Володимир Винниченко

"Забобони, Соню. Сім'ю не можна зруйнувати збоку. Вона завжди розпадається зсередини."

Я упереджено ставилась до цієї книги, так як "Рівновага" Винниченка мені не сподобалось ні сюжетом, ні героями, ні манерою письма. І яким великим було моє здивування, коли з перших же сторінок "Записки.." захопили мою увагу. Текст читається дуже приємно, у ньому хочеться виділити незліченну кількість цитат, а персонажі майстерно прописані.

Адвокат Яків, він же Кирпатий Мефістофель, вирішив, що нарешті дозрів до серйозних стосунків і хоче створити сім'ю. Але звісно так просто це йому не вдається.

Окрім Якова, його товаришів чи клієнтів, у романі є три ключові жіночі героїні: Соня, Шапочка та Клавдія Петрівна. Кожну із жінок мені було шкода, хоча й вони дечим мене розчаровували.

Що ж до Якова, то під кінець книги я вже готова була назвати його своїм улюбленим негативним героєм. Через те, як тонко він розумів оточуючих (хоча, як і більшість тогочасних чоловіків, був сліпим щодо очевидних речей), за його розум, силу волі і як мені здавалось доброту, що схована глибоко всередині. Але те, що він зробив у фіналі книги, мене шокувало, розлютило і настільки розчарувало, що аж похитнуло віру у доброту людей. Тепер Яків - людина вкрай неприємна аморальна і бридка.

Хотіла поставити книзі 10 балів, але не можу, хоч як майстерно її написано.

Тепер я спокійно, з почуттям власної гідності, можу слухати Клавдію Петрівну. Бо я усе про неї знаю)

Про що? Про прагнення любові та людські інстинкти. Прийняття вймні, так здалося мені. Усі вважають Якова Васильовича Михайлюка, успішного адвокати й цікавого чоловіка, спокусником. А я вважаю його людиною, якій не байдужий інстинкт мисливця. Він впольовує своїх жертв (хоча не усі вони, насправді, такими є) і сподівається, що ті будуть вдячні за витрачені на них зусилля. Але одного разу, навіть двічі, усе пішло не за звичним сценарієм.

"І знов згодом задаю їй те саме питання. Вона каже: любов — це страх загубити.
Ні, і тепер вона ще не знає, що таке любов.
І от, нарешті, вона сама каже мені: як дивно, я люблю світ, я люблю людей так, як ніколи не любила. Від чого ця жалість у мене, і зворушення, і така, хороша печаль? Я вже не боюсь загубити тебе, бо це ж неможливо, правда? — ми так вросли одне в одного, що я вже не розумію слова «загубить»."

А ще у нашого героя дуже розвинений інстинкт батьківства. Ми це відчуваємо протягом усієї розповіді, тому, на щастя для Мікі, переміг саме він. А Клавдія Петрівна? А що вона? Вона свого досягла.

Мій підсумок - за легкою формою твору заховані дійсно важливі проблеми людського життя, без прикрас. І ця історія нібито Мефістофеля, є насправді історією просто кирпатого чоловічка. І не він маніпулює життєвими процесами, а вони — ним.

Захоплива психологічна драма, яка майстерно досліджує складні людські стосунки та внутрішні конфлікти. Винниченко, відомий український письменник і мислитель, створює у цій книзі світ, де персонажі постійно шукають баланс між особистими бажаннями і моральними обов'язками.

Однією з найсильніших сторін книги є глибина характерів. Кожен персонаж має свої унікальні риси, які роблять його впізнаваним і живим. Автор вдало розкриває їхні внутрішні переживання, що дозволяє читачеві співпереживати та замислюватися над власними життєвими виборами.

Тема рівноваги між особистим щастям і суспільними зобов'язаннями є центральною у творі. Винниченко майстерно досліджує, як герої намагаються знайти гармонію у світі, де часто доводиться робити складні моральні вибори. Це надає книзі філософської глибини і робить її актуальною для різних поколінь читачів.

Стиль написання Винниченка вирізняється вишуканістю і точністю. Його мова багата на метафори і символіку, що додає тексту додаткової глибини і робить його читання справжнім естетичним задоволенням.

"Рівновага" – це досить складна для читання книга, але її варто осилити та доповнити свою бібліотеку у такому гарному оформленні. Я із задоволенням перечитаю її ще раз, коли мій літературний смак буде значно вищим, щоб змогти переосмислити текст.

Однозначно рекомендую усім, хто підтримує українську літературу, бажає шукати нові сенси та зібрати неймовірно привабливу колекцію книг. З нетерпінням чекаю на своє передзамовлення у листопаді.

В 30-ті роки людину, яка має щось від диявола (Мефістофеля) не вирізняє нічого з поміж юрби. Вона так само одягається, відвідує звичні для кожного місця, веде типовий побут та господарство. Проте його особливістю та саме ти диявольським є його думки.
Головний персонаж твору нічим не вирізняється з поміж своїх колег, друзів та загалом тогочасної інтелігенції Києва. Проте він має хобі - "доводити людей до прірви, підштовхувати їх до падіння". Для нього, це просто гра від якої він отримує насолоду, а коли людина не погоджується на "на його умови" не звертає увагу на його слова - він говорить "СЛАБАК". Адже в його розумінні збрехати, когось вмовити надати неправдиві свідчення, викрасти дитину тощо - це звичні речі.
Проте життя є бумерангом, який повертається до головного героя. В його житті випадково з’являється Клавдія Петрівна. Для нього це всього на всього легкий короткочасний роман, для неї це були сподівання на світле майбутнє та щире кохання .
Проте їх роман швидко закінчується, адже вона стає вагітною.
Мефістофель вчиняє всі можливі дії за для того, щоб й Клавдія Петрівна "впала зі скелі" - зробивши аборт, навіть ціною власного життя. Проте жінка сміливіша ніж він думає.
Саме в той момент, коли в його житті все наче стає ідеально, з’являється Клавдія Петрівна й повідомляє йому що в нього син
Головний персонаж лякається він думає це може знищити його, не розуміє як так можна було з ним вчинити.
В його голові починають з’являтися думки проте, як позбутися дитини. Думки головного героя в це період неординарні, він готовий на все - навіть вбивство, на його думку це легко, адже в книгах писали що це легко.
Проте, в той момент, коли він сам себе доводить до прірви - на 100% готовий вбити власну дитину (немовля) й лишається один крок, щоб це все завершити, він сам перетворюється в "СЛАБАКА".

Перед вами - яскравий зразок української літератури початку ХХ століття, що вдало відображає складні морально-етичні та соціальні проблеми того часу. Винниченко, відомий своєю здатністю заглиблюватися у психологічні аспекти людської природи, створює твір, який не тільки розважає, але й змушує задуматися над досить важливими питаннями.

Головний герой книги, Олег, молодий чоловік з амбіціями та мріями, які іноді здаються нереалістичними. Винниченко майстерно описує його внутрішню боротьбу між бажаннями та обов'язками, між особистими прагненнями і соціальними нормами. Цей конфлікт є центральною темою роману і відображає універсальну людську дилему: як досягти бажаного, не втративши себе (досить актуально в наш час також, еге ж?).

Однією з найсильніших сторінок книги є глибокий психологічний аналіз персонажів. Винниченко не просто описує їхні дії, але й занурюється у їхні думки, страхи, надії та сумніви. Це робить героїв живими та багатовимірними, дозволяючи читачеві зрозуміти їхні мотиви і співпереживати їм. Особливо варто відзначити складні та неоднозначні відносини Олега з іншими персонажами, які підкреслюють його внутрішню боротьбу.

Соціальна тематика також займає важливе місце у книзі. Винниченко торкається питань нерівності, соціальної несправедливості та моральних компромісів, які часто доводиться робити людям у пошуках кращого життя. Це робить роман актуальним не лише для свого часу, але й для сучасного читача, оскільки багато з цих проблем залишаються нерозв'язаними і сьогодні.

"Хочу!" є важливим літературним твором, який поєднує у собі глибокий психологізм, яскравий стиль і важливі соціальні теми. Це книга, яка змушує задуматися над сенсом життя, цінністю мрій та компромісами, на які ми готові піти заради їх досягнення. Вона залишає глибокий слід у душі і спонукає до роздумів, роблячи її цінним надбанням української літератури.

Це перша книга В. Винниченка, з якою я познайомилася у свідомому віці. Його стиль написання цікавий і читається дуже легко.

Історія написана ще на початку минулого століття, та все ще є дуже актуальною. Книга про втрату віри, про пошуки себе і того, про існування чого раніше навіть не підозрював. Книга про те, як розчулюєшся, почувши рідну мову на чужині, й що головніше - вона про людей.
Було цікаво стежити за головним героєм, деякою наївністю його думок, його ростом і тими, хто спричинив ці зміни. Читаючи промови Андрія Степановича, бува не помічаєш, як загораєшся його словами, ідеїми. Навіть зі сторінок відчувається його незадоволення, любов до рідного краю, що вже казати про головного героя, який чув це все особисто.

7/10, бо деякі твори здались дещо нудними, проте це не означає, що Вам теж так здаватиметься.
Приємно здивував Яновський у цій збірці, його східні мотиви просто неймовірні!

Сподобалось. Якщо Ви знайомитесь із Винниченко і хочете щось, окрім "Записки кирпатого Мефістофеля" - це воно. Особисто я кайфую від його стилю.
Сюжет, як зазвичай, трохи романтичний, трохи "на подумати". Підіймається питання належності до народу. Малорос, який не знає свою мову - головний герой. Але згодом він все ж таки починає говорити українською. Чому? Дочитайте до кінця, щоб дізнатися!

Володимир Винниченко - бунтар української літератури початку ХХ століття. Він не боявся ставити досліди на собі: від нудизму до вегетаріанства. А сама книга є моральним експериментом автора.

Назва:
[записки] читаємо твір від першої особи, без моралізаторства, так як є.
[мефістофель] класичний спокусник, випробовує людську віру в добро.
[кирпатий] бо непослідовний у служінні зла.

Головний герой успішний київський адвокат Яків Михайлюк, то маніпулює людьми та штовхає їх на сторону зла, то відчуває раптові пориви творити добро.
(тут десь пройшов повз вайб з «Адвоката Диявола»)

В книзі кілька сюжетних ліній, за ними дуже цікаво спостерігати:
- давні стосунки Михайлюка з Сонею, дружиною його друга та постійні роздуми чи не від нього у неї дитина;
- процес розлучення Панаса Павловича, його стосунки з дружиною та коханкою, поділ дітей. Кирпатий Мефістофель тут виступає адвокатом та другом-порадником;
- завоювання прихильності Білої Шапочки (Ганни Пилипівни);
- роман з Клавдією Петрівною, який закінчується небажаною вагітністю.

Ви просто уявіть, що у 1916 році Винниченко розмірковує про маніпуляції, стосунки людей в шлюбі та поза ним, небажаних дітей, аборти, відповідальність за своїх дітей, дітовбивство і це не весь список!

Роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління.

Сімʼю не можна зруйнувати збоку. Вона завсіди розпадається зсередини.

Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як відходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашими хотіннями, волею, впертостю, гордістю.

А кінець капець який неочікуваний!
Я в захваті від книги!

Якою ж підлою може бути людська натура! Стільки емоцій викликає ця книга, від обурення до захоплення.
Винниченко без прикрас описує найсокровенніші людські таємниці, майстерно вимальовує тонкощі людських стосунків. Персонажам то дивуєшся, то ненавидиш їх, то презираєш. Коли герої книги викликають шквал емоцій, напевне, це найкращий критерій майстерності письменника!
Ця книга - беззаперечна класика української літератури, та класика, котра однозначно має бути на полиці шкільної програми, принаймні для старшокласників, адже вона допоможе сформувати більш широке бачення на українську літературу, познайомить з різномаїттям жанрів.

Для марафона треба було прочитати українську класику, а ця книга єдина була в мене на полиці і більше поки точно не планую. Оформлення гарне, прям дуже гарне. Обкладинка, зріз, текст, все як треба. Але ні роман, ні оповідання мене не вразили. Також я знаю що передмова повинна бути на початку книги, але я її прочитала і для мене це просто стало великим спойлером до усієї книги. Тому якщо заплануєте читання, читайте її в кінці.

Герої книги мені не сподобались. Їх думки та манера спілкування теж. Їх стиль життя і думки знову повз. Мені нічого не сподобалось. Я не розуміла того часу і тих людей. Їм випала можливість жити своє вільне життя в чужій країні, так користуйтесь нею! Навіщо страждання і пусті балачки. Навіщо повертатись туди, де ти можеш померти заради примарного майбутнього.

Мені нема чого ще додати про цю книгу. На кожну книгу є свій читач і я впевнена що і в цій хтось знайде правильні сенси і буде задоволений самою історією.

Прекрасна збірка оповідань! Якось забігла в Readeat за якоюсь книжкою, щоб скоротити час без світла і натрапила на цю книгу. Хотілось чогось класичного, легкого у читанні та, водночас, з сенсом. І тут побачила цю збірку на полиці! Ідеальний варіант. Збірка охоплює декілька оповідань, які різні за змістом, але кожна зі своєю сокровенною історією.
«Федько-халамидник» - не залишить нікого осторонь. Оповідання про хлопчика, який хоч і шибайголова, проте з добрим серцем! Людська жорстокість, обман, лицемірство, принципи та боягузтво… всі ці характеристики змогли сплестистися у трагічну історію, яка розкривається як квітка і зачіпає кожного, хто зміг доторкнутися до неї.

«Кумедія з Костем» - взагалі не комедія як може оманливо здатися з назви. Історія про самотність, потребу у любові кожній дитині у світі та відповідальності батьків. Це оповідання мене найбільше засмутило, так і хотілося пригорнути маленького хлопчика.

«Салдатики!» - оповідання про невеличке село, корупційну владу та тоталітарний режим. Тут автор зобразив реальне життя, яке повʼязане з жахливими сторінками нашої історії. Чи є шанс на справедливість при такому режимі? Чи можливо опиратися та виграти? Які будуть наслідки?

Останньою є історія під назвою «Момент». Неочікувана історія кохання, яка живе вічно та водна жива тільки в один момент! Здавалося, що коли твоє життя знаходиться в небезпеці, то не має місце романтиці та любові. Проте, головні герої знаходять світле почуття в неочікуваних обставинах, що тільки дає жагу рухатися далі.
Однозначно ця збірка заслуговує на увагу. Особливо для поціновувачів української класики!