​Книга залишила у мене неоднозначні враження. З одного боку, в основі — правдивий та захопливий сюжет, що занурює в атмосферу тогочасної Америки.

З іншого боку, роман видався мені складним для сприйняття: постійні посилання на документи, судові засідання та архівні матеріали створюють враження, ніби читаєш нонфікшн, хоча книга позиціонується як художній твір.

Авторка пише: «Хоч ця історія і може здатися дивною, це документальний твір без єдиної вигаданої репліки». Можливо, більш стисла та художня подача зробила б роман легшим та цікавішим.

Питання, які порушено в романі:

Феномен становлення найуспішнішого контрабандиста в Америці

"Римус був уособленням нового десятиліття, передвісником найнепомірніших його капризів і найтемніших ілюзій. В обраній справі він прагнув стати найкращим у країні. Справа та нізащо не пережила б такого приголомшливого розквіту в жодну іншу епоху — і в жодну іншу епоху не могла б застаріти так швидко. Як і Америка, Римус теж знайшов нового себе — і жив у хворобливому служінні власному творінню, боронив його за будь-яку ціну."

"Наріжним каменем цього творіння, точкою опори, що дала йому змогу відштовхнутися та здійнятися вгору, була Авґуста Імоджен Римус."

Вплив ув'язнення на світосприйняття й стосунки

«Вона завжди пробачала його норов, але тепер усе було інакше. Він був у клітці, вона на волі, поза тим світом, що створили вони, у світі, до якого він ніяк не міг дотягнутися. Якби їхній зв'язок змінився, то він би став кимось іншим, незнайомим, ладним на все, щоб повернути втрачене.»

«Його охоплювало пригнічення, почуття незнайоме і страшне, посилене відсутністю роботи. Він дійшов непростого висновку, що вся його кар'єра була дурістю, що найщасливішим він був, коли заробляв п'ятірку на тиждень в аптеці і спав на розкладачці в підсобці, бо надто боявся йти додому.»

Травматизація зрадою

«Без Імоджен у маєтку було порожньо. Її гучна, до нестями, до нудоти, палахкотлива присутність змінилась холодним відлунням зради.»
«Кожен спогад про Імоджен став примарою — а Коннерс знав, як несамовито Римус боїться примар, — але він не міг довести, що вона несправжня, не міг покласти її назад у ящик, далеко від Римусової підсвідомості. Тоді вони і гадки не мали, де нині Імоджен, але присутність її ще ніколи не була такою близькою, закарбованою на всіх Римусових думках.»

Становище жінок у 20-ті роки в Америці

«Ну а ще була сама жертва. Це був суд не тільки над сухим законом, але й над становищем жінки. Чимало чоловіків досі їжилися від самої думки про те, що їхні дружини, матері і дочки здобули право голосувати. »
«— Найбільше я зрадів би, якби мене судили 12 жінок. У світі ніколи не було судді злішого і суворішого за жінку, яка судить дружину-зрадницю. »

Вплив сухого закону на американців

«На початку дії сухого закону рівень вживання алкоголю впав аж на 70%. І хоч далі населення стало пити більше, то загальна тенденція зберіглася. »
«Хоча загалом американці і справді пили менше, ця національна статистика не враховувала звичок окремих людей. Ці, хто пив, вживали більше, ніж будь-коли, ніби надолужуючи за тих, хто від спиртного відмовився. »

Я оцінила книгу на 7⭐️ з 10. Думаю, якби вона була художньо й легко написана, то сподобалася б більше. Але поціновувачам трукрайму та точно викладених історичних фактів може зайти.

🦏 Взагалі я майже не читаю оповідання. Але цього разу мене зачепив еласмотерій. Треба ж було дізнатися, що це за звір такий.

🤷‍♂️ Відверто скажу, що писати відгук на збірку оповідань складно — бо твори різні, і я б оцінила їх по різному. Тому сьогодні оцінки не буде.

Загальне враження: це креативно, сміливо, незвично, екзотично, живо. Стиль автора та його мислення місцями в гарному сенсу шокують. Майже всі оповідання містять абсурд різного ступеня, і це не зовсім мій жанр. Є тут і більш звичайний гумор, і сатира, і філософські роздуми.

Над деякими оповіданнями я реготала в голос, а деякі зовсім не зрозуміла. В будь-якому випадку, майже всі твори, хоча вони і гумористичні, не назвеш легким чтивом. Треба відшукати підтекст й осягнути метафори.

💖 Найбільше мені сподобалися твори:

"Регіон" — оповідання про містечко, де всі вимушені працювати на літературному заводі.

"Як воно — зростати у такому місті, де все підпорядковано лише мистецтву? Твій прадід працював на заводі митцем, твій дід працював митцем, твій тато також, ти майже напевне закінчиш там само, і діти твої, якщо пощастить мати дітей, також. Мистецтво тисне на усіх жителів регіону й позбавляє вибору. І ти живеш серед таких самих, як і ти, позбавлених вибору людей."

"Персонаж" — цікавий хід, бо це оповідання про оповідання, яке ми прочитали раніше 😁

"Венера Мілевська" — оповідання про "новий вектор" українських поп-зірок після 24 лютого 2022 року.

"Валя співає: — Я перевзулась у нові чобітки, — Руля радісно демонструє два підняті до гори великі пальці. — І вже не босою, ходжу Батьківщиною, Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов'ї мої."

"Роман Голубовський" — самоіронічне оповідання, і ще один хід, який мене здивував. До речі, ступень самоіронії та креативності автора можна оцінити за відгуком, який він написав про свою книгу.

Про кожне оповідання розповіла вам дуже стисло, бо не хочу спойлерити.

Отже, підсумовуючи: проза Романа Голубовського зайде точно не всім, але спробувати варто.

Дуже багато очікувала від цієї книги, але очікування трохи не справдилися. Хоча книгу 100% треба читати.

🏞 До 2014 я їздила в Крим майже кожного року — в дитинстві, юнацтві, вже бувши мамою — з сином. Здається, об'їздила весь півострів, але зовсім мало знала про нього. Бачила тільки красиву природу, море та гори.

Тож для мене головна перевага книги — можливість познайомитися з історією та населенням Криму, їх поглядами.

Авторка знайомить нас з кримськими татарами — їх ментальністю й традиціями. Розповідає про трагедію виселення та непрості шляхи повернення додому, у Крим. А також про життя поруч з українцями та руськими, ставлення одне до одного.

"… а пісні зі страшними словами, "хай згорить Урал, перетвориться на попіл і осліпнуть ті, хто вислав нас із Криму«» — мені завжди пробігав мороз між лопатками, коли я це чула, проте здавалося, що це щось украй важливе, і сперечатися з цим не можна."

Багато приділяється уваги проблемі самовизначення, пошуку національної ідентичності. Переживання героїні з цього приводу мені знайомі та близькі, викликали емоції.

"Олена Василівна прокладе українські колії, якими зможуть рухатися мої думки. Так, мені бракувало саме колій, бо досі вони були дуже короткі, зарослі соняшниками й калиною, іншої рослинності тут не було, а навколо короткого шматка колій — суцільне бездоріжжя."

"Я хочу сперечатися, щось доводити, я страждаю от на відповідності того, в якій родині я виросла, — і з ким тепер дружу, кого люблю, кому довіряю."

"Бо понад усе, казала собі, — свобода і можливості. Можливості висловлюватись, думати і говорити, знайомитись і ходити, і їздити. Було ясно, що в Україні ці можливості є."

Розвінчується міф «великої руської культури», показується її негативний вплив — достатньо влучно, на мій погляд.

"Вони можуть викривати злочини влади, але оспівують той народ і його "незбагненну душу", яка і прагне такої злочинної авторитарної влади. І потім, до речі, ця влада ще й хизується своєю літературою і через неї вербує нових прихильників — уже не тільки літератури, а всієї країни і всього русского міра."

"Імперські літератури завжди кількісно багатші — бо їх підтримує імперія. А з кількості потім виростає якість. Для літератури потрібно що? Гроші. Підтримка держави. Не тільки талант і бажання."

І, звісно, в романі ми бачимо, як сталася анексія Криму — очима тих, хто там був. Це дуже цінно, я вважаю. Читати цю частину було боляче, бо схожі процеси я спостерігала в рідному Донецьку. От би хтось написав і про це…

"Так почавсь рік, який я буду згадувати місяцями й літами. Пам'ять, як море, то викидатиме з Бога де на берег, то ховатиме їх на дно, як водорості, як мушлі, але нічого, нічого з неї не зникне."

"Перешийок переламався, півострів став островом і дрейфував у невідомому напрямку. Хоча чому ж — відомому: у бік зла. Того, яке здіймається і каламутить воду, що досі була півпрозорою."

Чому я не поставлю цій книзі 10⭐️?

Мені не вистачило «художності», чи як це правильно назвати. Книга читалася як нон-фікшн, для мене вона була більше про користь і знання, ніж про задоволення. Але це саме художній твір — авторка не жила в Криму, але взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами.

Я не критикиня і навіть не філолог, але здалося, що чогось не вистачає сюжету, героям. Деякі моменти з любовних ліній відгукнулися, а деякі наче недопрописані. Залишилось відчуття якогось хаосу.

Тож поставлю книзі 8 ⭐️ з 10, але читати її порекомендую — не заради сюжету і стилістики, а заради розуміння історії Криму та України загалом.

Ця книга — історія культового незалежного видавництва, розказана через листи, щоденники та внутрішні документи онуком засновника компанії Тобі Фейбером. Для нас, читачів, це унікальна можливість зазирнути в реальне життя видавничого світу.

"Читацькі нотатки Томаса Еліота, лайка і цензура у творчості Семюела Беккета, відмова від «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла, відкриття талантів Кадзуо Ішіґуро, Вільяма Ґолдінґа, Сильвії Плат та інших літературних суперзірок — все це синоніми видавництва Faber & Faber, заснованого у 1929 році в Блумзбері. Але як їх вдалось об’єднати і що насправді відбувалось за лаштунками маленької фірми, яка попри нестачі паперу, період Великої депресії й фінансові кризи, стала одним із найбільших незалежних видавництв у світі, що утримує свою першість і донині?

Що сподобалося найбільше

🔥 Автентичність

Це не переказана через призму автора історія, а оповідь на основі реальних документів та листів, доповнена ілюстраціями до обкладинок та фотографіями важливих подій.

✉️ Листування з культовими авторами

Дуже цікаво було читати, як редактори спілкувалися з Семюелем Беккетом, Кадзуо Ішіґуро, Вільямом Ґолдінґом, Сильвією Плат та іншими авторами.

Колись я писала, що Джорджу Орвеллу з політичних причин відмовили видавці, так ось — це були як раз Faber & Faber. А ще (шок-контент!), вони відмовились не тільки від «Колгоспу», але й завчасно від «1984»:

"...це видатний твір, майстерна фабула, а сама ж думка утримує окремий інтерес до себе — мало кому вдавалося досягти подібного після Гуллівера. Проти ми не впевнені (і думаю, що жоден з інших директорів не був би), що це правильний погляд, з якого можна критикувати політичну ситуацію нині. Мені дуже шкода, тому що видавець, який це опублікує, природно матиме змогу опублікувати наступні ваші роботи, а я поважаю ваші твори, це чудово написано, без жодної омани."

Я взагалі дуже дивувалася, як видавництво себе «продавало»:
"Гадаю, наше видавництво могло б подати вашу книгу не гірше, ніж будь-яке інше."
«Я починав читати цю книгу вкрай упереджено та швидко захопився. Хотів би видати її. Пропоную, звичайно, жодного авансу і скромні роялті.»

🪖 Розділ про війну

Знайшла дуже багато спільного з нашою реальністю: тоді бракувало паперу, зараз – друкарень, але в обох випадках під час війни люди почали купувати більше книг. Цікаво, що буде далі.

"Коли ж навесні 1940 року війна розгорнулася всерйоз, вона принесла з собою частину трагедії, хоча мені не відомо про жодного загиблого співробітника Faber & Faber під час виконання службових обов’язків. Безумовно, компанія мала труднощі: призов молодих працівників, нормування паперу, додаткові податки та страхування, ризик бомбардувань. Та найдивовижнішим для Faber & Faber стало те, що бізнес почав розквітати. Люди все ще потребували якихось розваг, а читання стало одним з небагатьох занять, на які не впливали відключення електроенергії. Попит на книжки надзвичайно зріс. Водночас нормування паперу беззаперечно означало і нормування книг, а це перевернуло економіку книжкового виробництва з ніг на голову."
"Післявоєнна реальність залежить від невідомих факторів. Що стане з попитом на книжки, який зараз злетів набагато вище всіх мислимих задовільних рівнів? Одному Богу відомо."
Якщо ж описувати загальний моральний стан, то вкрай важко поділитися чимось цікавим чи значущим. Війна стала тлом звичайного життя, жодних надмірних емоцій. Люди звикли і до відключення світла, і до евакуації, і до нестачі бензину.

За що знімаю зірочку

Моя оцінка 8 ⭐️ з 10. Автор радше коментує документи, ніж переповідає події, тому в деяких місцях було важко сприймати інформацію, не вистачало розуміння контексту та знайомства з деякими персоналіями.

Було б простіше, якби Тобі Фейбер більше писав від себе, а листи та інші документи використовував як доповнення. Але книга 100% варта уваги всіх, хто любить історію літератури та видавничої справи.

🔥Не думала, що біографічна історія може бути настільки потужною, захопливою та моторошною. А ще - актуальною.

"Приголомшлива історія химерного ерудита Джона фон Неймана: крізь вплив його виняткової спадщини на мрії та кошмари ХХ століття до зародження штучного інтелекту. Джон фон Нейман — вундеркінд, чиї здібності лякали оточення. Він змінював усе, до чого торкався: винайшов теорію ігор і перший програмований комп’ютер, став першовідкривачем штучного інтелекту, цифрового життя і мобільних телефонів-автоматів. "

Оповідь ведеться від близьких фон Нейману людей: брата, першої та другої дружини, колег, друзів, доньки. Кожен бачить його по-своєму, і саме це створює багатогранний портрет геніального, але складного чоловіка. Через їхні спогади характер фон Неймана розкривається не менше, ніж його наукові досягнення.

"Ви ніби розмовляли з двома різними людьми одночасно. Геніальний, але інфантильний. Проникливий, але страшно поверховий."
Цей чоловік був не здатний зав'язати шнурки. Безпорадний. Гірше, ніж дитина."
"Ця неземна здатність бачити суть речей або, якщо подивитися з протилежного боку, характерна короткозорість, яка давала йому змогу мислити тільки фундаментально, не лише була ключем до його геніальності, а й пояснювала його майже дитячу сліпоту в питаннях моралі."

Що мене вразило:

✔️Як книга передає атмосферу епохи

Частина книги розповідає про те, як єврейські вчені змушені були емігрувати в США через нацистів. Джон фон Нейман — єврей, що народився в Угорщині.
"Янчі був одержимий історією, особливо падінням стародавніх імперій. І хоча його ненависть до нацистів була безмежною, він також був переконаний, що точно знатиме, коли поїхати."
"Я сказав, що краще загубити ідею, ніж життя, але у відповідь отримав такий промовистий погляд, що стало зрозуміло, для нього все було навпаки."
"У Сполучених Штатах фон Нейман став математиком-ренегатом, найманим розумом, якого дедалі більше спокушали влада й ті, хто володів нею. "
Цікаво було читати й про інших відомих фізиків — в університеті я вивчала їхні відкриття, а при читанні книги — їхні характери, психіку, особисті драми. Багато хто мав психічні розлади, закінчував життя самогубством.

✔️Як створювали та випробовували атомну та водневу бомби

"У тій ситуації ми всі були маленькими дітьми. У наших руках несподівано опинилось те, чи можна підірвати весь світ."
"Одразу після випробування серед нас, фізиків, почав ходити лист. Петиція, щоб переконати президента не використовувати ядерну бомбу проти Японії…насправді це фон Нейман переконав їх підривати вибухові пристрої не на рівні землі, а вище в атмосфері, щоб вибухова хвиля спричинила незрівнянно більші руйнування."
"Мій любий чоловік створив одну з найнебезпечніших ідей в історії людства. Настільки диявольською і цинічною, що нам дивом вдалося її пережити."
"Він був одним із перших, хто відкрито виступав за раптовий ядерний удар по Радянському Союзу. Не тому, що ненавидів комуністів (хоча він ненавидів), а радше через переконання, що це єдиний спосіб запобігти Третій світовій війні."

✔️Як фон Нейман передбачив розвиток штучного інтелекту

Наприкінці книги показано, що його ідеї вплинули на подальшу історію – аж до створення AlphaGo і сучасного ШІ

"Я думаю про щось набагато важливіше, ніж бомби, мила моя. Я думаю про комп'ютери."
"Загроза не зводиться до появи якоїсь особливо руйнівного винаходу. Ні, загроза закладена в самій суті. Немає ліків від прогресу."
"Життя — це набагато більше, ніж гра. Його розмаїтість і складність не охопити рівняннями, незалежно від того, наскільки вони гарні й ідеально збалансовані."
"Ми охрестили нашу машину математичним аналізатором, чисельним інтегратором і комп’ютером. Скорочено MANIAC. Маніяк."

👍Емоцій під час читання було дуже багато. Якщо коротко — я вражена. Чудово написана, глибока, насичена фактами і водночас захоплива книга. Моя оцінка 10⭐️ з 10.