Непальська масала — це не лише про чай. Це дуже великий путівник Непалом) Я читала мандрівки, але там було кілька різних міст чи країн. Тут вся увага лише Непалу. Зрештою, якщо хтось планував їхати саме туди, то книга Юрія Борисова вам треба брати з собою))) А ще було б непогано мати там когось знайомого + знати англійську.
Відповідно в книзі надзвичайно багато деталей: атмосфера, місто, люди, сфера обслуговування, туризм. Коли мова йшла про керівництво, партії та традиції поховання, мені згадалась Арундаті Рой та її "Бог дрібниць" - роман, який читала у 2020, але пам'ятаю так, ніби читала вчора...
Не впевнена, що книга всім сподобається, але поціновувачі знайдуться. Написана добре, читається. Текст ненудний.

...Я точно не радила б цю книжку всім. Особливо, якщо хтось проживав (чи проживає) історію подружжя з роману. Бо буде важко і болісно.
Мабуть, це перша книжка авторки, яка так змусила замислитись. Це не та історія, де все завершується "мильно", "ванільно", хоча вона цілком в стилі інших текстів Гувер: з класним гумором, цікавими персонажами і, звичайно, "гострими" темами.
Деколи здавалось, що письменниця діалоги героїв будує за книжкою з психології — все чітко і правильно розкладає по поличках) Може це й добре, бо певною мірою цей роман багатьом допоможе зрозуміти, що відчуває жінка, яка попри все хоче стати мамою.
Материнство — тригер для багатьох. На жаль, в сучасному світі досі не вистачає людям того такту, розуміння не втручатись в чуже життя. У когось п'ятеро дітей, у когось — одна, хтось виховує дитину сам, а хтось — у парі, інші свідомо не хоче мати дітей, а дехто мріє про це понад усе. Ситуації у всіх різні. Варто пам'ятати, що ніхто нікому не дає права пхати носа, куди не просять, бо це може завдавати людям болю.
Шлюб — це взагалі непросто. І абсолютно немає значення, чи є в пари діти. Хімія і почуття, підтримка і розуміння, дружба та довіра — одні з основних критеріїв щасливого шлюбу. А далі решта.


....Дідусь нахилився вперед і серйозно поглянув на мене.
- У нас не ідеальний шлюб. Не буває ідеальних шлюбів. Були моменти, коли я вона втрачала надію на нас. І ще більше моментів, коли я втрачав надію на нас. Секрет, чому ми протрималися так довго, у тому, що ми жодного разу не втрачали цю надію одночасно." (с)

Почну з того, що я цю збірку читала аж занадто довго. І мова не "дозованість" - мені просто не все і не завжди "йшло"( Трохи відштовхували одруківки. До всього, я от дочитала останнє оповідання, і вже не можу згадати деталей попередніх, хоч є кілька теж прочитаних сьогодні. Дивно якось. Не залишилось того незвичного посмаку, коли ще певний час історія "тримає"...
Щоб сказати, що щось було вкрай поганим, то ні. Мені от дуже сподобались обидва оповідання Ярини Каторож🔥Це моє перше знайомство з авторкою, незважаючи на те, що я маю нечитаний цикл "Палімпсест" та "Алхімію свободи" - тішить, що детальне знайомство зі світами письменниці ще у мене попереду.
Для себе зрозуміла, що я практично не розбираюсь в піджанрах сучасного фентезі 🙊От до прикладу оповідання Світлани Тараторіної "Бункер" мені теж сподобалось, але було відчуття, що це не зовсім моє))) Дивно трохи)

Загалом збірку б радила б брати, якщо що ви жодну з авторок ще не читали. Для мене теж були геть нові імена, наприклад Ірина Пасько.
П.с. про Матолінець і Довгопол навмисне не пишу, бо моє давнє люблене🥰

Люблю знайомитись з новими іменами сучасної української літератури. Творіння Валерії Растет вкотре доводить, що у нас є і буде ще наше фентезі — класне, захопливе і таке, що читається на одному подиху.
Щоб не писати спойлерів, бо й анотація досить інформативна, скажу, що мені дуже сподобалось. Спочатку історія атмосферно й ситуацією (бо є перевертень (лише тут тигр) та є кровопивець — знайомо?)) дуже нагадала "Сутінки" і трохи "Щоденники вампіра", але потім текст заграв своїми барвами, і "понеслось"🔥
Це було яскраво і виклично, з класним гумором і насиченою світобудовою — може місцями забагато деталей, але мені це все лише посилювало враження.
Це було дуже добре!

П.с. пішла читати другу частину, бо такий відкритий фінал мені не подобається (( я дуже сподіваюся, що не всі зникли назавжди..)

Це ті враження, які хочеться донести до людей) Чому? Бо це прекрасна книжка про юнацтво і дорослих, але й для юнацтва і для дорослих теж — це обов'язково. Відчувається, що Віоліна в "темі", бо має досвід) Вона знає про підлітків достатньо, аби розкрити героїв, і в деяких моментах навіть залишити місце для відкритого фіналу та для того, щоб враження (перші особливо) про героя не були такими однозначними.
Не кажу про порушені проблеми — вони очевидні, вкрай важливі. Особисто я б рекомендувала дітям 15-16+ - їм буде це ближче, бо вони будуть практично однолітками з героями і розумітимуть їх...але точно не всіх і точно не завжди)

П.с. я читала вже повість авторки "Маски чужих ролей" і мені дуже сподобалось. Я казала вже особисто Віоліні, а тепер кажу всім — вам точно треба підліткові повісті Віоліни Ситнік!

📚Раджу🙈