Кожен раз дочитуючи "Володаря перснів" я обіцяла сама собі, що наступного разу перед перечитування прочитаю "Сильмариліон" щоб рухатись по хронології світу. Нарешті я це зробила і не важливо те, що після першої обіцянки я ще двічі встигла перечитати трилогію🤭.

"Сильмариліон" це детально викладена історія Середзем'я від першої пісні Еру та його айнур до подій якими завершується "Володар Перснів". Це історія світла творення та темряви заздрощів і вона переконає вас, що навіть серед Святих може були зло. Ким був Саурон, чому він створив Персні Влади та що таке Сильмарили? Всі відповіді є в цій книзі. Але також в ній ще гори інформації яка розширить ваше уявлення про Арду.

Дж. Р. Р. Толкін створив не просто історію, а цілий всесвіт в усіх його дрібних деталях і тому "Сильмариліон" це та книга для якої потрібен правильний читацький настрій. В ній не буде стрімкого сюжету та великих діалогів, натомість на вас чекають сторінки щільного тексту де просто перелічуються події і велика кількість героїв зі схожими іменами.

Так, це не легеньке читання на вечір, але якщо ви шанувальник Середзем'я, то я раджу вам прочитати і "Сильмариліон" для повноти знань 😉.

Два факти які вам потрібно знати про цю книгу:

1 - якщо ви дивилися романтичні комедії кінця 1990 початку 2000х, то нічого неочікуваного в цій історії ви не знайдете;
2 - читати на голодний шлунок невдала ідея.

А тепер давайте все ж трохи детальніше. Олівія - чудова кондитерка, але деякі з її рішень поза кухнею навряд чи можна назвати вдалими. Одне з таких рішень призводить до того що вона підпалює ресторан і не впоравшись з емоціями тікає в маленьке містечко до своєї подруги.

Всі ж знають що таке маленьке містечко в романтичній літературі? Це велика миска в якій змішуються плітки, приправлені однією ворожнечею, однією смертельною хворобою і одним загадковим красенем із сумними очима. Кажу ж нічого нового.

Але з такої суміші можна "виліпити" затишну та смачну історію, яка на жаль не позбавлена сюжетних дірок, але з якою так гарно відпочивати.
Так, історія не нова, трохи клішована та місцями не логічна, але якщо ви давно не читали таких книг (як я🤭) і шукаєте з чим би відпочити, то прочитайте "Кондитерку - втікачку". І пам'ятайте про другий факт - запасіться смаколиками😌.

Вдруге прочитала роман з якого почалося моє знайомство з Сомерсетом Моемом. І вдруге переконалася, що цей автор простими словами може написати глибину людської душі.

Роман знайомить нас з Кітті Фейн - не надто кмітливою дівчиною, головне досягнення якої це те, що вона гарненька і змогла вийти заміж. Таким переконанням Кітті завдячує матері, але одруження і переїзд до Китаю цілковито змінюють життя дівчини.

Цей роман не тільки про дорослішання, але й своєрідний зріз тодішніх життєвих цінностей. Чи можна зараз засуджувати Кітті за її світогляд якщо він був панівним? Напевне ні, але можна пишатися нею за те, що вона зрозуміла свої помилки і намагається їх виправити.

Не можу сказати, що мені сподобався хтось з героїв, та й в цілому майже всі вони зображені "широкими мазками" де одразу зрозуміло хто є хто, але спостерігати за шляхом і трансформацією головної героїні, мені було цікаво. С. Моем вміє писати персонажів так, що ти наче проживаєш їх життя і це те, за що я щиро захоплююсь його книгами ❤️.

"На моє переконання єдина річ, яка дає нам змогу дивитися на цей світ без огиди, - краса, яку люди іноді створюють з хаосу."

Раджу для знайомства✨

Ця книга трапилася мені в той момент коли я, не знаючи що читати, вирішила "надкусити" декілька книг щоб щось обрати. Надкусила раз, потім два, а потім не могла зупинитися доки не дочитаю. Тепер чекаю продовження, якого немає.

Захопитися циклом у якого лише перша книга - вмію, практикую👍🏻

Але повернемося до Вовчих земель.

"...без минулого він не знає себе. Без минулого він не відчуває землі під ногами. Не може зрозуміти, куди рухатися далі. Від яких помилок відштовхуватися."


Між країнами альвів та людей є Межа на якій живе сліпа характерниця. Одного дня до її володінь потрапляє хлопчина якого дуже наполегливо розшукують, але він не пам'ятає за що. Ця зустріч запустить череду подій, які будуть мати вагомі наслідки для Сивих Лісів, а для читачів відчинять двері в новий цікавий світ.

Це було захопливе читання, бо у цієї історії є вайб Відьмака, але зі стійким присмаком української міфології. І це чипляє, бо одразу робить історію ріднішою. А ще в ній цікаві герої з таємничим минулим і поки що незрозумілим зв'язком. Ця історія тримала мою увагу від першої до останньої сторінки, але є у мене до неї і декілька зауважень.

Перше це те що авторка вклала в історію надто багато подій. Історія почалася з Нірана, але дуже швидко він відійшов на задній план, бо його замінила проблеми Варґара та його земель. Ну а друге, це скоріше мої суб'єктивні зауваження до стилю написання. Вони не значні, щось типу різких переходів між діями чи трьох речень підряд які починаються з імені одного героя.

Ці моменти не сильно вплинули на моє загальне враження, бо я вважаю книгу "Вовчі землі" чудовим дебютом у якого потужний потенціал і чекаю на продовження. Тож прийміть мою щиру рекомендацію, бо книга варта уваги.

А ще забула додати, що тут є хух і він такий милий. Обожнюю історії де є якісь цікаві створіння✨

"Як жахливо блукати світом без історії, яка втішає"

Еффі єдина дівчина на архітектурному факультеті, але її серце належить літературі, а точніше роману "Ангхаред" авторства Е. Мадрріна. І коли оголошують конкурс, в якому треба розробити план відновлення будинку автора, дівчина хапається за цю можливість навіть не замислюючись чим вона - не дуже старанна першокурсниця - може зацікавити власників.
Неочікувано Еффі стає переможницею і відправляється в маєток Хірайс, де дівчині доведеться зіткнутися не тільки з його таємницями, але і з власним минулим.
Світ в який нас перемістила авторка не надто відрізняється від нашого: тут і технології , і транспорт, і воєнний конфлікт між сусідніми країнами, але в той же час тут є якась охоронна магія Сплячих і Король Фейрі, який у снах переслідує Еффі.
Що ж інтуїція вела мене в правильному напрямку, бо атмосфера книги затягує. Авторка створила текст від якого так і віє вогкістю, пліснявою і, як би дивно це не звучало, психічними розладами. Це історія про боротьбу з власною слабкістю та страхами і мені було цікаво спостерігати за тим як Еффі змінюється. Тому мотивація та дії героїв у мене не виникли питань, але от у світоустрої було декілька прогалин, які можливо авторка залатає в другій частині.
В цілому це приємний представник легенького фентезі для тих хто не фанат повністю вигаданих світів і їх законів, тому якщо це ви, то раджу спробувати дослідити утоплення)