Нові відгуки

🤔 Не скажу, що роман поганий — читається цікаво, є про що подумати, стиль Винниченка тримає. Але головний герой — то окрема історія. Сцикло, як є. Інтелігент, який боїться самого себе. Багато говорить про мораль, внутрішню чесність, боротьбу із фальшем — але сам у житті поводиться так, що аж кривить. 🙁 Головна проблема — його гіпертрофоване «я». Любив філософствувати, аналізувати себе під мікроскопом, але при цьому тягнув штани, де бачив жіночі очі. А як доходило до наслідків — зникав, перекладав вину, ховався за пафосні роздуми. Пхав свого піструна всюди, де міг, але елементарної відповідальності не ніс. І все це подавалося під соусом «духовної щирості». 😅Насправді, роман цікавий як портрет покоління і моральна драма. Але якби я зустріла такого Кирпатого Мефістофеля в житті — обійшла б десятою дорогою. Складно співчувати людині, яка з легкістю калічить чужі долі, виправдовуючи це своєю «незалежною душею». І хочеться сказати: ні, це не чесність, це — боягузтво і егоїзм. Книга залишає по собі осад, але й примушує думати. А отже — свою функцію літератури виконує. Та герой — як на мене — той ще моральний банкрут.

Моє відношення до цього твору змінювалось з 4/10 в першій половині книжки, до 7,5/10 в кінці. Майже весь час мене бісив цей кирпатий Мефістофель. Егоцентричний самозакоханий мізогініст, який дорослий достатньо, щоб усвідомлювати свої дії, але й мудак настільки, щоб не нести за них відповідальність. Дратувало його відношення до жінок, байдуже ставлення до почуттів інших, його звичка влізати в кожну знайому йому сімʼю і руйнувати її. Але! Мені сподобався жанр. Пишуть, що це - роман морального експерименту. І дійсно, в ньому порушується низка морально-етичних тем, увага яким приділяється з абсолютно різних, в т.ч. несхвальних у суспільстві, ракурсів. Мова і стиль написання автора - прекрасні. Кінцівка - неочікувана і очікувана одночасно. І саме завдяки прийнятому рішенню головного героя вкінці я підвищила оцінку. Але через легковажну поведінку героя більшу частину книги трохи оцінку понизила. Тож вийшло 7,5/10.

Записки Кирпатого Мефістофеля це дійсно класика української літератури про яку не можна забувати! Володимир Винниченко не проста постать в нашій історії та літературі, проте той факт, що він створив багато літературних художніх шедеврів нікуди не дівається! Це історія про інтелігенцію початку ХХ століття, це історія про кохання, про зраду, про жагу до іншої людини, про долю та філософію життя. Автор майстерно володіє як словом, так і філософською частиною. Винниченко читати дуже приємно та легко, він майстер свого слова!

Дивовижно, наскільки актуальною може залишатися книга, написана понад 100 років тому. Пошук своєї ідентичності, стосунки із рідною мовою, свідомий вибір – це завжди складний шлях, але сповнений сенсу. З точки сьогодення добре розумієш головного героя, загубленого серед чужих по духу людей, з кволими опорами та невиразними надіями. Підтримка приходить з несподіваної сторони, і дозволяє віднайти себе і знову запалити серце.

Глибока книга з післясмаком, яка читається на одному диханні. Занадто чесний головний герой, але чесний для кого? Для себе — не завжди, постійна внутрішня боротьба заплутує його у власній свідомості, але чи не часто ми самі заплутуємось у власні тенета?! Для читача — більш ніж … Адже кожна гілочка на дереві, кожен подих вітру та скрип снігу розкриває стан Мефістофеля. Читати і перечитувати 💚

У шевченківський день я розповім про письменника, який також зробив дуже багато для української літератури. Його твори виводять літературу, що була під забороною та гнобленням на новий щабель розвитку. Далеко не усі, навіть європейські літератури, мають твори такого рівня. Пишаюся! Про що? Про розвиток людства. Твір написаний 1922-1924 роках. Події роману теж відбуваються у Берліні. Твір багатошаровий, має безліч героїв, які не є статичними фігурами, вони закохуються, ревнують, вчиняють самогубство, прагнуть помсти та правди. Один лише жанр говорить про складність і нетривіальність - науково-популярний роман, утопія та антиутопія одночасно. "Чудодійна, страшна річ — надія. То вона, а не страх, не покірність веде засуджених на смерть на ешафот; то вона найгордіших, найодважніших утримує від бажання кинутись на катів і в нерівній, безнадійній, але почесній боротьбі знайти смерть. Опортуністична, поблажлива, гнучка, улеслива, вона згодна на всяке пониження, на всяку ганьбу, аби відтягти останню хвилину на міліметр далі." Тепер до найголовнішого - що ж то за сонячна машина? Вона тут з'являється наприкінці першої частини, сконструйована доктором Рудольфом Штором. Ця машина перетворювала сонячну енергію в найсмачнішу їжу. Кожен міг жити і їсти, не витрачаючи свої сили на виживання. Це усе мало стати протидією безмежній силі капіталу та терору. Так і сталося, але не без нюансів. Держава зникла, треба було знаходити нові стимули для розвитку та життя. Скажу вам чесно, мені здавалося, що позитивного фіналу годі було і чекати, бо люди завжди вибирають з можливих варіантів найгірший. На щастя, саме тут перемогло кохання. Можливо, це ще й трохи казка ...

ця книжка – спосіб по-іншому подивитись на українську літературу 20 століття. це спосіб відкрити для себе нових (перекреслено) забутих авторів. мала форма (оповідання) найкраще пасує до сьогоднішнього виру подій і допомагає сконцентруватись на кожній окремій історії на кілька сторінок. тексти чуттєві, відверті романтичні, але не відірвані від реальності. на фоні завжди присутній контекст початку століття та революції. раджу читати!

"Хочу" Володимира Винниченко був написаний в далекому 1915р. Але мені неодноразово доводилось нагадувати собі, що я читаю українського класика, а не сучасного автора. Крізь століття російські наративи залишились незмінні, а проблеми національного питання досягли свого апогею. Володимир Винниченко майстерно заглиблює читача в роздуми про мораль, людські цінності, вплив соціуму на формування особистості. Гостра боротьба між звичайним людським "Хочу" і соціальним "Треба" Коли до кінця книги було зовсім мало сторінок я все не могла зрозуміти, як автору вдасться так швидко закінчити твір, бо по змісту він ще й близько не доходив до завершення....через що ж розбиваються всі людські ХОЧУ...цікаво і страшно...Війна #марафонкнигомам