Нові відгуки

Як завжди Браво!

Захопливий детективний трилер, який продовжує історію письменника Маркуса Гольдмана, знайомого читачам за романом "Правда про справу Гаррі Квеберта". Хоча ця книга є третьою в серії про Маркуса, її цілком можна читати як самостійний твір. Сюжет. У квітні 1999 року в тихому містечку Маунт-Плезант, штат Нью-Гемпшир, знаходять тіло молодої жінки, Аляски Сандерс. Слідство швидко завершується арештом та зізнанням її вбивці. Проте, одинадцять років потому, сержант Перрі Ґегаловуд, який вів ту справу, отримує анонімний лист, що ставить під сумнів висновки слідства. Він звертається за допомогою до свого друга, письменника Маркуса Гольдмана, і разом вони беруться за розслідування заплутаної справи, пов'язаної з таємницями минулого та несподіваними поворотами. Присутні характерні для автора складні часові лінії, ретроспективні епізоди та фокус на психології персонажів. Книга читається досить швидко завдяки постійній появі нових деталей та поворотів у розслідуванні. Загалом мені сподобалось 8 з 10

Чудова книга. Навіть не зважаючи на дуже тригерну тему, що її автор проносить крізь усю оповідь — тему стосунків між дорослим чоловіком і неповнолітньою дівчиною. В той же час, не виникало відчуття, що автор це нормалізує чи хоче виправдати, хоча майже всю книгу хотілося, щоб доросла людина брала на себе більше відповідальності в цьому питанні, проте в кінці, як на мене, все стало на свої місця. Захопливий детектив. Сподобалось, що всі герої, з ким нас знайомлять — не на сто відсотків добрі чи погані. Всі вони різні і є сукупністю якостей. Це наближає і їх самих, і їх історії до таких, що цілком могли статися, і це дуже мені припало до душі (мала відчуття, що читаю щось з документальним бекграундом, хоча історія вигадана). А ще особисто мене дуже надихнула 31 порада для письменників і навіть самій захотілось щось написати 🤭 Планую в майбутньому читати і інші книги автора. А ще хочу сказати окреме "ДЯКУЮ" книжковому котику Юлії 🐈 за те, що порадила мені звернути увагу на цього автора (через чудовий телеграм-бот @Readeat_MeowBot). Дякую 🌸

Якби усі детективи були такими яскравими, емоційними і насиченими, то я б тільки цей жанр і читала. Рекомендую поцінувачам жанру! І нехай об'єм вас не лякає.. 💞💞 Справа про Гаррі Квеберта — відомого письменника сучасності, чиє творіння "Початки зла" додано в шкільну програму. Вас затягне і не відпустить доки ви не докопаєтесь до істини подій, що трапились 30 років тому. Що приховує містечко Аврора і місцеві жителі разом зі зникненням дівчини? І яка правда розкриється тоді, коли читач вже читає фінальні сторінки, а автор вже декілька разів до цього шокував розв'язкою .. Маркус Ґольдман — письменник і друг, який приходить на допомогу Квебертові, задля відновлення доброго ім'я свого наставника і зняття обвинувачень. Він зробить усе, щоб віднайти справедливість і написати книгу про це. Та він і сам не знає, що його очікує .. Емоційно, персонажі настільки живі, що важко передати враження. Тут є і біль, і гумор, книга сповнена чуттєвим коханням, і не одним .. захопливим написанням книг 📚 Читати одне задоволення і кайф 🖤 Я такого в детективах ще ніде не зустрічала. Звісно, хто читав твори Діккера, той мене зрозуміє. Хто тільки починає, раджу починати саме з цієї книги. Бо саме тут читач вперше знайомиться з Маркусом Ґольдманом, Квебертом і іншими персонажами. Раджу!!

Це перша книга Жоеля Діккера, яку я прочитала — і вона справила на мене дуже сильне враження. Сюжет захопив з перших сторінок і тримав у напрузі до самого кінця. Розслідування побудоване майстерно: щойно здається, що все зрозуміло — автор перевертає усе з ніг на голову. Намагалася відмічати в книжці якісь деталі, важливі для слідства, так в мене вся книга в закладинках 😅 Я весь час намагалася здогадатися, хто ж вбивця, але навіть уявити не могла такого фіналу. Це було справді несподівано. У книзі є трохи спойлерів до роману Правда про справу Гаррі Квеберта, що цілком логічно, адже Справа Аляски Сандерс — не перша книга із серії. Але замість того, щоб це зіпсувало враження, навпаки — ще більше захотілося прочитати попередню частину. Одразу ж придбала інші книги про Маркуса Ґольдмана. Трошечки мене відволікав переклад, в деяких місцях мова, як на мене, звучить якось неприродно. Також, чомусь постійно звертала увагу на слово «постерунок», не розумію, чому перекладач використовує саме його. За тлумачним словником це «Відділок поліції на Західній Україні за часів панської Польщі», а події в книзі явно відбуваються не в тому місці і часі. Але загалом, звісно, вдячна і перекладачу і видавництву, за можливість насолодитися цією історією! Дуже рекомендую всім, хто любить добре продумані детективи з харизматичними героями, неочікуваними сюжетними поворотами та атмосферою маленького містечка, де кожен щось приховує.

Книга — від якої я просто не могла відірватись і вона не відпускала мене навіть спати. Тому що «Книга Балтиморів» це не просто сімейна сага, це справжній детектив людських емоцій, амбіцій і трагедій. Хоча ця книга є другою, це продовження «правди про справу Гаррі Квеберта», але я вирішила почати саме з неї. Чому? Тому що вона розповідає передісторію головного персонажа з тієї книги, і мені хотілось знати його повну картину, і я про це жодного разу не пошкодувала, тому що це настільки захоплива історія, що тепер я відразу беруся за другу, а точніше за першу книгу. Що мене найбільше зачепило, це майстерність автора у побудові хронології. Кожна часова лінія, яку він відкриває, завершується такою шаленою інтригою, що ти не можеш просто закрити книгу й піти спати чи займатися своїми справами, це просто неможливо. Він тримає таку напругу, що хоч з першої сторінки відомо, що станеться певна драма, вона неминуча, але шлях до неї, він настільки цікавий, напружений, інтригуючий, що тобі неодмінно потрібно от прям вже зараз дізнатись, чим же все завершиться. Історія сім'ї Ґольдманів, Балтиморських і Монтклерівських, історія їх злетів і падінь, історія ідеального життя, яке тріщить по швах і котиться в прірву. Сімейні таємниці, справжня дружба, перше кохання, болісні втрати, зради. Це так захопливо, і я вам точно цього не опишу. Це потрібно тільки прочитати самим. А я беруся читати далі, тому що це просто потрапляння в саме серце.

О Господи, детективна складова ШИКАРНА. А от інше (а саме: написання книги цими героями, їх фрустрації, стогнання-кохання), якого там 50%, це суцільний або частковий фейспалм. Але Написано цікаво! І я навіть раджу) бо особисто прекрасно вмію читати по діагоналі банальщину і повтори)) Але ця книга: По-перше, надто-надто доооовго і По-друге... Мене дуже дратували ці дебільно-наївні діалоги між 15річною шмарклявою дівкою та 34річним недорозвиненим чоловіком, у якого, видно, сталося підліткове дозрівання аж тільки зараз! Нола психологічно хвора, що абсолютно не заважає їй також бути активною любителькою пострибати на дорослому Гаррі, бо як він не схоче її, вона себе закатрупить) Гаррі слинява мямля, яка тане він цієї занадто рано фізично розвиненою білявочки, от нічого, бідося, з собою зробити не може, так її любить, просто з першого погляду... Їх діалоги то окрема блювотна історія. Напевно, я просто цинічна лярва, як цей містер Рот(адвокат Гаррі) "Рот стенув плечима. — Правду кажучи, я від самого початку мав рацію. Ця дівчинка була хвойда. Давала всьому місту, а Ґольдман просто пошився в дурні: закохався в неї по вуха, романтик прицюцькуватий, писав їй слиняві листи і навіть цілу книжку набазграв." Ох, як я сміялася, коли Гаррі розказали, що кохання всього його життя, цей прекрасний білий янгол, брала за щоку у шерифа поліції. Ну, нє, маю зазначити, що маленька це робила, щоб убезпечити свого нещасного Гаррі... Ви навіть не уявляєте, що це мале 15річне дівча там витворяє, щоб захистити цього тендітного творчого 34річного невдаху-письменника. Просто занавєс! А Гаррі-то безперечно невдаха! Який брехав цілому світу, але не в тому, в чому можна подумати, якщо ви ще не дочитали до останнього розділу)) Лузер, тюфтій і розбещувач малолітніх шльондр👌🔥 Гаррі: "Ось що я робив, коли ішов із «Кларксу» о четвертій годині. Я сідав за кермо і їхав до школи. Ставав на паркувальному майданчику для вчителів, простісінько перед головним входом, і, ховаючись в авто, чекав, доки вона вийде. Коли вона з’являлася, я враз сповнювався життя, сили… Мені вистачало щастя мимохідь побачити її: я дивився на неї, аж доки вона сідала в шкільний автобус, а потім іще чекав, коли той автобус зникне вдалині." Додам, що Нола сама на нього стрибала, умовляла, майже шантажувати... На її хвору думку, якщо пропозиція себе чоловіка не торкає, ну що ж, треба вкоротити собі віку😂: "Гаррі дізнався про все те від Ерні Пінкаса о десятій ранку. Той довго грюкав у двері й, угледівши Гаррі в халаті і з розпатланою чуприною, зрозумів, що розбудив його. — Я подумав, що вам ніхто не скаже, ото і прийшов, — сказав він. — Про що не скаже? — Це Нола. — Що Нола? — Вона намагалася вкоротити собі віку. Намагалася накласти на себе руки." Додам декілька прикладів діалогів голубків: "— То ви не вважаєте мене бридкою? — Бридкою? Ох, Ноло, ти така гарна! — Правда? Я так засмутилася… Думала, не подобаюся вам. Навіть хотіла виплигнути з вікна. — Не кажи таке. — То скажіть іще раз, що я гарна…" Бугага😂 "— Ноло, нехай тобі! Ти так налякала мене! — Он що я у вас викликаю! Страх, так? — Ти добре знаєш, що це неправда… Що ти тут робиш? Вона заплакала. — Я й сама не знаю… Я так вас кохаю. Я ніколи такого не відчувала… — Ти втекла з дому? — Ага. Я кохаю вас, Гаррі. Чуєте? Я вас кохаю, як ніколи нікого не кохала і ніколи більше не кохатиму. — Не кажи так, Ноло… — Чому?" Чому в мене ці діалоги викликають суцільний фейспалм 😂😂😂 "— Любий Гаррі, не дивіться на мене мов побитий пес. Обіцяєте ніколи не бути недобрим? — Обіцяю. — Просіть вибачення за всі ті дні, коли кидали мене саму під вашими дверми і жодного разу не відчинили мені. — Ноло, пробач мені. — Ви погано просите вибачення. Станьте на коліна. На коліна і просіть вибачення." Оце нагадує виставу Шекспіра в театрі і гру дуже поганих акторів... Ця їх любов абсолютно не торкала, а від середини книги вже навіть дратувала. Бо вона, особисто мені, була якась пластикова, штучна, ненатуральна, перенасичена трагізмом і драмою.

Одразу попереджу, що автор крайнє радий тому, що видається в росії, що не ок. Обожнюю цю серію детективів, почала я з третьої частини, тому вирішила продовжувати читати не в хронологічному порядку, а як заманеться)) Маркус Гольдман, письменник, приїздить до свого друга, який був його викладачем в університеті, в гості. Це місце дуже гарне, маєток на березі моря, що має навіяти натхнення йому на написання книги. Але натхнення не прийшло, і Маркус повертається в місто, де дізнається, що його друга-викладача арештували за підозрою у вбивстві 30-річної давності, підлітку 15 років. Викрилась інформація, що в той час в нього був роман з підліткою, йому ж було 32 роки, і його найвідоміший роман був написаний під впливом романтичних стосунків з цією дівчиною. Маркус вирішує повернутись до друга аби допомогти розслідувати, що дійсно сталось 30 років тому. Я книжкою дуже-дуже задоволена. Коли я беру таку велику книгу в руки, спочатку мені страшно, що вона просто непідйомна, але сюжет так затягує, що неможливо відірватись. Я кожну вільну секунду старалась почитати. Для мене детективи Жоеля Діккера як детективи Агати Крісті, такі ж закручені та цікаві, і не хочеться вгадувати хто ж вбивця, я просто насолоджувалась сюжетом та книжкою.