбивства. Рідна сестра Фреда, Одрі, бере справу в свої руки, бажаючи виявити винуватця серед власних племінників. І, звісно, існує ще дехто, хто мав всі підстави скоїти злочин.

В процесі читання спочатку здається, що ось же він вбивця, але перегортаючи сторінку і отримуючи нову інформацію, розумієш, що не все так однозначно. Члени родини вчать не довіряти навіть власним враженням, а питання “Хто вбивця?” залишається відкритим до останнього моменту.

Особисто я раджу прочитати “Нещаслива родина” - дійсно не погана розповідь, можливо не шедевральна, але це точно якісний детектив. Книгу не хочеться відкладати, поки не дізнаєшся, що ж сталося насправді! Я навіть свою зупинку в метро проїхала, бо не могла відірватися… І я вже маю на своїх поличках наступні книги авторки, а саме - “Тут усі брешуть” і “Небажаний гість”, впевнена, що не буду розчарована.

Ця історія неквапливо розгортається в трохи мінорній, а точніше — у дуже задумливій тональності, яку розповідає жінка, перебуваючи в не надто радісній смузі свого життя, про що читач дізнається досить поступово і крок за кроком. Але потім вона трохи відсторониться і поступиться місцем ще декільком героїням , одна з яких в певний момент безвісти зникає. Це імпровізоване жіноче тріо розповідає про різноманітні моделі поведінки жінки у шлюбі та поза ним, що підкріплюється компетентною думкою психоаналітика з того чи іншого приводу — психоаналітика, який, втім, теж у певний момент поповнить ряди підозрюваних у вбивстві.

У книзі порушується досить важлива тема - залежність. Залежність від чоловіка, від родини, від минулого, від чужої думки, від власної зацикленості і алкоголю. Психологічно авторка досить достовірно описала момент, коли зневірена людина, не знаходить підтримки і ламається, а потреба приглушити біль перетворюється на залежність, і навіть усвідомлюючи її, вона не знаходить у собі стимулу боротися. Усі залежності разом узяті ніщо інше, як емоційне рабство, до якого й потрапили героїні книги.

До речі слово “потяг” у назві згадується не просто так. Він символізує для кожної героїні щось своє - безпеку та надійність (як протиставлення до нестабільності життя), втечу (візуальне нагадування про бажання мати нове життя) і порушення приватності особистого.

Ще роман про інший бік чужої красивої реальності в наших очах. Більшість людей нічого по суті не знає про інших, але схильні давати свої оцінки, заздрити, схвалювати чи засуджувати. І гарна картинка завжди може виявитися ефемерною та не мати нічого спільного з об'єктивною реальністю.

Мова книги проста і часом Пола Гоукінз описує ситуації одними і тими ж словами, але це не брак книги, а, скоріше, своєрідний стиль автора. Книга читається легко, сюжет постійно розвивається і тримає у напрузі до кінця. Прийом «ненадійного оповідача» надає книжки свого шарму, змушує постійно гадати: хто ж насправді винен і як герої вийдуть із обставин, що склалися? Фінал не розчарував, здався цілком логічним та гармонійним.

Чи раджу я цю книгу. Однозначно, так! Гарний, незвичайний роман з інтригою та обмеженою кількістю персонажів. У книзі багато копання в інших людях та їхніх вчинках, що змушує подивитися з боку на інших людей та їх, на перший погляд, ідеальні життя. Планую ще придбати і прочитати “Повільне горіння”.

Переслідуваний. Схудлий: романи - С.Кінг під псевдонімом Річард Бакмен. - 540 с.

Переслідуваний (1982 р):
Зовсім не здивована, що Кінг використовував псевдонім. Бо тут він антиутопіст, фантаст, що розповідає про далеке майбутнє 2025 р …У книзі є трохи від Хакслі, Бредбері, Шеклі (можливо ще Оруелла). Все за старою відомою схемою: телевізор промиває розум так, що ледве можливо відрізнити правду від брехні, ницість від високого. Система намагається знищити Людину, довести її до краю. Суспільство деградує на очах і знищує разом з собою навколишнє середовище.
Головний герой - Річардс, яскравий представник мешканців нетрів, обтяжений вічним пошуком (будь-яку) роботи, вічно недоїдає і бореться за виживання. Жорсткий, але не жорстокий. Сумний, але з почуттям гумору. Про нього можна сказати, що він герой, на якому замішано безліч протиріч та болю, у кращих традиціях Кінга. Він ризикує, аби врятувати найдорожче - свою дитину. Але що робити, якщо ти втрачаєш сенс, який був причиною всіх твоїх жертв, всього твого щастя і всього твого болю?
Чи зміг головний герой виграти чи став переможеним? Я б не поспішала давати однозначну відповідь. Тут є над чим подумати і, здається мені, кожен читач наприкінці сам винесе своє рішення.

Схудлий:
У творі немає логіки та сенсу, а псевдонім використовувався письменником лише тому, що йому було соромно за написане було написано в рецензії на роман у The New York Times.
Не знаю, за що містеру Стівену Кінгу має бути соромно. Незважаючи на те, що роман був написаний відносно молодим письменником, історія вийшла пронизливою і зловісною. Маємо напружений, динамічний, але водночас спокійним у потрібних моментах сюжет. Це продуманий, чіпляючий, емоційний роман, який захоплює своєю ідеєю, сюжетом, виконанням та персонажами. Все ж таки Стівен Кінг уміє грати на людських стереотипах і страхах. І йому зовсім необов'язково вигадувати для цього ірраціональних демонів, які порушуватимуть усі відомі закони всесвіту.
Це книга про злочин і покарання, расизм, егоїзм, любов, ненависть в усіх її проявах.


Головний герой - адвокат Біллі, і в житті все чудово - дружина, дочка, будинок, машина, кар'єра. Єдина проблема – зайва вага, яку він ніяк не може втратити. Він збиває на смерть стару циганку. І щоб не сісти у в'язницю, закликає на допомогу своїх знайомих, уникаючи покарання. За що і був проклятий старим циганом і почав безупинно втрачати вагу (і не лише її)…
…
Однозначно рекомендую до читання ці романи. Це колоритні і глибинні історії, варті уваги, адже напруга в них панує неймовірна

Мисливець на відьом/ Макс Сеек- 368с
Макс Сеек - фінський письменник, кінопродюсер, сценарист і режисер, тож при написанні своїх творів він завжди уявляє, як ця історія виглядала би в якості фільму (і це йому чудово вдається!). В інтерв'ю він зазначає, що на його творчість вплинули Ден Браун, Ю Несбьо, Джордж Орвелл, Стіг Ларссон . І звісно як любителька скандинавського кримінального жанру, я не могла не придбати собі одну з його книг ,а саме - “Мисливець відьом”.
На перших сторінках ми знайомимося з відомим письменником Рогером, дружина якого вбита точно так, як це відбувалося з однією з його героїнь - в чорній сукні і застиглою химерною посмішкою на вустах. Вбивств “за книгами” Рогера стає все більше…
Особливо захоплює те, як автор вправно використовує повернення до минулого головних героїв. Це не просто трилер – це подорож у часі та просторі, де кожне занурення в минуле розкриває нові прошарки прихованого. Відчуття очікування та допитливості, які виникають при кожному повороті, роблять читання неймовірно захоплюючим. Елементи невловимого та містичного, які так тонко вплетені в його сюжет, створюють унікальний характер його творчості. Впевнена, що кожен, хто цінує нелінеарність сюжету неодмінно повинен зануритися у світ Макса Сеед. Запрошую всіх в цю захоплюючу подорож!

"Долорес Клейборн" була опублікована в 1992 році, а перекладена українською і прочитана мною за півтори години лише зараз, в 2024-му. (Знаю, що є ще фільм, але я його теж ще не дивилася)
Роман написаний у формі монологу, не розділений на глави чи частини. Головна героїня, даючи свідчення, заперечує свою провину у вбивстві Віри Донован (у якої працювала багато років поспіль), зате зізнається в іншому вбивстві- свого чоловіка Джо Сент-Джорджа.
Кінг відомий своїм умінням розкрити психологію своїх персонажів, і Долорес Клейборн не є винятком. Це яскравий жіночий персонаж у його творчості, психологія якого розкривається дуже глибоко та багатогранно. Він зображує її суперечливою натурою, що поєднує зовнішню силу та внутрішню крихкість. Вона – незалежна та вольова жінка, загартована життям. Але при цьому має вразливість і здатність на самопожертву заради близьких. Незважаючи на внутрішні протиріччя, її натура виступає цілісною та реалістичною. На мій погляд, це одна з найкращих робіт Кінга щодо психологізму.
Її чоловік Джо Клейборн - чудовий приклад алкогольної деградації особистості. Спочатку він здається типовим роботягою з провінційного містечка, але згодом перетворюється на небезпечного тирана. Алкоголь руйнує у Джо все людське, залишаючи лише примітивні інстинкти та агресію.

Але Стівен Кінг не був би Стівеном Кінгом, якби наприкінці твору не захлеснув шквалом емоцій яскравих, сильних і страшних. Всі переживання головної героїні стали виглядати більш тьмяними у світлі історії Віри Донован, у якої Долорес працювала економкою. Саме останні сторінки книги розкривають той жах, який може зазнати людина. І що є речі набагато страшніші, ніж вбивство власного чоловіка…
Доречі в книзі є згадка про дитячі роки героїні "Гра Джералда", саме під час роботи над якою виник задум написання "Долорес Клейборн", яку Кінг присвятив своїй матері. А особисто мені ця історія дещо відгукується з “Острів Дума”, “Роза Марена” і трохи з “Історія Лізі”...
Я досі не можу сформулювати чим саме ця книга так мене вразила, але тепер вона входить в мій особистий список “найкращих творів” Стівена Кінга.