🔎 Після книги «Як читати українських класиків» захотілося чогось подібного, щоб обрати щось справді вартісне для читання. Побачила у Лабораторії книгу Фредеріка Беґбедера — французького письменника, критика і сценариста, та зацікавилася.

Спочатку автор розмірковує про роль та мету літератури, а потім окремо розглядає кожну з 50 головних книг його життя. Книга мені сподобалась, адже виконала свою роль — я звернула увагу на багато нових для мене творів та авторів.

👏 Написати про кожну книгу та навести цитати про неї не вийде, бо відгук дууууже розтягнеться. Але окремо виділю книгу «Сірі бджоли» Андрій Куркова, яка посіла у Беґбедера 11 місце.

Звісно, я не могла не звернути увагу на українську книгу, про нашу війну. Була приємно здивована поглядами Беґбедера (ще до повномасштабного) на те, що коїться:

"Новий роман Андрія Куркова описує війну в Україні чіткіше, ніж цілодобові новинні канали."

"Кілька сторінок "Сірих бджіл" Куркова досить, щоб олюднити цю дивну, абсурдну війну, яка вже 8 років висить над головами європейців"

"В Україні жити означає виживати нестерпних умовах. Трагедію завжди полегшує комедія. У цьому романі двоє сусідів ненавидять один одного, але щодня розмовляють: пасічник Сергійович і пенсіонер Пашка. Вони двоє мешканців покинутого села в сірій зоні поблизу Донецька між українською армією і російськими найманцями."

А ось і думки про книги та читання, які мене зачепили:

"Мета твору, який ви тримаєте в руках, — сказати, що література не має бути цензурованою, прибраною та очищеною. Найкращі книжки часто непристойні, огидні, укриті плювками, зіпсуті, вони досліджують нашу любов до підглядання, виставляють те, що суспільство хотіло б приховати, викривають темний бік нашого роду людського, перетворюють збочення на красу, досліджують кордони, виходять за межі, порушують заборони. І насамперед — утручаються в те, що їх не стосується."

"Романи взагалі не мають місії. Метою літератури не є ні стійкість перед лицем життєвих випробувань, ані виправлення перекосів суспільства. Сенсація: література не має жодної мети, крім власної краси й читацького задоволення"

"Добра книжка — це та, що не пропонує жодного уроку."

Пара нюансів:

1️⃣Книга місцями складно написана, багато незнайомих імен і незрозумілого контексту.

2️⃣Книга писалася за часів коронавірусу, тому автор часто його згадує. Але зараз це вже не актуально, й згадувати ті проблеми якось не дуже хочеться.

Зняла пару зірок за доступність викладу матеріалу — хоча можливо, я просто погано підготовлена.

Останнім часом мені щастить на гарні книжки. Ця мені не просто сподобалась, а наче зачепила щось важливе.

На мій погляд, книга набагато глибша, ніж можна уявити з анотації:

✏️ Написана від чотирьох непересічних осіб (так, я не помилилась), які дуже відверто розкривають перед нами свій внутрішній світ. Ми знайомимося з головними героями ще у дитинстві, тож можемо зрозуміти, що впливало на їх становлення.

💧Не дуже швидка за розвитком сюжету — події розгортаються, але більше цікавого відбувається не в зовнішньому світі, а у голові героїв. При цьому, я не можу назвати книгу повільною, краще підійде визначення «плавна».

🥹 Красиво подана — емоційно, зворушливо, чуттєво. В ній якось особливо тонко розкриті теми гомосексуальності, СНІДу, поліаморії, про які далеко не всі наважуються писати.

Для мене ця книга про:

✔️ самопізнання та прийняття себе

"— Я тут про те, що упаковка мусить відповідати сутності. Правду кажу, чи ти сам на себе не схожий. Якщо ходити меж сам на себе не схожий, то можеш і роботу неправильно знайти, і друзів неправильних, і ще бозна що. Так можна прожити ціле чуже життя."

✔️дорослішання та пошук сенсів

"Не хвилюйся так. Чи я знову говорю з тобою, як з маленькою? Хвилюйся. Навіть з найкращими людьми стаються біди."

"Я починаю усвідомлювати, в чому полягає відмінність між юністю і зрілістю. У молоді є час снувати плани й вигадувати нові ідеї. У старших вже вся енергія йде на те, аби не відставати від задумів, які вже запущено в рух."

✔️проблеми та різноманіття форматів стосунків — з батьками, друзями, коханцями, у шлюбі

"Але я все одно затрималася. Не могла відвести від Джонатана погляд, хоча він і дратувався на мене. Якби мені вистачило сміливості, я сказала б йому: «Не роби цього, будь ласка, не починай мене ненавидіти. Ти можеш завоювати цілий світ, не виганяючи мене зі свого життя». Я тихо вийшла з його кімнати, настільки ж наповнена ним, як під час вагітності."

✔️кохання та самопожертву

"У ту мить я вірив, що нікого в житті не любив, крім батьків і цих двох осіб. Можливо, від свого першого кохання ми так ніколи й не оговтуємося. Можливо, в підліткових поривах ми розкидаємося відданістю надміру легко й майже бездумно, бо помилково вважаємо, що на все наше життя нам вистачить почуттів, які ми зможемо віддати всім, кому захочемо."

✔️відношення до серйозних захворювань та смерті

"Ми зазвичай думаємо, що мертві мешкають у минулому, але я тепер вважаю, що вони існують у нескінченному теперішньому. У них немає надії, що все зміниться на краще. Немає пам'яті про людський прогрес, котрий передував кожному конкретному моменту."

"Найдивовижніша в мертвих їхня постійність. Вони будуть так само мертвими й за тисячу років. Я досі звикав до смерті батька. Доки він жив, я думав про те, що наші уявлення один про одного ще можуть змінитися. А тепер ми вже не змінимося. Батько забрав цю можливість із собою в піч крематорію. "

🔥 Оцінка й післясмак

Після прочитання залишилось відчуття, що книга мене духовно збагатіла. Не знаю, як це виразити точніше, але наче дійсно побувала в головах інших людей, зовсім не схожих на мене. Люблю книги, які ніби дають такий досвід.

«Дім на краю світу» заслуговує на 10 ⭐️з 10.

Не скажу, що прочитала книгу на одному диханні, але вважаю, що такі твори просто необхідно читати. Мене захопила не стільки сама історія, скільки її символіка та цікаві факти навколо українського перекладу.

«Колгосп тварин» – це сатирична казка, написана у формі алегоричної новели. Джордж Орвелл зазначав, що новела відображає події, які призвели до революції 1917 року в Росії та становлення сталінського режиму в Радянському Союзі (1927–1953). У своїх листах письменник називав «Колгосп тварин» сатирою на Сталіна.

🐷Книга розповідає про тварин, які вирішили скинути владу людей на фермі, аби створити власне справедливе суспільство.

"Ось, товариші, відповідь на всі наші проблеми! Її можна описати одним єдиним словом — Людина. Людина — ось хто наш справжній ворог. Позбудьтеся Людини, і ви позбудетесь причини голоду і перевтоми назавжди."

"Ніякі людські доводи та хитрощі не повинні збочити вас з істинного шляху. Ніколи не слухайте, коли вам кажуть, що у людини і тварини є спільні інтереси, що без процвітання одного не буде процвітання іншого. Це все зухвала брехня. Людині по цимбалах інтереси будь-кого, крім її власних. А серед нас, тварин, нехай буде повна злагода і незламна єдність у боротьбі за вищу мету. Всі люди вороги. Всі тварини друзі."

"Так, тваринам доводилося терпіти неабиякі труднощі, але принаймні їх тішив той факт, що їх життя зараз було більш гідним, ніж раніше."

🐖Проте з часом їхнє життя під керівництвом таких самих тварин стало не кращим, а гіршим, перетворившись на тоталітарний режим.

"Часом їм навіть здавалося, що на них дійсно чекає голодна смерть. Але вкрай важливо було приховувати цей факт від зовнішнього світу."

"Та й завдяки всім цим пісням, ходам, спискам незрозумілих, але, вочевидь, важливих цифр, які їм регулярно зачитував Пищик, залпів із рушниці, кукуріканню півня і стягу, який майорів на вітру, звірі хоча б на деякий час забували, що животи їх порожні"

"Тварини з-за вікна переводили погляди від свиней до людей, від людей до свиней, але розрізнити, хто є хто, вже було неможливо."

🗒 Історія українського перекладу

Написана в 1943–1944 роках під час Другої світової, книга одразу викликала спротив у Британії, де багато хто підтримував СРСР як союзника у війні. Через це кілька британських та американських видавництв відмовилися друкувати новелу. Книгу видали лише після завершення війни, в 1945 році.

Українські інтелігенти-біженці в таборах післявоєнної Німеччини та Австрії втішилися, що хтось на Заході наважився сказати правду про радянську систему. Молодий науковець Ігор Шевченко здобув англомовний примірник «Колгоспу тварин», захопився текстом і написав Орвеллу листа з проханням дати дозвіл на український переклад. Той довго не вагався і дав добро.

У 1947 році український переклад вийшов у видавництві "Прометей" у Мюнхені. Відмовившись від гонорарів, Джордж Орвелл особисто оплатив український наклад, підтримавши тих, хто зрозумів алегорії його сатири. «Колгосп тварин» українською став першим перекладом книги Орвелла з англійської іншою мовою.

Ех, дарма я так негативно ставилась до комп'ютерних ігор. Авторка книги неодноразово пропонує нам використовувати ігри типу тетрису в стресових ситуаціях задля профілактики хронічного стресу. Вони допомагають перевести мозок в інший режим і тим самим розірвати коло негативних думок та перестати накручувати себе.

Також для розвитку стійкості до стресу корисно кілька разів на тиждень відвідувати сауну. З фізичної активності помічна йога (ну це не новина) і легкий біг, який може навіть компенсувати негативні наслідки від нестачі сну. А от інтенсивні тренування не дуже корисні в цьому сенсі.

Для того, щоб ввечері виробилась достатня кількість мелатоніну, треба правильно поводитися вже зранку — робити руханку, та якомога більше перебувати на денному світлі. В книзі багато подібних цікавих фактів, зокрема і по взаємозв'язку стресу і харчування.

В цілому книга класна, допомагає "розширити межі власної гнучкості та повертатися до норми після випробувань". Але є пара моментів, які можуть не сподобатися:

1. П'ятдесят вісім (!) сторінок займає перелік наукових статей, на які посилається авторка (586 джерел!). Часом мені здавалося, що я читаю дисертацію. Не можу сказати, що написано незрозуміло, але стиль періодами саме дисертаційний. Знаю, бо вчилась в аспірантурі й трохи працювала в науці. Може це й не недолік, комусь таке фундаментальне викладання навпаки сподобається. Але все ж таки наша Дарка Озерна пише більш живо і дотепно.

2. Деякі поняття іноді не пояснюються, доводиться гуглити. Наприклад, є порада слухати бінауральні ритми для заспокоєння та робити шведський масаж для продукування окситоцину. Виявилось, що бінауральний ритм — це два тони, що відтворюються на різних частотах в кожному вусі. А шведський масаж більш м'який, ніж звичайний, використовуються погладжування та вібрації.

😮 Ця книга мене вразила. Я наче і чекала чогось подібного, судячи з анотації, але все ж таки вона перевершила очікування. Історія Тари чимось нагадує історію героїні з книги «Скляний замок», де діти теж росли в складних умовах. Але це були зовсім інші складні умови.

В «Освіченій» показана родина мормонів, і мені було дуже цікаво читати про їх вірування й погляди — іноді смішні, іноді обурливі (друге частіше).

🛤 Тара мала пройти дуже складний шлях, і річ не тільки про освіту. З малечку їй довелося зіштовхуватися з конфліктами, газлайтингом, насильством і загрозою життю. І найстрашніше, що все це відбувалося в родині, до якої авторка була дуже прив'язана. Викладення цих приголомшливих фактів супроводжувалось роздумами, рефлексіями та цінними інсайтами.

"Виправдавшись, я міркувала, що задушливе почуття провини відпустить мене, і я зможу перевести дух. Але виправдання не владне над виною. Ніякий гнів чи лють, спрямований на інших, не зможуть її приборкати, бо почуття провини ніколи не пов'язане з ними. Почуття провини – це страх перед власною нікчемністю. Воно не має нічого спільного з іншими людьми."

Коли я прочитала в анотації, що дівчина змогла потрапити у школу тільки в 16 років, я подумала, як же складно їй, напевно, було вчитися. Але виявилося, що це було не найскладніше 😔

Справжнім челенджем для Тари було почати жити в суспільстві, бо до цього вона майже нічого не бачила (крім родинного будинку, гори і церкви) і сприймала світ через призму батьківських поглядів.

"Тоді я вірила і десь глибоко в душі завжди віритиму, що слова мого батька мають бути моїми власними."

"Оповідь про моє життя формулювали за мене інші. Їхні голоси були сильні, рішучі, категоричні. А мені ніколи не спадало на думку, що мій голос може бути такий же сильний, як їхній."

Отже, вийти в звичайний світ та спілкуватися з однолітками було вкрай тяжко. Але й це ще не все. Коли здавалось, що Тара нарешті вирвалась з родини, адаптувалась і досягла значних успіхів, виявилось, що дівчині дуже непросто поєднати два світи — батьківський і той, в якому вона тепер жила 🌄

Щоб не зламатися, Тарі довелося буквально переробити себе і стати іншою особистістю.

"Ніхто крім нас самих не звільнить наш розум."

"Більше ніколи я не дозволю зробити себе солдатом піхоти в конфлікті, якого не розумію."

Отже, книга дуже цікава, не легка, але швидко читається — я буквально не могла відірватися. Раджу її всім, але особливо тим, хто виріс в проблемних сім'ях, має складні стосунки з батьками 😓