Мій козачий краш із «Чорної ради» стався
І хто б це міг бути?
Кирило Тур — представник юного козацтва у романі-хроніці, який вкотре перечитую і вкотре захоплююся цим класичним твором в українській літературі
Молодість завжди прагне слави, звитяги і самопожертви, тож коли читає Куліша, а на горизонті з'являється Кирило Тур — серце автоматично пропускає удар
Він дикий, харизматичний, сміливий до безумства і настільки непередбачуваний, що за ним хоч у вир, хоч у бій
Маленьким хлоп'ям батько-запорожець вивіз Кирила на Січ, навчивши козацьким законам і моралі
Він виріс впевненим у своїх силах і ніколи нікому не поступався гідністю
Подати руку супротивнику у коханні молодому Шраменку, аби той не провалився в урвище — прошу
Йти рятувати Сомка з темниці, ризикуючи бути впізнаним і страченим ворогами — запросто
Вкрасти кохану з-під носа у батьків, які до останнього не вірили в його "жарти" - не біда
До речі, за козацьким звичаєм, Тур вважав, що для повного щастя вистачить і його любові, а дівчина полюбить вже потім
З часом його любов до Лесі не погасла й не пропала
Він хитрістю рятує її від шлюбу з нелюбом Сомком, але не милує бути йому дружиною
Залишає Лесю на хуторі, даючи право вибору
Є безліч інших цікавих епізодів, які розкривають цього героя в повній мірі
Цього разу перечитуючи роман, я звертала увагу саме на цей образ
Настільки він розкішно прописаний автором, який змалював його виразніше та яскраві навіть за Петра
Цей запорожець подібний до вогню
Такий гарячий, нестримний, іноді небезпечний, але страшенно привабливий
Він не святий
Він бунтар
Він характерник
У ньому — справжня жива пристрасть і шалена воля
На фоні серйозних політичних інтриг і боротьби за гетьманську булаву, Тур — ковток дикого степового повітря
Це точно той персонаж, заради якого перегортаєш сторінку за сторінкою з думкою: «А що ж він утне далі?»
Тож, якщо шукаєте краша з української класики — знайте: Кирило Тур уже давно зайняв моє серце (і, мабуть, не тільки моє)

На свято кожен із нас — трохи дитина

Особливо, якщо це свято відноситься до найдовшого християнського циклу і триває аж 40 днів

Пам'ятаю, як мої прабабусі в період від Великодня і до Трійці віталися лише "Христос Воскрес!" - "Воістину Воскрес!"

Зараз помічаємо, що вже навіть тиждень по Великодні, у так звану Світлу седмицю, ніхто цього не дотримується

Проте найголовніше на Великдень — не забути про Христа
Про Його смерть і Воскресіння
Про Його жертву заради спасіння людства

Ця збірка великодніх історій про життя, смерть і безсмертя

Про "сенс свята та/або трагедію безсвяття"

Про любов, віру і надію

Про жертву і прощення, поразку і перемогу

Про перемогу світла над темрявою, а життя — над смертю

Бо ж якщо смерть можна подолати, то виходить, немає нічого неможливого

Гортаючи сторінки цього неймовірного видання, чуєш великодні дзвони у церкві, відчуваєш запах воскових свічок, бачиш їх відблиски на образах

А ще знову і знову вдивляєшся у зморшкуваті руки бабусі, які тремтять, але все-таки виробляють тісто на святу паску, бо "доки могтиму спекти — житиму"

Це та книга, яку не "прогоротаєш" за вечір

Глибину її текстів потрібно "смакувати", роздивляючись, як вміло розмальовану писанку — повільно, помічаючи і відкриваючи приховані сенси, відчуваючи зв'язок з традиціями минулих поколінь

Дякую видавництву @vivatclassic
за цю можливість знайти точки дотику минулого і сучасного

"Я не умру від смерті — Я умру від життя", - так писав про тодішні реалії основоположних і теоретик українського футуризму Михайль Семенко

Ці слова червоною ниткою прошиті через долю не тільки одного з видатних митців Розстріляного Відродження, а й всіх мешканців будинку "Слово", та, певно, й не лише їх

Книга "Слово про будинок “Слово" Володимира Куліша, сина видатного письменника й драматурга Миколи Куліша, — це не просто спогади з дитинства

Це документ епохи, з якої хочеться вийти, але не можеш, бо в кожній сторінці пульсує правда про людей, які вірили у слово більше, ніж у страх

Це про Силу духу, Силу прагнення перемогти тоталітарний режим, який саме тоді набирав шалених обертів

Цей дім у Харкові мав бути домівкою для митців, а став пасткою для цвіту нації

Збірка розкриває долі письменників, які жили в цьому будинку
Їх зображено як звичайних людей, просто і без пафосу, які щодня між життям і арештом, між поезією і зрадою, між любов’ю до мови й обвинуваченням у націоналізмі намагалися ТВОРИТИ, а головне - якось виЖИТИ

Коли читаєш — стискається серце
Бо їхнє минуле нагадує нам: свобода слова — не даність, а боротьба
На жаль, боротьба, яка й досі триває

Це дуже потрібна книга, яку читати боляче, але вкрай важливо

"Існують місця, що конденсують у собі час, спогади, пам'ять, бережуть сліди, тіні й обриси, може, навіть і промовлені колись звуки чи тихі зітхання, відбивають, як у краплині води, велику історію. З-поміж таких - будинок "Слово" на вулиці Культури в Харкові: дім-текст, що з плином років відкриває все більше смислів, сутностей і таємниць."

Вони ті, хто не боїться темряви

Ті, хто бачить те, що дорослі давно розучилися помічати

У світі, де привиди стали смертельно небезпечною буденністю, лише Вони мають здатність їх бачити
Кожен з Них має свої особливі здібності - відчуття, слух чи бачення привидів

Та головне їхнє вміння: працювати разом, навіть коли все летить в тартарари

До всього - Вони шалено харизматичні
Їхні діалоги дотепні, події - стрімкі, а атмосфера - похмура й магнетична

Хто ж Вони?

Це - Локвуд, Люсі та Джордж - котрі завжди сам на сам зі світом, де темрява має свої імена

Їхнє Агентство без дорослих, без правил, але з величезною відвагою береться за найхимерніші випадки

Але, як на мене, це історія не просто про пригоди з надприродним
Вона - про внутрішню силу, про вибір і про те, як страшно, але й красиво бути частиною чогось більшого

Перша частина пригод агентів занурила мене у таємничу атмосферу Лондона з дивною історією про кохання, древній замок і, звісно, про скелети в шафі, які є чи не в кожній родині
А ще я пораділа за свого #ярик_читака, який читає такі чудові книги про хоробрість, вірність і дружбу

Ця серія ідеально підходить не лише для підлітків, а й для дорослих читачів, які, можливо, пригадають й свої читання у дитячому віці з ліхтариком і під ковдрою)

Тож - неодмінно прочитайте!

І, можливо, не вимикайте світло на ніч, і обов'язково перевірте, чи замкнені двері в кімнату

Кілька слів про серіал за мотивами книги

Це британський телесеріал для Netflix, який містить в основі сюжет двох перших книг серії: "Сходи, що кричать" і "Череп, що шепоче"

Доволі непогано передано сюжет і дуже круті актори, які повністю передають характер своїх книжкових персонажів

Шкода тільки, що зйомки серіалу закінчилися на першому сезоні

Ходіть дивитися!

Монстр у рожевих бантиках, або Моторошна казка про жіночу дружбу, токсичність і самопізнання

Зізнаюся: це сталося зі мною вперше, коли дуже розрекламовану книгу читаю на піку її популярності

Тож як це: читати "Зайчик"?

Спершу це як зануритися у затишний, трохи дивакуватий світ казки, а потім усвідомити, що ти потрапив у кошмар, з якого неможливо прокинутися

А ще вам обов'язково зайде ця книга, якщо ви коли-небудь почувалися чужими серед "ідеальних" дівчат

Або ж відчували, що ваша гостра іронія — це єдиний щит проти світу, який вимагає бути милою, делікатною та пристосованою

Це історія про те, як страшна сила самотності та потреба бути прийнятою може перетворити навіть найрозумнішу дівчину на когось… зовсім іншого

Авторка вдається до магічного реалізму, психоделічного гротеску й елементів горору, щоб показати, наскільки глибоким може бути вплив жіночих колективів на ідентичність

Перетворення, жертви, вибухи насильства і ніжності — усе тут алегоричне, але водночас дуже конкретне

Цей роман — не просто історія про дивну дружбу

Це крик душі про саморуйнацію заради прийняття, про розчинення у колективі, який вимагає знищення індивідуальності

Особливо гострою є сатира на академічне середовище

Літературна майстерня, де замість конструктивної критики панує позірна ввічливість, а справжня творчість задихається в тіні снобізму

Книга тримає в напрузі до останньої сторінки, залишаючи відкритими важливі питання: що було реальністю, а що - фантазією Саманти?
Чи справді зло криється в "інших", чи все починається в нас самих?

Фінал шокуючий, він просто б'є по нервовій системі і ще більше збиває з пантелику

Я в захваті🐰