Для мене ця книга розчарування і не бажання більше повертатись до серії. На жаль, бо її “Шістка воронів” - неймовірні.
Мені не сподобалось, куди Лі Бардуґо розвернула сюжет. Я розумію, що герої не можуть бути постійно бути показані лише з однієї сторони, але розворот настільки не спів впав з моїми очікуваннями, що це викликало розчарування.
Сподобалось як авторка розкрила генерала Зою Назяленскі. У воронах Зоя була яскравим, але другорядним героєм, тут вона отримала місце в перших рядах.
Не імпонує сюжетний поворот з Ніною. Справа в її симпатіях, а наскільки це швидко та не послідовно вийшло, не повірила.
Лі Бардуґо талановита та майстерна оповідачка, проте ця історія пройшла повз мене.

Книги Тома Флетчера рекомендують читати дітям від 9 років, проте закликаю вас починати раніше.
Якщо дитина ще не в змозі прочитати такий об’єм самостійно, то рекомендую читати книгу дітям дорослим. Ви не пожалкуєте.
Книги Тома Флетчера написані так атмосферно, душевно та з гумором, що дорослому обов’язково сподобається.
Гумор в автора неймовірний, діти вдячні за важливість слова “какашка”, а батьки за тонкий сарказм.
Разом із сином я прочитала всі книги про Різдвозавра, традиційно читали на зимові свята.

На цю книгу я покладала великі сподівання.
Після того, як мене не сподобалась її серія про жорсткого принца, я вирішила дати другий шанс та прочитати новинку.
“Книга ночі” була заявлена як дорослий фентезі роман.
З фентезі все добре, а от з дорослістю є питання.
Голлі Блек вміє створювати гарну атмосферу, складати сюжет до купи, не давати провисати динаміці, але все разом воно не спрацювало. Постійно було відчуття, що чогось не вистачає. Дії герої хоч і логічні та послідовні, але залишається питання “Навіщо?”.
Закінчення книги мене здивувало. Сама ідея такого розвитку для мене химерна. Мабуть, саме за химерність мені не заходять романи авторки.

"Розмальована вуаль" — це витончений, глибокий і проникливий роман про кохання, зраду, розчарування і пошуки істини. Сомерсет Моем створює історію, яка змушує читача замислитися над сенсом людських стосунків, самопізнанням та духовним пробудженням.
Однією з найсильніших сторін книги є майстерність автора в розкритті характерів. Кітті, яка спочатку здається егоїстичною та обмеженою, поступово трансформується. Вона починає усвідомлювати свою слабкість, егоїзм і порожнечу попереднього життя. Волтер, хоча й залишається загадковою постаттю, вражає своєю жертовністю та моральною силою.
Сюжетна лінія з епідемією холери додає історії атмосферності та глибини. Китай у книзі — це не лише екзотичний фон, а й символ культурного контрасту та незбагненної краси життя.

"Сага про Літокрилів. Книга 1" — це справжнє відкриття для всіх любителів фентезі. Ендрю Пітерсон створює яскравий і унікальний світ, наповнений небезпеками, пригодами, теплими родинними стосунками і глибокими моральними цінностями.
У центрі сюжету — родина Іггібі, яка живе в затишному містечку біля Зловісного моря пітьми. Життя трьох дітей — Джейнера, Тінка і Лілі — виглядає звичайним, аж доки їхнє село не починають тероризувати страхітливі фангори. І ось перед героями постає загадка їхнього справжнього походження і доля, яка пов’язана з великим злом і непростим вибором.
Книга має динамічний сюжет, у якому чергуються комедійні епізоди, моменти напруги і зворушливі сцени. І хоча спочатку історія здається простою, далі стає зрозуміло, що Пітерсон майстерно заклав глибокі підтексти і приготував читачеві ще багато несподіванок у наступних частинах.