Ця книга досить повільна, але відриватися від неї не хотілося через нетривіальний сюжет та цікавих персонажів.

«Фанатка» підіймає багато важливих проблем:

Важкі хвороби та смерть

"Я не можу проконтролювати майбутнє. Ніхто з нас не може... І все, чого ми досягаємо, крадемо самі в себе життя. Іноді боротися за життя - це такий самий спосіб цього життя уникати, не бути в ньому тут і зараз. Люди весь час повторюють, що бояться померти. Насправді вони бояться жити."

"Смерть упевнено відвойовує собі місце в нашому житті. Вона - бабусин посуд у серванті, який нікуди не подінеш. Вона - теплий кіт, що вночі лягає на груди: дихати важко, але й зігнати його неможливо"

Страхи та фобії

«Страх летить із тебе й кричить, і ти кричиш, і серце кричить, мов кажан. Але потім ти розумієш, що серце нікуди не дінеться з грудей. Що це мʼячик на резинці. І ти його вхоплюєш. І розумієш, що нічого з тобою не станеться».

Важливість мистецтва та збереження культурних пам'яток

«Розумієте, картини — це сонячні годинники, за якими можна звіряти час епохи, це дзеркала того, що з нами відбувається. За ставленням до мистецтва можна визначити, наскільки ми відбулися як суспільство»

"Влад слухав її голос і думав, що якраз за це й любить мистецтво: воно чесно фіксує портрет або пейзаж саме в цю секунду, за цієї пори року й цього освітлення. Воно не має претензій все осягнути, все узагальнити раз і назавжди, як, наприклад, література."

Боротьбу з байдужістю та корупцією

"Смерть не забирає так багато, як забирають забуття і байдужість. Мертвим усе одно, що ми потім зробимо з пам’яттю. Їм це не потрібно. Це потрібно вам, живим. Нам".

Що мені сподобалось:

✅ Книга написана приємною мовою — навіть про важкі теми читати було легко. Дуже сподобались метафори, влучні порівняння.

«Георгій давно не зʼявлявся, ніби чекав, поки вона повільно набереться соку на зимовому сонці. Щоб потім вислухати одразу всі її історії, спустошити одним ковтком, одним рухом, неначе сливу, розчавлену на дорозі переднім колесом велосипеда. Але хочеш чи ні, люди нікуди не зникають із нашого життя. Іноді навіть після закінчення власного життя. Слід від них протягується, немов зачепившись за те ж велосипедне колесо, і намотується на нього ще не один раз - лишаючи спогади, слова, запахи, дописи.»

✅ Я змогла «побачити», що відчуває людина з біполярним розладом, з якими побутовими проблемами вона стикається кожного дня. Вважаю, що теми психічного здоров'я дуже важливо висвітлювати.

"А тоді Аня зрозуміла, що емоційно її притисло важелезною плитою, вона не може вибратися — так, наче за ніч відростила собі черепашачий панцир. Слова в роті злипалися, мов розпечена смола. А всі чекали."

✅ Книга викликала багато емоцій. Насамперед співчуття до героїв і … садиби Мурашка, про існування якої я раніше і не здогадувалась. Треба буде подивитися на неї.

А тепер про мінуси:

В деяких моментах мені не вистачило достовірності. І дуже дивно, бо я пишу це вже другий відгук підряд, але кінець книги та фінал здалися мені сумбурними, що трохи погіршило загальне враження.

Якби не це, оцінка була б вищою. А вийшло 7 ⭐️ з 10. Але якщо авторка продовжить писати (це дебютна книга Христини), я буду рада продовжити знайомство.

7 причин, чому мені сподобався цей трилер:

1️⃣Динамічний, захопливий сюжет

2️⃣Це якісний представник жанру з вбивствами та моторошними медичними реаліями, але написаний з гумором.

"Перший робочий день після відпустки — це один із найменш гуманних різновидів катування, нарівні з колесуванням або китайською «смертю від тисячі порізів»."

3️⃣Крім екшену вистачає психологічних моментів

Головним чином це історія про вибір та моральне падіння людини.

"Вибір у вас є завжди. Запитайте себе, чи він того вартий. "

"— Система, проблема — це все зі словника популістів. Корінь зла — люди, Сева. Тільки вони створюють проблеми. А якщо немає людини, проблема зникає сама собою."

"- А ти хотів істерики? Сліз? Я тверезо дивлюсь на світ, Сево. Ми такі, які ми є. Часом доводиться робити погані речі. Навіть страшні. Але кожна подія... навіть смерть... має свій сенс, рухає нас далі."

Але є й інші моменти, над якими хотілося подумати і під час читання, і після.

"Люди хотіли турбуватися, людям хотілося знайти страшну небезпеку, що нависла над ними, й уникнути її швидко та за відносно невелику плату. Бо, вилікувавши щось серйозне, пацієнт починає думати, що шанси захворіти чимось серйозним знову надзвичайно малі. Як то кажуть: «Перехитрив смерть»."

4️⃣Книга викликає емоції

В моєму випадку більш негативні — здивування, роздратування, обурення, місяцями огиду — але книга чіпляє і якийсь час не відпускає.

"Сева пам’ятав, як на одній із конференцій розповідали про стадії переживання горя. Їх було всього п’ять: заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття. Всього п’ять простих слів, за якими ховалася вся гама людської муки."

5️⃣Цікаві об'ємні герої зі зрозумілими мотивами, хоча симпатії ніхто з них не викликав. В кращому разі співчуття.

"Якби він був поетом, то порівняв би свій внутрішній світ із якою-небудь арфою чи, в крайньому разі, бандурою, на якій одна із струн постійно розтягувалась і з кожним днем звучала дедалі фальшивіше. Налаштувати він її не вмів, тому призвичаївся грати мелодії на решті струн. Гармонія зникла, зате хоча б звучало більш-менш пристойно. Та іноді палець зачіпав цю надірвану іржаву струну, і тоді Сева днями мучився — буквально фізично, як від мігрені, й до нудоти, як від болючого каріозного зуба."

6️⃣Це українська книга, з нашою ментальністю та реаліями

"Лікар — це типовий кріпак на медичній плантації, якого можна купити, викинути на вулицю, крити матом, тримати надголодь."

"З іншого боку, інтерн — штука багато в чому корисна. Безкоштовна робоча сила, природою створена для відповідальних задач "піди-принеси". Ба більше: суттєва різниця між інтерном і античним рабом полягає в тому, що інтерн був зацікавлений у роботі, яка для нього сама по собі ставала винагородою."

Також люблю, коди події стаються в знайомих мені містах. В цьому випадку добре знайомим виявився не тільки Київ, але й Копер - маленьке приморське містечко у Словенії.

7️⃣Цікавий несподіваний фінал, хоча натяки на нього були, тож він виглядає реалістичним.

"Невміння прогнозувати наслідки своїх дій - дуже прикра риса, яка часто зводить усі старання нанівець."

Ставлю 9 ⭐️ з 10 — через те, що книга на одне прочитання. Але якщо любите трилери, то читати варто — книга класна і недарма давно знаходиться в топі продажів.

Сюжет в анотації виглядав цікавим. Але реалізація викликала різні емоції. Для мене ця книга — якийсь вінегрет зі стилів письма та жанрів. Іноді здавалась, ніби писали різні автори. Якісь частини подобались, якісь — читалися важко й нуднувато, викликали відразу.

Коли оповідь йшла від автора, текст сприймався легко, я знаходила цікаві формулювання на кшталт:

"Замолоду ми всі є ніким‚ навіть найбільші генії‚ чиї кар’єра і визнання попереду‚ приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно‚ що одружившись‚ наражаємо себе на неабиякі випробування‚ які рідко завершуються щасливо‚ а частіше все ж таки розлученням."

Але коли оповідь йшла від Йоська, доводилося долати дуже довгі речення, іноді на пів сторінки:

"Йосько з нас чотирьох був найменший, і за віком, і за зростом, а ще він був худий, в окулярах і зі скрипкою, можете собі уявити це видовище, як він теліпається з тою скрипкою, що ледь не більша за нього, тому ми мали над ним опіку, бо кожен хотів такого курдупеля образити, мені й самому, якби то не мій товариш, а зобачив його десь на вулиці, рука б потяглася здерти з нього кашкет і закинути на гілляку, але то був наш *, і то такий, що ще пошукати.
До того ж, в оповідях Йоська багато специфічного діалекту — і з одного боку, це занурювало в атмосферу Львова тих часів, але з іншого — важко читалося."

Не сподобались мені деякі фентезійні моменти та еротичні (скоріше порнографічні) сцени. Я зовсім не ханжа, але це було якось огидно. Сорі, цитувати не буду.

А сподобалось занурення в історичний контекст - тепер я набагато краще уявляю життя у Львові перед Другою світовою війною та в її часи, та як львів'яни потерпали від совецької окупації. Насправді мало що змінилося:

"А на вулицях Львова тепер можна було спостерігати дивовижні картини, адже неможливо собі було уявити польського офіцера з мішком картоплі за плечима, з дитячою ванночкою чи навіть унітазом на голові, але совєтські офіцери з таким скарбом трап­лялися щодня, пхати поперед себе тачку з яким-небудь комодом чи бюрком, конфіскованим у буржуя, було для них звичною буденною справою, і жоден військовий патруль ніколи не звертав уваги на таку принизливу для військової еліти картину."

Також сподобалися описи галицьких страв та смішні моменти, яких багато на початку книги. В кінці було вже зовсім не смішно — моторошно, жорстко й боляче. Але реалістично.

Для мене цей багатошаровий твір виявився на 7 ⭐️ з 10.

🔎 Після книги «Як читати українських класиків» захотілося чогось подібного, щоб обрати щось справді вартісне для читання. Побачила у Лабораторії книгу Фредеріка Беґбедера — французького письменника, критика і сценариста, та зацікавилася.

Спочатку автор розмірковує про роль та мету літератури, а потім окремо розглядає кожну з 50 головних книг його життя. Книга мені сподобалась, адже виконала свою роль — я звернула увагу на багато нових для мене творів та авторів.

👏 Написати про кожну книгу та навести цитати про неї не вийде, бо відгук дууууже розтягнеться. Але окремо виділю книгу «Сірі бджоли» Андрій Куркова, яка посіла у Беґбедера 11 місце.

Звісно, я не могла не звернути увагу на українську книгу, про нашу війну. Була приємно здивована поглядами Беґбедера (ще до повномасштабного) на те, що коїться:

"Новий роман Андрія Куркова описує війну в Україні чіткіше, ніж цілодобові новинні канали."

"Кілька сторінок "Сірих бджіл" Куркова досить, щоб олюднити цю дивну, абсурдну війну, яка вже 8 років висить над головами європейців"

"В Україні жити означає виживати нестерпних умовах. Трагедію завжди полегшує комедія. У цьому романі двоє сусідів ненавидять один одного, але щодня розмовляють: пасічник Сергійович і пенсіонер Пашка. Вони двоє мешканців покинутого села в сірій зоні поблизу Донецька між українською армією і російськими найманцями."

А ось і думки про книги та читання, які мене зачепили:

"Мета твору, який ви тримаєте в руках, — сказати, що література не має бути цензурованою, прибраною та очищеною. Найкращі книжки часто непристойні, огидні, укриті плювками, зіпсуті, вони досліджують нашу любов до підглядання, виставляють те, що суспільство хотіло б приховати, викривають темний бік нашого роду людського, перетворюють збочення на красу, досліджують кордони, виходять за межі, порушують заборони. І насамперед — утручаються в те, що їх не стосується."

"Романи взагалі не мають місії. Метою літератури не є ні стійкість перед лицем життєвих випробувань, ані виправлення перекосів суспільства. Сенсація: література не має жодної мети, крім власної краси й читацького задоволення"

"Добра книжка — це та, що не пропонує жодного уроку."

Пара нюансів:

1️⃣Книга місцями складно написана, багато незнайомих імен і незрозумілого контексту.

2️⃣Книга писалася за часів коронавірусу, тому автор часто його згадує. Але зараз це вже не актуально, й згадувати ті проблеми якось не дуже хочеться.

Зняла пару зірок за доступність викладу матеріалу — хоча можливо, я просто погано підготовлена.

Останнім часом мені щастить на гарні книжки. Ця мені не просто сподобалась, а наче зачепила щось важливе.

На мій погляд, книга набагато глибша, ніж можна уявити з анотації:

✏️ Написана від чотирьох непересічних осіб (так, я не помилилась), які дуже відверто розкривають перед нами свій внутрішній світ. Ми знайомимося з головними героями ще у дитинстві, тож можемо зрозуміти, що впливало на їх становлення.

💧Не дуже швидка за розвитком сюжету — події розгортаються, але більше цікавого відбувається не в зовнішньому світі, а у голові героїв. При цьому, я не можу назвати книгу повільною, краще підійде визначення «плавна».

🥹 Красиво подана — емоційно, зворушливо, чуттєво. В ній якось особливо тонко розкриті теми гомосексуальності, СНІДу, поліаморії, про які далеко не всі наважуються писати.

Для мене ця книга про:

✔️ самопізнання та прийняття себе

"— Я тут про те, що упаковка мусить відповідати сутності. Правду кажу, чи ти сам на себе не схожий. Якщо ходити меж сам на себе не схожий, то можеш і роботу неправильно знайти, і друзів неправильних, і ще бозна що. Так можна прожити ціле чуже життя."

✔️дорослішання та пошук сенсів

"Не хвилюйся так. Чи я знову говорю з тобою, як з маленькою? Хвилюйся. Навіть з найкращими людьми стаються біди."

"Я починаю усвідомлювати, в чому полягає відмінність між юністю і зрілістю. У молоді є час снувати плани й вигадувати нові ідеї. У старших вже вся енергія йде на те, аби не відставати від задумів, які вже запущено в рух."

✔️проблеми та різноманіття форматів стосунків — з батьками, друзями, коханцями, у шлюбі

"Але я все одно затрималася. Не могла відвести від Джонатана погляд, хоча він і дратувався на мене. Якби мені вистачило сміливості, я сказала б йому: «Не роби цього, будь ласка, не починай мене ненавидіти. Ти можеш завоювати цілий світ, не виганяючи мене зі свого життя». Я тихо вийшла з його кімнати, настільки ж наповнена ним, як під час вагітності."

✔️кохання та самопожертву

"У ту мить я вірив, що нікого в житті не любив, крім батьків і цих двох осіб. Можливо, від свого першого кохання ми так ніколи й не оговтуємося. Можливо, в підліткових поривах ми розкидаємося відданістю надміру легко й майже бездумно, бо помилково вважаємо, що на все наше життя нам вистачить почуттів, які ми зможемо віддати всім, кому захочемо."

✔️відношення до серйозних захворювань та смерті

"Ми зазвичай думаємо, що мертві мешкають у минулому, але я тепер вважаю, що вони існують у нескінченному теперішньому. У них немає надії, що все зміниться на краще. Немає пам'яті про людський прогрес, котрий передував кожному конкретному моменту."

"Найдивовижніша в мертвих їхня постійність. Вони будуть так само мертвими й за тисячу років. Я досі звикав до смерті батька. Доки він жив, я думав про те, що наші уявлення один про одного ще можуть змінитися. А тепер ми вже не змінимося. Батько забрав цю можливість із собою в піч крематорію. "

🔥 Оцінка й післясмак

Після прочитання залишилось відчуття, що книга мене духовно збагатіла. Не знаю, як це виразити точніше, але наче дійсно побувала в головах інших людей, зовсім не схожих на мене. Люблю книги, які ніби дають такий досвід.

«Дім на краю світу» заслуговує на 10 ⭐️з 10.