Той приклад української літератури коли не про страждання, не про історію, не про село, а про вічні екзистенційні проблеми.
Роботи Винниченка були досить новаторськими. Книга дуже сучасна. Проблеми, які порушуються в творі та моральні дилеми головних героїв є актуальними і для нашого часу.
Тут є як і питання шлюбу, зрад, опіки над дітьми, розлучень так і теми абортів, сексу та вільних стосунків!
Якби Аполлон Вівторок не зашкварився з дипломами і спілками безпеки України, хотілось би колись побачити випуск "Подкаст терапії" присвячений розбору Кирпатого Мефістофеля.
Безсоння, пригнічений настрій, періодична відсутність смаку до життя, думки про самогубство… Що це, як не депресія?
Психотерапія української літератури - ось якого контенту нам не вистачає!
Ехх… мрію жити в Україні, де школярі на перервах малюють фанфіки на любовні трикутники Винниченка, а не слухають свинособачий репчік..
Давайте спільними зусиллями ламати стереотипи про одноманітну селянську багато стражденність української літератури!
Просувайте круті книги в маси, і головне, самі читайте! Винниченко нам в поміч)
🔥 Чудова книга, яка змогла задіяти майже весь спектр моїх емоцій. Чіпляла, обурювала, примушувала хвилюватися.
Особливо вразили:
📍Актуальність
Навіть не віриться, що книга написана більш як сто років тому. Порушені проблеми, які окреслено в анотації, актуальні і зараз.
"Що ж таке моральність? Моральність це рожева пудра на законах природи."
"Сім’ю не можна зруйнувати збоку. Вона завжди розпадається з середини."
"Як це погано, паршивенько, шаблонно: коли мужчину образить кохана жінка, він починає пити й виробляти бешкети; коли жінка ображена, вона зараз же спішить зрадити його з іншим мужчиною.”
📍Мова
Книга написана прекрасно, час від часу я просто провалювалась в ці описи та насолоджувалася.
"Закоханий у Київ, я блукаю по зелених кучерявих, шепотливих його вулицях. Милий, тихий, задумливий красень! Каштани обсипають рудавим цвітом дахи вагонів трамвая. Нема ніде такого життя в лініях вулиць, як у нього. Ніде нема такої ласкавої чепурності, природної охайності, грайливості! Він подібний до якогось великого гарного звіра, який бозна-коли слідкує за собою."
"Я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніша ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби."
📍Герої
В книзі багато персонажів: головний герой Яків (Кирпатий Мефістофель), три жінки, з якими в нього стосунки (Соня, Шапочка та Клавдія Петрівна), друзі та клієнти Якова.
І всіх автор зміг створити об'ємними, справжніми — зі своїми особливостями та слабкостями, моральними орієнтирами та психологічними травмами. Навіть маніпулятора Якова Винниченко зображує не повним злодієм, показує його внутрішню боротьбу та пориви творити добро.
"В мене знову з'являється бажання струснути цю застиглу незайманість, занепокоїти самовпевнену святість, внести нелад у ці точні рухи, слова, мисочки, статуетки.”
"Через що така наївна несправедливість — упадання перед матір'ю, що любить свою дитину? Хиба не сама мати повинна дякувати за те, що їй дано любити, дано носити в собі стільки ласки, стільки живої тривоги, гордощів, пестощів, здатности віддати себе на катування?"
"Вони хороші жінки, але вони зроблять із дитини як-небудь дрантя себелюбне й нікчемне. — Через що? — Через те, що, крім звірячих почувань, у них нема нічого. Вони дрижать над нею, лижуть її, цілий день вовтузяться, а, в дійсности, вовтузяться для себе, а не для неї."
📍Фінал
Останні сторінки книги були дуже напруженими. О, вас точно не залишать байдужими деякі події! Важко було здогадатися, як все закінчиться — бо від Кирпатого Мефістофеля можна було очікувати всього.
"Все дурниця: і мораль, і кохання, й життя, є тільки — сам біль. Та ще хиба смерть. Через кілька десятків літ і я, й Шапочка, й міліони чесних і нечесних, розумних і дурних, рабів і панів, усі будемо лежати в землі і гнити. Чи варто ж ради такої коротенької хвилини хвилюватися, соромитись, виправдуватись? Рятуйся, хто може! От єдиний справедливий закон!"
Фінал вийшов для мене несподіваним, а книга залишила багато вражень та роздумів. Оцінка 10 ⭐️з 10.
P. S. І наостанок фрагмент, якій зачепив мене найбільше.
“Коли проходить орґія, я почуваю, що тепер знаю й люблю її. І раз питаюся її: що таке любов? Вона відповідає: це те, коли ніщо не існує, окрім його. Значить, вона ще не любить мене. І знов згодом задаю їй те саме питання. Вона каже: любов — це страх загубити. Ні, й тепер вона ще не знає, що таке любов. І от, нарешті, вона сама каже мені: «Як дивно: я люблю світ, я люблю людей так, як ніколи не любила. Від чого ця жалість у мене, і зворушення, і така хороша печаль? Я вже не боюсь загубити тебе, бо це ж неможливо, правда? Ми так вросли одне в одного, що я вже не розумію слова «загубити». Кого загубити?. «Себе?» Тоді я бачу, що вона знає, що таке любов. Тепер ми не можемо ні загубити, ні звязати себе. І тоді ми входимо у світ обновлені, злиті в одному. Тепер ми муж і жона."
Вкотре задумуюсь про те, що в школі дуже мало приділяла уваги саме українській літературі, лише в старших класах новий вчитель (дякую!) повернув на праведний шлях) Але не про те... Відкриваю для себе письменників, про яких знала лише в історичному контексті і вражає, як ці два портрети з'єднуються в єдине і доповнюють певні прогалини в розумінні твору через біографію.
"Записки кирпатого Мефістофеля" - саме той випадок, до певної міри автобіографічний роман, про молодого адвоката з чудним прізвиськом, який полюбляє "грати людськими долями", а згодом потрапляє у пастку вибору між почуттям обов'язку та власним щастям.
Власний егоїзм героя переживає метаморфози та поступається місцем любові до дитини, продовження себе у світі. Звичайно, той жахливий спосіб, як це відбувалось змусив мене похвилюватись за малюка та викликав просто ненависть до героя.
Сюжет підіймає низку питань, які актуальні і тепер :зради, аборти, життя на віру, значення любові та подружжя та ні.
Дуже чітко та психологічно змальовані всі персонажі, жоден не викликає ні повної симпатії, ні огиди, вони справжні, з притаманними усім людям вадами.
Книга залишила по собі багато роздумів і захоплення.
***.
«Мені приємно заманити чоловіка на саму гору й зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, розширених надією й захватом, блискає жах, — є найкращий».
«Родина, діти — от ця незрозуміла, могутня сила, яка часто ламає всі закони нашої логіки, всі розуміння розумного, цільного, гарного».
