Марія Левчук
15.09.2024
Новий відгук
Обрала цю книгу для перших спільних читань з моїми першокласниками. Знайомство з книгою пройшло ідеально 🔥
На початку книги є окремий розворот, де ми знайомимось з усіма героями книги. Це дає діткам познайомитись з персонажами, їх особливостями, захопленнями, обрати своїх улюбленців.
Далі кожен розділ присвячений ознайомленню дітей через історію з конкретною звичкою, після чого є конкретні поради для батьків та вчителів як допомогти дитині формувати цю звичку в житті.
Сюжети цікаві, навчання відбувається через захопливі близькі дітям історії, а не через повчання та моралізаторство.
Як вчителька, окремо хочу сказати за шрифт - він чудово підійшов дітям, що тільки навчилися самостійно читати.
Вкінці книги є дерево, де записані усі звички, що формувались впродовж читання книги. Це звучно, що можна відслідковувати які звички вже закріпилися, а до яких можна ще повертатися.
На початку книги є окремий розворот, де ми знайомимось з усіма героями книги. Це дає діткам познайомитись з персонажами, їх особливостями, захопленнями, обрати своїх улюбленців.
Далі кожен розділ присвячений ознайомленню дітей через історію з конкретною звичкою, після чого є конкретні поради для батьків та вчителів як допомогти дитині формувати цю звичку в житті.
Сюжети цікаві, навчання відбувається через захопливі близькі дітям історії, а не через повчання та моралізаторство.
Як вчителька, окремо хочу сказати за шрифт - він чудово підійшов дітям, що тільки навчилися самостійно читати.
Вкінці книги є дерево, де записані усі звички, що формувались впродовж читання книги. Це звучно, що можна відслідковувати які звички вже закріпилися, а до яких можна ще повертатися.
Новий відгук
Головний герой Гіль працює біологом, був учасником космічних місій. Але зараз у нього кредити, немає грошей, складні стосунки в сімʼї і спадкова хвороба, яка може проявитися в будь-який момент.
Але, як вирішення всіх проблем, йому телефонують і пропонують хороші умови на новій високооплачуваній роботі. Варто лише погодитись переїхати.
Відкритий космос, нові незвідані планети, круті сюжетні повороти. Ця книга - справжня космічна подорож.
Цікавий задум, круті персонажі, класний гумор, життєві діалоги, наукове підґрунтя, непередбачувані повороти, український автор 🔥
Але, як вирішення всіх проблем, йому телефонують і пропонують хороші умови на новій високооплачуваній роботі. Варто лише погодитись переїхати.
Відкритий космос, нові незвідані планети, круті сюжетні повороти. Ця книга - справжня космічна подорож.
Цікавий задум, круті персонажі, класний гумор, життєві діалоги, наукове підґрунтя, непередбачувані повороти, український автор 🔥
Новий відгук
Це дуже атмосферний та динамічний трилер в стилі нуар, в якому поєднується детектив та містика.
В основі сюжету алюзія на Гоголівського «Вія».
Тарасові Білому, київському приватному детективу, доручають розслідувати вбивство панночки. І хоч всі деталі відомі і докази вказують на одного жителя села, але щось тут не так.
Дивні люди на хуторі зі своїми дивними віруваннями, білі кола, демон, панночка, що встала з гробу.
Інтрига тримається до останньої сторінки 🔥
🕵️Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.
🕵️Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому.
🕵️Якщо тобі нема чого втрачати - багато чого стаж до снаги.
🕵️Сором — боязкий. Зате совість — вона голодна! Вона намагається зжерти свого хазяїна. І якщо сором з плином часу слабне, то совість тільки лютішає.
В основі сюжету алюзія на Гоголівського «Вія».
Тарасові Білому, київському приватному детективу, доручають розслідувати вбивство панночки. І хоч всі деталі відомі і докази вказують на одного жителя села, але щось тут не так.
Дивні люди на хуторі зі своїми дивними віруваннями, білі кола, демон, панночка, що встала з гробу.
Інтрига тримається до останньої сторінки 🔥
🕵️Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.
🕵️Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому.
🕵️Якщо тобі нема чого втрачати - багато чого стаж до снаги.
🕵️Сором — боязкий. Зате совість — вона голодна! Вона намагається зжерти свого хазяїна. І якщо сором з плином часу слабне, то совість тільки лютішає.
Новий відгук
Купила цю книгу взагалі через обкладинку 🙈
Така вона крута на дотик та вигляд 🤤
Але і сама історія мене дуже захопила. Я обрала цю книгу для обговорень з подругами і нам справді було що обговорити.
Отже, історія про дівчат у літньому таборі. Звичайний літній табір, будиночок на чотирьох дівчат, але однієї ночі троє з них виходять з будиночка вночі і зникають. Еммі лишається жити з цим. Але через 15 років вона хоче розібратися із загадковим зникненням подруг та знову повертається в табір.
Я дуже люблю, коли в книзі є кілька часових ліній, які згодом поєднуються в цілісну історію.
Також автор намагається весь час заплутати читачів, постійно підкидає нових деталей, щоб ми підозрювали всіх.
Далі, щоб без спойлерів - кінцівка взагалі перевертає все догори дригом 🤪
Для мене це була чудова захоплива історія з безліччю тем для обговорення.
Така вона крута на дотик та вигляд 🤤
Але і сама історія мене дуже захопила. Я обрала цю книгу для обговорень з подругами і нам справді було що обговорити.
Отже, історія про дівчат у літньому таборі. Звичайний літній табір, будиночок на чотирьох дівчат, але однієї ночі троє з них виходять з будиночка вночі і зникають. Еммі лишається жити з цим. Але через 15 років вона хоче розібратися із загадковим зникненням подруг та знову повертається в табір.
Я дуже люблю, коли в книзі є кілька часових ліній, які згодом поєднуються в цілісну історію.
Також автор намагається весь час заплутати читачів, постійно підкидає нових деталей, щоб ми підозрювали всіх.
Далі, щоб без спойлерів - кінцівка взагалі перевертає все догори дригом 🤪
Для мене це була чудова захоплива історія з безліччю тем для обговорення.
Новий відгук
Ця книга стала заключною в моєму 2023 році. Символічно, бо ключова її тема - час.
Книга читалася легко та динамічно, хоч текст і переповнений, як на мене, «рушницями, які мають вистрілити», але піднято багато цікавих питань, на які, читаючи, починаєш і сам шукати відповіді.
Едем - юрист, у якого діагностують смертельну хворобу. Але раптом зʼявляється джин і пропонує йому пожити чотири дні в тілах різних людей в обмін на його душу. Тепер у Едема зʼявляється можливість відчути через інші життя - славу, гроші, владу.
Так, історія дещо наївна, пафосна, повна доленосних збігів та легкого моралізаторства. Але вона потрапила до мене у потрібний настрій і я сприймала її як казку для дорослих. Яка містить багато сенсів та питань для рефлексії.
Книга читалася легко та динамічно, хоч текст і переповнений, як на мене, «рушницями, які мають вистрілити», але піднято багато цікавих питань, на які, читаючи, починаєш і сам шукати відповіді.
Едем - юрист, у якого діагностують смертельну хворобу. Але раптом зʼявляється джин і пропонує йому пожити чотири дні в тілах різних людей в обмін на його душу. Тепер у Едема зʼявляється можливість відчути через інші життя - славу, гроші, владу.
Так, історія дещо наївна, пафосна, повна доленосних збігів та легкого моралізаторства. Але вона потрапила до мене у потрібний настрій і я сприймала її як казку для дорослих. Яка містить багато сенсів та питань для рефлексії.
Новий відгук
Колись ця книга витягла мене з періоду «нечитуна».
Це історія про життя однієї жінки від юності до старості. Яка не хотіла дотримуватись загальноприйнятого канону поведінки, а просто хотіла бути щасливою та брати від життя все.
Адже усі колись помилялись, закохувались, плакали, розчаровувались, танцювали, фліртували, жаліли.
Книга про сміливість, жіночу сексуальність, свободу. На тлі Америки 40-х та Другої світової війни.
Це історія про життя однієї жінки від юності до старості. Яка не хотіла дотримуватись загальноприйнятого канону поведінки, а просто хотіла бути щасливою та брати від життя все.
Адже усі колись помилялись, закохувались, плакали, розчаровувались, танцювали, фліртували, жаліли.
Книга про сміливість, жіночу сексуальність, свободу. На тлі Америки 40-х та Другої світової війни.
Новий відгук
Дитяча книга для дорослих.
Історія про дружбу хлопчика Устима та безпілотника Ела, поблизу окупованого Донецька.
Дітям про війну та про дітей і війну. В жахливому сні ці два слова взагалі стоять в одному рядку, але, на жаль, це наша реальність. Жахатися різких звуків, ненавидіти салюти, перевіряти підвали - стало звичною справою.
Для мене в цій книзі зібрана атмосфера "Маленького принца", "Хлопчика в смугастій піжамі" і "Дому дивних дітей" 💔
Мені було неймовірно щемко.
🌸 Бути покинутим вдруге за війну - це занадто, особливо як на цуценяче життя.
🌸 Щоправда, що більше днів поспіль не лунали обстріли, то легше було про них забути.
🌸У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі в містах загоряться пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.
🌸Міни - це як насіння, яке сіє війна.
🌸Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє. Женина бабуся без кінця просила його, щоб війна закінчилась, і що?
🌸Чи так і буває завжди? Страшні місця з часом стають просто місцями?
🌸Мені за них образливо! Усі ці будинки, у яких ніхто не живе, наша школа, отой автобус... Їх усього-на-всього порозбивали снарядами, а вони вже стали нікому не потрібні!
🌸Люди можуть звідси поїхати, якщо захочуть. А будинки й автобуси - ні! Вони не можуть взяти і втекти, коли стріляють, як ми. Ані дерева, ані поле, ані річка, ані все місто... Воно залишиться тут, навіть коли тут уже ніхто не житиме!
🌸Вони лежали мовчки і міркували про те, що там, де безпечно, насправді теж може бути страшно і що це дуже складно пояснити іншим. Поки ти боїшся, то носиш свою війну із собою, куди б не поїхав.
Історія про дружбу хлопчика Устима та безпілотника Ела, поблизу окупованого Донецька.
Дітям про війну та про дітей і війну. В жахливому сні ці два слова взагалі стоять в одному рядку, але, на жаль, це наша реальність. Жахатися різких звуків, ненавидіти салюти, перевіряти підвали - стало звичною справою.
Для мене в цій книзі зібрана атмосфера "Маленького принца", "Хлопчика в смугастій піжамі" і "Дому дивних дітей" 💔
Мені було неймовірно щемко.
🌸 Бути покинутим вдруге за війну - це занадто, особливо як на цуценяче життя.
🌸 Щоправда, що більше днів поспіль не лунали обстріли, то легше було про них забути.
🌸У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі в містах загоряться пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.
🌸Міни - це як насіння, яке сіє війна.
🌸Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє. Женина бабуся без кінця просила його, щоб війна закінчилась, і що?
🌸Чи так і буває завжди? Страшні місця з часом стають просто місцями?
🌸Мені за них образливо! Усі ці будинки, у яких ніхто не живе, наша школа, отой автобус... Їх усього-на-всього порозбивали снарядами, а вони вже стали нікому не потрібні!
🌸Люди можуть звідси поїхати, якщо захочуть. А будинки й автобуси - ні! Вони не можуть взяти і втекти, коли стріляють, як ми. Ані дерева, ані поле, ані річка, ані все місто... Воно залишиться тут, навіть коли тут уже ніхто не житиме!
🌸Вони лежали мовчки і міркували про те, що там, де безпечно, насправді теж може бути страшно і що це дуже складно пояснити іншим. Поки ти боїшся, то носиш свою війну із собою, куди б не поїхав.
Новий відгук
На перший погляд здається, що оповідання ні про що. Невеликі замальовки буденщини. Але чим більше читаєш, тим більше затягує ця атмосфера. Дитячі спогади про село, дитинство, ностальгія.
Не сюжет залишає цей потужний післясмак, а саме відчуття: запахи, звуки, дотики.
Підозрюю, що оповідання автобіографічні, інакше не уявляю як можна так детально це все передати.
У мене не було схожого досвіду, спогадів про дитинство в селі, але завдяки автору я змогла пережити подібний досвід в його оповіданнях.
Не сюжет залишає цей потужний післясмак, а саме відчуття: запахи, звуки, дотики.
Підозрюю, що оповідання автобіографічні, інакше не уявляю як можна так детально це все передати.
У мене не було схожого досвіду, спогадів про дитинство в селі, але завдяки автору я змогла пережити подібний досвід в його оповіданнях.
Новий відгук
Франческа - неймовірна напарниця, геніальний математик, за сумісництвом ходяча катастрофа та організатор "веселощів" на робочому місці.
В книзі описані події звичайних робочих буднів працівників НАСА, що відповідають за траєкторію та орієнтацію сателітів, підведенням космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій.
Спочатку автор записував ці історії у вигляді коротких оповідань і давав почитати друзям, розміщував у соцмережах, але згодом зрозумів, що їх назбирається на цілу книгу.
Книга дуже добра і легка в самому хорошому значенні цього слова. Багато історій викликають посмішку та сміх.
А ще підсвідомо починаю згадувати усі пригоди зі своїх робочих буднів і, навіть подумую теж спробувати їх записувати, звісно, якщо колеги дозволять видавати наші "секретики" 🤣
В книзі описані події звичайних робочих буднів працівників НАСА, що відповідають за траєкторію та орієнтацію сателітів, підведенням космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій.
Спочатку автор записував ці історії у вигляді коротких оповідань і давав почитати друзям, розміщував у соцмережах, але згодом зрозумів, що їх назбирається на цілу книгу.
Книга дуже добра і легка в самому хорошому значенні цього слова. Багато історій викликають посмішку та сміх.
А ще підсвідомо починаю згадувати усі пригоди зі своїх робочих буднів і, навіть подумую теж спробувати їх записувати, звісно, якщо колеги дозволять видавати наші "секретики" 🤣
Новий відгук
Так,так, всі вже вкурсі про скандал, вигадану біографію Доржа Бату і т.д. Але читала я цю книгу до вищезгаданих подій.
Це збірка оповідань на основі реальних подій з життя автора (типу). Тут і про буддійське світосприйняття, і про плив радянської влади на народи, що були загнані до СРСР, і про пригоди двох друзів-хубарґів Доржа та Беліґта та вчення їх багша Чімітдоржа-лами. О так, з книги можна дізнатися безліч нових слів.
Мені було дуже цікаво дізнатися про традиції, побут, буддійське вчення. А також спостерігати за повчаннями від наставника хлопчиків, його влучними коментарями, притчами та жартами.
Хтось порівнював пригоди хлопчиків з "Томом Сойєром", мені ще нагадало "Тореадорів з Васюківки" 😁🙈
За qr кодами в книзі можна послухати діалоги бурят-монгольською.
Ілюстрації 💔
Усі книги Доржа Бату теплі та добрі. Місцями сумні, місцями кумедні (Моцарт на унітазі чи лама який говорить про пердіж). Бо "не бійся бути смішним, Доржо".
І за це я їх люблю.
Зараз сприймаю їх дещо інакше, відчуваю себе ошуканою. Не вірю сюжетам. Але тоді книга мені дуже зайшла і я намагаюсь відокремити автора від книг, виходить з перемінним успіхом.
Це збірка оповідань на основі реальних подій з життя автора (типу). Тут і про буддійське світосприйняття, і про плив радянської влади на народи, що були загнані до СРСР, і про пригоди двох друзів-хубарґів Доржа та Беліґта та вчення їх багша Чімітдоржа-лами. О так, з книги можна дізнатися безліч нових слів.
Мені було дуже цікаво дізнатися про традиції, побут, буддійське вчення. А також спостерігати за повчаннями від наставника хлопчиків, його влучними коментарями, притчами та жартами.
Хтось порівнював пригоди хлопчиків з "Томом Сойєром", мені ще нагадало "Тореадорів з Васюківки" 😁🙈
За qr кодами в книзі можна послухати діалоги бурят-монгольською.
Ілюстрації 💔
Усі книги Доржа Бату теплі та добрі. Місцями сумні, місцями кумедні (Моцарт на унітазі чи лама який говорить про пердіж). Бо "не бійся бути смішним, Доржо".
І за це я їх люблю.
Зараз сприймаю їх дещо інакше, відчуваю себе ошуканою. Не вірю сюжетам. Але тоді книга мені дуже зайшла і я намагаюсь відокремити автора від книг, виходить з перемінним успіхом.
Новий відгук
В центрі книги атмосфера Парижа та письменницькі будні відомого автора на початку його шляху.
У 1956 році Гемінґвей знайшов валізу, яку залишив колись в готелі в Парижі. У валізі були нотатки про його молоді роки і паризьке життя. Саме з них і народилася ця книга, яка побачила світ вже після смерті автора.
До речі, цю книгу рекомендують письменникам-початківцям для натхнення.
🌸 Якщо тобі пощастило в молодості пожити в Парижі, то, хоч би куди потрапив далі, решту життя він уже буде з тобою: Париж - це свято, яке завжди з тобою.
У 1956 році Гемінґвей знайшов валізу, яку залишив колись в готелі в Парижі. У валізі були нотатки про його молоді роки і паризьке життя. Саме з них і народилася ця книга, яка побачила світ вже після смерті автора.
До речі, цю книгу рекомендують письменникам-початківцям для натхнення.
🌸 Якщо тобі пощастило в молодості пожити в Парижі, то, хоч би куди потрапив далі, решту життя він уже буде з тобою: Париж - це свято, яке завжди з тобою.
Новий відгук
На острові біля узбережжя Ірландії збираються гості на святкування весілля. Наречений та наречена доволі успішні, гарні, популярні молоді люди. Ідеальна пара одним словом. Весілля продумане до дрібниць. Але раптом декого знаходять мертвим.
Оповідь ведеться по черзі від імені різних героїв: наречених, гостей, організаторки весілля. Таким чином ми спостерігаємо за їх спогадами та за подіями, що відбуваються прямо зараз з різних ракурсів. З маленьких деталей складається загальна картина. І це дуже атмосферна картина: острів, що має свої таємниці; гості, що мають свої таємниці. А ми знаємо, що все таємне рано чи пізно стає відомим...
Мені сподобався сюжет, хоч я здогадалась про більшість подій дуже рано, а от щодо винного вгадувала до кінця. Є у мене такий пунктик - здогадатися хто вбився поки автор не розказав 😅 Хоч, як на мене, тут забагато всього намішано, забагато "збігів".
Я люблю такий виклад подій (різні часові проміжки; від різних героїв) та детективи закритого типу (коли всі підозрювані зразу відомі). Тому загалом було приємно провести две вечора за читанням цієї книги.
Обкладинка шикарна. Потім зрозумієте 😉
Оповідь ведеться по черзі від імені різних героїв: наречених, гостей, організаторки весілля. Таким чином ми спостерігаємо за їх спогадами та за подіями, що відбуваються прямо зараз з різних ракурсів. З маленьких деталей складається загальна картина. І це дуже атмосферна картина: острів, що має свої таємниці; гості, що мають свої таємниці. А ми знаємо, що все таємне рано чи пізно стає відомим...
Мені сподобався сюжет, хоч я здогадалась про більшість подій дуже рано, а от щодо винного вгадувала до кінця. Є у мене такий пунктик - здогадатися хто вбився поки автор не розказав 😅 Хоч, як на мене, тут забагато всього намішано, забагато "збігів".
Я люблю такий виклад подій (різні часові проміжки; від різних героїв) та детективи закритого типу (коли всі підозрювані зразу відомі). Тому загалом було приємно провести две вечора за читанням цієї книги.
Обкладинка шикарна. Потім зрозумієте 😉
Новий відгук
Я була готова бути або максимально розчарованою, або навпаки. Що ж, точної оцінки не зможу дати. Мене дратує стиль авторки, я вважаю, розділові знаки існують не просто так. Діалоги читати неймовірно важко. Але сюжет (якщо можна так це назвати) мені зайшов. Книга про чотирьох людей, їх почуття, заплутані стосунки, поведінку, розмови, які іноді ні до чого не приводять. Люди наче й розмовляють, висловлюють власні думки та емоції, але часто говорять про аби що, замовчюючи правду. Перед ким? Впершу чергу перед собою.
💭Часом неможливість зацікавитися власним життям здавалася невдачею, що мене пригнічувала.
💭Певні аспекти реальності справляють ефект нереалістичності.
💭Деякі речі для мене важливіші, ніж для нормальних людей.
💭Моя зарозумілість завжди була проблемою. Я знала, що інтелектуальні досягнення щонайбільше морально нейтральні, але, коли зі мною траплялося щось погане, мені ставало краще від думки, яка ж я розумна.
💭 Іноді підіймала палець, щоби перегорнути сторінку, і дозволяла важкому й заплутаному синтаксису, немов рідині, просочуватися крізь мої очі в мозок. Я вдосконалююсь, думала. Стану такою розумною, що мене ніхто не розумітиме.
💭Можливо "доброта" - це лише черговий спосіб підкорення в конфлікті?
💭Можливо, йому просто подобається бути пасивним, бо потім не доводиться визнавати свою провину за будь-що.
💭Ти гадаєш, що всі, хто тобі подобається, особливі. Коли тобі хтось подобається, ти змушуєш їх відчувати, що вони відрізняються від інших.
💭Навіть якщо в мені й була віра, вона б не зробили мене цілісною.
💭Навколо крутилися люди й предмети, займали позиції в незрозумілих ієрархіях, належали до систем, про які я не знала й ніколи не дізнаюся. Складна мережа об'єктів і понять. Дещо потрібно просто пережити, лише тоді його зрозумієш. Не завжди можливо зайняти аналітичну позицію.
💭Часом неможливість зацікавитися власним життям здавалася невдачею, що мене пригнічувала.
💭Певні аспекти реальності справляють ефект нереалістичності.
💭Деякі речі для мене важливіші, ніж для нормальних людей.
💭Моя зарозумілість завжди була проблемою. Я знала, що інтелектуальні досягнення щонайбільше морально нейтральні, але, коли зі мною траплялося щось погане, мені ставало краще від думки, яка ж я розумна.
💭 Іноді підіймала палець, щоби перегорнути сторінку, і дозволяла важкому й заплутаному синтаксису, немов рідині, просочуватися крізь мої очі в мозок. Я вдосконалююсь, думала. Стану такою розумною, що мене ніхто не розумітиме.
💭Можливо "доброта" - це лише черговий спосіб підкорення в конфлікті?
💭Можливо, йому просто подобається бути пасивним, бо потім не доводиться визнавати свою провину за будь-що.
💭Ти гадаєш, що всі, хто тобі подобається, особливі. Коли тобі хтось подобається, ти змушуєш їх відчувати, що вони відрізняються від інших.
💭Навіть якщо в мені й була віра, вона б не зробили мене цілісною.
💭Навколо крутилися люди й предмети, займали позиції в незрозумілих ієрархіях, належали до систем, про які я не знала й ніколи не дізнаюся. Складна мережа об'єктів і понять. Дещо потрібно просто пережити, лише тоді його зрозумієш. Не завжди можливо зайняти аналітичну позицію.
Новий відгук
Найестетичніша збірка короткої прози різних років. Як і в інших збірках автора, тут присутні різноманітні локації, багато буденних діалогів, харизматичні персонажі та автобіографічні елементи.
До прози Гемінґвея йдеш точно не по динамічні сюжети чи розвиток подій. Ці оповідання прості, але глибокі, нудні, але захоплюючі. Ними хочеться насолоджуватись, не поспішаючи.
Біографія та цікаві факти про автора заслуговують окремої розмови. Наприклад: його улюблений бутерброд з арахісовою пастою та цибулею 😁
До прози Гемінґвея йдеш точно не по динамічні сюжети чи розвиток подій. Ці оповідання прості, але глибокі, нудні, але захоплюючі. Ними хочеться насолоджуватись, не поспішаючи.
Біографія та цікаві факти про автора заслуговують окремої розмови. Наприклад: його улюблений бутерброд з арахісовою пастою та цибулею 😁
Новий відгук
Хоч це і найкоротший роман автора (всього 116 сторінок), але не радила б починати знайомство саме з нього. В тексті чітко простежується іронічний стиль автора, який пише про стосунки людей, любов, страх старіння, самотність, індивідуальність, переплітаючи дійсність з фантазіями.
Головні герої твору Шанталь та її молодший коханець Жан-Марк заплутались у собі, своїй ідентичності, своїх почуттях і вчиняють помилку за помилкою. Одна брехня породжує іншу і вже не знаєш, де правда. Вони намагаються розібратися у всьому цьому, намагаючись зберегти стосунки та власну ідентичність.
✨ Як можна було потерпати від відсутності того, хто був присутній?
✨ Я сказав би, що кількість нудьги, якщо її взагалі можна виміряти, сьогодні набагато більша, ніж колись.
✨ - Я уявив собі, що ти стала кимось іншим.
- Що?
- Що ти не така, якою я тебе уявляю. Що я помилився у твоїй ідентичності.
- Я тебе не розумію.
✨ Утім, подумалося йому, що таке інтимна таємниця? Хіба це там криється все найбільш індивідуальне, найбільш само-бутне і таємниче людини? Хіба роблять із Шанталі її інтимні секрети оту унікальну істоту, яку він кохає? Ні. Секретним є найбільш спільне, звичайне, повторюване і властиве всім: тіло і його потреби, недуги, манії, наприклад, закрепи чи менструації. Ми соромливо приховуємо ці інтимні явища не тому що вони особистісні, а навпаки, тому що такі жалюгідно безособові. Як може він гніватися на Шанталь через те, що вона належить до своєї статі, схожа на інших жінок, носить бюстгальтер, а разом із ним має бюстальтерну психологію?
✨ «Проміскуїтет ідей». У який спосіб ці дві такі суперечливі ідеї могли поміститися в тій самій голові, немов дві коханки в тому самому ліжку?
✨ Ми підмальовуємо вбогість!
✨ Свобода? Живучи в цій убогості, ви можете бути щасливі або ж нещасливі. У цьому виборі й полягає ваша свобода. Ви можете розчинити вашу індивідуальність у многоті інших людей із почуттям поразки або ж ейфорії. Наш вибір, люба моя пані, це ейфорія.
✨ А я питаю себе: хто ж марив? Хто наснив цю історію? Хто вигадав її? Вона? Він? Обоє? Кожне для іншого? І від якої миті їхнє реальне життя обернулося цією підступною фантазією?
Головні герої твору Шанталь та її молодший коханець Жан-Марк заплутались у собі, своїй ідентичності, своїх почуттях і вчиняють помилку за помилкою. Одна брехня породжує іншу і вже не знаєш, де правда. Вони намагаються розібратися у всьому цьому, намагаючись зберегти стосунки та власну ідентичність.
✨ Як можна було потерпати від відсутності того, хто був присутній?
✨ Я сказав би, що кількість нудьги, якщо її взагалі можна виміряти, сьогодні набагато більша, ніж колись.
✨ - Я уявив собі, що ти стала кимось іншим.
- Що?
- Що ти не така, якою я тебе уявляю. Що я помилився у твоїй ідентичності.
- Я тебе не розумію.
✨ Утім, подумалося йому, що таке інтимна таємниця? Хіба це там криється все найбільш індивідуальне, найбільш само-бутне і таємниче людини? Хіба роблять із Шанталі її інтимні секрети оту унікальну істоту, яку він кохає? Ні. Секретним є найбільш спільне, звичайне, повторюване і властиве всім: тіло і його потреби, недуги, манії, наприклад, закрепи чи менструації. Ми соромливо приховуємо ці інтимні явища не тому що вони особистісні, а навпаки, тому що такі жалюгідно безособові. Як може він гніватися на Шанталь через те, що вона належить до своєї статі, схожа на інших жінок, носить бюстгальтер, а разом із ним має бюстальтерну психологію?
✨ «Проміскуїтет ідей». У який спосіб ці дві такі суперечливі ідеї могли поміститися в тій самій голові, немов дві коханки в тому самому ліжку?
✨ Ми підмальовуємо вбогість!
✨ Свобода? Живучи в цій убогості, ви можете бути щасливі або ж нещасливі. У цьому виборі й полягає ваша свобода. Ви можете розчинити вашу індивідуальність у многоті інших людей із почуттям поразки або ж ейфорії. Наш вибір, люба моя пані, це ейфорія.
✨ А я питаю себе: хто ж марив? Хто наснив цю історію? Хто вигадав її? Вона? Він? Обоє? Кожне для іншого? І від якої миті їхнє реальне життя обернулося цією підступною фантазією?
Новий відгук
Андрофа́ги – це буквально людожери, каннібали. Ймовірно це плем'я, яке мешкало на північ від Скіфії.
Коли вперше побачила обкладинку та почула назву відразу зацікавилась цією історією. Потім ще вдалося побувати на онлайн-презентації книги та поставити запитання автору під час трансляції (до речі, кому цікаво, запис був на сторінці ВСЛ).
Події в книзі відбуваються наприкінці 90-х років. Тут фігурують кримінальні структури та дивна релігійна секта. Головний герой Денис Чорний працює молодшим слідчим у невеликому містечку Холодне Поле, що на Київщині.
У місті починають відбуватися жорстокі вбивства, маніяк не жаліє ані підлітків, ані жінок, ані тварин, мешканці налякані. Холодне Поле починає говорити про Звіра, адже людина не може бути здатна на таку жорстокість.
Хто читав «Я бачу вас цікавить пітьма» зразу побачить багато спільного: професія головних героїв, дивне містечко, назва якого складається з двох слів, розслідування і навіть «Звір». По факту сюжети різні: мотивація вбивць, підтексти, психологічна складова тощо. Загалом мені було дуже цікаво читати. Але були і шаблонні фрази/події/вчинки героїв, які псували враження.
Особливо мені не вистачило власне самих андрофагів. Можливо, надто чутливих читачів це і порадує, але ж назва книги обіцяла мені більшого. До речі, книга могла з’явитись під назвою «Голодне поле», яка насправді (на мою думку) більше підходить цій історії.
І на останок із цікавого: жилки на м’ясі з якого викладено людину на обкладинці імітує стравохід та шлунок.
Коли вперше побачила обкладинку та почула назву відразу зацікавилась цією історією. Потім ще вдалося побувати на онлайн-презентації книги та поставити запитання автору під час трансляції (до речі, кому цікаво, запис був на сторінці ВСЛ).
Події в книзі відбуваються наприкінці 90-х років. Тут фігурують кримінальні структури та дивна релігійна секта. Головний герой Денис Чорний працює молодшим слідчим у невеликому містечку Холодне Поле, що на Київщині.
У місті починають відбуватися жорстокі вбивства, маніяк не жаліє ані підлітків, ані жінок, ані тварин, мешканці налякані. Холодне Поле починає говорити про Звіра, адже людина не може бути здатна на таку жорстокість.
Хто читав «Я бачу вас цікавить пітьма» зразу побачить багато спільного: професія головних героїв, дивне містечко, назва якого складається з двох слів, розслідування і навіть «Звір». По факту сюжети різні: мотивація вбивць, підтексти, психологічна складова тощо. Загалом мені було дуже цікаво читати. Але були і шаблонні фрази/події/вчинки героїв, які псували враження.
Особливо мені не вистачило власне самих андрофагів. Можливо, надто чутливих читачів це і порадує, але ж назва книги обіцяла мені більшого. До речі, книга могла з’явитись під назвою «Голодне поле», яка насправді (на мою думку) більше підходить цій історії.
І на останок із цікавого: жилки на м’ясі з якого викладено людину на обкладинці імітує стравохід та шлунок.
Новий відгук
Вперше читаю щось у автора. Враження склалось неоднозначне. Важко визначити чіткі межі "сподобалось/не сподобалось".
Події розгортаються на тлі вторгнення російських танків до Праги у 1968 році. Томаш та Тереза подружжя, які постійно ставлять собі запитання, щодо свого буття. Намагаються визначити в чому щастя та чи потрібно їм продовжувати бути разом. Тим самим займаються й інші пари в романі. Якщо вірити анотації, то в книга сповнена дуже глибоким сенсом. В ній згадуються різні міфи, релігії, філософи та їх праці. Книга точно викликає багато запитань та тем для роздумів.
Тут і про дитячі травми, і про різні погляди на речі, про сон та реальність, про духовне та фізичне, про пошуки щастя, і вже тільки потім про подружні зради.
Думаю, читаючи, кожен сам розставить акценти на що звернути увагу.
🔹Герої цього роману - мої нереалізовані можливості.
🔹Людське життя буває лише раз, і ми ніколи не зможемо перевірити, добре чи недобре було наше рішення, тому що в будь-якій ситуації можемо вирішувати тільки раз.
🔹У царстві тоталітарного кічу відповіді відомі наперед і не допускають нових запитань. З цього випливає, що справжній суперник тоталітарного кічу - людина, яка ставить запитання. Запитання - це той ніж, який розтинає помальоване полотно декорацій, щоб поглянути, що ж криється за ним.
Події розгортаються на тлі вторгнення російських танків до Праги у 1968 році. Томаш та Тереза подружжя, які постійно ставлять собі запитання, щодо свого буття. Намагаються визначити в чому щастя та чи потрібно їм продовжувати бути разом. Тим самим займаються й інші пари в романі. Якщо вірити анотації, то в книга сповнена дуже глибоким сенсом. В ній згадуються різні міфи, релігії, філософи та їх праці. Книга точно викликає багато запитань та тем для роздумів.
Тут і про дитячі травми, і про різні погляди на речі, про сон та реальність, про духовне та фізичне, про пошуки щастя, і вже тільки потім про подружні зради.
Думаю, читаючи, кожен сам розставить акценти на що звернути увагу.
🔹Герої цього роману - мої нереалізовані можливості.
🔹Людське життя буває лише раз, і ми ніколи не зможемо перевірити, добре чи недобре було наше рішення, тому що в будь-якій ситуації можемо вирішувати тільки раз.
🔹У царстві тоталітарного кічу відповіді відомі наперед і не допускають нових запитань. З цього випливає, що справжній суперник тоталітарного кічу - людина, яка ставить запитання. Запитання - це той ніж, який розтинає помальоване полотно декорацій, щоб поглянути, що ж криється за ним.
Новий відгук
Отже Моцарт. Я доволі далека від класичної музики. Був період в моєму житті, коли я подивилась фільм "Реквієм за мрією" з Джаредом Лето, де використали ремікси на класичні композиції і мені це так сподобалося, що я і собі завантажила. Але на цьому все і закінчилося. Тому мені було неймовірно цікаво читати реальні факти з біографії відомого композитора у книзі.
Вольфганг Амадей Моцарт після своєї смерті у 1791 році у Відні опиняється у 2018 в Нью-Йорку. Допомагає йому пристосовуватися до нової реальності та не втрапляти в халепи (спойлер: а він таки буде в них втрапляти) Стейсі (або Станіслава). Стейсі і самій несолодко нелегально жити в Нью-Йорку та ще й бути замішаною в одній кримінальній справі.
Книга дуже добра. Я часто сміялася під час прочитання. Всі банальні ситуації автор подає легко, невимушено, цікаво. Книга абсолютно не нудна і навіть, якщо ви не знаєте взагалі нічого про Моцарта чи класичну музику це аніскілечки не завадить сповна насолодитися історією.
А qr-коди круто доповнюють сюжет відео з локаціями чи музичним супроводом. Всі композиції розміщені за кодами виконані українськими музикантами, а про локації у відео розповідає сам автор.
Вольфганг Амадей Моцарт після своєї смерті у 1791 році у Відні опиняється у 2018 в Нью-Йорку. Допомагає йому пристосовуватися до нової реальності та не втрапляти в халепи (спойлер: а він таки буде в них втрапляти) Стейсі (або Станіслава). Стейсі і самій несолодко нелегально жити в Нью-Йорку та ще й бути замішаною в одній кримінальній справі.
Книга дуже добра. Я часто сміялася під час прочитання. Всі банальні ситуації автор подає легко, невимушено, цікаво. Книга абсолютно не нудна і навіть, якщо ви не знаєте взагалі нічого про Моцарта чи класичну музику це аніскілечки не завадить сповна насолодитися історією.
А qr-коди круто доповнюють сюжет відео з локаціями чи музичним супроводом. Всі композиції розміщені за кодами виконані українськими музикантами, а про локації у відео розповідає сам автор.
Новий відгук
Кажуть, яку першу книгу в авторки прочитаєш - та більше й сподобається. Зі мною не спрацювало, "Нормальні люди" сподобались більше, ніж "Розмови з друзями". Стиль написання незвичний, але виглядає доволі щиро та реалістично.
В цій книзі йдеться про Маріанну та Коннела, їх стосунки впродовж чотирьох років та спроби бути нормальними. Цікаво спостерігати, як самотня дівчина, яку всі вважали в школі дивною - в коледжі стає популярною та гарно вписується у різні спільноти, а популярний у школі хлопець - в коледжі не може знайти собі місця.
Як і в інших книгах Руні, тут в якості сюжету власне самі стосунки персонажів, їх думки, рішення та наслідки цих рішень. Як одне сказане (чи не сказане) слово впливає на всі подальші дії.
В один момент так стало сумно, так хочеться повернути своє нормальне життя з усіма його ненормальностями 💔
💭як це - відчувати себе в єдності з цим містом, ходити вулицями, вітатися з людьми й усміхатися. Відчувати, що життя відбувається тут, у цьому місці, а не десь далеко звідси.
💭Але сама вона не зміниться. Вона залишиться тією ж людиною, ув'язненою у власному тілі. Куди б вона не поїхала, їй від цього не звільнитися. Інше місце, інакші люди, хіба це має значення?
В цій книзі йдеться про Маріанну та Коннела, їх стосунки впродовж чотирьох років та спроби бути нормальними. Цікаво спостерігати, як самотня дівчина, яку всі вважали в школі дивною - в коледжі стає популярною та гарно вписується у різні спільноти, а популярний у школі хлопець - в коледжі не може знайти собі місця.
Як і в інших книгах Руні, тут в якості сюжету власне самі стосунки персонажів, їх думки, рішення та наслідки цих рішень. Як одне сказане (чи не сказане) слово впливає на всі подальші дії.
В один момент так стало сумно, так хочеться повернути своє нормальне життя з усіма його ненормальностями 💔
💭як це - відчувати себе в єдності з цим містом, ходити вулицями, вітатися з людьми й усміхатися. Відчувати, що життя відбувається тут, у цьому місці, а не десь далеко звідси.
💭Але сама вона не зміниться. Вона залишиться тією ж людиною, ув'язненою у власному тілі. Куди б вона не поїхала, їй від цього не звільнитися. Інше місце, інакші люди, хіба це має значення?
Новий відгук
☄️ Чергова двадцятип'ятирічна комета пролетіла й упала в психологічний колапс.
Третя, прочитана мною, книга Руні. Кожен її текст відштовхує і змушує продовжувати читати одночасно. Спочатку бісив стиль написання, відсутність правильного оформлення діалогів тощо. Згодом звикла. Пізніше, ще й почала помічати це в переписках з друзями і дозволяти собі не ставити двокрапку та лапки у прямій мові. Не знаю добре це чи погано 😅
Не хочеться думати, що меленіали, як герої книг Саллі Руні, просто не знають чого хочуть тому поводяться як ідіоти, замість того, щоб просто сказати все як є. Я точно частіше виберу сказати прямо (іноді, кхм, навіть там, де не треба 🙊). Чимось її герої схожі на нас, чимось бісять мене.
Це перша книга в якій мене дратували, на хвилиночку, імена героїнь. Еліс та Ейлін. Здавалося б нічого складного. Але постійні стрибки від одної до іншої, їх проблеми, стосунки, робота, я реально плуталась (це дивно, зазвичай не маю з цим проблем, можу розказати хто з якого дому в Грі Престолів 🤣)
Сюжет відсутній. Маємо двох подруг, які розповідають одна одній про своє життя, роботу, хлопців і т.д. (десь це вже було).
В листах одна одній висловлюють свої переживання та "високоінтелектуальні" роздуми на теми мистецтва, політики, історії, влаштування Всесвіту. Цього разу книга однозначно не потрапила у мій настрій, бо ситуації дівчат мені видавались безглуздими, а їх діалоги псевдоінтелектуальними (хоча може і мої розмови з друзями так виглядають зі сторони, хто зна).
Загалом виглядає так, наче авторка пише просто про своє життя вже третю книгу як воно є. У мене, схоже, вже передоз її творчості 😁
Третя, прочитана мною, книга Руні. Кожен її текст відштовхує і змушує продовжувати читати одночасно. Спочатку бісив стиль написання, відсутність правильного оформлення діалогів тощо. Згодом звикла. Пізніше, ще й почала помічати це в переписках з друзями і дозволяти собі не ставити двокрапку та лапки у прямій мові. Не знаю добре це чи погано 😅
Не хочеться думати, що меленіали, як герої книг Саллі Руні, просто не знають чого хочуть тому поводяться як ідіоти, замість того, щоб просто сказати все як є. Я точно частіше виберу сказати прямо (іноді, кхм, навіть там, де не треба 🙊). Чимось її герої схожі на нас, чимось бісять мене.
Це перша книга в якій мене дратували, на хвилиночку, імена героїнь. Еліс та Ейлін. Здавалося б нічого складного. Але постійні стрибки від одної до іншої, їх проблеми, стосунки, робота, я реально плуталась (це дивно, зазвичай не маю з цим проблем, можу розказати хто з якого дому в Грі Престолів 🤣)
Сюжет відсутній. Маємо двох подруг, які розповідають одна одній про своє життя, роботу, хлопців і т.д. (десь це вже було).
В листах одна одній висловлюють свої переживання та "високоінтелектуальні" роздуми на теми мистецтва, політики, історії, влаштування Всесвіту. Цього разу книга однозначно не потрапила у мій настрій, бо ситуації дівчат мені видавались безглуздими, а їх діалоги псевдоінтелектуальними (хоча може і мої розмови з друзями так виглядають зі сторони, хто зна).
Загалом виглядає так, наче авторка пише просто про своє життя вже третю книгу як воно є. У мене, схоже, вже передоз її творчості 😁
Новий відгук
Книга від засновників блогу Sprudge про каву, розвиток кавової культури у всьому світі, споживання кави вдома та в закладах та інші різні цікаві штуки.
Почнемо з того, що книга дуже круто оформлена: дизайн, якість паперу, ілюстрації, шрифти, розміщення інформації на сторінках. Все на висоті.
Для мене ця книга була, як журнал - багато картинок, мінімум тексту (розподіл тексту на сторінках теж нагадує журнали). Забагато вільного місця на пусті/ілюстровані розвороти. Із 150 сторінок більшу половину займають ілюстрації розважального характеру.
Щодо наповнення: якщо ви кавоман зі стажем, то нового тут шукати не варто. Якщо ви тільки починаєте досліджувати як кава потрапляє до вас у чашку, в яких країнах її вирощують, від чого залежить її ціна/смак/якість, тощо - тоді сміливо купуйте.
Для себе з книги я взяла кілька цікавих ідей для кавового часопроводження, ніж нової інформації. Але, думаю, каволюби оцінять таку книгу в подарунок разом із пачечкою арабіки в зернах, милим горнятком чи вишуканим кемексом 😉
☕ Заварювання кави вдома для людини, яку кохаєш - це спосіб вираження власних почуттів.
☕Кава - гарна причина влаштувати домашні посиденьки.
☕ Fika - шведська перервана каву в полудень.
☕ Кав'ярні завжди були громадським місцем і чудовим каталізатором соціальних революцій.
☕ Instagram вигадали в кав'ярні.
☕ Сучасні кав'ярні однаково стосуються і кави, і людей.
☕ Найкращий спосіб пізнати місто - розпочати з кави. (А заодно почати розмову з бариста, якщо він не зайнятий, і довідатись про цікаві місця)
☕ Прибирання свого столика - це ознака ввічливості (але не обов'язок)
☕Кава також тебе любить💔
Почнемо з того, що книга дуже круто оформлена: дизайн, якість паперу, ілюстрації, шрифти, розміщення інформації на сторінках. Все на висоті.
Для мене ця книга була, як журнал - багато картинок, мінімум тексту (розподіл тексту на сторінках теж нагадує журнали). Забагато вільного місця на пусті/ілюстровані розвороти. Із 150 сторінок більшу половину займають ілюстрації розважального характеру.
Щодо наповнення: якщо ви кавоман зі стажем, то нового тут шукати не варто. Якщо ви тільки починаєте досліджувати як кава потрапляє до вас у чашку, в яких країнах її вирощують, від чого залежить її ціна/смак/якість, тощо - тоді сміливо купуйте.
Для себе з книги я взяла кілька цікавих ідей для кавового часопроводження, ніж нової інформації. Але, думаю, каволюби оцінять таку книгу в подарунок разом із пачечкою арабіки в зернах, милим горнятком чи вишуканим кемексом 😉
☕ Заварювання кави вдома для людини, яку кохаєш - це спосіб вираження власних почуттів.
☕Кава - гарна причина влаштувати домашні посиденьки.
☕ Fika - шведська перервана каву в полудень.
☕ Кав'ярні завжди були громадським місцем і чудовим каталізатором соціальних революцій.
☕ Instagram вигадали в кав'ярні.
☕ Сучасні кав'ярні однаково стосуються і кави, і людей.
☕ Найкращий спосіб пізнати місто - розпочати з кави. (А заодно почати розмову з бариста, якщо він не зайнятий, і довідатись про цікаві місця)
☕ Прибирання свого столика - це ознака ввічливості (але не обов'язок)
☕Кава також тебе любить💔
Новий відгук
Прохаська точно треба знати і Прохасько точно не для всіх.
І якщо «Непрості» моя тема, то «Лексикон таємних знань» взагалі не зайшов. Оцінив та загальне враження виключно за поетичність мови, ландшафтність текстів та цікавий досвід.
І якщо «Непрості» моя тема, то «Лексикон таємних знань» взагалі не зайшов. Оцінив та загальне враження виключно за поетичність мови, ландшафтність текстів та цікавий досвід.
Новий відгук
Єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат.
Насправді ця книга викликала дуже суперечливі відгуки. Особливо її рожеве оформлення💋💅🎀
Анастасія Стефурак (ілюстраторка) каже, що в оформленні вона прагнула передати настрій книги та відтворити атмосферу Нью-Йорка 1950-х років. Тому віддала перевагу чорно-білій гамі у поєднанні з пастельним рожевим відтінком, який тоді був популярним. Крім того, рожевий колір - ніжний і фемінний, а сірі тони допомагають передати настрій і стан головної героїні.
Кінець Другої світової війни і початок економічного підйому породжує оптимізм, а яскраві світлі кольори стають символом цієї зміни. Пожвавлюється масове виробництво, застосовуються нові матеріали (наприклад, пластик).
«Післявоєнні відтінки змінилися на яскраві та впевнені нові кольори «атомної доби». Урівноважені пастелі поєднувались з радісними основними кольорами», -
Деніел Німеєр, «1950s American Style: A Reference Guide».
Багато в чому мода на рожевий - вплив Меймі Ейзенгавер (була Першою леді у 1953-1961 роках). Меймі була в рожевій сукні на інавгурації чоловіка, а згодом так активно декорувала Білий дім, що журналісти назвали його «Рожевим палацом». На її честь навіть назвали відтінок «Mamie Pink».
Рожевий стає кольором «жіночого» простору - кухонь та ванних кімнат. У 1950-х у кухнях не приймали гостей, це був простір виключно для господарів (точніше, домогосподарок). Дослідники кольору фіксують, що тодішні кухні були дуже кольоровими, а меблі фарбували у тон побутової техніки. Зараз вважається, що це було однією зі спроб відновити після війни традиційні гендерні ролі - повернути жінок додому, до «жіночої» роботи.
Тож, можливо, рожевий - це ще один вимір «скляного ковпака», з якого намагаються втекти Сильвія Плат та її героїня Естер Ґрінвуд.
Для мене біографії авторки та пояснення рішень від ілюстраторки цілком достатньо, щоб підкріпити своє враження щодо загальної атмосфери книги. Я не побачила романтизації депресії чи щось подібного. Навпаки, мала змогу поспостерігати за людиною з депресією, а також тим, що для цього не обов’язково має статися щось критичне.
Насправді ця книга викликала дуже суперечливі відгуки. Особливо її рожеве оформлення💋💅🎀
Анастасія Стефурак (ілюстраторка) каже, що в оформленні вона прагнула передати настрій книги та відтворити атмосферу Нью-Йорка 1950-х років. Тому віддала перевагу чорно-білій гамі у поєднанні з пастельним рожевим відтінком, який тоді був популярним. Крім того, рожевий колір - ніжний і фемінний, а сірі тони допомагають передати настрій і стан головної героїні.
Кінець Другої світової війни і початок економічного підйому породжує оптимізм, а яскраві світлі кольори стають символом цієї зміни. Пожвавлюється масове виробництво, застосовуються нові матеріали (наприклад, пластик).
«Післявоєнні відтінки змінилися на яскраві та впевнені нові кольори «атомної доби». Урівноважені пастелі поєднувались з радісними основними кольорами», -
Деніел Німеєр, «1950s American Style: A Reference Guide».
Багато в чому мода на рожевий - вплив Меймі Ейзенгавер (була Першою леді у 1953-1961 роках). Меймі була в рожевій сукні на інавгурації чоловіка, а згодом так активно декорувала Білий дім, що журналісти назвали його «Рожевим палацом». На її честь навіть назвали відтінок «Mamie Pink».
Рожевий стає кольором «жіночого» простору - кухонь та ванних кімнат. У 1950-х у кухнях не приймали гостей, це був простір виключно для господарів (точніше, домогосподарок). Дослідники кольору фіксують, що тодішні кухні були дуже кольоровими, а меблі фарбували у тон побутової техніки. Зараз вважається, що це було однією зі спроб відновити після війни традиційні гендерні ролі - повернути жінок додому, до «жіночої» роботи.
Тож, можливо, рожевий - це ще один вимір «скляного ковпака», з якого намагаються втекти Сильвія Плат та її героїня Естер Ґрінвуд.
Для мене біографії авторки та пояснення рішень від ілюстраторки цілком достатньо, щоб підкріпити своє враження щодо загальної атмосфери книги. Я не побачила романтизації депресії чи щось подібного. Навпаки, мала змогу поспостерігати за людиною з депресією, а також тим, що для цього не обов’язково має статися щось критичне.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
14.09.2024
Новий відгук
Розмірений та виважений темп оповіді, що притаманний стилю Кадзуо Ішіґуро цього разу розповідає про дворецького Стівенса, який усе життя прослужив у багатому маєтку під назвою Дарлінґтон-Голл, а тепер вирушає в автомобільну мандрівку південно-західною Англією. Автомобільна подорож перетворюється на подорож у минуле, що виринає на тлі розкішних англійських пейзажів. Ми спостерігаємо за особистими драмами, що розгортаються разом із драмами світовими.
Письменник піднімає багато філософських та етичних питань. Основною темою є баланс між відданістю роботі та особистим життям.
Неспішна, глибока історія, що викликає сильні емоції та наштовхує на власні рефлексії.
Письменник піднімає багато філософських та етичних питань. Основною темою є баланс між відданістю роботі та особистим життям.
Неспішна, глибока історія, що викликає сильні емоції та наштовхує на власні рефлексії.
Новий відгук
Кадзуо Ішіґуро - британський письменник японського походження, сценарист, лауреат Букерівської премії.
«Не відпускай мене» - пронизлива історія, яка по праву входить у перелік найкращих англійських творів усіх часів. Це роман з елементами наукової фантастики та антиутопії, розповідь про пошук відповідей, любов, дружбу, памʼять, надію і безвихідь.
Кеті, головна героїня книжки, намагається зрозуміти та прийняти своє дитинство і юність у привілейованій школі-інтернаті Гейлшем та поза нею, свою інакшість від людей та обране для самої Кеті та її найближчих друзів призначення бути донором.
Це довга дорога зі спогадів, відчуттів, одкровень, які поволі вибудовують для героїв нову картину світу.
Окремо хочу відмітити оформлення. Ілюстрації як стоп-
кадри.
Читала цю книгу вже двічі, історія дуже захоплює і справді не відпускає. Люблю, як автор вміло не дописує деталі сюжету та майстерно концентрується на ключових питаннях тексту.
«Не відпускай мене» - пронизлива історія, яка по праву входить у перелік найкращих англійських творів усіх часів. Це роман з елементами наукової фантастики та антиутопії, розповідь про пошук відповідей, любов, дружбу, памʼять, надію і безвихідь.
Кеті, головна героїня книжки, намагається зрозуміти та прийняти своє дитинство і юність у привілейованій школі-інтернаті Гейлшем та поза нею, свою інакшість від людей та обране для самої Кеті та її найближчих друзів призначення бути донором.
Це довга дорога зі спогадів, відчуттів, одкровень, які поволі вибудовують для героїв нову картину світу.
Окремо хочу відмітити оформлення. Ілюстрації як стоп-
кадри.
Читала цю книгу вже двічі, історія дуже захоплює і справді не відпускає. Люблю, як автор вміло не дописує деталі сюжету та майстерно концентрується на ключових питаннях тексту.
Новий відгук
Дуже спокійна книга. Тут немає різких поворотів подій.
Зате є меланхолійний настрій і багато питань на подумати. Цим мені і подобається автор.
Дівчинці Джозі купують штучну подругу-андроїда Клара. Джозі не дуже звичайна дитина, як і Клара не дуже звичайний андроїд. А от мама у Джозі дуже навіть звичайна мама. З маминими переживаннями та
турботою. А що буває з андроїдами, коли дитина виростає?
У світах Кадзуо Ішіґуро нам не пояснюється загальний устрій, як в звичайних антиутопіях, тут про інше. Ця історія наштовхує на роздуми про людяність, емпатію, унікальність, відданість, красу та недосконалість.
Люди весь цей час - століттями - живуть одне з одним, люблять і ненавидять, через помилкове припущення. Через такий собі забобон, що в нього ми вірили, бо не знали , як усе насправді...
Надія - проклята штука, ніколи не залишить тебе у спокої.
Я маю ще багато спогадів, які треба перебрати і впорядкувати.
Зате є меланхолійний настрій і багато питань на подумати. Цим мені і подобається автор.
Дівчинці Джозі купують штучну подругу-андроїда Клара. Джозі не дуже звичайна дитина, як і Клара не дуже звичайний андроїд. А от мама у Джозі дуже навіть звичайна мама. З маминими переживаннями та
турботою. А що буває з андроїдами, коли дитина виростає?
У світах Кадзуо Ішіґуро нам не пояснюється загальний устрій, як в звичайних антиутопіях, тут про інше. Ця історія наштовхує на роздуми про людяність, емпатію, унікальність, відданість, красу та недосконалість.
Люди весь цей час - століттями - живуть одне з одним, люблять і ненавидять, через помилкове припущення. Через такий собі забобон, що в нього ми вірили, бо не знали , як усе насправді...
Надія - проклята штука, ніколи не залишить тебе у спокої.
Я маю ще багато спогадів, які треба перебрати і впорядкувати.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
05.09.2024
Новий відгук
Почну з того, що це моя улюблена книга ❤️
А ще завдяки ній ми познайомились з чоловіком 🥹
Дуже обʼємна та глибока історія про пошуки себе через покоління, переплетіння людських доль, про важкий вибір та наслідки, про кохання та зради, про сумніви, ціну свободи слова та людських життів. Про те, як важливо памʼятати свою історію.
Книга складається з трьох частин, які вкінці в голові складаються в одне суцільне полотно, до якого хочеться повертатися знову і знову.
Спочатку ми знайомимося з головними героями Романою та Богданом, чоловіком, який понівечений до невпізнаваності після перебування в гарячій точні на Сході України, повертається до Києва. В анотації на історію Богдана зроблений основний акцент, але я не дарма написала імʼя Романи першим. Інтрига їх стосунків тримає до останньої сторінки.
Друга частина побудована на основі описів фотокарток, колекція спогадів, такий собі олдскульний інстаграм. Скільки людських історій за цими фотографіями.
Третя частина розповідає про українських письменників Домонтовича(Петрова), Зерова та інших, вплітаючи потім їх історії в основний сюжет.
Паралельно ви дізнаєтеся про Пінзеля, Язловецький монастир, Бааш Шем Това, геноцид євреїв в Україні та ще багато всього.
Особисто я знайшла у цій історії все і навіть більше 💙
А ще завдяки ній ми познайомились з чоловіком 🥹
Дуже обʼємна та глибока історія про пошуки себе через покоління, переплетіння людських доль, про важкий вибір та наслідки, про кохання та зради, про сумніви, ціну свободи слова та людських життів. Про те, як важливо памʼятати свою історію.
Книга складається з трьох частин, які вкінці в голові складаються в одне суцільне полотно, до якого хочеться повертатися знову і знову.
Спочатку ми знайомимося з головними героями Романою та Богданом, чоловіком, який понівечений до невпізнаваності після перебування в гарячій точні на Сході України, повертається до Києва. В анотації на історію Богдана зроблений основний акцент, але я не дарма написала імʼя Романи першим. Інтрига їх стосунків тримає до останньої сторінки.
Друга частина побудована на основі описів фотокарток, колекція спогадів, такий собі олдскульний інстаграм. Скільки людських історій за цими фотографіями.
Третя частина розповідає про українських письменників Домонтовича(Петрова), Зерова та інших, вплітаючи потім їх історії в основний сюжет.
Паралельно ви дізнаєтеся про Пінзеля, Язловецький монастир, Бааш Шем Това, геноцид євреїв в Україні та ще багато всього.
Особисто я знайшла у цій історії все і навіть більше 💙
Нова оцінка:
07.08.2024
Новий відгук
Неймовірна психологічна новела, яку ми не розуміли в школі. Ідея якої у фатальній невідповідності між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму; світ врятує
любов та усепрощення.
Ця новела має присвяту «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа
головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я» роздвоїлась. У ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості).
У М. Хвильового центром є душа, що змагається між обовʼязком та почуттями, совістю.
Я — чекіст, але я і людина.
В городі — тьма. І тут — тьма: електричну станцію зірвано.
Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.
любов та усепрощення.
Ця новела має присвяту «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа
головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я» роздвоїлась. У ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості).
У М. Хвильового центром є душа, що змагається між обовʼязком та почуттями, совістю.
Я — чекіст, але я і людина.
В городі — тьма. І тут — тьма: електричну станцію зірвано.
Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.
Новий відгук
Книжка-лабіринт. Химерна суміш образів з гравюр Джованні Ботічеллі Піранезі, Хроніків Нарнії, лабіринтів Мінотавра, ритуалів окультизму, детектива, трилера, фентезі та магічного реалізму - вражаюча суміш!
Авторка писала цю книгу в дуже виснаженому стані, страждаючи на депресію, тривожність та агорафобію. І я дійсно відчула це в тексті. Після прочитання лабіринти зал мене довго не відпускали і навіть зараз я люблю до них повертатися.
Головний герой Піранезі живе в Будинку. День за днем він чітко й сумлінно фіксує у своїх зошитах дива Будинку: лабіринт зал, незчисленні тисячі статуй, припливи, що з гуркотом підіймаються сходами, хмари, що поволі снують горішніми залами.
По вівторках і п’ятницях Піранезі бачиться зі своїм другом, Однодумцем. У інший час офірує Мертвим їжу й латаття. Але здебільшого він на самоті.
На хідниках починають з’являтися послання, нашкрябані крейдою. В Будинку знайшовся новачок. Але хто це й чого він хоче? Друг він чи несе руйнацію й божевілля, як стверджує Однодумець?
Доводиться шукати загублені тексти, розкривати таємниці. Світ, який Піранезі вважав знайомим, стає химерним і небезпечним.
Пазлик за пазликом збираєш цілу історію. Її потрібно прожити разом з головним героєм і вам або зайде, або не зайде.
Мені дуже сподобалась історія. Я відчула сповна всю атмосферу та настрої твору. Закохалась в описи з перших сторінок.
А від закінчення ледь не на фізичному рівні стало боляче.
Краса Будинку безмірна; Добрість його нескінченна.
Авторка писала цю книгу в дуже виснаженому стані, страждаючи на депресію, тривожність та агорафобію. І я дійсно відчула це в тексті. Після прочитання лабіринти зал мене довго не відпускали і навіть зараз я люблю до них повертатися.
Головний герой Піранезі живе в Будинку. День за днем він чітко й сумлінно фіксує у своїх зошитах дива Будинку: лабіринт зал, незчисленні тисячі статуй, припливи, що з гуркотом підіймаються сходами, хмари, що поволі снують горішніми залами.
По вівторках і п’ятницях Піранезі бачиться зі своїм другом, Однодумцем. У інший час офірує Мертвим їжу й латаття. Але здебільшого він на самоті.
На хідниках починають з’являтися послання, нашкрябані крейдою. В Будинку знайшовся новачок. Але хто це й чого він хоче? Друг він чи несе руйнацію й божевілля, як стверджує Однодумець?
Доводиться шукати загублені тексти, розкривати таємниці. Світ, який Піранезі вважав знайомим, стає химерним і небезпечним.
Пазлик за пазликом збираєш цілу історію. Її потрібно прожити разом з головним героєм і вам або зайде, або не зайде.
Мені дуже сподобалась історія. Я відчула сповна всю атмосферу та настрої твору. Закохалась в описи з перших сторінок.
А від закінчення ледь не на фізичному рівні стало боляче.
Краса Будинку безмірна; Добрість його нескінченна.
Новий відгук
Спочатку здається, що сюжет «Меланхолійного вальсу» дуже схожий на «Три долі» Марко Вовчок, але «Меланхолійний вальс» уже урбаністичний, дівчата дбають про карʼєру, творчу самореалізацію й матеріальну незалежність. Це історія і про справжню жіночу дружбу. Мені дуже подобається як за допомогою таких різних образів дівчат Ольга Кобилянська демонструє нам різні образи «нової жінки».
Оповідачка Марта навчається, самотужки заробляє на життя — викладає англійську, планує стати вчителькою, готується до іспиту. Марта закохується у свого університетського викладача і з ним знаходить своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, вона стала дружиною та матірʼю.
Ганна — емоційна, нестримна, естетка, заробляє на життя малярством (художниця). Дівчина мріє розвиватися, працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати до Італії. Вона дуже цілеспрямована, віддається мистецтву повністю і таки досягає своєї цілі. З Італії Ганна повертається з дитиною, але без чоловіка. При цьому вона не почувається жертвою, а бере на себе відповідальність за долю дитини.
Софія здалася сусідкам мовчазною та смутною, розповіла їм про батькову смерть та фінансову залежність від дядька. Потім ще й новим сусідом виявився колишнім коханим Софії, який покинув її та одружився з дівчиною з багатої родини. Дівчина творчо обдарована, займається музикою, саме вона грає той «меланхолійний вальс» Шопена. Смерть матері та відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. А коли ще й виникає загроза втратити фортепʼяно дівчина не витримує та помирає від серцевого нападу.
Ну і, звісно ж, тема музики та мистецтва у новелі це щось 🤌
Повість «Царівна» називають піком творчості Ольги Кобилянської, сучасні літературознавці розміщують цей твір на 1 місці в своїх рейтингах! Це багатий на сенси текст, який захопив Лесю Українку тонким психологізмом і роздратував Івана Франка надміром «чулості».
Тут, мабуть, мені все ж ближчий Франко, бо для мене було забагато чуттєвості, екзистенційних переживань, хвилювань головної героїні. А більшість романтичних ситуацій вирішилась би простими відвертими розмовами.
Хоча спочатку здається, що це переказ звичайної історії «Попелюшки» з мачухою, сестрами, принцом, але це повість про емансиповану жінку, що пише, мріє про літературну кар’єру та бореться за свої права. Перший текст в українській літературі про письменництво.
У «Царівні» йдеться, зокрема, про психологічну мотивацію до письма. Як воно, коли обставини зовсім не сприяють? Нема творчого середовища, немає підтримки, навпаки, люди довкола не розуміють, навіщо всі ці старання, головне для жінки — вдало вийти заміж.
Хоч я не можу сказати, що я в захваті від повісті, але я дуже рада, що прочитала цей твір, бо це класика і тепер я в темі.
Також я розумію, що для 1895 року це були дуже прогресивні ідеї: жінка, яка не ставить собі за мету вийти заміж та народжувати дітей, а має свої мрії та амбіції чи ще краще поєднує це.
Також додаю цю книгу в скарбничку відповідей на закиди «українська література тільки про село і страждання селян».
Оповідачка Марта навчається, самотужки заробляє на життя — викладає англійську, планує стати вчителькою, готується до іспиту. Марта закохується у свого університетського викладача і з ним знаходить своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, вона стала дружиною та матірʼю.
Ганна — емоційна, нестримна, естетка, заробляє на життя малярством (художниця). Дівчина мріє розвиватися, працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати до Італії. Вона дуже цілеспрямована, віддається мистецтву повністю і таки досягає своєї цілі. З Італії Ганна повертається з дитиною, але без чоловіка. При цьому вона не почувається жертвою, а бере на себе відповідальність за долю дитини.
Софія здалася сусідкам мовчазною та смутною, розповіла їм про батькову смерть та фінансову залежність від дядька. Потім ще й новим сусідом виявився колишнім коханим Софії, який покинув її та одружився з дівчиною з багатої родини. Дівчина творчо обдарована, займається музикою, саме вона грає той «меланхолійний вальс» Шопена. Смерть матері та відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. А коли ще й виникає загроза втратити фортепʼяно дівчина не витримує та помирає від серцевого нападу.
Ну і, звісно ж, тема музики та мистецтва у новелі це щось 🤌
Повість «Царівна» називають піком творчості Ольги Кобилянської, сучасні літературознавці розміщують цей твір на 1 місці в своїх рейтингах! Це багатий на сенси текст, який захопив Лесю Українку тонким психологізмом і роздратував Івана Франка надміром «чулості».
Тут, мабуть, мені все ж ближчий Франко, бо для мене було забагато чуттєвості, екзистенційних переживань, хвилювань головної героїні. А більшість романтичних ситуацій вирішилась би простими відвертими розмовами.
Хоча спочатку здається, що це переказ звичайної історії «Попелюшки» з мачухою, сестрами, принцом, але це повість про емансиповану жінку, що пише, мріє про літературну кар’єру та бореться за свої права. Перший текст в українській літературі про письменництво.
У «Царівні» йдеться, зокрема, про психологічну мотивацію до письма. Як воно, коли обставини зовсім не сприяють? Нема творчого середовища, немає підтримки, навпаки, люди довкола не розуміють, навіщо всі ці старання, головне для жінки — вдало вийти заміж.
Хоч я не можу сказати, що я в захваті від повісті, але я дуже рада, що прочитала цей твір, бо це класика і тепер я в темі.
Також я розумію, що для 1895 року це були дуже прогресивні ідеї: жінка, яка не ставить собі за мету вийти заміж та народжувати дітей, а має свої мрії та амбіції чи ще краще поєднує це.
Також додаю цю книгу в скарбничку відповідей на закиди «українська література тільки про село і страждання селян».
Новий відгук
Володимир Винниченко - бунтар української літератури початку ХХ століття. Він не боявся ставити досліди на собі: від нудизму до вегетаріанства. А сама книга є моральним експериментом автора.
Назва:
[записки] читаємо твір від першої особи, без моралізаторства, так як є.
[мефістофель] класичний спокусник, випробовує людську віру в добро.
[кирпатий] бо непослідовний у служінні зла.
Головний герой успішний київський адвокат Яків Михайлюк, то маніпулює людьми та штовхає їх на сторону зла, то відчуває раптові пориви творити добро.
(тут десь пройшов повз вайб з «Адвоката Диявола»)
В книзі кілька сюжетних ліній, за ними дуже цікаво спостерігати:
- давні стосунки Михайлюка з Сонею, дружиною його друга та постійні роздуми чи не від нього у неї дитина;
- процес розлучення Панаса Павловича, його стосунки з дружиною та коханкою, поділ дітей. Кирпатий Мефістофель тут виступає адвокатом та другом-порадником;
- завоювання прихильності Білої Шапочки (Ганни Пилипівни);
- роман з Клавдією Петрівною, який закінчується небажаною вагітністю.
Ви просто уявіть, що у 1916 році Винниченко розмірковує про маніпуляції, стосунки людей в шлюбі та поза ним, небажаних дітей, аборти, відповідальність за своїх дітей, дітовбивство і це не весь список!
Роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління.
Сімʼю не можна зруйнувати збоку. Вона завсіди розпадається зсередини.
Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як відходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашими хотіннями, волею, впертостю, гордістю.
А кінець капець який неочікуваний!
Я в захваті від книги!
Назва:
[записки] читаємо твір від першої особи, без моралізаторства, так як є.
[мефістофель] класичний спокусник, випробовує людську віру в добро.
[кирпатий] бо непослідовний у служінні зла.
Головний герой успішний київський адвокат Яків Михайлюк, то маніпулює людьми та штовхає їх на сторону зла, то відчуває раптові пориви творити добро.
(тут десь пройшов повз вайб з «Адвоката Диявола»)
В книзі кілька сюжетних ліній, за ними дуже цікаво спостерігати:
- давні стосунки Михайлюка з Сонею, дружиною його друга та постійні роздуми чи не від нього у неї дитина;
- процес розлучення Панаса Павловича, його стосунки з дружиною та коханкою, поділ дітей. Кирпатий Мефістофель тут виступає адвокатом та другом-порадником;
- завоювання прихильності Білої Шапочки (Ганни Пилипівни);
- роман з Клавдією Петрівною, який закінчується небажаною вагітністю.
Ви просто уявіть, що у 1916 році Винниченко розмірковує про маніпуляції, стосунки людей в шлюбі та поза ним, небажаних дітей, аборти, відповідальність за своїх дітей, дітовбивство і це не весь список!
Роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління.
Сімʼю не можна зруйнувати збоку. Вона завсіди розпадається зсередини.
Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як відходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашими хотіннями, волею, впертостю, гордістю.
А кінець капець який неочікуваний!
Я в захваті від книги!
Новий відгук
У школі багато хто знайомився з цим пригодницьким романом з автобіографічними елементами. Але читати його зараз це зовсім інший досвід.
Дуже динамічний твір, який поглинув мене з першої сторінки та не відпускав до останньої.
Головний герой - Григорій Многогрішний - молодий авіаконструктор засуджений на 25 років каторги (за які гріхи?), але йому вдається втекти. Далі описується його шлях в тайзі, знайомство з родиною Сірків, кохання, пригоди, переслідування.
Ця книга про надзвичайну людську мужність, надію, любов до Батьківщини, віру в світле майбутнє. Ця книга проти брехні, репресій, вседозволеності та жорстокості.
Прописані герої, неймовірні описи природи та деталі побуту українців, що влаштували своє життя на Далекому Сході, багата мова, сповнена застарілих та специфічних слів.
Біографія автора мене просто добила. Я ридала від безсилля, що все повторюється вже скільки разів і я нічого не можу з цим зробити. Наш народ вже це проходив і проходить знову.
Хочу, щоб українці знайомилися з подібними книжками та не допускали більше повторень цих трагічних сторінок нашої історії.
Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!
Сміливі завжди мають щастя.
Дуже динамічний твір, який поглинув мене з першої сторінки та не відпускав до останньої.
Головний герой - Григорій Многогрішний - молодий авіаконструктор засуджений на 25 років каторги (за які гріхи?), але йому вдається втекти. Далі описується його шлях в тайзі, знайомство з родиною Сірків, кохання, пригоди, переслідування.
Ця книга про надзвичайну людську мужність, надію, любов до Батьківщини, віру в світле майбутнє. Ця книга проти брехні, репресій, вседозволеності та жорстокості.
Прописані герої, неймовірні описи природи та деталі побуту українців, що влаштували своє життя на Далекому Сході, багата мова, сповнена застарілих та специфічних слів.
Біографія автора мене просто добила. Я ридала від безсилля, що все повторюється вже скільки разів і я нічого не можу з цим зробити. Наш народ вже це проходив і проходить знову.
Хочу, щоб українці знайомилися з подібними книжками та не допускали більше повторень цих трагічних сторінок нашої історії.
Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!
Сміливі завжди мають щастя.
Новий відгук
Книга, після якої я захотіла стати вчителькою української літератури та закохувати дітей в читання, літературу та українських письменників 😱💔
(p.s. я і так вчителька, але не укр.літ 😁)
Спочатку Підмогильний задумував «Місто», як кіносценарій або навіть комедію, але на 4 розділі стало зрозуміло, що нічого з цього не вийде. Так зʼявився перший в українській літературі урбаністичний роман.
Це історія про Степана Радченка, який переїжджає із села підкорювати Київ. Протягом роману Степан проходить ряд трансформацій. Змінюються його погляди на село та місто, карʼєру, стосунки і т.д.
Підмогильний вписує життя головного героя в історико-культурний контекст тогочасної України.
Мене дуже зацікавила історія про те, що бунтівливий Степан Радченко є літературним сином ідеалізованого українофіла, шанувальника етнографічних святощів Павла Радюка з роману «Хмари» Нечуя-Левицького (чекаю на видання від РМ і дуже хочу прочитати).
Для інших героїв роману теж знаходяться прототипи серед оточення Підмогильного: Вигорський - Плужник, Світозаров - Зеров.
Київ в романі займає почесне місце. Багато хто визначає саме його, як головного героя. Дуже круто прогулюватися місцями, якими ходив головний герой та уявляти як все було. Радченко проходить шлях від сприймання Києва як уособлення вселенського зла та гріховності до джерела натхнення.
Сходження соціальною драбиною, творча самореалізація показані через просторові, ландшафтні описи. Історія успіху Степана Радченка - це ще й рух у буквальному сенсі: з крамарського Подолу до аристократичних Липок.
Любовні романи Степана Радченка теж підсвічують, увиразнюють етапи його сходження щаблями соціальної драбини. Якщо ставлення Степана до Надійки мене обурювало, але не дивувало, то останні його стосунки та яким він став мене вразили.
Багатьох персонажів в романі можна вважати проєкціями, alter ego головного героя. Підмогильний демонструє різні способи пристосування до урбаністичного світу.
В романі ми знайомимось і зі становленням Степана-письменника, але тут хочу процитувати Юрія Шереха «той, хто бачить у книжці Підмогильного тільки історію карʼєри, має підстави закидати авторові її всі сім смертних гріхів»
(p.s. я і так вчителька, але не укр.літ 😁)
Спочатку Підмогильний задумував «Місто», як кіносценарій або навіть комедію, але на 4 розділі стало зрозуміло, що нічого з цього не вийде. Так зʼявився перший в українській літературі урбаністичний роман.
Це історія про Степана Радченка, який переїжджає із села підкорювати Київ. Протягом роману Степан проходить ряд трансформацій. Змінюються його погляди на село та місто, карʼєру, стосунки і т.д.
Підмогильний вписує життя головного героя в історико-культурний контекст тогочасної України.
Мене дуже зацікавила історія про те, що бунтівливий Степан Радченко є літературним сином ідеалізованого українофіла, шанувальника етнографічних святощів Павла Радюка з роману «Хмари» Нечуя-Левицького (чекаю на видання від РМ і дуже хочу прочитати).
Для інших героїв роману теж знаходяться прототипи серед оточення Підмогильного: Вигорський - Плужник, Світозаров - Зеров.
Київ в романі займає почесне місце. Багато хто визначає саме його, як головного героя. Дуже круто прогулюватися місцями, якими ходив головний герой та уявляти як все було. Радченко проходить шлях від сприймання Києва як уособлення вселенського зла та гріховності до джерела натхнення.
Сходження соціальною драбиною, творча самореалізація показані через просторові, ландшафтні описи. Історія успіху Степана Радченка - це ще й рух у буквальному сенсі: з крамарського Подолу до аристократичних Липок.
Любовні романи Степана Радченка теж підсвічують, увиразнюють етапи його сходження щаблями соціальної драбини. Якщо ставлення Степана до Надійки мене обурювало, але не дивувало, то останні його стосунки та яким він став мене вразили.
Багатьох персонажів в романі можна вважати проєкціями, alter ego головного героя. Підмогильний демонструє різні способи пристосування до урбаністичного світу.
В романі ми знайомимось і зі становленням Степана-письменника, але тут хочу процитувати Юрія Шереха «той, хто бачить у книжці Підмогильного тільки історію карʼєри, має підстави закидати авторові її всі сім смертних гріхів»
Новий відгук
Книга з неймовірним оформленням та зимовою атмосферою. Історія, що затягує і не відпускає до останньої сторінки. Дуже кінематографічний стиль оповіді, я прямо уявляла мінісеріал за цим сюжетом. А лінії з крадіжками я взагалі обожнюю!
Окрім захоплюючого сюжету, в книзі піднімається ряд важливих тем:
- залежність від соцмереж;
- бажання отримання схвалення оточуючих;
- стосунки батьків та дітей;
- співзалежні стосунки;
- сімейні таємниці.
Мені була дуже близька історія Ніни, яка вірила в свій диплом з історії мистецтва, але життєві обставини змушують до інших вчинків. Хоча пізніше я почала співчувати і Ванессі з їі самотністю, яку вона намагається приховати за успішним успіхом в соцмережах.
Окрім захоплюючого сюжету, в книзі піднімається ряд важливих тем:
- залежність від соцмереж;
- бажання отримання схвалення оточуючих;
- стосунки батьків та дітей;
- співзалежні стосунки;
- сімейні таємниці.
Мені була дуже близька історія Ніни, яка вірила в свій диплом з історії мистецтва, але життєві обставини змушують до інших вчинків. Хоча пізніше я почала співчувати і Ванессі з їі самотністю, яку вона намагається приховати за успішним успіхом в соцмережах.
Новий відгук
Це точно книга з літнім настроєм, тому зараз саме час її прочитати. Ще я іноді ведусь на наліпки «вибір книжкового клубу Різ Візерспун» 😁.
Маємо дві часові лінії: те, що відбулося за останню добу та спогади з різних років головної героїні Елеонори.
Читалося дуже легко, але сімейні драми тут ще ті. У кожного героя безліч травм чи психічних розладів, неблагополучні сімʼї, дитячі травми, любовні трикутники, абʼюз, проблеми батьків та дітей, ну ви зрозуміли. Думаю, гарно підійде для обговорення, особливо, якщо любите діагнози героям ставити чи шукати причинно-наслідкові звʼязки їх вчинків 😁
Під травмованими героями я маю на увазі дійсно не одне покоління дуже травмованих людей (лінія бабуся-матір-дочка та ще другорядні персонажі), вчинки яких часто обурюють до неможливості. Найстрашніше, що я розумію, що ці історії цілком можуть бути реальними.
Мені хотілося б, щоб авторка більше уваги приділила акцентам на те, що все, що відбувається з героями це не ок, це не повинно толеруватись та зводити сюжет до банального «то з ким же вирішить бути Елла: з батьком своїх дітей чи коханням дитинства?». Для мене було забагато романтизації психологічних травм та позицій жертви.
Маємо дві часові лінії: те, що відбулося за останню добу та спогади з різних років головної героїні Елеонори.
Читалося дуже легко, але сімейні драми тут ще ті. У кожного героя безліч травм чи психічних розладів, неблагополучні сімʼї, дитячі травми, любовні трикутники, абʼюз, проблеми батьків та дітей, ну ви зрозуміли. Думаю, гарно підійде для обговорення, особливо, якщо любите діагнози героям ставити чи шукати причинно-наслідкові звʼязки їх вчинків 😁
Під травмованими героями я маю на увазі дійсно не одне покоління дуже травмованих людей (лінія бабуся-матір-дочка та ще другорядні персонажі), вчинки яких часто обурюють до неможливості. Найстрашніше, що я розумію, що ці історії цілком можуть бути реальними.
Мені хотілося б, щоб авторка більше уваги приділила акцентам на те, що все, що відбувається з героями це не ок, це не повинно толеруватись та зводити сюжет до банального «то з ким же вирішить бути Елла: з батьком своїх дітей чи коханням дитинства?». Для мене було забагато романтизації психологічних травм та позицій жертви.
Новий відгук
Зараз авторка доволі активно обговорюється, але на її любовні романи я б точно не звернула увагу, а тут зі словосполученням "психологічний трилер", то стало цікаво, таке я люблю, хоч мене щоразу стає все важче вразити, тому не без банальностей. Книга написана дуже кінематографічно, в уяві все оживає і відбувається дуже динамічно, що хочеться прочитати все за раз (власне я і прочитала її за день😁). Кожна сторінка так затягує, що не встигаєш моргнути, як вже прочитала.
За сюжетом не надто успішна письменниця Лоувен, яка має фінансові труднощі, отримує вигідну пропозицію дописати популярну серію романів, яку авторка Веріті не може закінчити самостійно через стан здоров'я після автокатастрофи. Для цього дівчина приїздить до будинку Кроуфордів, де буде жити деякий час, щоб ознайомитися з нотатками та напрацюваннями письменниці. Але випадково знаходить автобіографію Веріті, яка просто жахає подробицями життя Кроуфордів.
В книзі багато сцен 18+. Любовна лінія між Лоувен та чоловіком Веріті тут мені не заважає і не виглядає надуманою, хоч її і забагато як для трилера. Думаю двоє людей з проблемками в голові легко можуть при таких обставинах закохатися.
А ще вкінці самі вирішуйте кому тут вірити...
✍️ Я лиш розтягую межі правди, там, де бачу можливість. Я письменниця.
За сюжетом не надто успішна письменниця Лоувен, яка має фінансові труднощі, отримує вигідну пропозицію дописати популярну серію романів, яку авторка Веріті не може закінчити самостійно через стан здоров'я після автокатастрофи. Для цього дівчина приїздить до будинку Кроуфордів, де буде жити деякий час, щоб ознайомитися з нотатками та напрацюваннями письменниці. Але випадково знаходить автобіографію Веріті, яка просто жахає подробицями життя Кроуфордів.
В книзі багато сцен 18+. Любовна лінія між Лоувен та чоловіком Веріті тут мені не заважає і не виглядає надуманою, хоч її і забагато як для трилера. Думаю двоє людей з проблемками в голові легко можуть при таких обставинах закохатися.
А ще вкінці самі вирішуйте кому тут вірити...
✍️ Я лиш розтягую межі правди, там, де бачу можливість. Я письменниця.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Полиць поки немає