Записки Кирпатого Мефістофеля

Той приклад української літератури коли не про страждання, не про історію, не про село, а про вічні екзистенційні проблеми.

Роботи Винниченка були досить новаторськими. Книга дуже сучасна. Проблеми, які порушуються в творі та моральні дилеми головних героїв є актуальними і для нашого часу.

Тут є як і питання шлюбу, зрад, опіки над дітьми, розлучень так і теми абортів, сексу та вільних стосунків!

Якби Аполлон Вівторок не зашкварився з дипломами і спілками безпеки України, хотілось би колись побачити випуск "Подкаст терапії" присвячений розбору Кирпатого Мефістофеля.

Безсоння, пригнічений настрій, періодична відсутність смаку до життя, думки про самогубство… Що це, як не депресія?

Психотерапія української літератури - ось якого контенту нам не вистачає!

Ехх… мрію жити в Україні, де школярі на перервах малюють фанфіки на любовні трикутники Винниченка, а не слухають свинособачий репчік..

Давайте спільними зусиллями ламати стереотипи про одноманітну селянську багато стражденність української літератури!

Просувайте круті книги в маси, і головне, самі читайте! Винниченко нам в поміч)

Вкотре задумуюсь про те, що в школі дуже мало приділяла уваги саме українській літературі, лише в старших класах новий вчитель (дякую!) повернув на праведний шлях) Але не про те... Відкриваю для себе письменників, про яких знала лише в історичному контексті і вражає, як ці два портрети з'єднуються в єдине і доповнюють певні прогалини в розумінні твору через біографію.

"Записки кирпатого Мефістофеля" - саме той випадок, до певної міри автобіографічний роман, про молодого адвоката з чудним прізвиськом, який полюбляє "грати людськими долями", а згодом потрапляє у пастку вибору між почуттям обов'язку та власним щастям.
Власний егоїзм героя переживає метаморфози та поступається місцем любові до дитини, продовження себе у світі. Звичайно, той жахливий спосіб, як це відбувалось змусив мене похвилюватись за малюка та викликав просто ненависть до героя.

Сюжет підіймає низку питань, які актуальні і тепер :зради, аборти, життя на віру, значення любові та подружжя та ні.
Дуже чітко та психологічно змальовані всі персонажі, жоден не викликає ні повної симпатії, ні огиди, вони справжні, з притаманними усім людям вадами.
Книга залишила по собі багато роздумів і захоплення.
***.
«Мені приємно заманити чоловіка на саму гору й зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, розширених надією й захватом, блискає жах, — є найкращий».
«Родина, діти — от ця незрозуміла, могутня сила, яка часто ламає всі закони нашої логіки, всі розуміння розумного, цільного, гарного».

Шкодую, що роман “Записки кирпатого Мефістофеля” не було в моїй шкільний програмі.

Взагалі, романи Винниченко варто читати в старшій школі. Не лише заради розвінчування про “сумну укр.літературу”, а саме через описані там екзистенційні проблеми.

Не люблю порівнювати наших письменників із зарубіжними, але в цей раз книга дуже схожа за настроєм на “Любий друг” Гі де Мопассана. Проте, лише за настроєм, сюжет геть інший.
Мефістофель - це лише прізвисько головного героя, але в ньому криється чимало підказок до сюжету.
Роман дає чимало зачіпок для подумати: вірність, дружба, кохання, сенс життя. Читати книгу було справжнім задоволенням.

Оформлення книги заслуговує на окрему вищу оцінку!