Мирослава
Експерт
16.05.2024
Новий відгук
Найсмачніша книжка року. Легка і романтична, аналог святкового фільму до Різдва.
Дві сестри-близнючки живуть у різних містах. Одна - ведуча кулінарного шоу, інша керує сімейною пекарнею. Через нещасний випадок їм довелося помінятися на тиждень. Напружений тиждень перед Різдвом. Тепер кожна проживе життя сестри, і вирішуватиме її проблеми. Без любовної лінії ніяк, і там такі позитивні чоловіки: я на таке падка у літературі. Хочеться більше зображень хороших стосунків.
Роман, попри свою легкість, змушує задуматися про життя інших. Те, що здається збоку казкою, може приховувати багато болісних моментів. І чи насправді ми так добре знаємо навіть найближчих людей? Зірка телешоу переживає постійний стрес через ставлення колеги. Власниця маленької пекарні теж би хотіла побачити трохи світу.
А ще у цій книжці скільки десертів, що мені постійно хотілося бігти на кухню.
Дві сестри-близнючки живуть у різних містах. Одна - ведуча кулінарного шоу, інша керує сімейною пекарнею. Через нещасний випадок їм довелося помінятися на тиждень. Напружений тиждень перед Різдвом. Тепер кожна проживе життя сестри, і вирішуватиме її проблеми. Без любовної лінії ніяк, і там такі позитивні чоловіки: я на таке падка у літературі. Хочеться більше зображень хороших стосунків.
Роман, попри свою легкість, змушує задуматися про життя інших. Те, що здається збоку казкою, може приховувати багато болісних моментів. І чи насправді ми так добре знаємо навіть найближчих людей? Зірка телешоу переживає постійний стрес через ставлення колеги. Власниця маленької пекарні теж би хотіла побачити трохи світу.
А ще у цій книжці скільки десертів, що мені постійно хотілося бігти на кухню.
Новий відгук
Яка може бути причина поїхати на грецький острів у холодну пору? У Ніни найкраща причина - вона приїхала писати книжку. Залишила нареченого у Харкові - і вирушила ненадовго.
⠀
"Несезон" - книга дуже ніжна. Про пошук свого призначення і свого місця у світі. Про справжнє кохання - чи дійсно воно буває лише одне на все життя? Про втрату - як навчитися жити далі?
⠀
Цей острів завеликий для одного. Тому Ніна зустріне Адама. Письменниця і перекладач, українка й італієць на грецькому острові - у них більше спільного чи відмінного?
⠀
Оповідь йтиме то про Адама, то про Ніну, а розповідатиме не відсторонений автор, а близька подруга, яка чує і бачить їх обох.
⠀
Яскравих сюжетних поворотів ви тут не дочекаєтесь, але маєте шанс знайти розмірену, мрійливу, життєву і красиву історію.
⠀
"Несезон" - книга дуже ніжна. Про пошук свого призначення і свого місця у світі. Про справжнє кохання - чи дійсно воно буває лише одне на все життя? Про втрату - як навчитися жити далі?
⠀
Цей острів завеликий для одного. Тому Ніна зустріне Адама. Письменниця і перекладач, українка й італієць на грецькому острові - у них більше спільного чи відмінного?
⠀
Оповідь йтиме то про Адама, то про Ніну, а розповідатиме не відсторонений автор, а близька подруга, яка чує і бачить їх обох.
⠀
Яскравих сюжетних поворотів ви тут не дочекаєтесь, але маєте шанс знайти розмірену, мрійливу, життєву і красиву історію.
Новий відгук
Ви знали, що у США - кастова система?
⠀
Я не знала. Слово "каста" у мене асоціюється з Індією, але авторка цієї книги доводить, що у США теж кастова система, і головний критерій - колір шкіри. Вілкерсон спробує зробити паралелі з системою в Індії, але відчувається якась натягнутість і відстороненість у цьому порівнянні. Виглядає немов: "ну ось, і про Індію є речення, а тепер вернімося нарешті до головного". Так, темі расизму буде присвячена переважна частина книжки. Я чомусь очікувала більш широкого дослідження всього світу, а отримала інформацію про Сполучені Штати.
⠀
Я читала про расизм переважно художню літературу, але приклади, наведені у цій книзі, перевершують найсміливіші фантазії письменників. Іноді не вкладається у голові, як людина могла робити таке з іншою людиною за схвалення закону і суспільства?
⠀
Найсумніше, що багато випадків дискримінації і приниження не історія, а сучасні нам події. Написана книжка 2020 року, і у ній є і про поліцейське насильство, і про різні підходи у медицині, і про недостойну поведінку оточуючих. Як президентство Трампа погіршило ситуацію? Як пхали палиці у колеса Обамі? Я вважала, що ось, чорношкірий президент, значить, расизм відступає, але насправді все було сумніше.
⠀
Вілкерсон пише важливі речі про емпатію і покарання винних. У зв'язку з цим я не можу не думати про Росію. Як у США ставили пам'ятники генералу Лі, так і в Україні залишалися вулиці/заводи/бібліотеки імені тих, хто нас знищував. Панівна каста розповідає підлеглій, як жити, навіть зараз. Вам це нічого не нагадує? Мені дуже нагадує отих російських псевдолібералів, які розказують нам, як перейменувати вулиці і яких письменників вчити у школі. А могли б просто помовчати. Та впевненість у своїй вищості не дозволяє. Але я відволіклася.
⠀
У "Касті" багато інформації про Америку і расистські упередження, які отримали втілення у законах. Про стереотипи і суспільні правила, які продовжують псувати життя людям навіть після зміни законодавства. І про долі людей, які могли б досягти успіху у іншій, кращій системі. Ми не змінимо минулого. Але нам варто подумати над майбутнім.
⠀
Я не знала. Слово "каста" у мене асоціюється з Індією, але авторка цієї книги доводить, що у США теж кастова система, і головний критерій - колір шкіри. Вілкерсон спробує зробити паралелі з системою в Індії, але відчувається якась натягнутість і відстороненість у цьому порівнянні. Виглядає немов: "ну ось, і про Індію є речення, а тепер вернімося нарешті до головного". Так, темі расизму буде присвячена переважна частина книжки. Я чомусь очікувала більш широкого дослідження всього світу, а отримала інформацію про Сполучені Штати.
⠀
Я читала про расизм переважно художню літературу, але приклади, наведені у цій книзі, перевершують найсміливіші фантазії письменників. Іноді не вкладається у голові, як людина могла робити таке з іншою людиною за схвалення закону і суспільства?
⠀
Найсумніше, що багато випадків дискримінації і приниження не історія, а сучасні нам події. Написана книжка 2020 року, і у ній є і про поліцейське насильство, і про різні підходи у медицині, і про недостойну поведінку оточуючих. Як президентство Трампа погіршило ситуацію? Як пхали палиці у колеса Обамі? Я вважала, що ось, чорношкірий президент, значить, расизм відступає, але насправді все було сумніше.
⠀
Вілкерсон пише важливі речі про емпатію і покарання винних. У зв'язку з цим я не можу не думати про Росію. Як у США ставили пам'ятники генералу Лі, так і в Україні залишалися вулиці/заводи/бібліотеки імені тих, хто нас знищував. Панівна каста розповідає підлеглій, як жити, навіть зараз. Вам це нічого не нагадує? Мені дуже нагадує отих російських псевдолібералів, які розказують нам, як перейменувати вулиці і яких письменників вчити у школі. А могли б просто помовчати. Та впевненість у своїй вищості не дозволяє. Але я відволіклася.
⠀
У "Касті" багато інформації про Америку і расистські упередження, які отримали втілення у законах. Про стереотипи і суспільні правила, які продовжують псувати життя людям навіть після зміни законодавства. І про долі людей, які могли б досягти успіху у іншій, кращій системі. Ми не змінимо минулого. Але нам варто подумати над майбутнім.
Новий відгук
"Самотність, хоча і з деякими зауваженнями, чоловікові дозволена, але із самотньої жінки можуть кепкувати. Громадськість люто обурюється висновком про те, що жінка, особливо досить легковажна молода жінка, щаслива у своїй самотності і не прагне вийти заміж".
Ви колись подорожували самостійно? Я ніколи. А от авторка цієї книжки мандрувала Карпатами сама, у 1890 році. Після повернення додому, у Шотландію, вона написала книжку про свою подорож.
У ті часи це була Австро-Угорська імперія. Німецька мова, польська, українська - і дівчина з Шотландії. Дівчина, яка знає ще німецьку і французьку, то якось порозумілася. Їхала до Коломиї потягом, потім у гори кінно. Знайомилася з місцевим народом, звичаями, кухнею. Цікава розповідь про традиційні страви, як от банош. І про випікання перепічки: описано так апетитно, живий вогонь, все таке - і їй було не смачно.
Тобто Мені досить відверта, і щиро пише, що їй не сподобалося. А загалом це мандрівні нотатки людини з першого світу до аборигенів. Бідність і неосвіченість місцевих селян змальовували Стефаник, Черемшина, Федькович, Ірчан, і шотландська дівчина не стає винятком, хіба що її текст менш художній.
Чтиво цікаве насамперед описом подорожі, оцим спільним простором галицьких містечок із західною Європою. Мені знайомі місця, про які пише Мені, і ось можна почитати погляд чужої людини на життя наших предків.
Ви колись подорожували самостійно? Я ніколи. А от авторка цієї книжки мандрувала Карпатами сама, у 1890 році. Після повернення додому, у Шотландію, вона написала книжку про свою подорож.
У ті часи це була Австро-Угорська імперія. Німецька мова, польська, українська - і дівчина з Шотландії. Дівчина, яка знає ще німецьку і французьку, то якось порозумілася. Їхала до Коломиї потягом, потім у гори кінно. Знайомилася з місцевим народом, звичаями, кухнею. Цікава розповідь про традиційні страви, як от банош. І про випікання перепічки: описано так апетитно, живий вогонь, все таке - і їй було не смачно.
Тобто Мені досить відверта, і щиро пише, що їй не сподобалося. А загалом це мандрівні нотатки людини з першого світу до аборигенів. Бідність і неосвіченість місцевих селян змальовували Стефаник, Черемшина, Федькович, Ірчан, і шотландська дівчина не стає винятком, хіба що її текст менш художній.
Чтиво цікаве насамперед описом подорожі, оцим спільним простором галицьких містечок із західною Європою. Мені знайомі місця, про які пише Мені, і ось можна почитати погляд чужої людини на життя наших предків.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
10.05.2024
Новий відгук
Сильна героїня, альтернативна історія, мандри і природи - заявка на те, що роман мені сподобається. Так і виявилося.
Але повернемося до початку. 1830 рік, війна поляків проти російської імперії. Еліза Змієвська бореться з росіянами, але перемогти полякам не судилося, хоч Еліза і вдається до допомоги позаземних сил.
Пройшло понад 10 років, і у Елізи нове завдання від польської влади в екзилі - вбити зрадника. От лише подорож до нього виявиться такою довгою!
Світ, у якому відбуваються події, наш - і не наш одночасно. Там все працює на етері - від зброї і транспорту до подорожей в інші виміри. Але за всі блага доведеться платити.
І якщо ви думаєте, що з технологічними проривами зникнуть бідність і війни, то, сюрприз-сюрприз, ні.
У романі цікаво поєднуються реальні факти і персонажі з вигаданими. Реальні, але не у ті часи. Живі, але, ну, так би мовити, не зовсім. Почитаєте - побачите. Байрон, Міцкевич, Плятер, Томас Мітчел, Словацький, Наполеон і це ще не все.
Еліза - крута. Розумна, талановита, смілива Ну, добре, добре. Не завжди розумна. Піти виконувати вирок, коли не знаєш нову інформацію про жертву... Особливо коли це друг юності.
А загалом від роману насолода. Розумні комахи, таємні організації і секретні шифри, втечі від поліції, війни, слов'янська міфологія і наукові досягнення - всього потроху.
Ще один цікавий автор польського фентезі.
І до перекладу: гарно, але деякі слова я змушена була гуглити. Вишукана мова, загалом у стилі 19-го століття, про яке і мова.
Але повернемося до початку. 1830 рік, війна поляків проти російської імперії. Еліза Змієвська бореться з росіянами, але перемогти полякам не судилося, хоч Еліза і вдається до допомоги позаземних сил.
Пройшло понад 10 років, і у Елізи нове завдання від польської влади в екзилі - вбити зрадника. От лише подорож до нього виявиться такою довгою!
Світ, у якому відбуваються події, наш - і не наш одночасно. Там все працює на етері - від зброї і транспорту до подорожей в інші виміри. Але за всі блага доведеться платити.
І якщо ви думаєте, що з технологічними проривами зникнуть бідність і війни, то, сюрприз-сюрприз, ні.
У романі цікаво поєднуються реальні факти і персонажі з вигаданими. Реальні, але не у ті часи. Живі, але, ну, так би мовити, не зовсім. Почитаєте - побачите. Байрон, Міцкевич, Плятер, Томас Мітчел, Словацький, Наполеон і це ще не все.
Еліза - крута. Розумна, талановита, смілива Ну, добре, добре. Не завжди розумна. Піти виконувати вирок, коли не знаєш нову інформацію про жертву... Особливо коли це друг юності.
А загалом від роману насолода. Розумні комахи, таємні організації і секретні шифри, втечі від поліції, війни, слов'янська міфологія і наукові досягнення - всього потроху.
Ще один цікавий автор польського фентезі.
І до перекладу: гарно, але деякі слова я змушена була гуглити. Вишукана мова, загалом у стилі 19-го століття, про яке і мова.
Новий відгук
Артем Чапай давно займає особливе місце у моєму переліку улюблених авторів. Щось є таке особливе у його книжках, що додає мені задоволення від читання, окрім сюжету і стилю написання. Ця книжка вміщає два романи: "Тераріум" і "Авантюра". До речі, "Авантюра" була уже раніше видана окремою книгою, але чи є якісь зміни, я не скажу - не читала раніше. Отож, почнемо!
Ви колись відчували себе як у акваріумі? Ніби й прозоре скло, але як виберешся? А як тоді відчуває себе ящірка у тераріумі? Не бійтеся таких алегорій. Це історія молодого курсанта. Майбутнє української спецслужби. І студенти, і солдати. Більшість - спадково. "Катенята" українського народу - сини генералів КГБ, які знайшли собі тепле місце у незалежній Україні. Події відбуваються у 90-х, і всі "веселощі" тих часів описані дуже яскраво.
Уявіть собі Артура. Він думає, ким би стати. Космонавтом? Президентом? Надіслав документи у найкращі університети Ліги Плюща, а опинився... Де він опинився і що там побачив - читайте. Роман про дорослішання і пошуки власного "я" у атмосфері "тераріуму" - читання виходить захопливе.
"Авантюра" уже назвою натякає на щось пригодницьке. І не підводить. Ця така класична роуд-сторі. Подорожні нотатки у міксованому форматі: тут головний герой розповідає про свої пригоди, а тут уже уривки з щоденника, і коментарі з блогу. Дуже сучасно.
А що ж за авантюра? Взяти перерву в університеті - і гайнути в мандрівку Америкою. США, Мексика, Куба і ще кілька країн. Багато дороги. Мало грошей. Багато кохання. І спостереження за світом власними очима. Не з книжок, не з новин: подивився, як люди живуть. Люди добрі і підлі, щедрі і меркантильні, пристрасні і зрадливі. О, пристрастей буде доволі, але ж кров бурлить у молодих, хіба ж ні? Головний герой не просто турист - він мандрівник. Бо справжні мандри - це подорож вглиб себе.
Загалом обидва романи об'єднані спільною темою пізнання світу, але зовсім у різних умовах: закритої спільноти і відкритого світу. Читайте, як з цим впоралися герої.
Ви колись відчували себе як у акваріумі? Ніби й прозоре скло, але як виберешся? А як тоді відчуває себе ящірка у тераріумі? Не бійтеся таких алегорій. Це історія молодого курсанта. Майбутнє української спецслужби. І студенти, і солдати. Більшість - спадково. "Катенята" українського народу - сини генералів КГБ, які знайшли собі тепле місце у незалежній Україні. Події відбуваються у 90-х, і всі "веселощі" тих часів описані дуже яскраво.
Уявіть собі Артура. Він думає, ким би стати. Космонавтом? Президентом? Надіслав документи у найкращі університети Ліги Плюща, а опинився... Де він опинився і що там побачив - читайте. Роман про дорослішання і пошуки власного "я" у атмосфері "тераріуму" - читання виходить захопливе.
"Авантюра" уже назвою натякає на щось пригодницьке. І не підводить. Ця така класична роуд-сторі. Подорожні нотатки у міксованому форматі: тут головний герой розповідає про свої пригоди, а тут уже уривки з щоденника, і коментарі з блогу. Дуже сучасно.
А що ж за авантюра? Взяти перерву в університеті - і гайнути в мандрівку Америкою. США, Мексика, Куба і ще кілька країн. Багато дороги. Мало грошей. Багато кохання. І спостереження за світом власними очима. Не з книжок, не з новин: подивився, як люди живуть. Люди добрі і підлі, щедрі і меркантильні, пристрасні і зрадливі. О, пристрастей буде доволі, але ж кров бурлить у молодих, хіба ж ні? Головний герой не просто турист - він мандрівник. Бо справжні мандри - це подорож вглиб себе.
Загалом обидва романи об'єднані спільною темою пізнання світу, але зовсім у різних умовах: закритої спільноти і відкритого світу. Читайте, як з цим впоралися герої.
Новий відгук
Темний бік української медицини!
Я люблю серіали про патологоанатомів. Коли вони силою своїх знань і талантів допомагають розкрити злочини - ух!!
Не тут то було. Не відкрию там таємниці, якщо скажу, що головний герой цієї книжки - то іншу сторону барикад у війні зі злочинністю. Але почнемо з початку.
Знайомтесь, Северин. Український лікар, завідувач патанатомії. У шлюбі не пощастило, з грошима теж біда. Уявіть сорокарічного чоловіка, що вбігає у маршрутку в мокрих черевиках. Йому хочеться більшого. А кому ж не хочеться?! Головне - яким шляхом до цього йти і через які перешкоди переступати. А якщо доведеться йти по головах?
Скажу чесно, зав'язка трохи затягнута. Симпатії Северин не викликає, і думаєш собі: ну скільки ще буде тривати історія страждань цього невдахи? Повірте, ви будете винагороджені за терпіння.
Адже щоб піднятися, нашому герою треба опуститися за дно. Невдача спіткала його, потім друга і третя. Це невезіння? Карма? Закономірність?
Ну а потім починається власне трилер. Буде гидко, моторошно - і сумно. За моментами злочинів не дає автор забути про реальність. Не від хорошого життя Северин йде на такі вчинки. Так, можна жити чесно. Але якщо хочеш жити забезпечено - умій крутитися. У мене завжди викликає гірку посмішку репліки з іноземних книг чи фільмів у стилі "ну ясно, що у нього є яхта, він ж лікар". Чи пішов би Северин на злочин, якби у нього була - ні, не яхта - але просто достойна зарплатня. Питання риторичне.
Читається неймовірно захопливо, і особливо цінно, що цей напружений сюжет - у наших реаліях.
P.S. Вагітним читати не рекомендую!
Я люблю серіали про патологоанатомів. Коли вони силою своїх знань і талантів допомагають розкрити злочини - ух!!
Не тут то було. Не відкрию там таємниці, якщо скажу, що головний герой цієї книжки - то іншу сторону барикад у війні зі злочинністю. Але почнемо з початку.
Знайомтесь, Северин. Український лікар, завідувач патанатомії. У шлюбі не пощастило, з грошима теж біда. Уявіть сорокарічного чоловіка, що вбігає у маршрутку в мокрих черевиках. Йому хочеться більшого. А кому ж не хочеться?! Головне - яким шляхом до цього йти і через які перешкоди переступати. А якщо доведеться йти по головах?
Скажу чесно, зав'язка трохи затягнута. Симпатії Северин не викликає, і думаєш собі: ну скільки ще буде тривати історія страждань цього невдахи? Повірте, ви будете винагороджені за терпіння.
Адже щоб піднятися, нашому герою треба опуститися за дно. Невдача спіткала його, потім друга і третя. Це невезіння? Карма? Закономірність?
Ну а потім починається власне трилер. Буде гидко, моторошно - і сумно. За моментами злочинів не дає автор забути про реальність. Не від хорошого життя Северин йде на такі вчинки. Так, можна жити чесно. Але якщо хочеш жити забезпечено - умій крутитися. У мене завжди викликає гірку посмішку репліки з іноземних книг чи фільмів у стилі "ну ясно, що у нього є яхта, він ж лікар". Чи пішов би Северин на злочин, якби у нього була - ні, не яхта - але просто достойна зарплатня. Питання риторичне.
Читається неймовірно захопливо, і особливо цінно, що цей напружений сюжет - у наших реаліях.
P.S. Вагітним читати не рекомендую!
Новий відгук
"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки".
Не втомлююся шукати такі влучні цитати.
Знову про війну, цього разу про Першу світову. Стефан Бойко прекрасно розуміє, що він, як українець, не хоче вмирати за російського царя і "отєчєство". Але як врятуватися від окопів Першої світової війни? І хто така Жанна?
Письменник показує інтелігенцію, молодого українця, який мріє про зміну світового устрою і революцію. Поряд з ним Євгенія, Жанна, як її називають. Потрапивши під вплив пропаганди, Жанна розуміє, що без неї військо німців не переможе. Вона має їхати на фронт, щоб засоромити дезертирів своєю мужністю. Але війна геть не така, як про неї пишуть в агітках і пропагандиських журналах. Оце вона побачить на власні очі, але які висновки зробить? Моментами читати про жіночий батальйон смішно, але переважно сумно.
Війна страшна. А коли не розумієш, за що воюєш, то особливо важко.
"Спершися на ґранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Европу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі".
Я не знаю, як він наважився таке написати. Гео Шкурупія розстріляли у 1937. Йому було 34.
Рекомендую вам роман, якщо зараз ви у змозі читати про війни, бо ця тема у книзі переважає.
Не втомлююся шукати такі влучні цитати.
Знову про війну, цього разу про Першу світову. Стефан Бойко прекрасно розуміє, що він, як українець, не хоче вмирати за російського царя і "отєчєство". Але як врятуватися від окопів Першої світової війни? І хто така Жанна?
Письменник показує інтелігенцію, молодого українця, який мріє про зміну світового устрою і революцію. Поряд з ним Євгенія, Жанна, як її називають. Потрапивши під вплив пропаганди, Жанна розуміє, що без неї військо німців не переможе. Вона має їхати на фронт, щоб засоромити дезертирів своєю мужністю. Але війна геть не така, як про неї пишуть в агітках і пропагандиських журналах. Оце вона побачить на власні очі, але які висновки зробить? Моментами читати про жіночий батальйон смішно, але переважно сумно.
Війна страшна. А коли не розумієш, за що воюєш, то особливо важко.
"Спершися на ґранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Европу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі".
Я не знаю, як він наважився таке написати. Гео Шкурупія розстріляли у 1937. Йому було 34.
Рекомендую вам роман, якщо зараз ви у змозі читати про війни, бо ця тема у книзі переважає.
Новий відгук
"Бо що можуть москалі зруйнувати? Будівлі, костьоли, городи? Завоювати територію нашу! Хай і так! Серця нашого не завоює ніхто!"
Що за книжку з української класики не візьмеш, так усюди росіяни кров п'ють. Цього разу - з поляків.
"Діамантовий перстень" така класична історія, що я з ностальгією поринула у атмосферу своїх студентських років. Тоді такого стилю читала багато, але не з української літератури. І мені дуже соромно, що я не знала про цю письменницю донедавна.
Книжка - це розповідь дідуся про молоді роки, польське повстання 1830-31 років. Він, молодий офіцер українець, бере участь у придушенні повстання поляків проти Російської імперії.
"...зійшлися дві армії на Гроховому полі: армія народу, що вийшов на смертельний бій за свою волю, за право на життя, і слуги царські, що вийшли з наказу царського віддати своє життя за право самовладця душити волю, топтати нації, закріпачувати народи".
На превеликий жаль, українці були частиною загарбницької російської армії. Деякі, як головний герой, починають роздумувати, за яке "отєчєство" воюють.
"Од’їжджаючи з Петербурга, Дибич похвалявся задушити Польщу за два тижні, навіть закликав знайомих до себе в Варшаву на млинці". Знайома тема, еге ж? Хтось уже хвалився взяти Київ за три дні.
Україна і Польща мали свої складні часи у спільній історії, і героїй не дарма закидає польському шляхтичу, що "нація, що повстала за своє право, повинна поважати й право другої нації, а не йти шляхом деспотичних монархій, що нищать вільні народи, аби збільшити свою територію".
Але сьогодні вони з одного боку барикад.
Офіцер розквартировується у маєтку польського шляхтича, його завдання - знайти повстанців, які переховуються. А що ж знайде він насправді? І як ця знахідка переверне його життя?
Небезпека і ніжність, патріотизм і ризик - прочитаєте з насолодою.
Людмила Старицька-Черняхівська - ще одна жертва радянського терору.
Що за книжку з української класики не візьмеш, так усюди росіяни кров п'ють. Цього разу - з поляків.
"Діамантовий перстень" така класична історія, що я з ностальгією поринула у атмосферу своїх студентських років. Тоді такого стилю читала багато, але не з української літератури. І мені дуже соромно, що я не знала про цю письменницю донедавна.
Книжка - це розповідь дідуся про молоді роки, польське повстання 1830-31 років. Він, молодий офіцер українець, бере участь у придушенні повстання поляків проти Російської імперії.
"...зійшлися дві армії на Гроховому полі: армія народу, що вийшов на смертельний бій за свою волю, за право на життя, і слуги царські, що вийшли з наказу царського віддати своє життя за право самовладця душити волю, топтати нації, закріпачувати народи".
На превеликий жаль, українці були частиною загарбницької російської армії. Деякі, як головний герой, починають роздумувати, за яке "отєчєство" воюють.
"Од’їжджаючи з Петербурга, Дибич похвалявся задушити Польщу за два тижні, навіть закликав знайомих до себе в Варшаву на млинці". Знайома тема, еге ж? Хтось уже хвалився взяти Київ за три дні.
Україна і Польща мали свої складні часи у спільній історії, і героїй не дарма закидає польському шляхтичу, що "нація, що повстала за своє право, повинна поважати й право другої нації, а не йти шляхом деспотичних монархій, що нищать вільні народи, аби збільшити свою територію".
Але сьогодні вони з одного боку барикад.
Офіцер розквартировується у маєтку польського шляхтича, його завдання - знайти повстанців, які переховуються. А що ж знайде він насправді? І як ця знахідка переверне його життя?
Небезпека і ніжність, патріотизм і ризик - прочитаєте з насолодою.
Людмила Старицька-Черняхівська - ще одна жертва радянського терору.
Новий відгук
Тема боротьби з імперією не покидає мене навіть у читанні легкого детективного жанру. Імперія - Британська. Події відбуваються перед Різдвом 1921 року в Індії.
Зустрічайте, головний герой - Сем Віндгем, капітан поліції і британець. Індія охоплена антибританськими протестами, і Ганді закликає до ненасильницького спротиву. До охопленої страйками Калькутти їде принц Уельський, спадкоємець трону. Виглядає так, що це не найкращий час для переслідування серійного вбивці. Що ж, вбивця думає інакше.
Зрештою, у 1921 році всі прекрасно пам'ятали, чим закінчилося попереднє вбивство спадкоємця престолу. Віндгему буде ой як не солодко, якщо злочинця швидко не впіймати. І якщо не вмовити соратників Ганді стримати протести. Угу, спробуйте.
"Дим і попіл" - чудовий історичний роман. Сповнений атмосфери і деталей, психології стосунків британців та індійців. Екзотична Індія - і вперті британці. Наркотична залежність, повоєнні травми, жага помсти - з ноткою гумору, бо хіба лиш він може допомогти, коли ви в повній ж...
Фабула видала чотири романи автора, перед цією йдуть "Людина, що підходиться" і "Необхідне зло". "Дим і попіл" можна читати й самостійно, розуміння сюжету ви не втратите, вже маю підозру, що читання, всіх трьох детективів принесе ще більше задоволення.
Зустрічайте, головний герой - Сем Віндгем, капітан поліції і британець. Індія охоплена антибританськими протестами, і Ганді закликає до ненасильницького спротиву. До охопленої страйками Калькутти їде принц Уельський, спадкоємець трону. Виглядає так, що це не найкращий час для переслідування серійного вбивці. Що ж, вбивця думає інакше.
Зрештою, у 1921 році всі прекрасно пам'ятали, чим закінчилося попереднє вбивство спадкоємця престолу. Віндгему буде ой як не солодко, якщо злочинця швидко не впіймати. І якщо не вмовити соратників Ганді стримати протести. Угу, спробуйте.
"Дим і попіл" - чудовий історичний роман. Сповнений атмосфери і деталей, психології стосунків британців та індійців. Екзотична Індія - і вперті британці. Наркотична залежність, повоєнні травми, жага помсти - з ноткою гумору, бо хіба лиш він може допомогти, коли ви в повній ж...
Фабула видала чотири романи автора, перед цією йдуть "Людина, що підходиться" і "Необхідне зло". "Дим і попіл" можна читати й самостійно, розуміння сюжету ви не втратите, вже маю підозру, що читання, всіх трьох детективів принесе ще більше задоволення.
Новий відгук
Спочатку мені здавалося, що з Ніною ми не подружимося, та далі стало легше. На початку вона здавалася якимось втіленням стереотипів про книголюбів: книжки понад усе. Я, очевидно, теж люблю книжки, але якщо б хлопець, який мені подобається, запросив мене на побачення, я б читання перенесла на інший день ;) А ви?
Ніна оточена книжками: працює у книгарні, дім теж всуціль книжковий. А що поза тим? Складна сімейна історія і тривожність. У майже тридцятилітньої Ніни з'являється нова сім'я. І, чесно кажучи, я б чекала більше такого ставлення, як від Лідії, ніж як від Пітера і Арчі. І чарівне налагодження стосунків у фіналі не виглядає мені правдоподібним.
Захоплена вікторинами і книжками, героїня шукає в них сховок від реальних стосунків. Окрім відсутнього батька, Ніна не може покластися і на маму. Тому доросла жінка телефонує вночі своїй няні - людині, якій довіряє. Тепер у Ніни є нова родина, нова підтримка - і тим несподіване її рішення щодо Тома.
Загалом історія на романтичний фільм, і одноразове прочитання. Трохи з гумором, трохи з романтикою. Як на книжкове життя, власне про книжки мені було малувато.
Ніна оточена книжками: працює у книгарні, дім теж всуціль книжковий. А що поза тим? Складна сімейна історія і тривожність. У майже тридцятилітньої Ніни з'являється нова сім'я. І, чесно кажучи, я б чекала більше такого ставлення, як від Лідії, ніж як від Пітера і Арчі. І чарівне налагодження стосунків у фіналі не виглядає мені правдоподібним.
Захоплена вікторинами і книжками, героїня шукає в них сховок від реальних стосунків. Окрім відсутнього батька, Ніна не може покластися і на маму. Тому доросла жінка телефонує вночі своїй няні - людині, якій довіряє. Тепер у Ніни є нова родина, нова підтримка - і тим несподіване її рішення щодо Тома.
Загалом історія на романтичний фільм, і одноразове прочитання. Трохи з гумором, трохи з романтикою. Як на книжкове життя, власне про книжки мені було малувато.
Новий відгук
Динамічний пригодницький роман на основі слов'янської міфології не залишить читача байдужим. Моторошні вбивства, раптове викрадення, таємні організації і загадковий куб - уважно стежте за сюжетом.
2015. Викладач слов'янської міфології з незвичним ім'ям Далібор Кравець переїжджає до Львова з маленьким сином. Нове місто, нова робота. І нові пригоди. Одного дощового вечора додому до Кравця приходить студент з таємничим кубом - спадком від дідуся, який просив віддати його Далібору. Та він вперше чує це прізвище. На перший погляд, просто загадка. Аж поки не починається жахіття.
Автора часто порівнюють з Деном Брауном, але Далібор Кравець трохи не дотягує до Ленґдона. Таємні організації проти релігійних сект - класична історія, але родзинка у тому, що це слов'янська міфологія і українська історія. Трохи брутальності, трохи секретів, продажна поліція, сімейне насильство - от вам і насичений сюжет. Що релігійна організація, то правоохоронці з легкістю жертвують людьми, і від цього стає сумно.
Оформленням і зносками книжка мені нагадала романи Кідрука, і якщо ви любите цього автора, спробуйте і "Останній спадок". Я чомусь довго її відкладала, але у результаті не розчарувалася.
2015. Викладач слов'янської міфології з незвичним ім'ям Далібор Кравець переїжджає до Львова з маленьким сином. Нове місто, нова робота. І нові пригоди. Одного дощового вечора додому до Кравця приходить студент з таємничим кубом - спадком від дідуся, який просив віддати його Далібору. Та він вперше чує це прізвище. На перший погляд, просто загадка. Аж поки не починається жахіття.
Автора часто порівнюють з Деном Брауном, але Далібор Кравець трохи не дотягує до Ленґдона. Таємні організації проти релігійних сект - класична історія, але родзинка у тому, що це слов'янська міфологія і українська історія. Трохи брутальності, трохи секретів, продажна поліція, сімейне насильство - от вам і насичений сюжет. Що релігійна організація, то правоохоронці з легкістю жертвують людьми, і від цього стає сумно.
Оформленням і зносками книжка мені нагадала романи Кідрука, і якщо ви любите цього автора, спробуйте і "Останній спадок". Я чомусь довго її відкладала, але у результаті не розчарувалася.
Новий відгук
- Не відпускай ножа, Тодде!
"Ніж, якого не відпустиш" - захоплива підліткова фентезі історія. Для таких старших підлітків.
Уявіть собі світ, де люди можуть читати думки одне одного. Уже від цього факту мені особисто стає моторошно. Яка тут приватність? А тепер додайте до цього, що події відбуваються на іншій планеті, а мер містечка повністю собі диктатор. Чи є шанс зберегти таємницю, коли Шум у твоїй голові може читати все місто? О, забула сказати. Місто, Прентісстаун (вгадайте з першого разу, на чию честь його назвали), населяють виключно чоловіки. Тодд стане чоловіком дуже скоро, але поки що він хлопчак. А де поділися всі жінки, спитаєте ви? Отут я скажу - читайте!
Це буде історія виживання, втечі і дорослішання. Історія пізнання себе і світу навколо. Дуже небезпечна історія, і не обійдеться без жахливих втрат. Але це лише перша частина, а я дуже вірю у щасливі фінали, тому скоро візьмуся за другу.
Тодд не лишить вас байдужими. Це герой, за якого хочеться вболівати. А іноді й труснути добряче: гей, що ти твориш? (Знаю-знаю, з дітьми так не можна). Хоча що чекати від дитини з таким вихованням?!
Отож: далека планета, а люди отакі самі падлюки бувають, як і тут. А, може, і гірші: спробуй себе стримати, коли бачиш себе царем і богом всієї планети. А варто було ю і стриматися, та що вже тут вгадувати - про всі наслідки читайте у продовженні.
Так, мова. Книжка написана...ммм... суржиком? Ні. Щось у стилі початку "Квітів Елджернона". А що ви хотіли, після такого виховання? Грамотності? Пхе. Переклад Остапа Українця дуже шикарний, і колоритний, і взагалі - цукерочка. Після перших розділів я звикла, і око вже так не зупинялося на цих словах.
І великий плюс оформленню. Самі подивіться. Там ще корінець чорного кольору.
Одним словом: рекомендую, якщо хочеться відволіктися від проблем нашої дурної планети на проблеми іншої.
"Ніж, якого не відпустиш" - захоплива підліткова фентезі історія. Для таких старших підлітків.
Уявіть собі світ, де люди можуть читати думки одне одного. Уже від цього факту мені особисто стає моторошно. Яка тут приватність? А тепер додайте до цього, що події відбуваються на іншій планеті, а мер містечка повністю собі диктатор. Чи є шанс зберегти таємницю, коли Шум у твоїй голові може читати все місто? О, забула сказати. Місто, Прентісстаун (вгадайте з першого разу, на чию честь його назвали), населяють виключно чоловіки. Тодд стане чоловіком дуже скоро, але поки що він хлопчак. А де поділися всі жінки, спитаєте ви? Отут я скажу - читайте!
Це буде історія виживання, втечі і дорослішання. Історія пізнання себе і світу навколо. Дуже небезпечна історія, і не обійдеться без жахливих втрат. Але це лише перша частина, а я дуже вірю у щасливі фінали, тому скоро візьмуся за другу.
Тодд не лишить вас байдужими. Це герой, за якого хочеться вболівати. А іноді й труснути добряче: гей, що ти твориш? (Знаю-знаю, з дітьми так не можна). Хоча що чекати від дитини з таким вихованням?!
Отож: далека планета, а люди отакі самі падлюки бувають, як і тут. А, може, і гірші: спробуй себе стримати, коли бачиш себе царем і богом всієї планети. А варто було ю і стриматися, та що вже тут вгадувати - про всі наслідки читайте у продовженні.
Так, мова. Книжка написана...ммм... суржиком? Ні. Щось у стилі початку "Квітів Елджернона". А що ви хотіли, після такого виховання? Грамотності? Пхе. Переклад Остапа Українця дуже шикарний, і колоритний, і взагалі - цукерочка. Після перших розділів я звикла, і око вже так не зупинялося на цих словах.
І великий плюс оформленню. Самі подивіться. Там ще корінець чорного кольору.
Одним словом: рекомендую, якщо хочеться відволіктися від проблем нашої дурної планети на проблеми іншої.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
07.05.2024
Новий відгук
"Танґо смерті" - мій улюблений роман Винничука. Тут є історія через призму людських доль, атмосфера довоєнного багатонаціонального Львова і висміювання радянських окупантів як бонус.
⠀
Хронологічно роман рухається кількома напрямками. Оповідач розкриває історію дорослішання і сімейну драму чотирьох хлопчиків. Йосиф, Вольф, Ясь і Орест. Єврей, німець, поляк і українець. Що їх об'єднувало? Батьки усіх загинули за Україну від рук бійців Котовського під Базаром у 1921. Ви певно чули про Котовського - а чи чули ви про Базар?
Інший період - уже сучасні часи, де діє філолог Ярош, який розгадує таємницю танґо. Без любовних пригод тут не обійдеться. У результаті всі сюжетні нитки зійдуться в одну.
⠀
Розкривати, що таке це "Танґо смерті" я не буду, щоб не зіпсувати вам враження. Винничук піднімає низку важливих тем: Голокост, радянська окупація Галичини. Колись ці описи "товаришок" у нічних сорочках у театрі і "товаришів" з фетишем на годинники здавалися історичним анекдотом, художнім перебільшенням. Поведінка окупантів у 2022 не залишає сумнівів, що все було ще гірше у 1939. Письменник описує звірства НКВС при першому відступі зі Львова. На це їм часу вистачає завжди...
У романі колоритна львівська говірка, і є словник, якщо деякі слова читачу незнайомі.
Винничук впізнається за описами смаколиків, фентезійними вставкою і трохи недоречною на мій смак еротикою, чи як це назвати. Ну не для мене це, вибачайте. Якщо б про дорослих жінок мова - ок, але про таких юних такі деталі мені читати неприємно. Тішить, що то лиш маленька ремарка.
Якщо ви ще не читали Винничука, почніть з цієї.
⠀
Хронологічно роман рухається кількома напрямками. Оповідач розкриває історію дорослішання і сімейну драму чотирьох хлопчиків. Йосиф, Вольф, Ясь і Орест. Єврей, німець, поляк і українець. Що їх об'єднувало? Батьки усіх загинули за Україну від рук бійців Котовського під Базаром у 1921. Ви певно чули про Котовського - а чи чули ви про Базар?
Інший період - уже сучасні часи, де діє філолог Ярош, який розгадує таємницю танґо. Без любовних пригод тут не обійдеться. У результаті всі сюжетні нитки зійдуться в одну.
⠀
Розкривати, що таке це "Танґо смерті" я не буду, щоб не зіпсувати вам враження. Винничук піднімає низку важливих тем: Голокост, радянська окупація Галичини. Колись ці описи "товаришок" у нічних сорочках у театрі і "товаришів" з фетишем на годинники здавалися історичним анекдотом, художнім перебільшенням. Поведінка окупантів у 2022 не залишає сумнівів, що все було ще гірше у 1939. Письменник описує звірства НКВС при першому відступі зі Львова. На це їм часу вистачає завжди...
У романі колоритна львівська говірка, і є словник, якщо деякі слова читачу незнайомі.
Винничук впізнається за описами смаколиків, фентезійними вставкою і трохи недоречною на мій смак еротикою, чи як це назвати. Ну не для мене це, вибачайте. Якщо б про дорослих жінок мова - ок, але про таких юних такі деталі мені читати неприємно. Тішить, що то лиш маленька ремарка.
Якщо ви ще не читали Винничука, почніть з цієї.
Новий відгук
Мене тішить, що зараз книжки для підлітків піднімають важливі теми. У комфортному для читання форматі.
Ната з мамою приїхали з Києва погостювати до тітки у грузинське містечко. Лалі повернулася туди ж, але її стосунки з батьком залишаються занадто напруженими. Серго став дорослим набагато раніше, ніж повинен був, через рішення батька захищати рідну землю.
Через війну 2008 року постав кордон. З російськими "миротворцями", які творять що завгодно, лише не мир. І навіть діти прекрасно розуміють, що до чого.
У книзі поєднано декілька тем: і захист рідної землі, і захист своїх уподобань та інтересів. Егоїзм і терплячість, працьовитість і героїзм. Перше кохання, дурні вчинки, важливі таємниці.
Ще одне питання: як визначити, що ти вже дорослий? Коли робиш, що хочеш чи що треба?
Теми вічні. Діти від першого шлюбу - і нова сім'я. Діти, які втілюють батьківську мрію, а не свою. Діти, які стають дорослими через агресивну політику чужої держави...
Мені дуже відгукнулася ця цитата:
"Помилково сприймати історію просто як один зі шкільних предметів. Особливо історію своєї країни.
Бо ти ж вивчаєш не урок, а частинку себе. Це все відбувалося з тобою, ти просто не пам’ятаєш.
— Як це? Чому зі мною?
— Бо твоя кров — це по краплі кров твоїх предків. У тобі краплина від кожного з них. Краплина від рішучої Ольги, що мстилася за чоловіка ворогам, і освіченої царівни Ярославни, яку так далеко видали заміж до нашої Франції. Краплина від відчайдухів-козаків.
Адже я й про твою країну дещо знаю. Усі вони — це ти. Хіба може не захоплювати сама думка про це? Генетична пам’ять проросла в тобі характером, твоїм талантом. Вчи історію, мон петіт, це допоможе тобі
знайти головну відповідь.
— Яку?
— Хто ти є".
Ната з мамою приїхали з Києва погостювати до тітки у грузинське містечко. Лалі повернулася туди ж, але її стосунки з батьком залишаються занадто напруженими. Серго став дорослим набагато раніше, ніж повинен був, через рішення батька захищати рідну землю.
Через війну 2008 року постав кордон. З російськими "миротворцями", які творять що завгодно, лише не мир. І навіть діти прекрасно розуміють, що до чого.
У книзі поєднано декілька тем: і захист рідної землі, і захист своїх уподобань та інтересів. Егоїзм і терплячість, працьовитість і героїзм. Перше кохання, дурні вчинки, важливі таємниці.
Ще одне питання: як визначити, що ти вже дорослий? Коли робиш, що хочеш чи що треба?
Теми вічні. Діти від першого шлюбу - і нова сім'я. Діти, які втілюють батьківську мрію, а не свою. Діти, які стають дорослими через агресивну політику чужої держави...
Мені дуже відгукнулася ця цитата:
"Помилково сприймати історію просто як один зі шкільних предметів. Особливо історію своєї країни.
Бо ти ж вивчаєш не урок, а частинку себе. Це все відбувалося з тобою, ти просто не пам’ятаєш.
— Як це? Чому зі мною?
— Бо твоя кров — це по краплі кров твоїх предків. У тобі краплина від кожного з них. Краплина від рішучої Ольги, що мстилася за чоловіка ворогам, і освіченої царівни Ярославни, яку так далеко видали заміж до нашої Франції. Краплина від відчайдухів-козаків.
Адже я й про твою країну дещо знаю. Усі вони — це ти. Хіба може не захоплювати сама думка про це? Генетична пам’ять проросла в тобі характером, твоїм талантом. Вчи історію, мон петіт, це допоможе тобі
знайти головну відповідь.
— Яку?
— Хто ти є".
Новий відгук
Ви були в Азії? А хотіли б?
⠀
Подорожні нотатки "Непальська масала" мають всі шанси закохати вас у цю країну. Борисов зумів передати колорит далекого Непалу, з повагою розповів про культурні і соціальні відмінності. У тексті - любов до подорожей, намагання зрозуміти інших і побачити красу у всьому.
⠀
"Непальська масала" - щоденник про коротку, менше двох тижнів, мандрівку автора і його шваґра Миколи непальськими містами і горами. Катманду, Покхара, давні храми і древні автобуси, і неймовірної краси гори. Краса природи і щирість місцевих жителів переважають недоліки: шалений трафік, смог, бюрократію і антисанітарію.
⠀
Читаєш Борисова - і немов слухаєш друга про його мандрівку. Є корисні поради, є помилки, які варто було врахувати. Так, він одразу попереджає, що якщо вас дуже турбує чистота і санітарія, то вам може бути некомфортно. Але якщо готові закрити на дещо очі і носити з собою воду, то маєте всі шанси отримати незабутні враження.
⠀
Герої не шукають пригод на свою голову, не порушують законів і звичаїв, навіть вуличну їжу не пробують ;)
Для читачів, які люблять карколомні сюжети, може бути трохи нудно, але я задоволена розумним підходом.
⠀
Автор через діалоги з місцевими дізнається про Непал більше - і передає інформацію читачам. А, і Тарас Шевченко у Гімалаях це чудово.
⠀
Ще одна думка, що невідступно переслідувала у процесі читання - треба вчити англійську.
⠀
Гори диктують свої правила, і варто прислухатися до порад досвідчених людей. Атмосфера у горах подібна по всьому світу: там всі привітні, вітаються на маршруті, знайомляться і знаходять друзів, бо ти серед однодумців.
⠀
"Непальська масала" сильно мотивує. Хочеться у гори. Якщо не у Гімалаї, то хоча б у Карпати.
⠀
Подорожні нотатки "Непальська масала" мають всі шанси закохати вас у цю країну. Борисов зумів передати колорит далекого Непалу, з повагою розповів про культурні і соціальні відмінності. У тексті - любов до подорожей, намагання зрозуміти інших і побачити красу у всьому.
⠀
"Непальська масала" - щоденник про коротку, менше двох тижнів, мандрівку автора і його шваґра Миколи непальськими містами і горами. Катманду, Покхара, давні храми і древні автобуси, і неймовірної краси гори. Краса природи і щирість місцевих жителів переважають недоліки: шалений трафік, смог, бюрократію і антисанітарію.
⠀
Читаєш Борисова - і немов слухаєш друга про його мандрівку. Є корисні поради, є помилки, які варто було врахувати. Так, він одразу попереджає, що якщо вас дуже турбує чистота і санітарія, то вам може бути некомфортно. Але якщо готові закрити на дещо очі і носити з собою воду, то маєте всі шанси отримати незабутні враження.
⠀
Герої не шукають пригод на свою голову, не порушують законів і звичаїв, навіть вуличну їжу не пробують ;)
Для читачів, які люблять карколомні сюжети, може бути трохи нудно, але я задоволена розумним підходом.
⠀
Автор через діалоги з місцевими дізнається про Непал більше - і передає інформацію читачам. А, і Тарас Шевченко у Гімалаях це чудово.
⠀
Ще одна думка, що невідступно переслідувала у процесі читання - треба вчити англійську.
⠀
Гори диктують свої правила, і варто прислухатися до порад досвідчених людей. Атмосфера у горах подібна по всьому світу: там всі привітні, вітаються на маршруті, знайомляться і знаходять друзів, бо ти серед однодумців.
⠀
"Непальська масала" сильно мотивує. Хочеться у гори. Якщо не у Гімалаї, то хоча б у Карпати.
Новий відгук
"Абрикосова книгарня" - те, що вам зараз треба. Атмосферне читання про події столітньої давнини, ще й описане з точки зору дитини. Сімейна драма, куди ж без неї. І війна, аякже, яка книга про події початку двадцятого століття обійдеться без війни. Але акцент тут все ж на родині і дружбі, війна згадана лиш побіжно.
Оповідь ділиться почергово: від імені дев'ятирічного Михайла Фариняка тоді і нашого сучасника тепер. Ким виявиться цей чоловік - загадка, читайте. Але наскільки елегантно зроблені переходи між розділами обох ліричних героїв! Текст так плавно перетікає від одного до іншого!
Отже, Михайло, Місько. Хлопчик, якого мама віддала на виховання тітці Касі і дядьку Стефану. Дядько - власник книгарні і мисливець за рідкісними виданнями, а тітка - майстриня випічки і гарант високих стандартів чистоти. Статечна сім'я з своєю ганебною історією, чиє життя перевертає з ніг на голову хлопчик з своїми друзями-батярами, першим коханням і вовками. (!)
Книгу сміливо можна рекомендувати підліткам, але у них можуть виникнути питання, як і у мене. Без спойлерів боюся не донесу свою думку до вас. Кася і Стефан гарно ставилися до Михайла, і його друзів, тому я не змогла зрозуміти, чому вони так повелися з його батьком. З іншого боку, я зрозуміла мотив найголовнішого обману цьоці Касі. Не схвалила, але зрозуміла.
Це дуже затишне читання. Великої кількості діалектів нема, і це здебільшого кулінарна тема. А ще "Абрикосова книгарня" занурює у втрачений світ українського минулого. Ця елегантна стара епоха, з іншим вихованням, іншим побутом, іншими людьми. Знищена радянською окупацією європейська Україна, де їздили за книгами у Венецію і працювати у Париж.
Інший вимір - "Абрикоска" може перенести вас у власне дитинство, де бабусині пиріжки, ароматні абрикоси, розбиті вази і вірна дружба на все життя.
Не нехтуйте сучасними технологіями: відсканувавши код, ви зможете прочитати листи від трьох героїв книжки і продовження їхньої історії.
"Абрикосова книгарня" зворушує і зачаровує.
Оповідь ділиться почергово: від імені дев'ятирічного Михайла Фариняка тоді і нашого сучасника тепер. Ким виявиться цей чоловік - загадка, читайте. Але наскільки елегантно зроблені переходи між розділами обох ліричних героїв! Текст так плавно перетікає від одного до іншого!
Отже, Михайло, Місько. Хлопчик, якого мама віддала на виховання тітці Касі і дядьку Стефану. Дядько - власник книгарні і мисливець за рідкісними виданнями, а тітка - майстриня випічки і гарант високих стандартів чистоти. Статечна сім'я з своєю ганебною історією, чиє життя перевертає з ніг на голову хлопчик з своїми друзями-батярами, першим коханням і вовками. (!)
Книгу сміливо можна рекомендувати підліткам, але у них можуть виникнути питання, як і у мене. Без спойлерів боюся не донесу свою думку до вас. Кася і Стефан гарно ставилися до Михайла, і його друзів, тому я не змогла зрозуміти, чому вони так повелися з його батьком. З іншого боку, я зрозуміла мотив найголовнішого обману цьоці Касі. Не схвалила, але зрозуміла.
Це дуже затишне читання. Великої кількості діалектів нема, і це здебільшого кулінарна тема. А ще "Абрикосова книгарня" занурює у втрачений світ українського минулого. Ця елегантна стара епоха, з іншим вихованням, іншим побутом, іншими людьми. Знищена радянською окупацією європейська Україна, де їздили за книгами у Венецію і працювати у Париж.
Інший вимір - "Абрикоска" може перенести вас у власне дитинство, де бабусині пиріжки, ароматні абрикоси, розбиті вази і вірна дружба на все життя.
Не нехтуйте сучасними технологіями: відсканувавши код, ви зможете прочитати листи від трьох героїв книжки і продовження їхньої історії.
"Абрикосова книгарня" зворушує і зачаровує.
Новий відгук
"- Та ви зі Сходу! У вас же там Гуляй-поле! Там Махно! Які, к чорту, стрийки-вуйки, яке ОУН?
...
- Сан Саничу, якийсь кацап, костромськмй чи ніжегородський, вам ближчий, ніж свій брат-галичанин?
- А куди вони нас тягнуть? Геть від Росії?! Від великої російської культури?! А з ким ми залишимося - без Толстого, без Достоєвського, Чехова, Тютчева, Шолохова?"
Це діалог Вольвача з Олександром Сизоненком, українським письменником, одним з героїв книжки "20+1, або Земля мертвих". Я б характеризувала збірку як мемуари. Вольвач ділиться спогадами про знайомих письменників і поетів. З деякими - довга дружба, з іншими - коротке знайомство.
Тут зачарування і розчарування. Після прочитання я закохалася у Вінграновського, і хочу прочитати Миколу Кравчука. Про царственну поведінку княгині української літератури Ліни Костенко я вже чула. Неприємне відкриття - біографія Загребельного, який розповідав у інтерв'ю про "полювання" на втікачів з СРСР після другої світової. Я була неприємно вражена.
Є тут імена відомі на всю Україну, і ті, яких знають одиниці. "Найкращі українські новелісти кінця 20-го століття - Тютюнник, Гуцало, Микола Кравчук. "Кравчук - майстер. А те, що його хтось оце, можливо, почує уперше, проблема не Кравчукова".
Поети-бандерівці, шістдесятники, жителі державних дач і власники чиновницьких портфелів - і вільні художники, трохи не від світу цього. Тих, кого ще за радянських часів активно друкували і ті, які не змогли здобути славу в незалежній Україні.
Вінграновський:
"Талант - це як повітря перед грозою. Душевне повітря, коли неможливо дихати, коли - "гхеее!" - задихаєшся. А секс, скажімо, - це повітря після грози"...
Мить не зупинити, але можна спробувати запам'ятати - пише Вольвач. Що і намагається зробити у книзі.
"Літературні кізяки на дорогах історії" - спостереження одного з героїв про історичні романи Загребельного, у яких "повно перекручень, до того ж не через недогляд чи незнання, а на догоду російським концепціям". Тепер я більш критично ставитимуся до його творчості.
Рекомендую книжку всім, хто цікавиться українською літературою.
...
- Сан Саничу, якийсь кацап, костромськмй чи ніжегородський, вам ближчий, ніж свій брат-галичанин?
- А куди вони нас тягнуть? Геть від Росії?! Від великої російської культури?! А з ким ми залишимося - без Толстого, без Достоєвського, Чехова, Тютчева, Шолохова?"
Це діалог Вольвача з Олександром Сизоненком, українським письменником, одним з героїв книжки "20+1, або Земля мертвих". Я б характеризувала збірку як мемуари. Вольвач ділиться спогадами про знайомих письменників і поетів. З деякими - довга дружба, з іншими - коротке знайомство.
Тут зачарування і розчарування. Після прочитання я закохалася у Вінграновського, і хочу прочитати Миколу Кравчука. Про царственну поведінку княгині української літератури Ліни Костенко я вже чула. Неприємне відкриття - біографія Загребельного, який розповідав у інтерв'ю про "полювання" на втікачів з СРСР після другої світової. Я була неприємно вражена.
Є тут імена відомі на всю Україну, і ті, яких знають одиниці. "Найкращі українські новелісти кінця 20-го століття - Тютюнник, Гуцало, Микола Кравчук. "Кравчук - майстер. А те, що його хтось оце, можливо, почує уперше, проблема не Кравчукова".
Поети-бандерівці, шістдесятники, жителі державних дач і власники чиновницьких портфелів - і вільні художники, трохи не від світу цього. Тих, кого ще за радянських часів активно друкували і ті, які не змогли здобути славу в незалежній Україні.
Вінграновський:
"Талант - це як повітря перед грозою. Душевне повітря, коли неможливо дихати, коли - "гхеее!" - задихаєшся. А секс, скажімо, - це повітря після грози"...
Мить не зупинити, але можна спробувати запам'ятати - пише Вольвач. Що і намагається зробити у книзі.
"Літературні кізяки на дорогах історії" - спостереження одного з героїв про історичні романи Загребельного, у яких "повно перекручень, до того ж не через недогляд чи незнання, а на догоду російським концепціям". Тепер я більш критично ставитимуся до його творчості.
Рекомендую книжку всім, хто цікавиться українською літературою.
Новий відгук
Маріанна стала для мене провідником у світ більш екологічного способу життя. Це було до Беа Джонсон, до популяризації екотем. Я вже не пам'ятаю, де саме прочитала статтю про жінку, яка все купує без пакетиків. Але я була вражена. "А хіба так можна?", - подумала я. Кошик з фруктами і овочами без пакетів виглядав так стильно, щоб я вирішила взяти приклад. Спочатку це були банани-яблука-капуста у супермаркеті. Потім ціла купа хендмейд торбинок, і торбинок куплених, і торб, і коробок, і банок. Виявилося, що на ринку і ярмарку більш лояльні до такого способу покупок і можна купити у свою тару все, від печива до риби. Головне - не забувати носити з собою тару.
⠀
Досвід Маріанни став для мене натхненням і попередженням. Неможливо бути zero waste на 100%, якщо ти жива людина. Але треба намагатися йти цим шляхом, бо великі зміни складаються з малих кроків.
⠀
Часто у коментарях до новин про Беа Джонсон пишуть: "Звісно, вона у Америці, там все інакше, спробувала б тут". Маріанна Бойко спробувала. Розповіла у своїй книжці про сумніви, опір, помилки.
⠀
Від експерименту "104 дні без поліетилену" пройшло чимало часу. Маріанна дала сотні інтерв'ю, заснувала свій бренд екосумок і стала прикладом для багатьох. Скажу з власного досвіду: це набагато легше, коли ти не один, коли не першовідкривач. Зараз нікого вже не здивуєш покупками без пакетів, але, повірте, так було не завжди.
⠀
Зізнаюся, я мало практичних знань почерпнула з цією книги, бо я давно у темі. Але читати все одно було цікаво, а новеньким буде ще цікавіше.
⠀
Під час війни я багато думаю і про екологію. Росія завдала чимало шкоди нашій природі і здоров'ю наших дітей у майбутньому. Чорнобиль, пожежі в екосистемах. Недавно прочитала в інтернеті про ще одну проблему: вивіз сміття. Тобто уламків розбомблених будівель. Наприклад, люди, які розбирають битий шифер, дуже ризикують, вдихаючи його фрагменти, що містять азбест. Це лише один з прикладів.
⠀
Ситуація з сміттям у нашій країні сумна.
⠀
Я щиро сподіваюся, що після перемоги ми переосмислимо ставлення до природи.
⠀
Досвід Маріанни став для мене натхненням і попередженням. Неможливо бути zero waste на 100%, якщо ти жива людина. Але треба намагатися йти цим шляхом, бо великі зміни складаються з малих кроків.
⠀
Часто у коментарях до новин про Беа Джонсон пишуть: "Звісно, вона у Америці, там все інакше, спробувала б тут". Маріанна Бойко спробувала. Розповіла у своїй книжці про сумніви, опір, помилки.
⠀
Від експерименту "104 дні без поліетилену" пройшло чимало часу. Маріанна дала сотні інтерв'ю, заснувала свій бренд екосумок і стала прикладом для багатьох. Скажу з власного досвіду: це набагато легше, коли ти не один, коли не першовідкривач. Зараз нікого вже не здивуєш покупками без пакетів, але, повірте, так було не завжди.
⠀
Зізнаюся, я мало практичних знань почерпнула з цією книги, бо я давно у темі. Але читати все одно було цікаво, а новеньким буде ще цікавіше.
⠀
Під час війни я багато думаю і про екологію. Росія завдала чимало шкоди нашій природі і здоров'ю наших дітей у майбутньому. Чорнобиль, пожежі в екосистемах. Недавно прочитала в інтернеті про ще одну проблему: вивіз сміття. Тобто уламків розбомблених будівель. Наприклад, люди, які розбирають битий шифер, дуже ризикують, вдихаючи його фрагменти, що містять азбест. Це лише один з прикладів.
⠀
Ситуація з сміттям у нашій країні сумна.
⠀
Я щиро сподіваюся, що після перемоги ми переосмислимо ставлення до природи.
Новий відгук
"Нормальна людина не може хотіти війни, зокрема - війни з Росією. Будь-яка війна - хоч програна, хоч виграна - це завжди страшно. Але є одна-єдина річ, яка страшніша за війну. Страшніше за всяку війну - знову стати ізольованим від світу бараком у зоні русского міра".
⠀
Я слухала Бойченка двічі. Одного разу він заміняв нам лектора в університеті, і я шкодую, що він не читав нам якогось курсу. Другий раз на Книжковому арсеналі.
А ще я читала дві його книги - "Країна за Збручем" і улюблена моя, раритетна "Щось на кшталт шатокуа".
⠀
Збірка есеїв - дуже зручна форма. Ти просто читаєш по одному-два щодня, і приміряєш до себе: погоджуєшся з автором чи ні. Я переважно погоджуюся.
⠀
Автор розповідає про подорож до Сакартвело, на яке теж напала Росія, і пише так про знайомого: "Саша ненавидить Росію ще більше, ніж я, а таке у живій природі зустрічається вкрай рідко". Здається, тепер ми всі солідарні з Сашею.
⠀
"Я вважаю, що нинішній Захід - це аморфна купа гною, але ні у вас, ні у нас немає іншого способу вижити, окрім як у неї вступити", - ну хіба тут можна не погодитися?
⠀
Не оминає Бойченко і теми літератури. Тут і Леся Українка з Стефаником, і Уладзімєр Арлов. За його рекомендацією я уже придбала "Катерину" Аппельфельда.
⠀
Зокрема, про Алєксієвич: "білоруськими я називаю письменників і письменниць, які пишуть білоруською мовою. А народжених в Україні російськомовних - ні, не називаю".
⠀
Ще одна тема, про яку багато говорять зараз: злочини радянських солдатів під час Другої світової.
"Масштаб червоноармійської гуманітарної місії... Масовий алкоголізм, масові зґвалтування і масове нищення усього, що не вдавалося вкрасти, бо уже не було куди пхати. Розстріляні ешелони з біженцями, розстріляні немовлята на вокзалах, розстріляні стада корів у полях. Про такі дрібниці, як принципове ігнорування клозетів і турніри з накладання куп у книжкові шафи чи порцелянові сервізи". Можем павтаріть у всій красі.
⠀
Я слухала Бойченка двічі. Одного разу він заміняв нам лектора в університеті, і я шкодую, що він не читав нам якогось курсу. Другий раз на Книжковому арсеналі.
А ще я читала дві його книги - "Країна за Збручем" і улюблена моя, раритетна "Щось на кшталт шатокуа".
⠀
Збірка есеїв - дуже зручна форма. Ти просто читаєш по одному-два щодня, і приміряєш до себе: погоджуєшся з автором чи ні. Я переважно погоджуюся.
⠀
Автор розповідає про подорож до Сакартвело, на яке теж напала Росія, і пише так про знайомого: "Саша ненавидить Росію ще більше, ніж я, а таке у живій природі зустрічається вкрай рідко". Здається, тепер ми всі солідарні з Сашею.
⠀
"Я вважаю, що нинішній Захід - це аморфна купа гною, але ні у вас, ні у нас немає іншого способу вижити, окрім як у неї вступити", - ну хіба тут можна не погодитися?
⠀
Не оминає Бойченко і теми літератури. Тут і Леся Українка з Стефаником, і Уладзімєр Арлов. За його рекомендацією я уже придбала "Катерину" Аппельфельда.
⠀
Зокрема, про Алєксієвич: "білоруськими я називаю письменників і письменниць, які пишуть білоруською мовою. А народжених в Україні російськомовних - ні, не називаю".
⠀
Ще одна тема, про яку багато говорять зараз: злочини радянських солдатів під час Другої світової.
"Масштаб червоноармійської гуманітарної місії... Масовий алкоголізм, масові зґвалтування і масове нищення усього, що не вдавалося вкрасти, бо уже не було куди пхати. Розстріляні ешелони з біженцями, розстріляні немовлята на вокзалах, розстріляні стада корів у полях. Про такі дрібниці, як принципове ігнорування клозетів і турніри з накладання куп у книжкові шафи чи порцелянові сервізи". Можем павтаріть у всій красі.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
28.04.2024
Новий відгук
Уявіть сімейне дерево. Не розлоге таке, а струнке. Хлопчик - його тато - його мама - її мама. Оповідь у книзі йтиме від кожного з цих людей, в однаковому віці близько 6 років. Чим ці діти схожі? Як визначити, наскільки впливає на дитину гени, а наскільки - оточення?
Якщо вам здається, що це мила книжка від імені діток - забудьте. Розколини... Що і наскільки розкололося у цій родині? У кожному з цих дітей? З кого все почалося?
Перший оповідач мене шокував. Маленький хлопчик Сол, у стилі Шелдона Купера, якщо ви розумієте, про що я. Лиш додайте ще більше самовпевненості (ага, ага) і збочень.
"На цьому стояла моя велич: усі жителі Землі мусять розмовляти англійською, а якщо не хочуть, то це має стати першим законом, який би я видав, щойно прийшовши до влади. Від незвичності цієї країни у мене на душі було мулько, а шрам здавався ще потворнішим, хоч я й заховав його під кіпою. Я щосили намагався відновити блиск свого герба і своїх орденів, нагадуючи собі, що я — найгеніальніша дитина на Землі".
Час - двохтисячні. Америка воює в Іраку. І якщо хтось думав, що діти не ходять на дорослі сайти, то ця книжка змінить уявлення.
Опустимося на гілку нижче. Тато, Рендалл. Маленький хлопчик опиняється в Ізраїлі, де його мама займається вивченням історії. Маленький хлопчик з Америки не дуже розуміє, що діється на цьому клаптику суші і чому його арабській подрузі не можна з ним дружити.
Ще на одну гілочку. Седі. Сумна маленька дівчинка, яку мама залишила бабусі і дідусеві. Суворі правила, вічне невдоволення собою, сум за мамою. Як з неї виросла жінка, що досліджувала воєнні злочини нацистів?
Ще одна. Найближча до кореня. Ерра. Хто за цим незвичним ім'ям? Дитинство у Німеччині під час другої світової війни - яким воно було?
Роман надзвичайний. Про дитинство, виховання, сім'ю, війни, життя, любов, дружбу, вірність, пошук.
Тут не просто історія окремих членів родини, а взаємозалежна система, де починаєш розуміти краще кожного, подивившись з точки зору іншого.
Про Україну особливо заболіло...
Якщо вам здається, що це мила книжка від імені діток - забудьте. Розколини... Що і наскільки розкололося у цій родині? У кожному з цих дітей? З кого все почалося?
Перший оповідач мене шокував. Маленький хлопчик Сол, у стилі Шелдона Купера, якщо ви розумієте, про що я. Лиш додайте ще більше самовпевненості (ага, ага) і збочень.
"На цьому стояла моя велич: усі жителі Землі мусять розмовляти англійською, а якщо не хочуть, то це має стати першим законом, який би я видав, щойно прийшовши до влади. Від незвичності цієї країни у мене на душі було мулько, а шрам здавався ще потворнішим, хоч я й заховав його під кіпою. Я щосили намагався відновити блиск свого герба і своїх орденів, нагадуючи собі, що я — найгеніальніша дитина на Землі".
Час - двохтисячні. Америка воює в Іраку. І якщо хтось думав, що діти не ходять на дорослі сайти, то ця книжка змінить уявлення.
Опустимося на гілку нижче. Тато, Рендалл. Маленький хлопчик опиняється в Ізраїлі, де його мама займається вивченням історії. Маленький хлопчик з Америки не дуже розуміє, що діється на цьому клаптику суші і чому його арабській подрузі не можна з ним дружити.
Ще на одну гілочку. Седі. Сумна маленька дівчинка, яку мама залишила бабусі і дідусеві. Суворі правила, вічне невдоволення собою, сум за мамою. Як з неї виросла жінка, що досліджувала воєнні злочини нацистів?
Ще одна. Найближча до кореня. Ерра. Хто за цим незвичним ім'ям? Дитинство у Німеччині під час другої світової війни - яким воно було?
Роман надзвичайний. Про дитинство, виховання, сім'ю, війни, життя, любов, дружбу, вірність, пошук.
Тут не просто історія окремих членів родини, а взаємозалежна система, де починаєш розуміти краще кожного, подивившись з точки зору іншого.
Про Україну особливо заболіло...
Новий відгук
Епоха джазу, буремні двадцяті. Втрачене покоління...
"Зельда" - це історія про літературу і кохання. Про стосунки, які ми зараз назвали б токсичними. Про книжки і вино, попри сухий закон. Про флірт, виклик, пошук...
Це історія про Фіцджеральда і його дружину Зельду, розказана від її імені. Про дитинство, закоханість, шлюб. Про його творчість - і її талант.
Книга, з якою ти відкриваєш собі їхнє життя з іншої точки зору. Яким би могло бути її життя, якби вона не зустріла його? Яким би могло бути її життя, якби вона народилася на 50 років пізніше? Скільки було таких жінок - активних, талановитих, які не мали можливості реалізувати свій потенціал. Пиши, але видавайся під його іменем, бо він відомий - і він чоловік. Не пиши, бо то шкодить твоєму здоров'ю...
Ця книжка про літературу - і про союз двох людей. Людей нестримних, людей палких, людей зі своїми недоліками. Бо вони - люди.
Пристрасна книжка, яка точно заохотить вас почитати Скотта і дізнатися більше про літературу Втраченого покоління.
"Зельда" - це історія про літературу і кохання. Про стосунки, які ми зараз назвали б токсичними. Про книжки і вино, попри сухий закон. Про флірт, виклик, пошук...
Це історія про Фіцджеральда і його дружину Зельду, розказана від її імені. Про дитинство, закоханість, шлюб. Про його творчість - і її талант.
Книга, з якою ти відкриваєш собі їхнє життя з іншої точки зору. Яким би могло бути її життя, якби вона не зустріла його? Яким би могло бути її життя, якби вона народилася на 50 років пізніше? Скільки було таких жінок - активних, талановитих, які не мали можливості реалізувати свій потенціал. Пиши, але видавайся під його іменем, бо він відомий - і він чоловік. Не пиши, бо то шкодить твоєму здоров'ю...
Ця книжка про літературу - і про союз двох людей. Людей нестримних, людей палких, людей зі своїми недоліками. Бо вони - люди.
Пристрасна книжка, яка точно заохотить вас почитати Скотта і дізнатися більше про літературу Втраченого покоління.
Новий відгук
Це була любов. Або недуга...
Класичний роман Плужника піднімає вічну тему пристрасті, закоханості і кохання. Як зрозуміти, чим є почуття, що народжується у тобі? Ти її любиш, бо це вона, чи любив би іншу на її місці? Чи готовність відмовитися від усього заради кохання - ознака справжньої любові? Чи це уже недуга?
Написаний у радянські часи роман має і відбиток того часу у дилемі головного героя. Чи може комуніст любити буржуйку, адже у них кардинально різні погляди на світ? Це і мучить Івана Семеновича.
Одного вечора у театрі він побачив Її - співачку Ірину Завадську, і згадав, що був знайомий з нею в юності. Неймовірно красива талановита жінка з купою залицяльників, та Іван Семенович не може викинути її з голови. Що цікаво, почуття власної дружини його не так хвилюють, як намагання розібратися в стосунках з Іриною.
Роман знову київський, змальовує інтелігенцію і богему. Подій тут буде не надто, більше психологізму.
Ранній радянський час, герої руйнують устрої і вірять у щасливе суспільство майбутнього. Зіткнення буржуазії і натхненних комуністів відбувається у філософських диспутах, і ніхто не згадує репресії, які відбувалися від перших днів радянської влади. Зрештою, роман ж про любов. Чи про любовну недугу - це уже вирішувати вам!
Класичний роман Плужника піднімає вічну тему пристрасті, закоханості і кохання. Як зрозуміти, чим є почуття, що народжується у тобі? Ти її любиш, бо це вона, чи любив би іншу на її місці? Чи готовність відмовитися від усього заради кохання - ознака справжньої любові? Чи це уже недуга?
Написаний у радянські часи роман має і відбиток того часу у дилемі головного героя. Чи може комуніст любити буржуйку, адже у них кардинально різні погляди на світ? Це і мучить Івана Семеновича.
Одного вечора у театрі він побачив Її - співачку Ірину Завадську, і згадав, що був знайомий з нею в юності. Неймовірно красива талановита жінка з купою залицяльників, та Іван Семенович не може викинути її з голови. Що цікаво, почуття власної дружини його не так хвилюють, як намагання розібратися в стосунках з Іриною.
Роман знову київський, змальовує інтелігенцію і богему. Подій тут буде не надто, більше психологізму.
Ранній радянський час, герої руйнують устрої і вірять у щасливе суспільство майбутнього. Зіткнення буржуазії і натхненних комуністів відбувається у філософських диспутах, і ніхто не згадує репресії, які відбувалися від перших днів радянської влади. Зрештою, роман ж про любов. Чи про любовну недугу - це уже вирішувати вам!
Новий відгук
Знаєте людей, про яких можна сказати - ідеальна родина? Ніколи не сваряться, красивий дім, слухняні діти...
Та як не буває ідеальних людей, так і ідеальних родин не буває. Саме про це і пише Робін Гардинг. Адлери хочуть виглядати такими, але таємниці є у кожного члена родини, буквально у кожного. Але є ще дещо: про ці таємниці хтось дізнався і тепер сім'ю починають тероризувати. Спочатку схоже на дитячі витівки: будинок закидали яйцями, розбили вікно. Та потім напади стають небезпечнішими, і кожен намагається знайти причину. Чия таємниця перестала нею бути? Кого і за що карають?
Оповідь іде почергово від імені чоловіка, дружини, сина і дочки. Читач дізнається про їхні вчинки раніше, ніж інші персонажі, і постійно закручується спіраль. Ти думаєш: ну от, це стається, бо син зробив оте. Та ні, це через доньку. І так далі, і так далі. Водночас відчувається співчуття до персонажів, бо "покарання" починає перевершувати "злочин". На мій погляд, тут лише місис Адлер вчинила злочин, і поплатилася серйозніше, ніж заслужила.
Очевидна і ще одна річ, популярна у літературі про сімейні стосунки, та й актуальна й у реальному житті: менше таємниць - менше ризику. Менше проблем. Говорити, навіть якщо правда дуже неприємна, краще, ніж мовчки терпіти.
Книжка гарно тримає у напрузі, і читач активно шукає нападників разом з героями. Але чи знайде?
Та як не буває ідеальних людей, так і ідеальних родин не буває. Саме про це і пише Робін Гардинг. Адлери хочуть виглядати такими, але таємниці є у кожного члена родини, буквально у кожного. Але є ще дещо: про ці таємниці хтось дізнався і тепер сім'ю починають тероризувати. Спочатку схоже на дитячі витівки: будинок закидали яйцями, розбили вікно. Та потім напади стають небезпечнішими, і кожен намагається знайти причину. Чия таємниця перестала нею бути? Кого і за що карають?
Оповідь іде почергово від імені чоловіка, дружини, сина і дочки. Читач дізнається про їхні вчинки раніше, ніж інші персонажі, і постійно закручується спіраль. Ти думаєш: ну от, це стається, бо син зробив оте. Та ні, це через доньку. І так далі, і так далі. Водночас відчувається співчуття до персонажів, бо "покарання" починає перевершувати "злочин". На мій погляд, тут лише місис Адлер вчинила злочин, і поплатилася серйозніше, ніж заслужила.
Очевидна і ще одна річ, популярна у літературі про сімейні стосунки, та й актуальна й у реальному житті: менше таємниць - менше ризику. Менше проблем. Говорити, навіть якщо правда дуже неприємна, краще, ніж мовчки терпіти.
Книжка гарно тримає у напрузі, і читач активно шукає нападників разом з героями. Але чи знайде?
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
27.04.2024
Новий відгук
Чи знаєте ви, як загинув провідник ОУН?
Його іменем зараз називають вулиці, а лідер українських націоналістів загинув далеко від рідної землі від рук радянських агентів. Насправді нічого несподіваного: Петлюра, Коновалець, Бандера були вбиті спецслужбами СРСР.
Ця книжка розповідає біографію Коновальця, але більшість матеріалу присвячена власне вбивству, розслідуванню і спогадам сучасників. Зокрема, йдеться про те, що доступ до матеріалів справи надали українським дослідникам лише у 2017 році.
І про те, що винним поліція спочатку вважала самого Коновальця, який переносив бомбу. Бо націоналіст у їхньому усвідомленні = терорист.
Але найбільше у книжці свідчень і листів діячів ОУН. А також маємо можливість прочитати листи самих агентів. Величезна мережа інтриг і брехні, вбивства конкурентів, щоб підібратися у ближнє коло Коновальця. Попередження багатьох членів ОУН щодо підозрілої поведінки Полуведька і Судоплатова (справжні прізвища агентів).
І знаєте, що дозволило їм втертися в довіру?
Щире вболівання Коновальця та інших націоналістів за велику Україну. Вони хотіли знати, як живуть українці насправді, і агенти згодовували свою "правду" людям, які понад усе мріяли про незалежність України.
Його іменем зараз називають вулиці, а лідер українських націоналістів загинув далеко від рідної землі від рук радянських агентів. Насправді нічого несподіваного: Петлюра, Коновалець, Бандера були вбиті спецслужбами СРСР.
Ця книжка розповідає біографію Коновальця, але більшість матеріалу присвячена власне вбивству, розслідуванню і спогадам сучасників. Зокрема, йдеться про те, що доступ до матеріалів справи надали українським дослідникам лише у 2017 році.
І про те, що винним поліція спочатку вважала самого Коновальця, який переносив бомбу. Бо націоналіст у їхньому усвідомленні = терорист.
Але найбільше у книжці свідчень і листів діячів ОУН. А також маємо можливість прочитати листи самих агентів. Величезна мережа інтриг і брехні, вбивства конкурентів, щоб підібратися у ближнє коло Коновальця. Попередження багатьох членів ОУН щодо підозрілої поведінки Полуведька і Судоплатова (справжні прізвища агентів).
І знаєте, що дозволило їм втертися в довіру?
Щире вболівання Коновальця та інших націоналістів за велику Україну. Вони хотіли знати, як живуть українці насправді, і агенти згодовували свою "правду" людям, які понад усе мріяли про незалежність України.
Нова оцінка:
23.04.2024
Новий відгук
По війні лишаються сироти...
Під оболонкою детектива маємо соціальний роман про війну, революцію, дружбу і любов. Тобто вічні теми, тому завжди актуальні.
Головний герой і оповідач, тезка автора, покинув Балкани зовсім молодим, коли там панувала війна. А через двадцять п'ять років повертається до Хорватії, отримавши спадщину від французького інтелектуала Вальтера Сінклера, жорстоко вбитого.
Хто його вбив? Що він заповів Ігорю? І головне - ким він був насправді?
Читача чекає історія життя Вальтера Сінклера і його друга Володимира, які втекли з Югославії і почали активно змінювати світ. Не гребуючи нічим. Заходу ще треба переосмислити ставлення до комунізму, бо зараз багато людей зачаровані цією ідеологією. У романі маємо дискусії з цього приводу, і ось вам: навіть після ГУЛАГу не завжди приходить прозріння.
Революція і теракти, інтелектуальна праця і втеча від поліції, 68-й рік у Франції і 90-і на Балканах, Друга світова і сучасні виклики.
Фінал має всі шанси вас здивувати.
Останнім часом книги про війни на Балканах викликають дуже багато асоціацій і роздумів. Знайдена через двадцять років братська могила і можливість опізнати своїх рідних навіть через десятиліття стає актуальною і для нас...
Під оболонкою детектива маємо соціальний роман про війну, революцію, дружбу і любов. Тобто вічні теми, тому завжди актуальні.
Головний герой і оповідач, тезка автора, покинув Балкани зовсім молодим, коли там панувала війна. А через двадцять п'ять років повертається до Хорватії, отримавши спадщину від французького інтелектуала Вальтера Сінклера, жорстоко вбитого.
Хто його вбив? Що він заповів Ігорю? І головне - ким він був насправді?
Читача чекає історія життя Вальтера Сінклера і його друга Володимира, які втекли з Югославії і почали активно змінювати світ. Не гребуючи нічим. Заходу ще треба переосмислити ставлення до комунізму, бо зараз багато людей зачаровані цією ідеологією. У романі маємо дискусії з цього приводу, і ось вам: навіть після ГУЛАГу не завжди приходить прозріння.
Революція і теракти, інтелектуальна праця і втеча від поліції, 68-й рік у Франції і 90-і на Балканах, Друга світова і сучасні виклики.
Фінал має всі шанси вас здивувати.
Останнім часом книги про війни на Балканах викликають дуже багато асоціацій і роздумів. Знайдена через двадцять років братська могила і можливість опізнати своїх рідних навіть через десятиліття стає актуальною і для нас...
Новий відгук
Як виявилося, це було не перше моє знайомство з автором, раніше я читала його під псевдонімом Борис Крамер. Але якби навіть цього не знала, то здогадалася б за стилем - таки впізнаваний. І загалом, детективи у нашій сучасності мають свою родзинку - близько до реального життя чи кримінальної хроніки в ЗМІ, це вже кому як пощастить.
Почнемо зі злочину. У містечку на відкритті нового готелю стається кривава стрілянина - вбита дівчина, поранені поліцейські. Кілер видається дуже професійним - і невловимим. А оскільки готель, як і багато іншого, належить місцевому олігарху з темним минулим, то перші підозри ведуть до нього.
За справу береться поліціянт, що вижив у стрілянині. Його колега - у тяжкому стані. Тут не лише справа честі, тут особисте.
Постійний страх, що начальство надає по шапці - от вам і мотивація недореформованої поліції. Особливо вищих чинів, котрі не хочуть псувати стосунки з місцевим царьком. Нахабні мажори, юні коханки і винахідливі шахраї розкривають темну сторону суспільства. А де ж світла? Там, де підозрюють, що кілер воював на Донбасі, і от звідки такі навички? Там, же ніхто не наважується задати кілька питань багатію?
Головний герой тут явно не образ ідеального поліцейського, але саме такі зараз у моді в літературі - він нахабний, він цілеспрямований, він не дбає про кар'єру. І він таки розплутає цю справу, будьте певні. Та чи сподобається вам, хто виявився найбільшим злочинцем і хто отримає, що заслужив?
Почнемо зі злочину. У містечку на відкритті нового готелю стається кривава стрілянина - вбита дівчина, поранені поліцейські. Кілер видається дуже професійним - і невловимим. А оскільки готель, як і багато іншого, належить місцевому олігарху з темним минулим, то перші підозри ведуть до нього.
За справу береться поліціянт, що вижив у стрілянині. Його колега - у тяжкому стані. Тут не лише справа честі, тут особисте.
Постійний страх, що начальство надає по шапці - от вам і мотивація недореформованої поліції. Особливо вищих чинів, котрі не хочуть псувати стосунки з місцевим царьком. Нахабні мажори, юні коханки і винахідливі шахраї розкривають темну сторону суспільства. А де ж світла? Там, де підозрюють, що кілер воював на Донбасі, і от звідки такі навички? Там, же ніхто не наважується задати кілька питань багатію?
Головний герой тут явно не образ ідеального поліцейського, але саме такі зараз у моді в літературі - він нахабний, він цілеспрямований, він не дбає про кар'єру. І він таки розплутає цю справу, будьте певні. Та чи сподобається вам, хто виявився найбільшим злочинцем і хто отримає, що заслужив?
Новий відгук
Чи були ви у Парижі? А хотіли б?
Багато хто з нас мріяв побачити Париж, Лондон, Барселону чи Венецію. Та чи могли ми уявити, що мільйони поїдуть у Європу не туристами - біженцями.
Хоча "Побачити Париж" книга не про біженців переважно, а про заробітчан. Це збірка оповідань, історії різних людей у різних країнах. Хтось виїхав підзаробити на ремонт і мріє вернутися додому. Та після років за кордоном - де дім насправді?
Хтось починає будувати нове життя в іншій країні і не думає про повернення. А хтось хоче всидіти на двох стільцях...
Хтось мріє про Париж, хоч побачити раз. Хтось - вийти заміж за іноземця. А для когось Україна - країна мрії.
Історії трагічні й комічні, психологічні, соціальні і життєві. Авторка розкриває великий діапазон проблематики. Скільки таких дітей, які бачать маму раз в три роки "заради кращого майбутнього"? Скільки талановитих людей мусіли взятися за некваліфіковану працю заради заробітку? І що буде далі...
Оповідання у книзі такі різні, хоч і об'єднані спільною темою, що я не можу обрати улюблені. Вони гармонійно поєднуються в історію українців у Європі. Але "Місто з морем" мене дуже зачепило... Місто Маріуполь...
Раніше я уже читала твори письменниці, і вважаю цю книжку на щабель вищою. Авторка виросла, і я з нетерпінням чекаю наступних книг.
Книга оформлена колажами з іноземних газет, і це додає ще більшої атмосфери.
Багато хто з нас мріяв побачити Париж, Лондон, Барселону чи Венецію. Та чи могли ми уявити, що мільйони поїдуть у Європу не туристами - біженцями.
Хоча "Побачити Париж" книга не про біженців переважно, а про заробітчан. Це збірка оповідань, історії різних людей у різних країнах. Хтось виїхав підзаробити на ремонт і мріє вернутися додому. Та після років за кордоном - де дім насправді?
Хтось починає будувати нове життя в іншій країні і не думає про повернення. А хтось хоче всидіти на двох стільцях...
Хтось мріє про Париж, хоч побачити раз. Хтось - вийти заміж за іноземця. А для когось Україна - країна мрії.
Історії трагічні й комічні, психологічні, соціальні і життєві. Авторка розкриває великий діапазон проблематики. Скільки таких дітей, які бачать маму раз в три роки "заради кращого майбутнього"? Скільки талановитих людей мусіли взятися за некваліфіковану працю заради заробітку? І що буде далі...
Оповідання у книзі такі різні, хоч і об'єднані спільною темою, що я не можу обрати улюблені. Вони гармонійно поєднуються в історію українців у Європі. Але "Місто з морем" мене дуже зачепило... Місто Маріуполь...
Раніше я уже читала твори письменниці, і вважаю цю книжку на щабель вищою. Авторка виросла, і я з нетерпінням чекаю наступних книг.
Книга оформлена колажами з іноземних газет, і це додає ще більшої атмосфери.
Новий відгук
Я не дуже досвідчена читачка цього жанру, але вгадувати вбивцю люблю. Хоча здавалося б, оповідь іде уже після вбивства, коли вбивця давно відомий і не становить небезпеки, але, але...
Та давайте спочатку. Останніми дівчатами називає преса вцілілих у масовій різанині. Одна з них - Квінсі. Навколо неї і буде побудований сюжет. Квінсі пережила жорстоке вбивство друзів і єдина вижила. І автор намагається нам показати, що відчуває така людина. Бачить Його у кошмарах. Не може назвати його ім'я. Почуття вини. Страх. Розгубленість. Може допомогти те, що Квінсі така не одна. Є ще Ліза. І Саманта. І нова несподівана смерть. Але як же це несправедливо - коли смерть знову приходить до тієї, яка змогла врятуватися?
Книжка у міру жорстока, і досить матюклива. Автор так все цікаво закрутив, що я кілька разів потрапляла на гачок "так ось хто насправді вбивця". Не вгадала. Та я ніколи не вгадую. А ви?
Деякі моменти були передбачувані, деякі герої занадто картонні. Як Джеф. Загалом Квінсі так поводилися, що його неуважність не виглядала реалістичною. Як і її млява реакція на його роботу. Зрештою, вагатися щодо її поведінки має не лише читач, а й оточення, чи не так? А Сем мені сподобалася, попри все. Більш завершений вийшов образ.
Трохи моторошний трилер.
Та давайте спочатку. Останніми дівчатами називає преса вцілілих у масовій різанині. Одна з них - Квінсі. Навколо неї і буде побудований сюжет. Квінсі пережила жорстоке вбивство друзів і єдина вижила. І автор намагається нам показати, що відчуває така людина. Бачить Його у кошмарах. Не може назвати його ім'я. Почуття вини. Страх. Розгубленість. Може допомогти те, що Квінсі така не одна. Є ще Ліза. І Саманта. І нова несподівана смерть. Але як же це несправедливо - коли смерть знову приходить до тієї, яка змогла врятуватися?
Книжка у міру жорстока, і досить матюклива. Автор так все цікаво закрутив, що я кілька разів потрапляла на гачок "так ось хто насправді вбивця". Не вгадала. Та я ніколи не вгадую. А ви?
Деякі моменти були передбачувані, деякі герої занадто картонні. Як Джеф. Загалом Квінсі так поводилися, що його неуважність не виглядала реалістичною. Як і її млява реакція на його роботу. Зрештою, вагатися щодо її поведінки має не лише читач, а й оточення, чи не так? А Сем мені сподобалася, попри все. Більш завершений вийшов образ.
Трохи моторошний трилер.
Новий відгук
Детектив, переповнений мистецтвом.
Ви чули про Живерні? Я вперше побачила фото у блозі Ольги Котрус - і чула зачарована цим місцем. Там був дім Клода Моне, його сад і навколишні пейзажі він відтворював у своїх картина. Особливо ставок з водяними ліліями.
Навколо цього і побудований роман Бюссі. У знаменитому ставку знаходять тіло місцевого жителя, лікаря і фаната Моне. Ну і ще бабія. Молодий детектив, новенький у департаменті, береться за справу. Лоренс, окрім поліцейських навичок, ще й дуже добре знається на мистецтві. Ну і красунчик теж.
Сюжет будується навколо трьох жінок: красуні-вчительки, її 11-річної учениці і літньої жінки. Не знаю, як ви, а я була вражена розв'язкою. Ніколи б подумала, що все виявиться так. Хоча як детектив, то тут мало буде саме розслідувань. Але мовчу...
Ясна річ, що у книзі буде багато про мистецтво і Моне. Про туристів, які заполонили Живерні. Але й без любовної лінії не обійдеться, і я так і бачу екранізацію цього роману у своїх мріях: Лукас Браво на мотоциклі як Лоренс і Ана де Армас у ролі Стефані.
Загалом я здивована, чому цю книжку ще не екранізували: такий захопливий сюжет, красиві пейзажі, харизматичні герої. Як добре, що у нас є фантазія.
Ви чули про Живерні? Я вперше побачила фото у блозі Ольги Котрус - і чула зачарована цим місцем. Там був дім Клода Моне, його сад і навколишні пейзажі він відтворював у своїх картина. Особливо ставок з водяними ліліями.
Навколо цього і побудований роман Бюссі. У знаменитому ставку знаходять тіло місцевого жителя, лікаря і фаната Моне. Ну і ще бабія. Молодий детектив, новенький у департаменті, береться за справу. Лоренс, окрім поліцейських навичок, ще й дуже добре знається на мистецтві. Ну і красунчик теж.
Сюжет будується навколо трьох жінок: красуні-вчительки, її 11-річної учениці і літньої жінки. Не знаю, як ви, а я була вражена розв'язкою. Ніколи б подумала, що все виявиться так. Хоча як детектив, то тут мало буде саме розслідувань. Але мовчу...
Ясна річ, що у книзі буде багато про мистецтво і Моне. Про туристів, які заполонили Живерні. Але й без любовної лінії не обійдеться, і я так і бачу екранізацію цього роману у своїх мріях: Лукас Браво на мотоциклі як Лоренс і Ана де Армас у ролі Стефані.
Загалом я здивована, чому цю книжку ще не екранізували: такий захопливий сюжет, красиві пейзажі, харизматичні герої. Як добре, що у нас є фантазія.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
20.04.2024
Новий відгук
Шалено люблю нонфікшн, який читається як роман. І "Чотири королеви" - якраз такий варіант.
⠀
Їх було чотири сестри. Маргарита, Елеонора, Санча і Беатриса. Дочки графа і графині Провансу разом зі своїми чоловіками керували європейськими країнами у ХІІІ столітті. Керувати по-різному - і добре у них виходило, і не дуже.
⠀
Маргарита і Елеонора, старші сестри, вийшли заміж за короля Франції та Англії відповідно. Чоловіки Санчі й Беатриси королями стали не одразу.
⠀
В ті часи взагалі жилося "весело": інтриги і війни не дозволяли спокійно сидіти на троні. Зберегти свої землі і вірність васалів, передати нащадкам не менше, ніж отримав сам, відвоювати шматок земель у сусіда. І це поки не надумаєш піти у хрестовий похід.
⠀
Читати треба уважно, щоб не переплутати всіх Генріхів, Карлів та Ізабелл. Багато фактажу, дуже багато. Зрештою, це книга - про міжнародну політику переважно, хоч і в Середньовіччі. Інтриги, змови, плани, стратегії. Шлюб - заради державних інтересів. Діти - щоб одружити їх з дітьми тимчасових союзників. Розпався союз - і скасовується шлюб.
⠀
Ненсі Ґолдстоун захоплюється своїми героїнями: їхньою мудрістю, рішучістю, сміливістю. Щодо королів набагато більше скепсису і критики. А загалом авторка пише цікаво і з гумором. Переклад мені дуже подобається. Видно, що зроблена величезна робота з документами, і історія чотирьох сестер перетворилася у захопливий роман. І загалом книга дуже гарно оформлена.
⠀
Рекомендую любителям легенд про мужніх лицарів і благородних дам!
⠀
Їх було чотири сестри. Маргарита, Елеонора, Санча і Беатриса. Дочки графа і графині Провансу разом зі своїми чоловіками керували європейськими країнами у ХІІІ столітті. Керувати по-різному - і добре у них виходило, і не дуже.
⠀
Маргарита і Елеонора, старші сестри, вийшли заміж за короля Франції та Англії відповідно. Чоловіки Санчі й Беатриси королями стали не одразу.
⠀
В ті часи взагалі жилося "весело": інтриги і війни не дозволяли спокійно сидіти на троні. Зберегти свої землі і вірність васалів, передати нащадкам не менше, ніж отримав сам, відвоювати шматок земель у сусіда. І це поки не надумаєш піти у хрестовий похід.
⠀
Читати треба уважно, щоб не переплутати всіх Генріхів, Карлів та Ізабелл. Багато фактажу, дуже багато. Зрештою, це книга - про міжнародну політику переважно, хоч і в Середньовіччі. Інтриги, змови, плани, стратегії. Шлюб - заради державних інтересів. Діти - щоб одружити їх з дітьми тимчасових союзників. Розпався союз - і скасовується шлюб.
⠀
Ненсі Ґолдстоун захоплюється своїми героїнями: їхньою мудрістю, рішучістю, сміливістю. Щодо королів набагато більше скепсису і критики. А загалом авторка пише цікаво і з гумором. Переклад мені дуже подобається. Видно, що зроблена величезна робота з документами, і історія чотирьох сестер перетворилася у захопливий роман. І загалом книга дуже гарно оформлена.
⠀
Рекомендую любителям легенд про мужніх лицарів і благородних дам!
Новий відгук
Кінга я читаю рідко, але щоразу книжка просто шик.
"Чотири сезони" - це збірка з чотирьох, що логічно, повістей.
І лиш про першу я чула, адже її екранізація вже легендарна - це фільм "Втеча із Щоушенка". Я кіно дивилася давно, але перед очима постійно були обличчя головних героїв. Сильна історія про чоловіка, який не втратив надію. У ситуації, яка б зломила кожного, Енді боровся. Застосував свої знання і таланти заради однієї мети - і не дав себе зупинити. Історія про жорстокість і несправедливість, яка вчить не опускати руки.
"Здібний учень". Напевно, найбільше мені сподобалася. Ух яка! Обережно: СПОЙЛЕР!
Одного разу підліток у невеличкому містечку впізнає у літньому сусіді нациста. Досить високопоставленого нациста, що зумів уникнути покарання. Думаєте, хлопчик пішов у поліцію і все розповів? Та це був би не Кінг. Ні, там усе значно цікавіше. Та так, що під фінал уже не знаєш, хто з них гірша людина. Прекрасна повість про незнищенність зла і таємні людські пристрасті. І не меншою мірою про батьків, які відмовляються бачити правду про своїх здібних діточок.
"Тіло". Попри контекст, не надто страшна історія. Про дитинство і сміливість, що переростає у ризикову дурість. Про насильство. І знову батьківську байдужість.
Про те, які шанси у дитини з неблагополучної родини і чому може бути нещасною дитина з хорошої сім'ї.
"Метод дихання". Найбільш моторошна історія. Герої викликали найбільше мого співчуття. Категорично не рекомендую читати вагітним.
Це не новинка, і у кожній повісті атмосфера Америки середини минулого століття. Багато речей змінилося - і багато чого лишилося без змін. Окрім останнього, містики у творах нема. У людському житті багато зла і без потойбічного. І це сумно.
"Чотири сезони" - це збірка з чотирьох, що логічно, повістей.
І лиш про першу я чула, адже її екранізація вже легендарна - це фільм "Втеча із Щоушенка". Я кіно дивилася давно, але перед очима постійно були обличчя головних героїв. Сильна історія про чоловіка, який не втратив надію. У ситуації, яка б зломила кожного, Енді боровся. Застосував свої знання і таланти заради однієї мети - і не дав себе зупинити. Історія про жорстокість і несправедливість, яка вчить не опускати руки.
"Здібний учень". Напевно, найбільше мені сподобалася. Ух яка! Обережно: СПОЙЛЕР!
Одного разу підліток у невеличкому містечку впізнає у літньому сусіді нациста. Досить високопоставленого нациста, що зумів уникнути покарання. Думаєте, хлопчик пішов у поліцію і все розповів? Та це був би не Кінг. Ні, там усе значно цікавіше. Та так, що під фінал уже не знаєш, хто з них гірша людина. Прекрасна повість про незнищенність зла і таємні людські пристрасті. І не меншою мірою про батьків, які відмовляються бачити правду про своїх здібних діточок.
"Тіло". Попри контекст, не надто страшна історія. Про дитинство і сміливість, що переростає у ризикову дурість. Про насильство. І знову батьківську байдужість.
Про те, які шанси у дитини з неблагополучної родини і чому може бути нещасною дитина з хорошої сім'ї.
"Метод дихання". Найбільш моторошна історія. Герої викликали найбільше мого співчуття. Категорично не рекомендую читати вагітним.
Це не новинка, і у кожній повісті атмосфера Америки середини минулого століття. Багато речей змінилося - і багато чого лишилося без змін. Окрім останнього, містики у творах нема. У людському житті багато зла і без потойбічного. І це сумно.
Новий відгук
"У червні до мене завітала з Дніпра давня подруга Марина. Вона бігала кругом хати, по хаті і пищала від захвату. Коли людина вперше потрапляє в Карпати - таке буває. Її захоплювало все: краєвиди, повітря, вода, ягоди, гриби, будинок, старі глеки на полицях, банош, молоко, чебрець, арніка, коломийки".
Хоча з двору моїх батьків видно гори, у мене десь така сама реакція на Карпати, як у героїні цієї цитати ;)
Наші друзі купили у Карпатах хатину - і це найкраще для мене місце відпочинку. У цій книзі описана подібна ситуація: жінка придбала у гірському селі хату і знайомиться з новими сусідами. І пише про це. Нас чекає збірка про життя у горах - і про пристрасті, що там панують. Їй-бо, тут можна сценарій до серіалу написати, як у них все цікаво. Відьми і заробітчани, бабії і любителі заглянути у чарку. Авторка ділиться історіями не одного року, дозволяючи відстежити родинні зв'язки і соціальні зміни у житті своїх героїв. Розпадаються шлюби, люди їдуть на заробітки, будують будинки і народжують дітей. Сваряться і миряться.
Закінчується книга замальовкою про літо 2013, коли було дуже багато грибів. Кажуть старі люди, що то до війни. Я це теж пам'ятаю.
Репліки місцевих написані з вживанням діалектизмів, і вийшло дуже автентично. А ще у книзі безліч чорно-білих ілюстрацій. Це оповідь від людини одночасно зсередини, як жительки цього села - і відсторонені, бо вона приїхала здалеку.
Хоча з двору моїх батьків видно гори, у мене десь така сама реакція на Карпати, як у героїні цієї цитати ;)
Наші друзі купили у Карпатах хатину - і це найкраще для мене місце відпочинку. У цій книзі описана подібна ситуація: жінка придбала у гірському селі хату і знайомиться з новими сусідами. І пише про це. Нас чекає збірка про життя у горах - і про пристрасті, що там панують. Їй-бо, тут можна сценарій до серіалу написати, як у них все цікаво. Відьми і заробітчани, бабії і любителі заглянути у чарку. Авторка ділиться історіями не одного року, дозволяючи відстежити родинні зв'язки і соціальні зміни у житті своїх героїв. Розпадаються шлюби, люди їдуть на заробітки, будують будинки і народжують дітей. Сваряться і миряться.
Закінчується книга замальовкою про літо 2013, коли було дуже багато грибів. Кажуть старі люди, що то до війни. Я це теж пам'ятаю.
Репліки місцевих написані з вживанням діалектизмів, і вийшло дуже автентично. А ще у книзі безліч чорно-білих ілюстрацій. Це оповідь від людини одночасно зсередини, як жительки цього села - і відсторонені, бо вона приїхала здалеку.
Новий відгук
- Чому знову ми? Чому завжди - ми?
Чому знову мої сини?
- Ну, по-перше, ми - не "знову", ми -
Повсякчас.
По-друге: скільки рим існує у нас на "не згас"?
Скріншот цього уривку з вірша Світлани Поваляєвої у моєму телефоні з червня. Червня, коли на фронті загинув син поетеси Роман Ратушний. Я часто поверталася думками до них.
Тому я була готова, що збірка буде болісною. Так і вийшло.
Ця книжка передусім про війну. Про тих, хто воює і тих, хто чекає. Про тих, хто з війни не повернувся. Емоції людини, яка віддала війни найдорожче - рідну людину, але мусить жити далі. Вдягатися, готувати, писати, волонтерити. Жити. Любити.
На обкладинці винесені слова:
"Я вірю, виживе.
Але не повернеться,
Не повертаються бо з війни".
Ця фраза уже зустрічалася мені в іншій книзі, і тут вона змушує ще раз задуматися про ціну, яку платять зараз українці.
"Мінлива хмарність з проясненнями" мені гарно характеризує наше життя зараз. Найчастіше хмарно, але іноді пробиваються щасливі моменти.
"нині як і завжди усе навскоси
дихати серед нестерпної цієї краси
просто любити бо знання є любов
просто спочити коли прийде час"
"Виживуть всі: і ліниві, і ніжні,
І працьовиті, й брутальні - по парі
кожної тварі і кожної книжки..."
Збірку неможливо читати швидко - дуже концентрована. І змістом, і емоціями.
Але однозначно вартує.
Тепер у мене збільшилася кількість рядків, до яких я буду повертатися.
Чому знову мої сини?
- Ну, по-перше, ми - не "знову", ми -
Повсякчас.
По-друге: скільки рим існує у нас на "не згас"?
Скріншот цього уривку з вірша Світлани Поваляєвої у моєму телефоні з червня. Червня, коли на фронті загинув син поетеси Роман Ратушний. Я часто поверталася думками до них.
Тому я була готова, що збірка буде болісною. Так і вийшло.
Ця книжка передусім про війну. Про тих, хто воює і тих, хто чекає. Про тих, хто з війни не повернувся. Емоції людини, яка віддала війни найдорожче - рідну людину, але мусить жити далі. Вдягатися, готувати, писати, волонтерити. Жити. Любити.
На обкладинці винесені слова:
"Я вірю, виживе.
Але не повернеться,
Не повертаються бо з війни".
Ця фраза уже зустрічалася мені в іншій книзі, і тут вона змушує ще раз задуматися про ціну, яку платять зараз українці.
"Мінлива хмарність з проясненнями" мені гарно характеризує наше життя зараз. Найчастіше хмарно, але іноді пробиваються щасливі моменти.
"нині як і завжди усе навскоси
дихати серед нестерпної цієї краси
просто любити бо знання є любов
просто спочити коли прийде час"
"Виживуть всі: і ліниві, і ніжні,
І працьовиті, й брутальні - по парі
кожної тварі і кожної книжки..."
Збірку неможливо читати швидко - дуже концентрована. І змістом, і емоціями.
Але однозначно вартує.
Тепер у мене збільшилася кількість рядків, до яких я буду повертатися.
Новий відгук
У дитинстві я дуже любила серіал "Мисливці за старовиною". Там була така крута професорка історії, яка розкривала таємниці артефактів і добряче вміла битися. Ця книжка за настроєм мені нагадала. Можливо, ви уже бачили у мережі порівняння з Індіаною Джонсом - і це правда.
Каїр. 1899. Емріс Ґріффіт обіцяє знайти баронета Вітгема, закоханого у таємниці давнього Єгипту. Ґріффіт знає місто, знається з таємною поліцією, розбирається в єгипетських артефактах - ідеальна кандидатура. Ясно що пошуки ці будуть небезпечними, а потім наших героїв чекають небезпечні мандри.
Весь час мене не покидала атмосфера класичних романів. Вишукані манери, елегантна мова, "золота лихоманка". Ще свіжі відкриття у Єгипті - і ніхто не забув розграбованих пірамід. А ще чітко видно, хто вважає себе господарями міста.
Пригодницький роман чіпко зв'язаний з містикою, і це щось таке у числі Стокера, як на мене. Ось воно, поруч, але Емріс не вірить, ну бо а як у таке повіриш. А читач... Читач вірить, бо такі закони жанру. І чекає, коли ж настане та кульмінація, коли і найголовніший скептик прийме істину.
Моя улюблениця у романі - Елліс. Талановита у бійці, смілива, розумна. Не розкрию більше, щоб не зіпсувати вам враження.
Роман приніс мені багато задоволення. Сюжетом, стилем. Хоча книга перекладена, але редакторка постаралася на славу.
Класична історія про пошук скарбів, дружбу, вірність - і трохи містики.
Каїр. 1899. Емріс Ґріффіт обіцяє знайти баронета Вітгема, закоханого у таємниці давнього Єгипту. Ґріффіт знає місто, знається з таємною поліцією, розбирається в єгипетських артефактах - ідеальна кандидатура. Ясно що пошуки ці будуть небезпечними, а потім наших героїв чекають небезпечні мандри.
Весь час мене не покидала атмосфера класичних романів. Вишукані манери, елегантна мова, "золота лихоманка". Ще свіжі відкриття у Єгипті - і ніхто не забув розграбованих пірамід. А ще чітко видно, хто вважає себе господарями міста.
Пригодницький роман чіпко зв'язаний з містикою, і це щось таке у числі Стокера, як на мене. Ось воно, поруч, але Емріс не вірить, ну бо а як у таке повіриш. А читач... Читач вірить, бо такі закони жанру. І чекає, коли ж настане та кульмінація, коли і найголовніший скептик прийме істину.
Моя улюблениця у романі - Елліс. Талановита у бійці, смілива, розумна. Не розкрию більше, щоб не зіпсувати вам враження.
Роман приніс мені багато задоволення. Сюжетом, стилем. Хоча книга перекладена, але редакторка постаралася на славу.
Класична історія про пошук скарбів, дружбу, вірність - і трохи містики.
Новий відгук
Коли варто почати розповідати дітям про Голодомор?
"Це ми були. Ми були". Історія, яку неможливо читати без сліз. Книга розповідає про п'ятьох дітей - Марічку, Петра, Христю, Ганнусю і Тоню. Дітей, які могли б жити, якби не геноцид, вчинений більшовиками. А ті, що вижили, мусили забути власну ідентичність. Неможливо не думати про мільйони вбитих голодом і мільйони ненароджених...
Кожна дитина розповідає історію своєї родини, свого села чи міста. Щасливі родини, урожайні землі - і страшний злочин, який неможливо забути. З цієї книжки дитина може дізнатися про чорні дошки, закон про "п'ять колосків" та інші терміни. Все у доступній для дітей формі.
Я не могла стримати сліз від цієї книжки.
Формат обраний дуже влучно. Моє найбільше бажання - щоб ця книжка вийшла у перекладі за кордоном!
"Це ми були. Ми були". Історія, яку неможливо читати без сліз. Книга розповідає про п'ятьох дітей - Марічку, Петра, Христю, Ганнусю і Тоню. Дітей, які могли б жити, якби не геноцид, вчинений більшовиками. А ті, що вижили, мусили забути власну ідентичність. Неможливо не думати про мільйони вбитих голодом і мільйони ненароджених...
Кожна дитина розповідає історію своєї родини, свого села чи міста. Щасливі родини, урожайні землі - і страшний злочин, який неможливо забути. З цієї книжки дитина може дізнатися про чорні дошки, закон про "п'ять колосків" та інші терміни. Все у доступній для дітей формі.
Я не могла стримати сліз від цієї книжки.
Формат обраний дуже влучно. Моє найбільше бажання - щоб ця книжка вийшла у перекладі за кордоном!
Новий відгук
Ми уже маємо книги про Велику війну, яка почалася 24 лютого. Книги про втрати, про евакуацію, про життя цивільних, яке кардинально змінилося.
Ця книжка про тих, хто прийняв бій. Герої попередньої книги Галини Горицької - справжні профі, з досвідом. Шалено болить, що у передмові ми уже читаємо подвійні дати у життєписах...
Ця книжка про героїв. І про те, яких величезних зусиль вартувала і вартує оборона. Частина суспільства, заколисана заспокійливими словами телемарафону, свято вірила у чмобіків, два-три тижні і швидку перемогу. Але попри нашу абсолютно зневагу до ворогів, ми мусимо визнати, що там теж були професіонали. І цінувати потужну роботу наших.
Ще одна сильна емоція - гіркота. Загибель у бою - це одне. А френдлі фаєр зовсім інше. А загибель через дурне розпорядження командування? Не про всі подібні випадки знають люди, але деякі уже стали відомими...
Книга про перші місяці повномасштабної війни, про боротьбу, оборону Києва і Чернігівщини, про героїзм і дружбу!
Ця книжка про тих, хто прийняв бій. Герої попередньої книги Галини Горицької - справжні профі, з досвідом. Шалено болить, що у передмові ми уже читаємо подвійні дати у життєписах...
Ця книжка про героїв. І про те, яких величезних зусиль вартувала і вартує оборона. Частина суспільства, заколисана заспокійливими словами телемарафону, свято вірила у чмобіків, два-три тижні і швидку перемогу. Але попри нашу абсолютно зневагу до ворогів, ми мусимо визнати, що там теж були професіонали. І цінувати потужну роботу наших.
Ще одна сильна емоція - гіркота. Загибель у бою - це одне. А френдлі фаєр зовсім інше. А загибель через дурне розпорядження командування? Не про всі подібні випадки знають люди, але деякі уже стали відомими...
Книга про перші місяці повномасштабної війни, про боротьбу, оборону Києва і Чернігівщини, про героїзм і дружбу!
Новий відгук
Та пече всіх...
Галина Горицька "Війна: Вогонь запеклих не пече. 2014-2021"
Велика, повномасштабна війна торкнулася усієї країни 24 лютого 2022. Я б ніколи не подумала, що зранку у перший день почую звук вибуху у місті, дуже далекому від російського кордону. А хтось чув ці звуки від 2014. Від 2014 гинули воїни, які стримували окупанта.
І коли авторка розповідь про поїздки у зону АТО/ООС перериває вставками про загибель військових від кулі снайпера, обстрілу чи міни, болить. Згадуються часи, коли ми вивчали назви населених пунктів Донеччини і Луганщини - з новин. Міст і сіл, які для когось - дім. Приходить усвідомлення, що війні уже 10 років...
Це історія про військо і військових. Про дружбу і закоханість. Спогади про тренування, спецоперації, курйози. Про парашутистів і спецпризначенців. Спогади про тих, кого уже нема...
Книга має продовження про 2022 рік.
Галина Горицька "Війна: Вогонь запеклих не пече. 2014-2021"
Велика, повномасштабна війна торкнулася усієї країни 24 лютого 2022. Я б ніколи не подумала, що зранку у перший день почую звук вибуху у місті, дуже далекому від російського кордону. А хтось чув ці звуки від 2014. Від 2014 гинули воїни, які стримували окупанта.
І коли авторка розповідь про поїздки у зону АТО/ООС перериває вставками про загибель військових від кулі снайпера, обстрілу чи міни, болить. Згадуються часи, коли ми вивчали назви населених пунктів Донеччини і Луганщини - з новин. Міст і сіл, які для когось - дім. Приходить усвідомлення, що війні уже 10 років...
Це історія про військо і військових. Про дружбу і закоханість. Спогади про тренування, спецоперації, курйози. Про парашутистів і спецпризначенців. Спогади про тих, кого уже нема...
Книга має продовження про 2022 рік.
Новий відгук
"У мереживі вальсу" привернула мою увагу уже однією назвою. А зміст не розчарував!
Буковина мені близька, я вчилася у Чернівцях і люблю це місто. Але сказати, що гарно знаю його історію, на жаль, не можу. Ця книжка трохи виправить.
Перш за все, Буковина часів Австро-Угорської імперії - регіон дуже мультикультурний, і про це у книзі буде. Це тісне переплетення культур румунів, німців, євреїв, українців, поляків. Різні мови, різні віросповідання, але одне місто. І об'єднання були різні - на основі спільних цінностей, розваг, уподобань... Бали і лекції, стрілецькі товариства і благочинні заходи. Як вони жили? Мова йде про найбагатших, освічених, вищих чиновників і успішну інтелігенцію. Авторка зауважує, що життя бідних верств населення було зовсім іншим. І як у всі часи, багаті і успішні дружать з собі подібними... Хоча не лише дружать, про це теж.
Книга - нонфікшн, у ній багато посилань, фотографій, пояснень. Я зустрічала і знайомі прізвища - Ольги Кобилянської чи Софії Окуневської - і багато нових. Про багатьох діячів хочеться дізнатися більше.
І прочитала б таку книжку про інші українські міста.
Буковина мені близька, я вчилася у Чернівцях і люблю це місто. Але сказати, що гарно знаю його історію, на жаль, не можу. Ця книжка трохи виправить.
Перш за все, Буковина часів Австро-Угорської імперії - регіон дуже мультикультурний, і про це у книзі буде. Це тісне переплетення культур румунів, німців, євреїв, українців, поляків. Різні мови, різні віросповідання, але одне місто. І об'єднання були різні - на основі спільних цінностей, розваг, уподобань... Бали і лекції, стрілецькі товариства і благочинні заходи. Як вони жили? Мова йде про найбагатших, освічених, вищих чиновників і успішну інтелігенцію. Авторка зауважує, що життя бідних верств населення було зовсім іншим. І як у всі часи, багаті і успішні дружать з собі подібними... Хоча не лише дружать, про це теж.
Книга - нонфікшн, у ній багато посилань, фотографій, пояснень. Я зустрічала і знайомі прізвища - Ольги Кобилянської чи Софії Окуневської - і багато нових. Про багатьох діячів хочеться дізнатися більше.
І прочитала б таку книжку про інші українські міста.
Новий відгук
Перша книга трилогії і великий дебют Юлії Романюк, про який хочеться багато розказати і водночас не надто розкрити сюжет майбутнім читачам.
Танхельм - королівство морфів. Людське тіло, голова тварини, хвіст. Переважно звірі - лисиці, вовки, ведмеді, шакали, рисі й багато інших. А ще вони знаються на магії. Та найбільше роман буде про політичні інтриги. Що люди, що морфи - у боротьбі за владу всі схожі.
Ейла - з лисиць, її мама - найближча подруга королеви Джайни. І коли королева каже: "Танхельм понад усе", то хто буде жертвувати своїм життям насамперед?
Нас чекає захоплива подорож Танхельмом географічно й хронологічно. З'являться герої з таємничим минулим, що дуже вразить у фіналі. А це лиш початок трилогії.
Перші книги читати доволі важко: поки зрозумієш, хто є хто і як влаштований світ... Особливо коли цей світ наскільки відмінний від реальності і треба зрозуміти його правила.
Авторка не надає читачу фору і нам доводиться дізнаватися правду разом з Ейлою. Її короткі спалахи спогадів про минуле дозволяють лише здогадуватися, що відбулося насправді. Але набагато цікавіше - чим все закінчиться?
Залишається дочекатися продовження.
А поки мої щирі рекомендації - чудове українське фентезі!
Танхельм - королівство морфів. Людське тіло, голова тварини, хвіст. Переважно звірі - лисиці, вовки, ведмеді, шакали, рисі й багато інших. А ще вони знаються на магії. Та найбільше роман буде про політичні інтриги. Що люди, що морфи - у боротьбі за владу всі схожі.
Ейла - з лисиць, її мама - найближча подруга королеви Джайни. І коли королева каже: "Танхельм понад усе", то хто буде жертвувати своїм життям насамперед?
Нас чекає захоплива подорож Танхельмом географічно й хронологічно. З'являться герої з таємничим минулим, що дуже вразить у фіналі. А це лиш початок трилогії.
Перші книги читати доволі важко: поки зрозумієш, хто є хто і як влаштований світ... Особливо коли цей світ наскільки відмінний від реальності і треба зрозуміти його правила.
Авторка не надає читачу фору і нам доводиться дізнаватися правду разом з Ейлою. Її короткі спалахи спогадів про минуле дозволяють лише здогадуватися, що відбулося насправді. Але набагато цікавіше - чим все закінчиться?
Залишається дочекатися продовження.
А поки мої щирі рекомендації - чудове українське фентезі!
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
19.04.2024
Новий відгук
Спокійна добра книжка. Не без драми, але з приємними мені цінностями. Може здатися трохи задуже оптимістичною, але у цьому свій шарм: додає більше віри у людство.
Атмосфера провінційної Англії і Шотландії, маленькі містечка, де всі всіх знають. І не лишаються осторонь.
Як важливо залишатися собою і знайти людей, які цінуватимуть твою особистість?
Як побудувати нові стосунки і нову дружбу, формуючи межі відвертості і такту?
Книжка, яка подарувала мені прекрасні відчуття у процесі читання, і прекрасне усвідомлення, що друга можна знайти у будь-якому віці, якщо трішки докласти зусиль.
Історія дуже зимова, чудово читається у грудні, але мені гарно пішла і тепер.
Атмосфера провінційної Англії і Шотландії, маленькі містечка, де всі всіх знають. І не лишаються осторонь.
Як важливо залишатися собою і знайти людей, які цінуватимуть твою особистість?
Як побудувати нові стосунки і нову дружбу, формуючи межі відвертості і такту?
Книжка, яка подарувала мені прекрасні відчуття у процесі читання, і прекрасне усвідомлення, що друга можна знайти у будь-якому віці, якщо трішки докласти зусиль.
Історія дуже зимова, чудово читається у грудні, але мені гарно пішла і тепер.
Нова оцінка:
18.04.2024
Новий відгук
"Там, де заходить сонце" - щира історія, що зачепила струни моєї душі.
Я часто думаю про старість. З надією, що до старості доживу (бо такі у нас сусіди). Що старість буде не занадто немічною, і у фізичному, і у психічному стані. І що буде не самотньою. Певна, що не одна я про це думаю.
І, напевно, Віра Петрівна теж думала. Колишня вчителька, мама і бабуся через російський напад розлучається з власною родиною. Невістка з онуками їде закордон, син активно волонтерить і боїться покинути маму з її слабким здоров'ям саму. Тому приймає рішення: Віра Петрівна тимчасово поживе у притулку для літніх людей. За це ключове "тимчасово" жінка триматиметься з усіх сил.
Навряд чи ви повірите, що з віком до усіх приходить мудрість. Не до всіх. Інколи люди поводяться як діти, навіть коли їм за 70. Тісний колектив у обмеженому просторі з низькою активністю знаходить собі всілякі розваги, від пліток до сварок. А запевнення Віри Петрівної що вона тут ненадовго у деяких людей викликають щире співчуття, а у інших - насмішки.
Й так хробачок сумнівів точить, бо син дзвонить рідше, та ще й сусіди додають.
Але не від доброї долі люди опинилися у цьому домі. Так, тут гарний колектив, догляд, але це старість поміж чужих людей. І війна.
Як пожильцям не вмикають новин, бо у всіх тиск і серце, так і авторка не дуже багато описує. Але війна проходить червоною ниткою по всьому сюжету: від причини появи Віри Петрівної у домі аж до фіналу. У діалогах, плетенні сіток, готуванні тушонок, вимкненні світла: всюди вона. Ймовірно, ви теж над нею заплачете, як я.
Чи допоможуть спільні читання Гаррі Поттера героям пережити ці темні дні?
Що допоможе нам усім?
Ця книжка - одна з таких, помічних. Читайте.
Я часто думаю про старість. З надією, що до старості доживу (бо такі у нас сусіди). Що старість буде не занадто немічною, і у фізичному, і у психічному стані. І що буде не самотньою. Певна, що не одна я про це думаю.
І, напевно, Віра Петрівна теж думала. Колишня вчителька, мама і бабуся через російський напад розлучається з власною родиною. Невістка з онуками їде закордон, син активно волонтерить і боїться покинути маму з її слабким здоров'ям саму. Тому приймає рішення: Віра Петрівна тимчасово поживе у притулку для літніх людей. За це ключове "тимчасово" жінка триматиметься з усіх сил.
Навряд чи ви повірите, що з віком до усіх приходить мудрість. Не до всіх. Інколи люди поводяться як діти, навіть коли їм за 70. Тісний колектив у обмеженому просторі з низькою активністю знаходить собі всілякі розваги, від пліток до сварок. А запевнення Віри Петрівної що вона тут ненадовго у деяких людей викликають щире співчуття, а у інших - насмішки.
Й так хробачок сумнівів точить, бо син дзвонить рідше, та ще й сусіди додають.
Але не від доброї долі люди опинилися у цьому домі. Так, тут гарний колектив, догляд, але це старість поміж чужих людей. І війна.
Як пожильцям не вмикають новин, бо у всіх тиск і серце, так і авторка не дуже багато описує. Але війна проходить червоною ниткою по всьому сюжету: від причини появи Віри Петрівної у домі аж до фіналу. У діалогах, плетенні сіток, готуванні тушонок, вимкненні світла: всюди вона. Ймовірно, ви теж над нею заплачете, як я.
Чи допоможуть спільні читання Гаррі Поттера героям пережити ці темні дні?
Що допоможе нам усім?
Ця книжка - одна з таких, помічних. Читайте.
Новий відгук
Коли я собі уявляю ретродетектив, то думаю про події приблизно сто років тому. Але "Рейк'явік" оповідає про свіжіші часи, хоча атмосфера ретро відчутна.
Злочин у книзі відбувається у 1956 році, а правда стане відома у 1986. І пошуком правди у 1986 році займається не поліція, а журналіст і його сестра.
У 1956 році 15-річна Лаура зникла. Дівчина працювала покоївкою у знатної багатої родини, які самотньо жили на острові. За їхніми словами, дівчина покинула острів і поїхала до Рейк'явіка, але більше її ніхто не бачив. А поліція знайти дівчину не змогла.
Пройшли роки. Поліцейський щодня думає про нерозкриту справу і про те, що сталося з Лаурою. У річницю зникнення журналісти знімають сюжети і пишуть статті, і серед них Валь. Невже він знайде щось, що пропустили поліцейські?
Для мене було дуже незвичним, що 15-річна дівчина працює далеко від сім'ї. Важко уявити таке у сучасному суспільстві, у західному світі.
Часто підкреслюється, що Ісландія маленька і всі всіх знають. Несподівані зв'язки постійно перепліталися, але не дозволили мені відгадати злочинця.
Це детектив без активної поліцейської роботи, скоріше, навпаки - про перепони розслідуванню, бо ж не можна турбувати "таких людей". Тут більше про збір інформації, розплутування зв'язків, пошук пропущених ланок. Що можна дізнатися через 30 років?
Я люблю саме такі детективи - без погоні і зброї, але з аналізом, зі складанням пазла.
Злочин у книзі відбувається у 1956 році, а правда стане відома у 1986. І пошуком правди у 1986 році займається не поліція, а журналіст і його сестра.
У 1956 році 15-річна Лаура зникла. Дівчина працювала покоївкою у знатної багатої родини, які самотньо жили на острові. За їхніми словами, дівчина покинула острів і поїхала до Рейк'явіка, але більше її ніхто не бачив. А поліція знайти дівчину не змогла.
Пройшли роки. Поліцейський щодня думає про нерозкриту справу і про те, що сталося з Лаурою. У річницю зникнення журналісти знімають сюжети і пишуть статті, і серед них Валь. Невже він знайде щось, що пропустили поліцейські?
Для мене було дуже незвичним, що 15-річна дівчина працює далеко від сім'ї. Важко уявити таке у сучасному суспільстві, у західному світі.
Часто підкреслюється, що Ісландія маленька і всі всіх знають. Несподівані зв'язки постійно перепліталися, але не дозволили мені відгадати злочинця.
Це детектив без активної поліцейської роботи, скоріше, навпаки - про перепони розслідуванню, бо ж не можна турбувати "таких людей". Тут більше про збір інформації, розплутування зв'язків, пошук пропущених ланок. Що можна дізнатися через 30 років?
Я люблю саме такі детективи - без погоні і зброї, але з аналізом, зі складанням пазла.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
13.04.2024
Новий відгук
"Воєнні спогади" Кароліни Лянцкоронської - це мемуари людини, яка жила і боролася з ворогами під час Другої світової війни. Написані вони були одразу по війні, але довший час їх не хотіли друкувати. Знатного роду полька, що жила у Львові і викладала в університеті, спочатку розповідає про окупацію Галичини більшовицькими військами, а потім перебирається до окупованого нацистами Кракова.
Надивившись на поведінку радянських окупантів (відомі історії про миття голови в унітазі і нічні сорочки у театр спонукають замислитися, чи насправді така поведінка була масовою і авторка це бачила, чи це була така легенда про дикість людей зі сходу, що передавалася з уст в уста), Кароліна вирішує поїхати туди, де панують більш цивілізовані, на її думку, німці. Не варто й казати, як сильно вона розчарувалася.
Багата, знатна, освічена жінка зі зв'язками у вищих колах мала набагато більше шансів вижити, ніж більшість її колег і земляків. Та свої зв'язки Кароліна Лянцкоронська використала не лише для власного виживання у війні, але заради боротьби. Тісно переплетена легальна і підпільна діяльність дозволяла їй допомагати ув'язненим і передавати інформацію. Згадує вона перебування у Станиславові і Коломиї. Зрештою опинилася Лянцкоронська у концтаборі Равенсбрюк. І описала про те, що там відбувалося, теж.
Дуже гірко було читати про суди, що відбувалися над нацистами по війні. Очевидне небажання справедливо засудити воєнних злочинців, попри наявність свідчень. Вона домагалася покарання Крюгера за вбивство львівських професорів та їхніх родин (читайте у книзі, чим це закінчилося).
На жаль, традиційно для багатьох польських діячів, Лянцкоронська досить упереджена щодо українців. Я розумію, що нема ідеальних людей, і серед представників кожної нації можна знайти сторонників окупантів, але чомусь авторка не пише про поляків, які допомагали німцям, наприклад. У її спогадах поляки - найбільш героїчний народ у Другій світовій.
Авторка мріє про волю своєї держави після війни, але...
Надивившись на поведінку радянських окупантів (відомі історії про миття голови в унітазі і нічні сорочки у театр спонукають замислитися, чи насправді така поведінка була масовою і авторка це бачила, чи це була така легенда про дикість людей зі сходу, що передавалася з уст в уста), Кароліна вирішує поїхати туди, де панують більш цивілізовані, на її думку, німці. Не варто й казати, як сильно вона розчарувалася.
Багата, знатна, освічена жінка зі зв'язками у вищих колах мала набагато більше шансів вижити, ніж більшість її колег і земляків. Та свої зв'язки Кароліна Лянцкоронська використала не лише для власного виживання у війні, але заради боротьби. Тісно переплетена легальна і підпільна діяльність дозволяла їй допомагати ув'язненим і передавати інформацію. Згадує вона перебування у Станиславові і Коломиї. Зрештою опинилася Лянцкоронська у концтаборі Равенсбрюк. І описала про те, що там відбувалося, теж.
Дуже гірко було читати про суди, що відбувалися над нацистами по війні. Очевидне небажання справедливо засудити воєнних злочинців, попри наявність свідчень. Вона домагалася покарання Крюгера за вбивство львівських професорів та їхніх родин (читайте у книзі, чим це закінчилося).
На жаль, традиційно для багатьох польських діячів, Лянцкоронська досить упереджена щодо українців. Я розумію, що нема ідеальних людей, і серед представників кожної нації можна знайти сторонників окупантів, але чомусь авторка не пише про поляків, які допомагали німцям, наприклад. У її спогадах поляки - найбільш героїчний народ у Другій світовій.
Авторка мріє про волю своєї держави після війни, але...
Новий відгук
"Вдома чекає Марко" - життєва і сумна історія про Богдану, Богдану Олександрівну і маленьку Даночку. Три в одному насправді.
Богдані майже 40. Доросла успішна жінка, яка понад усе боїться розчарувати маму. І через цей страх втрачає багато можливостей.
У книжці загалом буде багато про стосунки матері і доньки: як материнські очікування і страхи впливають на життя навіть дорослих дітей. "Не можна казати - бо у мами ж серце". Тому обираємо їсти себе поїдом, ходити на роботу, яка не приносить задоволення і уникати стосунків, бо треба вчитися, треба працювати.
Спочатку - "не повторюй моїх помилок". А роки йдуть. А потім уже: чому ж ти самотня?
Рефреном: що люди скажуть?
Попри те, що життєві обставини у нас з героїнею зовсім різні, я дуже добре її розумію. Завдяки майстерності авторки я змогла гарно відчути Богдану. Її почуття і її переконання.
Весь процес читання супроводжувало щире бажання, щоб у Богдани усе було добре.
Там, де хто погодився б на синицю у руці, вона трималася за своє. Відверто розповіла, що відчуває і чого не відчуває, не намагаючись підлаштуватися від чужі почуття.
Фінал засмутив мене суто через симпатію до Богдани, але у плані сюжету він логічний і життєвий.
А ще у цій книзі зображена прекрасна дружба.
Богдані майже 40. Доросла успішна жінка, яка понад усе боїться розчарувати маму. І через цей страх втрачає багато можливостей.
У книжці загалом буде багато про стосунки матері і доньки: як материнські очікування і страхи впливають на життя навіть дорослих дітей. "Не можна казати - бо у мами ж серце". Тому обираємо їсти себе поїдом, ходити на роботу, яка не приносить задоволення і уникати стосунків, бо треба вчитися, треба працювати.
Спочатку - "не повторюй моїх помилок". А роки йдуть. А потім уже: чому ж ти самотня?
Рефреном: що люди скажуть?
Попри те, що життєві обставини у нас з героїнею зовсім різні, я дуже добре її розумію. Завдяки майстерності авторки я змогла гарно відчути Богдану. Її почуття і її переконання.
Весь процес читання супроводжувало щире бажання, щоб у Богдани усе було добре.
Там, де хто погодився б на синицю у руці, вона трималася за своє. Відверто розповіла, що відчуває і чого не відчуває, не намагаючись підлаштуватися від чужі почуття.
Фінал засмутив мене суто через симпатію до Богдани, але у плані сюжету він логічний і життєвий.
А ще у цій книзі зображена прекрасна дружба.
Новий відгук
Два романи про українську історію і митців у різні епохи.
"Четвертий вимір" розкаже про Миколу Гулака, одно із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Того самого, де Шевченко, Костомаров, Куліш, Білозерський.
Чим займалися учасники товариства? Які мали погляди? І як поплатилися за свій протест проти влади?
Іваничук робить головним героєм свого роману Гулака. Талановитого науковця, історика, який був змушений покинути рідну землю. Звідки була у людині така сила духу, така вірність своїм поглядам?
Йшли роки, Гулак перевірявся, але не відступив.
Вивчав Кавказ, теж поневолений росією. Згадував арешт, допити, виселення. Роман розкриває багато цікавого про братство, Шевченка і його оточення, українську культуру і науку тієї епохи.
"Черлене вино" - про набагато раніші часи. 1430 роки. Молодий гусляр Арсен закохався в Орисю, дочку господаря замку в Олеську. Та хіба видасть Івашко свою доньку за мандрівного співака?
Але сумна історія закоханих відступає перед грандіознішими історичними подіями. Боротьба за владу, інтриги і війна, і Олеськ потрапляє у вир подій. 1431 року польський король повів війська до Луцька. Чи був цей бій рівним? Ні. Чи билися оборонці як леви? Так.
"Черлене вино" гарно передає атмосферу тих часів. Письменник дає багато місця у романі митцям і загалом людям ученим: крім Арсена, який вчився в університеті (рідкість на ті часи), є ще Каліграф, художники зі Львова. Є ремісники і жебраки. Є воїни. Попри століття, що минули з тих часів, деякі речі залишаються незмінними: від голодних митців і політичних інтриг до воїні, що втратили можливість заробити собі на хліб.
В обох книгах можемо відчути зв'язок з сучасністю: без боротьби за незалежність ми не зможемо врятувати ні свою землю, ні свою культуру.
"Четвертий вимір" розкаже про Миколу Гулака, одно із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Того самого, де Шевченко, Костомаров, Куліш, Білозерський.
Чим займалися учасники товариства? Які мали погляди? І як поплатилися за свій протест проти влади?
Іваничук робить головним героєм свого роману Гулака. Талановитого науковця, історика, який був змушений покинути рідну землю. Звідки була у людині така сила духу, така вірність своїм поглядам?
Йшли роки, Гулак перевірявся, але не відступив.
Вивчав Кавказ, теж поневолений росією. Згадував арешт, допити, виселення. Роман розкриває багато цікавого про братство, Шевченка і його оточення, українську культуру і науку тієї епохи.
"Черлене вино" - про набагато раніші часи. 1430 роки. Молодий гусляр Арсен закохався в Орисю, дочку господаря замку в Олеську. Та хіба видасть Івашко свою доньку за мандрівного співака?
Але сумна історія закоханих відступає перед грандіознішими історичними подіями. Боротьба за владу, інтриги і війна, і Олеськ потрапляє у вир подій. 1431 року польський король повів війська до Луцька. Чи був цей бій рівним? Ні. Чи билися оборонці як леви? Так.
"Черлене вино" гарно передає атмосферу тих часів. Письменник дає багато місця у романі митцям і загалом людям ученим: крім Арсена, який вчився в університеті (рідкість на ті часи), є ще Каліграф, художники зі Львова. Є ремісники і жебраки. Є воїни. Попри століття, що минули з тих часів, деякі речі залишаються незмінними: від голодних митців і політичних інтриг до воїні, що втратили можливість заробити собі на хліб.
В обох книгах можемо відчути зв'язок з сучасністю: без боротьби за незалежність ми не зможемо врятувати ні свою землю, ні свою культуру.
Новий відгук
Ви уже сьогодні мамі дзвонили?
Говорили про здоров'я, погоду, справи. Трохи жартів, трохи пліток. Така правда, що не ранити, не змусити зайво хвилюватися. Але мама є мама, вона завжди хвилюється.
А діти виростають. Люблять маму. Цінують її важку працю, допомогу, підтримку. Але чи достатньо часу виділяють на спілкування?
Цей роман починається з біди: "ми загубили маму". Старша жінка загубилася у великому місті. Діти дають оголошення, друкують листівки - шукають. І разом з тим згадують. Якою була мама, коли вони росли. Якою була, коли виросли.
Попри насичений корейський колорит - будівлі, одяг, їжа - ця книжка має щось невловимо близьке. Скільки таких жінок по всьому світу, які працюють усе життя на городі і по господарству з метою вивести дітей у люди? Неосвічені, спрацьовані, з підірваним здоров'ям, які відмовляються йти до лікаря...
І мама - не лише мама. Окрім виховання дітей, вона має інші стосунки з людьми. З чоловіком, його ріднею. З друзями. Як багато кожен з нас знає про маму як про окрему людину? Якою вона була у дитинстві, у юності? Не завжди ж була мамою...
Роман має незвичну стилістику - різні частини оповідають про стосунки мами з різними людьми, але щоразу використовується інша особа звертання. Оригінально, але сприйняття не ускладнює.
Хороший роман про стосунки, що змусить кожного задуматися.
Говорили про здоров'я, погоду, справи. Трохи жартів, трохи пліток. Така правда, що не ранити, не змусити зайво хвилюватися. Але мама є мама, вона завжди хвилюється.
А діти виростають. Люблять маму. Цінують її важку працю, допомогу, підтримку. Але чи достатньо часу виділяють на спілкування?
Цей роман починається з біди: "ми загубили маму". Старша жінка загубилася у великому місті. Діти дають оголошення, друкують листівки - шукають. І разом з тим згадують. Якою була мама, коли вони росли. Якою була, коли виросли.
Попри насичений корейський колорит - будівлі, одяг, їжа - ця книжка має щось невловимо близьке. Скільки таких жінок по всьому світу, які працюють усе життя на городі і по господарству з метою вивести дітей у люди? Неосвічені, спрацьовані, з підірваним здоров'ям, які відмовляються йти до лікаря...
І мама - не лише мама. Окрім виховання дітей, вона має інші стосунки з людьми. З чоловіком, його ріднею. З друзями. Як багато кожен з нас знає про маму як про окрему людину? Якою вона була у дитинстві, у юності? Не завжди ж була мамою...
Роман має незвичну стилістику - різні частини оповідають про стосунки мами з різними людьми, але щоразу використовується інша особа звертання. Оригінально, але сприйняття не ускладнює.
Хороший роман про стосунки, що змусить кожного задуматися.
Новий відгук
Я довго підбиралася до цієї монументальної книги, хоча люблю такі об'ємні романи. Це сімейна сага, як уже з назви зрозуміло, про Волинь. Починається оповідь часами ще до Першої світової війни. І тут мене чекав перший сюрприз, викликаний моїми поганими знаннями історії. Пам'ятаючи про славну історію волинського краю у часи УПА, я аж ніяк не чекала, що герої роману говоритимуть про царя-батюшку і ототожнюватимуть себе з росією. Хоча русофобії, як сказали б ми тепер, там достатньо, і люди порівнюють та усвідомлюють різницю, описуючи почуті чи й побачені вживу звичаї росіян, але чітке відокремлення бачать далеко не всі. І лиш з часом прийде розуміння, що таке Україна і українці.
Це книга - про родину і її цінності. Про важку працю на землі. Водночас батько головного героя, Володька, розуміє важливість освіти. Прагнучи забезпечити дітей фінансово, він вкладається у те, що здається надійним і вічним - у землю. З відстані років ми бачимо, наскільки ця цінність примарна, коли приходить війна... Але я розумію Матвія. Суворий, спрацьований, справедливий чоловік просто хотів кращої долі своїм дітям. І на відміну від багатьох образів батьків у літературі, залишився відкритим до точки зору сина...
Про війну у книзі багато, і воно зачіпає. Про зруйновані родини; про людей, які до останнього відмовляються покидати свої будинки, нажите важкою працею.
Роман дуже багатогранний: про родину і виховання; про зіткнення культури міста і села; про русофілів і активістів, що мріяли про Україну. Про звичаї, працю, мальовничі краєвиди і перше кохання.
Це книга - про родину і її цінності. Про важку працю на землі. Водночас батько головного героя, Володька, розуміє важливість освіти. Прагнучи забезпечити дітей фінансово, він вкладається у те, що здається надійним і вічним - у землю. З відстані років ми бачимо, наскільки ця цінність примарна, коли приходить війна... Але я розумію Матвія. Суворий, спрацьований, справедливий чоловік просто хотів кращої долі своїм дітям. І на відміну від багатьох образів батьків у літературі, залишився відкритим до точки зору сина...
Про війну у книзі багато, і воно зачіпає. Про зруйновані родини; про людей, які до останнього відмовляються покидати свої будинки, нажите важкою працею.
Роман дуже багатогранний: про родину і виховання; про зіткнення культури міста і села; про русофілів і активістів, що мріяли про Україну. Про звичаї, працю, мальовничі краєвиди і перше кохання.
Новий відгук
Війна руйнує все...
Толік не встиг насолодитися життям в омріяному домі, бо той став прихистком для цілої купи людей. Мама, дядько, тітка, сестра з подругою, та ще й пес і дві кішки. Хаос? Так. Шум? О, так! Ти відчуваєш себе патріархом, годувальником і відповідальним за всю родину, а вони лиш те й роблять, що вчать тебе жити? Тисячу разів так!
Не те, щоб Толік не любив свою родину. Але іноді любов гарна на відстані, а коли всі одне в одного на голові... Коли це не поїздка в гості, а евакуація... Коли люди не знаю, чи застануть свій дім цілим...
Це постійний стрес. І це ще родичам Толіка пощастило, бо багато українців евакуювалися у чужі країни, де взагалі нікого не знали.
Євгенія Кузнєцова вміє знайти баланс між гумором й історіями про війну. Хоча тригерило мене добряче. Ті європейці, які шукають "хороших руських", які проти війни - просто страшенно бісить. І це у книзі! Я не уявляю, як це люди терплять в реальності: "о, давайте допоможемо грошима росіянам, вони ж теж жертви". Як же це бісить!
А вечірки зі збору коштів, на які витрачаються більше грошей, ніж зібрано...
Якщо вам сподобалась "Спитайте Мієчку", то і "Драбина" має шанси. Але якщо вам ще болить тема війни, то ця книжка може посилити емоції.
Роздумувати тут є над чим: і родина, і розуміння нашої війни іноземцями, і усвідомлення своїх страхів.
І наскільки нам ближчі свої, які розуміють...
Толік не встиг насолодитися життям в омріяному домі, бо той став прихистком для цілої купи людей. Мама, дядько, тітка, сестра з подругою, та ще й пес і дві кішки. Хаос? Так. Шум? О, так! Ти відчуваєш себе патріархом, годувальником і відповідальним за всю родину, а вони лиш те й роблять, що вчать тебе жити? Тисячу разів так!
Не те, щоб Толік не любив свою родину. Але іноді любов гарна на відстані, а коли всі одне в одного на голові... Коли це не поїздка в гості, а евакуація... Коли люди не знаю, чи застануть свій дім цілим...
Це постійний стрес. І це ще родичам Толіка пощастило, бо багато українців евакуювалися у чужі країни, де взагалі нікого не знали.
Євгенія Кузнєцова вміє знайти баланс між гумором й історіями про війну. Хоча тригерило мене добряче. Ті європейці, які шукають "хороших руських", які проти війни - просто страшенно бісить. І це у книзі! Я не уявляю, як це люди терплять в реальності: "о, давайте допоможемо грошима росіянам, вони ж теж жертви". Як же це бісить!
А вечірки зі збору коштів, на які витрачаються більше грошей, ніж зібрано...
Якщо вам сподобалась "Спитайте Мієчку", то і "Драбина" має шанси. Але якщо вам ще болить тема війни, то ця книжка може посилити емоції.
Роздумувати тут є над чим: і родина, і розуміння нашої війни іноземцями, і усвідомлення своїх страхів.
І наскільки нам ближчі свої, які розуміють...
Новий відгук
Я колись писала у відгуку на "Невеличку драму", що Підмогильному гарно вдаються мудаки? Так от, Винниченку вдаються не гірше.
"Записки Кирпатого Мефістофеля" показує нам ну надто неприємного чоловіка. Зрештою, Мефістофелем людину просто так не називатимуть. Хоча мені було мало власне передісторії героя. Як він став таким, яким став?
А яким?
Що він такого поганого зробив? - спитаєте ви.
Ця історія крутиться навколо кохання. Чи скоріше пристрасті. Чоловік спокушає, чоловік переслідується, чоловік розбиває сім'ю - і йде далі.
Момент з Шапочкою - абсолютно гидке сталкерство.
СПОЙЛЕР:
Я буду стояти перед твоїм будинком цілий день і цілу, поки ти не погодишся познайомитися.
Хоча його вчинок під фінал книжки перевершує все.
Оповідь від першої особи могла б дати відповідь на питання щодо причин такої поведінки. Але не дає. Яків такий, бо такий.
Чи життя таке, хто зна? Сучасна (не читачу, героям) мораль зіштовхується з пристрастю. Наш Мефістофель ще й адвокат, що дозволяє заглянути у секрети сімейного життя інших людей. І не знаходяться там щасливі пари. Зради, скандали, розлучення - вічні теми.
"Записки Кирпатого Мефістофеля" - роман київський. Починається ранньою весною і аж до зими Винниченко поводить вас вулицями столиці, покаже життя інтелігенції у ті часи. Насолоджуйтесь.
Гарний роман про погану людину. Але хіба ж такі герої не цікавіші?
"Записки Кирпатого Мефістофеля" показує нам ну надто неприємного чоловіка. Зрештою, Мефістофелем людину просто так не називатимуть. Хоча мені було мало власне передісторії героя. Як він став таким, яким став?
А яким?
Що він такого поганого зробив? - спитаєте ви.
Ця історія крутиться навколо кохання. Чи скоріше пристрасті. Чоловік спокушає, чоловік переслідується, чоловік розбиває сім'ю - і йде далі.
Момент з Шапочкою - абсолютно гидке сталкерство.
СПОЙЛЕР:
Я буду стояти перед твоїм будинком цілий день і цілу, поки ти не погодишся познайомитися.
Хоча його вчинок під фінал книжки перевершує все.
Оповідь від першої особи могла б дати відповідь на питання щодо причин такої поведінки. Але не дає. Яків такий, бо такий.
Чи життя таке, хто зна? Сучасна (не читачу, героям) мораль зіштовхується з пристрастю. Наш Мефістофель ще й адвокат, що дозволяє заглянути у секрети сімейного життя інших людей. І не знаходяться там щасливі пари. Зради, скандали, розлучення - вічні теми.
"Записки Кирпатого Мефістофеля" - роман київський. Починається ранньою весною і аж до зими Винниченко поводить вас вулицями столиці, покаже життя інтелігенції у ті часи. Насолоджуйтесь.
Гарний роман про погану людину. Але хіба ж такі герої не цікавіші?
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Полиць поки немає