Еліс разом з батьками живе у будинку з прекрасним садом на узбережжі океану. Мама навчає доньку вдома, доглядає сад. Батько працює і коли в доброму настрої, то чудова людина, проте цей настрій швидко змінюється і тоді начувайся.

Одного дня стається жахлива трагедія, після якої Еліс винитиме себе все життя. Дівчинка переїжджає у Торнфілд - квіткову ферму, якою керує її бабуся Джун. Там вона зустрічає зломлених жінок, які отримали прихисток і роботу. Еліс оточена турботою, але сімейні таємниці, які так ревно оберігає бабуся, не дають їй спокою.

Ця книга про кохання, залежність, токсичні стосунки, помилки, травми, зцілення, підтримку, дружбу, надію. Авторка піднімає тему насилля та його замовчування. Як мені було шкода маленьку Еліс, хотілося її обійняти. Я була зла на її маму, бабусю, але згодом зрозуміла, що вони теж були зломлені.

Рекомендую любителям родинних саг, вам точно сподобається ця історія. А ще можна переглянути міні-серіал, знято дуже близько до сюжету книжки.

Яр - син древнього роду Завірюх, що наділений надприродними здібностями. Ці надлюди облаштовують своє селище подалі від звичайних людей і кожні вісім років змушені залишати свої домівки, утікаючи від неминучої ненависті селян і все це через прокляття.

Леся - звичайна дівчина, яка випадково зустрілася з Яром у лісі. Між нею і хлопцем спалахують почуття. Саме заради неї Яр порушує усі закони роду. Чим це обернеться для них? Чи прийме рід Завірюх просту дівчину? Чи зможе Леся зжитися з надлюдьми?

Ця книга про те, що любов подолає все: і пітьму і прокляття. Саме любов керує світом. Ця книга про вибір, перед яким ми постаємо щодня: світло чи темрява, любов чи ненависть, добро чи зло... Кожен обирає сам.

Оформлення книги неймовірно гарне, ви й самі це бачите. Рекомендую тим, хто любить легке фентезі, українську міфологію, історії про перше кохання.

Події в книзі відбуваються у невеликому селі в Альпах, де земля виснажена, тому худобі нема де пастися. Голова села вирішує піднятися на високогірну рівнину, де соковита трава й цілюще повітря. Проте, є одне але. Двадцять років тому там сталося дещо, чого селяни, особливо старше покоління, панічно бояться й оминають цю місцевість десятою дорогою. Саме старші люди проти того, щоб знову туди повертатися, молодь же надто безпечна. І ось, коли пастухи з коровами таки сходять на вершину, двадцятирічна історія повторюється.

Автор намагається дослідити природу страху, як він зароджується, що його живить, як поширюється спочатку на одну людину, потім на другу, третю й, врешті, охоплює всіх.

Для мене це дуже дивна, специфічна, повільна, похмура книжка, хоча й читається легко і швидко. У автора особлива оповідна техніка, яка мала б нагадувати кіномову, але оці постійні повтори одного й того самого, дещо примітивні діалоги мене дратували. Тут про якийсь масовий психоз селян, підживлений страхом і усі вони знають, чого саме бояться, але автор нам цього так і не скаже, тож читач має собі лише здогадуватися. Мене це особливо дратувало, хотілося конкретики. Раз чи два було якесь моторошне відчуття чогось невідворотно страшного, але це й усе.

Ця книжка не для всіх, тому не можу рекомендувати.

Ця книжка не про красиві вилизані фото/дописи щасливої дружини і мами чотирьох ангелочків, а про реальні мамські будні від двох полосок на тесті на вагітність і до тих пір, поки чадо піде в садочок/школу.

Написано суржиком з гумором, самоіронією, міцним слівцем і з досвіду самої авторки. Це зовсім не академічна книга типу Спока чи Макаренка. Це більше про розмову з подружкою за келихом вина про дітей.

Тут про забобони бабусь, непрохані поради як правильно робити, бо так робили колись, про жіночу консультацію, токсикоз вагітних, післяпологову депресію, про те, що дбати спочатку треба про себе, а тоді про всіх інших, бо ж матера вам не наймичка.

Ця книжка обов'язкова для читання вагітним жінкам, мамам, свекрухам, бабусям і чоловікам і всім, кому подобається читати блог Каті)

Не знаю чи звернула б увагу на цю книжку, але вона сама потрапила мені до рук, завдяки сестрі, і знаєте, це чудове гумористичне українське фентезі.

Марина та Орися — сусідки по кімнаті в гуртожитку, а ще подруги і...відьми. З ними живе хом'як Людовік — фамільяр Марини. Марина — тиха, спокійна, невпевнена в собі дівчина з Броварів зі слабкими відьомськими здібностями. Орися — дівчина з Сокаля, що біля Львова і вона мій улюблений персонаж, її почуття гумору просто зашкалює, як я і люблю) а ще вона запальна, безстрашна, страшенно язиката і вміє перетворюватися на рись, одним словом, харизма з неї так і пре, вона вся в свою бабусю)

Тут багато про жіночу дружбу, взаємодопомогу, про життя пластунів, трошки про стосунки батьків і дітей. А ще, це перша книжка про асексуальність і прийняття себе, яку мені доводилося читати. Якщо захочете відпочити і любите легке міське фентезі, де фігурують відьми, живу мову, гумор, то ця книжка вам точно підійде.