Семеро незнайомців з різними долями. Єдине, що їх поєднує – рейс 341, звичайний переліт до Пекіна.

Лише семеро пережили авіакатастрофу у гірському масиві Гашербрум – доведена до відчаю українка, росіянин-пілот з аерофобією, боварський політик, який ненавидить свою роботу, відомий американський футболіст, таємний папський кардинал, лікарка і маленька дівчинка. На висоті в майже шість тисяч метрів, за екстремально низьких температур, з майже нульовими ресурсами їм довелося об’єднати зусилля заради єдиної спільної мети – вижити.

Коли починала книгу, я очікувала історії в стилі відомих фільмів-катастроф: різні люди опиняються на межі можливого і тільки сумісними зусиллями зможуть пережити це випробування. Але цей роман зовсім не про виживання, авіакатастрофа та події після неї – це кульмінація, а основний сюжет полягає в житті кожного з героїв. У флешбеках ми проходимо з ними весь їх шлях, який довів кожного до Гашербрум VI.

Максу Кідруку добре вдається створення сірих персонажів. Це не «героїчні герої», які готові на будь-які жертви заради добра та миру в усьому світі, а реальні люди з власними складними життями, сповненими проблем. Здатні на брехню, зраду, заздрість, не гребують жорстокістю та аморальними вчинками аби досягти власних цілей.

Я вже казала, що обожнюю прискіпливість Макса Кідрука до деталей, точності та правдивості інформації. З цієї книги почалася моя любов до літаків та авіакатастроф (після того як вперше прочитала книгу восени, я передивилася всі сезони шоу «Розслідування авіакатастроф» від National Geographic). І завдяки детальному поясненню в кінці книги я нарешті трохи зрозуміла правила гри в американський футбол (за що Максу Кідруку окрема подяка)!

Цей роман не про авіакатастрофу, виживання і порятунок, а про зміни в людях, перетворення та межу, після перетину якої людяність зникає.

"Бот. Ґуякільський парадокс" є прямим продовженням книги "Бот. Атакамська криза". З подій в Атакамі пройшло більше п'яти років, єдині виживші - Тимур, Ріно, Лаура - живуть своїми життями і навіть не згадують минулого. Але, як зазвичай буває, минуле нагадає про себе.

В Ґуякілі стається масовий викид риби на берег, а вже через добу поширюється незрозуміла епідемія агресії. Величезна кількість людей потрапляє до психіатричної клініки після скоєння особливо жорстоких злочинів. Усі вони малюють однакові фрактали та повторюють ім’я Тимур...

Ця книга мені не так сподобалася, як перша частина. Не вірю, що кажу таке про книгу Кідрука, але мені було нудно. Динамічно, багато подій, безліч нових персонажів та повернення вже знайомих, переплетення сюжетних ліній, інтриги... Всього ніби й вдосталь, але якогось вогника, який був у першій частині, я не помітила. А ще для мене було занадто багато "туалетного гумору".

Вчинки персонажів не завжди вмотивовані, моментами вони діють нелогічні. Персонажі різко змінюють вже раніше прийняті рішення лише заради просування сюжету, і це помітно.

Мені не вистачило прямого протистояння з психоістотою. Всю книгу нас підводили до епічної завершальної битви, якої фактично і не було. Поганців перебили за декілька хвилин, а довгоочікувана розмова Тимура і психоістоти склалася з кількох фраз. Чесно, я очікувала більшого.

Відчувається, що пан Кідрук планував писати третю частину (про що вказав у післямові), адже закінчення книги залишило відкриті питання та жирний натяк на продовження історії.

Перший український техно-трилер.

Це історія не про ймовірні надтехнології майбутнього, а те, що за певних умов може стати цілком можливо в найближчі роки.

Тимур Коршак український програміст, якому пророкують перспективне майбутнє. Він отримує пропозицію високооплачуваної роботи в Чилі не знаючи, що наражає себе на смертельну небезпеку. Прибувши в Чилі, Тимур опиняється в таємному лабораторному комплексі. Завдання Тимура, разом з іншими співробітниками бази, зупинити ботів — дітей-солдатів, керованих колективним розумом, які вирвалися на волю.

У Макса Кідрука немає суто позитивних персонажів, хто б заради порятунку світу пішов на все. Його герої справжні, реальні, живі. На початку роману Тимуром керує таке банальне, і в той же час життєве бажання, як заробити грошей та купити квартиру в Києві.
Але життя вносить свої корективи. Тепер же єдина мета Тимура - знищити ботів, вижити та повернутися до своєї нареченої.

Я з тих, хто обожнює нердівські моменти у книгах Кідрука. Починаючи читати будь-яку книгу Макса Кідрука, я знаю, що не тільки отримаю шалене задоволення від захопливої історії, а ще й обов'язково дізнаюся щось нове: базові правила цивільної авіації, останні моделі надсучасних винищувачів-привидів, можливий розвиток нанотехнологій. І таких моментів у книзі було вдосталь!

Спеціально для "Бота" був написаний код! (Прикро, що я не айтівець і для мене це скоріше набір слів та знаків.) А ще була створена детальна карта місцевості та лабораторного комплексу!

Мене завжди вражає деталізованість у книгах Макса Кідрука: схеми, діаграми, карти, посилання на джерела інформації для більшого заглиблення в тему, і ще багато дрібниць, які доповнюють загальне враження від книги і роблять процес занурення в історію повнішим.

Р. S. У мене склалося враження, що "Бот" це чернетка чернетки "Колонії". Чи то мені здалося, чи пан Кідрук вже тоді задумувався над "Новими Темними Віками"?)

Мила та затишна історія про маленьку книгарню на острові Аліси.

Ей-Джей Фікрі власник єдиної на острові книгарні. Здається, не маючи конкурентів, книгарня мала процвітати, але справи з кожним місяцем стають гірші, а все через самого Ей-Джея. Він впертий, прискіпливий, ще той сноб, має цілий перелік книг, які йому не подобаються і він ніколи їх не продаватиме у своїй книгарні. Але таким він був не завжди, а ще кілька років тому книгарня мала непоганий успіх. Все змінилося, коли трагічно загинула його дружина.

Ей-Джей переживає складні часи. Він пиячить аби хоч на якийсь час перестати відчувати і пам'ятати, живе самітником і планує продати книгарню. Але все знову змінюється, коли повернувшись після пробіжки до книгарні, знаходить покинуту дворічну дівчинку.

Зворушлива, душевна, щемка історія про чоловіка, який здавалося втратив все, навіть бажання жити. Про сім'ю, яка може знайти тебе випадково, навіть у пустій книгарні. Майя стала для Ей-Джея новий початком, стимулом жити і насолоджуватися життям, кохати самому і дозволити собі бути коханим.

Окремо я кайфанула від згадки серіалу "Реальна кров". З нього почалася моя любов [читайте - обсессія] вампірами. Тепер у мене з'явився новий приклад жертовності заради кохання: подивитися цілий серіал, бо твоя половинка шаленіє від нього, незважаючи на те, що сам ти ненавидиш вампірів. Ну хіба це не романтично?)

Початок був дуже розміренний, повільний і моментами нудний для мене. Я думала закинути, але оскільки не люблю залишати книги недочитаними, вирішила все таки дати їй шанс.

І я не пожалкувала!

Поступово Живерні полонило мене своїми мальовничими садами та маленькими вуличками. Разом з інспектором Сільвіо я відкривала для себе красу імпресіонізму, мене захопили пошуки славнозвісних "Водяних лілій" в чорних тонах.

Немов незрима тінь, я слідувала за чаклункою з Млина, спостерігала з нею за розслідуванням інспекторів, невгамовними дітьми, чарівною вчителькою та її ревнивим чоловіком.

Нестандартний сюжет, заплутана детективна лінія, таємниці минулого,

А от фінал... Це було максимально неочікувано! Повільно та поступово автор підводить нас до такої бурхливої та несподіваної розв'язки. Бюссі майстерно вдалося переплести історії трьох жінок і до останнього тримати в таємниці, що ж їх поєднувало.

Коллін Гувер вже вдруге примушує мене задумуватися над моральними аспектами прощення, його глибиною та осяжністю.

У авторки досить схожі чоловічі персонажі. Головний герой "9 листопада" вчиняє помилку, яка серйозно ранить головну героїню, його дії можна спробувати виправдати стресом від нещодавно пережитого та підлітковим віком. Але Райлі дорослий чоловік, лікар, його вчинкам немає жодного виправлення.

Для мене насилля зі сторони партнера це не просто red flag, це однозначне завершення стосунків на будь-якому етапі. А ледь не першою думкою Лілі були виправдання вчинку Райлі. Вона згадує про батька-тирана, але в той же час виправдовує перед самою собою поведінку Райлі. В цей момент я дуже хотіла, аби Лілі почула, що це не її вина і така поведінка чоловіка ненормальна, в мене було бажання ледь не силою затягти її до психотерапевта.

Книга була насиченою, емоційною, болючою. Лілі мені надзвичайно сподобалася, сильна та незалежна жінка, дуже досконало прописаний персонаж. Знайти в собі сили пережити фізичне та психологічне насилля, а після продовжити жити, зможе не кожна. Спочатку я не підтримувала рішення Лілі, подумки я молила і кричала їй, аби та пішла від Райлі одразу. Такі люди не змінюються, тим паче без терапії, і за першим разом завжди буде наступний. Але під кінець книжки я максимально заповажала Лілі.
Це та книга, яку рекомендую прочитати кожному.

Київська дівчинка Аня отримала неймовірний шанс, який дозволить їй змінити життя, коли вразила своїми вміннями літнього гера Фрідріха. Її, разом з іншими вихованками притулку "Артеміда", готують стати справжніми професійними шпигунками! Але перед тим, як стати випускницями, дівчатам потрібно здати фінальний екзамен.

Волею гера Фрідріха кожна з них має зустрітися з найбільшим ворогом кожної з них - минулим. В жодної з дівчат не було щасливого дитинства, і страхи, які ховає минуле, все ще переслідують їх.

Андрос, Сідзуока, Бостон, Київ.

Атмосфера початку двадцятого століття. Польоти на дирижаблі, погоні на кораблях та автомобілях, зустріч з небезпечними якудза, підпільні американські бари, Київська олімпіада.

Кожна з дівчат унікальна. Майстерно прописані складні персонажки, кожна з власною мотивацією, світоглядом, позицією, складним характером.

Історія про дорослішання, про становлення особистості, боротьбу з власними страхами та досягнення цілей.
Історія про дружбу, яка здатна поєднати абсолютно різних людей.
Історія про кохання, паростки якого з роками лише зміцніли та розквітли.

"Я умру, а ти будеш подвійною артисткою".

"Нехай, щоб інші надавалися до такої підлоти - зраджувати за гроші свою вітчину."

Це чудова книга. Чи складно було її читати? Ще й як! В мене виходило читати її лише дозовано, не більше 20-30 сторінок на день. Незвична літературна мова, діалектизми, збережена авторська пунктуація - це все додає барв твору, але в той же час зробила його дуже важко читабельним (особисто для мене). Але воно того було варте! У книзі є безліч цитат, які є актуальними і нині.

"За ситуаціями" належить до однієї з пізніх робіт Кобилянської. Це історія про життя жінки на самому початку ХХ століття, про її мрії та цілі, внутрішню боротьбу та становлення як особистості.

Життя Аглаї-Феліцітас, ім'я якої в перекладі означає "щастя", насправді важко назвати щасливим. Аглая-Феліцітас, окрім унікального імені, була обдарована талантами до акторства та музики. Дівчина мріяла вступити до Віденської консерваторії, а потім виступати на світових сценах і стати відомою піаністкою.

На заваді стає відсутність грошей та примарна можливість отримати стипендію, а ще нові знайомства, які збурюють серце дівчини. Затята русофілка, дівчина на одній з університетських лекцій зустрічає викладача з активною проукраїнською позицією. Аглаю-Феліцітас одночасно несамовито притягує та лякає новий знайомий, вона зве його "професором", "великим паном", "українецем".

А згодом перед дівчиною постає найважливіше питання її майбутнього: дозволити собі бути щасливою і вийти заміж за коханого чоловіка чи знехтувати можливістю особистого щастя і присвятити себе музиці?

Цікавий факт: Аглая-Феліцітас мала реальних прототипок, якими вважають піаністку Віденської консерваторії Наталку Пігуляк і акторку німого кіно Асту Нільсен.

Р. S. "На селі інший воздух" - сіріозлі, навіть століття тому вже так думали 😅.

"Ти знайдеш кохання свого життя в теперішньому, зазирнувши в минуле".

Емілі Вілсон - молода письменниця з Нью-Йорка і авторка книги-бестселера. Але написання наступної книги просувається повільно та без особливого успіху, ще й чоловік зрадив. Переживаючи творчу кризу та біль від розлучення, дівчина вирішила навідати двоюрідну бабусю Бі на мальовничому тихому острові Бейнбридж.

Емілі очікувала фізичного та емоційного відпочинку на березі океану, але з перших же днів натикається на таємниці та недомовки. Здається, є таємниця, яка тісно пов'язана з самою Емілі, але розкрити правду дівчині може лише таємничий щоденник з 1943...

Першу половину книги мені було важко читати, місцями було ну дуже нудно та штучно, поведінка вже дорослих персонажів (головній героїні за тридцять) була на рівні підлітків. Але згодом інтрига набирає обертів і я не помітила, як проковтнула другу половину.

Ця книга про те, що ніколи не пізно почати все з початку, продовжувати шукати себе та вірити у краще. Про те, що навіть розбите на тисячі уламків серце може зцілитися. Так і Емілі, приїжджаючи до бабусі, не думала, що так скоро знову зможе довіритися чоловікові та покохати. Джек то просто чоловік-мрія: люблячий, чудово готує, митець, а ще в нього золотистий ретривер, який така солодка булочка. За розвитком стосунків цієї пари було дуже приємно спостерігати, і я була рада щасливому фіналу.

"Фіалки у березні" - це романтична історія двох жінок. Історія про кохання, яке, на жаль, не завжди закінчується хеппі-ендом та про кохання, яке здатне перемогти будь-які таємниці.

Один з кращих трилерів за останній час.

Кессі працює санітаркою у морзі. Вона звикла, що більшість людей не розуміють її вибору професії. Але дівчина вже давно не звертає уваги на косі погляди та в'їдливі коментарі. Кессі піклується про померлих так, ніби вони ще живі, виявляє до них велику ніжність, чуйність, розуміння. Їй під силу почути останню думку померлого.

І тоді в мене з’явилося питання: мертві справді говорять з дівчиною чи вона має надзвичайно проникливий розум, гостру інтуїцію та здатна швидко аналізувати деталі? І відповідь на це питання залежить від того, у що вірите саме ви, адже межа між містикою та раціональністю насправді дуже тонка.

Це історія показує, що кожен заслуговує на другий шанс. У Кессі важке минуле, вона підлітком пішла з дома і довго жила в сквотах, в компанії тодішніх друзів вживала наркотики. Але завдяки професорці Е. та власній наполегливості дівчині вдалося опанувати професію, розпочати нове гідне життя.

Наставниця та єдина подруга Кессі трагічно загинула - потонула у власній ванні, їй було всього п'ятдесят один. Фатальний збіг обставин чи зловісне вбивство? Дівчина не вірить у висновок патологоанатома, що смерть настала природнім шляхом, інтуїція Кессі твердить - це вбивство. І тоді вона починає власне розслідування.

Динамічний захопливий сюжет, живі яскраві персонажі, декілька сюжетних і детективних ліній, якісні медичні та патолоанатомічні деталі. І просто офігезна бабуся Вероніка!

Якщо ви хочете якісний медичний трилер та полюбляєте трукрайм, то ця книга саме для вас!

"І відьми, і мисливці - вони брешуть собі, що кращі за нас. А ми всі вбивці; просто їх за це не карають".

З перших сторінок нас кидають у вир подій та абсолютно незнайомий світ. Я не розуміла, що і чому відбувається, абсолютно невідомий світоустрій, відсутність прописаної мотивації героїв та незрозумілий сюжет. Я все очікувала на пояснення від авторки, але так і не дочекалася!

Це ніби мало бути темне фентезі, але мені більше скидалося на антиутопію з елементами фентезі. Що сталося зі світом - невідомо, електрика та щось схоже на наші сучасні технології є тільки в столиці, а у провінції це ледь не міф. Чому так, знову ж таки, невідомо. Мені здається, авторка сама не розібралася у власному світі, передісторії та основному сюжеті загалом.

Книгу позиціювали як ретелінг "Рапунцель". Після "Сіндер" Марісси Маєр я трохи підсіла на ретелінги і вирішила дати цій книзі шанс. Зла мати (на відміну від казки, справжня біологічна мати) перетворює Аву на вампірку, замикає у кімнаті-вежі та користується силами дівчини. Ава довго чекає, проводить в башні два роки, коли нарешті наважується втекти (саменька, бо принца/принцеси на білому коні не дочекалася). В лісі вона зустрічає свою подругу дитинства Кає, яка відьма Полум'я, мисливиця на вампірів і тепер її смертельний ворог.

Персонажі картонні, сухі, діють шаблонно та нецікаво. Мене тримала сафічна любовна лінія, я до останнього сподівалася, що дівчатам вдасться витягти на собі книгу, але не сталося так, як гадалося. Що Ава, що Кає по десять разів бігали від "кохаю її до нестями" до "вона мій найзапекліший ворог". І якщо вперше це навіть здавалося милим (троп "від ненависті до кохання", куди ж без нього), то на третій раз викликало бажання закотити очі та вдарити цих мінливих дівчат книгою (авось, допоможе).

У підсумку: бал за спробу ретелінгу, бал за сафічну лінію, бал за оформлення (обкладинка від Лабопатрії це напевно найкраще у цій книзі).

Ізольований старовинний замок, в якому живе Лаура з батьком та парою прислуги, зустрічає неочікувану гостю - юну прекрасну Карміллу. Лаура, яка живе усамітнено і рідко бачиться з дівчатами свого віку, у захваті від нової знайомої. Незабаром між дівчатам розвиваються палкі стосунки, які важко назвати просто дружбою.

Кармілла спонукає Лауру відкрити власні бажання, їх стосунки на межі пристойності. Напруга між ними відчувається майже фізично. Поклик, пристрасть, жага.

Але Кармілла з кожним днем у замку стає все дивнішою, вона зникає вдень, блукає по території вночі, п'є лише гарячий шоколад. В той же час Лаура страждає від нічних жахіть, з кожним днем вона слабшає, але Кармілла обіцяє кохати дівчину вічно, навіть якщо та помре заради неї.

Мені була дивна поведінка дорослих в історії. Наприклад, батька Лаури, який легко погодився на те, щоб абсолютно незнайома дівчина погостила в їх замку. Однак стосунки батька та Лаури є дуже адекватними, особливо як на той час. Так, нотки шовінізму у ставленні до жінок присутні, але батько прислухається до бажань Лаури, щиро намагається їх задовольнити, не примушує дівчину ні до чого, забезпечує можливістю отримати освіту.

Моторошна атмосферна історія, яку доповнили неймовірні ілюстрації.

✨️ "Розповідь про дивні події на вулиці Онж'є". Цікаво, дивно, незвично. Про справедливість, для якої смерть не є аргументом.

✨️ "Справжня історія будинку з привидами". Історія, яка найменше вразила.

✨️ "Живописець Схалкен". Напружено, інтригуюче, лякаюче. Дуже химерна історія, яка залишила багато питань відкритими.

✨️ "Ультор де Лейсі: Легенди долини Капперкуллен". Привиди та таємниці минулого. Атмосфера Ірландії, стародавніх замків та таємничих фейрі.

✨️ "Привид пані Кроул". Стрьомно. Ця історія була найбільш моторошною для мене.

Взагалі книга більше на трійку, але отримала від мене додатковий бал за сафічну лінію та кольоровий зріз. І це не просто звичайний кольоровий зріз, а скоріше витвір мистецтва від Артбукс.

Почну з мінусів книги, і їх, на жаль, багато.

Персонажі сирі, а їх вчинки місцями максимально нелогічні.

Ленна - спіритуалістка-початківиця. Вона не вірить у потойбіччя та духів, але вирішила опанувати професію спіритуалістки, аби провести сеанс з духом вбитої молодшої сестри. Для цього Ленна поїхала в Париж до знаної майстрині аби стати її ученицею. Дуже логічно, чи не так?

Окремим прикладом нелогічності для мене є романтична лінія між Ленною та Воделіною. Душевні страждання Ленни, в яких вона вагається чи дозволяти собі подібні "неправильні почуття" до жінки, подані настільки картонно та шаблонно, що викликають не симпатію чи розуміння, а бажання закотити очі.

Сюжет настільки примарний, події непослідовні та, знову ж таки, нелогічні. В книзі було стільки моментів, коли мені хотілося через сторінки докричатися до персонажів.

З позитивного, я кайфувала від описів спіритичних сеансів. Відчувалося, що авторка постаралася і дослідила тему. Читаючи, я відчувала містичну напругу і навіть захотіла побувати на спіритичному сеансі, це точно був би незвичний досвід.

Реально цікавими, напруженими і динамічними були лише десь останні п'ятдесят сторінок. Боротьба почуттів, напруження, смертельна небезпека, довгоочікуваний спіритичний сеанс. Все це авторка вліпила в останні півсотні сторінок. На цьому моменті я хотіла вже дочитати пошвидше, аби дійти до кульмінації та розв'язки.

Міні-спойлер: кінцівка мені навіть сподобалася.

Що мене справді приємно здивувало, так це один абзац у післямові від авторки, де вона дякувала букстаграмним блогерам за відгуки та косплеї, навіть згадала декілька нікнеймів! Скільки читала книжок, такого поки не зустрічала. Це дуже мило.

"Лондонська спіритична спілка" для мене далеко не найкраща прочитана книга в 2024, але точно одна з найкрасивіших в моїй домашній бібліотеці.

📖 "Ми лише дві різні групи людей. Небагато нас розділяє."

Для мене це одна з тих книг, які особливо важко читати, бо вона передає реальний історичний устрій тих часів.

1960-і роки, штат Міссісіпі, США. Пік періоду сегрегації.

Це історія трьох різних жінок, яких об’єднує відчуття несправедливості та прагнення до змін у своєму житті. Дві чорношкірі служниці та одна білошкіра письменниця-початківець працюють разом над таємною книгою, яка має стати голосом всіх чорношкірих жінок Міссісіпі.

Кожна з них ризикує: звільнення, побиття, в'язниця, смерть - саме такі наслідки очікують на Мінні, Ейбілін та інших служниць, якщо білі дізнаються про книгу. Але незважаючи на всі небезпеки, жінки гуртуються і продовжують писати, ще навіть не знаючи напевне, чи побачить книга світ.

Расова, соціальна, гендерна нерівності - все це авторка розкриває у "Прислузі". Несправедливість та нерівність тогочасного життя пронизують книгу, на кожній сторінці розгортається своя драма: сімейне насилля і залежність, приниження і зневага, ненависть і жорстокість, родина і обов'язок.

Після книги я подивилася екранізацію. І це той рідкісний випадок, коли фільм не гірший за книжку. Так, деякі моменти в фільмі були змінені, але це не стосувалося основного сюжету та персонажів. Акторки ідеально передали персонажок, саме такими я уявляла Мінні, Ейбілін, Скітер.

Однозначно рекомендую і книгу, і фільм!

📖 "Мови - це просто відмінності. Тисячі різних способів бачити світ і рухатися в ньому"

Альтернативна Англія ХІХ століття. Вавилон - світовий центр перекладу та магії, сріблярства, яке є мистецтвом проявлення значеннєвих втрат у перекладі за допомогою срібних злитків.

Магія у цьому світі особлива, щоб нею користуватися, треба бути справжнім нердом (як фанатку Кідрука мене це дуже тішить). Щоб займатися сріблярством, недостатньо просто знати мову, треба думати на ній, бачити на ній сни!

Від початку їх четверо. Різними шляхами, але доля привела кожного з них у стіни унікального навчального закладу - престижного Королівського інституту перекладу. Це шанс на краще майбутнє, можливість досягти успіху та визнання у світі, де таких як вони зневажають та пригнічують.

Незважаючи на всі розбіжності, Робін, Рамі, Віктуар та Летті швидко стають друзями. Перші три роки навчання хоч і надзвичайно складні, пролітають для друзів непомітно, адже вони є один в одного, вони разом навчаються і йдуть до мети. Вони стають сім'єю.

Робін Свіфт - перспективний студент, він може стати визначним перекладачем східних мов. Але поїздка з групою в Кантон - рідне місто хлопця - на четвертому році навчання та участь у переговорах з китайським комісаром поступово відкриває очі хлопцю на справжню політику Імперії. Британія задумує почати несправедливу війну з Китаєм через срібло та опіум, а Робіну необхідно зробити вибір.

Найкраще в цій історії - це майстерно прописані персонажі. Вони живі, справжні, глибокі, викликають співчуття та радість, гнів та ненависть. Кожен пережив свою травму, драму та жорстокість, і це відлунюється в їхніх стосунках одного з одним.

Це історія про сім'ю, яка не визначається спільною кров'ю, про відданість та зраду, про важкі дилеми та спонтанні рішення.

Про боротьбу з імперіалізмом та студентську революцію, справедливість та бездіяльність, про відчуття провини та моральний занепад.

Євген Плужник "Недуга"
Оцінка: 3/5 ✨️

Наприкінці минулого року я поставила собі за мету читати більше української класики. А клуб "Монолог" в лютому вибрав на обговорення книгу Євгена Плужника "Недуга".

Євген Плужник - поет, драматург, перекладач, літературний діяч. Був членом спілок "АСПИС", "Ланка", "МАРС". Один з тих, хто був проти системи, і кого ця система знищила. Представник розстріляного відродження.

Якщо коротко, то це був цікавий досвід. Мені дуже складно казати щось негативне про наших класиків, які знаходили в собі мужність не просто писати, а викривати в історії негативні боки тогочасної влади.

Головний герой твору, Іван Орловець, має ідеально впорядковане та раціональне життя, успішно пережив війну та революцію, працює директором заводу, але несподівано його звалює недуга. В опері він зустрічає відому співачку Ірину Завадську і його життя летить шкереберть. Недуга здолала чоловіка, його шалено вабить та тягне до жінки. Навіть думки про дружину не зупиняють чоловіка від згубного бажання.

Книга схожа га суцільну рефлексію. Для мене її було навіть забагато, я не дуже люблю такий стиль. Іван Орловець кружляє думками над своєю недугою. Намагаючись її здолати, приходить до певних висновків. Потім знову довго мучиться зі своїми думками, не може жити своє укладене звичне життя, навіть просить поради у знайомих, і знову приходить до висновку. І потім знову думає і страждає над своєю недугою. І знову приймає рішення, але не діє. І так всю книгу: багато роздумів, прийняття рішення, але відсутність подальших дій з боку Івана, та знову багато думок і страждань над власною недугою. Іван Орловець ніяк не може зрозуміти, чи спіткало його те саме кохання?

Написано красиво, за старим українським правописом початку 20 століття, і від цього я реально кайфувала. Як мінімум заради справжньої української мови 20-х років варто читати цю книгу.

Плюс - один жіночий персонаж, який мені ну дуже сподобався. Пані Наталка - крашиха! Неймовірно прогресивна та смілива для тих часів жінка. Хто прочитає, той зрозуміє мій захват цією персонажкою.

Колін Гувер "9 листопада"
Оцінка: 4/5 ✨️

📖 "Ти ніколи не зможеш знайти себе, якщо в комусь загубишся"

📖 "Хочу, аби ти йшов за своєю пристрастю, а не за велінням серця"

Я не очікувала на це, але мені сподобалося.

Довго не наважувалася на знайомство з творчістю Коллін Гувер, бо читала багато абсолютно протилежних відгуків. Плюс, не дуже люблю чисто романтичні книги, більше прихильниця роментезі (мені треба, аби любовний інтерес був 500-річним Вищим Лордом, а на фоні пролітали дракони).

"9 листопада" - це історія, яка з першого погляду здається абсолютно типовим сюжетом для Голлівудського фільму про підліткове кохання. Дуже багато збігів, які здаються неможливими в реальному житті, а поведінка персонажів нелогічна.

Я намагалася уявити, якою була б моя реакція на місці Феллон. Отож, якби до мене в кафе підсів незнайомий хлопець і почав вести себе так, ніби ми зустрічаємося, моєю першою реакцією напевно було б зацідити йому кулаком в ніс.

(Ні, я зовсім не агресивна, але така гіпотетична ситуація налякала б мене до бісиків.)

Але це любовний роман, тому Феллон розуміє Бена одразу, майже без слів, і майстерно підтримує його імпровізацію (не дарма ж вона актриса). Успішно обдуривши батька дівчини, вони вирішують продовжити свої фейкові стосунки ще на трішечки. А згодом навіть укладають договір і тепер будуть зустрічатися лише один день на рік - 9 листопада - аж до 23 років.

На перший погляд, це мила романтична історія, але за лаштунками ховаються страшні таємниці та трагедії.

Мені було цікаво спостерігати за розвитком стосунків Бена та Феллон, за їх дорослішанням та пошуками себе. Коли ж дізналася секрет Бена, мене охопили одночасно стільки емоцій: гнів, недовіра, обурення, злість, печаль, сум'яття.

❗️Тут спойлери до фіналу❗️

Не знаю, чи змогла б пробачити на місці Феллон. На початку історії вона ненавидить батька (хоча як виявилося, він був невинен) і себе такою, яка стала після пожежі. А наприкінці вже ладна пробачити Бену абсолютно все. Вражаючий розвиток персонажки, який для мене відбувся занадто швидко та непомітно, "за лаштунками".

В цілому, фінал вийшов типово романтичним. Все пробачено, минуле залишено в минулому, а в майбутньому їх чекає лише щастя та кохання.

Для мене це була непогана історія на вихідні, але не більше.

Кейт Елізабет Расселл "Моя темна Ванесса"
Оцінка: 5/5 ✨️

📖 Виправдання, які ми для них вигадуємо, - жахливі, але вони ніщо проти того, як ми виправдовуємо себе.

Це огидна книга, в якій розкриваються теми психологічного та сексуального насилля над підлітками-дівчатками.

Я спустошена. Ця книга виснажила мене.

Прекрасно написана історія про жахливі, нестерпні події. І найгірше те, що хоча це вигадана історія (авторка це зазначила декілька разів у передмові), впевнена, що подібні історії відбувалися в реальності. І вони не поодинокі.

У п'ятнадцять років Ванесса закохалася у свого вчителя, який був на двадцять сім років старше. Він із захватом прийняв її почуття, взрощував, плекав, всяко спонукав їх розвиток. Ванесса стала одержимою Джейкобом Стрейном, а він відповідав їй взаємністю.

Їй було п'ятнадцять. Йому сорок два. Одержимі один одним. Чи була це любов? Залежність? Розбещення? Розтління?

Ванесса не вважає себе жертвою. Так, першим ініціатором їх стосунків був Стрейн, але вона вперто повторює кожному, що сама цього хотіла.

З початку книги виділяла червоними стікерами red flags. На половині книги, після більш ніж 50 стікерів, закинула цю справу, бо зрозуміла, що стікерів, аби виділити всі моменти, не вистачить. Їх забагато. І всі вони болючі та огидні.

Віктимблеймінг все ще процвітає. На жаль, до сих пір суспільству набагато легше звинуватити саму жертву, ніби вона спровокувала, підбурювала, бажала цього, а не визнати справжнього злочинця винним. Це одночасно викликає сум і злість. З цим хочеться і необхідно боротися.

Ровен Кейн не шукала роботи, але випадкова вакансія назавжди змінила її життя. Менш ніж через місяць вона почала працювати нянею сім'ї Елінкортів, у будинку, в якому сплелися столітня історія та найновіші технології.

В першу ж ніч Ровен стикається з чимось незрозумілим, темним, химерним. Здається ніби минулі мешканці будинку проти появи нової няні та розпочинають справжнє полювання на дівчину.

Це поєднання динамічного трилеру, який не дозволяє перевести подих ні на секунду, та роману-сповіді. Ровен у листах розповідає адвокату свою версію історії, адже це єдиний шанс для неї на порятунок від в'язниці. Вона має переконати, що не вбивала, а для цього всі таємниці мають бути розкриті, їх же в книзі багацько.

У кожного є свої секрети, деякі можуть вартувати життя.

Це книга про несправедливість та зраду, про сім'ю та вірність, про випадковості та свідомі рішення.

Було емоційно та болюче, історія довела мене до сліз (а це буває нечасто).

Кінцівка книги розбила мені серце 💔

Зворушлива сімейна історія, від якої віє затишком та теплом літніх ночей. Мієчка та Лілічка беруть паузу від бурхливого життя та на літо повертаються у дім дитинства до бабусі Теї. Кожна незабаром має ухвалити доленосне рішення, на яке у жодної не має ні сил, ні особливого бажання. Тому дівчата вирішили заховатися від світу в будинку-прихистку бабусі Теї.

Бабуся Тея прожила довге життя, в цілому щасливе, місцями не дуже. Виростила дітей, онуків, вже навіть правнуків, допомагала чоловіку посадити цілий яблуневий сад та декілька сливок для слив'янки (яка за всі роки так ні разу не вийшла), і стала хранителькою притулку.

Історія про рідних, які завжди зрозуміють твої рішення, які підтримають, навіть якщо ти справжня зараза.

Історія про дім-фортецю, прихисток, місце, куди завжди, за будь-яких умов, можна повернутися і там тебе зігріють, вислухають, зрозуміють, підтримають. Де можна не тримати маску, де легко бути самим собою, справжнім, живим, щирим із собою.

Історія про любов, яка здатна подолати п'ять тисяч кілометрів та мовні бар'єри, аби розшукати своє збігле кохання.

Історія про те, що сім'я не визначається кров'ю та ДНК, а чужу дитину можна любити не менше за рідного онука.

Теплий літній роман, читаючи який, відчуваєш себе вдома.

Доктор Генрі Марш - нейрохірург з багаторічним стажем.

Вперше я познайомилася з Генрі Маршем в 2019 році. То був мій третій рік навчання в медичному університеті, виснаження від навчання все наростало, я не бачила ніяких результатів та вже подумувала про те, аби кинути навчання. Саме тоді мені подарували першу книгу Генрі Марша "Історії про життя, смерть і нейрохірургію". І ця книга стала для мене найкращою мотивацією. Це було саме те, чого я потребувала на той момент: почути від геніального всесвітньовідомого нейрохірурга, що спочатку було важко і йому. Безсонні ночі, бажання покинути навчання, невдачі на початку шляху - це норма і може спіткати кожного лікаря.

Восени 2023 року вийшла третя книга Генрі Марша "І наостанок". Коли я дізналася, що буде презентація книги в Києві, з самим Генрі Маршем (особисто!), я знала, що маю бути там. Побачити та почути наживо зірку нейрохірургії було незабутнім досвідом. І вже як інтерн першого року я змогла подякувати Генрі Маршу за його книги та їх вплив на мою кар'єру, ще й отримала автограф автора.

Ця книга також є унікальною тим, що вперше Генрі Марш пише не від імені лікаря, а пацієнта. Серед лікарів дуже популярний вислів: "Лікарі не хворіють", і неважливо чи це про грип, чи про щось набагато гірше. "І наостанок" це щира сповідь лікаря, якому довелося змінити роль, наскільки це дивно та незвично, бути "по той бік". Це щемлива та правдива розповідь про боротьбу пацієнта з раком.

Також мені пощастило кілька хвилин поспілкуватися з Генрі Маршем після його презентації в Києві, він неймовірно приємна людина, навіть потис мені руку!

Не можу не згадати про багаторічну допомогу Україні. Ще з 90-х років Генрі Марш регулярно відвідував Україну, брався за складні випадки та навчав не одне покоління українських нейрохірургів та продовжив візиту навіть після початку повномасштабного вторгнення.

Дякую Видавництву Старого Лева, що перекладаєте таких чудових авторів-лікарів!

"Та з нас ся вродить трояке зілля:
Перше зілейко — біждеревочок,
Друге зілейко — крутая м’ята,
Третє зілейко — зелений барвінок."

У Вероніки ідеальне життя, на перший погляд. Коханий вірний чоловік, власна ідеальна квартира, відпочинок у найцікавіших країнах світу, люблячі батьки, готові світ перевернути заради своєї кровинки.

Ідеально, чи не так? От тільки Вероніка не може здійснити своєї найбажанішої мрії - стати мамою. Десятий викидень емоційно знищує жінку. Вероніка була готова покінчити з життям, але натомість отримала другий шанс і ніби переродилася. Завдяки допомозі потойбічних сил, подруги, лікаря вона дізнається, скільки правди від неї приховували найрідніші.

Минуле переплітається з сьогоденням і приводить Вероніку до мальовничих Карпат, аж до підніжжя Говерли.

Це чарівна, моментами до сліз сумна, зворушлива історія. Місцями події були трохи затягнуті та дещо нуднуваті, майже одразу було зрозуміло, хто поганець, а хто "рицар на білому коні". Але це не применшило мого захоплення історією при читанні.

Дара Корній майстерно вплела в історію загадкові легенди таємничих гуцулів, додала дрібку мольфарської магії та довершила атмосферою маленького гірського селища. А ще познайомила з віруваннями наших предків: я вперше дізналася про Полудницю, Босорку, троян-зілля.

Еббі Маллен - лейтенантка поліції Нью-Йорка та професійна перемовниця. А в минулому учасниця секти Вілкокса. Деструктивної релігійної секти, історія існування якої закінчилася трагедією. Еббі думала, що здатна майстерно впоратися з будь-якою кризою на роботі, але минуле нагадає про себе, коли жінці телефонує давня подруга з секти. Сина Іден Флетчер викрали та вимагають шалений викуп. Нинішнє розслідування вимагає від Еббі максимальної професійності, адже їй знову доведеться мати справу з релігійною сектою.

Габрієль Флетчер - популярна істаграм-блогерка, у якої близько сімдесяти тисяч підписників. Виставляючи нову фото чи сторіз чи задумувалися ви колись, якими можуть бути наслідки? Що гонитва за ще одним лайком, підписником, рекламодавцем може вилитися у боротьбу за життя?

Для Габрієль Флетчер блог в інстраграмі був можливістю заробити гроші та стати популярною. Вона постила про кожну дрібницю свого життя, виставляла цікаві фото, ділилася мріями та планами про майбутнє, спогадами з мандрівок. А весь цей час поряд був той, хто був готовий на все заради Габрієль. Абсолютно на все.

Релігійні секти, сталкінг, дитячі травми, викрадення. Все це Майк Омер майстерно поєднує у першій книзі своєї нової серії. Інтригуюча історія, від якої неможливо було відірватися. Дуже рекомендую цей гостросюжетний детектив-трилер.

Книжка, яку хочеться відкласти. Саме такою для мене була "Таємна історія" Донни Тартт.
Дочитати книгу в мене вийшло з третьої спроби. Влітку я подолала тільки першу главу, восени дійшла майже до третини книги, а після нового року, заради книжкового клубу, таки дочитала. Напевно, якби не обговорення, я би не дійшла до кінця.

Стиль авторки специфічний, вона приділяє увагу філософським роздумам, міфології Давньої Греції, а також життю звичайних американських студентів у 80-х роках ХХ століття. Вечірки з нескінченними ріками алкоголю, приправлені наркотиками та сеkсом.

Історію ми бачимо через призму сприйняття Річарда. Хлопця з бідної Каліфорнійської родини, який робить все, аби вирватися з сірого буденного життя з батьками. Таким місцем для нього став приватний Гемпден-коледж та група студентів-класиків з унікальним викладачем. Закохані в стародавню Грецію, одержимі діонісійськими обрядами.

Все почалося з вбивства. З перших рядків ми вже знаємо, кого вбили і хто вбивця. Але що спонукало п'ятірку друзів до прийняття такого фатального рішення? Чи можна було його уникнути?

Мені було нудно. Я все очікувала, коли ж почнеться найцікавіше... але воно не починалося! Я не відчула ні напруження, ні очікуваної інтриги. Події розгорталися повільно, тягнулися і ніяк не доходили до фіналу.

Однак не можу сказати, що книга погана. Вона красиво написана, але для мене це той випадок, коли авторка "не моя". Знайомство з Донною Тартт запам'ятається мені надовго, але поки продовжувати його не ризикну.

"Кохання - це облуда. Хіть чесніша. Хіть стосується тіла, а не душі."

Історія починається з вбивства, але не аби кого, а відомої психологині, яка займалася створенням психологічного портрета серійного вбивці Ромео. Докторка Мелані Розен стає п'ятою жертвою Ромео, а її молодша сестра Сара, абсолютна протилежність жінки, стає новою одержимістю Ромео, його останнім - істинним - коханням.

Читаючи пролог спочатку здалося, що відкрила любовний роман. Але це було хибне враження.

Вечір, шампанське, свічки. Романтична атмосфера, довгоочікувана зустріч з обранником. Тужливі звуки "Голубої рапсодії". Жадання, сльози, крики, ніж, кров... Серце.

Ця книга викликала в мене широченний спектр емоцій: від любові до ненависті, від захоплення до огиди, від співчуття до презирства. Авторка тримала у напрузі від перших сторінок до останньої, мені важко було відірватися, настільки було цікаво дізнатися, хто ж скривається за маскою спокусника Ромео.

"А Ромео міг вдовольнити ці жадання. Зреалізувати їхні найбожевільніші фантазії. І не осудити за них."

Книга, від якої я не очікувала нічого особливого, але яка перевершила всі мої сподівання.

Чи була книга цікавою? Так! Чи чекаю продовження? Звісно, адже закінчилася книга з дуже жирним натяком на майбутні, ще більш небезпечні та захопливі, пригоди!
Алекс Стерн не рятівниця світу, вона та, хто бореться за власне виживання. І коли здавалося, що її життя трагічно закінчилося, вона отримала другий шанс. Квиток у краще майбутнє, можливість отримати вищу освіту та в перспективі гідну роботу. Ніби подарунок Небес, який насправді виявився угодою з Дияволом. Але дівчина боєць, звиклий до важкого життя, і вона боротиметься за своє місце.

З часом Алекс освоюється з новими обов'язками, звикає до нового життя, починає симпатизувати своєму ментору. Життя ніби стає краще, але це не надовго. Невинну дівчину на кампусі жорстоко вбито, і Алекс береться за розслідування її вбивства.

Це книга з похмурою темноакадемічною атмосферою. Вона про жорстокість людей, про містичний світ, який може бути частиною нашої реальності.
Особисто мені дуже сподобалося, наскільки детально та реалістично описаний Єль. Навіть карта на форзацах книги відповідала реальній карті Єлю! Було враження, ніби я сама разом з Алекс йду від кладовища на Гров-стріт до Ельбастоне. Та і хто знає, може таємні товариства насправді діють в Єлі, але ми не знаємо про них завдяки зусиллям таких спеціальних організацій як Лета.

Книга починається з першим днем повномасштабного вторгнення таким, яким його зустріли Олександр Михед з дружиною Оленою. Для них воно почалося в Гостомелі. І коли пролунали перші вибухи, Михед взявся викладати свої думки на сторінку. Вся книга складається з коротких заміток/роздумів/рефлексій/емоцій про війну. Вона розповідає історію людей, їх реакції, переживання, виживання, переосмислення минулого та планів на майбутнє.

Це був надзвичайно крутий пролог до основної історії! З перших сторінок мені здавалося, що я не просто читаю книгу, а дивлюся серіал на Нетфліксі, настільки круто кінематографічно описано. Історія відбувається паралельно на Землі 22 століття та на Марсі, причому часто бувало так, що дочитуєш розділ з Землі та він закінчується на кліфхенгері, а наступний розділ про події на Марсі і ти починаєш чимдуж читати аби досягти наступного з Землі і дізнатися, що ж так як же там було. Макс Кідрук неперевершений у деталях та описах, що мені мега подобається. Книга закінчилася на дуже інтригуючому моменті, тому в мене виникає лише одне питання: як дочекатися продовження? Ніби як Макс Кідрук у 2025 році обіцяв...