Євген Плужник

Для мене ідеальною книгою для відпустки є збірка поезій або оповідань. А саме зараз — "Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання" від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.
Чому поезія? Бо не треба слідкувати за розвитком сюжету, можна просто насолоджуватись короткими образами, які малюють в голові вірші. Моменти кохання, захоплення, розлуки. Можна в будь-яку хвилину перерватись і насолодитись прочитаним.

Ця збірка особлива своєю різноманітністю тем і авторів. Тут ви знайдете поезії, створені такими майстрами та майстринями слова, як Тарас Шевченко, Микола Вороний, Михайль Семенко, Максим Рильський, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна, Олекса Стефанович, Олена Теліга, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Юрій Іздрик, Іван Лучук, Сергій Жадан та багатьма іншими. У книзі можна прочитати вірші як відомих і визнаних авторів, так і відкрити для себе нові імена. Кожен знайде щось до свого смаку.

Що стосується оформлення книги, то вона, як завжди, - на висоті! Розкішна тканинна обкладинка з золотим тисненням, закладинка-ляссе, цупкі сторінки і зручний шрифт роблять її надзвичайно привабливою та практичною. Книга заворожує своєю ніжністю і красою.

Ця збірка — справжній скарб для всіх, хто цінує поезію. Вона дозволяє не лише насолоджуватися красивими словами, а й відчути глибину і тонкість почуттів, як бачать їх поети. Кожен зможе знайти в них щось близьке серцю і відкрити для себе нові грані любові та ніжності. Ця книга не лише прикрасить вашу полицю, але й наповнить душу теплом і трепетом чистих почуттів.

Це зворушлива збірка, яка відкриває перед читачем різноманітні грані любові через призму української поезії. Книга об'єднує твори класиків та сучасних авторів, що оспівують почуття кохання в різних його проявах. Це ідеальне видання для тих, хто полюбляє українську літературу та шукає глибокі, емоційні вірші про кохання.

Радію, що в одній книжці зібрано вірші такої великої кількості чудових поетів. Саме завдяки цій антології я відкрила для себе багато прекрасних авторів. Тут вперше прочитала вірш Андрія Любки, раніше була знайома лише з його прозою.

Чуттєві та щемкі, ніжні та грайливі... На різні читацькі вподобання, але усі про кохання. Гарна збірка поезій, яку можна завжди припасувати до подарунка важливій людині.

Так склалося, що зі школи у мене залишилось дуже упереджене ставлення до української класики. Все про що ми говорили це кріпацтво, страждання та словесний опис героя🤦🏻‍♀️. Знали б ви скільки тих словесних портретів я зіставила і напевне саме через них я краще сприймаю розкриття характерів через дії або думки, а не коли авто прямо каже, що герой був такий-то... Хм, щось я трошки відволіклася і давайте повернемося до "Недуги" Є. Плужника.

Я не була знайома з автором і, як виявилося, він був поетом, а "Недуга" єдиний прозовий твір автора. Він піднімає складну тему любові в своєму творі. Чим відрізняється кохання від пристрасті? Чи важливе особисте життя? Чи може бути пристрасть між різними соціальними класами?

Головний герой роману - Іван Орловець - директор заводу і одного вечора в опері він бачить співачку, до якої у нього спалахують незрозумілі почуття. Чому незрозумілі? Бо наш герой сам не розуміє чого він хоче від співачки: кохання чи просто інтиму.

Цьому роману майже сто років і раніше я й подумати не могла, що українська література може бути дуже пристрасною і при цьому глибокою та філософською, а герої можуть викликати такі неоднозначні емоції. Не всі думки мені відгукнулися, але все ж я рада, що відкрила для себе нового автора в українській класиці.

Неочікувано, це виявився найнудніший твір української літератури, який я коли-небудь читала. Були вечори, коли я засинала з книгою в руках, що буває зі мною дуже рідко!
Початок роману був дуже схожий на "Невеличка драма" Валер'яна Підмогильного. Директор заводу Іван Орловець разом з другом відвідує оперу. Там він бачить відому співачку Ірину Завадську, згадує минуле і, неочікувано для себе, в неї закохується. Принаймні думає, що закохався. Далі я очікувала розвиток їх стосунків, але цього не сталося. Іван Орловець буде приходити до співачки додому, мовчки сидіти там з іншими гостями і не більше. Більшу частину твору займають переживання головного героя щодо свого начебто кохання. Думки про роботу, про дружину та про класову боротьбу (фі!). Врешті своїми переживаннями Іван Орловець дістане своїх друзів, колег, Ірину Завадську і навіть дружину, яка від нього піде.

Але в романі є й гарні моменти. Наприклад, роздуми про побут людини. Про те, що "треба вміти жити", як сказав один з героїв Сквирський, а не тільки будувати майбутнє нащадкам, проживаючи сіре життя. Ще добре виписані характери героїв. Звірятин, який егоїстично бере від життя все, та Сквирський, який не знає як жити і філософствує. І навіть справжнє кохання в творі є. Але не у головного героя, а у Сквирського і Завадської. Про них щоправда написано вкрай мало і герої сильно ускладнюють собі життя.
Це єдиний роман поета Євгена Плужника, за легендою, написаний на спір. І на мою особисту думку, це відчувається і його вірші написані набагато краще.

Абсолютний топ і + найкраще з класики особисто для мене. Продовжую відкривати для себе авторів розстріляного відродження і не перестаю дивуватись , скільки геніальних людей вбили москалі. Найбільше болить те, що все повторюється. Гине цвіт...

Роман "Недуга" дуже сучасний, з тих творів, які завжди будуть актуальними. Бо є чоловік, є жінка, і є суспільство з нормами, моралями - і це все на тлі історико-політичних змін, різних настроїв епохи. І є завше оте розуміння "яке ж, в простоті своїй, надзвичайно складне життя"...
Плужник гарно пише. У творі небагато описів, але вони дуже незвичні і дуже атмосферні. Тут добре прописані персонажі, яким віриш, яких засуджуєш , яким дивуєшся.
Зрештою, недуга - це стан, коли жоден лікар не впорається. Недугу подолати (чи прийняти) можеш лише ти.
П.с. мені проза Плужника подібна до письма Домонтовича, трохи перегукується)

Роман щиро рекомендую😊

«Недуга» Євгена Плужника – це моя перша прочитана книга з серії «Неканонічний канон» від видавництва Віхола. Це історія, у якій поєднується філософія, психологія та роздуми про кохання й пристрасть.

Дуже подобається думка, яку написала Ольга Полюхович у ключі до розуміння тексту:

💭 Такі ненормальні сюжети й руйнування особистих зв'язків, неможливість знайти порозуміння навіть серед найближчих людей і є недугою часу. Тож тема хвороби у романі Плужника – це передовсім ненормальність та божевілля життя у Києві.

Хочу зазначити, що події у книзі відбуваються у 20-х роках ХХ століття. Головний герой – директор заводу Іван Семенович Орловець. У житті відбуваються зміни, які змушують його зануритися в роздуми про власне існування, шлюб, пристрасть та дружбу.

Декілька цікавих думок з книги:

• Друже мій, для цього треба вміти жити; розумієте — вміти. Треба вчитися жити! О, наука жити! Яка це складна, прекрасна й, на жаль, невідома наука! Люди зважили зорі, перемогли всі стихії, навчились будувати хмарочоси й убивати один одного, але жити… жити вони не вміють! Не вміють!

• Та й не знаю я, що тепер легше й частіше роблять: сходяться чи розлучаються… У всякому разі дуже часто життя своє марнують, добиваючись того, від чого, свого нарешті дійшовши, відмовляються розчаровано.

• Та хіба ж тільки від твоєї волі залежить твоє особисте життя, хіба це тільки твоя будова? Ні, кожен, кого ти хоч раз підпустив до себе, покладе в цю будову свою цеглину, а коли захоче назад узяти — то, може, й уся будова захитається; в кожному разі план порушиться, архітектура не та буде… Це — як мереживо: і один візерунок, та ниточок багато; смикни одну — все заплутається…

• Кохання – це шукання і вибір; пристрасть – це стихія і випадок. В коханні кожен з нас вибирає когось з-поміж тих, до кого він може палати пристрастю.

• Щастя… – думав мляво Іван Семенович, коли, відбувши наради, повертався ввечері з міста. – У кожного воно своє, але ніхто не розуміє, в чім саме… Та й думають про нього, тільки втративши…

🎧 Day One – Hans Zimmer

Красиве видання любовної та часом дуже інтимної лірики.
Збірку спочатку планували, як благодійну колаборацію від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА і ювелірного бренду Guzema Fine Jewelry до 14 лютого. І усього на 1000 примірників.
Власне спочатку так і вийшло. Збірку можна було отримати за донат від 500 гривень або купуючи прикраси з діамантами у подарунок.
Всі гроші йшли на оперативну допомогу військовим на нулі.

Та ажіотаж і попит був шалений. Наклад розмели, далі на OLX навіть за 20 тис. грн продавали примірник.
Ага, і таке буває)
І ось зробили додрук. Зараз придбати вже легше і не за такі шалені гроші.
Антологію вже традиційно упорядковував Іван Малкович. Як саме казав, що обирав твори від Шевченка до Любки.
Дійсно, в цій збірці найвідоміші і найцікавіші поезії.
Для любителів хітів: знайдете вірш "Вона" (починайте мугикати пісню гурта "Плач Єремії").
"О, панно Інно" теж є.
"Чого являєшся мені у сні". Можна пісенний квест влаштовувати)

А ще тут є вірш, який я чула з дитинства від бабусі, точніше, як вона вже його співала
"Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину... ".

Якщо ще думаєте "чи брати?" - брати)

Це була любов. Або недуга...

Класичний роман Плужника піднімає вічну тему пристрасті, закоханості і кохання. Як зрозуміти, чим є почуття, що народжується у тобі? Ти її любиш, бо це вона, чи любив би іншу на її місці? Чи готовність відмовитися від усього заради кохання - ознака справжньої любові? Чи це уже недуга?

Написаний у радянські часи роман має і відбиток того часу у дилемі головного героя. Чи може комуніст любити буржуйку, адже у них кардинально різні погляди на світ? Це і мучить Івана Семеновича.

Одного вечора у театрі він побачив Її - співачку Ірину Завадську, і згадав, що був знайомий з нею в юності. Неймовірно красива талановита жінка з купою залицяльників, та Іван Семенович не може викинути її з голови. Що цікаво, почуття власної дружини його не так хвилюють, як намагання розібратися в стосунках з Іриною.

Роман знову київський, змальовує інтелігенцію і богему. Подій тут буде не надто, більше психологізму.
Ранній радянський час, герої руйнують устрої і вірять у щасливе суспільство майбутнього. Зіткнення буржуазії і натхненних комуністів відбувається у філософських диспутах, і ніхто не згадує репресії, які відбувалися від перших днів радянської влади. Зрештою, роман ж про любов. Чи про любовну недугу - це уже вирішувати вам!

Книга занурює в життя київської інтелігенції 1920-х років. Читалося доволі приємно і швидко. Хоча мені далеко не завжди була зрозумілою поведінка Івана Семеновича, на мою думку, він егоїстичний, слабкий чоловік, який мало, що не знає, чого хоче, а ще - дозволяє собою маніпулювати і відкрито насміхатися над собою.

Іван Семенович Орловець неприємний не тому, що він злий, а скоріше тому, що він дуже якийсь безглуздий, наче мала дитина. Плужник описує такого одноманітного "інтелігента", будівника українського майбутнього, Івана Семеновича, який все не може розібратись в своїй недузі, якщо можна так назвати ту невдалу інтрижку з молодою актрисою, Іриною Едуардівною. Сто вісімдесят сторінок Іван Семенович плачеться й плачеться на свій нещасний стан, сто вісімдесят сторінок його великорозумні невтомні друзі гуртом не можуть встановити діагноз Іванові Семеновичу (та й не дуже хочуть, вони тільки граються в таких собі досвідчених лікарів-коханців, що бачили-перебачили таких ситуацій)... І тільки в останніх рядках до героя приходить прозріння.

Серія «Неканонічний канон» від Віхоли – моя велика любов, адже заново відкриває і актуалізує маловідомі імена. Зрозуміло через кого вони «маловідомі».
Історія життя Плужника також трагічна, його заслали на Соловки, де він помер від туберкульозу.
Представник «розстріляного відродження», більше відомий як поет і драматург.
Тож високу планку щодо його прози не варто ставити.

Взагалі, я не експертка, але дуже схоже, що автор просто піддався тогочасним літературним віянням і спробував написати роман, як його друзі. Недаремно його «Недугу» часто згадують поряд із «Містом» Підмогильного (з яким разом входив до літературного об’єднання Марс).

Роман дуже «київський», він описує конраст між робітничим класом й творчою богемою. Головний герой – радянський інтеліґент, директор заводу, - Іван Орловець закохується у співачку Ірину Завадську. Він страждає суперечностями, душевними муками і терзаннями. Чи може комуніст любити буржуйку? Як вчинити правильно? Цікаво, що почуття власної дружини його не так хвилюють, він навіть вважає її зобов’язаною допомогти йому розібратись у стосунках з Іриною. Наталка тут – найпритомніша людина, на мій погляд. Адже там закручується такий любовний клубок із іншими залицяльниками Ірини!..

Вважаю, що «Недуга» є непоганим прикладом інтелектуальної літератури, просто варто тверезо його оцінювати. І в цьому допоможе ключ до розуміння тексту, який являє собою детальний аналіз на початку книги. Користуватись ним чи ні – ваш вибір, але знайомитись із українськими авторами раджу в будь-якому разі.