Слово про будинок "Слово" В. Куліш Буду чесною - я з тих людей, які в школі вважали українську літературу нудною, а про Розстріляне Відродження дізналася лише тоді, коли свідомо почала обирати книги українською. Так, життя в зросійщеному регіоні та відсутність мотивації дається в знаки, але залишимо це в минулому і повернемося до книги про будинок Слово. Ця невеличка книга путівник мешканцями написана сином драматурга Миколи Куліша, якого розстріляли в Сандармоху. І це ідеальний початок для тих, хто десь щось чув, але ні в чому не впевнений. Тут не буде глибокого занурення в літературний доробок мешканців або в їхню культурну спадщину, це скоріше словесні портрети митців. Декілька слів про гучний голос чи пристрасть до полювання, і здається, ти вже на крок ближче до відомих постатей. А потім кожне слово про те як їх забирали відчувається як удар( Не всім автор приділив багато уваги і деякі нотатки дуже короткі і дещо наївні, але на загальну картину будинка це не впливає - ця невеличка книга варта вашої уваги. На всі 100% раджу, бо це треба знати.

неймовірна книга, що розповідає про таких важливих діячів української культури очима очевидця. must have кожного, хто цікавиться розстріляним відродженням

Дуже важлива книга, яка починається із затишних описів життя і побуту «Словʼян», а закінчується тим, що в тебе стискається серце від кожного «засудження» в кінці абзаців. Книжку можна прочитати за вечір, тому що не буде жодної сторінки де вам стане нудно, і захочеться відкласти її!

"Я не умру від смерті — Я умру від життя", - так писав про тодішні реалії основоположних і теоретик українського футуризму Михайль Семенко Ці слова червоною ниткою прошиті через долю не тільки одного з видатних митців Розстріляного Відродження, а й всіх мешканців будинку "Слово", та, певно, й не лише їх Книга "Слово про будинок “Слово" Володимира Куліша, сина видатного письменника й драматурга Миколи Куліша, — це не просто спогади з дитинства Це документ епохи, з якої хочеться вийти, але не можеш, бо в кожній сторінці пульсує правда про людей, які вірили у слово більше, ніж у страх Це про Силу духу, Силу прагнення перемогти тоталітарний режим, який саме тоді набирав шалених обертів Цей дім у Харкові мав бути домівкою для митців, а став пасткою для цвіту нації Збірка розкриває долі письменників, які жили в цьому будинку Їх зображено як звичайних людей, просто і без пафосу, які щодня між життям і арештом, між поезією і зрадою, між любов’ю до мови й обвинуваченням у націоналізмі намагалися ТВОРИТИ, а головне - якось виЖИТИ Коли читаєш — стискається серце Бо їхнє минуле нагадує нам: свобода слова — не даність, а боротьба На жаль, боротьба, яка й досі триває Це дуже потрібна книга, яку читати боляче, але вкрай важливо "Існують місця, що конденсують у собі час, спогади, пам'ять, бережуть сліди, тіні й обриси, може, навіть і промовлені колись звуки чи тихі зітхання, відбивають, як у краплині води, велику історію. З-поміж таких - будинок "Слово" на вулиці Культури в Харкові: дім-текст, що з плином років відкриває все більше смислів, сутностей і таємниць."

Книга дуже тепла та затишна, але водночас дуже трагічна. Стиль написання створює враження "невимушеної" розмови, що дозволяє познайомитися з представниками "розстріляного відродження" у неформальній формі. Ти ніби слухаєш історії свого старого друга дитинства, що з таким теплом розповідає про ваших спільних знайомих, яких ти давно не бачив. Ще зі шкільних років я мала відчуття якоїсь "далекості" та "недосяжності" письменників та інших діячів, ніби вони ніколи не були звичайними людьми. Зобразивши їхній побут, звички (як хороші, так і не дуже), моди та відносини одне з одним, Володимир Куліш розкрив їх як звичайних людей, таких простих і рідних, що важко побачити, до прикладу, у звичайних шкільних підручниках. Ти починаєш прив'язуватися до людей про яких оповідається у книзі, через що потім ще більше тисне в грудях та накочуються сльози, коли дізнаєшся про їхні трагічні долі( Загалом чудова книга, легка і дуже актуальна!

Слово про будинок Слово — це своєрідний щоденник спогадів Володимира Куліша, сина відомого письменника і драматурга Миколи Куліша, про його жителів. З однієї сторони, це просто коротка характеристика кожного жителя будинку Слова, спогади маленького хлопчика про своїх творчих сусідів. Але це ж не Вікіпедія, де народився-творив-помер, а якраз опис, оснований на особистих враженнях. Це дає змогу побачити постатей, про яких зазвичай читаєш у підручниках, саме як людей, зі своїми тараканами в голові, характерами, позитивними та негативними рисами. Про когось тексту більше, про когось менше, але майже про кожного в кінці зустрічається фраза розстріляний / засланий. 💔 Оригінального тексту тут сторінок на 100 максимум (в книги їх загалом 168), багато фотографій, окремий розділ про моду того часу. І все це цікаво, але при читанні десь на підсвідомому рівні у голові проскакує зрадливе та це ж було. Бо я прочитала цю книгу лише зараз, а Будинок Слово: Нескінченний роман подивилась минулого року.

Це зворушливий і трагічний погляд на життя видатних митців, які мешкали в харківському будинку «Слово». Автор майстерно передає їхні буденні звички, захоплення та людяність, які контрастують із тінню радянського терору, що вже насувалася. Ця книжка — унікальна можливість зазирнути у світ талановитого покоління, яке залишило глибокий слід в українській літературі.

Книга, яку треба читати і перечитувати, щоб завжди пам'ятати, що письменники та поети - це в першу чергу ЛЮДИ. Зі своїми мріями, радощами, горестями, чудинками і родзинками. І цих людей було злочинно винищено за їхню мову, за їхню позицію, за їхню українськість. Радію, що вона у мене є. Прочитала сама, розповіла сину про людей, які були і яких не стало, колись він доросте і прочитає сам і, маю надію, буде пам'ятати їх не як якусь суху нудню зі школи, а як особистостей.