Жоель Діккер

Ця книга була моїм першим знайомством з Жоелем Діккером. І воно було дуже вдале. Детектив читається легко, поскоріше хочеться дізнатися спочатку з ким там що трапилося, а потім хто ж в цьому винен. І фінал був досить неочікуваним

Захоплюючий детектив, дуже легко читається. Закручений сюжет, постійно хоче ввести тебе в оману щодо вбивці. В один момент починаєш підозрювати всіх🕵️ буду ще читати книжки цієї серії.

Мій найулюбленіший детектив! Раджу всім поціновувачам жанру.

Чудовий детектив. Тут є все: затишне маленьке місто, де знаходять тіло давно зниклої дівчинки; письменник, який приїхав шукати натхнення до свого харизматичного наставника; гарно прописані другорядні персонажі; вдалий гумор і загальна кінематографічність.

Не зважаючи на обсяг, книга йде, як у суху землю. Дуже динамічно, непередбачувано, поки читаєш, ти живеш з тими героями. Як на мене, трохи забагато плот твістів, хоч все одно цікаво, неочікувано і, що вже там, сумно.

Трошки затягнутий початок, як на мене 🙈
Але читати варто, рекомендую 🫶🏻

Кілька разів відкладала книгу, все не могла вчитатися. Напевно, потрапила не в настрій 🥲

повернення Маркуса Ґольдмана я чекала з дивним відчуттям: з одного боку, це ж Діккер! з іншого – «Книга Балтиморів» мене не вразила, тож були певні побоювання.

історія починається у 1999 році, коли в маленькому містечку знаходять тіло молодої дівчини Аляски Сандерс. справа здається розкритою: є зізнання, є мотив, є логічне пояснення. але через 11 років один єдиний лист ворушить старі скелети – і виявляється, що розгадка далеко не така проста. письменник Маркус Ґольдман знову повертається до розслідування, і разом із детективом Ґегаловудом поступово знімає шар за шаром брехні, яку так довго ховали.

словом, все доволі по-діккерівськи: автор веде читача через кілька часових ліній, змушує зануритися в події минулого й теперішнього так, що межа між ними розмивається. дуже в своєму стилі тримає інтригу, розкидає підказки, натякає на одне, а виводить історію зовсім в інший бік. сюжет майстерно закручено, до кінця навіть не намагаєшся щось передбачати – просто приймаєш, що все виявиться зовсім не так, як здається. але є одне велике "але" - книга здалася мені неймовірно розтягнутою. загалом я люблю неспішні дуже продумані розслідування, але тут було так багато зайвого, тож під кінець просто видихнула з полегшенням: нарешті все. не тому, що не було цікаво, а тому, що історія банально виснажила кількістю символів.

щодо тем — тут Діккер, як завжди, копає глибше за детективний сюжет. за історією вбивства Аляски Сандерс ховається багато важливого:

🌿 ціна секретів — наскільки далеко ми готові зайти, щоб приховати правду, і як це руйнує життя не лише тих, хто бреше, а й тих, хто поруч [традиційно тут так багато брехунів, і кожна з таємниць наче ще одна цеглинка у великій хиткій конструкції, що ось-ось завалиться].
🌿 вплив минулого на сьогодення — навіть через роки старі помилки не розчиняються, а тягнуться довгим шлейфом, змушуючи персонажів платити за них знову і знову [при чому це стосується і самого Ґольдмана].
🌿 маски, які ми носимо — ким ми є насправді, ким хочемо здаватися для інших і як часом звикаємо до створеного образу, що вже самі не можемо відрізнити його від справжнього себе.

це справді хороший детектив, класична діккерівська гра в підказки й несподівані повороти, але надто затягнута. якщо «Правду про Гаррі Квеберта» я ковтала, не помічаючи часу, то тут я помічала кожну зайву сторінку. і так, я дочитала, бо цікаво було дізнатися правду, яка зрештою вражає, але без того запалу, який був під час читання першої книги циклу. можливо це лише моє сприйняття, тож раджу кожному обрати свою емоцію під час читання чергових пригод Ґольдмана 📚

Доволі цікава книга, дуже в стилі Жоеля Діккера, але не детектив (як я вважала спочатку), а скоріше така собі сімейна сага, написана у стилі детективу.
Читалася, як і Правда про справу Гаррі Квеберта неймовірно легко та швидко, в деяких місцях було сумно за дітей і всі ці шкільні проблеми, загалом було цікаво почитати про американський побут. Що мене трохи зачепило (не в хорошому сенсі) так це величезний драматизм історії, який, здається, властивий цьому автору. На мій суб’єктивний погляд, кінцеві повороти сюжету аж надто нереалістичні і награні. Другий такий чіпляючий момент, це головний герой - Маркус Гольдман, який був оповідачем/центральною фігурою у книзі про Гаррі Квеберта. Хоча в обох історіях він займав однакову роль - був глядачем і паралельно розповідав про своє минуле, прочитавши ці дві книжки, в мене склалося враження, що мова йде про двох різних Маркусів Гольдманів, настільки вони несхожі. Можна зробити знижку на різний вік і відповідно досвід цього персонажа у цих книжках, та найбільший дисонанс у мене викликали розповіді про його дитинство/студентство. Якісь акценти і пріоритети для мене не збігалися зовсім. Та власне, ці моменти не завадили мені насолодитися історією, тому 4/5)

«Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоель Діккер від Видавництва Старого Лева —додано в список улюблених книг✅

Нехай вас не лякають більше ніж 700 сторінок книги, бо кожна з них міцно тримає увагу, затягує й не відпускає.

Коротко про сюжет:
Популярного письменника звинуватили у таємничому злочині тридцятирічної давнини — у вбивстві неповнолітньої Ноли Келлерґан, що відбулося в спокійному містечку Аврорі і випливло на поверхню лише зараз, разом із тілом дівчини, відкопаним у саду письменника через 30 років після її зникнення.
Усі докази проти нього, все складається якнайгірше і, ймовірно, приведе до його страти, але докопатися до істини, розслідувати злочин та виправдати Гаррі Квеберта береться його учень — Маркус Ґольдман, який багато чим зобов'язаний своєму наставнику.
Та чи настільки все просто, як здається на перший погляд? Які скелети сховані в шафі мешканців Аврори, родини вбитої дівчини та самого Гаррі? Хто так сильно не хоче, щоб Маркус докопався до правди, і яка вона, та правда?

Поєднання напруженого детективного сюжету, любовної історії та письменницьких порад створює комбо для легкого, але насиченого читання. Що ще класного є в цій книжці? Так це поради ля письменників, які Гаррі надає Маркусу. На перший погляд вони прості і інколи навіть звучать трошки пафосно, але загалом добре доповнюють картину + мені особисто завжди подобалося читати про внутрішню "кухню" всіх дотичних до написання та видання літературних творів.

Не скажу більше ані слова! Читайте!📖

Омґ, цей детектив наразі один з моїх найулюбленіших.

Історія загадкового зникнення 15-річної дівчинки, яке відбулось 33 роки тому, виходить у світ. Зʼявляються нові факти, загадки і, звісно ж, погрози. І наче б то вже зовсім близько до вбивці, але нові факти розкривають по-іншому.

Ця книга це справжній вир різних емоцій. Кожен персонаж дуже добре прописаний і відчуття ніби справді з ним особисто знайомий.

Одним словом, заборонене кохання, справжня дружба, карʼєра письменника, нерозділене кохання, зґвалтування, відчуття провини, сімейні стосунки — все це є в «Правда про Гаррі Квеберта».

Єдине, не можу зрозуміти негативні відгуки, адже в книзі наче б то проявляться нормалізація педофілії. Я не можу це так назвати, адже в головного героя (Гаррі) навіть не було поцілунку в губи з 15-річною, та й автор не висвітлює це з такого кута. Те, що в книзі є зображення зґвалтування, то це 100%, але й винні понесли покарання.

Уявіть собі маленьке американське містечко поблизу Нью-ЙоркаПершого дня театрального фестивалю містечко вражає жахлива новина - вбито
мера, його сина дружину і випадкову дівчину, яка робила пробіжку. Поліцейські важко розкривають злочин і на довгі 20 років забувають про цю справу. Поки не з'являється та сама Стефані Мейлер. І тут нас починає закручувати вир подій.
Змінюються герої, події мерехтять перед очима, минуле перемішується з сьогоденням і ось він фінал! Знаючи як пише Діккер я готувалася читати не
відриваючись, дивуватися сюжетним поворотам, а потім ще довго перетравлювати розв'язку.
Так і було. Ось тільки емоційно фінал книжки залишив мене байдужою. Склалося враження, що я бігла марафон, а за пару метрів до фінішу вирішила зайти в кафешку поїсти і так там і лишилася.
Я мимоволі порівнювала цю книгу з попередніми творами Діккера і вони мені здалися більш цілісними. У "Зникненні Стефані Мейлер" не всі сюжетні лінії були мені зрозумілі, викресливши пару другорядних героїв, які мають лише
непряме ставлення до справи, можна було б зменшити об'єм книги. Та й мотивація злочинця насправді мені здається притягнутою за вуха. Але є у книзі і плюс. Не знаю, як написати точніше без спойлерів, але мені сподобався склад злочини у 1994 році).
За підсумком скажу, що Діккер і в цій книзі залишився вірний собі і якщо сильно не чіплятися то "Зникнення Стефані Мейлер" хороший детектив, але
для мене не надто зачепило, тож трохи не вау!

Я прочитала всі романи автора, що вийшли в Україні. Жоель Діккер пише, безперечно, цікаво й захопливо. Але манера тримати читачів у напрузі в нього доволі одноманітна, як виявилося. Оце перестрибування між подіями давніми й сучасними, а особливо n-не вживання вступу «За місяць / тиждень / день до драми / трагедії тощо» на третій книжці почали набридати, а до п’ятої (у моєму випадку це «Загадка 622 номера») вже відверто дратували. Образи персонажів практично не розкриваються, такі собі картонні ляльки з шаблонними діалогами. Та ще й жахливий переклад, усі ці «харпак-шарпак-наличка-закатрупити» – хто так говорить? Одним словом, не впевнена, що захочу читати щось нове, коли воно в нас вийде.