"Aurora Borealis" М. Гах
З цією книгою у мене сталася любов з першого погляду. Мінімалістична обкладинка яка притягує погляд — краса!😍
Потім я закохалася в сюжет.
Книга складається з двох сюжетних ліній які переплітаються через прийом книга в книзі. І я таке люблю🤭, але повернемося до сюжету.
Перша лінія це стародавній світ. Афінянин Арістей прибуває в Ольвію на пошуки свого батька і потрапляє в пригоду яка змінить його життя. Це таке своєрідне роуд-муві по степам Скіфії в яких герої розкривають таємниці Великої Матері.
Друга лінія це недалеке майбутнє на теренах Римської імперії яка не розпалася. До фахівця зі страхування антикваріату Віктора Ерфе звертаються з проханням знайти попереднього власника загадкового амулета. І ця лінія також веде до Великої Матері.
В цілому мені сподобалися обидві лінії. Автор пише захопливо, тому читалася книга досить легко, персонажі прописані гарно і мені подобається розкриття героїв через подорож. До концепції Великої Матері теж нема питань, це було неочікувано і інтригуюче.
Чи були у мене взагалі зауваження? Так, але вони дуже суб'єктивні тож не думаю що це важливо, адже загалом "Aurora Borealis" дуже цікавий представник сучасної української літератури. Книга точно варта уваги і хай вас не лякають 800 сторінок😉.

"Хвиля удачі" А. Крісті
Вирішила трохи відволіктися від фентезі тож взяла безпрограшний варіант для відпочинку — детектив А. Крісті. І це могла б бути чудова книга, але давайте про все по черзі.
Історія починається в 1944 році в клубі де Пуаро перечікує повітряну тривогу і слухає теревені старого майора про сусіда який загинув під час авіанальоту. На довгі два роки ця подія забувається, аж ось до Пуаро звертаються за допомогою і він чує знайоме прізвище.
Ця історія досить типова для А. Крісті: в центрі сюжету смерть заможного чоловіка, члени сім'ї які розраховували на його спадок і неочікувана перепона у них на шляху до багатства. Мені не набридає ця типовість, адже в кожній історії авторки є своя родзинка. У випадку "Хвилі удачі" це війна і післявоєнний час. Так, тригернуло, але мені подобається оця прив'язка до реальних подій, бо інколи книги А. Крісті здаються мені такими які не мають часу та місця)
А ще в цій книзі абсолютно безглуздий останній розділ🤬.
До розв'язки детективної лінії у мене взагалі нема зауважень — все логічно і, звісно, неочікувано, але крінж фіналу книги зіпсував загальне враження. Не хочу нікого відмовляти від читання та сильно спойлерити тому скажу так: якщо ви вважаєте ідіотською фразу "Б'є значить любить" то не читайте, принаймні останній розділ 😉.

"Не подумайте, мені подобається не помирати, але можна ж не помирати, не ризикуючи життям, правда?"

На перший погляд, Ізраель звичайний безхатько: живе десь під стріхою, перебивається випадковими підробітками, іноді краде їжу, але хлопець має таємницю яка може змінити життя всієї країни. І одного дня минуле "наздоганяє" хлопця.

Ця історія стала для мене приємним відкриттям. По-перше, це одиночна історія! Ви це уявляєте?? Мені здається що ми живемо в світі серійного фентезі і знайти одиночну історію це ще той квест. Тож беріть цю історію на олівчик✔️.

По-друге, в цій історії дуже реалістичні герої. І це підліток з травматичним минулим і, як на мене, всі його дії були виправдані та притаманні хлопцю в складній ситуації, а ще у нього є розвиток в який віриш.

І третє це всесвіт в якому живуть герої. Враховуючи що книга одиночна ми маємо гарне розкриття політичного устрою, географії світу і фентезійної складової. Авторка змогла створити дуже цілісну історію яка читається на одному подиху.

І останній аргумент на користь цієї історії: всі книги я роздивляюся з того плану чи хочу я щоб її прочитали мої діти. І у випадку "Загубленого принца" я із впевненістю скажу "так!". Раджу і підліткам і дорослим😉.

"Зрештою політика — це більшою мірою гра на емоціях і нервах, а грати на нервах інших ти вмієш як ніхто."

"Зрештою, ми всі діти Одіозума. Діти власних Пристрастей"

Четверта частина наймасштабнішого фентезі яке я читала залишила по собі змішані враження. Це все ще епічно та захоплююче, але на фоні попередніх частин ця книга здалася своєрідним затишшям. Можливо перед бурею що чекає на нас в фінальній частині?

Але давайте розповім про все детально (а то ви ще вирішите, що книга мені не сподобалася😄). Одже війна триває вже рік і жодна зі сторін ще не отримала переваги. Променисті лицарі разом з простими воїнами дають відсіч всім можливим формам паршенд, але зрада союзника боляче б'є по моральному стану людей. У ворожому стані також не все добре і автор продемонструє цей розкол з середини. А ще дуже багато часу буде приділено психологічним проблемам героїв. І це те за що я полюбила історії Б. Сандерсона ще більше, бо він детально показує до яких наслідків може призвести моральна травма, або просто необережне слово сказане на емоціях.

"Дії визначають тебе сильніше ніж наміри."

Так що ж тоді мені не так? - спитаєте ви. І я відповім, що все мені так. Але автор так поглибився в світ звуків Рошару, що в якийсь момент здалося що я читаю підручник з фізики🙈 Знали б ви як я її "люблю". Але "Хроніки Буресвітла" я люблю більше тому стійко читала про звукові хвилі, тони, камертони і інші незрозумілі слова...

Загалом ця частина продовжує поглиблювати наші знання про героїв, Рошар та Космер і я знову не можу уявити що чекає на нас в наступній книзі, але із задоволенням почала читати її вже сьогодні🤭.

"Порядність не заважає людям убивати, ваша світлосте. Вона просто змушує їх шукати різні виправдання."

Цей рік у мене плідний на сучасне українське фентезі і я вже знайшла книгу якій можу віддати перше місце в категорії затишності.
Історія трьох відьом вразила мене з першої фрази. І це я кажу абсолютно серйозно, бо як можна не звернути увагу на "Хоч, я йому піпіску відкушу?"😅.
Далі виявилось що це дуже комфортна історія в якій дівчата-відьми живуть своє звичайне життя: здають екзамени, готуються до весілля, трохи ворожать і трохи втраплять в халепи. Але все це легко і без надмірного драматизму.
В цій історії всі важливі сенси на поверхні і тому вона ідеальна для відпочинку. Авторка прямо говорить про дружбу, кохання, підтримку, прийняття себе та своєї природи і все це приправлене жартами від яких дійсно смішно, а не ніяково. Але якщо для вас важливо розібратися в системі магії та в магічних створіннях, то тут також все на поверхні: вони є, і просто прийміть цей факт)
В будь-якій іншій книзі мене б засмутила відсутність детально написаної світобудови, але "Діва, матір і третя" для мене про інше. Вона про людей і за героями книги дійсно цікаво спостерігати (а на Орисю бажано ще й маячок поставити) 🤣.
Чудова книга. Читайте обов'язково якщо ваш дах (як і мій) тримається переважно на серіалах типу "Друзі", "Офіс", "Теорія великого вибуху" та ін.🤭. І окрема подяка за "Володаря перснів" ❤️.