Леся @lesya_levadska
Експерт
12.08.2024
Новий відгук
Я би хотіла, щоб ця книга ніколи не була написана.
⠀
Щоб тисячам татам і мамам не доводилося зараз переживати цей досвід, жертвувати найголовнішим і найціннішим: власними життями, часом ... Бо ж головне на цьому світі — просто набутися разом у любові.
⠀
Читати такі книги — це разом з автором переживати «тут і зараз», відчувати увесь спектр його емоцій та переживань, заглядати у сокровенне.
⠀
Тут не можна читати без сліз. Особливо якщо і ти проживаєш подібне. Але це водночас слугує й емоційною підтримкою, бо ти не сам у цьому, ми разом і ми це витримаємо, бо інакше не розглядається навіть.
⠀
Валерій, який ще з 14 р. боронить державу, ділиться своєрідним щоденником, листами до дружини та 5 річного сина, спогадами про дитинство, віршами.
Він міг би так само жити життя, гуляти з сином біля моря, їсти разом морозиво, дивитись мультики чи читати книги перед сном. Натомість — зброя, бліндажі, смерті та лють. Всі ми у цьому човні клятої війни.
Але є тут віра у майбутнє, перемогу і найчистіша любов, те, що тримає нас врешті.
⠀
Ми звикли раніше надто романтизувати війну, як щось таке далеке і що не повториться. Читати Ремарка, Гема, зрідка правдивішого Юнґера, але то все не те. Ніхріна вона не романтична…
⠀
Наприкінці, просто хочу подякувати авторові та усім, хто тримає стрій! Бажаю кожному вижити й обійняти рідних.
⠀
⠀
Щоб тисячам татам і мамам не доводилося зараз переживати цей досвід, жертвувати найголовнішим і найціннішим: власними життями, часом ... Бо ж головне на цьому світі — просто набутися разом у любові.
⠀
Читати такі книги — це разом з автором переживати «тут і зараз», відчувати увесь спектр його емоцій та переживань, заглядати у сокровенне.
⠀
Тут не можна читати без сліз. Особливо якщо і ти проживаєш подібне. Але це водночас слугує й емоційною підтримкою, бо ти не сам у цьому, ми разом і ми це витримаємо, бо інакше не розглядається навіть.
⠀
Валерій, який ще з 14 р. боронить державу, ділиться своєрідним щоденником, листами до дружини та 5 річного сина, спогадами про дитинство, віршами.
Він міг би так само жити життя, гуляти з сином біля моря, їсти разом морозиво, дивитись мультики чи читати книги перед сном. Натомість — зброя, бліндажі, смерті та лють. Всі ми у цьому човні клятої війни.
Але є тут віра у майбутнє, перемогу і найчистіша любов, те, що тримає нас врешті.
⠀
Ми звикли раніше надто романтизувати війну, як щось таке далеке і що не повториться. Читати Ремарка, Гема, зрідка правдивішого Юнґера, але то все не те. Ніхріна вона не романтична…
⠀
Наприкінці, просто хочу подякувати авторові та усім, хто тримає стрій! Бажаю кожному вижити й обійняти рідних.
⠀
Нова оцінка:
18.07.2024
Новий відгук
Дуже давно не читала Кінга, якось була перенаситилась. Але в часи суцільного жаху маю потребу проживати страшне саме у книжках, бо як зазначав пан Ростислав Семків: « горор - це не лише про страх і смерть. Це також про те, що навіть коли навкруги смерть, можна й вижити.»
Або якщо вірити Фройду, то крихтами жаху (як і дрібками порно) конче годувати наше несвідоме завжди. Інакше воно виповзе і зжере все саме - причому разом із власником.
⠀
«Керрі» - найперша коротенька опублікована книга Кінга. Він почав писати її як оповідання та згодом викинув у сміттєве відро. Дружина Табіта змусила його допрацювати текст, допомогла з створенням жіночих образів і саме їй написана присвята.
Керрі принесла славу й визнання, хоча і не відразу.
⠀
Роман розповідає про дівчину-невдаху, шкільну аутсайдерку, яка щодня стає мішенню для насмішок та глузувань. Але потерпає вона не лише у школі, а у вдома, тому що мати дівчини є схибленою на релігії фанатичкою. Але є одне «але» - Керрі володіє телекінетичними здібностями, завдяки яким вона відчуває у собі сили до страшної помсти. Це буде ух, як гаряче!
⠀
Фактори, які вплинули на успіх Керрі: фемінізм, тінейджери, документальність.
Багато людей що тоді, що зараз стикались з проблемою цькування прямо чи опосередковано. Історія показала як то бути жертвою, наскільки важко влитися в колектив, якщо ти відрізняєшся бодай на дрібницю. Показала жорстокість підлітків у всій красі.Тому ця історія відгукується, попри те, що коротенька і далеко не ідеальна сюжетно.
Кінг застосував один з моїх улюблених методів: вставки з документів, неіснуючих газет, книг чи щоденників. Це зробило історію значно обʼємнішою та цікавішою.
⠀
🖋️«Діти не знають, що роблять. Діти навіть не знають, що їхні реакції дійсно, по-справжньому завдають людям болю. У них нема, гм, чуйності. Врубаєшся?»
⠀
🖋️«Люди не стають кращими, а тільки розумнішими. Коли стаєш розумнішим, то не перестаєш відривати мухам крильця, а лише придумуєш для цього кращі причини»
Або якщо вірити Фройду, то крихтами жаху (як і дрібками порно) конче годувати наше несвідоме завжди. Інакше воно виповзе і зжере все саме - причому разом із власником.
⠀
«Керрі» - найперша коротенька опублікована книга Кінга. Він почав писати її як оповідання та згодом викинув у сміттєве відро. Дружина Табіта змусила його допрацювати текст, допомогла з створенням жіночих образів і саме їй написана присвята.
Керрі принесла славу й визнання, хоча і не відразу.
⠀
Роман розповідає про дівчину-невдаху, шкільну аутсайдерку, яка щодня стає мішенню для насмішок та глузувань. Але потерпає вона не лише у школі, а у вдома, тому що мати дівчини є схибленою на релігії фанатичкою. Але є одне «але» - Керрі володіє телекінетичними здібностями, завдяки яким вона відчуває у собі сили до страшної помсти. Це буде ух, як гаряче!
⠀
Фактори, які вплинули на успіх Керрі: фемінізм, тінейджери, документальність.
Багато людей що тоді, що зараз стикались з проблемою цькування прямо чи опосередковано. Історія показала як то бути жертвою, наскільки важко влитися в колектив, якщо ти відрізняєшся бодай на дрібницю. Показала жорстокість підлітків у всій красі.Тому ця історія відгукується, попри те, що коротенька і далеко не ідеальна сюжетно.
Кінг застосував один з моїх улюблених методів: вставки з документів, неіснуючих газет, книг чи щоденників. Це зробило історію значно обʼємнішою та цікавішою.
⠀
🖋️«Діти не знають, що роблять. Діти навіть не знають, що їхні реакції дійсно, по-справжньому завдають людям болю. У них нема, гм, чуйності. Врубаєшся?»
⠀
🖋️«Люди не стають кращими, а тільки розумнішими. Коли стаєш розумнішим, то не перестаєш відривати мухам крильця, а лише придумуєш для цього кращі причини»
Новий відгук
З’їсти ще один шматочок тортика, ще годинку поскролити стрічку соцмереж, замовити нову книжку чи іншу річ - все це швидке задоволення, яке зараз рятує нас у години стресу чи зневіри. Але як зрозуміти, що задоволення перетнуло межу і вже переростає у залежність?
⠀
Збільшення доступності, варіантів, кількості, та різної дії стимулів у наш час просто вражає.
У своїй книжці психіаторка Анна Лембке досліджує цей феномен і розповідає, як тримати дофамін під контролем. На основі реальних історій з практики вона показує як вміти тримати баланс між болем і задоволенням. І найголовніше, що кожну ситуацію практично можна змінити і вирішити, варто лише мати бажання і гарненько постаратися.
До речі, у світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.
Іноді нудьга, невміння вчасно зупинитися або вічне порівняння себе з іншими може творити страшні речі. А вихід може бути на диво легким - відмежувати себе на певний час від подразника: знести соцмережу на тиждень чи вийти побігати у парк вранці.
⠀
Чи, наприклад тема, яка мене хвилює: що наші діти ростуть у більшості дуже мало пристосованими до життя, з різноманіттям доступу до віртуального, ігор та малорухливістю. Ми все надмірно впорядковуємо, контролюємо та звертаємо мало уваги на дійсно потрібні навички. Бо у нашому дитинстві все було само собою, наприклад, наїстися зелепух = отримати урок, що таке шкідливо їсти та краще зачекати)
⠀
Трохи розчарувалася очікуванням і реальністю від обкладинки. Більшість тексту все ж було не теоретичною та основна увага приділялася залежності від наркотиків, і ще трішки від легших форм - алко і порно залежності.
Якщо ви трішки раніше цікавились цією темою чи взагалі поведінковою психологією то книга не принесе нічого особливо нового. Хіба приклади конкретних людей. Але якщо це для вас нове - то вона здатна і шокувати)
⠀
Збільшення доступності, варіантів, кількості, та різної дії стимулів у наш час просто вражає.
У своїй книжці психіаторка Анна Лембке досліджує цей феномен і розповідає, як тримати дофамін під контролем. На основі реальних історій з практики вона показує як вміти тримати баланс між болем і задоволенням. І найголовніше, що кожну ситуацію практично можна змінити і вирішити, варто лише мати бажання і гарненько постаратися.
До речі, у світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.
Іноді нудьга, невміння вчасно зупинитися або вічне порівняння себе з іншими може творити страшні речі. А вихід може бути на диво легким - відмежувати себе на певний час від подразника: знести соцмережу на тиждень чи вийти побігати у парк вранці.
⠀
Чи, наприклад тема, яка мене хвилює: що наші діти ростуть у більшості дуже мало пристосованими до життя, з різноманіттям доступу до віртуального, ігор та малорухливістю. Ми все надмірно впорядковуємо, контролюємо та звертаємо мало уваги на дійсно потрібні навички. Бо у нашому дитинстві все було само собою, наприклад, наїстися зелепух = отримати урок, що таке шкідливо їсти та краще зачекати)
⠀
Трохи розчарувалася очікуванням і реальністю від обкладинки. Більшість тексту все ж було не теоретичною та основна увага приділялася залежності від наркотиків, і ще трішки від легших форм - алко і порно залежності.
Якщо ви трішки раніше цікавились цією темою чи взагалі поведінковою психологією то книга не принесе нічого особливо нового. Хіба приклади конкретних людей. Але якщо це для вас нове - то вона здатна і шокувати)
Новий відгук
Дорожня книга - гарна, щоб годинку-другу відволіктися.
Такий собі тревелог у дитячі травми, сімейні драми та сепарацію від родини та місця, де ти виріс.
Чужа сім’я - темний ліс, як то кажуть. Але маємо направду багато схожості моментами.
⠀
Авторка пропонує нам поїхати у селище на Донеччині разом з Олегом і Ярою. Вони двійнята, що не надто добре ладнають. З буденного і звичного їх висмикнуло весілля Настуні - наївної сестри, яка живе сьогоденням і не надто переймається копирсанням у шафах з родинними скелетами. Мабуть, вона тут дійсно найщасливіша. Решті просто мама подзвонила і сказала : «треба, бо що люди скажуть...»
⠀
Вміння відрефлексувати й піти далі - неоціненне. Виборсатись із пут сумнівних обов’язків, «комусь щось винен» чи «повинен» може далеко не кожен. Та хто зміг, вважай щасливчик. Ярі та Олегу неприємна ця подорож, та й проблем загалом вона не вирішить. Просто спосіб поностальгувати та спроба віднайти щось втрачене, відвоювати частинку втраченої любові. Але чи вже потрібна вона?
⠀
Моментами історія ставала трагікомічною, та й все це зовсім не про весілля. Більш про людей, які ніколи не можуть вчасно озвучити свої хвилювання чи переживання, або ж про тих, хто просто лізе у чуже життя і завжди все знають краще.
⠀
Страшенно тригерило багато діалогів російською, відсутність сюжету як такого, та і персонажі трішки аморфні. Постійні хронологічні стрибки й вічні страждання. Але я вважаю книгу цілком успішним дебютом авторки, можливо не для того настрою та емоційного стану була.
Такий собі тревелог у дитячі травми, сімейні драми та сепарацію від родини та місця, де ти виріс.
Чужа сім’я - темний ліс, як то кажуть. Але маємо направду багато схожості моментами.
⠀
Авторка пропонує нам поїхати у селище на Донеччині разом з Олегом і Ярою. Вони двійнята, що не надто добре ладнають. З буденного і звичного їх висмикнуло весілля Настуні - наївної сестри, яка живе сьогоденням і не надто переймається копирсанням у шафах з родинними скелетами. Мабуть, вона тут дійсно найщасливіша. Решті просто мама подзвонила і сказала : «треба, бо що люди скажуть...»
⠀
Вміння відрефлексувати й піти далі - неоціненне. Виборсатись із пут сумнівних обов’язків, «комусь щось винен» чи «повинен» може далеко не кожен. Та хто зміг, вважай щасливчик. Ярі та Олегу неприємна ця подорож, та й проблем загалом вона не вирішить. Просто спосіб поностальгувати та спроба віднайти щось втрачене, відвоювати частинку втраченої любові. Але чи вже потрібна вона?
⠀
Моментами історія ставала трагікомічною, та й все це зовсім не про весілля. Більш про людей, які ніколи не можуть вчасно озвучити свої хвилювання чи переживання, або ж про тих, хто просто лізе у чуже життя і завжди все знають краще.
⠀
Страшенно тригерило багато діалогів російською, відсутність сюжету як такого, та і персонажі трішки аморфні. Постійні хронологічні стрибки й вічні страждання. Але я вважаю книгу цілком успішним дебютом авторки, можливо не для того настрою та емоційного стану була.
Новий відгук
У мене є мрія - поїхати в український Крим. Так склалося, що не було у моєму дитинстві дитячих таборів та моря. Тому я несу цю мрію і плекаю. Під час окупації я горювала разом з усіма, не могла вкласти у голові, що таке можливо.Знову і знову людям там доводилося переживати гніт та біль.
Так багато суперечок, переслідувань та депортації довелося запізнати мешканцям. Вони будували власний маленький світ, школи, плекали рідну культуру та звичаї, щоб вкотре прийшов і знищував усе рускій мір. Захоплення Криму розв’язало руки нелюдам і історія знову зробила оберт.
⠀
Ця книга чудово поєднала у собі й історії людей і художній вимисел і історичну складову.
⠀
«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».
⠀
Три подруги - різного походження, виховання, культур, але такі близькі та переплетені долями.
Як це, відчувати себе українкою в місці, де більшість вважають себе руськими й тільки мріють про той їхній «велікій мир».
Знову ж багато разів підіймається питання мови. Мова - це зброя, ми всі це бачимо наочно. Якщо всі нарешті усвідомлять її важливість - стане на одну причину розпочинати нову війну.
⠀
Хочеться порадити прочитати цю книгу кожному, мати змогу розібратися та дізнатися багато невідомого, або просто з іншого ракурсу.
Цій історії віриш, вона про самоідентифікацію, про життя, яке завжди має багато півтонів.
Так багато суперечок, переслідувань та депортації довелося запізнати мешканцям. Вони будували власний маленький світ, школи, плекали рідну культуру та звичаї, щоб вкотре прийшов і знищував усе рускій мір. Захоплення Криму розв’язало руки нелюдам і історія знову зробила оберт.
⠀
Ця книга чудово поєднала у собі й історії людей і художній вимисел і історичну складову.
⠀
«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».
⠀
Три подруги - різного походження, виховання, культур, але такі близькі та переплетені долями.
Як це, відчувати себе українкою в місці, де більшість вважають себе руськими й тільки мріють про той їхній «велікій мир».
Знову ж багато разів підіймається питання мови. Мова - це зброя, ми всі це бачимо наочно. Якщо всі нарешті усвідомлять її важливість - стане на одну причину розпочинати нову війну.
⠀
Хочеться порадити прочитати цю книгу кожному, мати змогу розібратися та дізнатися багато невідомого, або просто з іншого ракурсу.
Цій історії віриш, вона про самоідентифікацію, про життя, яке завжди має багато півтонів.
22.03.2024
Нова полиця:
11.03.2024
Нова полиця:
Тут зібрані книги, які в певні моменти рятували мене від журби, зневіри чи просто поганого настрою, дарували моменти насолоди історією та самим процесом читання.
Буду рада, якщо і ви знайте тут щось подібне для себе!)
Буду рада, якщо і ви знайте тут щось подібне для себе!)
Видавництво