Іен Бенкс

Читаючи цю книгу, я зі здивуванням зрозуміла, що вона мені подобається, мені цікаво, хоча головний герой мав конкретні психопатичні проблеми. Ой, та про що мова: тут взагалі УСІ психи!!!

Але ж недарма це не перше видання книги українською, її читають, і вона захоплює.

Чому? Бо мова йде не лише про результати антисоціальної поведінки (такі як: вбивства, знущання, агресія,, пиятика), але й про їх причини та внутрішні мотиви. Зацікавило?

Отже, у цій дивній родині залишилося двоє вже досить дорослих дітей, яких виховує батько. Хоча виховує, мабуть, не вірне слово, краще - досліджує і по-своєму піклується. Старший брат через життєві обставини потрапив до психлікарні, але втік звідси і тепер прямує додому. А молодший - живе вдома і розповідає нам про свої вчинки і почуття. І не зважаючи на їхню божевільність у якийсь момент починаєш їх розуміти. На щастя, не усі - приймати)

"Зрештою, вони при владі й у них купа грошей. Вони керують іншими, як їм заманеться. Вони можуть наказати їм померти заради них або працювати на них, або привести їх до влади, захищати, сплачувати замість них податки й купувати їм іграшки. Вони ті, хто вціліють у наступній великій війні, сховавшись у своїх бункерах і тунелях. А тому, якщо вже так подивитися, то хто має право називати їх безумцями тільки з огляду на те, що вони поводяться не так, як слід поводитися, на думку якого-небудь наївного Джо?"

Як це знайомо: влада і безумство... Наївні ми, наївні ..

Просто зауважую, що книга виявилася цікавою, тому вам вирішувати, чи хочете ви її прочитати. Додам лише, що фінал - взагалі мозкоправний.

🐝 Еталон химерної прози.

Одна з книг, що зламала мою психіку і сформувала певні читацькі смаки багато років тому.
Я довго збиралася перечитати її, і нарешті це сталося.
Історія від особи дуже дивного і сумнівного оповідача, шо майже відразу тхне чимось дуже нездоровим.
Хоча спочатку взагалі важко зрозуміти, що тут відбувається - але явно щось не те.
Ніби йдеться про звичайні побутові речі, але тут нема нічого, що вкладається в рамки «звичайного». Навіть у найневинніших моментах.
І дуже скоро історія починає шокувати по-справжньому, все сильніше і сильніше, аж доки у фіналі не вибухне остаточно.

Навіть тепер, коли я вже знала, на що очікувати, я не уникла цього шоку.

Але звернула більше уваги на те, як майстерно автор передав психологічний стан персонажів.
Яку увагу приділив деталям, з яких сплітається загальна хвороблива атмосфера.
Як ретельно пропрацював кожне слово, кожен нюанс, кожен діалог.
А опис власне фабрики - то взагалі щось із чимось❤️‍🔥

🐝 Це книга про хрупкість людської психіки і життя.

🐝 Про те, як можна вбити в людині усе людське, якщо розірвати її внутрішній звʼязок із собою.

🐝 Про дуже нездорову родину і руйнівні стосунки між батьками і дітьми.

🐝 Про те, як втрата власного «я» веде до найтяжчіх наслідків.

Це історія, сплетена з тригерів. Тут нема жодних табу. Натомість є купа жахаючих і огидних деталей.
І це стовідсотковий, до того ж визнаний шедевр, не схожий ні на що.
Через багато років після першого читання, я досі у захваті. Навіть у більшому, ніж коли читала вперше, бо тоді я звертала увагу виключно на сюжет.

⚠️ Але рекомендую цю книгу дуже обережно, бо вона не для слабкодухих.

Химерна, мерзенна, шокуюча, але надзвичайно сильна і вражаюча.

Жив собі на острові хлопчик і тато. Острів це їхній будинок біля моря, так його називав Френк (головний герой). Був у нього психічно хворий брат Ерік. І ось ми читаємо, яке було життя-буття Френка - досить насиченне, повинна визнати. І ми розуміємо, що з тарганами Френка теж не все гаразд. І це все зводиться до карколомного сюрпризу в кінці книги, який є першопричиною, так думає герой, його такої поведінки.

⚠️ Книга не для слабкодухих! Якщо у вас викликають відразу матюки, сцени насилля та інші бридоти - не читайте, не витрачайте свій час. Книга мені читалась важко (про психів взагалі важко читати). Їхні заплутані думки, своя логіка і таке інше. Цю книгу я б поставила на поличку з "Бійцівським клубом", "Американським психопатом" та книгами про Лектора. Не скажу, що мені геть не сподобалося (люблю полоскотати собі нерви), але й захоплення не відчула. Є драматизм, є психологічне підгрунтя, моральна сторона медалі (ну як той батько міг таке вчинити з дитиною?) і неочікувана кінцівка разом створили щось досить цікаве і відштовхуюче водночас. Мені здається Бенкс і ставив собі за мету викликати відразу до таких вчинків (переписувала речення, щоб не заспойлерити сюжет), а не показувати їх своєрідну красу.

Після цієї книги хочеться піти почитати дідуся Фрейда, щоб розібратися в людській душі.

Осина фабрика:роман / І.Бенкс - 240 сторінок

Події відбуваються на шотландському острові, у відокремленому приватному будинку. Саму історію розповідає головний герой Френк - дотепний та жорстокий підліток, вбивця. Який має свої ритуали (які чимось близькі до язичництва) та живе з дивним батьком. Обидва з тривогою чекають на брата/сина Еріка, який втік із психіатричної лікарні і прямує додому на острів. Переживають мовчки, поодинці.

Автор підкидає дуже багато деталей. Розповідає про дитинство Френка, трохи про його матір і навіть моторошні таємниці смерті двох його братів та сестри. Але всі ці розрізнені та часом навіть гидкі шматочки пазла не складаються в єдину картинку до останніх сторінок. Всю книгу я думала: “Хлопче, що ж с тобою сталося. Що за секрети ти ще маєш?

Кінцівка абсурдна і в той же час така логічна, вибиває землю с під ніг. Породжує ще більше питань, ніж відповідей. Не хочу руйнувати інтригу, то не буду спойлерити.

Багато людей у відгуках пишуть, що вона схожа на “Американського психопата”. Можливо, так здається тому, що певні описи викликають відчуття здивування, відчуження і огиди. Але мені більше згадується «Володар мух» Вільяма Голдінга, бо вже в першому розділі фігурує острів і тотеми: «Жертовні Стовпи».

Я вважаю, що це роман - чудовий приклад постмодернізму, має гарні метафори та глибокий психологізм. Автор віртуозно володіє словом, не впадає ні в ускладненість, ні в надмірну спрощеність. Його стиль повністю відповідає своєму часу 1984 р.

Забираю у Кінга премію.
Мій приз за найогиднішого головного героя переходить до Ієна Бенкса!
⠀
Я думала, що мерзеннішого за Містера Мерседеса не знайти, але Френкі його перевершив.
⠀
Цей хлопець на самому початку розповідає, що вбив рідного брата і двоюрідних брата й сестру.
Через дитячу образу, щоб не заважав, просто знічев‘я. Кого як.
В нього ще й явний обсесивно-компульсивний розлад!
⠀
Чого ж у психушці сидить його брат, а не Френкі, який забавляється знущаннями із живих істот, вбивствами, створенням тотемів із залишків тіл?
Саме бажання розібратись, чому він це робив, змушує читати далі попри огидні (серйозно, я не перебільшую) подробиці.
Але при цьому книга дуже магнетична. Бездушна й іронічна.
Неможливо радити таке, але це одна з книг, яку ніколи не зможу забути.

Господи, таке розчарування.
Френк живе собі на острові, будує дамби, підриває, робить огорожі з головами тварин, розважається як може.
Френк їздить до міста напиватися і тусити в барі з другом.
Френк знову обходить периметр острова і перевіряє свої стовпи з головами.
Френк радиться з осиною фабрикою.
Чому так?
Нащо він все це робить?
Так, я теж чекав відповіді, але для автора опис рутини цікавіший ніж пояснення чого все це відбувається, тож забудьте. Краще смакуйте чудові описи вбивств рідних Френка і бійку з кролем, це єдине вартісне в цьому паршивенькому романі.