Жоель Діккер

«Правда про справу Гаррі Квеберта» Жоель Діккер від Видавництва Старого Лева —додано в список улюблених книг✅

Нехай вас не лякають більше ніж 700 сторінок книги, бо кожна з них міцно тримає увагу, затягує й не відпускає.

Коротко про сюжет:
Популярного письменника звинуватили у таємничому злочині тридцятирічної давнини — у вбивстві неповнолітньої Ноли Келлерґан, що відбулося в спокійному містечку Аврорі і випливло на поверхню лише зараз, разом із тілом дівчини, відкопаним у саду письменника через 30 років після її зникнення.
Усі докази проти нього, все складається якнайгірше і, ймовірно, приведе до його страти, але докопатися до істини, розслідувати злочин та виправдати Гаррі Квеберта береться його учень — Маркус Ґольдман, який багато чим зобов'язаний своєму наставнику.
Та чи настільки все просто, як здається на перший погляд? Які скелети сховані в шафі мешканців Аврори, родини вбитої дівчини та самого Гаррі? Хто так сильно не хоче, щоб Маркус докопався до правди, і яка вона, та правда?

Поєднання напруженого детективного сюжету, любовної історії та письменницьких порад створює комбо для легкого, але насиченого читання. Що ще класного є в цій книжці? Так це поради ля письменників, які Гаррі надає Маркусу. На перший погляд вони прості і інколи навіть звучать трошки пафосно, але загалом добре доповнюють картину + мені особисто завжди подобалося читати про внутрішню "кухню" всіх дотичних до написання та видання літературних творів.

Не скажу більше ані слова! Читайте!📖

Омґ, цей детектив наразі один з моїх найулюбленіших.

Історія загадкового зникнення 15-річної дівчинки, яке відбулось 33 роки тому, виходить у світ. Зʼявляються нові факти, загадки і, звісно ж, погрози. І наче б то вже зовсім близько до вбивці, але нові факти розкривають по-іншому.

Ця книга це справжній вир різних емоцій. Кожен персонаж дуже добре прописаний і відчуття ніби справді з ним особисто знайомий.

Одним словом, заборонене кохання, справжня дружба, карʼєра письменника, нерозділене кохання, зґвалтування, відчуття провини, сімейні стосунки — все це є в «Правда про Гаррі Квеберта».

Єдине, не можу зрозуміти негативні відгуки, адже в книзі наче б то проявляться нормалізація педофілії. Я не можу це так назвати, адже в головного героя (Гаррі) навіть не було поцілунку в губи з 15-річною, та й автор не висвітлює це з такого кута. Те, що в книзі є зображення зґвалтування, то це 100%, але й винні понесли покарання.

Уявіть собі маленьке американське містечко поблизу Нью-ЙоркаПершого дня театрального фестивалю містечко вражає жахлива новина - вбито
мера, його сина дружину і випадкову дівчину, яка робила пробіжку. Поліцейські важко розкривають злочин і на довгі 20 років забувають про цю справу. Поки не з'являється та сама Стефані Мейлер. І тут нас починає закручувати вир подій.
Змінюються герої, події мерехтять перед очима, минуле перемішується з сьогоденням і ось він фінал! Знаючи як пише Діккер я готувалася читати не
відриваючись, дивуватися сюжетним поворотам, а потім ще довго перетравлювати розв'язку.
Так і було. Ось тільки емоційно фінал книжки залишив мене байдужою. Склалося враження, що я бігла марафон, а за пару метрів до фінішу вирішила зайти в кафешку поїсти і так там і лишилася.
Я мимоволі порівнювала цю книгу з попередніми творами Діккера і вони мені здалися більш цілісними. У "Зникненні Стефані Мейлер" не всі сюжетні лінії були мені зрозумілі, викресливши пару другорядних героїв, які мають лише
непряме ставлення до справи, можна було б зменшити об'єм книги. Та й мотивація злочинця насправді мені здається притягнутою за вуха. Але є у книзі і плюс. Не знаю, як написати точніше без спойлерів, але мені сподобався склад злочини у 1994 році).
За підсумком скажу, що Діккер і в цій книзі залишився вірний собі і якщо сильно не чіплятися то "Зникнення Стефані Мейлер" хороший детектив, але
для мене не надто зачепило, тож трохи не вау!

Я прочитала всі романи автора, що вийшли в Україні. Жоель Діккер пише, безперечно, цікаво й захопливо. Але манера тримати читачів у напрузі в нього доволі одноманітна, як виявилося. Оце перестрибування між подіями давніми й сучасними, а особливо n-не вживання вступу «За місяць / тиждень / день до драми / трагедії тощо» на третій книжці почали набридати, а до п’ятої (у моєму випадку це «Загадка 622 номера») вже відверто дратували. Образи персонажів практично не розкриваються, такі собі картонні ляльки з шаблонними діалогами. Та ще й жахливий переклад, усі ці «харпак-шарпак-наличка-закатрупити» – хто так говорить? Одним словом, не впевнена, що захочу читати щось нове, коли воно в нас вийде.

Маркус-письменник,котрий вирішує взяти за основу нової книги історію власного сімейства Гольдман, за проміжок часу в 20 років. Історію сповнену драматизмом.

В цілому книга написана дуже цікаво і продумано. Кожен розділ завершується словами «ми тоді ще не знали яка драма нас очікує» або ж «саме після драми в майбутньому все перевернулось» і через це просто не можливо відірватися,бо очікуєш коли ж,коли ж та клята драма станеться і про що взагалі іде мова.

Сподобалось що в центрі сюжету не два персонажі чисто доброті зло, а три. Маркус,Вуді і Геллель дуже близькі і в той же час дуже різні.

Також великий великий акцент на любовній лінії у вигляді гм… декількокутника:D Місцями,зізнаюсь,підбішувало, та після певних подій стало зрозуміло чому так. (І-інтрига)

«Книга Балтиморів» це історія дружби крізь роки і проблеми. Історія любові місцями безглуздої та дуже чесної. Трагічні моменти плавно переходять з одного в інший і виливаються в цільну історію. У сімействі Гольдман дехто може побачити себе.

Класно, захоплююче і дуже цікаво!
Початок книги трохи повільний і розтягнутий, моментами здавалось, що це історія про Маркуса, а не про Гаррі. Але, прочитавши четверту-п'яту частину, історія поступово набирає обертів і тримає в напрузі до самого фіналу. Читати цікаво, сюжет має неочікувані повороти, дуже радий, що взяв цю книгу по пораді і обов'язково прочитаю інші книги цього автора!

Найкраще, що я читала в Жоеля Діккера!
Детектив, який точно не залишить тобі вільного часу на тіктоки, адже хотітиметься читати ще й ще!

Шикарний детектив, який вартий уваги.
Дуже гарні описи місцевості, які немов переносять тебе в ту тиху, тьмяну природу. Напруга триматиме до кінця.
Однозначно рекомендую.

На мою думку, найнудніша книга Жоеля Діккера.
Проте якщо ви поціновувачі творчості автора - обов'язково до прочитання.
Гаррі Квеберт та Балтимори точно залишаться на вашій поличці:)

Починаючи читати цю книгу, я розуміла, з чим маю справу, бо вже читала дві інші (Справа Геррі Квеберта, Книга Балтиморів).
Тому коли я починала читати — лише перші кілька сторінок, а схаменулась 2:30 ночі, я не здивувалась.
Сюжет закручений, дуже багато імен і людей.
Чому автори головних персонажів називають подібними іменами? Нащо?
В цьому випадку Дерек, Джесс. Я їх постійно плутала.
Сюжет нісся, люди гинули, інтриги вилазили, суцільний посібник по соціальних темам: і вбивство, і конфлікт батьки/діти, і зрада, і наркоманія, і ще купа всього іншого.

Ну і окреме фе: це притягнуте за вуха "вєлікая расія". О боже, якщо вже так потрібна була слов'янська нотка: чому це не могла бути полячка, болгарка, словенка, українка? Чому саме це тягнути у книги? Ну скільки ж можна????

В загальному ніби сюжет не поганий, книга читається з захопленням, її реально прочитати буквально за кілька днів.
Але, можна було легко зменшити на 100-200 сторінок.
Та і саме завершення таке зіжмакане, таке дивне.

Хоча довжелезні родинні перипетії з багатошаровими історіями - не зовсім для мене, але Діккер це робить по-особливому витончено і доступно.
Читала кілька вечорів за північ підряд, щоб не забути імен і ліній)
Раджу. Маю цю книгу, вже троє товаришів по читанню у мене її зичили, повертали з гарним відгуком

Мій улюблений літературний волоцюга Жоель Діккер нарешті написав свою найгіршу книгу. Давно потрібно було розповісти вам про неї.

Головний герой – письменник Маркус Голдман – береться за кримінальну справу, і знову письменник Жоель Діккер писатиме про що завгодно, крім вбивства Аляски Сандерс. Але я потоптала вже цей світ, щоб знати звичну манеру автора вдатися у довгі глибокі роздуми про неважливі речі. Має право – його книга.

Діккер сторінка за сторінкою веде розмову сам із собою, а читачам елегантно дає змогу долучитися до цього інтимного процесу. Я випила відро чаю, поки дочитала до місця, де автор згадав, про що ж саме книга. Розумію відчуття безкінечності часу французького письменника, але я ж в Україні! Тут можна вмерти й сьогодні ввечері, так і не дізнавшись, хто вбивця.

Я сміялася вголос, де автор кепкує з читача: головний герой розмірковує, хто винен у смерті дівчини, і, враховуючи всі докази, розуміє, що це може бути кожен! Хто б сумнівався! Жоель ніколи не дає шансів самостійно розплутати загадку. Не всі таке люблять.

Якщо підсумувати: довго, приємно, звично, майстерно – усе, як я люблю. Проте у мене залишилося враження зникаючої молодості через надмірну кількість знаків для такої історії.