Жоель Діккер

Однозначно, цікавий детектив, який не зважаючи на об'єм читається легко і захопливо.

Не знаю, чому, але мені довподоби читати про маленькі містечка де всі одне одного знають і всі з усіма повязані. Цікавим було поєднання подій 20-річної давності із сучасністю. Коли щоб відшукати справжнього злочинця, треба зрозуміти, хто ж насправді пов'язував ці всі події у єдиний пазл.
Детективи справді збирають по краплині на нову інформацію аналізують її, шукають нові зачіпки які подекуди вистрілюють, а деколи заводять в глухий кут. І це робило історію більш правдивою.
Єдине, що мені не подобалося так це кількість героїв, їх було дуже багато, аж забагато, я геть заплутувалась в них.
Тому 7 з 10

"Зникнення Стефані Мейлер" - непоганий детектив для того, щоб відволіктися і спробувати скласти пазл з купи флешбеків, підозрюваних і подій.

Орфея - райська місцина неподалік від Нью Йорка. На перший погляд, тут ідеальне все: від дружньої атмосфери до мера, який піклується про благоустрій та жителів. Але саме в тихій Орфеї одного дня зникає журналістка і саме цей епізод змусить мешканців розгортати свої незручні таємниці, мов цукерочки. А все тому, що інцидент пов'язаний з кривавою бійнею, що сталася тут двадцять років тому.

Книжка в цілому мені сподобалася, але при цьому викликала й подвійні враження. З одного боку, незважаючи на 700 з чимось сторінок, читається легко - в ній є рух, загадки, таємниці. А з іншого, я половину інфи просто прибрала б. У випадку з додатковими підозрюваними, автор явно хотів тримати інтригу, але правда виявлялася так собі. Плюс в тому, що Діккер ні про кого не забув і зв'язав усі події, але забагато всього в книжці навалено. Тут і корупція, і нелегальний продаж зброї, і булінг, і щось на кшталт мафії, і сімейні чвари, і проституція, і подружні зради, і підліткові проблеми (не вистачало екстрасенсів та привидів). В результаті, кінець книжки наче обрубаний вийшов...

Взагалі, я розумію, чому багатьом "Зникнення..." подобається - легко, захопливо і з серіальним присмаком. Мені й самій цікаво було і, думаю, Діккера ще читатиму. Але суто моя думка: багато зайвого в цій книзі.

Цей детектив, читаєш, і читаєш, начебто ось воно - злочинець, Ан ніт, нові дані, нові витівки, нові підозри. І так до самого фіналу
Розповідь іде від імені молодого, але вже відомого письменника Маркуса Гольдмана. Свого часу його викладач Гаррі Квеберт допоміг йому віднайти себе. І зараз, коли Маркус знову не може писати, Гаррі готовий допомогти йому, як один знаменитий письменник іншому. Але життя внесло корективи: на подвір'ї Гаррі знайшли тіло зниклої 30 років тому 15-річної дівчини, яку той тоді кохав і якій присвячена книга про заборонене кохання. Маркус вирішив допомогти другові, не розуміючи, який шар багнюки і підлості йому доведеться перелопатити.

"— Не знаю, Марку. Але хотів би я знати, що тебе так поєднує з Квебертом?
— Неперевершений, – відказав я.
— Хто?
— Неперевершений. Хлопчина, який не міг пробитися в люди. Аж нарешті зустрів Гаррі. Це він зробив із мене письменника. І навчив, як це важливо – вміти падати.
— Марку, що ти мелеш? Ти п’яний? Ти став письменником, бо в тебе талант.
— О ні, письменниками не народжуються – письменниками стають."

І лише завдяки впертості Маркусв правда про справу буде з'ясована. І коли втрачаєш одних друзів, отримуєш інших. Якщо ти цього вартий.
Давно не читала на стільки закручений детектив, вбивцю я підозрювала через певні психологічні підказки та з логіки подій, але про справжні причини скоєного не могла подумати у жодному разі.

#пані_читає і щиро радить. Тут є про що почитати і про що замислитися.

Щож, я вражена. Давно книга не приносила мені таке задоволення. І в перше я стикаюсь із чимось подібним. Я встигла проникнутися героями, як наче сама є однією із особистостей головного затійника роману.

Я щиро дивуюся авторові. Просто геній. За той місяць, поки я читала «Загадку», встигла прожити життя довжиною в десятиліття. Хоч може і здатись, що роман затягнутий, я скажу, що його перенасиченість - це старовинне, густе вино. Його потрібно читати порціями і насолоджуватись кожним словом, поринати в різні часові проміжки разом із автором, а потім блаженно смакувати прочитане перед сном.

Ця книга як матрьошка: в загадковій історії ще одна, потім ще одна... А якщо відійти трішки далі, то всі ці загадки разом породжують ще одну велику загадку😂
Чомусь мені не було цікаво і захоплююче. Просто читала перше одну історію, потім переключилась на іншу, а в кінці воно склалось в цілісну картину.

Автор пише легко та продумано, але інколи я губилась, тому що історія одразу в різних часах відбувається (але це суто мій нюанс, тому що такий стиль завжди мені так йде)
Люблю, коли історія з рослідуваннями пояснює розгадки, це саме така історія

В загальному не можу сказати, що я дуже в захваті, але читати було приємно та цікаво ☺️

Якщо описувати нову книгу Жоеля Діккера одним словом, тоді це точно буде “Шикарна”🔥

Починаючи читати «Справа Аляски Сандерс» я одразу розуміла, який буде стиль автора, знала достатньо інформації про частину героїв та догадувалася, як буде розгортатися сюжет. І скажу чесно, навіть мала список із двох-трьох людей, яких вважала винними у скоєних злочинах. Але чим ближче підходила книга до кінця, тим більше я переконувалася у геніальності автора та у його задумі.

Якщо ви вперше знайомитеся з творчістю Жоеля Діккера, то спочатку краще прочитати його книги «Правда про справу Гаррі Квеберта» та «Книга Балтиморів», тому що герої з цих двох історій доволі часто зустрічатимуться у його новій книзі.

Незважаючи на те, що тут переплітається декілька часових ліній, читати цю історію було дуже легко та цікаво. Признаюся, я засиджувалася з нею до ночі, тому що мене не відпускала загадкова смерть Аляски, переживання Маркуса щодо Гаррі та внутрішня боротьба сержанта Перрі Ґегаловуда.

І як завжди, поділюся ще декількома цікавими думками з книги:

• Люди завжди хочуть, щоб великий письменник скидався на своїх попередників, та не думають про те, що великий письменник – це той, хто не схожий на них.

• Ностальгія – це наша здатність переконати себе, що наше минуле було переважно щасливе, а отже, і наш вибір був правильний.

• За гроші, Маркусе, можна купити будь-які почуття, крім справжніх. Гроші можуть створити ілюзію, наче ти щасливий, хоча насправді це не так, наче тебе люблять, хоча насправді ніхто тебе не любить. За гроші можна купити дім, але не спокій у себе вдома.

• Життя – це низка драм. Не треба загрузати в ній.

🎧Video Games – Lana Del Rey

В центрі сюжету родини двох рідних братів. Обидва Гольдмани, одні живуть в Балтиморі, інші - в Монклері. Так от, Балтиморські Гольдмани багаті та успішні, зразкова родина. А розповідь ведеться від імені Монклерівського сина. Це той Маркус, якого пізнають читачі роману «Правда про справу Гаррі Квеберта».
Автор обігрує таємничу Драму і до останніх сторінок не відкриває, в чому саме її суть. Щось жахливе сталось, і вам не дадуть про це забути протягом 500 сторінок.
Мені було цікаво слідкувати за дорослішанням кузенів Гольдманів, за розвитком їхніх братерських стосунків, суперництвом та підтримкою.

Думаю, ця книга більше сподобається тим, хто любить сімейні саги, а не гостросюжетні детективи.

Книга дуже крута. З перших сторінок захоплює і найголовніше, що автор тримає інтригу до останніх сторінок. То що ж сталося в номері? Хто убивця? Чесно кажучи, я була в шоці на останніх 30-ти сторінках. Рекомендую до прочитання.

З першої книжки полюбила творчість Жоеля Діккера. Це третя книжка автора, яку я прочитала. І хоч сподобалась трохи менше, ніж про Гаррі Квеберта, але також варта уваги.

Очікуючи напружений детектив, отримала такий собі повноцінний товстий роман, адже тут дуже багато про життя, думки кожного з героїв.

Джесс Розенберґ збирається у відставку, але журналістка Стефані Мейлер говорить, що 20 років тому він помилився і не знайшов вбивцю чотирьох людей в містечку Орфея. І от невдовзі Стефані зникає. Звичайно, детектив не може залишити все, як є і піти.

Невелике містечко, театральний фестиваль і з десяток людей, які були присутні там у далекому 1994 році, живуть чи будуть знову у 2014. І справу так покинути не можна. Дві часові лінії — розповіді про людей, сімейні цінності та мораль. Розв'язка була для мене не зовсім очікувана. Але іноді люди роблять жахливий вибір. Правда, як вони з цим можуть майже нормально жити 20 років — не знаю.

Сімейна сага, яку читачеві переповідає молодий письменник, - племінник тих самих Балтиморів, яким здебільшого і присвячена 541⁉️ сторінка роману.

Як і в будь-якій родині, в сім'ї Балтиморів є свої таємниці, дивні історії і, на жаль, фатумні драми. Погодьтесь, відкривати чужі секрети - завжди цікаво. А у Балтиморів їх уууух скільки. Тож влаштовуйтеся зручніше, прихопіть смаколики, плед і готуйтеся прожити сторінки буття колись щасливої родини одним подихом.

Хоч я люблю родинні оповідки та романи, присвячені їм, зізнаюсь, "Книга Балтиморів" мене трохи розчарувала. Якісь тут простацькі діалоги - наче пише не автор 4ьох книг, а підліток у власному щоденнику. Чомусь занадто невимушений стиль мовлення і обмежена кількість власних авторських роздумів. І як на мене, Діккер не розкрив особистості персонажів, а лише ескізно змалював їх. Хотілось глибини, інколи вишуканості та, пробачте, снобізму, чи що.

Тим не менш, роман читається на одному диханні. І якщо ви любите заплутані життєві історії сімейств і не любите зарозумілі філософські роздуми, - "Книга Балтиморів" стане вашим особистим бестселером🔝.
Такі книги, як ця, не погані. Можливо, просто не досконалі. Але все ж мають бути у раціоні кожного читача.

Скільки захоплених відгуків чула й читала про цю книгу! Нарешті я теж знаю всю правду про справу Гаррі Квеберта. Вона добряче полоскотала мені нерви, навіть приторне й абсолютно нереалістичне спілкування закоханої парочки можна витримати заради гострого сюжету.

Розслідування зникнення 15-річної дівчини витягне на поверхню стільки таємниць, що очі на лоба лізуть, а персонажі викликають то гнів, то милість.
На диво, мій випадковий вибір підозрюваного виявився правильним, хоч розв'язка історії далеко не така проста, як може здатись. .
Ні слова більше про сюжет, аби не псувати враження тим небагатьом, хто ще не читав, але вважайте це хорошою рекомендацією😉 Ви отримаєте не просто цікавий детектив із заплутаним любовним вузлом, а ще й цікаві думки щодо письменництва.

Для мене цей автор став справжньою знахідкою. Ця та інші його книги читаються на одному диханні. Історія захоплює та не відпускає до самого кінця. Персонажі цікаві та добре прописані.