Це моя третя книга від Емілі Генрі і вона сподобалася найбільше. Хто читав "Пляжне чтиво" або "Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці" знає, що насправді їх досить важко назвати ромкомами, так як в обох книгах присутній досить сильний драматичний сюжет. А ось "Книголюби" - це саме ромком. Він гарно написаний, не безглуздий, не банальний, головні герої мене навіть не дратували. Це однозначно та книга, яка дарує гарний настрій, але також змушує замислитись над деякими серйозними темами.

Головною героїнею роману є Нора, яка працює літературною агенткою. Разом зі своєю сестрою вона вирушає у відпустку до маленького містечка. Там дівчата планують втілити у життя цікавий список справ. Також у книзі буде багато згадок про авторів, письменницьку та редакторську діяльність.

Тобто всі фактори зводяться до того, що я однозначно рекомендую "Книголюбів" вам для прочитання.

"Запевняв, що справжні почуття — на поверхні й не потребують якихось означень. Хотілося би спитати, а справжні — це, власне кажучи, які? Усе, що я відчуваю, непідробне."

Я вирішила читати цю книгу через відгук подруги, а тоді з'ясувалось, що я його неправильно запам'ятала 😅 Тож очікувала душевної і теплої пригоди в горах, а отримала драматичну історію про важкий травматичний досвід.

Це книга про дівчину Яну, яка під час однієї з мандрівок знайомиться з дідусем Василем Васильовичем. У потязі вони діляться думками та спогадами з минулого, улюбленими книгами і планами на майбутнє.

*Далі можуть бути присутні невеликі спойлери *
Яна виросла у дуже важкій атмосфері і не найкращій родині, де не хочуть слухати і не вміють ділитись почуттями. Як мені здалося, дівчина побачила у Василі Васильовичі ідеального батька та дідуся, якого сама хотіла б мати. Але познайомившись з його історією, скажу що вони з дружиною вчинили дуже несправедливо зі своєю дочкою. Вони ніби такі розуміючі батьки, але при цьому не зважають на думку дитини.

А ось у Яни батьки дуже суворі, але ні дисципліни, ні виховання їх дітям це не дало. Взагалі не можу придумати нормативних слів, якими можна було б назвати братів дівчини.

Книга зовсім невелика за обсягом, проте під час читання вам точно буде над чим замислитись. І це те, що сподобалось мені найбільше. Проте поведінка Яни мене часто виводила з себе. Звичайно травма минулого не повинна вирішувати, яким буде твоє майбутнє життя, але дівчина поводила себе настільки необдумано в багатьох ситуаціях, що я, наприклад, ніколи б так не вчинила.

Ця історія про Елеонору, яка приїхала на літній відпочинок з родиною до сімейної резиденції Паперовий палац. З цим місцем пов'язані найкращі і найгірші спогади жінки. Одна подія з минулого завдала їй глибокої травми і кардинально змінила життя. Але можливо не все ще втрачено?

Я не знала, чого очікувати від книги, але навіть якби намагалася, то не змогла б передбачити подій, викладених у ній.

Будьте готові до неприємних сцен сексуального характеру та розбещення. Раніше найбридотніша сцена була для мене з книги "Моя темна Ванесса", проте тепер у неї з'явився серйозний конкурент.

Найдивніше те, що книга при цьому дуже легко читається. І взагалі вищезгадані сцени не були основою сюжету. Можна багато в чому не погоджуватись з Елеонорою та її матір'ю, але неможливо заперечити силу цих жінок.

Фінал мені також сподобався, однак це не та книга, яку можна всім рекомендувати.

А ви читали? Які отримали враження від книги?

Це друга прочитана книга Емілі Генрі, і хоча обидві я оцінила в дев'ять з десяти, "Люди яких ми зустрічаємо у відпустці" сподобалась мені більше, ніж "Пляжне чтиво".

Взагалі я дуже не люблю, коли двоє закоханих людей замість того, щоб зізнатися у почуттях один одному, гаять час, чекають потрібної миті, бояться відмови, зустрічаються з іншими людьми і так далі. А якщо це триває років 10, то це взагалі для мене червоний прапорець. Однак не в цьому випадку.

Я повірила героям, усім їх сумнівам, міркуванням, тому, що вони прагнули різного життя і при цьому зовсім не мучали себе якимись болісними і невизначеними стосунками. Поппі та Алекс довгий час були друзями, найкращими друзями без сексуального контексту. І мені це дуже сподобалось, бо це, як на мене, свідчить про їх повагу одне до одного. Вони не були готові до спільного і щасливого життя, тож і не давали даремних обіцянок, надій, не робили зі своєї дружби літню інтрижку.

Взагалі у книзі підіймається багато цікавих тем. Вони стосуються не лише дружби і любові, а також стосунків у сім'ї, шкільного булінгу, кар'єри, вигорання професійного і не тільки.

В той же час у романі вдосталь кумедних моментів, безліч подорожей, дружніх жартів і море алкоголю. Разом з героями книги ми відвідуємо безліч міст і спостерігаємо за тим, як спокійний вчитель Алекс перетворюється на вар'ята, і це дуже кумедно.

Книга дійсно літня, наповнена пригодами і духом свободи. А ви їздите у щорічну Літню подорож?

Мене дуже вразила "Служниця" і я була впевнена, що наступну книгу про Міллі я оціню нижче. Так воно і сталось.

Не скажу, що ці дві книги були подібними для мене за сюжетом, але стиль авторки звісно не змінився. Тож очевидно було, що перша половина книги - це підстава, і насправді усе зовсім не так, як здається.

Мені не сподобались стосунки Міллі з Броком і я у них зовсім не повірила. Окрім того, головна героїня була надто наївною і довірливою з Венді, хоча має багатий досвід поведінки у подібних ситуаціях. Сама ж Венді - не дуже цікавий персонаж і її мету неважко було вгадати.

Звісно були і неочікувані моменти, у фіналі історії я здивувалась аж двічі. Тому друга половина книги дійсно була цікавою та захопливою. А ось загадку "чорного автомобіля з розбитою фарою" із першої частини книги, я розгадала одразу.

Тож маю неоднозначні враження. З одного боку, фінальні повороти сюжету, врятували цю книгу, а з іншого, ці події не викликають у мене захвату. Міллі не можна вважати героїнею, бо їй дуже далеко до позитивного персонажа. Що стосується іншої жінки, яка грає важливу роль у розв'язці історії, то вона теж явно нездорова психічно.

Загалом скажу, що це було непогано, але не вау. А ви читали книги авторки? Можливо плануєте?