Нормальні люди

спеціально ще не читала дискусій про «Нормальних людей», бо спершу хочу власні враження занотувати
⠀
отже, я прошарила цей роман
⠀
знаю, що є як прихильники, так і хейтери, але мені байдуже, бо я наче зрозуміла суть і посили
⠀
покоління М, стиль життя якого, розмови й стосунки зациклені на зовнішньому представленні себе, на статусі й суперництві, псевдоінтелектуальності та хизуванні, хоча я б не ставила надто гостро таких ярликів, це лише фон
⠀
тут радше акцент на головних героях, на їхніх пошуках себе в собі, себе в іншому, себе крізь іншого
⠀
і мені справді складно говорити про цей роман і їхні стосунки, але я дуже шарю оце все: якусь силу притягання/відштовхування, знаходження своєї людини у внутрішніх потребах, які можуть парадоксально суперечити в зовнішньому вимірі (досвід мала інший, але я намацала те, про що йшлося авторці)
⠀
так, вони нормальні люди - як і всі ми, що шукаємо чогось, губимося, втрачаємо частини себе задля віднайдення себе цілого, якщо таке взагалі реально
⠀
ми всі нормальні у своїй ненормальності - здається, саме таким може бути один із посилів роману, бо ненормальним є хіба бути шаблонним, таким як усі
⠀
прочитала роман дуже швидко, до чого й налаштовував стиль письма: наче простий і без художніх вивертів, але тут він саме такий і доречний і максимально підкреслив стиль життя цього покоління, обірвані розмови, незакриті діалоги, недомовки, багатозначну й водночас легковажну поведінку і так далі
⠀
можливо, я зможу зрозуміти хейтерів цього роману (хоча чого б це я мала всіх розуміти), але тут справа в особистому досвіді і в приналежності до того покоління
⠀
бо наразі це найкращий роман, який так тонко й легко розкрив весь спектр внутрішнього й зовнішнього міленіалів - без банальщини і шаблонщини
⠀
а тепер піду почитаю критику

У свій час книга мене дуже вразила, але аналізуючи зараз — не бачу нічого надто феноменального. Книга нагадує, яку велику роль у стосунках відіграє здорова комунікація. Говоріть словами через рот, і вас почують!

"Усі ці роки вони нагадували дві маленькі рослинки, які ділили між собою той самий ґрунт, проростали одне в одного, звиваючись, щоб звільнити місце, займаючи незручні положення"

Інакшість, складнощі міжособистісного спілкування, депресія, становлення інтимних стосунків, переживання першого сексуального досвіду, батьки-діти, самовизначення, криза дорослішання...
У своїй невеличкій книжці Саллі Руні максимально об'ємно зображає портрет сучасної молодої людини з її внутрішніми конфліктами та особистісними трансформаціями.

Пропонуючи подивитися історію стосунків двох випускників школи, читачеві також дозволено впритул поспостерігати за розвитком двох особистостей, за їхніми думками, настроями, психологічними змінами. І ось ця глибина, до якої занурюєшся, коли книжка перестає зображати і починає відображати, віддзеркалювати в певних моментах тобі тебе, заворожує.

Зізнаюсь, десь на екваторі книжки мені здалось, що я помилилась у виборі, і що роман радше для молодшого і менш життєво-досвідченого читача. Однак, зосередившись на психологізмі зображуваного, поринула в історію з головою.

Відтак для мене абсолютно натуральними почали здаватись перевтілення героїв та їх п'ятирічних стосунків. Так само природніми мені сприймались обставини, в які вони переміщались часовими стрибками. Справжніми та цілком зносними мені також видались і постійні перипетії між головними героями.

Словом, прекрасний роман. Готова захищати його від усіх несправедливих закидонів щодо того, що ця книга для підлітків - все залежить від глибини, на яку читач готовий і бажає зануритись із нею.