Я знайома з дорослою прозою Наталі Довгопол — і мені дуже подобається. Тепер на черзі була підліткова повість. Твір позначений для середнього та старшого шкільного віку. Сюжет може й не суперновий, але дуже написано добре, читається на одному диханні. Більше скажу: я частину тексту залишала на ранок, бо оті містичні з'яви Вадима досить таки нашорошують) Стає моторошно.

Це книжка з щасливим фіналом, де знайшли спокій люди з минулого і усвідомили важливість бути родиною люди теперішнього. Це хороший твір для спільного читання і обговорення з підлітками.

Рекомендую.

Це наче непоганий ромком, але мені не "зайшло". Якось нудно, повільно і з пустого в порожнє. Ще оце поєднання відомий актор + журналістка - не дуже моя тема. Написано теж доволі спокійно, не відчула я там іскри, яка б мала бути, бо то ж ромком.

Але враження моє, звісно, дуже суб'єктивне. Хоч проблематика тут дуже актуальна: це й ЛГБТ, і шлях до успіху жінки + тривожні дзвіночки в стосунках, коли варто вчасно сказати "До побачення ". Бо зазвичай люди не змінюються.

Знаю, що для багатьох читачів це дуже затишна і тепла історія. Я таке теж люблю, але тут любові не сталось.

Для мене Артем Чех - це автор, твори якого я знаю,що читатиму обов'язково. Мені дуже сподобався роман "Хто ти такий?", і від цієї роботи я чекала такого ж захвату.

Я не розчарована, навпаки, залишився дивний післясмак. Пригодницькі романи я не дуже й люблю, але автор так пише, що відірватись неможливо. Головний герой - українець, який потрапив до Сполучених штатів в юності і пройшов чимало в своєму житті. Він не ідеальний герой, але дуже справжній. Події, описи іноді до бридкого неприємні, вкрай реалістичні. Та це не відбиває бажання читати далі. Тут є над чим подумати.

Ще здається, що писав не український автор. І ще дуже "віє" класикою)Наче все ясно, але не можу позбутись відчуття, що це такий собі вестерн з типовими героями. В мене стільки флешбеків було вже: там є враза "Хто ти *** такий?" і моментом "вогник далеко в степу" - мені Тютюнником війнуло. Та й Гнат із Семом як Дон Кіхот і Санчо Панча, тільки "зламані" і розбиті. Загалом пан Чех ну дуже глибокі тексти пише і це не може не вабити. Тому щиро рекомендую познайомитись з його творчістю, якщо ще не встигли.

Після книги "Живі. Зрозуміти українську літературу" рука потягнулась що Стефаника. Збірка "Синя книжечка" - потужна однозначно. З оповідань, які там є, колись давно я читала лише "Новина" і то запам'яталось назавжди. Решта - для мене нові. Проза письменника непроста, так, там треба точно словник в першу чергу. Так, не весь діалект зрозумілий. Але кожен твір його горить вогнем - там треба відчути. Я навіть зараз вважаю, що не дорослА ще для цього автора цілком, але бажання знайомитись далі з творчістю є. Мені тексти Стефаника більше новели, при чому досить класичні. Знаю, що деякі дослідники так їх і інтерпретують.

Тексти автора шматують, дивують і вони дійсно депресивні. Я не знаю наразі жодного творіння письменника, через яке можна було б усміхнутись.

Колись на одному з телеканалів була програма типу "Нові імена", і от мені подача деяких розділів книги дуже схожі на неї. Спочатку розповідається про діяльність героя чи героїні , скільки прожили років, а потім вже хто це був))Розповідь з середини чи кінця. Це цікавий прийом в нонфікшн і це цікаво читати.
Дуже вартісна робота. Окремі моменти з біографій наших літераторів стали для мене відкриттям. Чогось здається, що якби подавали таку інформацію в підручники з української літератури, то дітям, особливо підліткам, було б значно цікавіше читати.
Мене "розбило" подвійне життя Коцюбинського. Це йде в розріз з моїми особистими цінностями. Тепер це з розряду: "як це розбачити?" Я мало оповідань письменника читати, бо якраз його славетна імпресіоністична майстерність трохи відлякує: його тексти подекуди відверто страшні і жорстокі. Все на контрастах, жахливих контрастах.
Загалом кожну , згадану в книзі, літературну постать я ніби побачила геть з іншого боку. Неймовірне відчуття відкривати для себе щоразу щось нове про відомі речі, події чи людей.
Читаючи цю книгу, я кілька разів плакала: було інколи дуже щемко. Це той випадок,коли книжка тобі "болить". І могло б здаватись дивним, бо це нонфікшн, типу як так може бути..)А діалог двох авторів - батька і сина - це щось особливе, це діалог поколінь, це глибокі розмови і родинний зв'язок.
Післямова💔