"Забудуться деталі, якісь декорації, навіть чиїсь імена... Не забудуться трепет, радість, розчарування, біль і любов..."

Після прочитання цієї книги, мені конче захотілося поїхати в рідне село, увірватися до свої кімнати, відчинити шафу, дістати таку продовгувату коробку для взуття кольору беж, в якій зберігаються всі мої "найтрепетніші скарби"(листівки, запрошення, грамоти, дипломи, листи написані від руки і купу всіляких дрібниць), і читати/перечитувати/переглядати, згадуючи таке важливе і таке далеке

Це була настільки моя історія, моя книга, що на її сторінках я навіть тихцем уявляла себе поруч з Катею, хоча маю 35+ (та хто вірить у вік)

Авторка дуже "ліґантно", з притаманним її стилем, самоіронією і тОнким почуттям гумору відкриває перед читачем завісу своїх найпотаємніших/найчуттєвіших моментів, спочатку будучи старшокласницею-випускницею, потім студенткою, і в останній частині книги (то я собі так її розділила) вже будучи матір'ю і живучи за кордоном

Для мене читати цю книгу - було ніби зустрітися з подругою у затишній кав'ярні і говорити про все на світі

Це ніби відвідати терапевтичну групу, де зачіпаються найтонші струни твоєї душі

Це ніби наодинці їхати на далеку відстань за кермом у своєму власному авто і згадувати моменти, які тільки за таких обставинах виринають з пам'яті (тут ще ставимо плюсик до атмосферки, якщо лунає музика ваших спогадів, та, від якої відразу мурахи по шкірі)

Словом, дякую авторці за чудову можливість ще раз згадати і нагадати про істину, яка не кожній, на жаль, відкривається: попри все і всупереч усьому обирати СЕБЕ

І дякую долі, що в моєму житті трапився "Андрій", є "Еліот", і добре, що був той, що стався між цими двома)

Як добре, що ми, жінки, живемо у ХХІ столітті, - подумала я, читаючи цю книгу!
Але й у цей час є свої нюанси...

А що, як комора, окрема будівля для зберігалося зерна і всіляких кухонних речей, - це не тільки будівля

А розповсюджене українське прізвище Притула - не лише прізвище

І виявляється, що були "жіночі" і "чоловічі" дні тижня, коли українцям була заборона на інтим

А в сороміцьких піснях наші предки хвацько завуальовували пікантні подробиці свого життя
До слова, подібна тематика пісень могла використовуватися й при похованні небіжчика у вигляді голосінь

Окрім того, в книзі етнологиня, яка зробила колосальну роботу, опрацювавши понад 300 джерел, описує цікаві подробиці й повсякдення українців:

яке було ставлення до краси і якими способами доглядали за тілом

чому так важливо було якнайшвидше одружитися

що насправді відбувалося на вечорницях і які були "ритуали" зваблювання

як ставилося тогочасне суспільство до вдіця/вдови

"цікавенькі" весільні обряди, використання тогочасної контрацепції, пологи і всілякі релігійні та календарні заборони, пов'язані з ними, що повністю унеможливлювали існування прав жінки

Окрема дяка авторці за використання у своїй роботі картин та листівок ХІХ-поч.ХХ ст, на яких зображено національний колорит, та уривки з різноманітних пісень

Книга чітко структурована по розділах, в кінці кожного є певний підсумок
Особливо сподобалася чіткість викладу матеріалу, без певних "ліричних відступів"

На власному досвіді знаю, яка це нелегка праця - збирати фольклорний матеріал, і настільки це безцінний матеріал для наступних поколінь

Величезна дяка видавництву і авторці Ірині Ігнатенко 🫶
Такі книги мають бути!

Сюжетне продовження "Хірурга", яке місцями мені сподобалося навіть більше, ніж перша книга

Отже, маємо все за сценарієм: жорстокий вбивця-маніяк Воррен Гойт, відверті сцени, багато жорстокості й крові, та ще й з'являється наслідувач Домінант-Асистент

Але...

тут мені сподобалося, що Ріцоллі показано не тільки як професіонала свої справи, відповідальну співробітницю і гарну колегу, а і як дочку та сестру, дізнаючись про подробиці її особистого життя, які так чи так вплинули на вибір нею свого професійного шляху

З'являються й нові "помічники": старий детектив Вінс Корсак зі своїми скелетами у шафі, й таємничий молодий агент ФБР Гебріал Дін, від якого можна очікувати будь-чого

Дещо здивувала недбалість працівників в'язниці, що повірили серійному вбивці, а також розв'язка у багажнику авто - трохи непродумано, як на мене
Та в цілому ця книга переконала мене рухатися до наступних історій вже славнозвісної детективки Джейн

"Діти не мають помирати"
червоною ниткою для мене ця фраза пронизала весь геніальний текст Ілларіона Павлюка

Дякуючи освіті на філологічному, я насолоджувалася всіма алюзіями і відсилками

Згадала улюблену давньогрецьку міфологію, твори мистецтва, Біблію, та навіть булгаковщину (грець із ним), Данте, Босха, і, до речі, ще й Вайльда з його "Портретом..." тут знайшла для себе, пригадала сім земних гріхів та кола пекла, назви деяких були чітко вказані у частинах книги

Блукала детективною лінією, і боялася усвідомлювати, хто ж такий Звір

Захоплювалася розкішними Чоловіком у Червоному, Барменом і Черницею

Співпереживала Оксі та Алісі (направду я переконана, що цей текст по-особливому сприймається читачами-батьками)

Дізналася багато нового про 7 пташок (читай душ), а деякими фактами про них взагалі була шокована

Та найбільше я хвилювалася за Надійку, хоча чітко знала, що з нею все буде гаразд

Світ, в якому вона живе, - добрий, як і вона сама, бо саме такий вибір Надійка зробила для себе: я хороша - в хорошому світі

Її любов дитяча, чиста й незаплямована дозволяла вірити у добро, не бачачи найстрашніших речей: несприйняття суспільством, а часто й власними батьками, або ж осудливі погляди чи недоречні й образливі вигуки у спину

Все, що її потрібно було для відновлення гармонії і зосередженні на добрі, - скласти по-особливому пальчики або просто поплескати в долоньки:

Плесь! Плесь! Плесь!

Так просто

І водночас так складно

Дивачка, зануда і буркотуха

моє враження про Брітт-Марі, яке склалося після прочитання "Моя бабуся просить їй вибачити", тому, зрозуміло, що мені конче було потрібно познайомитися з цієї педантичною героїнею

І тут трапилося те, про що попереджають в анотації, - це "сентиментальна історія про те, що життя по-справжньому відкривається тим, хто готовий до змін і має здатність любити"

Бо розчинятися у чоловікові й хатніх справах - то втрачати себе

Бо завжди думати, що про тебе скажуть інші, - то не проживати своє життя

Бо намагатися "заробити" любов матері через виконання домашніх обов'язків - то відчувати себе непотрібною найріднішим

Бо думати, що будь-яку проблему можна подолати, лише використавши мийний засіб, - то жити все життя, тікаючи від себе справжньої

Бо догождати соціальним нормам і жертвувати власними інтересами - то щоразу підлаштовуватися

Ох, як я розуміла головну героїню!
Настільки це була моя історія, лишень трапилася вона зі мною не в 63, а Париж зі мною обов'язково станеться

Та попри все Брітт-Марі вистачає духу почати все з чистого аркуша, віднайти людей, які в неї повірили Людей, в яких повірила вона

Дике відчуття жити своє життя, відчувати його і отримувати задоволення від найдрібніших речей на початку лякало її
Та поступово крига скресала і вона перестала боятися своїх мрій, почуттів і саму себе

Це неймовірна історія про те, що ніколи не пізно Жити

Ніколи не пізно обирати Себе