Зникнення Стефані Мейлер

Для мене цей автор став справжньою знахідкою. Ця та інші його книги читаються на одному диханні. Історія захоплює та не відпускає до самого кінця. Персонажі цікаві та добре прописані.

"Зникнення Стефані Мейлер" - непоганий детектив для того, щоб відволіктися і спробувати скласти пазл з купи флешбеків, підозрюваних і подій.

Орфея - райська місцина неподалік від Нью Йорка. На перший погляд, тут ідеальне все: від дружньої атмосфери до мера, який піклується про благоустрій та жителів. Але саме в тихій Орфеї одного дня зникає журналістка і саме цей епізод змусить мешканців розгортати свої незручні таємниці, мов цукерочки. А все тому, що інцидент пов'язаний з кривавою бійнею, що сталася тут двадцять років тому.

Книжка в цілому мені сподобалася, але при цьому викликала й подвійні враження. З одного боку, незважаючи на 700 з чимось сторінок, читається легко - в ній є рух, загадки, таємниці. А з іншого, я половину інфи просто прибрала б. У випадку з додатковими підозрюваними, автор явно хотів тримати інтригу, але правда виявлялася так собі. Плюс в тому, що Діккер ні про кого не забув і зв'язав усі події, але забагато всього в книжці навалено. Тут і корупція, і нелегальний продаж зброї, і булінг, і щось на кшталт мафії, і сімейні чвари, і проституція, і подружні зради, і підліткові проблеми (не вистачало екстрасенсів та привидів). В результаті, кінець книжки наче обрубаний вийшов...

Взагалі, я розумію, чому багатьом "Зникнення..." подобається - легко, захопливо і з серіальним присмаком. Мені й самій цікаво було і, думаю, Діккера ще читатиму. Але суто моя думка: багато зайвого в цій книзі.

Діккер — це любов з першої книги, всі його твори рекомендую, але найбільше сподобалося саме "Зникнення Стефані Мейлер".
Абсолютно кожен (навіть другорядний) персонаж гарно прописаний. Чого тільки варта лінія редактора та молодої коханки.

Сама історія заплутана з численними сюжетними поворотами та кількома часовими вимірами (зараз та 20 років назад). Якщо без спойлерів : все не те чим здається насправді. Вбивця — не монстр, а жива людина, яка переступила межу. Психологія вбивці чудово розкрита та зрозуміла: якщо вб'єш одну людину — зможеш убити і другу, а якщо вб'єш двох — зможеш убити весь світ. Мабуть, кожна людина за певних обставин здатна на вбивство.
P.S. роман мені дечим нагадав фільм Хічкока "Незнайомці в потягу"