Це один з двох коміксів, з яких почалась моя колекція. Я купила його зовсім випадково, не знаючи нічого ані про комікси взагалі, ані про його авторів. Просто перше, що трапилось під руку, бо на той момент було дуже цікаво хоч раз побачити комікс вживу.

Коли я читала його вперше, він справив на мене величезне враження.

Але зараз, коли я вже усвідомлюю значно більше, бо маю певний досвід і значно більше знань щодо історії мальописів, він вражає ще сильніше.
***
Це історія чергового протистояння двох найвідоміших персонажів світу DC - Бетмена і Джокера.

Також тут бачимо одну з версій походження Джокера - історії, навколо якої дуже багато містифікацій і жодної достовірної версії.

Дуже красива, чуттєва і шокуюча оповідь. В міру кривава і звісно ж божевільна, бо де Джокер, там здоровий глузд полишає сцену.

Комікс, що змушує співчувати і серйозно замислитись.

Що лякає і захоплює.

А у кінці - бонусний міні-крмікс трохи з філософським ухилом від того самого зудожника.
***
Ілюстрації можна розглядати окремо і довго, бо вони настільки деталізовані і досконалі, що привертають всю увагу.

І звісно, я не припиняю захоплюватись лаконічною і вивіреною мовою Мура, якому потрібний мінімум слів, щоб донести максимум сенсу.
***
Передмова написана художником, що створив світ одного з моїх найулюбленіших серіалів «Герої» (на момент першого читання, з серіалом я також не була знайома).

Для мене це один з найцінніших екземплярів в колекції. Я дуже люблю цю маленьку історію за її шаленство, сміливість і атмосферність.

Для мене це було найвдалішим першим знайомство зі світом коміксів в цілому і саме всесвітом DC.

Дуже чуттєва історія про літнього чоловіка зі складним характером і про те, як він знаходить місце у своїй маленькій спільноті сусідів.

Уве - такий собі буденний супергерой старої закалки, дуже консервативний, вічно чимось незадоволенний, а втім саме той, кому не байдуже.

У нього було досить складне життя - частково саме через характер і його принциповість, а частково через втрати, що він поніс за ці роки.

Протягом майже всієї книги Уве прагне здійснити один задум, та щось завжди цому заважає. І цей задум зрештою відійде на задній план, бо в його світі з‘явится інша мета.
***
Треба сказати, що я читала книгу вже після того, як випадково повністю заспойлерила собі весь сюжет переглядом відеоогляду, але це абсолютно мені не завадило відчути кайф від читання.

Це така історія, де важливо не ЩО відбувається, а ЯК автор про це розповідає.

Історія вражає своєю буденністю і реалістичністю. В неї неможливо не повірити, бо вона настільки ж переконлива і повсякденна, наскільки зворушлива.

Дуже класні персонажі, до яких відчуваєш справжні емоції - симпатію, співчуття, часом роздратування. Все як в реальному житті - хтось вибішує постійно, хтось час від часу, за когось переймаєшся, а з кимось просто приємно провести час.

А ще мені неймовірно подобається, як пише Бакман - лаконічно, легко, просто. Тільки про головне, ні крихти зайвого. З простим і добрим гумором і зворушливою чуттєвістю, що постійно розгойдують маятник емоцій.
***
Одне можу сказати точно - я досі не зустрічала автора, що писав би емоційніше за Бакмана.

Бадьора антиутопія про те, до чого в майбутньому прийде суспільство споживання.

Люди тут з‘являються з пробірок і їх від народження програмують на ту чи іншу суспільну роль.

Всі однакові. Всі щасливі. Всі належать всім.

Ніхто ні про що не розмірковує. Ніхто нічого не прагне.

Але в світі й досі є резервації, де життя збереглося у знайомій нам формі - хоча і там не без перехилів у бік надмірної моральності та релігійності.

І, звісно, ці два світи одного моменту зустрінуться.
***
Це історія, де, на мій погляд, немає позитивних персонажів і багато викривленої логіки та моралі.

З міцним наркотичним присмаком і легкими сценами 18+.

Трохи наївна, максималістська і притягнута за вуха, бо ніби показує суспільство, до якого ми впевнено прямуємо, та як на мене - надто перебільшено.

А втім, історія цікава саме через ці перебільшення.
***
У мене склалось стійке враження, що автор дуже сильно не любить людей😅

В книзі багато сатири, зневаги і відвертого висміювання суспільства в цілому і окремих особистостей в ньому. Таке собі Чорне дзеркало😁

Стиль в автора досить специфічний, уривчастий, часом складний, та не надто.

Книга взагалі позбавлена емоцій (хоча трохи натяку на них є).

Та на диво мені сподобалось, бо це міцна традиційна антиутопія, цинічна і жорстка. Жодної ванілі, жодних пом‘якшень, жодних компромісів.

Хлопчик, що з дитинства має у собі сяйво - тобто потужну сприятливість до надприроднього і деякі надлюдські здатності - пережив тяжкий досвід в дитинстві (про що йдеться у першій частині роману).

Він подорослішав і пройшов через багато випробувань. Але в історії з‘являються нові персонажі - хтось, хто має ще яскравіше сяйво, і хтось, хто несе в собі жахливу небезпеку.
***
Ця частина історії більш страшна, більш складна, а втім і більш динамічна за рахунок нечисленної кількості подій. Хоча ці події займають кілька (десятків) років, тож для фанатів екшену буде повільно😅

Містика тут вже виступає на перший план, хоча книга не позбавлена потужної соціальної складової.

Крові, жаху і шокуючих деталей тут на порядок більше, ніж у першій частині - і це одна з основних причин, чому Доктор Сон зайшов мені сильніше за Сяйво. Хоча обидва твори неймовірні 😁
***
Дуже багато героїв, дуже заплутаний пазл, що складається неочікуваним чином - неочікуваним навіть для тих, хто бачив екранізацію.

Цікаві персонажі і їх розвиток.

Вражаючі повороти сюжету.

Для мене багато що виявилось непередбачуваним.

По великому рахунку, можна спокійно читати будь-яку книгу з двох - історія цілісна як частинами, так і в купі.
***
🎥 Екранізація, до речі, в якомусь сенсі більш кривава, але поверхнева порівняно з книгою.

Красива, атмосферна, але глибини трохи не вистачає - хоча поганою її це не робить.

Книга, яку мені треба було прочитати дуже давно. Щонайменш до того, як я подивилась фільм, бо знання сюжету трохи зменшило «магію».
А втім, історія чарівна і без того - значно моторошніша і захопливіша у книзі, ніж на екрані.


Йдеться про родину з трьох: чоловік, дружина та їхній 5-річний син.
Чоловік отримує роботу зимового доглядача у гірському готелі. Це означає, що всю зиму він з родиною проведе у повній ізоляції, бо з моменту, як починає сніжити, дістатись до готелю майже нереально.
Але його син - не зовсім звичайний хлопчик.
Він має у собі «сяйво», що робить його надмірно чутливим. І він щось відчуває щось недобре щодо того готелю, але не наважується зізнатися батькам, бо дуже сильно їх любить і розуміє, яка важлива ця робота для батька.
І ця таємниця згодом коштуватиме родині дуже дорого…


Історія гостро соціальна і з потужною містичною складовою. І, як це типово для Кінга, важко провести чітку межу, що страшніше - містика чи звичайні людські демони і пороки.

Протягом книги ми спостерігатимемо, як поступово ламається і спотворюється психіка. І я б не дала однозначної відповіді, чи винне в цьому саме потойбічне, і чи могла ця історія розвиватись інакше, якщо б містики в ній зовсім не було.

Робота дуже добротна. Повільна, гнітюча, моторошна і чуттєва.

Для любителів слоу-бьорн трилерів з міцним псхилогічним акцентом і елементами містики.


🎥 Після прочитання, я вдруге переглянула екранізацію.
Сюжет місцями досить відрізняється, але свого шарму історія від цього не втрачає.

Як незалежна від книги, це дуже крута, я б навіть сказала легендарна робота, що майже не поступається роману.