Хтось, кому ти довіряєш

Серед десятки фентезійних та фантастичних книг, я шукав щось попростіше, і вирішив прочитати «Хтось, кому ти довіряєш». Чомусь до речі, жодного відгука на неї не бачив. Але я зрозумів в принципі чому.

Отож, маємо сюжет, який я бачив вже ніби десяток разів мінімум. Дівчина Емі влаштовується на роботу ким? Правильно, домашньою працівницею. До кого? Правильно, до таких собі багатіїв, у яких на перший погляд все прекрасно. І де це відбувається? Правильно знову, десь далеко від цивілізації.
Все ну прямо дуже типово та клішово як для завʼязки.
Але що не кажи, сюжетна лінія минулого Емі, добре доповнювала історію.
Ну і звісно вражають краєвиди Ірландської глушини, це місце справді є райським куточком де є все, і горе, і зеленющі поля, і пляжі з морем, і затишні будівлі, ех…хочу в Ірландію на пляшечку Ґіннеса.

Десь перша половина книги була доволі повільною та нуднуватою, проте як то завжди буває, під кінець важко було відірватися, власне те, заради чого й варто читати такі історії.

Тему хворобливих стосунків, привʼязаностей, які входять у звичку, та згодом у якусь фобію та залежність, домашнього насильства, дитячої травмованості важко було читати. Головну героїню справді було дуже шкода.
Для мене вона була от ніби похмура версія Фіони Ґалагер з серіалу «Безсоромні»

P.S.
Ну і звісно ж відмічу, як же ж багато чоловіків є гімном в очах у жінок, якщо вже стільки книжок є про це)

Чесно кажучи, я б не назвала цю книгу класичним трилером — мені вона більше нагадувала драматичний роман. З глибокими (а часом і трохи недосказаними) особистими історіями як головної героїні, так і другорядних персонажів.

Були моменти, які справді мене здивували. Особливо фінал — він точно неочікуваний трошки здався. Деколи навіть було страшно (але не прям жах-жах), а впродовж читання я точно не нудьгувала — постійно хотілося розгадати всі ці дрібні таємниці.

По персонажах. Якщо чесно, не було жодного, хто б мені на 100% імпонував. Або хоча б трошечки. Але все ж кілька героїв викликали повагу й симпатію своєю виваженістю — і на тому дякую.

Головна героїня, Емі, викликає багато запитань. І головне з них: чому вона така… закрита? Мені бракувало щирості, бо її загадковість, хоч і логічна, але часом заважала сприйняттю. Ну от щось не дотягнула, як на мене.

Якщо підсумувати: книга загалом сподобалась. Написана вона легко, сюжет добре продуманий, деякі повороти справді захоплюють. Є й моменти, які зачіпають соціально важливі теми — про стосунки, які ми іноді обираємо, не розуміючи ні себе, ні партнера, ні наслідків.

Тож скажу так: якщо вас зацікавив сюжет — читайте. Це непогана історія, але наскільки вона вам зайде — залежить наскільки ви зрезонуєте з тими емоціями, які вона викликає.