Сподобалось. Якщо Ви знайомитесь із Винниченко і хочете щось, окрім "Записки кирпатого Мефістофеля" - це воно. Особисто я кайфую від його стилю. Сюжет, як зазвичай, трохи романтичний, трохи "на подум...читати далі →
Це перша книга В. Винниченка, з якою я познайомилася у свідомому віці. Його стиль написання цікавий і читається дуже легко. Історія написана ще на початку минулого століття, та все ще є дуже актуальн...читати далі →
Перед вами - яскравий зразок української літератури початку ХХ століття, що вдало відображає складні морально-етичні та соціальні проблеми того часу. Винниченко, відомий своєю здатністю заглиблюватися...читати далі →
"Хочу" Володимира Винниченко був написаний в далекому 1915р. Але мені неодноразово доводилось нагадувати собі, що я читаю українського класика, а не сучасного автора. Крізь століття російські нарати...читати далі →
Дивовижно, наскільки актуальною може залишатися книга, написана понад 100 років тому. Пошук своєї ідентичності, стосунки із рідною мовою, свідомий вибір – це завжди складний шлях, але сповнений сенсу...читати далі →
Андрій Халепа — перспективний поет, втомлений богемним петербурзьким життям, і зараз він тримає в руках револьвер. Ні, він хоче покінчити з життям не через зраду коханки чи напад того дивного старого зі звинуваченнями у ренегатстві. Чому ж Халепа ренегат, відступник?! І що то за пані була разом зі старим?.. Утім ця зустріч стане знаковою трохи згодом. А поки лунає постріл...
Роман написаний Володимиром Винниченком 1915 року, але тема національного питання, й зокрема самоідентифікації, резонує з нашим сьогоденням як ніколи. Деякі фрази персонажів викликають нестримне обурення, інші дивують наївністю, а є й такі, які хочеться розібрати на цитати.
Кольоровий зріз
Нацкешбек
Котолог
