Вони ті, хто не боїться темряви

Ті, хто бачить те, що дорослі давно розучилися помічати

У світі, де привиди стали смертельно небезпечною буденністю, лише Вони мають здатність їх бачити
Кожен з Них має свої особливі здібності - відчуття, слух чи бачення привидів

Та головне їхнє вміння: працювати разом, навіть коли все летить в тартарари

До всього - Вони шалено харизматичні
Їхні діалоги дотепні, події - стрімкі, а атмосфера - похмура й магнетична

Хто ж Вони?

Це - Локвуд, Люсі та Джордж - котрі завжди сам на сам зі світом, де темрява має свої імена

Їхнє Агентство без дорослих, без правил, але з величезною відвагою береться за найхимерніші випадки

Але, як на мене, це історія не просто про пригоди з надприродним
Вона - про внутрішню силу, про вибір і про те, як страшно, але й красиво бути частиною чогось більшого

Перша частина пригод агентів занурила мене у таємничу атмосферу Лондона з дивною історією про кохання, древній замок і, звісно, про скелети в шафі, які є чи не в кожній родині
А ще я пораділа за свого #ярик_читака, який читає такі чудові книги про хоробрість, вірність і дружбу

Ця серія ідеально підходить не лише для підлітків, а й для дорослих читачів, які, можливо, пригадають й свої читання у дитячому віці з ліхтариком і під ковдрою)

Тож - неодмінно прочитайте!

І, можливо, не вимикайте світло на ніч, і обов'язково перевірте, чи замкнені двері в кімнату

Кілька слів про серіал за мотивами книги

Це британський телесеріал для Netflix, який містить в основі сюжет двох перших книг серії: "Сходи, що кричать" і "Череп, що шепоче"

Доволі непогано передано сюжет і дуже круті актори, які повністю передають характер своїх книжкових персонажів

Шкода тільки, що зйомки серіалу закінчилися на першому сезоні

Ходіть дивитися!

Монстр у рожевих бантиках, або Моторошна казка про жіночу дружбу, токсичність і самопізнання

Зізнаюся: це сталося зі мною вперше, коли дуже розрекламовану книгу читаю на піку її популярності

Тож як це: читати "Зайчик"?

Спершу це як зануритися у затишний, трохи дивакуватий світ казки, а потім усвідомити, що ти потрапив у кошмар, з якого неможливо прокинутися

А ще вам обов'язково зайде ця книга, якщо ви коли-небудь почувалися чужими серед "ідеальних" дівчат

Або ж відчували, що ваша гостра іронія — це єдиний щит проти світу, який вимагає бути милою, делікатною та пристосованою

Це історія про те, як страшна сила самотності та потреба бути прийнятою може перетворити навіть найрозумнішу дівчину на когось… зовсім іншого

Авторка вдається до магічного реалізму, психоделічного гротеску й елементів горору, щоб показати, наскільки глибоким може бути вплив жіночих колективів на ідентичність

Перетворення, жертви, вибухи насильства і ніжності — усе тут алегоричне, але водночас дуже конкретне

Цей роман — не просто історія про дивну дружбу

Це крик душі про саморуйнацію заради прийняття, про розчинення у колективі, який вимагає знищення індивідуальності

Особливо гострою є сатира на академічне середовище

Літературна майстерня, де замість конструктивної критики панує позірна ввічливість, а справжня творчість задихається в тіні снобізму

Книга тримає в напрузі до останньої сторінки, залишаючи відкритими важливі питання: що було реальністю, а що - фантазією Саманти?
Чи справді зло криється в "інших", чи все починається в нас самих?

Фінал шокуючий, він просто б'є по нервовій системі і ще більше збиває з пантелику

Я в захваті🐰

Кармен Альфонса Фернанда Естрелья Наталена...

Наталена Королева

Та, що творила мистецькі цінності для добра української нації

Та, чиє ім'я й життєпис залишаються загадкою

Та, хто як і одна з її героїнь, Шовкова пані, з'являється в українській літературі тихо, вишукано, і навіки стає нашою окрасою

Нерідна для неї українська мова, яку Ноель вивчала з особливим завзяттям, стала її живою тканиною, на якій вона вишивала історії, сповнені тонкої краси, глибокої віри й щирої любові до нової батьківщини

"Шовкова пані" - це не просто збірка "життєписів", це вишуканий літературний храм, зведений жінкою, яка ніби йде поміж нами, несучи у кожному слові подих старовини, благородства й душевної теплоти

Особливо раджу до прочитання автобіографічну повість "Без коріння", в якій авторка показує відмінності двох культур: західноєвропейської і московської
Королева пише не просто про втрату: вона говорить про глибинний біль, про те, як боляче бути вирваним із землі, яка тебе породила, і як важко знайти нову
І водночас цей твір — ще один доказ, що навіть без коріння можна вижити, навіть у чужій землі можна пустити нові паростки

Щира дяка @vivatclassic за розкішне видання й можливість насолодитися вишуканим стилем авторки й текстами, які огортають душу, залишають у серці слід і нагадують, що справжня краса - тиха, світла і вічна

Просто про складне

Для пересічного читача, не психолога за освітою чи науковця, а саме для пересічного читача (тут не плутати, бо ж різні думки бувають)

Це не путівник чи вказівка "що робити, якщо...", а лише спосіб направити вас у правильне русло або ж скорегувати поведінку в тій чи іншій ситуації

Зрозуміло, що кожен з нас йде своїм шляхом, прокладання якого залежить від багатьох чинників

Та в цій книзі ви, без перебільшення, знайдете відповіді на свої запитання, але аж ніяк не у вигляді готових рішень

Ця книга стане дзеркалом, а далі вже ваш вибір, що в ньому бачити

Кожну тему автор подає через призму свого професійного досвіду, пояснюючи на прикладах з життя своїх клієнтів

Саме через це складається враження, що ця книга — як розмова в кріслі психолога: чесна, часом болюча, але така необхідна

Із семи розділів для мене особливо важливими були перші три та останній: Цикли і кризи в сім'ї, Сімейні конфлікти і теорія прив'язаності, Підліток потребує любові та Пережиття втрати

Окрім того, у книзі є теми, які торкаються домашнього насильства, виховання дитини з інвалідністю, та сім'ї, де є алкозалежна людина

Просто про складні речі
Про те, як не бути ідеальними, а як бути живими в стосунках
Про те, що головне, аби в стосунках справді було двоє — дорослих, відповідальних і відкритих до змін людей

Якось, в пошуках сучасного тексту для аудіювання моїм п'ятиклашкам, я натрапила на уривок про безпілотника, який втратив зв'язок зі своєю людиною, і всіляко намагався віднайти чоловіка з татуюванням птаха на руці

Пам'ятаю, настільки текст мене вразив, а потім ще й моїх учнів припав до вподоби
Кожному з нас захотілося прочитати продовження, адже уривком був саме початок цієї щемкої насправді не дитячої історії

Що ж було далі з літальним апаратом?
Чи знайшов він те, що шукав?
А, можливо, він знайшов навіть більше, ніж розраховував?

Насправді подібні твори важко читати, надто - якщо головними героями є діти
Бо діти і війна - це непоєднуване, нечуване і жахливе

Та попри біль, заперечення, сльози, часом злість і розпач - це тепла, щира, подекуди навіть казкова історія про дружбу хлопчика Устима і безпілотника Ела

Про життя у прифронтових зонах і вимушений переїзд у більш безпечні міста
Про тривалість життя попри обстріли, які вже стали звичними, і про те, як любов, турбота та віра здатні оживити навіть металеве серце дрона

Ця повість - не просто вигадка, а своєрідний лист надії, який дитина могла б надіслати у небо, якщо б мала шанс

Читаючи цю неймовірну історію, не раз затамовуєш подих, усміхаєшся крізь сльози і відчуваєш, що навіть в часи темряви світло знаходиться у найменших жестах; у дружбі, вірності й абрикосовому дереві, яке, попри все, знову розквітло

Цей текст точно залишиться з вами надовго
Як спогад
Як молитва
Як мрія про мирне небо

"Абрикоси зацвітають вночі" - книга, яку хочеться розгорнути знову, щоби пригадати, що навіть серед згарищ ростуть дерева

Що навіть залізо може вчитися любити