Володимир Винниченко

"Федько-халамидник" - це твір із подвійним дном, особливо цікавим є те, в якому "система карає неслухняних". Дітей у школі він дуже вражає і цим, звісно, запам'ятовується.

Анонім

Неочікувано, але ця книга мені дуже сподобалася. Я була вражена тим, наскільки сучасні проблеми підняв автор і яких неоднозначних персонажів він створив. Головний герой - не найприємніший тип, але до певного моменту в кінці книги він не викликав у мене відрази. Навпаки, я спостерігала за ним із цікавістю - він харизматичний, попри свої вади. Вважаю, що книга актуальна й сьогодні, хоча була написана понад сто років тому. Просто вражає, наскільки автор випередив свій час.

Анонім

🤔 Не скажу, що роман поганий — читається цікаво, є про що подумати, стиль Винниченка тримає. Але головний герой — то окрема історія. Сцикло, як є. Інтелігент, який боїться самого себе. Багато говорить про мораль, внутрішню чесність, боротьбу із фальшем — але сам у житті поводиться так, що аж кривить. 🙁 Головна проблема — його гіпертрофоване «я». Любив філософствувати, аналізувати себе під мікроскопом, але при цьому тягнув штани, де бачив жіночі очі. А як доходило до наслідків — зникав, перекладав вину, ховався за пафосні роздуми. Пхав свого піструна всюди, де міг, але елементарної відповідальності не ніс. І все це подавалося під соусом «духовної щирості». 😅Насправді, роман цікавий як портрет покоління і моральна драма. Але якби я зустріла такого Кирпатого Мефістофеля в житті — обійшла б десятою дорогою. Складно співчувати людині, яка з легкістю калічить чужі долі, виправдовуючи це своєю «незалежною душею». І хочеться сказати: ні, це не чесність, це — боягузтво і егоїзм. Книга залишає по собі осад, але й примушує думати. А отже — свою функцію літератури виконує. Та герой — як на мене — той ще моральний банкрут.

Анонім